Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. Пригоди Гекльберрі Фінна. Переклад Ірини Стешенко
Розділ XXXIV
Погомоніли ми з Томом, погомоніли та й задумалися. І раптом Том каже:
- Слухай, Геку, які ж ми телепні, що не зметикували цього раніше! Ручуся тобі, що я знаю, де саме Джім сидить.
- Та ну! Де?
- А в тій халупі, що біля купи попелу. От сам помізкуй! Ти помітив, як під час обіду один негр тягав туди миски з їстивом?
- Помітив.
- А для кого ж те їстиво призначалося, як ти гадаєш?
- Для собаки.
- Я й сам так думав. Однак то зовсім не для собаки.
- Чому ти гадаєш, що не для собаки?
- А тому, що я помітив в одній мисці скибку кавуна.
- Ай справді, і я те помітив. Як же це я не збагнув, що собаки кавуна не їдять? Трапляється ж таке: і дивишся, а нічого не бачиш!
- Отже, негр відімкнув колодку, як заходив у халупу, і знову замкнув її, коли вийшов. А коли ми вставали з-за столу, він приніс дядькові ключа,- це той самий ключ, я певний. Кавун означає, що там людина, колодка означає, що там сидить ув'язнений. Навряд щоб на маленькій плантації, де ще й до того хазяї такі добрі та милі, сиділо б аж двоє під замком. Там сидить Джім. Чудово! Я дуже [436] радий, що нам пощастило його знайти, як то й личить справжнім детективам; щодо мене, то будь-який інший спосіб ламаного шеляга не вартий. А тепер ти покрути мозком та придумай план, як викрасти Джіма, і я теж помізкую, може, щось надумаю; а тоді порівняємо обидва способи та й виберемо, котрий буде кращий.
Ну ж і голова в цього Тома Сойєра - мудрий, як ніхто! Коли б Томова голова та на мої в'язи, я б не віддав її нізащо, хоч би з мене робили герцога, капітана пароплава, чи клоуна в цирку, чи ще там яку видатну особу. Я також надумав дещо, але наперед знав, хто запропонує справжній план. Невдовзі Том запитав:
- Готово?
- Готово,- кажу.
- Добре, ну розповідай.
- Мій план такий,- кажу.- Спочатку треба впевнитися, чи в тій халупі справді Джім сидить, чи хтось інший. Далі треба завтра вночі підготувати затопленого човна і пригнати плота з острівця до нашого берега. А тоді першої ж темної ночі мусимо витягти ключа із кишені в старого, коли той спатиме, й тікати звідси плотом разом із Джімом річкою наниз; вдень будемо хоїатися, а пливти по ночах, як то ми з Джімом раніше робили. Ну, як?
-. Як? Можна й так, чого ж? Це найпростіше. Та тільки нема в тому ніякої вигадки. Ну, що ж то за план, коли в ньому немає небезпеки? Та тут упорається й немовляҐ Ні тобі розголосу, ні тобі слави! Як після якоїсь. нікчемної крадіжки на миловарні.
Я мовчав, бо ні на що інше й не сподівався; я вже наперед знав, що коли Том Сойєр вимудрує план, то вже й комар носа не підточить.
Але ж то був і план! Я зразу зрозумів, що він разів у п'ятнадцять кращий, ніж мій. За будь-чиїм планом ми врешті звільнимо Джіма, але за його планом буде більше перцю, та ще й нас можуть на смерть торохнути! Це мені припало до вподоби, ми вирішили так і зробити. Не розповідатиму зараз, у чому саме той Томів план полягав, бо ж я знав наперед, що можуть бути ще всілякі зміни. Я знав, що Том іще переінакшуватиме його на кожному кроці, коли випаде нагода вимудрувати якусь нову гостру небезпеку, що її цікаво було б подолати. Він так і робив.
Але одне було добре - це те, що Том Сойєр щиро заповзявся допомагати мені викрасти негра з неволі. Саме цього ніяк не міг я збагнути. Як це сталося? Адже ж Том хлопець порядний і добре вихований; дбає про власну [437] добру славу; і родичі його теж, мабуть, не хотіли б сорому набратись; він хлопець з головою, не якась там довбешка, не лоботряс якийсь, не негідник; і раптом - маєш! Гордість, справедливість та самолюбство аж ніяк не втримують його від участі в такій справі, яка обов'язково вкриє ганьбою його самого і всю його родину, знеславить на цілий світ. Я не міг цього збагнути. Це було просто непристойно! І я знав, що мушу йому це розтлумачити, я ж таки йому щирий друг! Хай зараз же відмовиться від цього небезпечного заміру, щоб не накоїв собі лиха. Тільки-но я розтулив рота й почав був говорити, як він одразу ж перебив мене:
- Невже ти думаєш, що я не знаю, чого хочу? Помічав ти щось таке за мною?
- Та ні...
- Хіба ж я не казав, що допоможу тобі викрасти цього негра?
- Казав.
- Ну, то й гаразд.
Більше він нічого не сказав, промовчав і я. Та й потреби не було говорити: вже коли він що обіцяв, то безпремінно виконає свою обіцянку. Тільки я ніяк не міг зрозуміти, якого йому дідька микатись у це непевне діло; одначе я не переконував його й навіть мови про те не заводив. Сам пнеться в халепу, то що я можу вдіяти!
Коли ми вернулися додому, в цілому домі було темно й тихо; тоді ми, не марнуючи часу, пішли оглянути халупу, що біля купи попелу. Ми обійшли все подвір'я, щоб перевірити, як будуть поводитись собаки. Вони нас упізнали, тож і гавкали не більше, ніж звичайно гавкають сільські собаки, почувши вночі перехожих. Ми підійшли до халупки, оглянули її спереду й з обох боків; з одного боку, з північного, якого я ще не бачив,- знайшли ми в стіні квадратне віконце, досить високо від землі, забите міцною дошкою. Я сказав:
- Ну й добре! Джім зовсім вільно пролізе крізь цю діру, треба тільки дошку відірвати.
Том не погодився:
- Це надто просто, як у кісточки грати, і легко, як з уроків тікати. Я сподіваюся, Геку Фінне, що нам пощастить вимудрувати щось складніше.
- Ну, гаразд,- кажу я.- А якщо випиляти шмат стіни, як я зробив того разу, коли мене вбили?
- О, це вже ближче до діла! - зрадів він.- Тут уже є щось таємниче, та й важкенько, мабуть, із тим упоратись, [438] а взагалі добре,- каже,- проте думаю, що ми вигадаємо щось складніше, аби довше поморочитися. Нема куди поспішати. Давай-но добре роздивимось.
Поміж халупою та огорожею, із заднього боку, була невеличка дощана комірчина, що сягала до дашка. Вона була така ж довга, як і халупа, тільки вужча - футів із шість завширшки. Двері - з південного боку, замкнені на колодку. Том пішов до того казана, що мило варити, понишпорив там навколо й приніс залізяку, що нею казанову покришку підіймають; він використав ту залізяку як підойму та й висмикнув одну скобу. Ланцюг упав, ми відчинили двері, ввійшли досередини, запалили сірника й побачили, що комірчину прибудовано до халупи, а дверей між ними нема; і підлоги також нема, і взагалі там нічого путящого нема,- самі лише заіржавілі копаниці, заступи, кайла та поламаний плуг зберігаються. Сірник догорів і ми вийшли звідтіль, встромивши скобу назад, тож на око двері неначе й не відчинялися. Том аж нетямився з радощів. Він сказав:
- Ну, тепер у нас усе як по маслу піде. Ми зробимо тут підкоп для Джіма. Це триватиме щонайменше тиждень!
Після всього подалися ми нарешті до хати; я ввійшов крізь задні двері - там вони не замикалися, треба було лиш за шкіряний ремінець сіпнути; але Томові Сойєру бракувало в тому таємничості, він мусив обов'язково по громовідводові видряпатись. Аж тричі долазив він до половини й щоразу зривався та з'їжджав додолу, а наостанку трохи не провалив собі голови і вже хотів був від того небезпечного способу відмовитись. Проте,' перепочивши трохи, вирішив спробувати щастя вчетверте і таки видерся нагору.
Другого дня схопилися ми вдосвіта та гайда до негритянських хатин, щоб приручити собак і подружитися з тим негром, що годував Джіма,- якщо був справді Джім той, кому носили їжу. Негри саме поснідали й лагодилися йти у поле, а Джімів негр накладав в олов'яну миску хліба, м'яса та ще там якоїсь їжі, і в той час, як усі інші вирушали на роботу, з дому йому надіслали ключа.
Обличчя в цього негра здавалося добродушним, але придуркуватим, а волосся було поперев'язувано нитками в невеличкі жмутики - щоб віднаджувати відьом. Він запевняв, ніби відьми щоночі страшенно допікають йому: якусь ману насилають на нього, і тоді вчуваються йому якісь чудернацькі слова й звуки. Казав, що ніколи досі [439] йому не траплялося, щоб ота погань так довго його мордувала.
Він так захопився, розповідаючи про свої злигодні, що зовсім забув про те, що мав якусь роботу. Том і питає:
- А кому то ти несеш оцю їжу? Собакам?
Негр усміхнувся, і та усмішка розпливлася по всьому його обличчю, наче кола по калюжі, коли кинути в неї цеглину.
- Еге ж, містере Сіде, собаці,- відказав він.- Ох, і ловкий же песик! Чи не хочете глянути на нього?
- Хочу.
Я штурхонув Тома й прошепотів:
- Ти що, збираєшся йти до нього серед білого дня? Адже ж за планом того не мало бути.
- Тоді не мало бути, а тепер - має.
А щоб ти луснув зі своїм планом! Однак я почвалав за ним. У халупі ми спершу нічого не помітили, бо було так темно, що хоч око виколи; але Джім, який і справді там сидів, побачив нас і гукнув:
- Та це ж Гек! Ой матінко моя, тутечки й містер Том? Я знав, що так буде, і заздалегідь був до того готовий.
А проте я не міг уявити, як тепер відбрехатися, а коли б і знав, то однаково не встиг би й ворухнутися, бо хазяїнів негр втрутився й сказав:
- Свят, свят, свят! Невже він знає вас?
Очі наші вже звикли до темряви й тепер добре бачили. Том витріщився на негра і неначе здивувався.
- Хто б то нас знає?
- Як хто? Та оцей же негр утеклий.
- Сумніваюся, щоб він міг нас знати. А з якого б то дива стукнуло тобі таке в голову?
- З якого дива? Та хіба ж він оце зараз не гукнув, що знає вас?
Том відказав на те, немов іще більше дивуючись:
-- Диво дивне!.. Хто гукав? Коли гукав? Що саме він гукав? - Потім повертається до мене та спокійнісінько запитує: - Ти чув, щоб хтось гукав?
Звісно, тут могла бути одна лише відповідь, і я сказав:
- Я нічого не чув, ніхто нічого не казав.
Тоді Том повертається до Джіма, лупає на нього очима, наче вперше бачить, та й питає:
- Ти гукав?
- Ні, сер,- відповідає Джім,- я нічого не казав, сер.
- Жодного слова?
- Ні, сер, жодного слова. [440]
- Чи ти нас коли бачив?
- Ні, сер, не пригадаю, щоб я вас коли бачив.
Наприкінці, повернувшися до негра,- а той так і прикипів на місці, вилупивши очі,- Том запитав суворим голосом:
- Чи ти не зсунувся часом з глузду? З якого то дива здалося тобі, що тут хтось гукав?
- Ой лишенько! То ж знову ті кляті відьми, сер. Хоч помирай через них! Просвітку немає від них, сер, вони мене зі світу зженуть. Такого ляку наганяють, що хоч у домовину лягай! Ой прошу вас, сер, не кажіть про те нікому, бо старий містер Сайлас сваритимуть мене; вони кажуть, що тих відьом зовсім немає. Ох, і шкода ж як, що не було їх зараз тутечки! Боженьку ж мій, а якої б вони отепереньки заспівали? Мабуть-таки, що ні в сих ні в тих опинилися б! Годі й казати, так завжди буває: як хто впертий, то, хоч вогню до нього прикладай,- такий твердий та запеклий! Що ти йому не кажи, а він усе своєї править... Ох, і люди ж! Самі не бажають завдати собі клопоту та дійти правди, а коли їм оту правду, як печеню, на таці несеш - не ймуть віри.
Том дав йому десять центів і пообіцяв, що ми нікому нічого не скажемо; а на ті гроші хай він собі іце ниток докупить, щоб проти відьмаків волосся поперев'язувати; тоді Том глянув на Джіма та й каже:
- Цікаво, чи повісить дядько Сайлас цього негра? Якби я впіймав такого невдячного негра, що насмілився втекти, то я б нізащо не пустив його живого з рук - обов'язково повісив би! - І, поки негр підходив до дверей, роздивляючися на монету та пробуючи її на зуб, щоб перевірити, чи вона справжня, Том зашепотів Джімові: - І взнаки не давай, що ти нас знаєш. А якщо почуєш уночі, що риють землю, не дивуйся, це ми з Геком: ми збираємося тебе звільнити.
Джім ледве встиг схопити нас за руки й потиснути їх, коли негр вернувся назад. Ми сказали, що прийдемо ще колись, якщо він візьме нас із собою; а негр відказав, що буде дуже радий іти з нами разом, а надто темними вечорами, бо відьми найбільш у темряві до нього в'язнуть, то все ж воно краще, якщо такої страшної хвилини поруч нього буде більше люду. [441]
Книга: Марк Твен. Пригоди Гекльберрі Фінна. Переклад Ірини Стешенко
ЗМІСТ
На попередню
|
|
