Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство Переклад з англійської
11. Цю думку добре розвинув інший російський автор, священик-місіонер Макарій Глухарьов у листі до людини, яка щойно овдовіла:
"У Христі ми живемо, рухаємося та існуємо. Живі й мертві, усі ми в Ньому. Точніше було б сказати: всі ми живі в Ньому і немає смерті. Бог наш є Богом не мертвих, а Богом живих. Ваш Бог і Бог покійної є тільки один Бог і ви поєднані в Єдиному. Тільки ви не можете бачити один одного деякий час, від цього майбутня зустріч стане ще радіснішою. І ніхто не позбавить вас вашої радості. Навіть тепер ви живете разом; просто вона вийшла в іншу кімнату і зачинила двері... Любов духовна не знає видимого розставання"12.
То як же підтримати цю неперервну єдність? По-перше, існує помилковий підхід, який декому видається привабливим, але православна традиція його повністю відкидає. Спілкування живих та померлих не слід підтримувати за допомогою спіритизму та некроманії. Істинне християнство не визнає жодних технік, що прагнуть уможливити спілкування з померлими через медіумів, спіритичні дошки та подібні речі. Безперечно, такі спроби дуже небезпечні, вони часто приводять тих, хто до них вдається, під владу демонічних сил. Спіритизм — це також виявлення неприпустимої цікавості, схожої на бажання зазирнути за зачинені двері крізь замочну шпарину ("те, що бачив лакей..."). Як зазначає отець Олександр Єльчанінов: "Ми маємо смиренно прийняти існування Таїни і не намагатися прошмигнути з чорного входу для того, щоб підслуховувати за дверима"13.
Як ми довідуємось з життя святих, дійсно буває, що померлі безпосередньо спілкуються з живими, у снах чи видіннях. Але ми, зі свого боку, не повинні шукати таких контактів. Будь-які хитрощі, спрямовані на маніпулювання померлими, несумісні з християнською свідомістю. Єднання з померлими існує не на психічному, а на духовному рівні, і місце нашої зустрічі — це не вітальня (séance-parlor), а престол євхаристії. Єдиним законним підґрунтям для нашого спілкування з померлими є поєднання в молитві, насамперед у літургійному богослужінні. Ми молимось за них, і водночас ми впевнені, що вони моляться за нас; ми пов'язані цим взаємним заступництвом через межу смерті у міцному й незламному союзі.
Особливо тісний зв'язок з померлим православні відчувають протягом перших сорока днів після його смерті. Увесь цей час завіса між цим та потойбічним світом залишається тонкою, тому ці кілька тижнів поминальні служби відправляються особливо часто. Коли сорок днів минають, служби відправляються не так часто, але ми й далі поминаємо померлих у нашому щоденному заступництві. Хоча зв'язок між живими та померлими лишається нерозривним, ми, живі, поступово "відпускаємо" померлого, для того щоб він у спокої вирушив у призначену подорож до іншого берега. Проте це не означає, що після закінчення сорока днів живі перестають тужити за померлим. Навпаки, таке велике горе потребує набагато більше — часу набагато більше, ніж передбачає сучасна західна культура.
Православні не вважають молитву за померлого вибірковою, вона є незмінною рисою нашого щоденного молитовного правила. Ось деякі з наших молитв:
'Ти, хто з мудрістю та людинолюбством встановив лад речей, дарувальник всього, Єдиний Творець, найкращий для кожного, упокой, Господи, душі рабів Твоїх: бо вони уповають на Тебе, нашого Творця і Господа".
"Зі святими упокой, Христе, душі рабів Твоїх, там, де немає болю, скорботи, зітхання, а є життя вічне".
"Нехай Христос упокоїть тебе в країні живих, і відкриє для тебе ворота раю, прийме тебе як жителя Царства, і дарує тобі прощення гріхів, бо ти був Його другом".
Деякі з молитв мають сумніше звучання, нагадуючи нам про можливість вічного відлучення від Бога:
"Від невгасного вогню, від безпросвітної темряви, від скреготу зубів, від червів, що мучать безкінечно, від усіх покарань, звільни, о Спасителе, усіх тих, хто помер у вірі"14.
Для такого заступництва за померлих не може бути встановлено жорстких рамок. За кого ми молимось? Строго кажучи, в публічних літургійних богослужіннях православні правила дозволяють молитися лише за тих, хто помер у видимій єдності з Церквою. Але буває, що наші молитви набагато розширеніші. На недільній вечірній молитві у П'ятидесятницю моляться навіть за тих, хто в пеклі:
"На цьому цілковитому і рятівному святі Ти змилостивився прийняти заступницькі молитви за ув'язнених у пеклі, даруючи нам велику надію, що полегшиш Ти участь усіх, хто страждає в неволі..."15.
Яке віронавчальне підґрунтя для цієї постійно повторюваної молитви за померлих? Яке її богословське виправдання? Відповідь на ці запитання дуже проста. Основою є наша солідарність у взаємній любові. Ми молимось за мертвих, тому що любимо їх. Англіканський архієпископ Вільям Темпл називає таку молитву "служінням любові". Кожен православний з радістю повторив би його слова: "Ми молимось за них не тому, що інакше Бог забуде про них. Ми молимось за них тому, що знаємо: Бог любить і турбується про них, і ми просимо привілею долучити нашу любов до Божої"
Книга: Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство Переклад з англійської
ЗМІСТ
На попередню
|
|
