Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
От настав другий день, і Прабгаваті просить у папуги дозволу піти на побачення, а він їй і мовить:
«Іди, о гарностегна, варто йти тобі,
Коли в скрутнім становищі ти зможеш
Відповісти, як жінка чинбаря».
Спитала в нього Прабгаваті: «Тобто як?» І папуга розповів: «Стоїть на березі річки Чармаваті село Чармакута, а в ньому жив колись чинбар на ім'я Дохана, жінка якого Девіка страшенно полюбляла чужих чоловіків. От якось Дохана пішов з дому шкури купувати, а вона привела до себе коханця. Коли вони вдвох милувалися, нагодився її благовірний з купленим товаром. Як тепер їй і полюбовникові виплутатися з такої халепи?»
На це запитання сам папуга й відповідь дав: «Коли чинбариха почула, що прийшов її чоловік, то одразу ж вибігла на подвір'я і стала верзти нісенітницю:[347]
«Слон танцює на ліані,
Кит косулю поганя.
Ані-валі, джане-тані,
Сонце світить навмання».
А той дурило подумав, що його жінка з глузду з'їхала й кинувся по селу шукати заклинателя. Поки він туди-сюди метався, коханець утік додому. От коли й ти у скруті зможеш отак заморочити свого чоловіка, тоді йди, а якщо хисту до цього не маєш, то краще лягай спати!»
І Прабгаваті, послухавши цю розповідь, заснула.
Така п'ятдесят третя з сімдесяти оповідок папуги.
Минув іще один день, і Прабгаваті, прагнучи піти на побачення, просить папугу змилуватись над нею, а він їй і каже:
«Не буде в тім гріха, божественна, як підеш
І зможеш мовити розумно так,
Як у становищі скрутнім посол цареві».
І спитала Прабгаваті: «А як же це було?» Папуга залюбки став розповідати: «Є таке місто Шакраваті, а правив там раджа Дгармадатта, який славився усякими чеснотами. За головного міністра в нього служив Сушила, дуже порядна людина. Син Сушили, Вішну, теж деякий час був міністром миру та війни, а коли його з тієї посади скинули, він закомизився, мовляв, «я міністр з діда-прадіда», але раджа на це не зважив.
Одного разу Сушила спитав правителя: «Божественний, чому ти обходиш ласкою сина мого Вішну?» А раджа, недолюблюючи того Вішну, нічого міністрові не відповів. Якось при нагоді міністр знову звернувся до раджі: «Володарю, Вішну відданий тобі і вірний, мастак у посольській справі. Спробуй, о божественний, кудись послати його з державним дорученням, щоб переконатися в цьому!»
Тоді раджа, якому міністрова мова не дуже припадала до вподоби, дав Вішну урну з попелом, запечатану печаткою, і послав його в місто Відішу до царя Шатрудамани. Прибув туди Вішну і, ні сном ні духом не відаючи, що в тій злощасній посудині, поставив її перед ШатрудаманоЮ-Коли посудину розпечатали, царя охопив страшенний гнів, і збурилася в ньому гординя. Як же тепер послові, шо приніс такий дарунок, минути лиха?»[348]
Сам папуга й відповів: «Побачивши, як розгнівався цар, Вішну додумався сказати йому таке: «Володарю! Мій повелитель приніс у жертву коня і на знак поваги прислав тобі з жертовного вівтаря цей, породжений трьома священними вогнями попіл, який винищує гріхи і вкриває людей славою. Бо
Є і коні, і слони,
І скарби є різні.
Важко нам здобути попіл,
Що зоставсь від жертви».
Промовляючи це, він натужно підняв посудину з попелом і віддав її Шатрудамані, а тому припали до душі слова Вішну, що він склав йому хвалу, радісно, вручив цінний подарунок для Дгармадатти і з почестями відпустив його додому.
От коли і ти, красуне, зумієш у скрутному становищі знайти влучну відповідь, тоді йди, а інакше залишайся вдома!»
Послухала цю історію Прабгаваті та й лягла спати.
Така п'ятдесят четверта з сімдесяти оповідок папуги.
Коли минув ще один день і настала ніч, знову Прабгаваті заходилася просити в папуги дозволу піти на побачення, а пернатий їй сказав:
«О широкостегна і легка в ході!
Йди собі, стрічайся, якщо знаєш
Так, як і брахман Шрідгара знав,
Що у відповідь сказати маєш».
І стала благати Прабгаваті: «Ой, розкажи мені про це, папуго!» І він повідав їй таке: «Жив у селі Чармакуті брахман Шрідгара, а там був швець, якого звали Чандана. Одного разу прийшов до нього Шрідгара й замовив сандалі. Довго довелося Чандані правити з нього гроші за роботу; на домагання шевця брахман щоразу одказував: «Скоро порадується твоя душа!» Так минав час. От якось Чандана перестрів на дорозі брахмана і присікався до нього. Як мав діяти Шрідгара, щоб і грошей не віддати, і викрутитися з прикрого становища? Як ти гадаєш?»
Відповідь дав сам папуга: «Якраз на той час у сільського старости народився син, і проноза брахман хитромудро звернувся до Чандани: «О чоботарю, я ж казав тобі колись, [349] що душа твоя скоро порадується! Сьогодні в нашого старости народився син, хіба ж твоя душа не порадувалася?!»
Як він скаже «Ні, не порадувалася!», то раджа велить його покарати, а скаже: «Порадувалася!», то грошенята загудуть. І Чандана ледве промовив: «Порадувалася! Порадувалася!» - та й пішов собі.
А підступний брахман попростував своєю дорогою. Якщо ти, чарівнице, здатна на такі хитрощі, тоді йди на побачення».
Послухала Прабгаваті цю історію й заснула.
Така п'ятдесят п'ята з сімдесяти оповідок папуги.
Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
ЗМІСТ
На попередню
|
|
