Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Бог все поставить на місце, а ти йому все ж поможи. / Іван Драч

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина II) Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді


РОЗДІЛ XLI Про появу Цурпаляка і кінець сій предовгій пригоді

Тим часом наступила ніч, а заразом і пора, призначена на появу знаменитого коня Цурпаляка; а що він барився, то Дон Кіхот був у неспокої: здавалось йому, що коли Маламбрун отягається і не шле коня, то або він, Дон Кіхот, не є тим рицарем, кому дано звершити сю пригоду, або сам Маламбрун боїться стати з ним на поєдинок. Аж ось у сад уві- [520] йшло зненацька шестеро дикунів, оповитих плющем; на плечах несли вони здоровенного дерев'яного коня. Поставили його на землю, і один з дикунів сказав:

- Нехай на сю махиню сяде рицар, що має на те одвагу.

- То не до мене річ,- сказав Санчо,- бо й одваги не маю, і в лицарі ще не пошився.

Та дикун провадив далі:

- А в забедри хай посадить джуру свого, коли такого має, і хай упевняється на доблесного Маламбруна, бо опріч його меча, не загрожує тут ніяка хитрість чи підступність. А тоді вже тільки крутнути кілочка, що в коня на шиї, і він понесе вас повітрям туди, де вже чекає Маламбрун; щоб же не закрутились у вершників голови од тої висі та височини, хай зав'яжуть собі очі і не розв'язують, покіль кінь не заірже - ото буде знак, що подорожі кінець.

По сім слові дикуни лишили Цурпаляка і мірною ходою пішли, від-кіль прийшли. Гореслава, скоро забачила коня, сказала Дон Кіхотові, мало не плачучи:

- Доблесний рицарю, Маламбрунова обітниця справдилась, кінь прибув; бороди наші ростуть, і ми благаємо кожнісінькою в них волосинкою: острижи нас і оголи! Тобто злізь разом із джурою на коня і поклади щасливий початок сій незвичайній подорожі!

- Так я й зроблю, пані графине Трифалдиста, з дорогою душею і з немалою охотою; ані подушок не підкладатиму, ані острог не чіплятиму, щоб дарма не гаятись: таке велике маю бажання побачити вас, сеньйоро, і всіх дуень ваших гладенькими і чистенькими.

- А я сього не зроблю ані з дорогою душею, ані з дешевою, ані ще з якою,- сказав' Санчо.- Як оте стрижіння-гоління без моєї їзди не витанцюється, то нехай пан мій шука собі іншого джуру в дорогу або отсі дами іншого способу на бороди, бо я вам не відьмак, щоб попід небесами літати! Ге! Що то скажуть мої остров'яни, як узнають, що губернатор їхній вітрами десь гонить? А ще й таке,- відціля до Кандаю три тисячі миль із гаком: блигомий світ! Ану ж кінь пристане чи той чародій затнеться, то ми там на півдесятка год застрянемо, а як вернемось, то не признає мене ніякий там острів і переострів. То ж не дурний вигадав, що кае: не зівай, Санчо, на те ярмарок; дають корівку, держи напоготові верівку; шанувавши бороди отих паній, святому Петрові у Римі добре, а мені, кау, в сій господі: тут мене шанують, тут я од пана господаря чекаю ласки вийти на губернаторя.

На теє дук сказав:

- Острів, що я вам, друже Санчо, обіцяв, нікуди не втече і ніде не дінеться; таке глибоке коріння запустив він у безодні земнії, що ніяка сила не зрушить його з місця і за третім наворотом; та річ відома (і мені, і вам), що нема таких значних посад, які дістаються без такої чи сякої базаринки. Тим-то я й жадаю, щоб за те губернаторство ви разом і 5 паном вашим Дон Кіхотом поклали кінець і край сій вікопомній пригоді; чи ви повернетесь так швидко, як то можна сподіватись від бистро-хода Цурпаляка, чи, зазнавши лихої долі, мандруватимете назад піхотою од корчми до корчми, од заїзду до заїзду,- вернувшися, ви знайдете острів ваш на місці, а остров'ян завжди готових вітати вас яко свого [521] правителя. Воля моя незмінна; отож не сумнівайтеся, пане Санчо, і не робіть кривди моєму щирому бажанню вам услужити.

- Буде, буде вже, пане,- сказав Санчо.- Я собі вбогий джура і не зможу гідно відповісти на такую ґречність; хай же пан мій сідає, хай зав'яжуть мені очі, і дійся воля Божа! Скажіте тільки, спасибі вам, чи можу я, попід небесами літаючи, до Бога взивати і янголи його собі на поміч прикликати?

На те одказала Трифалдиста:

- Можете, Санчо, кликати чи Бога, чи кого там мога; бо хоть той Маламбрун і чорнокнижник, а проте християнин, і всі свої чарощі та химороди з великою провадить обачністю і' обережністю, ні з ким непевним не лигаючись.

- Ну, як так,- мовив Санчо,- то хай мені Бог помага і Трійця свята гаетанська!

- Од часу вікопомної пригоди із ступарями,- зауважив Дон Кі-хот,- я ще ніколи не бачив Санча таким переляканим, як нині; щоб був я такий забобонний, як дехто, то його страхи і на мою душу певною мірою передалися б. Ходи до мене, Санчо, я хотів би, з дозволу панства, сказати тобі дві слові в чотири ока.

І, відійшовши з Санчом під дерево, взяв його за руку і сказав:

- Бачиш, брате Санчо, яка нам далека дорога пахне, що один Бог знає, коли ми вернемось і за яких обставин; тож я хотів би, щоб ти пішов оце зараз до своєї кімнатки, нібито за якою дорожитою потре-бизною, та й пошмагався б там у рахунок отих трьох тисяч і трьохсот ударів, усипав нашвидкуруч задатку - хоть би з півтисячі: бо добрий почин, кажуть, то вже половина діла.

- Та ви що, пане! - одказав Санчо.- Ви таки, мать, несповна розуму. Такого од мене просите, як ото од вагітної дівоцтва питають. Маю сідати на дровиняку, а ваша милость хоче, щоб я собі гузно геть понівечив? їй-Богу, пане, і присяй-Богу, ви таки неповний! Ото їдьмо вже тих дуень голити, а як вернемось, то, не будь я Санчо Панса, з такою щирістю одбуду свою одбучу, що вашу милость ісповна уконтентую; оце вам і вся.

Дон Кіхот на те одрік:

- Тішусь, добрий Санчо, з твоєї обітниці, бо хоч ти собі лобом і неширокий, а проте маєш етичні принципи.

- Та вже там чи три ціпи, чи тіки два, зате не єретичні, а щиро християнські, і слово я держу вірно.

По сій мові вернулись до Цурпаляка, уже б і сідати; тут Дон Кіхот сказав:

- Зав'яжіть же собі, Санчо, очі, та й сідайте; той, хто аж із таких далеких країв по нас посилає, напевне не дурить нас: не честь і не подоба тих ошукувати, хто тобі довірився. А якби і не так усе склалось, як я собі гадаю, то ніяка злостивість не одбере мені тої слави, що я на сей подвиг піднявся.

- Гайда, пане!- сказав Санчо.- Бороди й сльози отсих сеньйор цвяшком убилися мені в серце, і ніякий шматок у рот мені не полізе, поки не побачу їх чистенькими та гладенькими, як перше. Отож сідайте на коня та й зав'яжіться попереду, бо вам спереду сидіти, а мені ззаду. [522]

- , Правду кажеш,- відповів дон Кіхот.

І, вийнявши з кишені хусточку, попрохав Гореславу, щоб добре зав'язала йому очі, та тут же розв'язався і сказав:

- Якщо не помиляюсь, читав я у Вергілія про Палладія Троянського, дерев'яного коня, що то греки офірували богині Палладі; він був начинений узброєними вояками, що потім дощенту сплюндрували Трою... Отож, я гадаю, варто було б глянути, чи нема там чогось у череві нашого Цурпаляка.

- Не треба,- сказала Гореслава,- бо я вірю і знаю, що в Малам-бруні нема підступності чи зради; отож нехай ваша милость, пане Дон Кіхоте, сідає сміло, без обави, а якби мало трапитись яке лихо, нехай упаде на мою голову.

Дон Кіхот помислив собі, що дальші розмови про власну безпеку могли б надвередити славу його мужності, тож сів, не довго думавши, на коня і спробував кілочка: той повертався легко; а що вершник не мав стремен і ноги йому теліпались, то схожий був на фігуру з римського тріумфу, мальовану чи виткану на фламандському гобелені. За ним виліз і Санчо, поволі й неохоче; умощуючись у забедрах, побачив, що сидітиметься йому не з-так то м'яко, а більше того, що мулько, тож попросив дука, щоб принесли йому, коли мога, якусь підмостку або подушку чи то з крісла сеньйори дукені, чи з ліжка котрогось пажа, бо крижі у цього коня, казав, либонь, мраморяні, а не дерев'яні. На те Трифалдиста сказала, що Цурпаляк не терпить на собі жадної збруї ані наряду, тож нехай Санчо сяде верхи по-жіночі, так буде м'якше. Санчо так і зробив і, попрощавшись з усіма, дав зав'язати собі очі, але тут же розв'язався; дивився на всіх розчулено повними сліз очима і просив, щоб кожне одчитало за його душу в такій-от напасті отченаша і богородицю,- тоді, казав, і їм Бог пошле молитвеників у притузі. На теє Дон Кіхот сказав:

- Боягузе! Чи ти під шибеницею стоїш, чи на смертнім ложі лежиш, що про такі молитви благаєш? Адже ти сидиш, невірнику і страхопуде, на тому самому місці, що й прекрасна Магелона, а вона ж відтіля не в могилу зійшла, а на трон королеви Франції, якщо вірити історії! А я, що сиджу тут при тобі, чи ж не можу уявити себе одважним Петром, що займав це самісіньке місце? Зав'яжись, зав'яжися, страшків сину, і не випускай із уст твого переляку хоч би у моїй присутності!

- Ну, в'яжіть уже очі,- відповів Санчо,- коли не хочете, щоб я на Бога здався, ані щоб за мене хто Бога молив... Не чого я й боюся, щоб часом гілійон дияволів не запер нас на стріловище Святої Германдади!

Обидва зав'язали собі очі, і Дон Кіхот, відчувши повний порядок, крутнув кілочка; ледве він до нього торкнувся пучками, як дуеньї і всі присутні залементували:

- Хай Бог тебе провадить, одважний рицарю!

- Хай Бог тебе боронить, безстрашний джуро!

- Ох, ох! Уже ви стрілою летите в повітрі!

- Ах, ах! Уже всі ми дивуємось і чудуємось, на вас із землі гледючи!

- Тримайся, сміливий Санчо, не коливайся! Гляди не впади! Твоє падіння буде страшніше, як у того зухвалого юнака, що піднявся керувати Сонцевими кіньми! [523]

Санчо чув усі ті голоси; він притулився до пана свого, міцно обійняв руками і сказав:

- Що воно за притичина, пане? Кажуть, що ми вже летимо геть високо, а гукання так чути, ніби всі вони отутечки, коло нас!

- Не зважай на те, Санчо; усі ті штуки і літання наше настільки од звичайного ходу речей одбігають, що й за десять миль побачиш і почуєш що-хотя. Тільки не притискай мене так, бо ще звалиш... Я до-правди не розумію твоїх страхів і тривог, бо, хоть і забожуся, зроду ще не їздив верхи такою плавною ходою - здається, ніби ми й з місця не рушали. Оджени, небоже, оті страхи, все йде гаразд, ще й вітер нам у спину.

- А правда,- одказав Санчо,- з того боку такий вітер струже, наче тисяча міхів на мене дмуха.

Так воно, зрештою, і було; на них наганяло вітру кілька здоровенних міхів: добре обмислили всю ту пригоду дук із дукинею та дворецький їхній, ніяких потрібних для того причандалів не бракувало.

Відчувши те дмухання, Дон Кіхот сказав:

- Немає сумніву, Санчо, що ми вже вступили в другу сферу повітря, де народжується град і сніг; громи, блискавки та перуни утворюються в третій сфері, а як далі підійматимемось таким робом, то незабаром утрапимо в сферу вогню, а я навіть не знаю, куди повертати кілочка, щоб не загнатись нам у смаленище.

У тій хвилі війнули їм іздалеку в обличчя духом од запаленого клоччя, почепленого на тички. Почувши той жар, Санчо сказав:

- Щоб я так жив, ми вже вскочили у тую огняну шхеру або туж-туж ускочимо, бо вже мені й бороду обсмалило. Отеє ж, мабуть, зніму я, пане, хусточку, та гляну, де ми єсть.

- Боже тебе борони!- застеріг Дон Кіхот.- Згадай-но правдомовну історію про ліценціата Торральбу, якого нечиста сила несла повітрям верхи на патику з зав'язаними очима: за дванадцять годин він був уже в Римі, зійшов там коло Черничої Вежі (є така вулиця в тому місті) і побачив навіч усю ту колотнечу, штурм і загибель Бурбона, а другого дня рано вернувся в Мадрід і розповів про все, що бачив; він сам говорив, що, як летіли попід небом, чорт наказав йому відкрити очі; він послухав і побачив, каже, Місяця так близько, що рукою досягнув би, і не важився на землю глянути, щоб голова не закрутилась. Отож, Санчо, і не думай очей розкривати; той, хто взявся нести нас, за все відповідає; може, ми оце так ширяємо і вгору беремося, щоб упасти одразу на Кандайське царство як сокіл чи коршак, що, підбившись увись, падає раптом на жертву свою, чаплю; хоть і здається нам, що не минуло й півгодини, як ми з саду виїхали, а дороги вже чималий шмат зверстали.

- Не знаю, як воно там єсть,- відповів Санчо Пансо,- скажу тільки, що як тій Магелані чи Магелоні за вершником добре сиділось, то шкура в неї була, мать, не вельми делікатна.

Усі ці розмови двох сміливців слухали дук з дукинею і люди, що були в саду, втішаючися ними непомалу; врешті вирішили покласти край химерній і хитромудрій пригоді: кинули на хвіст Цурпалякові підпалене клоччя, а що кінь був начинений ракетами-пшикалками, то й злетів з тріском і ляском у повітря, брязнувши додолу присмалених Дон Кіхо- [524] та й Санча Пансу. Тої ж миті графиню Трифалдисту з усім бородатим полком як вода вмила, а решта публіки попадали крижем на землю, наче повмлівали. Дон Кіхот і Санчо підвелися, як непишні, розглянулись кругом і з дива не могли вийти: вони, виявляється, були в тому самісінькому саду, відки вилетіли, а навкруг лоском лежали люди; ще більше здивувались, побачивши неподалік устромленого в землю списа, з якого на двох зелених шовкових шнурках звисав білий гладенький пергамен з таким-от написом буйними золотими літерами:

«Презацний рицар Дон Кіхот з Ламанці звершив і докінчав пригоду графині Трифал-дистої, званої інакше дуеньєю Гореславою, з усім її товариством - тим уже, що на сей подвиг піднявся. Маламбрун сим освідчує свою повну й цілковиту сатисфакцію, бороди з лиця дуень зникли і здиміли, а королівській парі - Самограєві та Антимонії - привернено їхню первісну подобу. Коли ж довершиться джурине самобичування, то біла голубка, увільнившись од драпіжних шулік, що її переслідують, упаде в обійми свого любого буркотуна: так повелів премудрий Мерлін, архіворожбит над усіма ворожбитами».

Прочитавши теє писання на пергамені, урозумів Дон Кіхот ясно, що мова мовилась про відчарування Дульсінеї; він оддав дяку небові, що з такою малою небезпекою учинив такий великий подвиг, повернувши поштивим матронам, які, зрештою, зникли кудись, їхні колишні гладенькі личка, і пішов до дука та дукині, що ніяк не могли прийти до тями. Поторсавши дука рукою, промовив:

- Ну-бо, пане мій любий, вставайте! Сміло, сміло! Все уже - пригода скінчилась без жадної шкоди для будь-кого, про що ясно свідчить напис на сьому-от стовпі.

Дук устав, ніби прокинувся після тяжкої змори, а за ним так само й дукиня і всі ті люди, що в саду лежали: такі всі були здивовані та нажахані, що й самі вже ладні були повірити, ніби так усе насправжки і сталось, як вони жартом удавали. Примруженими очима перечитав дук той напис і кинувся обіймати Дон Кіхота, запевняючи його, що такого, як він, хороброго рицаря світ зроду-віку не бачив. Санчо нишпорив навкруг очима, шукав Гореславу, яке-то в неї обличчя без бороди - чи справді така вродлива, як натякала її горда постава, та йому сказали, що як упав ото Цурпаляк, загорівшись, додолу, то весь дуенський полк із Трифалдистою на чолі де й дівся одразу, геть чистенький, без кудлатих борід. Тоді дукиня спитала в Санчо, як же йому в тій далекій подорожі літалось.

- Ото що ж, пані!- одказав Санчо.- Як почув я, що залетіли ми, як пан каже, в вогняну шхеру, то хотів був одсунути трохи платочка, щоб подивитись, так пан не дозволив; тільки ж я такий собі цікавий удався, усе хочу знати, що мені допікає й долягає, то я таки нищечком одслонився коло носа та й глянув на землю, і така вона мені малюпі-сінька здалася,'мов гірчичне зерно, а люди, що по ній ходили, були завбільшки з лісковий горішок; отож бачите, у яку височінь нас занесло тоді.

- Що-бо ви говорите, друже Санчо,- перебила його дукиня.- Певно, ви землі не бачили, тільки людей, що по ній ходили, бо якщо земля була завбільшки з гірчичне зерно, а люди як горішки, то один чоловік мав би її закрити цілком.

- Воно-то так,- відповів Санчо,- тільки я дивився бокаса і таки бачив усю землю. [525]

- Та ну-бо, Санчо,- заперечила дукиня,- коли скоса дивитись, то тим більше цілого не побачиш.

- Я не дуже-то знаюсь на тому дивінні,- сказав Санчо,- тільки ви, пані, не забувайте, що летіли ми чарами, то чарами і я міг бачити всю землю і людей на ній, звідки б не дивився. А як сьому не вірить ваша милость, то не повірить також, що, одсунувши хусточку од брів, побачив я небо так близько, так близько, ну, може, у п'ять пальців; та великенне ж яке, Господи, не гріх і забожитись! А як пролітали ми, панійко моя, поуз Семйкози (щоб ви знали, хлопцем малим був я в селі за козаря), то, присяй-Богу, так мені закортіло з ними трохи побавитись, що хоть пропадай! От я тоді узяв та й що зробив? Нікому ні слова, потай пана, тишком та нишком зліз із Цурпаляка та й погуляв яких півгодини із кізками - там такі любі-милі, як квіточки, як нагідочки! А коник наш на місці стоїть, ані руш...

- А що робив Дон Кіхот,- спитала дукичя,- поки бравий Санчо коло кіз ходив?

На те одповів Дон Кіхот:

- Оскільки всі ті дії і події виходять за межі натурального ходу речей, нема дива, що Санчо оповідає такі чудасії. Про себе ж можу сказати, що не відслонявся ні згори, ні знизу, не бачив ані неба, ні землі, ані піску, ні моря. Відчував, се правда, що пройшов через сферу повітря і наблизився до вогняної, але її, гадаю, ми не пролетіли; адже огняна сфера знаходиться між місячним небом і останньою повітряною сферою, і ми не могли досягти до неба (де, як каже Санчо, живуть Семйкози), не згорівши; а як ми не згоріли, то Санчо або бреше, або зо сну словами блудить.

- Ані брешу, ані блуджу,- одказав Санчо.- От хоть і спитайте про тих кіз прикмети, а тоді вже й судіть, чи правду кажу, чи ні.

- Ну, які ж? Кажи, Санчо,- мовила дукиня.

- А ось які,- одказав Санчо,- двійко зелених, двійко червоних, двійко блакитних, а одна різномаста.

- То дивні якісь породи,- сказала дукиня,- в наших краях таких мастей не буває, тобто кіз такої масті.

- Ну ясно,- сказав Санчо.- Одне діло кози земні, а друге небесні.

- А скажіть, Санчо,- спитав дук,- чи не бачили ви коло тих кіз цапа?

- Ні, пане, не бачив,- одказав Санчо.- Чув тільки, що через Місяцеві роги жоден не перескоче.

Далі вже перестали про подорож розпитувати - побачили, що Санчо без кінця-краю ладен про чудеса небесні розводитись, хоч із саду нікуди не рипався.

На цьому, власне, й скінчилася пригода дуеньї Гореслави, з якої дук та дукиня чимало попосміялись не тільки того дня, а поки й ж-иві були, і про яку Санчо оповідав би кілька століть, якби міг так довго прожити... Дон Кіхот підійшов до Санча і сказав йому над вухо:

- Коли хочеш, Санчо, щоб люди тобі вірили, що ти там бачив у небі, то повір же й мені, що я бачив у печері Монтесіноса. Гадаю, ти мене зрозумів.

Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина II) Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді

ЗМІСТ

1. Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина II) Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді
2. Розділ XXXVI, де оповідається про невидану й нечувану пригоду дуеньї...
3. ПРИСВЯТА ГРАФОВІ ЛЕМОСЬКОМУ Посилаючи недавнім часом Вашій...
4. РОЗДІЛ І Про розмову, що провадили парох та цилюрник із...
5. РОЗДІЛ II, де оповідається про немалу зваду, що мав Санчо...
6. РОЗДІЛ III Про потішну розмову, що провадили між собою...
7. РОЗДІЛ IV, де Санчо Панса з'ясовує деякі питання, неясні...
8. РОЗДІЛ V Про дотепну й розумну розмову, що точилась поміж...
9. РОЗДІЛ VI Про що говорилось між Дон Кіхотом та клюшницею...
10. РОЗДІЛ VII Про що говорив Дон Кіхот із своїм зброєношею...
11. РОЗДІЛ VIII, де оповідається про те, що приключилось Дон...
12. РОЗДІЛ IX, де оповідається зараз побачите, що...
13. РОЗДІЛ X, де оповідається про хитрощі, на які піднявся...
14. РОЗДІЛ XI Про дивовижну пригоду, що сталась завзятому Дон...
15. РОЗДІЛ XII Про незвичайну пригоду завзятого Дон Кіхота з...
16. РОЗДІЛ XIII, що містить у собі продовження пригоди з...
17. РОЗДІЛ XIV, де пригода з Лісовим Рицарем далі снується...
18. РОЗДІЛ XV, де розказується й показується, хто такі були...
19. РОЗДІЛ XVII, де псується найвища вершина і скрапня межа,...
20. РОЗДІЛ XVIII Про те, що спіткалось Дон Кіхотові в замку,...
21. РОЗДІЛ XIX, де оповідається пригода закоханого вівчаря та...
22. РОЗДІЛ XX, де оповідається про весілля Камача-Багатія та...
23. РОЗДІЛ XXI, де оповідається далі про Камачове весілля та...
24. РОЗДІЛ XXII, де оповідається про велику пригоду в печері...
25. РОЗДІЛ XXIII Про дивовижні речі, нібито бачені, за...
26. РОЗДІЛ XXIV, де оповідається про всілякі банелюки,...
27. РОЗДІЛ XXV, де заходить пригода з ослячим ревом і цікава...
28. РОЗДІЛ XXVI, де триває втішна пригода з вертепником і...
29. РОЗДІЛ XXVII, де псується, хто такий майстер Педро та...
30. РОЗДІЛ XXVIII Про події, які, за Бен-Енхелі, не втаяться,...
31. РОЗДІЛ XXIX Про знакомиту пригоду з зачарованим човном...
32. РОЗДІЛ XXX Про зустріч Дон Кіхота з прегарною мисливицею...
33. РОЗДІЛ XXXI, де оповідається про численні й важнющі речі...
34. РОЗДІЛ XXXII Як відрізав Дон Кіхот своєму огудникові, а...
35. РОЗДІЛ XXXIII Про цікаву з Санчом Пансою розмову дукині...
36. РОЗДІЛ XXXIV, де оповідається, як вигадано спосіб...
37. РОЗДІЛ XXXV Дальший тяг оповіді про те, як Дон Кіхот...
38. РОЗДІЛ XXXVI, де оповідається про невидану й нечувану...
39. РОЗДІЛ XXXVII, де тягнеться далі знаменита пригода дуеньї...
40. РОЗДІЛ XXXIX, де графиня Трифалдиста снує далі свою...
41. РОЗДІЛ XLI Про появу Цурпаляка і кінець сій предовгій...
42. РОЗДІЛ XLII Про поради, які давав Санчові Дон Кіхот, коли...
43. РОЗДІЛ XLIII Про дальші Дон Кіхотові настанови Санчу...
44. РОЗДІЛ XLIV Про те, як Санчо Панса виряджався на...
45. РОЗДІЛ XLV Як великий Санчо Панса обняв владу на своїм...
46. РОЗДІЛ XLVI Про жахливу дзвоно- і котомахію, що витримав...
47. РОЗДІЛ XLVII Про те, як Санчо Панса справляв далі своє...
48. РОЗДІЛ XLVIII Про те, що приключилось Дон Кіхотові з...
49. РОЗДІЛ XLIX Що сталося з Санчом Пансою, як він свій...
50. РОЗДІЛ L, де з'ясовується, хто були ті чарівники та...
51. РОЗДІЛ LI Про дальше Санчове урядування та про інші...
52. РОЗДІЛ LII, де оповідається пригода другої дуеньі...
53. РОЗДІЛ LIII Про невеселий кінець і край Санчовому...
54. РОЗДІЛ LIV, де оповідаються речі, стосовні тільки до сієї...
55. РОЗДІЛ LV Про пригоди, що трапились Санчові в дорозі, та...
56. РОЗДІЛ LVI Про нечувану і небачену баталію між Дон...
57. РОЗДІЛ LVII, де оповідається про те, як Дон Кіхот...
58. РОЗДІЛ LVIII, де оповідається, скільки пригод навалилось...
59. РОЗДІЛ LIX, де оповідається незвичайна придибашка або,...
60. РОЗДІЛ LX Що трапилося з Дон Кіхотом на шляху до...
61. РОЗДІЛ LXI Про те, що Дон Кіхотові приключилося при...
62. РОЗДІЛ LXII, де оповідається про оказію з обчарованою...
63. РОЗДІЛ LXIII Про те, як виліз Санчові Пансі боком огляд...
64. РОЗДІЛ LXIV, де викладається пригода, що окотилася на Дон...
65. РОЗДІЛ LXV, де ясниться, хто такий Рицар Місяця-Білозора,...
66. РОЗДІЛ LXVI, де трактується те, що читач побачить, а...
67. РОЗДІЛ LXVII Про те, як Дон Кіхот постановив пастушити і...
68. РОЗДІЛ LXVIII Про те, як Дон Кіхотові підкладено свиню...
69. РОЗДІЛ LXIX Про найрідкіснішу і напдивнішу з усіх пригод,...
70. РОЗДІЛ LXX, що йде за шістдесят дев'ятим і оповідає про...
71. РОЗДІЛ LXXI Про те, що приключилося Дон Кіхотові та його...
72. РОЗДІЛ LXXІІ Про те, як Дон Кіхот і Санчо приїхали до...
73. РОЗДІЛ LXXIII Про знамення, підмічені при Дон Кіхотовому...
74. РОЗДІЛ LXXIV Про те, як Дон Кіхот занедужав, про складену...
75. Примітки ПРИСВЯТА ГРАФОВІ ЛЕМОСЬКОМУ С. 336. Граф...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate