Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
Розділ 11 РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ СТРУКТУР У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ ТА УПРАВЛІННЯ ЇХ ФІНАНСОВИМ КАПІТАЛОМ. 11.1. ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ СТРУКТУР І УТВОРЕННЯ В НИХ ФІНАНСОВОГО КАПІТАЛУ
Основною ланкою в економіці народного господарства є підприєм-ство. В умовах централізованого управління соціалістичною економікою підприємствами називалися в основному державні організації, заводи, фабрики, будівельні комбінати, будівельно-монтажні трести, великі ви-робничі та науково-виробничі об’єднання. Підприємство — найбільш стійка, довгочасна і масштабна форма організації економічної діяльності.
212
Поворот до ринкової економіки зумовив створення нових організа-ційно-господарських форм підприємств, не властивих планово-дирек-тивній економіці. А з появою законодавства про підприємства і підпри-ємницьку діяльність внесено деяку визначеність у поняття про організа-ційно-правові форми підприємств.
Підприємством називається самостійний суб’єкт господарювання, створений у встановленому чинним законодавством порядку для вироб-ництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задоволен-ня суспільних потреб і одержання прибутку [6].
Таке визначення підприємства в законодавстві наблизило його до тих, що були властиві економіці ринкового типу. Однак воно не розкриває організаційної суті підприємства як системи. Підприємство — це сукупність взаємодіючих підрозділів, об’єднаних організаційними і виробни-чо-технологічними зв’язками. Інакше кажучи, підприємство — це орга-нізаційна виробничо-технологічна система. Така система становить велику кількість доцільно впорядкованих взаємопов’язаних виробничих структур та елементів виробництва, необхідних для функціонування і розвитку цієї системи.
Системи можуть бути відкритими і закритими. Відкрита система обмінюється матеріальними цінностями, енергією, інформацією з навколишнім середовищем, тобто взаємодіє з ним. Закрита система не взаємодіє з навколишнім середовищем. Зв’язок підприємств із зовнішнім середовищем здійснюється через ринок, конкуренцію на ньому, рух капі-талу, соціальні відносини, державне регулювання тощо. Зовнішнє сере-довище впливає на все, що відбувається всередині підприємства, визна-чає можливість його виживання. Отже, розвиток підприємства залежить від того, якими будуть економічні обставини, політичний і соціальний стан, ставлення до підприємництва, правова база.
Якщо підприємство хоче функціонувати стабільно в умовах змін зов-нішнього середовища, воно мусить самокоригуватися. Але оскільки в Україні зовнішнє середовище змінюється в напрямку ринкової економіки, то й підприємства як відкриті мікросистеми мають змінюватися в тому ж напрямку. У зв’язку з переходом до ринкової економіки змі-нюються й цілі функціонування підприємств, що потрібно враховувати при реорганізації і перетворенні їх на фірми, акціонерні товариства та інші форми.
Відкриті системи мають бути здатні до самоорганізації, тобто перебо-рювати внутрішні обмеження, досягати нових, стійкіших станів. Забез-
213
печити свій економічний розвиток зможуть тільки ті підприємства, які одночасно з руйнуванням старої структури зможуть створити нову, адек-ватну зміненому зовнішньому середовищу стійку структуру.
У перехідній економіці спостерігається тенденція до створення під-приємств у формі акціонерних товариств закритого типу. Така орга-нізаційно-господарська форма властива підприємствам, що функціону-ють в умовах ринку.
Закриті акціонерні товариства найчастіше створюються з обмеженою відповідальністю і є об’єднаннями партнерів із спільною господарською діяльністю. Засновують їх організації, підприємства і громадяни, між якими існує стійкий, постійний діловий контакт, відбувається взаємодія на основі виробничо-технологічних зв’язків і взаємної заінтересова-ності в досягненні спільної мети. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах свого паю в капіталі товариства. Юридичні особи як засновни-ки — учасники товариства зберігають свою самостійність і права юридичних осіб.
Власність акціонерного товариства закритого типу є колективною і грунтується на пайовій власності його учасників. Участь у володінні май-ном закритого акціонерного товариства і розмір паю підтверджуються свідоцтвом або сертифікатом, що не є цінними паперами. Чистий при-буток між учасниками товариства розподіляється звичайно пропорційно до частки учасника у статутному капіталі товариства.
Близьким до акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю за суттю і змістом організаційно-правової форми є акціонерне товариство відкритого типу. Основна структурна особливість такого товари-ства полягає в тому, що його майно формується за рахунок відкритого, вільного продажу акцій. Це найбільш цивілізована, сучасна форма залу-чення колективу до власності підприємства.
Акціонерам відкритих акціонерних товариств в обмін на їхню частку у статутному капіталі товариства (фірми) видається (продається за номі-нальною вартістю) цінний папір — акція, яка може бути потім предме-том вільної купівлі-продажу, дарування, застави, тобто акціонер має пра-во використовувати свої акції на власний розсуд незалежно від згоди інших членів акціонерного товариства. Відкритими акціонерними това-риствами можуть бути як великі, так і середні підприємства. Створення акціонерних товариств передбачає залучення великої кількості учасни-ків. Відкрите акціонерне товариство може бути створене внаслідок пере-реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю.
214
Акціонерне товариство — єдиний повновладний власник належного йому майнового комплексу та інформаційних інтелектуальних цінностей. Акціонери є власниками тільки цінних паперів, що дає їм право одержу-вати певну частку прибутку товариства у вигляді відсотків —дивідендів.
Склад членів відкритих акціонерних товариств може змінюватися вна-слідок вільного продажу і скуповування акцій. Однак засновники мають можливість передавати свою частку акціонерної власності учасникам того ж товариства або третім особам лише за згодою інших учасників.
Сукупність індивідуальних капіталів, об’єднаних за допомогою випуску і розміщення акцій та облігацій, є капіталом акціонерного товариства. Кошти від випуску і розміщення акцій утворюють власний капітал акціонерного товариства, що може збільшуватися за рахунок капіталізації частини прибутку та додаткової емісії акцій. Так фінансо-вий капітал концентрується в одному об’єднанні.
Водночас з унітарними формами організації економічної діяльності підприємств поширюються й асоціативні, тобто об’єднання підприємств. До нових асоціативних організаційно-господарських форм підприємств ринкового типу належать концерни, консорціуми, трести, синдикати, кар-телі, господарські асоціації.
Об’єднання підприємств створюються на договірній основі. Основний принцип їх утворення — добровільність входження. Підприємства при цьому зберігають права юридичних осіб і можуть за бажанням виходи-ти з об’єднання на умовах, передбачених статутом. При цьому за ними зберігаються зобов’язання перед партнерами за раніше укладеними до-говорами.
Мета створення асоціативних структур полягає у виконанні спільних дорогих інвестиційних проектів і взаємному обслуговуванні учасників асоціації.
Розглянемо окремі типи асоціативних організаційно-господарських структур, що поширені в економіці капіталістичних країн і зароджуються в українській економіці.
Концерн — це форма великих договірних надоб’єднань, як правило, монопольного типу, завдяки якій можна використовувати можливість ве-ликомасштабного виробництва, комбінування, кооперування. В Україні, Росії та інших республіках колишнього СРСР концерни найчастіше ство-рюються на основі великих державних підприємств та об’єднань.
Такі організаційно-господарські структури завдяки масштабам кон-центрації виробництва і капіталу, виробничим потужностям, широким
215
можливостям диверсифікації виробництва певною мірою стійкі до коливань ринкової кон’юнктури, можуть вигідно перерозподіляти інвес-тиційні ресурси, концентрувати їх на найрентабельніших та окупних на-прямах. Однак як спадкоємці радянської економічної системи концерни, створені в Україні, несуть на собі відбитки адміністративного управлін-ня, низької мобільності, непристосованості до ринкових умов господа-рювання. Приватизація державних підприємств, вивільнення цін, відхід від централізованого матеріально-технічного постачання і збуту продукції, прояви інерційних тенденцій серед підприємств, що входять у концерни, ставлять їх у скрутне становище. Антимонопольні заходи та-кож можуть ускладнити їх становище.
Виникнення концернів у країнах з розвиненою ринковою економікою історично зумовлювалось насамперед концентрацією фінансового ка-піталу, його перенагромадженням в окремих товаровиробників. Найваж-ливішою ознакою концернів стала єдність власності підприємств, що входять до них. Таким чином, учасники концернів взаємозалежні не за договором, а по суті економічних відносин.
Форми організації діяльності та організаційних структур концернів різноманітні. З позицій ринкового втілення ідеї централізованого впливу на підприємства, що входять до концерну, цікавим є підхід, який грун-тується на виокремленні холдингової компанії, що є власником конт-рольних пакетів акцій усіх підприємств концерну. У централізованій економіці СРСР аналогом холдингових компаній були так звані головні організації.
Механізм прийняття рішень в акціонерних товариствах дає змогу хол-дингу впливати на господарські, комерційні та фінансові рішення під-приємств–членів концерну. Хоча ці підприємства у правовому аспекті за-лишаються самостійними, холдинг може управляти ними в інтересах концерну як цілісної господарської структури. Крім того, холдинг може виконувати ряд функцій, пов’язаних із спільною підприємницькою діяль-ністю. У разі потреби холдинг може централізувати і перерозподіляти фінансові кошти учасників концерну.
Дістає розвитку ще одна організаційно-господарська форма об’єднання підприємств — господарська асоціація. Це добровільно-договір-не об’єднання підприємств з метою координації виробничо-господар-ської діяльності, поглиблення спеціалізації і розвитку коопераційних зв’язків, організації спільної діяльності, мінімальної централізації ре-сурсів. Господарські асоціації — найбільш гнучка форма об’єднання
216
зусиль фінансового капіталу з метою надання допомоги кожному учас-нику асоціації у вирішенні його власних завдань.
На відміну від більш жорсткої форми концернів для господарських асоціацій характерні такі особливості:
- слабші зв’язки між підприємствами-учасниками;
- можливість одночасно бути членом кількох асоціацій;
- централізація меншої кількості управлінських функцій, що мають здебільшого сервісний характер.
Господарські асоціації можуть включати підприємства найрізноманіт-ніших галузей промисловості, мати регіональне або місцеве значення, але при цьому підприємства завжди повинні становити сукупність взає-модіючих підрозділів і розвиватись як система.
Важливе місце у функціонуванні господарських асоціацій належить питанням розробки фінансової політики, загальної політики розвитку, обстоювання загальних позицій та інтересів членів асоціації у законодав-чих і виконавчих органах влади всіх рівнів.
Розглянемо характерні для підприємств капіталістичних країн асоціа-тивні організаційні структури, які не дістали поки що належного поши-рення в економіці України.
Консорціум — тимчасове добровільне об’єднання підприємств, орга-нізацій, створене для вирішення конкретних завдань і проблем, здій-снення великих інвестиційних, науково-технічних, соціальних та екологічних проектів. У консорціум можуть об’єднуватись і великі, і дрібні підприємства, які бажають взяти участь у здійсненні проектного або іншого підприємницького задуму, але не мають можливості самостійно його здійснити. Консорціум — потенційно ефективний організаційно-структурний спосіб тимчасової інтеграції кадрів, потужностей, матері-альних і фінансових ресурсів. Підприємства можуть об’єднуватися в кон-сорціум для здійснення високоприбуткового проекту, що потребує для реалізації великих капіталовкладень, які відволікаються на тривалий термін, і має високий ступінь ризику.
Картель — договірне об’єднання підприємств, в основі якого лежить угода про квотування обсягів виробництва, ціни реалізації, умови прода-жу, розмежування ринків збуту. Підприємства, що входять до складу кар-телю, юридично самостійні. Зазвичай вони здійснюють збут продукції на договірних засадах, тобто відповідно до укладеного між підприємства-ми договору.
Синдикат — форма договірного об’єднання підприємств, що перед-бачає централізацію постачання членів синдикату і збуту виробленої
217
ними продукції. Створення синдикату дає можливість усунути конку-ренцію між його учасниками у сфері збуту і закупівлі сировини. Для здійснення зазначених управлінських функцій створюється спеціальний орган. Інший варіант організації синдикату передбачає передавання цих функцій одному з учасників договірного об’єднання або дирекції син-дикату.
Орган, що займається збутом і закупівлею, збирає замовлення на про-дукцію підприємств синдикату і розподіляє їх відповідно до квот, за-фіксованих у договорі. При цьому члени синдикату комерційну самостійність втрачають цілком, а виробничу — частково. Підприємства синдикату юридично самостійні, однак фінансовий капітал концентру-ється в синдикаті.
Учасниками синдикату можуть бути не тільки підприємства, а й об’єд-нання, концерни, трести.
В економіці капіталістичного типу трест — форма об’єднання під-приємств, які цілком втрачають юридичну, комерційну й виробничу са-мостійність і підпорядковуються єдиному управлінню. У радянській еко-номіці—це поширена велика організаційна структура, що об’єднувала кілька організацій, які були самостійними підприємствами.
Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
