Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Відходити вчасно – то теж, що не кажіть, знак богообраності. / Оксана Забужко

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина II) Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді


РОЗДІЛ LIV, де оповідаються речі, стосовні тільки до сієї історії і ні до якої іншої

Дук з дукинею вирішили дати дальший хід викликові, що Дон Кіхот кинув їхньому васалові з вищеписаної причини; а що парубок той завіявся кудись аж у Фландрію, аби тільки донья Родрігес не стала йому тещею, надумали виставити замість нього гасконця-гайдука на ймення Тосілос, навчивши його заздалегідь, що і як має чинити. Згодивши днів зо два, дук сказав Дон Кіхотові, що з четвертого дня на п'ятий противник його вийде на бойовище в повнім рицарськім обла-дунку і буде твердити, що та панянка бреше не на півгуби, а таки на цілу губу, ніби він давав слово на ній оженитись. Дон Кіхот тій вістці вельми зрадів; він уявляв уже собі в думці, яких чудес докаже в сім герці, і вважав за велике щастя таку нагоду показати вельможним _ господарям своїм, куди сягає міць його потужної правиці. З радісним нетерпінням чекав, коли вже ті чотири дні минуться, і ті дні видавались йому століттями.

Пропустімо ж ті дні (як і багато інших речей пропустили) і вернімось до Санча, який на своєму Сірому трохи сумний, а трохи й веселий їхав до свого пана, що його товариство було йому любіше за врядування над усіма островами на світі. Недалеко ще й од'їхав од острова, де губернатором сидів (він так і не досвідчився, чи то був справді острів, чи, може, город який чи містечко або й село), коли се здибались йому по дорозі прочани з костурами, аж шестеро, з тих чужоземців, що то собі ялмужну, тобто милостиню, виспівують. Підійшовши ближче, вони поставали перед ним уряд і завели хором якогось канта, по-свойому, звісно, і Санчо з того нічого не зрозумів, крім одного слова «ялмужна», яке він чув виразно, то й здогадався, що се вони своїм співом милостині просять; а що був він, як свідчить Сід Ахмет, чоловіком милосердним аж надто, то витяг із саков своїх сир і хліб, що взяв був собі в дорогу, і оддав їм, показавши на митах, що більше не має нічого. Прочани охоче прийняли той дар, але тут же загукали:

- Гелди, гелди!

- Не розумію, люди добрі,- сказав Санчо,- чого ще од мене хочете.

Тоді один прочанин вийняв із-за пазухи капшука і потряс ним перед Санчом; той зрозумів, що вони просять грошей, і, приклавши великого пальця собі до горлянки, підніс угору розчепірену руку: немає, мовляв, у мене за душею ані грошини. Торкнув Сірого ногами, щоб між сею громадкою якось уперед проїхати, але в сей час один прочанин, що вже давненько на нього спильна позирав, кинувся до нього, обійняв попід силки і гукнув голосно чистою гишпанщиною:

- Господи Боже мій! Кого я бачу? Невже я справді обіймаю щирого мого друга, доброго мого сусіду Санча Пансу? Та певна ж річ, що його, бо я ж не сплю, і поки що не впився!

Здивувався Санчо, що сей чужинець-прочанин його на ім'я назвав і обніматись поліз; довгенько придивлявся до нього мовчки, та ніяк не міг упізнати. Тоді прочанин, побачивши його розгубленість, сказав йому: [582]

- Та невже ж таки, брате Санчо Пансо, ти не впізнаєш сусіда твого, мориска Рікоте, крамаря з вашого села?

Санчо почав придивлятись до нього ще пильніше, пригадувати його риси і врешті упізнав його цілком; тоді, не злазячи з осла, обійняв його за шию і промовив:

- Кий біс тебе і впізна, Рікоте, як ти так по-чудернацькому вбрався? Скажи ж мені, хто се тебе пошив у хранцузи і як ти насмілився повернутись до Гишпанії; адже якщо тебе впіймають і впізнають, сам знаєш, яке тобі лихо буде.

- Якщо ти тільки, Санчо, мене не викажеш, то я певен, що в сьому перевдязі мене ніхто не впізна. Але звернімо зі шляху в он той то-пільнячок. Там товариші мої попоїдять і припочинуть трохи, та й ти з ними, бо то все хлопці-друзяки. Там я тобі й розкажу на дозвіллі, як мені велося після того, як я з села нашого зійшов, підкоряючись указові його королівської милості, який стільки лиха накоїв моєму нещасному народові - ти ж сам про сеє, мабуть, чув.

Санчо на те пристав, Рікоте переговорив зі своїми прочанами, і всі подались до тополиного гаю, що виднівся далеченько-таки од битого шляху. Там покидали свої костури, познімали з себе киреї чи то плащі прочанські, лишившись у самих куртах та ногавицях: був то все народ молодий і показний, окрім Рікоте, який убився вже в поважні літа. Всі повитягали торби, повні, як здавалось, усякого припасу, а найбільше такого, що збуджує спрагу,- на дві милі гукає, чим би її погасити. Посідали долі, розіклали на траві-мураві, що правила їм за обрус, хліб, сіль, ножі, горіхи, шматочки сиру, кістки від шинки - гризти там уже не було чого, а посмоктати можна, була там і чорна якась потрава, вони називали її кав'яр, з ікри риб'ячої: як із'їси трохи, то так на пиття потягне, що ну! І оливки були сушені, хотЬ без усякої приправи, зате смачні й поживні. Та над горою сього бенкетного добра гору брали, безперечно, шість бурдюків вина, що кожен добув із своїх саков; коли наш славний Рікоте, що з мориска обернувся на німця чи то шваба, вийняв свого бурдюка, виявилось, що той був із шістьох найбільший.

Заходились їсти, з превеликим смаком і без поспіху, розкошуючи кожним шматочком, що брали кінчиками ножів з усього потроху, а тоді, мов по команді, кожен схопив обіруч свого бурдюка і, припавши губами до горлечка, вліпив очі в небо, мов хотів туди поцілити. Довгенько так сиділи, відкинувшись, та головою туди-сюди водили - отака, мовляв, смакота! - і переливали тую смакоту з бурдюків собі в шлунки. На те все дивився Санчо, і було йому не шкода - навпаки, він тут якраз до речі пригадав приказку: «Попав між ворони, кракай, як і они», попросив у Рікоте бурдюка і став ціляти очима в небо з не меншим задоволенням, ніж уся компанія.

По чотири рази прикладались вони отак до бурдюків, а вп'яте вже годі: бурдюки стали порожні й сухі, як засохлі комишини, і веселощі трохи посмутніли. Час від часу котрийсь із прочан брав Санча за руку й промовляв: «Шваб і шпан - гут камрад!» - «Гут камбрат, сакрамент!» - відповідав Санчо і реготався цілу, може, годину; з голови йому повилітали всі губернаторські напасті, бо поки чоловік їсть і п'є, ніякі турботи не мають над ним влади. Вино скінчилось, почався сон: він зморив [583] усіх прочан, що тут же й простяглися на тих своїх столах та обру-сах. Не спали тільки Рікоте й Санчо, бо їли більше, а пили менше. Покинувши обнятих солодким сном товаришів, Рікоте одвів Санча трохи далі. Посідали вони під буком, і Рікоте, ніби забувши свою маври-танщину, заговорив до Санча щирісінькою гишпанською мовою:

- Сам добре знаєш, Санчо Пансо, друже мій і сусіде, що як проголосив його милость король указ про вигнання нашого народу, всі наші зажурились і злякались непомалу. Мене самого той указ так нажахав, що мені здавалось, ніби ще перед кінцем того терміну, який нам дано для виїзду з Гишпанії, на мене й на дітей моїх упала вже люта кара. От і надумав я, як чоловік розважний,- так мені принаймні здається,- як чоловік, який знає, що отоді й тоді його виженуть із домівки і доведеться йому іншої шукати,- надумав, кажу, сам-один, без сім'ї, покинути своє село й пошукати такого місця, куди б я міг потім спокійно перевезти своїх без зайвого поспіху, не так хапаючись, як інші; я ж бо бачив (як і старшина роду нашого), що сей указ не просто собі похвалка, як дехто собі гадав, а таки справжній закон, що буде виконаний належного часу. До такого висновку я ще й тому прийшов, що знав за нашими людьми деякі лихі вчинки і згубні, безрозумні наміри, що й порушили його королівську милость із Божого, бачиться, надиху, повзяти такий сміливий рішенець; я не хочу сим сказати, що всі наші тому провинні, серед них траплялися й правдиві, вірні християни. Але їх було так мало, що несила їхня була тамтим протистояти, і, певна річ, небезпечно було гадюку за пазуху пускати, годувати ворогів у власному домі. Кінець кінцем на нас цілком справедливо впала кара вигнання; декому, правда, здається, що та кара легка та лагідна, але нам вона уявляється найжорстокішою, яку тільки можна було вигадати. Хоч би де ми були, то все тужимо за Гишпанією: ми тут народились, се наш рідний край. Ніде не знайшли ми доброго прийняття в притузі нашій; у Бер-берії та інших африканських краях, де ми сподівались знайти гостинний і людяний прийом, нас якраз найбільше кривдять, найгірше нами поневіряють. Не цінували ми свого щастя, поки його не втратили, а тепер майже всі тільки одне бажання маємо - повернутися знов до Гишпанії; хто добре знає мову (от як і я), таки й вертаються, лишаючи напризволяще жінок своїх і дітей, отак вони рідний свій край люблять. Тільки тепер дізнав я на самому собі і досвідчив правдивість відомого вислову: солодко любити батьківщину. Отож, кажу, покинув я рідне село і помандрував до Франції; хоть же й добре там нас прийнято, вирішив я більшого світу побачити. Переїхав Італію, дібрався й до Німеччини: оттут, подумав, вільніше нам житиметься, бо люди тамтешні не дуже до всяких дрібниць чіпляються: кожен живе, як хоче, і майже скрізь панує свобода совісті. Я найняв там собі хату в селі під городом Аугс-бургом, а сам пристав до сих от прочан, які навикли щороку ходити до Гишпанії поклонятись її святиням: то для них новітня Індія, добрий заробіток і певна здобич. Ходять собі майже в усьому краю, і нема такого міста чи села, відки б вони виходили не ситі й не п'яні, як то кажуть, і щоразу не без реала в кишені; за час прочанства збирається в кожного не менше ста талярів чистого зиску: вони обмінюють їх на золото, ховають у криївках у своїх костурах або між латками своїх кирей -і так [584] хитро виносять те багатство з королівства до своїх земель, щасливо оминаючи перевірки на всіх постах і в усіх портах. А я оце, Санчо, надумався вирити свій скарб: закопав я його за селом, то й небезпеки немає жадної. А тоді вже з Валенсії або напишу жінці й дочці в Алжір, або й сам туди поїду (знаю-бо, що вони там) і потурбуюсь про те, як би їм виїхати до котрогось французького порту, а звідти вже подамось до Німеччини і будемо ждати, що нам Бог пошле: адже я добре знаю, Санчо, які добрі, щиро католицькі християнки Рікота, донька моя, та Фран-сіска Рікота, моя жінка, вони обидві за мене у вірі міцніші; та я й сам у душі більше християнин, аніж мавр, і все благаю Бога, щоб одкрив очі розуміння мого і напутив мене, як маю йому служити. Одне тільки мене дивує - чому це жінка моя й дочка в Берберію подалися, а не до Франції, де вони могли б жити по-християнському. На те одказав йому Санчо:

- Бачиш, Рікоте, вони так зробили не своєю волею, їх же забрав із собою твоєї жінки брат, Хуан Тіоп'єйо; він же таки щирий мавр, то так йому випадало найкраще. І ще от що я тобі скажу: даремно ти шукатимеш закопаний тобою скарб, бо чутка така була, що при перевірці у жінки твоєї і швагра одібрано велику силу перел і грошей немалу суму.

- Може, воно й так,- сказав Рікоте,- та того, що я закопав, вони не рушили, бо я нікому про той сховок нічого не казав, щоб якого лиха не сталось. Якщо ти, Санчо, допоможеш мені той скарб викопати й переховати, я дам тобі двісті талярів, щоб якось полатати твої злидні, бо я ж то, звісно, знаю, що вони в тебе немалі.

- Та воно б то й можна було,- одказав Санчо,- але з мене чоловік не жадібний, а то б я не випустив сьогодні рано з рук такої служби, що міг би в своїй хаті золотом усі стіни пооббивати, десь за півроку з щирого срібла їсти. Отже, через те та ще щоб не зраджувати його королівської милості, ворогам його помагаючи, не піду з тобою, хоч би ти мені не тільки обіцяв двісті талярів, а живцем давав мені в руки чотириста.

- А яку ж се ти службу покинув, Санчо? - спитав Рікоте.

- Я був губернатором над островом,- одказав Санчо,- і то над таким, що другого такого і в світі не знайдеш.

- А де ж той острів? - спитав Рікоте.

- Де? - перепитав Санчо.- Миль зо дві звідсіля буде, а зветься острів Гармадармія.

- Краще б ти вже, Санчо, мовчав,- сказав Рікоте.- Адже острови бувають у морі, а на суходолі їх не буває.

- Як то ні? - заперечив Санчо.- Кажу ж тобі, друже Рікоте, що я оце вранці звідти виїхав, а ще вчора був там губернатором на всю губу, паном діло жив. Та мусив, бачиш, тую службу покинути, бо вона здалась мені небезпечною.

- Ну і що ж ти з того губернаторства маєш? - запитав Рікоте.

- Маю таку думку,- одказав Санчо,- що старшинувати мені годилось би хіба над чередою худоби, та що на такій службі перебуваючи, щоб того багатства доробитись, треба забути про спокій і сон, ба навіть [585] про поживу душі, бо на островах губернаторам треба мало їсти, особливо якщо вони мають лікарів, що їхнього здоров'я пильнують.

- Щось я тебе, Санчо, не розумію,- сказав Рікоте.- Здається мені, що ти верзеш якісь нісенітниці. Хто б тобі дав урядування над островом? Невже не було на світі тямущіших людей на таку посаду? Схаменися, брате Санчо, та подумай краще, чи підеш зі мною шукати того скарба, що я закопав (а то таки справжній скарб, правдиве багатство); кажу ж тобі, що й ти дещицю дістанеш, матимеш на що жити.

- Я ж уже казав тобі, Рікоте, що не піду,- заперечив Санчо.- Здобрій і тим, що я тебе не викажу, і йди собі з Богом своєю дорогою, а я піду своєю. Навіть праве добро, знаю, може пропасти; а що вже неправе, то й само пропаде, і хазяїна свого погубить.

- Ну, гаразд, Санчо, я не буду вже наполягати,- мовив Рікоте.- Але скажи мені - ти був у нашому селі, як виїжджали моя жінка з дочкою та мій швагер?

- Авжеж, що був,- відповідав Санчо,- і скажу тобі, що як виїжджала твоя донька, то все село збіглось подивитись на неї і всі в один голос казали, що десь такої вродниці і в світі немає. Вона плакала, обіймала всіх своїх товаришок і знайомих, усіх, хто вийшов ЇЇ проводжати, і всіх просила, щоб молились за неї Спасителеві нашому і святій Богородиці, та так же жалісно, що я і то заплакав, хоть на сльози вдався й не тонкий. Було таких немало, що хтіли її переховати, були й такі, що збирались у дорозі її вкрасти, та втримував їх страх піти проти королівського указу. Особливо ж ярував там дон Педро Грегоріо, той багатий дідич майорату (та ти його знаєш); кажуть, що він її сильне любив, а як вона виїхала, то він у нашому селі більше й не показувався, то й думають, що він подався за нею, щоб викрасти собі, та поки що ніхто нічого не зна.

- Та я давно нжс призру мав,- сказав Рікоте,- що той кавалер упадає за моєю дочкою, тільки знаю, яка вона в мене честива, то й не дуже вважав на те його впадання. Ти ж, Санчо, мабуть, чув, що наші дівчата рідко коли вдаються в кохання з давніми християнами, а що моя Рікота більше про своє християнство, аніж про любощі дбала, то байдуже мені було до зальотів того панича.

- Дай-то Боже,- мовив Санчо,- бо їм обом то на зле було б вийшло. А тепер, друже мій Рікоте, я мушу вже їхати: хочу до вечора туди дістатись, де перебуває пан мій Дон Кіхот.

- їдь собі з Богом, брате Санчо. Мої товариші, бач, уже ворушаться, пора й нам у свою дорогу рушати.

Наостанці обнялись; Санчо сів на Сірого, Рікоте взяв у руку подорожнього свого костура - так вони й розсталися. [586]

Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина II) Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді

ЗМІСТ

1. Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина II) Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді
2. Розділ XXXVI, де оповідається про невидану й нечувану пригоду дуеньї...
3. ПРИСВЯТА ГРАФОВІ ЛЕМОСЬКОМУ Посилаючи недавнім часом Вашій...
4. РОЗДІЛ І Про розмову, що провадили парох та цилюрник із...
5. РОЗДІЛ II, де оповідається про немалу зваду, що мав Санчо...
6. РОЗДІЛ III Про потішну розмову, що провадили між собою...
7. РОЗДІЛ IV, де Санчо Панса з'ясовує деякі питання, неясні...
8. РОЗДІЛ V Про дотепну й розумну розмову, що точилась поміж...
9. РОЗДІЛ VI Про що говорилось між Дон Кіхотом та клюшницею...
10. РОЗДІЛ VII Про що говорив Дон Кіхот із своїм зброєношею...
11. РОЗДІЛ VIII, де оповідається про те, що приключилось Дон...
12. РОЗДІЛ IX, де оповідається зараз побачите, що...
13. РОЗДІЛ X, де оповідається про хитрощі, на які піднявся...
14. РОЗДІЛ XI Про дивовижну пригоду, що сталась завзятому Дон...
15. РОЗДІЛ XII Про незвичайну пригоду завзятого Дон Кіхота з...
16. РОЗДІЛ XIII, що містить у собі продовження пригоди з...
17. РОЗДІЛ XIV, де пригода з Лісовим Рицарем далі снується...
18. РОЗДІЛ XV, де розказується й показується, хто такі були...
19. РОЗДІЛ XVII, де псується найвища вершина і скрапня межа,...
20. РОЗДІЛ XVIII Про те, що спіткалось Дон Кіхотові в замку,...
21. РОЗДІЛ XIX, де оповідається пригода закоханого вівчаря та...
22. РОЗДІЛ XX, де оповідається про весілля Камача-Багатія та...
23. РОЗДІЛ XXI, де оповідається далі про Камачове весілля та...
24. РОЗДІЛ XXII, де оповідається про велику пригоду в печері...
25. РОЗДІЛ XXIII Про дивовижні речі, нібито бачені, за...
26. РОЗДІЛ XXIV, де оповідається про всілякі банелюки,...
27. РОЗДІЛ XXV, де заходить пригода з ослячим ревом і цікава...
28. РОЗДІЛ XXVI, де триває втішна пригода з вертепником і...
29. РОЗДІЛ XXVII, де псується, хто такий майстер Педро та...
30. РОЗДІЛ XXVIII Про події, які, за Бен-Енхелі, не втаяться,...
31. РОЗДІЛ XXIX Про знакомиту пригоду з зачарованим човном...
32. РОЗДІЛ XXX Про зустріч Дон Кіхота з прегарною мисливицею...
33. РОЗДІЛ XXXI, де оповідається про численні й важнющі речі...
34. РОЗДІЛ XXXII Як відрізав Дон Кіхот своєму огудникові, а...
35. РОЗДІЛ XXXIII Про цікаву з Санчом Пансою розмову дукині...
36. РОЗДІЛ XXXIV, де оповідається, як вигадано спосіб...
37. РОЗДІЛ XXXV Дальший тяг оповіді про те, як Дон Кіхот...
38. РОЗДІЛ XXXVI, де оповідається про невидану й нечувану...
39. РОЗДІЛ XXXVII, де тягнеться далі знаменита пригода дуеньї...
40. РОЗДІЛ XXXIX, де графиня Трифалдиста снує далі свою...
41. РОЗДІЛ XLI Про появу Цурпаляка і кінець сій предовгій...
42. РОЗДІЛ XLII Про поради, які давав Санчові Дон Кіхот, коли...
43. РОЗДІЛ XLIII Про дальші Дон Кіхотові настанови Санчу...
44. РОЗДІЛ XLIV Про те, як Санчо Панса виряджався на...
45. РОЗДІЛ XLV Як великий Санчо Панса обняв владу на своїм...
46. РОЗДІЛ XLVI Про жахливу дзвоно- і котомахію, що витримав...
47. РОЗДІЛ XLVII Про те, як Санчо Панса справляв далі своє...
48. РОЗДІЛ XLVIII Про те, що приключилось Дон Кіхотові з...
49. РОЗДІЛ XLIX Що сталося з Санчом Пансою, як він свій...
50. РОЗДІЛ L, де з'ясовується, хто були ті чарівники та...
51. РОЗДІЛ LI Про дальше Санчове урядування та про інші...
52. РОЗДІЛ LII, де оповідається пригода другої дуеньі...
53. РОЗДІЛ LIII Про невеселий кінець і край Санчовому...
54. РОЗДІЛ LIV, де оповідаються речі, стосовні тільки до сієї...
55. РОЗДІЛ LV Про пригоди, що трапились Санчові в дорозі, та...
56. РОЗДІЛ LVI Про нечувану і небачену баталію між Дон...
57. РОЗДІЛ LVII, де оповідається про те, як Дон Кіхот...
58. РОЗДІЛ LVIII, де оповідається, скільки пригод навалилось...
59. РОЗДІЛ LIX, де оповідається незвичайна придибашка або,...
60. РОЗДІЛ LX Що трапилося з Дон Кіхотом на шляху до...
61. РОЗДІЛ LXI Про те, що Дон Кіхотові приключилося при...
62. РОЗДІЛ LXII, де оповідається про оказію з обчарованою...
63. РОЗДІЛ LXIII Про те, як виліз Санчові Пансі боком огляд...
64. РОЗДІЛ LXIV, де викладається пригода, що окотилася на Дон...
65. РОЗДІЛ LXV, де ясниться, хто такий Рицар Місяця-Білозора,...
66. РОЗДІЛ LXVI, де трактується те, що читач побачить, а...
67. РОЗДІЛ LXVII Про те, як Дон Кіхот постановив пастушити і...
68. РОЗДІЛ LXVIII Про те, як Дон Кіхотові підкладено свиню...
69. РОЗДІЛ LXIX Про найрідкіснішу і напдивнішу з усіх пригод,...
70. РОЗДІЛ LXX, що йде за шістдесят дев'ятим і оповідає про...
71. РОЗДІЛ LXXI Про те, що приключилося Дон Кіхотові та його...
72. РОЗДІЛ LXXІІ Про те, як Дон Кіхот і Санчо приїхали до...
73. РОЗДІЛ LXXIII Про знамення, підмічені при Дон Кіхотовому...
74. РОЗДІЛ LXXIV Про те, як Дон Кіхот занедужав, про складену...
75. Примітки ПРИСВЯТА ГРАФОВІ ЛЕМОСЬКОМУ С. 336. Граф...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate