Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство Переклад з англійської
2.
Пізніше, грунтовніше ознайомившись з православним богослов'ям, я помітив обмеженість слов'янофільської еклезіології Хом'якова, але на той час він дав мені саме те, чого я потребував. Також мені дуже допомогла стаття о. Георгія Флоровського "Соборність — кафоличність Церкви", де він обстоював природу Церкви як єдності в розділенні за образом і подобою Бога-Трійці:
"Церква являє себе в єдності. І, безперечно, ця єдність не зовнішня, а внутрішня, глибинна, органічна. Це єдність живого тіла, єдність організму. Церква — це єдність не лише в тому значенні, що вона єдина і неповторна. Це єдність передусім тому, що сама її сутність полягає у возз'єднанні розділеного і розмежованого людства. Ця єдність є "соборністю" чи кафоличністю Церкви. У Церкві людська природа переходить на іншу грань буття, починає новий образ існування. Можливим стає нове життя, істинне, наповнене і цілісне життя, кафоличне життя "в єдності духа зв'язком миру" (Еф 4,3). Починається нове існування, нове начало життя, "щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані... щоб вони були одно так само, як і ми одно" (Йн 17,21 —22). Це таїнство останнього возз'єднання за образом єдності Святої Трійці"3.
Кафоличність, продовжує о. Георгій, "означає бачити себе в іншому, найдорожчому"4, і в цій кафоличності церкви, і лише в ній, "вирішуються болісні роздвоєність і напруження між свободою та авторитетом"5. Протягом усього подальшого життя я постійно повертався до цієї статті, яка на двадцять одній сторінці розповіла мені набагато більше, ніж цілі томи інших авторів.
Хоча православ'я я сприйняв переважно у його російському втіленні, на мене також вплинув духовний світ Візантії, коли я вперше відвідав Грецію у 1954 році. Моєю головною метою як філолога-класика було побачити Акрополь, Олімп, Дельфи та Кнос. Тому, коли мої попутники включили до нашого маршруту Спарту, я протестував. Хіба спартанці не були просто спортсменами і воїнами, що не залишили після себе жодної пам'ятки, вартої того, щоб робити об'їзд? Насправді ж, мої друзі пропонували відвідати не саму Спарту, а візантійське місто Містра, що знаходилося за три милі від неї. Я відчув захоплення, коли побачив не кілька руїн, а ціле місто, що розкинулося на схилі пагорба: вулиці, палаци, монастирі, церкви з багатьма куполами — усе це на фоні мальовничого, вкритого снігом Тайгетського хребта. Дивлячись на фрески святих, що збереглись на церковних стінах, як і У. Б. Єйтс, я знаходив у них "учителя співів своєї душі".
Традиція, мучеництво, мовчання
З поглибленням знань про православ'я я звернув пильну увагу на три речі. По-перше, я зрозумів, що в сучасній Православній церкві — незважаючи на її внутрішні суперечності та людські недоліки — існує живий і неперервний зв'язок із Церквою апостолів і мучеників, отців і Вселенських соборів. Цей живий зв'язок відображений для мене у словах "повнота" і "цілісність", але найкраще він втілюється у понятті "традиція". Православ'я, не за людські заслуги, а як благодать Божу, має повноту віри і духовного життя, повноту, в якій елементи догматики й молитви, богослов'я і духовності складають нерозривне ціле. У цьому значенні православ'я — Церква Святої Традиції.
Я хотів би особливо наголосити на слові "повнота". Православ'я має саме повноту життя у Христі, а не виняткову монополію на істину. Ні раніше, ні тепер я не вважав, що існує глибока і нездоланна прірва між "світлом" православ'я і "темрявою" неправослав'я. Не варто думати, що оскільки православ'я має повноту Святої Традиції, то інші християнські громади не мають взагалі нічого. Зовсім ні; мені ніколи не видавалися переконливими радикальні твердження, що таїнства і благодать Святого Духа існують лише у видимих межах Православної церкви. Володимир Лоський, безперечно, слушно зауважує, що, незважаючи на зовнішнє розділення, неправославні громади підтримують невидимий зв'язок з Православною церквою:
"Вірна своєму покликанню сприяти спасінню всіх (кожного), Христова Церква цінує кожен щонайменший "проблиск життя" у розкольницьких (інакомислячих) громадах. Цим вона засвідчує, що, незважаючи на розділення, вони все ж зберігають певний зв'язок з єдиним та життєдайним центром, зв'язок, який — доки для нас це важливо — залишається "невидимим і перебуває поза нашим розумінням". Є лише одна істинна Церква, єдина дарувальниця благодаті таїнств; але існують різні способи відокремитись від цієї єдиної істинної Церкви, як і різні ступені послаблення церковної реальності поза її видимими межами"6.
Отже, на думку Лоського, до якої я охоче приєднуюсь, неправославні громади різною мірою причетні до благодатного життя Церкви. Все ж, тим часом як ці неправославні громади володіють частиною спасенної і життєдайної істини, лише у православ'ї можна знайти повноту цієї істини.
Мене надзвичайно вражало те, що православні мислителі, кажучи про свою Церкву як про Церкву Святої Традиції, водночас наполягають, що Традиція не статична, а динамічна, має не апологетичний, а дослідницький характер, не закрита і звернена до минулого, а відкрита для майбутнього. Я дізнався, що Традиція — це не просто формальне повторення того, що стверджувалося у минулому, а нове переживання християнського благовісту в сучасному. Істинна Традиція, жива і творча, створена з єднання людської свободи і благодаті Духу. Цей життєвий динамізм був підсумований, як на мене, у стислому висловлюванні Володимира Лоського: "Традиція... це життя Святого Духа у Церкві"
Книга: Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство Переклад з англійської
ЗМІСТ
На попередню
|
|
