Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
МИШІ ТА КОТИ
У великому старому будинку було багато мишей. Водилися вони і в кімнатах, і в коморі, і на подвір'ї. Але в господі не бракувало й котів. Миші дуже їх боялися. Воно й зрозуміло: адже коти й миші - зроду-віку запеклі вороги.
В битвах з котами миші завжди зазнавали поразки і потім потерпали з ганьби.
- Чого ми такі безталанні? - зажурилися якось вони.- Коти, звісно, дужчі за нас, але нас більше, тож ми повинні перемагати.
- Нам бракує мудрих проводирів! - вихопилася якась миша.
- Що ж воно буде далі? - зітхнула інша.- В мене п'ятеро діток, як уберегти їх од лиха?
Ще інша звелася на задні лапки, відкашлялась і рішуче мовила:
- Нам треба обрати проводирів-полководців! [197] Найрозумніших, найсміливіших! Що вони скажуть - те й робитимемо!
- Мудра твоя рада! Оберімо полководців! - підхопила вся мишача громада.
Миші не гаючись обрали з-поміж себе десятеро полководців. Ті просто нетямилися з радощів. Та й було чого. Адже полководці - то не простий люд!
Десятеро обранців навіть спати полягали окремо. Та сон од них тікав. Походжаючи з кутка в куток, вони мріяли, як перемагатимуть котів.
Аж раптом .один полководець каже:
- Овва! Ми забули про важливу річ!
- Про яку?
- В нас немає відзнак, котрі б свідчили, що ми полководці.
- А й справді? Що ж його робити?
- Що робити, що робити! Почепити відзнаки - та й край! - обізвався котрийсь.
- Розумно кажеш! - зраділи всі.
Довго вони думали-гадали, аж поки врешті надумали: зробити великі гарні роги й припасувати їх до голів, щоби решта мишей пізнавали своїх полководців.
Як сказали, так і зробили. Назавтра десятеро [198]полководців почепили на голови напрочуд гарні роги.
Але попри ці почесні відзнаки, мишача армія була вщент розбита в першому ж бою, і бідолашне військо ледве втекло від котів. Вояки один по одному шмигали у вузенькі нори і всі врятувалися. Полководці й собі кинулися до нір, але гіллясті роги не пролазили в них. І коти забрали мишей-полководців у полон.
А яка доля чекає на котячих бранців - ви самі знаєте.
СОБАКА ТА М'ЯСОЯкось пробігав собака повз ятки з м'ясом. Різник саме пішов до криниці напитися води. Собака, побачивши, що різника нема, скочив до ятки, вхопив м'ясо, шаснув на вулицю й невдовзі був за селом.
«Перейду річку,- думає,- сяду на леваді та й попоїм. Там ніхто не заважатиме».
Мчав стрімголов, аж поки дістався річки. А побачивши, що ніхто за ним не женеться, стишив біг. Незабаром уже брався кладкою на той берег. На середині кладки глянув у воду - і враз зупинився. [200]
Річка була тиха та спокійна, у воді відбивалося все, як у дзеркалі. І собака побачив там пса, багато більшого за нього, із здоровенним шматком м'яса в зубах.
«О,- подумав собака,- то, напевне, теляче стегно, бо воно вдвічі більше за те, що в мене! Коли б я його мав - половину з'їв би, а решту закопав у землю на запас. А цього шматка, що я поцупив, ледве на сьогодні стане. Жаль!»
І вже собака рушив був далі, але знов спинився.
«А що, як пірнути та й забрати? Хай навіть той пес більший за мене, але ж я заскочу його зненацька; він перелякається і відпустить м'ясо. Я схоплю і втечу».
Не гаючи часу, кинув собака своє м'ясо у воду, а сам шубовснув якраз туди, де був собака з багатою поживою.
Борсався, борсався, пірнав, пірнав - але ні собаки, ні м'яса нема й сліду.
Розчарований, поплив собака до берега.
- Утік од мене,- бурмотів він.- Побачив, Що я стрибнув у воду, то й дременув. Щастить же йому! [201]
- Про кого мову ведеш, собако? - спитала сорока, що сиділа неподалік на дереві.
- Та про того пса з телячим стегном у зубах. Чи ти не помітила, куди він побіг?
Сорока зайшлася сміхом.
- А, здоров би ти був, який же ти недотепа!
- Чом це я недотепа?
- Бо там не було ніякого пса з телячим стегном. То ти сам одбивався у воді, мов у дзеркалі.
- Та невже?
- Отож-то й є. Ти бачив себе самого в річці.
- А ти не брешеш?
- Не віриш - подивися ще раз.
Собака нахилився з берега й знову побачив у воді пса.
- Ну, а тепер гавкни: побачиш, що й той гавкне... То второпав нарешті? Це твоє відображення.
Собака послухався сороки; невдовзі він прибіг назад, підібгавши хвоста.
- Правда твоя, сороко,- каже.- Марно втратив я м'ясо!
- Журись не журись,- відповіла скрекотуха,- а коли зазіхнеш на чуже, то втратиш і своє. Так тобі й треба. [202]
ВІСЛЮК У ЛЕВ'ЯЧІЙ ШКУРІЯкось чудового літнього дня пасся в лісі віслюк. Трава була соковита й смачна.
- Як гарно жити на світі! - втішався вухатий і вряди-годи весело качався на галявині.
Отак розкошуючи, заходив віслюк далі та далі в ліс. Нараз під деревом побачив щось руде й волохате.
- Що воно таке? О, та це лев'яча шкура! Звідки вона взялася?
Подивився віслюк, подивився й хотів було простувати далі. Коли це щось спало йому на думку, і він зареготав.
- Ой і втну я штуку! Довго тремтітимуть зі страху і лісова звірина, і люди!
Віслюк хутенько схопив шкуру, нап'ялив на себе, припасував голову й ноги та й пішов повагом, як справжній лев.
Незабаром дістався схилу гори, де пастухи пасли отару. Став віслюк поволі вилазити на гору, вдаючи, що не помічає їх.
За мить несамовито завалували собаки й почувся нестямний крик:
- Лев! Лев! Просто на нас іде! Тікаймо! Рятуймося! [204]
І таке там зчинилося! Пастухи з ґирлиґами в руках налягли на ноги. Собаки й собі дременули, волаючи:
- Лев! Лев! Тікайте!
Барани й вівці жалібно замекали:
- Лев! Лев! Не кидайте нас, зачекайте! Зачули те інші пастухи та й собі кинулися хто куди, забувши про отари та собак.
Що тільки зчинилося на пасовищі! Світ не бачив такої веремії!
Віслюк дивився на той шарварок і реготав:
- Ну й наробив я шелесту! Хвала лев'ячій шкурі!
Насміявшися досхочу, спустився віслюк у долину й попрямував до села. На леваді паслося три корови. Одна з них побачила лева й мало не зомліла із жаху. А отямившись, пустилася навтьоки, ревучи:
- Лев! Лев! Тікайте! Рятуйтеся!
Інші дві, перестрашені, кинулися слідом.
- Що сталося? - здивовано спитала коза.- Чого ви біжите, як навіжені?
- Тікай мерщій! За нами женеться лев!
- Біда! - мекнула коза й стрілою помчала До села. Вона перегнала корів і, добігши до околиці, заволала: [205]
- Лев! Здоровенний, страшний! Я сама бачила! Горе тому, хто загається! Рятуйтеся! Ховайтеся!
Почув те кінь та й собі пустився чвалом. Почули зайці - <закуріло за ними. Почула мавпа чкурнула до лісу.
Віслюк усе бачив і втішався, ступаючи неквапно та гордо.
-Їй-право, добре бути левом... Всі тебе бояться! Ха-ха-ха!
Незабаром вийшов бешкетник на дорогу, що вела до села. Та саме тоді, коли дістався околиці, налетів вітер, шарпнув лев'ячу шкуру та й кинув додолу. І віслюк обернувся на самого себе.
Перша побачила його сорока. Та як не крикне, як не зарегоче!
- Це ж віслюк! Ха-ха-ха! Віслюк, а не лев! Не бійтеся, кози, корови, коні, вертайтеся на пашу! Віслюк, а не лев! Не бійтеся!
Та й ви, пастухи, даремно втікали! Збирайте отари та вертайтеся на пасовисько. Не лев то - віслюк! Він тільки лев'ячу шкуру нап'яв. Он вона лежить, ходіть подивіться, як не вірите.
- Віслюк?- аж підстрибнула з радощів коза. [206]
- Віслюк? - замукали корови й всі разом повернулися до левади.
- Віслюк? - замекали вівці.- Ой же ми й бевзі!
- Віслюк? - завалували собаки.- То це через нього ми так осоромилися?
- Віслюк? - розгублено промимрила лисиця.- От бовдур, так налякати! Ну, начувайся ж!
- Віслюк? - засміялися зайці.- А ми так злякалися!
- Віслюк? - вигукнули захекані пастухи й заходилися виламувати тички, бо гирлиги погубили. А виламавши, кинулися на віслюка та й ну його дубасити!
- То тобі величі заманулося? Левом бути захотілося?
- В чужій шкурі довго не походиш!
- А як і походиш, то недовго поцарюєш!
- На тобі ще!
- І ще! І ще!
Так одлупцювали віслюка, що мало духу не вибили.
Ледве живий, дістався він свого хліва, тяжко стогнучи, впав на солому, і полилися йому сльози з очей. [208]
- Коли б то тільки біль - поболить і перестане. А чи минеться лиха слава? Ох, як мені тепер поткнутися звірам на очі! О дурна моя голово, о ганьбо моя!
Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ЗМІСТ
На попередню
|
|
