Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Скорботні елегії Переклад Андрія Содомори

Радиш, аби я писанням розраджував долю невтішну,

Щоб од неробства мій дух пліснявою не узявсь.

Легко сказати "пиши!". Писання - то для щасливих,

Лиш у погідній душі може снуватися вірш.

А мою долю шарпають, б'ють вітри супротивні,

Гіршої, аніж моя, - важко собі й уявить.

Хочеш, аби, синів поховавши, Пріам веселився,

Танці - Ніоба вела, втративши дочок своїх?

Думаєш, легко мені, одинокому, серед найдальших

Ґетів од горя свого - та до пісень перейти?..

Навіть якби в мені сила така, як у того, хто мужньо

З волі Аніта зустрів смертну годину свою,

Мудрість усе ж під ударом таким напевно б упала:

Гнів Громовержця знести - це понад сили людські.

Старець - кого Аполлон мудрецем назвав, опинившись

У безнадії такій, не написав би й рядка.

Хай би прийшло забуття - вітчизни милої, друзів,

Хай би про втрачене все, втративши пам'ять, забув -

Страх своє діло б робив - не дав би спокійно писати:

Всюди, куди не поглянь, ворог жорстокий грозить.

Ще ж мій розум, додай, немов зіпсований ржею,

Якось отерп і змалів, наче убуло його.

От не відновлюй щороку ріллі наполегливим ралом -

Що на ній буде рости, окрім самих будяків?

Довго стоятиме в стайні рисак, то врешті охляне,

На перегонах йому - вже лиш останньому буть.

На суходолі покинь до води навикле суденце -

Скоро струхліє воно, будуть щілини одні.

Не сподівайся, що я, хто й колись не був витривалим,

Зможу принаймні собі на чужині дорівнять.

Довго я лиха терпів - і пішли на те сили душевні,

І полишила мене крапля остання снаги.

Часто, от як тепер, до рук узявши табличку,

Віршем, стопа при стопі, я розставляю слова,

Що то за вірші - сам оціни. Вони гідні хіба що

Часу й місця того, де укладач їх живе.

Врешті, духові сил чималих може слава додати,

Спрагла людської хвали, плодом дивує душа.

Марив і я, було, йменням гучним, коли під погідним

Вітром стійкими були щогли мого корабля.

Нині справи мої не такі, аби прагнув я слави,

О, коли б міг я тепер у невідомості жить!

Чи мені радиш, раз віршування йшло так успішно,

Знову складати пісні, дбаючи про похвалу?

Вибачте, дев'ять сестриць, але в моєму вигнанні

Винні найбільше ви, я через вас постраждав!

Як поплатився Перілл за бика, що виробив з міді,

Так за "Мистецтво" своє дорого я заплатив.

Треба було мені вірші покинуть раз і назавжди:

Хто вже під хвилею був - має боятись води!

Та коли знов, шалений, візьмуся за віршування,

Чим допоможе мені у віршуванні той край?

Тут - ані книги, ні слухача: ніхто і не втямить,

Що я читаю, бо й слів не розуміють вони.

Варварська мова довкіл - голоси понурі та дикі,

Криком, що жах наганя, все переповнене тут.

Сам, здається мені, я відвик од латинського слова:

Мову по-гетському вже і по-сарматськи веду.

Все ж зізнаюсь тобі: моя Муза й тут не навчилась

Мовчанці: все вона вірш слово по слову снує.

От і пишу я, а що написав - те полум'ям нищу:

Попелу жменька тремка - праці моєї вінець.

Прагну - й не можу покинути вірші, так і лягає

Кожного разу в огонь пильність щоденна моя.

Віршів лиш крихта якась, що хитрістю чи випадково

Урятувалась, до вас іноді може дійти.

О, якби й вірші "Мистецтва" свого безпечний учитель

Кинув в огонь ще тоді, в попіл їх перемінив!..

13

З гетського краю здоровлення шлю тобі. Та чи можливо

Те, чого сам не зберіг, пересилати комусь?..

Духом я занепав, занедужало й тіло при ньому -

Нині вже цілим єством муки невпинні терплю.

Болі різкі не один уже день відчуваю у боці,

Може, то люта зима так дошкуляє мені?

Та коли ти здоров - значить, я частково здоровий:

Ти, коли падав твій друг, дружнє підставив плече.

Докази дружби великі подав - усіляко старався

Якось мені помогти, порятувати життя.

Винен ти в тому, що рідко мене листом утішаєш,

Руку в біді подаєш, слова жалієш чомусь.

Виправ цю хибу, молю, і тоді красі твого тіла

Плямочка жодна, повір, шкоди не буде чинить.

Я іще більше б тобі докоряв, але знаю: буває,

Навіть надісланий лист може сюди не дійти.

О, дали б то боги, щоб докори мої були марні,

Хай би я помилявсь, що позабув ти мене.

Певно, так воно є! Негоже навіть подумать,

Що непохитний твій дух хилиться до перемін!

Сивий полин скоріш на полях край холодного Понту,

Тмин - на Гіблі-горі враз перестануть рости,

Ніж я повірив би в те, що ти - забув свого друга:

Надто вже темна була б нитка, що Парка снує.

Все ж не таким, як ти є, видаватись остерігайся:

Так безпідставний докір легше тобі спростувать.

Як на дозвіллі колись годин ми не пильнували -

Іноді й довгого дня мало було для розмов -

Так хай тепер листи нам доносять мову безмовну,

Щоб, коли не вуста, хоч той папір говорив.

А щоб тобі не здалось, що я зневіривсь у дружбі, -

Досить кількох тих рядків. Не дорікатиму вже.

Врешті - кінцівка листа: нехай твоя доля не буде

Схожа на долю мою, долю лиху: ну, бувай!

Додати в закладки

  
Переклад Translate