Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
Розділ X
Олівер ближче знайомиться
із своїми новими приятелями
й дорогою ціною набуває досвіду.
Короткий, але дуже важливий
розділ цієї оповіді
Багато днів Олівер не виходив із кімнати Фейгіна - то випорював мітки з носовиків (а їх приносили силу-си-ленну), то брав участь у вже згаданій грі, в яку старий джентльмен і двоє хлопців бавилися щоранку. Нарешті [79] йому набридло скніти без свіжого повітря, і він почав просити старого, щоб той дозволив йому піти на роботу разом з двома його приятелями.
Оліверові кортіло взятися до якогось діла ще й тому, що він уже не раз переконувався, яких твердих чеснотливих принципів дотримувався старий джентльмен. Якщо Пройда і Чарлі Бейте поверталися ввечері додому з порожніми руками, Фейгін виголошував палкі промови про злочинність ледарства та неробства і прищеплював їм любов до праці, залишаючи їх без вечері. Одного разу старий навіть спустив обох зі сходів, хоч, може, тут він надто далеко зайшов у своєму праведному гніві.
Нарешті одного ранку Олівер дістав дозвіл, якого так домагався. Кілька днів хустки не надходили, робити йому було нічого, її обіди стали пісніші. Можливо, саме тому старий джентльмен дав свою згоду. Так чи так, але він дозволив Оліверові вийти, доручивши Чарлі Бейтсу й Пройді опіку над ним.
Хлопці втрьох вирушили з дому. В Пройди рукави були, як завжди, закасані, капелюх збитий набакир; юний Бейте простував, засунувши руки в кишені. Ідучи між ними, Олівер розмірковував, куди вони його ведуть і з чого почнеться його навчання швацького ремесла.
Вони чвалали так недбало й повільно, що в Олівера незабаром виникла підозра, чи не збираються його приятелі обдурити старого джентльмена й не піти сьогодні на роботу. До того ж Пройда мав погану звичку зривати у дітлахів шапки і закидати їх через паркан, а Чарлі Бейте явно не вмів відрізняти своє від чужого: на ходу він крав з яток яблука й цибулю і розпихав їх по кишенях, таких просторих, що, здавалося, весь його одяг складається з них. Це дуже не подобалось Оліверові, й він уже ладен був якнайчемніше заявити про свій намір повернутися додому, коли раптом увагу його привернула загадкова зміна в поведінці Пройди.
Вони саме вийшли з вузького завулка неподалік від площі в Кларкенвелі, яка чомусь і досі зветься «Моріжком», аж зненацька Пройда зупинився, приклав пальця до губ і дуже обережно позадкував, тягнучи за собою товаришів.
- Що сталося? - спитав Олівер.
- Цить! - відказав Пройда.- Ти бачиш отого старого шкарбана біля книжкового рундука? [80]
- Отого старого джентльмена? - перепитав Олівер.- Бачу.
- Він нам підходить,- мовив Пройда.
- Те, що треба! - зауважив юний Чарлі Бейте. Олівер оторопіло переводив погляд з одного на другого,
але нічого з'ясувати не встиг, бо обидва хлопці шмигнули через вулицю й підкралися ззаду до старого джентльмена. Олівер рушив був слідом, а тоді розгублено зупинився, стежачи за ними в німому подиві.
Старий джентльмен мав вельми поважний вигляд: напудрене волосся, золоті окуляри, темно-зелений сюртук з чорним оксамитовим коміром і білі штани, під пахвою - елегантний бамбуковий ціпок. Він читав узяту з рундука книжку з такою увагою, наче сидів у кріслі в своєму кабінеті. Можливо, йому й справді здавалося, що він у своєму кабінеті, бо, судячи з його зосередженого вигляду, він не бачив ні рундука, ні вулиці, ні хлопчаків - одне слово, нічого, крім книжки, яку він, очевидно, мав намір прочитати тут-таки, на місці: дійшовши до кінця сторінки, він перегортав її, починав з верхнього рядка наступної сторінки і так далі - з непослабною цікавістю й увагою.
І тут Олівер, який, стоячи за кілька кроків, дивився на цю сцену широко розплющеними очима, з невимовним жахом побачив, що Пройда сунув руку в кишеню старого джентльмена, витяг звідти хусточку, передав її Чарлі Бейтсу, після чого вони удвох дременули й зникли за рогом.
В одну мить хлопчикові спала з очей полуда: то ось звідки беруться і хусточки, і годинники, і коштовності, ось чим займається Фейгін! Ще секунду він стояв, відчуваючи, як здіймається й вогнем обпікає його гаряча хвиля жаху, а тоді, геть розгублений, переляканий, він, сам не знаючи, що робить, щосили, щодуху кинувся тікати.
Все це відбулося за одну хвилину. Ту ж мить, як Олівер побіг, старий джентльмен сунув руку до кишені і, не знайшовши хусточки, рвучко озирнувся. Побачивши хлопця, який тікав, він, ясна річ, зробив висновок, що це і є крадій, і, вигукнувши: «Лови злодія!» - погнався за ним із книжкою в руці.
Та не тільки старий джентльмен кричав на ґвалт. Пройда і юний Бейте, аби не привертати до себе увагу, не стали бігти вулицею, а сховались у першому ж під'їзді за рогом. Почувши крик і побачивши Олівера, вони відразу зметикували, що сталося, вискочили із своєї схованки і, [81] горлаючи: «Лови злодія!»-теж погналися за ним, як і належить добрим громадянам.
Хоч Олівера виховували філософи, йому бракувало знання чудової аксіоми, що самозбереження - найголовніший закон природи. Якби він цю аксіому знав, то, можливо, був би підготовлений і до такої несподіванки. А так вона заскочила його зненацька, і він злякався ще більше, а тому мчав, наче вихор, а за ним, галасуючи, гналися старий джентльмен і двоє хлопчаків.
«Лови злодія! Лови злодія!» Слова ці мають магічну силу. Крамар кидає крамницю, візник - свого воза, м'ясник шпурляє свій лоток, пекар - коша, молочник - відро, розсильний - пакунки, школяр - свої мармурові кульки, каменяр - кайло," дитина - свій волан. І всі вони біжать купою, в сум'ятті, стрімголов, штовхаються, ревуть, верещать, збивають з ніг перехожих на розі, лякають собак, розполохують курей, і вулиці, площі, подвір'я луною віддають той галас.
«Лови злодія! Лови злодія!» Той крик підхоплює сотня горлянок, і юрба збільшується за кожним поворотом. І мчить вона, розбризкуючи грязюку, і під ногами у неї гуде тротуар, а зусібіч розчиняються вікна, вискакують з дверей люди, юрба мчить уперед, глядачі покидають Панча в найцікавішому місці вистави і, приєднавшись до розбурханої юрби, підхоплюють крик і з новою силою горлають: «Лови злодія! Лови злодія!»
«Лови злодія! Лови злодія!» В людській вдачі глибоко вкоренилося прагнення кого-небудь цькувати. Нещасна захекана дитина знесилюється, обличчя її нажахане, в очах розпач, важкі краплі поту струмують по щоках; вона напружує кожен нерв, щоб відірватися від переслідувачів, а вони женуться за нею, щомиті скорочуючи відстань, бачать, що сили покидають її, і горлають ще голосніше, ревуть переможно: «Лови злодія!» Та зловіть же ви його, бога ради, хоча б з жалості до нього!
Нарешті зловили! Влучний удар. Злодій лежить на бруківці, й натовп оточує його з жадібною цікавістю. Ті, що відстали, штовхаються й протовплюються вперед, аби на нього глянути. «Розступіться!» - «Дайте йому дихнути повітрям!» - «Ет, обійдеться і без повітря. Він його не заслужив».- «Де той джентльмен?» - «Онде він іде».- «Пропустіть джентльмена!» - «Це той хлопець, сер?» -• «Так». [82] Олівер лежав, вкритий порохом і брудом, з роз'юшеними губами, обводячи нестямним поглядом обличчя людей, що з'юрмилися над ним. І тут найпрудкіші його переслідувачі безцеремонно схопили за руки й затягли в коло старого джентльмена.
- Так,- мовив джентльмен.- Боюся, що це той самий хлопчик.
- Він боїться! - пробурмотіли в натовпі.- Комедія!
- Бідолашний! - вигукнув джентльмен.- Він забився.
- Це моя робота, сер,- озвався, виступаючи наперед, дебелий чолов'яга.- Мало не розбив кулака об його зуби. Це я його зловив, сер.
Здоровань доторкнувся до капелюха й вишкірився, сподіваючись дістати винагороду за свій подвиг, але літній джентльмен тільки неприязно глянув на нього й озирнувся, неначе й сам би залюбки втік. Можливо, він і справді кинувся б тікати і почалася б нова гонитва, якби в цю мить крізь натовп не проштовхався полісмен (який завжди в таких випадках з'являється останній). Схопивши Олівера за комір, він гаркнув!
- Ану, вставай!
- їй-богу, це не я, сер. їй-бо, їй-бо, це двоє інших хлопців! - вигукнув Олівер, благально складаючи руки й оглядаючись довкола.- Вони десь тут.
- Тут їх нема.- Полісмен мовив це іронічно, але в словах його була правда: Чарлі з Пройдою давно вже накивали п'ятами, звернувши в перший прохідний двір.
- Не кривдьте його,- лагідно попросив старий джентльмен.
- Та не кривдитиму,- відказав полісмен і на доказ цього струсонув Олівера так, що мало не зірвав з нього куртку.- Ходім, я тебе знаю. Мене ти не обдуриш. Any, ставай на ноги, бісова душа!
Олівер спробував підвестись і упав би знову, але полісмен сіпнув його за комір і потяг вулицею. Старий джентльмен ішов поруч, а ті, що були прудкіші, вибігли наперед і раз у раз озиралися на Олівера. Хлопчаки переможно горлали, і в такий спосіб уся процесія прямувала до суду. [83]
Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
