Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
9.3. РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ
У структурі фінансового ринку особливо вирізняється ринок цінних паперів. Таку назву він дістав тому, що об’єктом купівлі-продажу на ньо-му є дуже специфічний товар — цінні папери. Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку. Цінний папір — це своєрідний аналог грошей у вигляді грошового документа, що дає власнику гарантоване право на одержання певної суми грошей або засвідчує його право май-нового володіння у встановленому стосовно зазначеного виду докумен-та порядку.
В економіці СРСР цінними паперами вважалися тільки облігації дер-жавних позик.
З переходом до ринкової економіки в Україні почали з’являтися акції, облігації з купонами, сертифікати, інші види цінних паперів; виникли ак-ціонерні товариства, фондові біржі, комерційні банки, що оперують цінними паперами. Проте ринок цінних паперів як частина загального фінансового ринку має пройти ще довгий шлях становлення і вростання в ринкову економіку, що формується.
За природою цінні папери — це боргові зобов'язання організацій, юридичних осіб, що випустили ці грошові або товарні документи, перед особами, які купують такі документи. Зобов’язання передбачають вип-лату власникам цінних паперів прибутку у вигляді дивідендів, тобто відсотків. Таким чином, випускаючи і реалізуючи цінні папери, органі-зація одержує суму реалізації в борг від того, хто її придбав. Цінні папе-ри завжди містять якесь майнове право, здійснення якого можливе тільки за умови їх пред’явлення. Ця ознака юридичного характеру є єдиною для всіх видів цінних паперів. Суть її полягає в тому, що цінність паперу зви-чайно підкріплена майновим комплексом, який стоїть за нею, на частину вартості якого має право претендувати власник цінного паперу.
Випуск цінних паперів — важливе джерело залучення коштів для нових підприємств, мобілізації додаткового капіталу для вже існуючих підприємств, а також поповнення державного і місцевого бюджетів. Це своєрідний канал фінансування інвестицій.
Зазначимо, що запровадження різних видів цінних паперів у фінансово-грошовий обіг дає можливість без збільшення загальної грошової маси підвищити мобільність фінансових ресурсів, зосередити їх на най-важливіших ділянках виробництва. Напрями інвестування, тобто вкла-дення коштів, визначаються на ринку попиту і пропозицій можливістю
161
отримання для інвесторів великого прибутку за рівного ризику вкладень. Випуск цінних паперів найчастіше й зосереджений у тих галузях і сфе-рах, які обіцяють принести великий прибуток. Але перед тим як такий прибуток буде одержано, підприємцю доводиться вкласти у справу по-чатковий, стартовий капітал. Цей капітал можна одержати і залучити саме за рахунок цінних паперів.
Особливого значення в Україні випуск цінних паперів дістав в умовах переходу державних підприємств у колективну і приватну власність шля-хом приватизації. Основною формою, головним способом приватизації єакціонування.
Приватизація державних і муніципальних підприємств спроможна до-дати стимулу розвитку ринку цінних паперів. Він може забезпечувати вкрай потрібне переливання фінансових ресурсів, а цінні папери стають ефективним інструментом взаємного кредитування.
Іншу частину фінансового ринку становить ринок банківських позичок. Комерційні банки звичайно видають короткострокові позички (що-найбільше на рік). Випускаючи ж цінні папери, можна одержати гроші навіть на кілька десятиліть (облігації) або взагалі у безстрокове користу-вання (акції). Цьому поділу фінансового ринку відповідає розподіл капі-талу на оборотний та основний. Ринок цінних паперів доповнює систе-му банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, комерційні банки дають посередникам РЦП позички для підписки на цінні папери нових випусків, а вони, у свою чергу, продають банкам великі блоки цін-них паперів для перепродажу в роздріб. У деяких європейських країнах основну посередницьку роль на РЦП відіграють найбільші комерційні банки.
Частиною РЦП можна вважати грошовий ринок, на якому обертають-ся короткострокові (до року) боргові зобов’язання, переважно казна-чейські векселі (білети). Грошовий ринок забезпечує гнучке надходження готівки до скарбниці держави і дає можливість корпораціям та окремим особам одержувати прибуток на їх тимчасово вільні кошти. Без грошового ринку не може бути повнокровного фінансового ринку.
Як і інші ринки, РЦП складається з попиту та пропозиції і ціни, що їх врівноважує. Попит створюється компаніями і віднедавна—державою, якій не вистачає власних прибутків для фінансування інвестицій. Бізнес і уряд щодо РЦП є чистими позичальниками (більше беруть у борг, ніж дають), а чистим кредитором — населення, особистий сектор, у якого з різних причин доходи перевищують витрати на поточне споживання
162
та інвестиції в матеріальні активи (переважно житло). Завдання РЦП — забезпечити якомога повніше і швидше переливання заощаджень в інвес-тиції за ціною, яка б влаштовувала обидві сторони.
Вирішити це завдання неможливо без участі посередників — брокерів та інвестиційних дилерів, які діють на РЦП. Тільки вони знають, у якому стані перебуває РЦП, коли, на яких умовах і які цінні папери випускати. Брокер зводить продавця з покупцем цінних паперів, одержуючи за це комісійні, а інвестиційний дилер купує цінні папери на своє ім’я і за свій рахунок, щоб потім їх перепродати. Виторг від перепродажу утворює його прибуток.
У країнах з ринковою економікою брокери й інвестиційні дилери так само необхідні, як банкіри або бухгалтери. Мало того, це престижна і високооплачувана професія. Нею займаються як окремі особи, так і фір-ми. Саме вони визначають обличчя сучасного інвестиційного бізнесу. Головною фігурою на РЦП є велика фірма, що інтегрує у своїй роботі брокерські та дилерські операції.
Спеціалізовані посередницькі фірми не мають єдиної, загальноприй-нятої назви. Найчастіше їх називають інвестиційними банками, рідше — інвестиційними дилерами, інвестиційними домами або просто брокерсь-кими фірмами. Ключовою тут є назва “інвестиційний банк”, яка вказує на те, що фірма має справу не з комерційним кредитом, а з інвестиціями у фінансові вклади.
Оскільки прибуток посередників залежить від обсягу торгівлі цінни-ми паперами, вони не чекають, коли з’явиться клієнт, а шукають його самі. Цей невпинний пошук не дає можливості заощадженням “залежу-ватися” у потенційних покупців цінних паперів. У кожного посередника є клієнтура, з якою у нього встановлюються відносини особистої довіри і повної гласності (у противному разі бізнесу не буде). Свого агента на РЦП має як велика корпорація, що розпоряджається мільярдами, так і пересічний клерк, який бажає вигідно розмістити власні невеликі заощадження.
Перейдемо до розгляду цінних паперів. їх поділяють на акції, облігації і похідні від них цінні папери.
Акції випускають корпорації; випуск акцій — це спосіб створення кор-порації. Акція робить її утримувача власником частини майна корпорації, її співвласником. Випускаючи акції, корпорація набирає фінансової сили, що дає їй можливість здійснювати великі інвестиційні проекти. Влас-ник акції одержує частину корпоративного прибутку, який називається
163
дивідендом. Дивіденд варіює залежно від розміру прибутку, пропорції між тією часткою, що зберігається, і тією, що йде на споживання, від інвестиційної політики корпорації та інших чинників. Дивіденд може зовсім не виплачуватися. Власник акцій має також інші господарські пра-ва, наприклад право голосу і право бути обраним у керівництво корпо-рації.
Облігації випускають як корпорації, так і уряд. Той, хто випускає облігації, зобов’язується виплатити у визначений строк і позичку (амор-тизацію), і позичковий відсоток, що становить, знову-таки, частину при-бутку, одержаного завдяки позиці. На відміну від дивіденда відсоток залишається незмінним або незначно варіює у відповідь на зміну банків-ських ставок. Тому облігації іноді називають цінними паперами з фіксо-ваним прибутком, або, як раніше казали, твердодохідними паперами. Відсоток виплачується рівними порціями протягом усього терміну дії по-зики. За деякими облігаційними позиками відсоток офіційно не нарахо-вується (облігація не має купонів), а виплачується як різниця між ціною, за якою облігації купуються в момент погашення, і ціною, за якою їх продано.
Як бачимо, акції та облігації мають різні інвестиційні якості, тобто неоднакову привабливість для інвесторів. Облігації, як правило, забезпе-чують більше збереження заощаджень, ніж акції, і тому більш привабливі для людей обережних, консервативних. Особливо це стосується держав-них облігацій, забезпечених усією економічною силою держави, її ве-личезною платоспроможністю. Однак власники облігацій звичайно поз-бавлені можливості примножувати свій капітал і швидко нарощувати прибутки, яку мають власники акцій. Водночас володіння акціями небез-печне фінансовими втратами. Тому акції привабливі для інвесторів про-гресивних, готових ризикувати заради одержання високих дивідендів. Акції та облігації можуть бути взаємно оборотними, конвертованими, тобто акції можна у певних випадках обміняти на облігації і навпаки.
Існують також інші види цінних паперів, про які йтиметься далі. Одні з них мають широкий діапазон інвестиційних можливостей, інші спеціальне призначення.
Щодо надійності інвестицій і стабільності прибутку — а це основна мета інвестора — найоптимальнішими вважаються державні обліга-ції, особливо казначейські білети. Далі йдуть приватні облігації і “сині корінці” — акції великих компаній, які регулярно виплачують дивіденди.
164
Отже, для існування ринку потрібні попит і пропозиція, посередники, система регулювання і саморегулювання. Попит на цінні папери визна-чається добробутом нації: що вищий рівень життя, то більша частина прибутку зберігається і більше людей купують цінні папери. Пропозиція цінних паперів визначається попитом. Але тут є одна обставина. Пропо-зиція менша в тих країнах, де держава більше втручається у виробницт-во, розподіл та обмін. У країнах з плановою економікою пропозиція прак-тично відсутня. Якщо підприємство як державна власність одержує кошти з державного бюджету, то випускати цінні папери йому не потрібно.
Отже, тільки знявши підприємства з державного постачання і перебу-дувавши державні банки на комерційні можна дати імпульс розвитку ринку цінних паперів.
Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
