Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: А. Ф. Бабицький. МЕТОДОЛОГІЯ АНАЛІЗУ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ І УПРАВЛІННЯ.

2.2. Закон витрат економічної праці

Постулати для формулювання законів економіки виробництва

Строге формулювання економічних, як і будь-яких інших наукових, законів можливе лише в межах базисних припущень — посту-латів, вироблених шляхом узагальнення ретельних спостережень ре-альних процесів [1]. Постулати визначають межі справедливості роз-робленої на їх основі науки. їх не доводять, а приймають або відкидають.

38

В економіці вони необхідні для чіткого визначення обов’язкових ознак економічних процесів виробництва й основних причин, без яких економічні процеси не існують і їхній розгляд неможливий. Економічні закони повинні встановлювати причинно-наслідкові зв’язки в процесах, зумовлених участю в них праці людей, визначати економічні результати людської праці.

Так само як тіло людини і тіла всіх речовинних предметів підпорядковані дії природничих законів, праця людини й усі економічні об’єкти, породжені працею людини, підпорядковані дії економічних законів. Поза полем праці немає економічних процесів і відповідно немає сфері дії економічних законів.

Для базису формулювання законів економіки виробництва прийнято три постулати:

Перший постулат визначає обов’язкову ознаку економічного процесу у виробництві:

Виробництво щодо наявності в ньому економічних процесів існує тоді й тільки тоді, коли в ньому бере участь робоча сила, здатна здій-снювати процес праці; в ній, як і в знаряддях праці та предметі праці, міститься деяка маса уречевленої праці, відмінна від нуля.

де А_k — уречевлена праця, що міститься в робочій силі (k = 1), у зна-ряддях праці (k = 2), у предметі праці (k = 3).

Другий постулат визначає міру субстанції економічного процесу, тобто саму сутність економічної величини в процесі виробництва:

В економічних процесах, що охоплюють будь-яку частину і весь кругооборот виробничих елементів, мірою є уречевлена праця.

Це означає, що величина будь-якого предмета, економічної субстанції, частини виробничих елементів, у тому числі робочої сили, економічно вимірюється кількістю вміщеної в них уречевленої праці. Отже, в економіці виробництва мірою вартості є тільки уречевлена праця.

Третій постулат визначає чинник прискорення економічного процесу, тобто джерело збільшення вартості в процесі виробництва:

Вартість зростає за рахунок додаткової праці, за якої вартість робочої сили, що бере участь у процесі виробництва, не зменшується.

Це означає, що під час додаткової праці маса уречевленої праці, що містилася в робочій силі до моменту закінчення необхідної і по-

39

чатку додаткової праці, переноситься на вироблений продукт емісійним чином, тобто без зменшення її кількості в робочій силі.

Ці три постулати є основою для формулювання економічних за-конів виробництва, і жоден економічний результат не повинен їм су-перечити.

Сутність закону витрат (утворення) економічної праці

Розкриття сутності праці та з’ясування джерела утворення вар-тості, особливо додаткової, — один з наріжних каменів економічної науки. У результаті багатовікового досвіду і наукового аналізу цього, здавалося б, нескладного поняття багатьма дослідниками від У. Петті, А. Сміта до К. Маркса сформульовано лише якісне визна-чення вартості та її джерела — праці. При цьому в поняття “праця” вкладаються усі соціально-економічні (складна і проста праця, її моральна і матеріальна оплата, тривалість), фізичні та фізіологічні (фізична, розумова, важка, легка праця) й навіть моральні її аспекти.

Усі ці якісні характеристики загалом визначають технічну сторону і соціальну оцінку фізичної праці, але не характеризують працю в її суто економічному значенні. Так само, як фізичні якості будь-якого речовинного предмета не зумовлюють значення його фізичної маси, фізичні якості праці не зумовлюють значення його економічної кількості. Як маса тіла не має ні кольору, ні запаху і виявляє себе тільки властивістю інерційності, так і праця в економічному значенні не має ні морального відтінку, ні запаху поту і виявляє себе тільки властивістю вартості. Фізичні, як й інші, якості праці характеризують особу, що виконує її, з її реальною багатогранною плоттю.

Проте вивчення і визначення людської плоті не належать до сфе-ри економічної науки. Тому для кількісної характеристики праці не-обхідно вирізняти економічну і технічну сутність процесу праці. Вар-то наголосити, що робоча сила, яка бере участь у виробничому процесі, як і будь-який інший виробничий елемент у цій моделі, вимірюється і відповідно виявляє себе лише масою уречевленої праці, шо міститься в ній, і більше нічим. Відповідно і затрати праці в економічному значенні зводяться тільки до перенесення уречевленої праці, що міститься в робочій силі. Ні про яке фізичне вимірювання кількості та якості праці в даному випадку йтися не може.

Отже, закон повинен визначати вартісну величину витрат праці й математично записується так [1]:

40

d T ∂ A ₁ ∂t_T

----=---------- ( t_T=t+tn); (2.1)

d T_п dT dЪ

— =----------(T = T_Н+T_П). (2.2)

dt dt dt

Причому Т_н>0; Б>0; ∂ A ₁ =0, (2.3)

де Т, Т_н, Т_п — відповідно кількість затраченої, необхідної та додаткової праці (за вимірювання масою уречевленої праці); t — час праці; t_н, t_n — час необхідної та додаткової праці; А₁ — кількість уречевленої праці, що міститься в робочій силі; Б — кількість уречевленої та живої праці, спожитої робочою силою в процесі виробництва.

Таким чином, відповідно до рівностей (2.1) - (2.3) можна визначи-ти закон витрат праці.

Кількість затраченої праці в процесі виробництва дорівнює сумі маси уречевленої праці, перенесеної з робочої сили на вироблений продукт за час необхідної праці, та емісії маси уречевленої праці за час додаткової праці, за витрат якої вміст кількості уречевленої праці в робочій силі не змінюється.

Кількість додаткової праці дорівнює різниці між затратами живої праці та кількістю праці (уречевленої і живої), спожитою робочою силою в процесі виробництва.

Кількість необхідної праці, після якої за умовою (2.3) починаються затрати додаткової праці, лише поповнює масу уречевленої праці, що містилася в робочій силі до моменту вступу її в процес виробництва. Ні про яке фізичне відновлення робочої сили тут також не йдеться.

Праця відповідно до рівняння (2.1) може бути тільки додатною величиною, тому що

------ ≥0, оскільки ₁ <0 при —-≥0.

∂ t_н ∂ t_н ∂t

Додаткова праця відповідно до рівняння (2.2) може бути як додат-ною, якщо затрачена праця більша від необхідної:

Tп≥0 при T≥T_н,

так і від’ємною, якщо затрачена праця менша від необхідної праці:

Tп≤0 при T≤T_Н.

41

Причому кількість необхідної праці визначається рівнем споживання, тобто кількістю уречевленої та живої праці (Б), спожитою робочою силою в процесі виробництва. Відповідно від’ємне значення додаткової праці означає те, що праця за час необхідної праці не покриває величину спожитої уречевленої та живої праці (Б). Споживається більше, ніж виробляється.

Отже, праця визначається масою уречевленої праці, що міститься в робочій силі, та часом дії робочої сили. Це нагадує закон дії сили в механіці руху тіл.

Додати в закладки

  
Переклад Translate