Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Переконання, які ти не готовий відстоювати зі зброєю в руках, – не більше, ніж точка зору. / Андрій Коваль

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина II) Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді


РОЗДІЛ LXII, де оповідається про оказію з обчарованою головою та про інші гиля-гуси, що так і просяться на папір

Дон Кіхотів гоститель, на ймення дон Антоніо Морено, багатий і дотепний кавальєро, страх як любив призвоїті й веселі розваги. Залучивши до себе Дон Кіхота, він почав міркувати, як би, не завдаючи Дон Кіхотові шкоди, вивести наяв його шаленство; бо смішки, які болять, то вже не смішки, і віддавати когось на грище негоже діло. Найперше він велів зняти з Дон Кіхота лицарію, а потім, коли той залишився в вузькій верблюжій куцині (не раз уже нами згадуваній і описуваній), вивів його на балкон, обернутий на одну з найлюдніших вулиць, напоказ усім людям і вуличникам, які торопіли на нього, як на мавпу. І знов перед ним гарцювали пишні верхівці, вичепурені буцімто на його честь, а не про свято. Санчо радощами радів, йому здавалося, нібито він бозна вже як знову втрапив чи то на Камачове весілля, чи то в посілість дона Дієга де Міранди, чи то в дуків замок.

Того дня в дона Антонія обідали його приятелі, і всі віддавали честь-хвалу Дон Кіхотові й трактували його як мандрованого лицаря, від чого він так запишався, що і в себе не влазив. Санчо пускав такі дотепи, що всі домівники, та й усі його слухачі наголо, зазирали йому в рота. При столі дон Антоніо сказав Санчові так:

- Дійшлося до нас, коханий Санчо, що ти дуже ласий до молошної курчатини та січеників і що ти недоїдки ховаєш за пазуху про запас.

- Ні, сеньйоре, се неправда,- заперечив Санчо,- я більше чистьоха, ніж ласун, пан мій Дон Кіхот, приявний тут, потвердити може, що ми цілі тижні перебивалися жменею самих жолудів чи там горішків. Щоправда, іноді буває й так: корівку дали, бач - біжи по налигач; я хочу сказати, що живу, як набіжить. Якщо ж ви од когось почуєте, що я неабиякий ненажера, та ще й замазура, не туди стежка в горах, і я міг би й крутіше сказати, якби не сі чесні бороди за столом.

- Достоту,- обізвався Дон Кіхот,- Санчова охайність та поміркованість у їдженні достойні одзначення й одтиснення на міді, аби увічнити сії високі прикмети в пам'яті потомків. Щоправда, як він голодний, то десь проїстлйвий, тоді він хламає і наминає, аж за вухами лящить, але що вже охайний, то охайний, тим паче, що за свого губерна-торювання навчився їсти по-панськи: навіть виноград і гранатові зернятка їв виделкою.

- Як? - гукнув дон Антоніо.- Санчс був губернатором? [619]

- Аякже,- одвітував Санчо,- губернатором острова Гармадармії. Десять день старшинував над ним на всю губу, і за ці десять день ізгу-бив спокій душевний і навчився всякі на світі уряди зневажати. Я утік відтіля, по дорозі упав у печеру, думав - уже по мені, але чудом урятувався.

Дон Кіхот якнайдокладніше оповів про все Санчове губернаторюван-ня, врадувавши немало слухачів сією історією.

Прибрано обруси, і дон Антоніо, узявши Дон Кіхота за руку, повів його в ванькир. Єдиним убранням цього ванькира був столик, дивитись, ясписовий, на ніжці такого ж самоцвіту, а на столі-однонозі стояла голова, нібито бронзова, на кшталт погруддя цезарів римських. Дон Антоніо пройшовся з Дон Кіхотом коло голови і врешті озвався так:

- А зараз, пане Дон Кіхоте, як я певен, що ніхто нас не підслухає і не почує, а двері сюди замкнуто, я хочу оповісти вашмосці про одну найдивовижнішу пригоду, чи краще сказати, про дивоглядь, що її й думкою не здумати, але з умовою, що все, що я вашмосці скажу, залишиться в найглибшій, найсокровеннішій таємниці.

- Шлюбую,- одказав Дон Кіхот,- і для більшої певності ладен закляпнути сію таємницю кам'яною плитою, бо знайте вашець, пане доне Антонію (Дон Кіхот уже відав його ймення), що ви говорите з людиною, чиї вуха слухають, але язик не розляпує. Тим-то вашець може вилити все, що у вас на серці, запевняю вас, що все це кане в пучину мовчанки.

- Покладаючись на вашу обітницю,- одгукнувся дон Антоніо,- хочу вразити вашмосць тим, що ви зараз побачите й почуєте, це трохи розважить мене, адже так важко зберігати таємницю одному і ні з ким не ділитися, бо довіритися можна не кожному.

Дон Кіхот не міг з дива вийти, навіщо всі ті приступи й підступи. Тоді дон Антоніо взяв його за руку, пацьнув цією рукою по бронзовій голові, по всьому столику і по ясписовій ніжці, а відтак сказав:

- Ця голова, пане Дон Кіхоте, зроблена й зготовлена руками най-ученішого чорнокнижника і заклинача на світі, коли не помиляюсь, родом ляха й учня того преславного Шотландчика, про якого стільки дивини оповідають. Я його гостив у себе вдома, і за тисячу талярів він змайстрував мені цюю голову, наділену властивістю й здатністю відповідати на всі питання, що їй лише на вухо проказують. Він креслив фігури, писав кабалістичні знаки, спостерігав зорі, визначав шляхи світил доти, доки у нього не вийшов архітвір, ось ви побачите взавтра, бо в п'ятницю голова мовчить, а сьогодні ж саме п'ятниця, треба до зав-трішнього дня почекати. А поки хай вашмосць обдумає свої питання до неї, мені з власного досвіду відомо, що відповідач вона непомильний.

Дон Кіхот був настільки ошелешений такою здатністю й властивістю голови, що не дуже пойняв дон Антонієві віри, але часу до досліду лишилося небагато, і він не сказав нічого, тільки подякував дону Антонієві за виявлену йому велику довіру.

Вони вийшли з ванькира, дон Антоніо замкнув на ключ двері, і вони повернулися до зали, де була решта товариства. Увесь той час Санчо розповідав безліч пригод і приключок, що спіткали його пана.

Того вечора Дон Кіхота потягли на прогуляння, правда, без лицарії, [620] лише у святковому суплатті і в рудій сукняній киреї, під якою в ту пору року й сам лід спітнів би. А челяді велено розважати Санча, аби він удома сидів. їхав Дон Кіхот не на Росинанті, а на добренному мулі-тихо-ході, окритому багатим чапраком. На спину Дон Кіхотові непомітно начепили пергамен із написом буйними літерами: се Дон Кіхот з Ла-манчі. Під час прогуляння всі перехожі поривали очі на той напис і читали голосно: «Се Дон Кіхот з Ламанчі», а Дон Кіхот дивом дивувався", хто на нього не гляне, кожен упізнає і на ймення його величає. Отож обернувся до дона Антонія, який побіч їхав, з такою річчю:

- Великим привілеєм тішиться мандроване рицарство: всім, хто рицарює, воно дає і честь, і славу всесвітню. Чи не так? Дивіться, пане доне Антонію, навіть вуличники вашого міста знають мене, хоть досі зроду не бачили.

- Авжеж, пане Дон Кіхоте,- відповів дон Антоніо.- Достоту як полум'я годі сховати чи потаїти, так і цнота не може тривати в темряві невідомості, та ж цнота, що здобувається оружно, висяває й підноситься над усі інші.

Сталося так, що як їхав Дон Кіхот із таким маєстатом по місту, якийсь кастілець, відчитавши на його плечах напис, гукнув:

- Путері на тебе нема, Дон Кіхоте з Ламанчі! Як же це ти дістався аж сюди, не опрягшись од кийового бою, що твої плечі приймали. Ти ж шаленець, і якби ти шаленів тихо, замкнувшись у своїм шаленстві, то ще півбіди, але в тебе хист зводити з розуму і пантеличити всіх, хто з тобою стикається й розмовляє. Хіба ні? Поглянь на це панство-добро-дійство, на твій почет. Завертай, намаханий, додому, давай лад хазяйству, дбай про жінку й діти і покинь свої чудасії, які лише пожирають мозок і висушують розум.

- Чоловіче добрий,- сказав дон Антоніо,- ідіть своєю дорогою і не лізьте з порадами, як вас не просять. Пан Дон Кіхот з Ламанчі цілком здоровий на умислі та й ми, його супровідники, не дурні. Цноту завсігди треба шанувати, хоть би де вона зуспілася. Ідіть під три чорти і не пхайте носа куди не слід.

- Далебі, вашець має рацію,- відповів кастілець,- бо давати поради цьому загнибіді все одно що товкти воду в ступі. А все-таки прикро, що такий ясний розум, який звичайно проявляє в усьому цей навіс-ноголовий, марнується на це мандроване рицарство. Та тільки скорше я сам і всі мої нащадки заберемося під три чорти, як висловився вашець, якщо віднині - навіть аби я жив довше, ніж Мафтусаїл,- я вділю комусь якоїсь ради, хоч у мене її й прохано.

Дорадця пішов собі, і прогуляння тривало; проте вуличники та всякий інший люд так завзято читали напис, що дон Антоніо врешті зняв його, удавши, ніби знімає щось інше.

Зайшов вечір, усі вернулися додому, а дома було справлено бал, бо дружина дона Антонія, дама родовита й весела, гарна й дотепна, запросила своїх приятельок, щоб вони вшанували гостя й посміялися з його небачених витворок і химород. Приятельки прийшли, і після багатої вечері почалися танці. Серед дам вирискалися дві своєумки й чму-товихи: нічим не зневажаючи звичаю, вони на всякі способи брались, аби штукарити і броїти. І от ці самі чмутовихи весь час змушували Дон [621] Кіхота садити ногами і зрештою надсадили і його тіло і душу. Треба було бачити Дон Кіхота, довгого, цибатого, кощавого, жовтого, запакованого в суплаття, скутого в рухах, а головне незграбного!-Дами, ніби спотайна, залицялися до нього, а він, так само спотайна, того залицяння цурався, але, бачачи, що вони не відстають, гукнув голосно:

- Згинь, нечиста сило! Дайте мені спокій, помисли лихії! Ідіть, панійки, з такими бажаннями деінде, бо володарка моїх бажаннів, незрівнянна Дульсінея Тобоська, не попустить, щоб чиєсь інше бажання, окрім її власного, забрало наді мною владу і силу.

На сім слові він сів посеред зали на підлогу, ледь теплий по своєму вичеберюванню. Дон Антоніо звелів однести його в ліжко, і перший, хто порвався до нього на поміч, був Санчо.

- Та й кепсько,- гукнув він,- паночку мій, ви гопцювали! Чи ж ви гадаєте, що всі одчайдухи танцюри і всі мандровані лицарі - гопцю-ри? Якщо ви й справді так гадаєте, то помиляєтесь: та декому легше великолюда забити, ніж дриґати ото ногами. Якби ж то ви ще вибивали чечітку, то я б вас заступив, бо я в тій чечітці як орел, а різні бальові танці - тут мені зась.

Такими й подібними раціями Санчо насмішив усіх гостей. Він уклав ¦ свого пана в постелю й затушкував ковдрою, щоб у нього з потом зійшла танцювальна застуда.

Другого дня дон Антоніо надумав провести дослід з обчарованою головою і вкупі з Дон Кіхотом, Санчом, двома іншими друзями і двома дамами, тими, які так затанцювали Дон Кіхота і потім залишилися ночувати у дон Антоніївої дружини, замкнувся у ванькирі, де була голова. Він розповів їм про її властивість, узяв з них слово хоронити в тай-ності й ознаймив, що сьогодні вперше збирається випробувати особливості обчарованої голови. Окрім двох приятелів дона Антонія, ніхто не відав, у чім тут заковика, і якби дон Антоніо заздалегідь їх не втаємничив, то вони дивувалися б не менше, ніж інші, та і як не дивуватися: голову змайстровано так хитро й дотепно.

Перший нахилився до вуха голови сам дон Антоніо, спитав її стиха, але все ж так, що його всі почули:

- Заклинаю тебе, голово, чарівницькою міццю, в тобі скритою: ска-жи-но, які в мене мислі?

І голова, не ворушачи губами, ясно й гучно, так, що її розчули всі, одрекла:

- Мислів я не читаю.

Почувши теє, всі отетеріли, надто як побачили, що і біля столика з обчарованою головою, і в усьому ванькирі нема живої душі, здатної за неї відповісти.

- Скільки нас тут? - знову спитав дон Антоніо. На теє одвічено так само виразно й так само тихо:

- Тут присутній ти, твоя дружина, двоє твоїх друзів, двоє її приятельок, рицар-славута на ймення Дон Кіхот з Ламанчі та його зброєносець Санчо Панса.

По правді тут було чому здуміти! Зі страху в усіх волосся на голові полізло догори. А дон Антоніо, сахнувшись, мовив:

- Цього мені досить, аби переконатися, що не ошукав мене твій [622] продавець, о мудра голово, голово говорюща, голово-відповідальнице, чудо-голово! Хай підходять інші й запитують, що їм заманеться.

Жінота на вдачу свою цікава й нетерпляча, тож перша підступила до голови одна приятелька дон Антоніївої дружини і запитала:

- Скажи мені, голово, що треба робити, аби красунею стати? У відповідь упало:

- Будь вельми доброчесною.

- Питань більше нема,- сказала питальниця. Відтак підступила її подруга й спитала:

- Я б хотіла знати, голово, чи муж мій щиро мене кохає? їй одказано так:

- Зваж на те, як тебе трактовано, і тоді ти все побачиш. Заміжня дама відійшла од голови і мовила:

- Щоб дістати таку відповідь, не варто й питати. Це й так розумно, що кохання людини доводиться її вчинками.

Потім до столика підійшов один приятель дона Антонія і спитав:

- Хто я такий? А йому:

- Ти сам теє знаєш.

- Я не те питаю в тебе,- сказав кавальєро.- Скажи мені, чи ти знаєш мене?

- Атож, знаю,- одрекла голова,- ти дон Педро Норіс.

- Більше мені нічого й не треба, цього досить, щоб переконати мене, що ти, о голово, знаєш геть-чисто все.

Скоро він одійшов, приступив другий приятель дона Антонія і спитав:

- Скажи, голово, які бажання в мого сина, спадкоємця майорату?

- Я вже казала,- одповіла голова,- що не вгадую бажаннів, а все ж можу сказати, що твій син ладен тебе закопати.

- Достеменно так,- обізвався шляхтич,- ти просто як'у воду дивилася.

Більше він ні про що не розпитувався. Підступила дон Антоніїва

жона й мовила:

- Не знаю, голово, про що тебе й розпитатися. Мені б хотілося знати одне: чи довго, мені на радість, проживе любий мій муж?

І почула:

- Довго, бо міцне здоров'я й поміркований спосіб життя подовжить йому віку, який багато хто вкорочує своєю нездержливістю.

Відтак приступив Дон Кіхот і спитав:

- Скажи мені, відповідальнику: правда се чи мара, все те, що, як я розповідав, приключилося мені в печері Монтесіноса? Чи зарадить справі Санчове самобичування? Чи справді буде розбито чари над

Дульсінеєю?

- Щодо печери,- одвічено,- це не так просто, там усього упере-пліт. Санчове бичування поволі дійде до кресу, Дульсінеїне одчаруван-ня довершиться як належить.

- Більше мені нічого й не треба,- мовив Дон Кіхот,- побачити Дульсінею одчаклованою для мене все одно, що діждатися справдження всіх моїх мрій. [623]

Останнім підійшов Санчо і спитав ось що:

- Скажи, голово, чи випаде мені ще раз губернаторювати? Чи довго мені ходити в убогих джурах? Чи побачу я жінку й діток?

На теє одречено:

- Губернаторюватимеш у себе в хаті. Якщо повернешся додому, то побачиш жінку й дітей, а коли покинеш свою службу, то вже не ходитимеш у джурах.

- Ну й відповідь! - гукнув Санчо Панса.- Так відповісти міг би і я. Ото премудрість, не приведи Господи!

- Дурню один! - сказав Дон Кіхот.- Якої тобі ще треба відповіді? Тобі не досить, що голова відповідає прямо на поставлене питання?

- Доста, доста,- одрік Санчо,- та все хтілось би мені, щоб вона висловлювалась ясніше й мовила більше.

На тому питання і відповіді завершились, але не минуло здуміння, яке пойняло геть усіх, окрім двох утаємничених друзів дона Антонія. Втаємничити ж самих читальників Сід Ахмет Бен-Енхелі взявся одразу ж, не бажаючи пантеличити їх і насувати думку, ніби в цій голові криється щось чарівницьке й вельми таємниче; тому він ознаймує, що дон Антоніо Морено на взірець побаченої колись у Мадріді голови роботи одного сницаря зробив таку саму вдома, щоб потішати себе і дивувати простаків; а механізм полягав ось у чім. Стільниця сама по собі була дерев'яна, проте мальована й оздоблена під яспис, так само як і ніжка, сперта для більшої остійливості внизу на чотири орлині лапи. Ся мальована під бронзу й подібна до погруддя цісаря римського голова всередині була видовбана, так само як і стільниця, до якої її допасовано так, що здавалося, ніби це одна брила. Ніжка столика, так само порожня, являла собою продовження горла і грудей чарівної голови, і все теє злучалося з іншим ванькирчиком, якраз під тим, де була голова. Через усю ту порожнину в ніжці й стільниці, в грудях і горлі самого погруддя було вельми штудерно прокладено бляшану рурку, тож ніхто не міг її зауважити. В нижньому ванькирчикові, з'єднаному з горішнім, ховався той, хто мав відповідати, прикладаючи до рурки уста, на запитання, причому голос його, ніби по рупору, йшов і вгору, і вниз, і кожне слово лунало виразно й чітко, тож відкрити ошуканство було годі. Відповідь давав небіж дона Антонія, студент тямовитий і ручий, а що дядько його попереджав, кого саме приведе він до ванькирчика, де була голова, то на перші запитання він одповідав завиграшки, а далі бовкав навмання, одначе людина він був здогадлива і тому трафляв добре. А ще ,СІД Ахмет додає, що той диво-механізм діяв лише днів десять-двана-дцять, а потім по місту пішла поголоска, що в оселі в дона Антонія завелася чарівна голова, на всі питання відповідальниця, і хазяїн її з обави і опаски, як би про теє не внесено в вуха чуйних ревнителів святобливості, сам звідомив про все панів інквізиторів, а вони звеліли йому тії розваги припинити, а голову розламати, щоб вона не підкушала темної черні; а проте на суд Дон Кіхота й Санча Панси голова так і зосталася чарівницею-дивницею, кебетною відповідальницею, хоча її відповіді більше вдовольняли Дон Кіхота, ніж Санча.

Місцева шляхта, щоб догодити донові Антоньєві, а також ушанувати Дон Кіхота й дати йому нагоду химороди гонити, вирішила влаштувати [624] через шість днів верхогони з кільцями; одначе верхогони так і не відбулися, про що буде згадано нижче. Дон Кіхотові закортіло пройтися по місту пішки і без усякої помпи: він боявся, що як поїде верхи, за ним знову поженуться вуличники. Отож він і Санчо вкупі з двома челядниками, яких приставив до них дон Антоніо, вийшли на прогуляння. Сталося так, що йдучи якоюсь вулицею, Дон Кіхот звів очі й побачив над дверима напис буйними літерами: «Тут друкуються книжки»; це врадувало його непомалу, оскільки друкарні він ще зроду не бачив, і йому схотілося узнати, як там усе влаштовано. Він зайшов зі своїм почтом туди і побачив, як друкують в одному місці, як правлять в іншому, хто складає, хто вичитує, коротше, став свідком роботи великої друкарні. Підступивши до реалу, Дон Кіхот запитав, навіщо ця каса, і складальники йому пояснили, він подивувався і рушив далі. Потім підійшов до іншого друкаря і спитався, що він робить. Той відповів:

- Пане, цей-от кавальєро,- він показав на чоловіка гарного на вроду й статечного з виду,- переклав по-нашому одну книгу італійську, а я її складаю для друку.

- А як тій книзі на титул? - поцікавився Дон Кіхот. На те перекладчик одповів:

- Пане, італійський титул сеї книги - Le Bagatelle.

- А що значить по-нашому le Bagatelle? - запитав Дон Кіхот.

- Le Bagatelle,- пояснив перекладчик,- по-нашому дріб'язок. Та попри скромну свою назву, книга має і містить у собі речі пожиточні й важнющі.

- Я,- сказав Дон Кіхот,- трохи вмію по-італійськи і пишаюсь, що можу заспівати кілька Аріостових стансів. Але скажіть мені, ва-шець, пане мій (питаю не тим, щоб вивірити вашеці знання, а лише з цікавості), чи траплялося вам у сьому творі слово pignatta?

- Траплялось і не раз,- одвітував перекладчик.

- А як же вашець його перекладає? - спитав Дон Кіхот.

- А хіба воно не однозначне? Горщик, та й годі,- мовив перекладчик.

- До лиха! - гукнув Дон Кіхот.- Та ви добре підковані в італій-щині! От хоч би й закладуся, що там, де в італійській книжці слово ріасе, вашмосць пише до смаку, слово рій ви перекладаєте більше, su -7- вгорі, giu - внизу.

- Авжеж, саме так і перекладаю,- притакнув тлумач,- бо все теє наші відповідники.

- Ладен поклястися,- сказав Дон Кіхот,- що ваша милость навряд чи тішиться славою в світі, бо світ завжди з нехіттю визнає маститі таланти й хвалебні труди. Скільки обдарувань через те заглухло! Скільки геніїв поховали себе живцем! Скільки цнот не поціновано по заслузі! Та все ж мені здається, що переклад з одної мову на другу (якщо це лише не переклад з греки й латини, сих царів над усіма язиками) - то все одно, що килим фламандський зі споду: візерунок хоть і видно, але він тоне в рясноті сталок, і пропадає вся барва і гладкість, яка аж очі бере з лиця; та й те сказать, щоб перекладати з язиків легких, не треба ні вигадливості, ні краси стилю, як обходиться без них писарчук або переписувач. Я б'ю не на те, що перекладництво не заслуговує доброго [625] слова, воно - робота куди нижча, а проте ми її не цураємося, хоть нам з неї не такий уже й великий ужиток. Я поминаю лише двох знакоми-тих перекладчиків: доктора Крістобаля де Фігероа з його «Вірним пастухом» та дона Хуана де Хаурегі з його «Амантою», їхні творіння вийшли такі вдалі, аж дивуєшся: де ж тут переклад, а де первовзір? Одначе скажіть, вашець, ви цюю книгу друкуєте своїм коштом чи вже запродали її якомусь книгареві?

- Друкую власним коштом,- одказав перекладчик,- і маю надію заробити не менше тисячі дукатів на одному лише першому типі, а вийде він у кількості двох тисяч примірників і миттю розійдеться по шість реалів за кожен.

- Добрий розрахунок, що й казати! - вигукнув Дон Кіхот.- Зразу видно, що вашмосць зовсім не знає про викрути й пролазки книгарів і про те, як вони гуртуються між собою. Я вас запевняю, що як ви завдасте собі на плечі ті дві тисячі примірників, то у вас ціле тіло заниє-защемить, надто як ваша книга не вельми досконала і не вельми цікава.

- То й що? - заперечив перекладчик.- Ви хочете, вашець, аби я офірував її книгареві, який за право видання дасть мені три мараведі та ще думатиме, що ощасливив мене? Я свої книги друкую не для слави, я й так уже відомий своїми творами: йдеться про зиск, бо слава без зиску й шеляга не варта.

- Дай Боже щастя вашій милості,- сказав Дон Кіхот.

Він перейшов до іншого реалу, де саме правлено аркуш книжки під назвою «Світоч душі». Побачивши теє, сказав:

- Ось такі книги, хоть їх і немало видано, треба друкувати й надалі, бо на землі грішників багато і вимагається сила-силенна світочів для такої темноти.

Він пішов далі й побачив, як правлено ще одну книгу; коли ж запитав, як вона називається, йому відказано, що то друга частина «Премудрого гідальга Дон Кіхота з Ламанчі», опус якогось автора родом з Тордесільяса.

- Я про цюю книжку вже чував,- зауважив Дон Кіхот.- Признатися по щирості, я гадав, що ЇЇ вже спалено за її безчільність, а попіл розвіяно, ну та дарма, діждеться свинка свого Мартинка. Вигадані історії лише тоді гарні й цікаві, коли вони правдиві, або можебні, історії, взяті з життя, добрі лиш тоді, як не розминаються з правдою.

На сім слові Дон Кіхот з деяким серцем покинув друкарню.

Того самого дня дон Антоніо надумався показати Дон Кіхотові галери, поставлені на приколі, немало врадувавши тим Санча, він-бо ще зроду не ступав на їхню палубу. Дон Антоніо попередив командора, що ввечері приведе на галери свого гостя, преславного Дон Кіхота з Ламанчі, а командор, як і всі городяни, вже знав про нього. Що саме на тих галерах сталося Дон Кіхотові, про теє ми розповімо в наступнім розділі. [626]

Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина II) Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді

ЗМІСТ

1. Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина II) Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді
2. Розділ XXXVI, де оповідається про невидану й нечувану пригоду дуеньї...
3. ПРИСВЯТА ГРАФОВІ ЛЕМОСЬКОМУ Посилаючи недавнім часом Вашій...
4. РОЗДІЛ І Про розмову, що провадили парох та цилюрник із...
5. РОЗДІЛ II, де оповідається про немалу зваду, що мав Санчо...
6. РОЗДІЛ III Про потішну розмову, що провадили між собою...
7. РОЗДІЛ IV, де Санчо Панса з'ясовує деякі питання, неясні...
8. РОЗДІЛ V Про дотепну й розумну розмову, що точилась поміж...
9. РОЗДІЛ VI Про що говорилось між Дон Кіхотом та клюшницею...
10. РОЗДІЛ VII Про що говорив Дон Кіхот із своїм зброєношею...
11. РОЗДІЛ VIII, де оповідається про те, що приключилось Дон...
12. РОЗДІЛ IX, де оповідається зараз побачите, що...
13. РОЗДІЛ X, де оповідається про хитрощі, на які піднявся...
14. РОЗДІЛ XI Про дивовижну пригоду, що сталась завзятому Дон...
15. РОЗДІЛ XII Про незвичайну пригоду завзятого Дон Кіхота з...
16. РОЗДІЛ XIII, що містить у собі продовження пригоди з...
17. РОЗДІЛ XIV, де пригода з Лісовим Рицарем далі снується...
18. РОЗДІЛ XV, де розказується й показується, хто такі були...
19. РОЗДІЛ XVII, де псується найвища вершина і скрапня межа,...
20. РОЗДІЛ XVIII Про те, що спіткалось Дон Кіхотові в замку,...
21. РОЗДІЛ XIX, де оповідається пригода закоханого вівчаря та...
22. РОЗДІЛ XX, де оповідається про весілля Камача-Багатія та...
23. РОЗДІЛ XXI, де оповідається далі про Камачове весілля та...
24. РОЗДІЛ XXII, де оповідається про велику пригоду в печері...
25. РОЗДІЛ XXIII Про дивовижні речі, нібито бачені, за...
26. РОЗДІЛ XXIV, де оповідається про всілякі банелюки,...
27. РОЗДІЛ XXV, де заходить пригода з ослячим ревом і цікава...
28. РОЗДІЛ XXVI, де триває втішна пригода з вертепником і...
29. РОЗДІЛ XXVII, де псується, хто такий майстер Педро та...
30. РОЗДІЛ XXVIII Про події, які, за Бен-Енхелі, не втаяться,...
31. РОЗДІЛ XXIX Про знакомиту пригоду з зачарованим човном...
32. РОЗДІЛ XXX Про зустріч Дон Кіхота з прегарною мисливицею...
33. РОЗДІЛ XXXI, де оповідається про численні й важнющі речі...
34. РОЗДІЛ XXXII Як відрізав Дон Кіхот своєму огудникові, а...
35. РОЗДІЛ XXXIII Про цікаву з Санчом Пансою розмову дукині...
36. РОЗДІЛ XXXIV, де оповідається, як вигадано спосіб...
37. РОЗДІЛ XXXV Дальший тяг оповіді про те, як Дон Кіхот...
38. РОЗДІЛ XXXVI, де оповідається про невидану й нечувану...
39. РОЗДІЛ XXXVII, де тягнеться далі знаменита пригода дуеньї...
40. РОЗДІЛ XXXIX, де графиня Трифалдиста снує далі свою...
41. РОЗДІЛ XLI Про появу Цурпаляка і кінець сій предовгій...
42. РОЗДІЛ XLII Про поради, які давав Санчові Дон Кіхот, коли...
43. РОЗДІЛ XLIII Про дальші Дон Кіхотові настанови Санчу...
44. РОЗДІЛ XLIV Про те, як Санчо Панса виряджався на...
45. РОЗДІЛ XLV Як великий Санчо Панса обняв владу на своїм...
46. РОЗДІЛ XLVI Про жахливу дзвоно- і котомахію, що витримав...
47. РОЗДІЛ XLVII Про те, як Санчо Панса справляв далі своє...
48. РОЗДІЛ XLVIII Про те, що приключилось Дон Кіхотові з...
49. РОЗДІЛ XLIX Що сталося з Санчом Пансою, як він свій...
50. РОЗДІЛ L, де з'ясовується, хто були ті чарівники та...
51. РОЗДІЛ LI Про дальше Санчове урядування та про інші...
52. РОЗДІЛ LII, де оповідається пригода другої дуеньі...
53. РОЗДІЛ LIII Про невеселий кінець і край Санчовому...
54. РОЗДІЛ LIV, де оповідаються речі, стосовні тільки до сієї...
55. РОЗДІЛ LV Про пригоди, що трапились Санчові в дорозі, та...
56. РОЗДІЛ LVI Про нечувану і небачену баталію між Дон...
57. РОЗДІЛ LVII, де оповідається про те, як Дон Кіхот...
58. РОЗДІЛ LVIII, де оповідається, скільки пригод навалилось...
59. РОЗДІЛ LIX, де оповідається незвичайна придибашка або,...
60. РОЗДІЛ LX Що трапилося з Дон Кіхотом на шляху до...
61. РОЗДІЛ LXI Про те, що Дон Кіхотові приключилося при...
62. РОЗДІЛ LXII, де оповідається про оказію з обчарованою...
63. РОЗДІЛ LXIII Про те, як виліз Санчові Пансі боком огляд...
64. РОЗДІЛ LXIV, де викладається пригода, що окотилася на Дон...
65. РОЗДІЛ LXV, де ясниться, хто такий Рицар Місяця-Білозора,...
66. РОЗДІЛ LXVI, де трактується те, що читач побачить, а...
67. РОЗДІЛ LXVII Про те, як Дон Кіхот постановив пастушити і...
68. РОЗДІЛ LXVIII Про те, як Дон Кіхотові підкладено свиню...
69. РОЗДІЛ LXIX Про найрідкіснішу і напдивнішу з усіх пригод,...
70. РОЗДІЛ LXX, що йде за шістдесят дев'ятим і оповідає про...
71. РОЗДІЛ LXXI Про те, що приключилося Дон Кіхотові та його...
72. РОЗДІЛ LXXІІ Про те, як Дон Кіхот і Санчо приїхали до...
73. РОЗДІЛ LXXIII Про знамення, підмічені при Дон Кіхотовому...
74. РОЗДІЛ LXXIV Про те, як Дон Кіхот занедужав, про складену...
75. Примітки ПРИСВЯТА ГРАФОВІ ЛЕМОСЬКОМУ С. 336. Граф...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate