Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Не питай старого, а бувалого. / Українська народна мудрість

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Цивільний процес - М. Й. Штефан


§ 4. Засоби доказування Пояснення сторін і третіх осіб

Сторони, треті особи й інші особи, які беруть участь у справі, мають право давати суду усні і письмові пояснення (ст. 99 ЦПК), реалізація якого гарантується передбаченими цивільним процесуальним порядком і формою їх здійснення (статті 180, 186, 188 та ін. ЦПК), правом на одержання від суду повідомлення і повістки про час і місце судового засідання (статті 90-94 ЦПК), а також встановленням безумовної підстави для скасування судового рішення, якщо справу було розглянуто у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі (статті 314, 339 ЦПК).

Пояснення сторін і третіх осіб про відомі їм обставини, що мають значення для справи, виступають джерелом інформації, засобом доказування (статті 27, 40 ЦПК). Включення до змісту пояснень сторін і третіх осіб доводів, міркувань та заперечень, якщо вони не пов'язані з уточненням, розширенням, поглибленням відомих сторонам обставин у справі, суперечить положенням статей 27, 40, 99 ЦПК. Наприклад, особи, які беруть участь у справі, можуть висловлювати суду свою думку про можливість розгляду справи при відсутності свідків або експертів, які не з'явилися в судове засідання (ст. 175 ЦПК). Така думка не входить до складу пояснень сторін і третіх осіб про відомі обставини у справі.

Пояснення сторін в процесі доказування можуть надати найбільш повні і точні відомості про обставини справи, оскільки вони є суб'єктами спірних правовідносин, що розглядаються судом. З цих же причин їх пояснення не завжди можуть мати об'єктивний характер. Не можна бути свідком у своїй справі — nemo testis idonius in causa propria.

Об'єктивність пояснення сторін і третіх осіб забезпечується покладенням на них обов'язку сумлінно користуватися належними правами, проте процесуальні санкції за невиконання обов'язку дати об'єктивні пояснення не передбачені.

Пояснення сторін і третіх осіб можуть бути зроблені в усній і письмовій формі. Письмове пояснення позивача спочатку втілюється в зміст позовної заяви (ст. 137 ЦПК). Пояснення по суті заявлених вимог позивач і відповідач дають судді в усній формі при їх опитуванні в стадії підготовки справи до судового розгляду. В особливо складних справах суддя може запропонувати відповідачеві подати письмові пояснення у справі (пп. 1, 2 ст. 143 ЦПК).

При особистій участі в судовому засіданні пояснення сторін й інших осіб, які беруть участь у справі, заслуховуються безпосередньо судом, який розглядає справу, в усній формі, а письмові — оголошуються. Оголошуються і їх пояснення, які були зафіксовані в протоколі судового засідання, одержаного від іншого суду в порядку виконання доручення по збиранню доказів (статті 33, 180 ЦПК). Для забезпечення повного і правильного пізнання пояснень сторін і третіх осіб, процесуальний закон надає їм, іншим особам, які беруть участь у справі, право ставити запитання один одному (ст. 180 ЦПК), а суду — вживати для цього усіх передбачених законом заходів (ст. 15; ч. 2 ст. 162 ЦПК).

В змісті пояснень сторін про обставини справи можуть бути визнання, тобто повідомлення, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які входять до предмета доказування другої сторони. В юридичній літературі визнання фактів поділяється на судове і позасудове. Такий поділ є неправильним, оскільки позасудове визнання здійснюється поза процесуальними формами його одержання, а тому не є доказом. Воно є доказовим фактом, який мав місце поза цивільним процесом. Визнання в суді входить до складу пояснень сторін, робиться в установленому цивільному процесуальному порядку і процесуальній формі, тому буде не судовим визнанням, а визнанням в цивільному процесі. Підтвердження фактів, які входять в обов'язок доказування другої сторони, за межами цивільного процесу не є визнанням, а тому поділ визнання на судове і позасудове не має підстав.

ЦПК відомо визнання фактів (ст. 40) і визнання позову (ст. 103). Визнання факту можливе однією й другою стороною, визнання позову — лише відповідачем. А оскільки позов складається з предмета, підстав і змісту, а визнання можливе повне чи часткове, то кожний з елементів позову може бути об'єктом визнання. Процесуальним наслідком визнаного в цивільному процесі однією з сторін факту встановленим, є набуття фактом безспірного характеру і звільнення другої сторони від його доказування. При цьому на доказування визнаного в процесі факту не поширюються правила про допустимість засобів доказування (ст. 29 ЦПК), крім випадків, коли факт повинен бути підтверджений нотаріально посвідченим документом (ст. 40 ЦПК). При цьому не виключається доказова діяльність, спрямована на встановлення інших фактів підстав вимоги і заперечення сторін.

Визнання стороною в цивільному процесі факту не є для суду обов'язковим. Він може не вважати визнаний факт встановленим, якщо виникне сумнів, що визнання не відповідає дійсним обставинам справи, порушує чиї-не-будь права й законні інтереси, зроблено під впливом обману, насилля, погрози, помилки або з метою приховання істини. В такому випадку сторона повинна продовжити доказову діяльність на підтвердження цього факту.

Визнання факту може бути без застереження (просте) і з застереженням (кваліфіковане), але завжди є безумовним.

Пояснення сторін і третіх осіб підлягають перевірці і оцінці поряд з іншими у справі доказами, одержаними від інших осіб й інших засобів доказування.

Показання свідків

Свідок (testis) — особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи (ст. 41 ЦПК).

Для виконання функцій свідка необхідно, щоб особа була здатна за своїм фізичним і психічним розвитком (станом) правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, або давати про них правильні показання (ст. 42 ЦПК). Отже, показання свідків як засоби доказування — це повідомлення про відомі обставини, які входять до предмета доказування, тобто про юридичні факти складу вимог і заперечень сторін й інші обставини, що мають значення для справи, які повідомляються (показуються) суду в установленому законом процесуальному порядку і формі. А можливість свідчення про факти, що мають значення для справи, є підставою для визнання їх належними до справи і виклику свідків в судове засідання.

Процесуальна правосуб'єктність свідка не залежить від наявності в нього дієздатності. Ними можуть бути і неповнолітні, якщо не можна обійтися без притягнення їх до участі в процесі у справі, але обов'язково враховується рівень їх розвитку і здатність правильно сприймати реальну дійсність. Проте застосування показань свідків не безмежне. Свідком не може бути особа, яка бере участь чи повинна брати участь у справі іншим суб'єктом процесуальних правовідносин. Показання свідка не допускаються, якщо обставини, про які він може дати свідчення, складають службову таємницю. Частина 2 ст. 42 ЦПК забороняє бути свідками представників у цивільній справі або захисників у кримінальній справі щодо обставин, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням обов'язків представника або захисника. Законом передбачена таємниця вкладів у банку, здійснення слідчих і нотаріальних дій, лікарська таємниця, лоцманська таємниця. При необхідності одержання певних даних, що перебувають під охороною закону, вони можуть бути витребувані від певних органів за ухвалою суду.

Допустимість показань свідків обмежується Цивільним кодексом для підтвердження певних угод й інших дій, що мають юридичне значення. Не можна підтверджувати показаннями свідків: уступку вимоги і переведення боргу, що грунтуються на угоді, виконаній в письмовій формі (ст. 202), договір доручення (ст. 191) та інші договори, урегульовані статтями 244, 257, 324, 375, 386, 396, 414 цього Кодексу.

Притягнення свідка до участі в процесі у справі можливе за ініціативою сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, і суду.

Особи, що заявляють про виклик свідка, повинні зазначити його прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання та обставини, що він може ствердити (ст. 43 ЦПК). Участь свідка в судовому засіданні і дача правдивих показань — обов'язок (ч. 2 ст. 41 ЦПК), який забезпечується цивільною процесуальною відповідальністю — ст. 44 ЦПК і кримінальною відповідальністю — статті 384, 385 КК.

На об'єктивність і повноту показань свідків про відомі їм обставини можуть впливати інші існуючі неправові зв'язки між свідками і сторонами — товариські, родинні, громадські, моральні та психологічні фактори, які при дослідженні і оцінці показань свідків судом підлягають урахуванню. В зв'язку з цим у ЦПК передбачено обов'язок перед допитом свідка встановити його особу, вік, рід занять, відношення до даної справи і стосунки з сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 182 ЦПК), а лише потім попередити його про кримінальну відповідальність за статтями 384,385 КК за дачу неправдивих показань і за відмову давати показання. Але відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Повнота і об'єктивність показань свідків забезпечується також безпосередньою і усною формою допиту в судовому засіданні в тому ж складі суддів, який постановляє рішення. Свідок дає показання у формі вільного оповідання про все, що йому відомо у справі, яке конкретизується і доповнюється, а допущені неточності усуваються відповідями на запитання, які можуть їм ставити сторона й інші особи, які беруть участь у справі, судці, а також у порядку повторного допиту (ст. 182 ЦПК).

Деякий відступ від принципу безпосередності має місце при допиті свідка іншим судом за місцем його проживання чи перебування (ст. 45 ЦПК) в порядку виконання доручення суду, який розглядає справу (ст. 33 ЦПК), за його ініціативою або на прохання сторони чи інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка.

Допит неповнолітніх свідків має істотні особливості, які визначаються віковим рівнем, їх розумовим розвитком та психологічним станом, який викликається процесуальною формою судового засідання. Свідки, які не досягай 16 років не попереджаються про кримінальну відповідальність. Допит всіх неповнолітніх (до п'ятнадцяти років і за розсудом суду від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років) обов'язково провадиться в присутності педагога або близьких для свідка осіб (батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників), якщо вони не заінтересовані у справі. У виняткових випадках, коли це необхідно для встановлення істини, на час допиту осіб, які не досягай повноліття, з залу судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до залу судового засідання їй суд повідомляє про показання неповнолітнього свідка і надає можливість поставити йому запитання. З дозволу суду запитання неповнолітньому свідку можуть ставити всі особи, які беруть участь у справі (ст. 184 ЦПК). Висловлена в юридичній літературі пропозиція про заборону використання показань неповнолітніх в цивільному судочинстві з моральних міркувань, заслуговує на увагу, але інколи при відсутності інших засобів доказування показання їх є необхідними для встановлення істини у справі та правильного її вирішення

При дослідженні і оцінці показань свідків підлягають врахуванню нормативно встановлені умови (статті 41, 42 ЦПК): можливість їх використання в цивільному процесі, відношення їх до даної справи і стосунки з сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ст. 182 ЦПК), характер їх заінтересованості в справі.

Для можливого використання показань свідків у справі (ст. 42 ЦПК) встановлені дві умови: правильність сприйняття обставин, що мають значення для справи, і дача про них правильних показань.

Сприйняття може відбуватися в безпосередній або в опосередкованій формі. Особисте сприймання свідком дій (бездіяльності) чи подій може відтворюватися по-різному під впливом об'єктивних умов — відстань, видимість, стан погоди і часу, суб'єктивних умов — гострота зору, притуплення слуху тощо.

При опосередкованому сприйнятті свідок довідується про факти з повідомлень інших осіб, тому створюються умови для неправильного їх сприйняття. В деяких країнах показання свідків для передавання слухів і повідомлень, одержаних від інших осіб, не допускаються. За КПК (ст. 68) не можуть прийматися як показання факти, що повідомляються свідком, якщо він не може зазначити джерела своєї поінформованості. В ЦПК таке обмеження відсутнє, але в судовій практиці воно застосовується.

Сприйняття фактів передбачає і їх збереження в пам'яті, на повноту і чіткість яких можуть впливати вікові явища і давність. Відтворення свідком фактів може характеризуватися неправильністю, неповнотою і нечіткістю, протиріччям і не бажанням інформувати про них суд. Але в порівнянні з іншими показаннями свідків, іншими показаннями наявні протиріччя повинні бути судом усунуті, про що зазначається в мотивувальній частині судового рішення (ч. 4 ст. 203 ЦПК). На достовірність показань свідків впливають особисті взаємовідносини з сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, але відхилити їх показання про обставини у справі як докази можна лише за наявності даних, що свідчать про їх невідповідність дійсності.

Письмові докази

Ними називаються виконані на предметі будь-яким способом письмові знаки, що поєднані у відповідну систему і структуру та в яких виражені думки (ідеї), що вміщують інформацію (повідомлення) про обставини, які мають значення для справи. Вони можуть знайти втілення в різних документах, актах, листуваннях службового або особистого характеру. Необхідно, щоб вміщені в них дані про фактичні обставини виходили від осіб, які їх склали'.

Вони класифікуються: залежно від суб'єктів, які склали письмові докази, — на офіційні і неофіційні. Офіційні — документи, акти, службова переписка, яка виходить від державних і громадських органів. Можуть бути спростованими і неспростованими. Неспростовані звільнені від доказування (факти, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили). Документи видаються компетентними органами в межах їх повноважень, у встановленому порядку і формі.

Неофіційні письмові докази походять від громадян. За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі (різного роду документи — договори, заповіти, накладні тощо) і довідково-інформаційні (довідки, посвідчення, переписка службового і особистого характеру).

За формою виконання письмові докази поділяються на прості і нотаріально посвідчені, що має значення для вирішення питання про допустимість засобів доказування у цивільно-правових угодах. Стаття 44 ЦК закріплює просту письмову форму для певних угод, недодержання якої позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження на показання свідків (ст. 46 ЦК).

Тільки нотаріально посвідчені договори можуть бути засобами доказування наявності цивільних правовідносин між сторонами: купівлі-продажу жилого будинку (ст. 227 ЦК), обміну і дарування жилого будинку (статті 242, 244 та ін.; ст. 541 ЦК). Виняток складає правило ч. 2 ст. 47 ЦК, за яким, якщо одна з сторін повністю чи частково виконала угоду, яка потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. Для підтвердження даного фактичного складу (в тому числі і наявності між сторонами спірних правовідносин) можуть бути використані всі передбачені ст. 27 ЦПК засоби доказування. Отже, при визначенні допустимості засобів доказування суд пов'язаний нормами цивільного права, які для певних угод встановлюють просту або нотаріальну форму, а в деяких випадках передбачають наявність документів певної форми або певного змісту (факт нестачі вантажу — комерційний акт, страхування — страховий поліс, відправлення вантажу — накладна, квитанція тощо).

Письмові докази подаються сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі (ст. 137, ст. ЗО ЦПК), а також за їх клопотанням перед судом витребовуються від організацій і громадян (ст. 47 ЦПК) в оригіналі і копіях

При поданні копій письмових доказів суд може за необхідності вимагати подання оригіналу (ст. 50 ЦПК). Якщо подання письмових доказів до суду утруднено в зв'язку з їх численністю або тим, що тільки частина з них має значення для справи, суд може вимагати подання належно засвідчених витягів з них або оглянути їх на місці (ст. 49 ЦПК), про що складається протокол.

Для залучення судом належних до справи письмових доказів, особа, яка заявляє клопотання про їх витребування від інших осіб, повинна зазначити в заяві: який письмовий доказ вимагається, підстави, з яких вона вважає, що письмовий доказ має інша особа, і обставини, які може підтвердити цей доказ (ст. 47 ЦПК). Письмові докази, що їх вимагає суд чи суддя, надсилаються безпосередньо до суду. Сторона або інша заінтересована особа може також бути уповноважена судом або суддею на одержання письмового доказу і представлення його суду.

Одержання судом письмових доказів забезпечується встановленою ст. 48 ЦПК цивільною процесуальною відповідальністю у вигляді штрафу, який застосовується за неповідомлення суду про неможливість подання (з зазначенням причин) в строк письмового доказу, а також в разі неповажності причин відмовлення від подачі письмового доказу. Накладення штрафу не звільняє зобов'язану особу від подання письмового доказу, що вимагається судом.

Дослідження письмових доказів і протоколів їх огляду для пізнання наявних у них даних про обставини справи здійснюється шляхом перевірки дійсності письмового доказу зовнішньо (veritas) і внутрішньо (bonitas) в безпосередній і усній процесуальній формі (статті 10, 160 ЦПК). Вони оголошуються в судовому засіданні та пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — також експертам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколів (ст. 186 ЦПК). Коли письмовий доказ важко прочитати, а, отже, і зрозуміти його зміст, може бути призначена судом експертиза. Як показання свідків можуть бути використані свідчення тих осіб, які склали письмовий доказ.

Специфічні особливості має використання даних з особистого листування і особистих телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції як доказів в цивільному процесі, їх таємниця охороняється законом (ст. 31 Конституції України), тому вони можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні лише за згодою осіб, між якими відбувалася ця переписка і повідомлення. В противному разі таке листування і телеграфні повідомлення оголошуються та досліджуються у закритому судовому засіданні (ст. 187 ЦПК).

Для особистого листування характерно, що необхідні обставини у справі викладені у формі листа, який написано певною особою, в певному місці, в певний час. Тому копія, вирізки, фотокопія особистих листів без оригіналу не мають правового значення.

Особисте листування відноситься до доказів, в зв'язку з чим на нього повністю поширюються правила про допустимість засобів доказування (статті 46, 29 ЦПК).

Особисте листування переважно відноситься до того періоду взаємовідносин сторін, коли можливість виникнення між ними конфлікту виключалася, тому вона може вміщувати необхідну, а то й єдину інформацію про їх дійсність. Інформація, викладена в особистому листуванні, може оспорюватися шляхом спростування її достовірності або ствердженням про її недостатність. Спростування достовірності можливе шляхом встановлення підробки листа, доказування невідповідності інформації або її суперечливості дійсним обставинам справи або доказування, що лист був написаний з певною метою. При оголошенні в судовому засіданні особистого листування необхідно виключати ті частини, в яких говориться про обставини, що стосуються інтимного життя сторін і не мають значення для справи. Принцип таємниці особистого листування не виключає можливості використання в судочинстві у цивільних справах однією стороною листування другої сторони, що було адресовано іншим особам, які не беруть участі в справі і які надали його в розпорядження заінтересованої особи. Порушенням цього принципу (таємниці листування) буде використання протиправне вилученого в інших осіб листування, в якому можуть бути викладені необхідні факти для вирішення справи. Отже, встановлений ЦПК порядок і межі використання особистого листування в цивільному судочинстві, підпорядковані принципу охорони особистого життя громадянина.

Речові докази

Ними будуть предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для справи (ст. 52 ЦПК). Вони виступають у справжньому вигляді і сприймаються візуальним шляхом або їх зміст може бути пізнаним за допомогою експертизи. Похідні (опосередковані, копії) речові докази застосовуються в обмежених випадках як копії, зліпки, відбитки зовнішніх, поверхових властивостей первинних речових доказів, що можуть бути відтворені шляхом відбитків пальців, взуття, протектора автомобільних покришок тощо: Отже, в речових доказах поєднуються, як правило, процесуальна форма і джерело відомостей про факти.

Речові докази в судовій практиці в цивільних справах використовуються обмежено і в основному виступають як предмети спору. Вони виступають доказами у справах, в яких оспорюється якість їх виготовлення за договором підряду, у справах про відшкодування завданої шкоди псуванням майна тощо, їх місцезнаходження матиме доказове значення при розгляді вендикаційних позовів.

В багатьох випадках не допускається можливість використання речових доказів без фіксації їх зовнішніх ознак в письмових доказах. Наприклад, в комерційному акті, який складається організацією залізничного транспорту для підтвердження псування вантажу, зазначаються відомості про пломби, пошкодження яких також фіксується в акті як в письмовому доказі.

Витребування речових доказів і вирішення питання про відповідальність за їх неподання провадиться у порядку, встановленому статтями 47,48 ЦПК для письмових доказів. На забезпечення доказів вони можуть бути оглянуті (ст. 36 ЦПК). Зберігаються речові докази в справі або за окремим описом здаються в камеру схову речових доказів. Речі, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за місцем їх знаходження; вони повинні бути докладно описані і опечатані, а в разі потреби — сфотографовані. Суд вживає заходів до зберігання речей у незмінному стані (ст. 54 ЦПК). Передбачений порядок не застосовується, якщо речовими доказами виступають продукти та інші речі, що швидко псуються. Вони негайно оглядаються судом з повідомленням про призначений огляд осіб, які беруть участь у справі. Після огляду повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються підприємствам, організаціями, що можуть їх використати за призначенням. Такі підприємства, організації згодом повертають володільцеві предмети того ж роду і якості або їх вартість за державними цінами на час повернення (ст. 55 ЦПК). Факт передачі речей і прийняття їх до реалізації має бути зафіксований в письмовому документі, який зберігається в справі.

Досліджуються речові докази в судовому засіданні шляхом особистого огляду судом (inspectio ocularis), а також пред'явлення для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а у необхідних випадках — також експертам і свідкам. Залучення свідків до участі в огляді речових доказів викликається необхідністю встановлення належності їх до справи і достовірності підтверджуючих ними обставин. Але, якщо для встановлення змісту речового доказу необхідні спеціальні знання (неякісне виготовлення, псування, тощо), суд може залучити до їх огляду експерта. Особи, яким пред'явлені для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом. Ці заяви заносяться до протоколу судового засідання (ст. 188 ЦПК). Огляд речових доказів, які не можуть бути доставлені до суду, провадиться за місцем їх знаходження судом, що розглядає справу (ст. 189 ЦПК), або іншим судом у порядку виконання доручення по збиранню доказів (ст. 33 ЦПК). Про проведення огляду повідомляються особи, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — свідки і експерти. Про наслідки проведення огляду на місці і про зміст процесуальних дій, що виконувалися, складається протокол, який підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом всі складені або завірені під час огляду плани, креслення, знімки тощо.

Об'єктивність протоколу забезпечується правом осіб, які беруть участь в огляді на місці, подавати свої зауваження на протокол огляду (ст. 189 ЦПК). В судовому засіданні при оголошенні протоколу огляду речових доказів на місці особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколів (ст. 188 ЦПК).

Оцінка речових доказів провадиться за правилами ст. 62 ЦПК. Повернення речових доказів особам, від яких вони були одержані, і передача особам, за якими суд визнав право на речі, провадиться після набрання рішенням у справі законної сили. Якщо речовими доказами були предмети, які за законом не можуть бути у володінні громадян, вони передаються відповідним державним установам або організаціям. В окремих випадках речові докази після огляду та дослідження їх судом можуть бути до закінчення справи повернуті особам, від яких вони були одержані, якщо останні про це просять і якщо задоволення такого клопотання можливе без шкоди для розгляду справи (ст. 56 ЦПК).

Висновки експертів

Експерти — особи, які мають спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла і залучаються судом до участі в цивільному процесі з метою з'ясування обставин, що мають значення для справи. Вони повинні мати не тільки спеціальні знання, а й бути спеціалістами високої кваліфікації, авторитетами в конкретній галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла.

Експертиза — дослідження на вимогу суду поданих ним об'єктів, яке провадиться експертами на базі спеціальних пізнань і на науковій основі з метою одержання даних про факти, що мають значення для правильного вирішення справи. Здійснюється воно у визначеному процесуальному порядку з додержанням встановлених процесуальним законом правил. Це спосіб дослідження, виявлення і пізнання фактичних обставин, тобто науковий, дослідницький шлях до висновків про фактичні обставини у справі, наявність (відсутність) яких фіксується у висновках експертів.

Питання про необхідність застосування спеціальних знань для одержання даних про факти, необхідні для вирішення справи, і обов'язкове призначення експертизи вирішує, як правило, суддя або суд, а в деяких випадках закон (статті 57, 258, 260 ЦПК). Під спеціальними знаннями, необхідними для призначення експертизи в цивільному процесі, вважаються такі, що знаходяться за межами правових знань, загальновідомих узагальнень, які випливають з досвіду людей, тобто тих, якими володіє лише вузьке коло фахівців. За змістом спеціальні знання різноманітні, тому в цивільному процесі застосовуються різні види експертиз: медична, економічна, екологічна, бухгалтерська, технічна, криміналістична, графічна, біологічна тощо.

Експертизу може бути призначено за заявою осіб, які беруть участь у справі, і за ініціативою суду. Проведення експертизи може бути доручено фахівцям відповідних установ, іншим фахівцям, будь-якій особі, яка володіє необхідними знаннями для дачі висновку. Експертами може бути призначено кілька осіб. Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України (постанова № 8 від ЗО травня 1997 p., із змінами, внесеними постановою № 15 від 25 травня 1998 р. «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах») судова експертиза в цивільних справах здійснюється державними спеціалізованими установами та відомчими службами, до яких належать науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, а також на підприємницьких засадах на підставі дозволу (ліцензії) або за разовими договорами громадянами, за наявності у них свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта за відповідною спеціальністю, виданого Міністерством юстиції України або Міністерством охорони здоров'я України відповідно до їх повноважень.

Призначення експертизи можливе в стадіях підготовки справи до розгляду і під час її розгляду в судовому засіданні. В ухвалі про призначення експертизи зазначається: дата, місце винесення ухвали, назва суду, назва справи, в якій призначається експертиза; підстави для призначення експертизи, назва установи, в якій повинна провадитися експертиза; питання, поставлені перед експертом; матеріали, що надаються в розпорядження експерта: об'єкти експертного дослідження, предмети, документи, зразки для порівняльного дослідження і документи, що стосуються предмета експертизи, а також інші матеріали, які мають значення для її проведення.

При призначенні експертизи і визначенні кола питань, які необхідно поставити перед експертами, суддя або суд повинен з цього приводу врахувати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відхилення питань, запропонованих ними, суд зобов'язаний мотивувати в ухвалі (ст. 57 ЦПК).

Для забезпечення об'єктивності і безсторонності функції експерта експертизу не можуть виконувати особи, які є родичами сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, їх представників; якщо вони особисто, прямо чи по-бічно заінтересовані в наслідках справи; які знаходяться або знаходилися раніше в службовій або іншій залежності від сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, їх представників; проводили ревізію, матеріали якої слугували підставою до порушення даної цивільної справи (ст. 19 ЦПК).

Особа, яку призначено експертом, зобов'язана з'явитися на виклик суду і дати правдивий письмовий висновок щодо поставлених на її розгляд питань. Для цього експерт має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у її розгляді судом, просити суд про надання йому додаткових матеріалів. Експерт має право відмовитися від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань для виконання покладеного на нього обов'язку. Експерт, який злісно ухиляється від явки до суду, або відмовляється без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, або дасть завідомо неправдивий висновок, несе відповідальність за статтями 384 і 385 КК.

Експерт дає мотивований висновок в письмовій формі, який приєднується до справи. Висновок експерта — письмове викладення даних про обставини, що мають значення для справи, які встановлені ним на підставі спеціальних знань і одержаних в результаті проведеного експертного дослідження матеріалів справи.

Висновок експерта повинен містити в собі докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання. У випадку призначення кількох експертів, останні мають право радитися між собою і якщо дійдуть до одного висновку, вони всі підписують його. Експерт, не згодний з іншими експертами, складає окремий висновок (ст. 60 ЦПК).

В теорії і практиці цивільного процесу виділяються такі види висновків експерта: категоричний (позитивний або негативний); вірогідний, про неможливість відповісти на поставлені питання за наявності вихідних даних; умовний. Вірогідний висновок не може бути прямим доказом і на ньому не може ґрунтуватися судове рішення. Умовними висновками експерта будуть такі, в яких формулюються різні категоричні висновки залежно від того, які фактичні дані, що покладені в обґрунтування висновків, будуть доказані в судовому засіданні.

Процесуальний порядок дослідження висновку експерта забезпечується шляхом особистого і безпосереднього сприймання висновку експерта судом та іншими особами, які беруть участь у справі. Письмовий висновок експерта оголошується в судовому засіданні. Суд має право запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку. Усне пояснення заноситься до протоколу судового засідання, прочитується експертові і підписується ним (ст. 60 ЦПК). Для роз'яснення і доповнення висновку експерта йому можуть бути задані запитання (ст. 190 ЦПК). Висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється за правилами ст. 62 ЦПК.

До змісту оцінки включається: аналіз додержання процесуального порядку підготовки, призначення і проведення експертизи; аналіз висновку експерта за питаннями (завданням), поставленими судом; аналіз повноти висновку; оцінка наукового обґрунтування висновку; оцінка наявних у висновку експерта фактичних даних з точки зору їх належності і місця в системі інших доказів.

В результаті проведеної оцінки суд може визнати висновок: повним і обгрунтованим та покласти його в основу рішення суду; недостатньо чітким або неповним і призначити додаткову експертизу, постановляючи про це ухвалу; необґрунтованим, який викликає сумнів у його правильності, і призначити повторну експертизу. Суд може не погодитися з висновком експерта і без призначення повторної експертизи вирішити справу на підставі інших доказів. Але незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі (ст. 60 ЦПК).

Забезпечення доказів

Враховуючи роль в реалізації принципу змагальності в забезпеченні відшукання об'єктивної істини у справі, статті ЗО, 34, 99 ЦПК надають право і зобов'язують сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, подати свої докази або повідомити про них суд до початку судового засідання по розгляду справи. Належні докази у справі не завжди знаходяться в розпорядженні заінтересованих осіб, на яких покладений обов'язок по доказуванню певних обставин у справі, а у їх процесуальних противників чи інших осіб, які не є учасниками процесу, і 'їх подання, якщо не вжити необхідних заходів, згодом стане утрудненим або неможливим, вони можуть зникнути або загинути. З метою запобігання настанню таких наслідків ЦПК передбачений інститут забезпечення доказів (статті 35-39), тобто вжиття судом термінових заходів до закріплення у визначеному процесуальному порядку фактичних даних з метою використання їх як докази при розгляді цивільних справ.

Підставою для забезпечення доказів є побоювання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що подача потрібних доказів стане згодом неможливою або утрудненою (ст. 35 ЦПК). Ці особи наділені правом звернутися під час розгляду справи до суду, а до судді — як до, так і після подання позовної заяви про забезпечення доказів.

В заяві про забезпечення доказів зазначається: суть і форма потрібних доказів; обставини, які підтверджуються цими доказами; підстава, на якій просять забезпечити докази; справа, для якої необхідно забезпечувати докази (ст. 37 ЦПК).

Заява про забезпечення доказів розглядається в десятиденний строк відповідно суддею або судом, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінтересованих осіб, їх неявка не перешкоджає розглядові заяви. У невідкладних випадках, а також, коли не можна встановити, до кого позивач може згодом пред'явити позов, заява про забезпечення доказів розглядається тільки з участю заявника.

Розглянувши заяву, суд (суддя) постановляє ухвалу про забезпечення доказу, в якій зазначає порядок і спосіб її виконання або відмовляє в забезпеченні доказу.

Забезпечення доказів можливо тільки передбаченими ч. 1 ст. 36 ЦПК способами: допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових і речових доказів. На ухвалу суду (судді) про відмову забезпечити докази може бути подано скаргу або внесено подання прокурором (ст. 39 ЦПК).

Самостійний процесуально-правовий порядок забезпечення доказів встановлений п. З ст. 53 Закону України «від 11 липня 2001 р. «Про авторське право і суміжні права». Зазначена норма включена до змісту статті, котра має назву «Способи забезпечення позову у справах про порушення авторського права ї сумісних прав», але її аналіз свідчить про те, що нею врегульовані питання забезпечення доказів з цих категорій справ.

Таке забезпечення можливе, якщо відповідач по справі, що виникла з порушених авторських чи суміжних правовідносин, відмовляє у доступі до необхідної по ній інформації чи не забезпечує її надання у прийнятий строк, робить перешкоду у здійсненні судових процедур, або з метою збереження відповідних доказів щодо інкримінованого порушення, особливо у випадку, коли будь-яке відстрочення може завдати непоправимої шкоди особі, яка має авторське право, суміжні права, або коли є очевидний ризик того, що доказ буде знищено, то суд або судця одноособове мають право за заявою, поданою заявником, застосувати тимчасові заходи до пред'явлення позову або до початку розгляду справи за участю іншої сторони (відповідача).

Тимчасові заходи забезпечення встановлені такі: а) огляд приміщення, в якому як припускається, відбуваються дії, пов'язані з порушенням авторського права, суміжних прав; б) накладення арешту і вилучення всіх примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних),записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони в контрафактними, засобів обходження технічних засобів захисту, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх виготовлення і відтворення; в) накладання арешту і вилучення рахунків та інших документів, які можуть бути доказом вчинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення (чи підтвержують наміри вчинення порушення) авторського права, суміжних прав.

Заява про застосування тимчасових заходів розглядається тільки за участю заявника у дводенний строк з дня її подання, про що виноситься ухвала.

Ухвала про задоволення заяви про застосування тимчасового заходу підлягає негайному виконанню органом державної виконавчої служби.


Книга: Цивільний процес - М. Й. Штефан

ЗМІСТ

1. Цивільний процес - М. Й. Штефан
2. Передмова
3. Розділ І Загальні положення Глава 1. Поняття, завдання і джерела цивільного процесуального права України
4. § 1. Цивільний процесуальний порядок (форма) захисту майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій
5. § 2. Поняття цивільного процесуального права і його значення
6. § 3. Місце цивільного процесуального права в правовій системі України
7. § 4. Джерела цивільного процесуального права і межі його дії
8. § 5. Цивільне судочинство і його стадії
9. § 6. Наука цивільного процесуального права
10. § 7. Цивільний процес в іноземних державах
11. Глава 2. Принципи цивільного процесуального права § 1. Поняття принципів та їх значення
12. § 2. Система принципів та їх класифікація
13. § 3. Принципи, закріплені Конституцією України § 4. Принципи, закріплені законодавством про судочинство
14. § 5. Система принципів цивільного процесу іноземних держав
15. Глава 3. Цивільні процесуальні правовідносини § 1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин
16. § 2. Підстави і передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин
17. § 3. Суб`єкти цивільних процесуальних правовідносин
18. § 4. Зміст цивільних процесуальних правовідносин
19. § 5. Об`єкт цивільних процесуальних правовідносин
20. Глава 4. Сторони в цивільному процесі § 1. Поняття сторін у цивільному процесі, їх процесуальні права і обов`язки
21. § 2. Процесуальна співучасть
22. § 3. Заміна неналежної сторони
23. § 4. Процесуальне правонаступництво
24. § 5. Участь сторін у цивільному процесі іноземних держав
25. Глава 5. Треті особи в цивільному процесі § 1. Поняття і види третіх осіб
26. § 2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги
27. § 3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог
28. § 4. Участь третіх осіб в цивільному процесі іноземних держав
29. Глава 6. Участь органів прокуратури в цивільному процесі § 1. Завдання органів прокуратури в цивільному процесі
30. § 2. Підстави, процесуальні форми і види участі прокурора в цивільному процесі
31. § 3. Участь прокурора в цивільному процесі у справі в суді першої інстанції
32. § 4. Участь прокурора в провадженні по оскарженню і перегляду судових рішень і ухвал
33. § 5. Цивільна процесуальна правосуб`єктність прокурора
34. § 6. Участь прокурора в цивільному процесі іноземних держав
35. Глава 7. Участь у процесі органів державної влади, органів місцевого самоврядування та осіб, яким надано законом право захищати права і свободи інших осіб § 1. Мета, підстави і процесуальні форми участі
36. § 2. Участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування в цивільному процесі
37. § 3. Участь профспілок у цивільному процесі
38. § 4. Участь у цивільному процесі підприємств, установ, організацій та окремих громадян з метою захисту прав інших осіб
39. § 5. Цивільна процесуальна правосуб`єктність
40. § 6. Участь у цивільному процесі країн СНД органів державного управління, місцевого самоврядування, організацій і громадян з метою захисту прав, свобод і охоронюваних законом інтересів інших осіб
41. Глава 8. Представництво в цивільному процесі § 1. Поняття та значення процесуального представництва
42. § 2. Види процесуального представництва
43. § 3. Повноваження процесуального представника
44. § 4. Процесуально-правове становище представника в провадженні цивільних справ у суді першої інстанції
45. § 5. Процесуально-правове становище представника в провадженні по перевірці законності і обґрунтованості судових рішень та зверненні їх до виконання
46. § 6. Представництво в цивільному процесі іноземних держав
47. Глава 9. Цивільні процесуальні строки § 1. Поняття, значення і види процесуальних строків
48. § 2. Обчислення, зупинення, продовження і поновлення процесуальних строків
49. Глава 10. Підвідомчість цивільних справ § 1. Поняття і види підвідомчості
50. § 2. Загальні правила визначення підвідомчості цивільних справ суду
51. § 3. Підвідомчість справ, що виникають з цивільних правовідносин
52. § 4. Підвідомчість спорів, що виникають з житлових правовідносин
53. § 5. Підвідомчість спорів, що виникають з авторських і суміжних прав
54. § 6. Підвідомчість спорів, що виникають з відносин, які врегульовані правом на відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг
55. § 7. Підвідомчість спорів, що виникають з шлюбно-сімейних правовідносин
56. § 8. Підвідомчість спорів, що виникають з трудових правовідносин
57. § 9. Підвідомчість справ, що виникають з екологічних правовідносин
58. § 10. Підвідомчість спорів, що виникають з кооперативних та інших правовідносин
59. Глава 11. Підсудність цивільних справ § 1. Поняття і види підсудності
60. § 2. Наслідки порушення правил про підсудність. Зміна підсудності
61. Глава 12. Витрати по провадженню цивільної справи § 1. Поняття та види витрат та їх значення
62. § 2. Державне мито
63. § 3. Витрати, пов`язані з розглядом справи в суді
64. § 4. Розподіл та відшкодування понесених витрат у справі
65. Глава 13. Санкції цивільного процесуального права § 1. Поняття, види і структура норм цивільного процесуального права
66. § 2. Поняття, види і функції санкцій цивільного процесуального права
67. § 3. Цивільні процесуальні штрафи
68. § 4. Відшкодування майнових збитків
69. Глава 14. Докази і доказування в цивільному процесі § 1. Роль доказів і доказування в цивільному процесі
70. § 2. Поняття і види доказів
71. § 3. Доказування
72. § 4. Засоби доказування Пояснення сторін і третіх осіб
73. § 5. Докази і доказування в цивільному процесі іноземних держав Розділ II. Провадження в суді першої інстанції А. Позовне провадження Глава 15. Порушення цивільної справи в суді
74. § 1. Позов — процесуальний засіб порушення цивільної справи в суді
75. § 2. Право на позов. Право на пред`явлення позову і процесуальний порядок його реалізації
76. § 3. Об`єднання і роз`єднання позовів
77. § 4. Процесуальні засоби, що забезпечують відповідачу захист своїх інтересів проти позову
78. § 5. Зміни в позовному спорі
79. § 6. Забезпечення позову
80. § 7. Процесуальні засоби порушення цивільної справи в судах іноземних держав Глава 16. Підготовка цивільних справ до судового розгляду § 1. Мета і значення підготовки цивільних справ до судового розгляду
81. § 2. Завдання, зміст і процесуальний порядок підготовки цивільних справ до судового розгляду
82. § 3. Судові виклики і повідомлення
83. § 4. Підготовча стадія в цивільному процесі іноземних держав
84. Глава 17. Судовий розгляд цивільних справ § 1. Значення стадії судового розгляду цивільних справ
85. § 2. Судове засідання — процесуальна форма розгляду цивільних справ
86. § 3. Ускладнення в процесі судового розгляду цивільних справ
87. § 4. фіксування цивільного процесу та протоколи
88. § 5. Розгляд цивільних справ в судах іноземних держав
89. Глава 18. Постанови суду першої інстанції § 1. Поняття і види судових постанов
90. § 2. Суть судового рішення
91. § 3. Вимоги, яким має задовольняти судове рішення
92. § 4. Негайне виконання, визначення порядку виконання, надання відстрочки і розстрочки виконання
93. § 5. Виправлення недоліків рішення судом, що його постановив
94. § 6. Набрання чинності рішенням суду
95. § 7. Ухвали суду першої інстанції
96. § 8. Рішення суду в цивільному процесі іноземних держав
97. Б. Непозовні провадження Глава 19. Провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин § 1. Суть, значення провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин
98. § 2. Справи по скаргах на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь в референдумі
99. § 3. Справи по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад і заявах про скасування рішення виборчої комісії
100. § 4. Справи по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничної виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації кандидатом у Президенти України
101. § 5. Справи по скаргах, заявах на рішення, дії` або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України
102. § 6. Справи по скаргах на р_ішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії
103. § 7. Справи по заявах про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісництва депутатської діяльності з іншими видами діяльності
104. § 8. Справи по скаргах на дії органів і посадових осіб у зв`язку з накладенням адміністративних стягнень
105. § 9. Справи по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи посадових осіб у сфері управлінської діяльності
106. § 10. Справи по скаргах на рішення, прийнятті щодо релігійних організацій
107. §11. Справи за заявами прокурора про визнання незаконними правового акта органу, рішення чи дії службової особи
108. § 12. Справи по скаргах на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби
109. § 13. Справи про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і державному обов`язковому страхуванню
110. § 14. Справи про заборону політичної партії і про анулювання реєстраційного свідоцтва
111. Глава 20. Окреме провадження § 1. Суть і значення окремого провадження
112. § 2. Особи, які беруть участь у справах окремого провадження
113. § 3. Процесуальний порядок розгляду справ окремого провадження
114. § 4. Визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним
115. § 5. Визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим
116. § 6. Усиновлення дітей, які проживають на території України
117. § 7. Встановлення неправильності запису в актах громадянського стану
118. § 8. Встановлення фактів, що мають юридичне значення
119. § 9. Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника
120. § 10. Оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні
121. Розділ III. Провадження по оскарженню і перегляду рішень, ухвал суду Глава 21. Сучасні системи оскарження і перегляду судових рішень Глава 22. Апеляційне провадження
122. § 1. Суть і значення апеляційного оскарження і перевірки рішень і ухвал суду першої інстанції
123. § 2. Право апеляційного оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції та процесуальний порядок його реалізації
124. § 3. Підготовка і розгляд справи судом апеляційної інстанції
125. § 4. Повноваження суду апеляційної інстанції
126. § 5. Апеляційне оскарження і перевірка ухвал суду першої інстанції
127. § 6. Рішення і ухвали суду апеляційної інстанції
128. Глава 23. Касаційне провадження § 1. Суть і значення касаційного оскарження і перевірки рішень і ухвал суду першої і апеляційної інстанцій
129. § 2. Право касаційного оскарження рішень і ухвал суду та процесуальний порядок його реалізації
130. § 3. Передача справи на касаційний розгляд складу судової палати, підготовка до розгляду і процесуальний порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
131. § 4. Повноваження суду касаційної інстанції, його рішення та ухвали
132. Глава 24. Перегляд рішень, ухвал суду, що набрали законної сили, у зв`язку з нововиявленими та винятковими обставинами
133. § 1. Суть і значення перегляду рішень, ухвал суду, що набрали законної сили, у зв`язку з нововиявленими і винятковими обставинами
134. § 2. Підстави перегляду рішень і ухвал суду в зв`язку з нововиявленими та винятковими обставинами
135. § 3. Процесуальний порядок перегляду справи у зв`язку з нововиявленими і винятковими обставинами
136. Глава 25. Звернення судових рішень до виконання та поворот виконання Рішення, ухвали і постанови суду або судді в цивільних справах, що набрали зак§ 1. Рішення, які звертаються до примусового виконання, і виконавчі документи
137. § 2. Повноваження суду, пов`язані з виконавчим провадженням по примусовому виконанню його рішень
138. Розділ V. Міжнародний цивільний процес
139. Глава 26. Цивільне судочинство України з іноземним елементом § 1. Правове регулювання цивільного судочинства з іноземним елементом
140. § 2. Правове становище іноземців у цивільному процесі
141. § 3. Підсудність справ з іноземним елементом
142. § 4. Докази і доказування у справах з іноземним елементом
143. § 5. Виконання доручень іноземних судів
144. § 6. Визнання і виконання рішень іноземних судів
145.

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate