Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Страшно впасти у кайдани, умирать в неволі, а ще гірше – спати, спати, і спати на волі... / Тарас Шевченко

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Тарас ШЕВЧЕНКО / “КОБЗАР”


Мар'яна-черниця

Оксані К......ко

На пам'ять того, що давно минуло

Вітер в гаї нагинає
Лозу і тополю,
Лама дуба, котить полем
Перекотиполе.
Так і доля: того лама,
Того нагинає;
Мене котить, а де спинить,
І сама не знає —
У якому краю мене заховають,
Де я прихилюся, навіки засну.
Коли нема щастя, нема талану,
Нема кого й кинуть, ніхто не згадає,
Не скаже хоть на сміх: «Нехай спочиває;
Тілько його й долі, що рано заснув».
Чи правда, Оксано? чужа чорнобрива!
І ти не згадаєш того сироту,
Що в сірій свитині, бувало, щасливий,
Як побачить диво — твою красоту.
Кого ти без мови, без слова навчила
Очима, душею, серцем розмовлять.
З ким ти усміхалась, плакала, журилась,
Кому ти любила Петруся співать.
І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!
А я й досі плачу, і досі журюсь,
Виливаю сльози на мою Мар'яну,
На тебе дивлюся, за тебе молюсь.
Згадай же, Оксано, чужа чорнобрива,
І сестру Мар'яну рястом уквітчай,
Часом на Петруся усміхнись, щаслива,
І, хоч так як жарти, колишнє згадай.
Санкт-Петербург,
ноября 22, 1841 року
І
У неділю на вигоні
Дівчата гуляли,
Жартували з парубками,
Деякі співали —
Про досвітки-вечірниці
Та як била мати,
Щоб з козаком не стояла.
Звичайне, дівчата...
То про своє все й співають,
Яка про що знає...
Аж ось з хлопцем старий кобзар
В село шкандибає.
В руках чоботи, на плечах
Латана торбина
У старого; а дитина!
Сердешна дитина!
Обідране; ледви-ледви
Несе ноженята...
(Достеменний син Катрусі).
Дивляться дівчата...
«Кобзар іде! Кобзар іде!»
Та всі, якомога,
Хлопців кинули, побігли
Зустрічать сліпого!
«Діду, серце, голубчику,
Заграй яку-небудь.
Я шага дам».— «Я — черешень».
«Всього, чого треба,—
Всього дамо... одпочинеш,
А ми потанцюєм...
Заграй же нам яку-небудь».
«Чую, любі, чую...
Спасибі вам, мої квіти,
За слово ласкаве.
Заграв би вам, та, бачите,
Справи нема... справи.
Учора був на базарі,
Кобза зопсувалась...
Розбилася...» — «А струни є?»
«Тілько три осталось».
«Та хоч на трьох яку-небудь».
«На трьох... Ох, дівчата!
І на одній колись-то грав,
Та ба, вже не грати...
Постривайте, мої любі,
Трошки одпочину.
Сядьмо, хлопче». Посідали.
Розв'язав торбину,
Вийняв кобзу, разів зо два
Ударив по рваних.
«Що б вам заграть? постривайте.
Черницю Мар'яну—
Чи чували?» — «Ні, не чули».
«Слухайте ж, дівчата,
Та кайтеся... Давно колись
Була собі мати,
Був і батько, та не стало;
Осталась вдовою,
Та й не молодою,
І з волами,
І з возами,
Й малою дочкою.
Росла дочка Мар'яна,
А виросла, як панна,—
Кароока
І висока,
Хоч за пана гетьмана.
Стала мати гадати
Та за пана єднати.
А Мар'яна
Не до пана
Виходила гуляти,
Не до пана старого,
Усатого, товстого,
А з Петрусем
В гаю, в лузі
Що вечора святого —
Розмовляла,
Жартувала,
Обнімала, мліла...
А іноді усміхалась,
Плакала, німіла...
«Чого ж плачеш, моє серце?»
Петро запитає;
Вона гляне, усміхнеться:
«І сама не знаю...»
«Може, думаєш, покину?
Ні, моя рибчино,
Буду ходить, буду любить,
Поки не загину!..»
«Хіба було коли в світі,
Щиро що кохались,
Розійшлися, не взялися
Й живими остались?
Ні, не було, мій голубе.
Ти чув, що співають...
То кобзарі вигадують,
Бо, сліпі, не знають,
Бо не бачать, що є брови
Чорні, карі очі,
І високий стан козачий,
І гнучкий дівочий.
Що є коси, довгі коси,
Козацька чуприна...
Що на мову на Петрову
В глухій домовині
Усміхнуся; скажу йому:
«Орле сизокрилий,
Люблю тебе й на сім світі,
Як на тім любила».
Отак, серце, обнімемось,
Отак поцілую,
Нехай вкупі закопають...
Умру... не почую.
Не почую...» Обнялися,
Обнялись, зомліли...
Отак вони любилися!
На той світ хотіли
Обнявшися переступить;
Та не по їх стало!
Щовечора сходилися,
І мати не знала,
Де Мар'яна до півночі
І з ким розмовляє?
«Воно мале ще, дитина,
Нічого не знає».
Угадала стара мати,
Та не все вгадала,
Знать, забула, що колись-то
Сама дівувала.
Угадала мати: Мар'яна-дитина
Не знає, як треба на сім світі жить.
Думала — ні люди, ані домовина
З Петром не розрізнять... уміла любить.
Думала, що тілько кобзарі співають,
Бо, сліпі, не бачать карих оченят;
Що тілько лякають молодих дівчат...
Лякають, дівчата, правдою лякають!
І я вас лякаю, бо те лихо знаю,
Бодай його в світі нікому не знать —
Того, що я знаю... Минуло, дівчата!
Серце не заснуло, я вас не забув.
Люблю вас і досі, як діточок мати,
Буду вам співати, поки не засну.
Тойді ж, мої любі, як мене не стане,
Згадайте про мене, про мою Мар'яну;
Я вам з того світа, любі, усміхнусь,
Усміхнуся...» — та й заплакав.
Дивились дівчата,
Не питали, чого плаче?
Та й нащо питати?
Минулося. Помагало
Ласкаве дівоче
Щире слово... «Вибачайте...—
Утер сліпі очі.—
Вибачайте, мої любі,
Нехотя журюся.
Так от, бачите, Мар'яна
З убогим Петрусем
Щовечора розмовляла,
І мати не знала,
Дивувалась, що се таке
Мар'яну спіткало?
Чи не пристріт? Сяде шити —
Не те вишиває;
Замість Гриця, задумавшись,
Петруся співає.
Часом сонна розмовляє,
Подушку цілує...
Мати спершу сміялася,
Думала — жартує,
Потім бачить, що не жарти,
Та й каже: «Мар'яно!
Треба буде старостів ждать,
Та, може, й од пана!
Ти вже виросла нівроку,
Уже й дівувала;
Я вже думаю, що, бачиш...—
Насилу сказала,—
Що вже й заміж, коли теє...»
«А за кого, мамо!?»
«Хто вподоба, тому й оддам».
Співає Мар'яна:
«Оддай мене, моя мамо,
Та не за старого,
Оддай мене, моє серце,
Та за молодого.
Нехай старий бурлакує,
Гроші заробляє,
А молодий мене любить,
Долі не шукає.
Не шукає, не блукає
Чужими степами.
Свої воли, свої вози,
А між парубками,
Як маківка меж квітками,
Цвіте, розцвітає.
Має поле, має волю,
Та долі не має.
Його щастя, його доля —
Мої чорні брови,
Довгі вії, карі очі,
Ласкавеє слово.
Оддай мене, моя мамо,
Та не за старого,
Оддай мене, моє серце,
Та за молодого».
«Дочко моя, Мар'яно,
Оддам тебе за пана,
За старшого, багатого,
За сотника Івана».
«Умру, серце мамо,
За сотником Іваном».
«Не вмреш, будеш панувати,
Будеш діток годувати».
«Піду в найми, піду в люди,
А за сотником не буду».
«Будеш, дочко Мар'яно,
За сотником Іваном».
Заплакала, заридала
Сердешна Мар'яна.
«За старого... багатого...
За сотника Івана...» —
Сама собі розмовляла,
А потім сказала:
«Я ще, мамо, не виросла,
Ще не дівувала.
Бо ти мене не пускала
Вранці до криниці,
Ні жита жать, ні льону брать,
Ні на вечірниці,
Де дівчата з парубками
Жартують, співають
Та про мене, чорнобриву,
Нишком розмовляють:
«Багатого дочка батька,
Шляхетського роду».
Тяжко мені. Тяжко, мамо!
Нащо дала вроду
Нащо брови змальовала?
Дала карі очі?
Ти все дала, тілько долі,
Долі дать не хочеш!
Нащо ж мене годувала?
Нащо доглядала?
Поки лиха я не знала,
Чом не заховала?»
Не слухала стара мати,
Лягла спочивати.
А Мар'яна за сльозами
Ледве вийшла з хати.
II
«Ой гоп не пила,
На весіллі була,
До господи не втрапила,
До сусіда зайшла,
А в сусіда
До обіда
В льоху спати лягла.
Із льоху та в льох,
Завертали в горох,
І в коморі, і надворі
З нежонатим удвох
Пустували,
Жартували,
Зопсували горох.
Ой гоп не сама —
Напоїла кума
І привела до господи.
Не побачив Хома.
Хомо, в хаті
Ляжем спати.
Хоми дома нема.
Тряси ж тебе трясця, Хомо!
Я не ляжу спати дома,
А до кума
До Наума
Піду в клуню на солому.

Ануте, напилась!
Наша, наша придалась!
Червоніє хвартушина:
Роду чесного дитина».
Отак ордою йшли придани,
Співали п'яні; а Мар'яна
Крізь тин дивилася на те.
Не додивилася, упала
І тяжко, тяжко заридала.
Таке-то лихо, і за те,
Що щиро любить. Тяжко, діти,
Вік одинокому прожить,
А ще гірше, мої квіти,
Нерівню в світі полюбить.
Дивіться на мене: я виплакав очі.
Мені їх не шкода, мені їх не жаль.
Ні на що дивиться: ті очі дівочі...
Що колись... колись-то... Думи та печаль,
А більше нічого не мав я й не маю,
А з грішми такими тяжко в світі жить.
Під тином ночую, з вітром розмовляю,
Соромляться люди у хату пустить
І привітать словом старого каліку.
Укороти, боже, молодого віку
Тому, хто не має талану любить.
Легше, мої любі, покриться землею,
Ніж бачить, як другий, багатий, старий,
Цілує за гроші, вінчається з нею...
О боже! мій боже! волею своєю
Розбий моє тіло і душу розбий».
Заридав кобзар, заплакав
Сліпими очима.
Дивувалися дівчата:
Вже смерть за плечима,
А він, сліпий, сивоусий,
Про колишнє плаче.
Не дивуйтеся, дівчата,
На старі козачі
Щирі сльози. То не роса
Вранці при дорозі
На спориші і не ваші
Дуже дрібні сльози.
Наплакався. Струни рвані
Три перебирає.
«Аж до вечора Мар'яна
У темному гаю
Проплакала; прийшов Петрусь,—
Вона розказала
Все, що чула од матері
І що сама знала,—
І не втерпіла, сказала,
Як п'яні придани
Йшли по улиці, співали.
«Мар'яно, Мар'яно!
Чом ти не убога! чом я не багатий!
Чом у мене коней вороних нема?
Не питала б мати, де ходиш гуляти,
З ким коли стояла. Питала б сама,
Сама свого серця; дала б йому волю
Любить, кого знає. Я б тебе сховав
Далеко! далеко! щоб ніхто не знав,
Щоб ніхто не бачив, де витає доля,
Моя доля, моє щастя,
Ти, моя Мар'яно.
Чом не ти в сірій свитині,
Чом я не в жупані?»
А Мар'яна, як дитина
Без матері, плаче.
Петро стоїть коло неї,
Нічого не бачить —
Тілько сльози Мар'янині;
А сльози дівочі
І серед дня лихо роблять.
А що ж серед ночі?
«Не плач, серце, єсть у мене
І сила, і воля,
Люби мене, моє серце,
Найду свою долю.
За високими горами,
За широкими степами,
На чужому полі,
По волі-неволі
Найду свою долю!
Не в свитині, а сотником
До тебе вернуся,
Не в бур'яні — серед церкви
Обнімеш Петруся,
Обнімемось, поцілую —
Дивуйтеся, люди!
А ти стоїш, червонієш...»
«Коли-то те буде?»
«Швидко, швидко, моя рибко,
Молись тілько богу.
Іди в хату, лягай спати.
А я край дороги
Серед степу помолюся
Зорям яснооким,
Щоб без мене доглядали
Тебе, одиноку.
Серед степу одпочину».
«Хіба сю ніч кинеш?
Хіба зараз?..» — «Я жартую.
Тепер Україну
Ні москалі, ні татари —
Ніхто не воює».
«А я чула, що ляхи йдуть».
«То вони жартують.
Розійдемось, моє серце,
Поки не світає.
Чого ж знову заплакала?»
«І сама не знаю».
[1841, С.-Петербург]

Книга: Тарас ШЕВЧЕНКО / “КОБЗАР”

ЗМІСТ

1. Тарас ШЕВЧЕНКО / “КОБЗАР”
2. Причинна
3. Думка
4. Думка
5. Думка
6. Думка
7. На вічну пам'ять
8. Катерина
9. Тарасова ніч
10. Думи мої, думи мої,
11. Перебендя
12. Тополя
13. До Основ'яненка
14. Іван Підкова
15. Н. Маркевичу
16. На незабудь Штернбергові
17. Гайдамаки
18. Інтродукція
19. Галайда
20. Конфедерати
21. Титар
22. Свято в Чигирині
23. Треті півні
24. Червоний бенкет
25. Гупалівщина
26. Бенкет у Лисянці
27. Лебедин
28. Ґонта в Умані
29. Епілог
30. Передмова
31. Панове субскрибенти!
32. ***
33. Мар'яна-черниця
34. Утоплена
35. Песня караульного у тюрьмы
36. Слепая
37. Гамалія
38. Тризна
39. *,
40. * Как цветок, процвевший на их болоте.
41. Розрита могила
42. ***
43. Сова
44. Дівичії ночі
45. Сон
46. ***
47. ***
48. ***
49. Гоголю
50. ***
51. Не женися на багатій,
52. Єретик
53. Невольник
54. Великий льох
55. Стоїть в селі Суботові
56. Наймичка
57. Кавказ
58. І мертвим, і живим,
59. Німець скаже: «Ви слав'яне».
60. Холодний яр
61. Псалми Давидові 1
62. 12
63. 43
64. 52
65. 53
66. 81
67. 93
68. 132
69. 136
70. 149
71. Маленькій Мар'яні
72. ***
73. Три літа
74. Заповіт
75. Лілея
76. Русалка
77. Відьма
78. Згадайте, братія моя…
79. Ой одна я, одна,
80. За байраком байрак,
81. Мені однаково, чи буду
82. “Не кидай матері!” – казали,
83. “Чого ти ходиш на могилу? –
84. Ой три шляхи широкії
85. Веселе сонечко ховалось
86. Садок вишневий коло хати,
87. Рано-вранці новобранці
88. В неволі тяжко, хоча й волі,
89. Понад полем іде,
90. Чи ми ще зійдемося знову
91. ***
92. ***
93. Княжна
94. N. N.
95. N. N.
96. ***
97. Сон
98. Іржавець
99. N. N.
100. Полякам
101. Чернець
102. ***
103. ***
104. ***
105. Хустина
106. А. О. Козачковському
107. Москалева криниця
108. ***
109. А нумо знову віршувать.
110. Варнак
111. ***
112. ***
113. Та не дай, господи, нікому,
114. Царі
115. Добро, у кого є господа,
116. Титарівна
117. ***
118. Мов за подушне, оступили
119. П. С.
120. Г. 3.
121. Якби зустрілися ми знову,
122. Марина
123. Пророк
124. Сичі
125. ***
126. І небо невмите, і заспані хвилі;
127. І виріс я на чужині,
128. Не для людей, тієї слави,
129. Коло гаю к чистім полі,
130. ***
131. І багата я,
132. Полюбилася я,
133. Породила мене мати
134. Ой я свого чоловіка
135. Ой виострю товариша,
136. По улиці вітер віє
137. Ой сяду я під хатою,
138. Закувала зозуленька
139. Швачка
140. Он не п'ються пива-меди,
141. На улиці невесело,
142. У тієї Катерини
143. ***
144. Ой пішла я у яр за водою,
145. Не так тії вороги,
146. Ой люлі, люлі, моя дитино,
147. «Он чого ти почорніло,
148. Туман, туман долиною,
149. У неділеньку у святую
150. У перетику ходила
151. У неділеньку та ранесенько,
152. Не тополю високую
153. Утоптала стежечку
154. І широкую долину,
155. На вгороді коло броду
156. Якби мені, мамо, намисто,
157. «Не хочу я женитися,
158. Чума
159. І знов мені не привезла
160. В неволі, в самоті немає,
161. «Ой умер старий батько
162. Не вернувся із походу
163. У Вільні, городі преславнім,
164. Заступила чорна хмара
165. Не додому вночі йдучи
166. Неначе степом чумаки
167. Сотник
168. За сонцем хмаронька пливе,
169. Як маю я журитися,
170. Нащо мені женитися?
171. Ой крикнули сірії гуси
172. «Якби тобі довелося
173. Заросли шляхи тернами
174. Зацвіла в долині
175. У нашім раї на землі
176. На Великдень, на соломі
177. Було, роблю що, чи гуляю,
178. Буває, іноді старий
179. Хіба самому написать
180. Дурні та гордії ми люди
181. І золотої й дорогої
182. Ми вкупочці колись росли ,
183. Готово! Парус розпустили,
184. Ми восени таки похожі
185. Лічу в неволі дні і ночі,
186. Лічу в неволі дні і ночі,
187. Ми заспівали, розійшлись,
188. Не молилася за мене,
189. Петрусь
190. Мені здається, я не знаю,
191. Якби ви пішли, паничі, **
192. ** Якби ви знали, паничі, ("Кобзар", Київ, видавничий центр "Просвіта") *** Буває, в неволі іноді згадаю
193. * Далі в автографі закреслено півтора рядка, прочитати неможливо. *** І станом гнучим, і красою
194. Огні горять, музика грає,
195. Чи то недоля та неволя,
196. На батька бісового я трачу
197. І досі сниться: під горою,
198. Мій боже милий, знову лихо!..
199. Неофіти
200. Юродивий
201. * Ці рядки закреслені автором в рукописі. Доля
202. Муза
203. Слава
204. Сон
205. Я не нездужаю, нівроку,
206. Подражаніє 11 псалму
207. Марку Вовчку
208. Ісаія Глава 35
209. N. N.
210. ***
211. Ой маю, маю я оченята...
212. Сестрі
213. Колись дурною головою
214. Во Іудеї во дні они,
215. Марія
216. Подражаніє Едуарду Сові
217. Подражаніє Ієзекіїлю
218. Осії глава XIV
219. ***
220. Ой діброво — темний гаю!
221. Подражаніє сербському
222. Молитва
223. Колись-то ще, во время оно,
224. Тим неситим очам,
225. Плач Ярославни
226. ***
227. ***
228. Гімн черничий
229. Над Дніпровою сагою
230. ***
231. ***
232. Ликері
233. Барвінок цвів і зеленів,
234. ***
235. Л.
236. ***
237. Саул
238. ***
239. Титарівна
240. ***
241. І тут, і всюди — скрізь погано.
242. О люди! люди небораки!
243. ***
244. *** І день іде, і ніч іде. І, голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки? 5 ноября [1860, С.-Петербург] *** Тече вода з-під явора
245. Якось-то йдучи уночі
246. Бували войни й військовії свари:
247. Н.Т
248. Зійшлись, побрались, поєднались,
249. Кума моя і я
250. Чи не покинуть нам, небого,
251. За що ми любимо Богдана? За те, що москалі його забули, У дурні німчики обули Великомудрого гетьмана. 1845-1846 * * * Якби-то ти, Богдане п'яний,
252. Москалева криниця
253. Тарасова ніч
254. Гамалія
255. Лічу в неволі дні і ночі
256. ***
257. Не журюсь я, а не спиться
258. Вип’єш перву – стрепенешся,

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate