Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
КОЗИ Й ЧАБАН
Погожого дня один чабан вигнав із печери своїх кіз пастися. Вже багато років жив він на високій полонині, не залишаючи її навіть узимку. За житло йому правила велика печера. У ній він тримав і кіз.
Отже, того дня чабан погнав стадо через вершину гори на протилежний схил і там пустив пастися. Аж раптом він побачив ще якихось кіз - вони паслися поміж деревами. З першого погляду чабан розпізнав їх.
- Дикі кози! - схвильовано скрикнув він.- Як би це мені прилучити їх до мого стада?
І рушив униз, підкрадаючись до кіз. Але що це? Дикі кози, побачивши чабана зі стадом, замість того, щоб кинутись навтьоки, попрямували просто до свійських і невдовзі змішалися з ними. Немовби вони тільки й шукали собі цього товариства!
Вражений чабан спершу не повірив своїм [238] очам. Та коли впевнився, що це не сон, то аж затанцював з радості. І, дивлячись, як дикі й свійські кози мирно пасуться в одному стаді, задоволено подумав:
«Ох, який же сьогодні щасливий день! В одну мить я став заможним, не поворухнувши й пальцем. Диких кіз багато, утричі більше, ніж моїх власних. Тепер я нароблю сиру, настрижу цілу гору шерсті й продам на ярмарку!»
Він сміявся й співав і так весело грав на сопілці, як ніколи досі.
Увечері чабан загнав своє нове стадо - і свійських, і диких кіз - до печери, розпалив вогнище, поїв і ліг спати.
А коли вранці виглянув надвір, усе навколо було вкрите глибоким снігом - певно, всю ніч ішов.
Але чабан до такого звик. Кожної зими в горах випадав сніг і лежав два, а то й три місяці. Тому влітку чабан заготовляв сіно й натоптував ним заглибину в печері, а взимку годував ним кіз увесь час, поки на пасовищах лежав сніг.
- Ну, що ж, відсьогодні паші вже не буде,- пробурмотів він.- Добре, що є чим годувати кіз. [239]
Та раптом йому спало на думку, що сіна він заготував лише для своїх кіз, і тепер, коли їх стало так багато, на всіх не вистачить.
Довго сидів він у важкій задумі, а потім вирішив:
- Не така це вже й скрута! Своїм козам я даватиму сіна трішки, а диким багато, щоб вони були мені вдячні й назавжди залишилися в мене. Свійські кози - це свійські кози, нікуди бони не дінуться, а ось за дикими треба пильнувати!
І чабан дав свійським козам по жмутку сіна, а диким - по цілому оберемку.
Свійські кози вмить з'їли своє сіно, поглядали голодними очима на диких і час від часу повертали голови до вогнища, де сидів чабан, мовби питали:
«Що ж ти з нами робиш, хазяїне? Чим ми перед тобою завинили?»
Відтоді так було щодня. Чабан клав свійським "козам по невеличкому жмутку сіна, а диким давав по оберемку. Дикі кози наїдалися, а свійські мало не помирали з голоду.
Та нарешті настав час, коли сніги розтали. І одного дня чабан весело погнав кіз на пасовище. Кози, радісно мекаючи, жваво підіймалися [240] вгору, підхоплюючи на ходу зелені билинки. Незабаром стадо дісталося вершини гори.
І тут дикі кози раптом відділилися й подалися схилом зовсім не в той бік, куди гнав їх чабан.
- Еге-ге, що це ви робите? Куди ви? - закричав чабан.
- Ми залишаємо тебе! - в один голос відповіли дикі кози.
- Залишаєте? І куди ж ви підете?
- А туди, де жили й раніше.
Але ж вони були так потрібні чабанові!
- Чекайте! Чекайте! Хіба ж ви не провели стільки часу з нами? Хіба ж ми не прожили разом усю зиму?
- Прожили, та що з того? Тепер повертаємося до своїх місць.
І кози почали спускатися схилом.
- Безсоромні! - гнівно вигукнув тоді чабан.- Оце така ваша дяка за те, що я стільки часу годував вас, відривав корм від своїх кіз, аби дати вам! Та де це чувано таку невдячність! Поки я вам був потрібен, ви жили в мене, а як став непотрібен, то йдете геть! Залишаєте мене, хоч я дбав про вас у тисячу разів краще, ніж про своїх власних. [242]
Дикі кози, почувши ці слова, зупинились і обернулися назад. А цап, їхній вожак, сказав:
- Саме тому ми й покидаємо тебе. Бо ти вирішив доглядати нас, приблуд, краще, ніж своїх власних кіз, які живуть у тебе вже давно і яких ти мав би любити дужче, ніж нас. Якби ми залишилися в тебе, а потім з'явилися ще якісь дикі кози, то ти дбав би вже не про нас, а про них. Тобі подобаються все нові й нові друзі, і ти віддаєш їм перевагу перед давніми. Але нам такі друзі не потрібні! Бувай здоровий!
І дикі кози подалися схилом униз - тільки чабан і бачив їх.
КУПАЛЬНИК І ПОДОРОЖНІЙЯкось у жнива один хлопчик пішов на лан. Був полудень, пекло сонце, а хлопчик жваво й весело йшов полем, що золотилося пшеницею. Невдовзі він дістався великої річки і, побачивши воду, захоплено вигукнув:
- Як добре! Зараз я освіжуся!
Миттю роздягшись, він з розгону шубовснув У річку. Та місце для купання хлопчик вибрав невдале. Там було дуже глибоко, течія швидка, вона враз підхопила його, закрутила й понесла. [243]
Бідолашний малий з ляку геть розгубився. Він щосили замолотив руками й ногами по воді, щоб утриматися на поверхні, і розпачливо закричав:
- Рятуйте! Тону! Рятуйте!
На щастя, в цей час неподалік проходив подорожній. Він почув голос хлопчика.
«Хтось потрапив у біду!» - подумав він і, прибігши до річки, побачив хлопчика, який відчайдушно бовтався у воді.
- Гей, хлопче! - крикнув подорожній.- Чи ти не знав, що тут сильна течія? Що тут може затягти навіть дорослого, не те що такого пуцьвірінка, як ти? Ну, чим ти думав? Захотілося скупатися, то ти одразу - плюх!- пірнув у воду, забувши про все на світі! Невже ж ти не подумав про свою бідолашну матір? А батько твій...
- Ти мені спершу допоможи вилізти! - перебив його хлопчик.- Урятуй мене, чоловіче, бо ще трохи - й мені кінець! А коли витягнеш мене, коли я стану на землю, тоді вже й виказуй. Тоді лай мене, скільки хочеш, і давай поради! А зараз дай мені за щось ухопитися. Це буде цінніше за всі слова на світі! [244]
ВУГЛЯР І ВЛАСНИК ПРАЛЬНІМав один вугляр велику комору, де тримав вугілля на продаж. Тільки торгівля в нього йшла погано, і він ледве зводив кінці з кінцями. От сидить він якось у себе на порозі та й журиться. Коли це дивиться - до сусідньої крамнички заходить незнайомий чоловік. Зайшов, про щось порозмовляв з хазяїном, а коли вийшов - побачив вугляра, привітався до нього та й каже:
- Здається, ми будемо сусідами.
- А що, ти наймеш тут приміщення? - поцікавився вугляр.
- Та начебто.
- І що ж ти збираєшся тут влаштувати?
- Пральню. Я маю приміщення в іншому місці, але там мені не подобається.
- Чекай, чекай! - вигукнув вугляр.- Чом би нам не залагодити одну справу?
- Яку саме?
- Ти вже домовився з крамарем?
- Ще ні.
- Ну, то слухай. Я маю величезну комору, вона в мене напівпорожня. Якщо хочеш, я здам тобі в оренду половину її, і це тобі коштуватиме набагато дешевше, ніж у мого сусіда. Ти собі [245] матимеш місце для роботи, а вигода буде нам обом. До того ж у товаристві веселіше, швидше час минає.
- Коли це обом нам на користь, то чом би й ні! - сказав власник пральні.
- Тоді сідай, обмізкуємо все як слід.
- А що тут мізкувати? Я тобі платитиму за половину приміщення і за половину олії для каганців. Отже, давай мені половину комори. Згоден?
- Згоден.
- Ну, то по руках! Ось тобі й завдаток. І завтра ж я перебираюсь.
- Хай щастить,-мовив вугляр, беручи гроші.
Власник пральні пішов до своєї пральні й сказав хазяїнові приміщення, що залишає його, а потім зібрав білизну та все своє начиння. Наступного дня рано вранці повантажив усе це на воза, віддав хазяїну ключі й подався на нове місце. Вугляр зустрів його радо.
- Я вже звільнив,- каже,- половину комори,- попідмітав і павутиння познімав.
- От і добре,- мовив чоловік і вивантажив з воза кошики з білизною.
Ввійшов він у комору, дивиться - ой, лихо! [246]
Темно, стіни чорні, половину приміщення займають купи вугілля. Вмить вискочив він з комори як ошпарений і розкричався:
- Це що таке?! Вугільна яма?! Ох, куди ж це я потрапив?! Як же я тут пратиму, як прасуватиму білизну?! Білосніжний одяг?! У вугільній порохняві?! Що з тої білизни буде?! Та вона ж почорніє ще в кориті, поки пратиму! Ох, чоловіче добрий, чому ж ти мені одразу не сказав, що ти вугляр?
- Отакої! Та ми ж з тобою говорили,- вигукнув вугляр,- тільки ж ти мерщій погодився на половину моєї комори, навіть нічого не розпитавши. Я гадав, що ти все знаєш.
- Ох, звідки б мені знати!
- Ну, то послухай, що я тобі скажу. Де ти бачив, щоб справи залагоджували отак нерозважливо, отак поспіхом? Було б спершу роздивитися, послухати, що тобі кажуть, обмізкувати все, а вже потім вирішувати. Чи так ти вчинив? То хто ж тобі винен?
Власник пральні мовчки слухав, бо було вже пізно. Давши завдаток і втративши колишнє приміщення, він стояв тепер на вулиці біля своїх кошиків та корит, не знаючи, як бути.
© Aerius, 2003
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ЗМІСТ
На попередню
|
|
