Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
5
Значить, залишивши Рим гомінкий, ми в Аріції тихій
В скромнім заїзді спочили (зі мною ще грек був: славетний
Ритор Геліодор), а далі крізь Аппіїв форум
Ледь протискались ми в гущі людей: гендлярів, мореплавців.
Ми розділили цей шлях, натомившись; бувалий мандрівець,
Певно, б не став на попас, та зате й натрясло б його добре.
Тут поганюча вода. Кленучи свій живіт вередливий,
Зиркаю люто на друзів, що й гадки не мали кінчати
Пізній обід. А між тим, повиваючи тінями землю,
Ніч западає, готова ось-ось заясніти зірками.
Щось перевізникам слуги кричать, перевізники-слугам:
"Гей же! Сюди завертай! Ти набрав зо три сотні вже. Досить!
Поки дійшло до платні, поки, врешті, запряжено мула,
Ціла година спливла. Розкумкались жаби в болоті,
Тне комашня - не заснеш. А тут ще якийсь подорожній
І перевізник, п'яненькі, про подруг далеких горлають,
Пнуться що сил-хто кого. Знемігшись, заснув подорожній.
Стих і напарник його: зачепивши за камінь мотузку,
Мула пустив на траву й захропів горілиць за хвилину.
Ось уже й дніє. Прокинулись. Чуємо-човен на місці.
Тут як не скочить якийсь запальний, як не стане шмагати
Прутом вербовим погонича й мула по чому попало!
Десь о четвертій заледве зсадили нас якось на берег.
Там, в твоїй хвилі, Фероніє, схлюпнувши руки й обличчя,
Ще зо три милі тяглись ми, поївши, та ось перед нами -
Анксур на маківках гір, що здаля вапняками біліють.
Ждали ми тут Мецената й Кокцея; їх послано з Риму
В справі важливій: вже так повелось, що посварених друзів
Саме вони примиряли, схиляючи знову до згоди.
Поки я змащував чорною маззю запалені очі,
Вже прибули Меценат і Кокцей з Капітоном Фонтеєм,
Світським бувальцем, що весь був як з голки (Антоній, до речі.
З ним найщиріше дружив). І ось залишаємо Фунди,
Раді, що претора Луска Авфідія спекались врешті.
Ну й насмішив нас той скриба! В своїй облямованій тозі
Вийшов до нас, і, хоч день був,-попереду йшли з ліхтарями.
Далі - спочинок у місті Мамуррів. Мурена гостинно
Нас забезпечив житлом; Капітон-непоганим обідом.
Щастям осяяв нас ранок наступного дня в Сінуессі:
Друзі тут нас перестрінули: Плотій, Вергілій і Варій,
Світлі душею, світліших ніколи й земля не носила.
Так, як горнусь до них я, ще ніхто не горнувсь ні до кого.
Скільки ж то втіхи було! Як радісно ми обнімались!
Хто над усе не любитиме друга? Хіба божевільний.
В першім дворі, що самотньо туливсь при Кампанському мості,-
Знову зупинка. Тут солі та дров нам дали, як ведеться.
В Капуї з мулів опівдні, здається, зняли їхню ношу.
Взявся до гри Меценат. Вергілій і я- задрімали:
М'яч не для тих, в кого шлунок слабий або очі сльозливі.
Потім Кокцей нас прийняв у чудовій господі на взгір'ї
Біля Кавдійських садиб. Ось тепер ти нам коротко. Музо,
Зважся співати про те, як стялися тоді в поєдинку
Мессій Кікірр і Сармент і яким вони хваляться родом.
Мессій від осків славетних походить. Хазяйка Сармента
Ще при здоров'ї. Такі ото предки давали наснагу
Нашим сміливцям. Сармент розпочав: "Так ти з носорогів
Рід свій виводиш?" Регочем. А той: "Ну що ж, не перечу..."
Ще й головою мотнув. А Сармент: "Як то добре, що рога
Втяли тобі! Ти й без нього битливий, а ще якби ріг той,-
Ну й клопоту було б!" А рубець таки добрий був в нього:
Мов лемешем хто креснув по чолі від брови й до чуприни.
Так посміявшись уволю з тієї прикмети кампанців,
Ще й понукав бідняка до пастушого танцю Кіклопа:
Мов, не потрібно ні маски тобі, ні котурнів на ноги!
Не сплохував і Кікірр: "Ти повісив,-питає Сармента,-
В храмі ланцюг свій? Хазяйка ж ніскільки, відколи ти скриба,
Права свого над тобою не втратила. Все-таки дивно,
Що спонукало до втечі тебе? Хирлякові такому
Жменьки муки, щоб голодним не бути, цілком вистачає".
Весело всім. Тож ніхто й не помітив, коли споночіло.
Прямо відтіль - в Беневент. Гостинний хазяїн квапливо
Смажив худючих дроздів, та вже так метушився, що мало
Сам не зайнявся: вогонь, перебігши по кухні старезній,
Стелю було вже лизнув, але тут перелякані слуги
Й гості голодні взялись рятувати найперше обід наш,
Потім начиння якесь, і таки запобігли пожежі.
Звідси вже мріли на овиді милі горби Апулійські,
Спалені вітром сухим. На них не зійшли б ми нізащо
(Духу б не стало), якби біля Трівіка в заїзді скромнім,
Стомлені, ми не спочили; щоправда, й сплакнулось там трохи:
Дим од вологого хмизу з печі по всій хаті зміївся.
Тут я до півночі, дурень, чекав на дівчисько брехливе,
Врешті, заснув горілиць, але те гарячкове чекання
Так розпалило мене, що й вві сні мені втіхи ввижались:
Ранком живіт мій і постіль моя ще як слід не просохли.
Ще понад двадцять миль протряслись ми звідсіль на колесах"
Поки прибились в містечко; воно, хоч у вірш тут не влазить,
Надто примітне зате, бо тут і вода продається,
Хліб знаменитий, щоправда, тому розторопний мандрівець
Добре тут ним запасається: далі ж Канузій, а в ньому
Хліб-мов той камінь, водою ж і кухля свого не наповниш.
От і повір, що те місто заклав Діомед нездоланний!
Тут покидає нас Варій; прощаючись, плачемо потай.
Ледь доплелися ми в Руби; дорога далека, й на лихо
Саме розмив її дощ, і хоча й розпогодилось потім,
Легше від того не стало: дорога все гірша вела нас
Ген аж у Барій, багатий на рибу. Зіпсований настрій
Гнатія нам підняла, побудована німфами в гніві.
Тут - намагались запевнити нас - на священнім порозі
Ладан горить без вогню. Іудею Апеллі пасує
Вірити в те, не мені; я певен: боги безтурботно
Десь між світами живуть. Якщо й трапиться чудо в природі -
Смішно й гадати, що це, мов, боги розгнівились на небі.
Ось і Брундізій. Кінець і дорозі, й моєму писанню.
Книга: Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
