Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Справжня демократія починається з настанням темряви. / Олександр Перлюк

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Шота Руставелі Витязь у тигровій шкурі Переклад Миколи Бажана


ЛИСТ НЕСТАН-ДАРЕДЖАН ДО її КОХАНОГО

Пише та, що осяває зором обрії земні:

«Зріла я твоєї вроди самоцвіти осяйні,-

Ти прегарний був, примчавши після бою на коні.

О, судилось проливати ріки сліз рясних мені!

Бог дав мову, щоб хвалила я тебе безперестання.

Та без сил німію й гину, бо вбива мене розстання.

Віддаю тобі я, леве, сад з троянд, його зростання.

І клянуся: лиш до тебе лине мисль моя остання.

Я не буду сліз точити, щоб не стурбувалась мати,

Та й тобі кажу я: годі на душі журбу тримати,-

Всіх людей чаруєш владно красотою недарма ти!

Ти вуаль вдягав недавно - цю вуаль я хочу мати.

Надішли мені дарунком дивовижні тканки ті,

З радістю на мене глянеш у чудовім сповитті;

Я ж тобі даю обручку,- поважай чуття святі,

Хай ця ніч для тебе буде найзнаменніша в житті!..»

ПЛАЧ ТАРІЕЛА ТА ЙОГО ШАЛЕНСТВО

Тут, мов дикий лемент звіра, Таріелів зойк луна,-

Каже він: «Ось цю обручку із руки зняла вона!»

І кладе собі на руку - незліченна їй ціна! -

І, до вуст її притисши, в непритомність порина.

Так лежить він нерухомо, як в труні лежать мерці;

В двох місцях на грудях видно закривавлені синці,

Та й в Асмат вже кров стікає по роздряпаній щоці,-

Левня збризкує водою, що дзюркоче, як в ріці.

Вид зомлілого тужливця збільшив тугу в Автанділа,

А від сліз Асмат поволі продовбалась скеля-брила.

Він очуняв, бо водою діва полум'я згасила, І сказав:

«Живу, хоч знову доля кров мою точила!»

Звівся, зблідлий, напівмлосний,- слізьми зрошені ланити;

Як шафран, змарніли, зжовкли на лиці троянди-квіти.

Довгий час не міг дивитись і не міг заговорити,-

Був пригнічений він з того, що не вмер і мусив жити.

«Слухай розповідь же далі,- він промовив Автанділу,-

І про мене, і про неї, що кладе мене в могилу.

Це ж бо радість - мати з другом першу зустріч, щиру й милу.

Я дивуюся, що здатен почувать життя і силу!

Радо я Асмат зустрінув - скромну вірницю панянки,

Що дала мені послання і обручку від коханки.

Вдяг на руку я обручку, з себе зняв вуалі бганки,

Розгорнувши ці предивні, чорні, наче морок, тканки».

ЛИСТ ТАРІЕЛА У ВІДПОВІДЬ СВОЇЙ КОХАНІЙ

Написав я так: «О сонце, промінь той, що ти зронила,

Впав у серце; тож віднині і завзяття зникло, й сила.

Втратив розум я, зустрівши погляд твій, о діво мила!

Чим би за твою зичливість служба лицаря сплатила?

Ти колись подарувала на життя мені надію -

До минулого рівняю я сьогоднішню подію:

Берегти твою обручку - цей значущий дар - зумію,

Слів не можу підшукати, щоб сказати, як радію.

Ось той одяг, що ти просиш; ось вуаль твоя жадана,

Невідомо, звідки взята, невідомо, з чого ткана.

Поможи, прийди до мене! Хай розвіється омана!

В цілім світі є для мене тільки ти, моя кохана!»

Я приліг, як діва вийшла, і проспав часи нічні;

Образ любої красуні я побачив уві сні,

Та й прокинувся - немає! Я горів, як у вогні,

Вже не спав, і милий образ не привидівся мені.

Ще був ранок, як наказа надіслали з посланцем,

Щоб прибути до палацу. Я пішов туди мигцем:

Цар, цариця й три вазіри з заклопотаним лицем

Вже сиділи там - я мусив сісти перед їх стільцем.

Так мені сказали: «Старість бог дає нам для спочину.

Зникла молодість - і нині чуєм старості годину.

Бог не дав нам спадкоємця, лиш дочку послав єдину,

Та не тужимо, віддавши їй чуття свої, як сину.

Нині ж мусимо шукати чоловіка нашій доні,

Щоб до нас він дорівнявся, на царському сівши троні,

Щоб він був державцем владним в правуванні й охороні,-

Щоб меча сховав наш ворог, щоб не бути нам в полоні».

Відповів я їм: «Про сина ваше серце не забуде,

А проте й на сонцерівну теж надіються всі люди.

Звеселиться кожен батько, в кого син вам зятем буде.

Що скажу іще! Цю справу бачить зір ваш без облуди». [87]

Почали ми раду радить - серце слабшає відтоді,

Та сказав собі: «Чи зможу стати їм на перешкоді?»

Цар прорік: «Якби Хварезмша, цар Хварезму, в дружній згоді

Нам віддав свойого сина - прагнуть іншого ще годі!»

Я помітив, що цю справу цар рішив заздалегідь,-

Вдвох вони переглядались, щоб водно їм говорить.

Та завадити цареві не наважився в ту мить;

Мов земля і попіл - став я, затремтів несамохіть.

Тут озвалася цариця: «Цар Хварезмша - цар країн,

Бути нам найкращим зятем лиш його достоїн син».

Як встрявати в суперечку,- вирок, видно, в них один!

Дав я згоду. Встановився день мій смертний, мій загин.

До Хварезмші надіслали з отаким листом гінця:

«В нас немає спадкоємця, тож дійшли до рішенця,

Що дочку вести повинні ми до шлюбного вінця.

Як дасиш за неї сина,- ощасливим без кінця».

Повернув гонець, діставши в дар чалму і жупана.

Звеселився сам Хварезмша, вся раділа сторона.

Він сказав: «Велика втіха з ласки божої дана.

З наших діток, безсумнівно, буде пара осяйна!»

Вислали туди посольство привести молодика

І благали: «Поспішай же - в нас мольба лише така».

Я пішов до спочивальні, бо душа всіх уника,

Серце сповнює гризота, ще й зажуреність тяжка.

Хтів ножем пробити серце, так в мій дух жалі вп'ялись.

Від Асмат листа принесли. Прочитав рядків я низь:

«Та, що в неї, мов алое, стан стрункий зростає ввись,

Наказала: йди до неї, і не гайся, не барись!»

Уявіть собі,- зрадівши, осіявши щастям вид,

Вбіг я в сад, Асмат зустрівши там, де був до башти вхід.

Раптом запримітив в неї на щоці сльозини слід,-

Вразившись, не запитався, чи на щастя мій прихід.

Я її смутну побачив - зажурився сам негайно;

Не всміхнулася до мене, як робила це звичайно.

Не промовила ні слова, тільки плакала одчайно

І поранила ще більше, не зціливши життєдайно.

В далечінь вона понесла дум і мрій моїх немало.

Повела мене до башти, одгбрнувши запинало.

Я ввійшов і вгледів місяць,- горе в мене проминало,

І на серце падав промінь, але серце не розтало. [88]

Блиск лиця її не слався щирим світлом по покою.

Вкрилась діва нечепурно злотосяйною чалмою,

На тахту вона схилилась у зелених шатах строю,

В неї риси блискавичні затуманились сльозою.

Наче тигр між скель, присіла із обличчям громодарним -

Не зрівнять її ні з сонцем, ні з едемським цвітом гарним.

Віддаля від неї сів я з серцем, зраненим і хмарним.

Підвелась вона, похмура, гнівом збуджена владарним.

Так промовила: «Дивуюсь, що прийшов ти - суєслів.

Клятволамник і відмовник, що дурити нас хотів.

Та тобі за все відплатить справедливий божий гнів!»

Я сказав: «Чого не знаю - як на те б я відповів?»

Мовив я: «Не взнавши правди, як відмовити мені?

Чи вчинив я, божевільний, злочини якісь страшні?»

Знов озвалась: «Що говориш ти, весь сповнений брехні?

Я ошукана, мов баба, і за це горю в огні.

Ти хіба того не знаєш, що Хварезмша - мій жених?

Як на це в вазірській раді ти погодитися міг?

Власну клятву поламавши, слова честі не зберіг,

Та за хитрощі й лукавство відплачу я, далебіг!

Чи згадаєш, як стогнав ти, ріки сліз ллючи по полю?

Лікарів та їхні ліки я згадать тебе зневолю!

Дорівнять до чого можна лжу юнацьку і сваволю?

Так, як ти,- тебе я кину. Хто відчує більше болю?

Хто б у Індії не правив, хто б не був отут при владі,

Я також в ній маю владу стати кривді на заваді.

Ні, цій справі не бувати. Ти лихій піддався знаді,

Став брехливим ти - омана і в тобі, й в твоїй пораді.

Доки я жива - не зможеш жити в Індії ти сміло,

А наважишся лишитись,- то душа покине тіло!

Де таку, як я, ще знайдеш, хоч з небес зніми світило?»

Ці слова згадавши, лицар плакав гірко й посмутніло.

Мовив він: «Як це почув я, розцвіли надії живо,

Знов наважився на неї я поглянути сміливо...

Як живу я, все згубивши,- чи для тебе це не диво?

Леле, леле! Світ лукавий точить кров мою злостиво.

Озираючись, побачив я коран край узголов'я.

Взяв його, і славив бога, і складав їй славослов'я:

«Ти заходиш знову, сонце, пал мойого буйнокров'я:

Може, ти мене і знищиш, але відповідь знайшов я. [89]

Як моя промова буде лжею хитрою і злою -

Хай мене скарає небо, сонце згасне наді мною!

Ти побачиш, правосудна, що лихого я не кою!»

«Говори ж усе!» - сказала і хитнула головою.

Я наважився: «О сонце, як зламав я обітницю -

Хай повергне бог на мене гнів, неначе блискавицю!

Де таку зустріну іншу стрункостанну й світлолицю?

Чи я жити залишуся, як встромлю у серце крицю?

Цар на раду урочисту скликав нас усіх до зала.

Там рішили, щоб царівна з юнаком до шлюбу стала.

Був би я їм заперечив, чи змінилася б ухвала?

«Ти прикинься, наче згоден»,- думка хитро підказала.

Не змогла того збагнути Фарсаданова уява,

Що, коли царя повинна мати Індії держава,

То лиш я ним бути можу, більш ніхто не має права.

Я не знав, кого цар кличе, та лиха його поява.

Я сказав собі: «Подумай, як розв'язання знайти,

Обміркуй, щоб непохибно наміру свого сягти».

Серце рвалось диким звіром з дому царського втекти.

Не віддам тебе! Нікому не належатимеш ти!»

Я продав за душу серце, і мій замок став базаром,

Але дощ, що бив троянду, став теплішати недаром -

Бачив я: навколо перлів зайнялись корали жаром,

І вона сказала: «Нащо піддалась я лживим чварам?

Я не вірю, що зрадливим і брехливим ти єси,

Що, невдячний, не шануєш навіть божої краси.

Тож мене й Індійське царство в мого батька попроси,-

Нащо нам чужак? Державі лад і раду ти даси».

Притулилася до мене, серце втішивши сумне,

Осяйна, мов місяць повний чи мов сонце преясне,

Посадила, як ніколи, приголубивши мене,

І від слів її відчув я: гасне пекло вогняне.

Вчила так вона: «Не личить спіх розумному ніде,-

Зробить він усе на краще і спокійно долі жде.

Хто ж одружінню завадить - гнів царя на тих паде;

Землі Індії ваш розмир до потали призведе.

Не уникнути весілля, якщо впустиш жениха ти,

Ми ж розлучимось і зміним на жалобу пишні шати;

Час настане - їм радіти, нам - стокротно вболівати.

Ні, не можна, щоб іранці увійшли в царські палати!» [90]

Відповів я їй: «Не стане той юнак вам за дружину!

Познайомлюся я з ними, як ввійдуть вони в країну,-

Покажу свою їм силу, буду битись до загину,

Порубаю всіх дощенту, кожну вигублю людину!»

Відказала: «По-жіночи міркувати личить жінці.

Я не хочу буть за привід для різні,- думки покинь ці;

Жениха забий, та війська не винищуй поодинці.

Правий суд дає цвітіння навіть всохлій деревинці.

Так чини, мій леве дужий, щоб не сталось зайвих чвар:

Жениха забий таємно, за один згуби удар,

Але війська коло нього не вирізуй, мов товар.

Кров невинних для людини - заважкий в житті тягар.

Жениха того забивши, поговориш з батьком сам,

Скажеш: «Індію на страву я іранцям не віддам,

Свого спадку не дозволю поділити пополам;

Тож пробач мене - інакше горе й тлін твоїм містам!»

Не кажи йому, що хочеш мати ти мене за жінку,-

Цим ти виправдаєш більше власну гнівну поведінку,

І пробачення просити стане цар своєму вчинку,-

Зацарюєм вдвох, зазнавши і дозвілля, й відпочинку».

Я схвалив, обміркувавши, цю пораду, цю ухвалу

І змахнув мечем, неначе нищив ворога навалу.

Враз почув прохання сісти, як уже ішов із залу,-

Та її в обіймах стиснуть не рішався, повен шалу.

Я, покинувши кохану, став немовби божевільний,-

Вдвох з Асмат я вийти мусив, плач стамовуючи сильний,

Бо й єдина радість зникла, навіснів одчай свавільний,

Не хотів іти я звідси, і мій крок ставав повільний.

Книга: Шота Руставелі Витязь у тигровій шкурі Переклад Миколи Бажана

ЗМІСТ

1. Шота Руставелі Витязь у тигровій шкурі Переклад Миколи Бажана
2. ПРО РОСТЕВАНА, АРАБСЬКОГО ЦАРЯ Ростеван був цар...
3. ЯК ЦАР АРАВІЙСЬКИЙ ПОБАЧИВ ВИТЯЗЯ В ТИГРОВІЙ ШКУРІ...
4. ГРАМОТА АВТАНДІЛА ДО ЙОГО ПІДДАНЦІВ Склав...
5. ТАРІЕЛОВА РОЗПОВІДЬ ПРО СЕБЕ, КОЛИ ВІН УПЕРШЕ ОПОВІДАВ...
6. ПРО КОХАННЯ ТАРІЕЛА, КОЛИ ВІН УПЕРШЕ ЗАКОХАВСЯ...
7. ПЕРШИЙ ЛИСТ, ЯКОГО НЕСТАН-ДАРЕДЖАН НАПИСАЛА СВОЄМУ КОХАНОМУ...
8. ЛИСТ, ЯКОГО ЦАР ХАТАВСЬКИЙ НАПИСАВ У ВІДПОВІДЬ ТАРІЕЛОВІ, ТА...
9. ЛИСТ ТАРІЕЛА ДО ЦАРЯ ІНДІЙСЬКОГО, КОЛИ ВІН ПОДОЛАВ ХАТАВІВ...
10. ЛИСТ НЕСТАН-ДАРЕДЖАН ДО її КОХАНОГО Пише та, що...
11. СИН ХВАРЕЗМШІ ПРИБУВАЄ ДО ІНДІЇ НА ВЕСІЛЛЯ, АЛЕ ТАРІЕЛ ЙОГО...
12. ЯК ТАРІЕЛ ЗУСТРІВ НУРАДІНА-ФРІДОНА НА БЕРЕЗІ МОРЯ...
13. ТАРІЕЛОВА ДОПОМОГА ФРІДОНУ ТА ЇХНЯ ПЕРЕМОГА НАД ВОРОГАМИ...
14. ПРО ПОВОРОТ АВТАНДІЛА ДО АРАВІЇ ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ВІН ЗНАЙШОВ...
15. ЯК АВТАНДІЛ ПИТАВ ЦАРЯ РОСТЕВАНА, І ПРО ТЕ, ЩО ГОВОРИВ ВАЗІР...
16. РОЗМОВА АВТАНДІЛА З ШЕРМАДІНОМ, КОЛИ ВІН ТАЄМНО ВІД'ЇЗДИВ...
17. АВТАНДІЛОВА МОЛИТВА ТА ЙОГО ТАЄМНИЙ ВІД'ЇЗД Він...
18. ЯК АВТАНДІЛ ТАЄМНО ВІД'ЇХАВ І ВДРУГЕ ЗУСТРІВСЯ З ТАРІЕЛОМ...
19. АВТАНДІЛОВІ ШУКАННЯ ТАРІЕЛА, ЙОГО ПЛАЧ ТА СТОГІН...
20. ТАРІЕЛОВЕ ОПОВІДАННЯ АВТАНДІЛУ ПРО ТЕ, ЯК ВІН ЗАБИВ ЛЕВА Й...
21. ЯК ПІШОВ АВТАНДІЛ ДО ФРІДОНА, ЩО З НИМ ВІН БУВ ЗУСТРІВСЯ В...
22. ВІД'ЇЗД АВТАНДІЛА З ФРІДОНОВОГО ЦАРСТВА НА РОЗШУКИ...
23. ПРИЇЗД АВТАНДІЛА ДО ГУЛАНШАРО, КОЛИ ВІН ПРИЧАЛИВ ДО...
24. ЛЮБОВНИЙ ЛИСТ, ЩО ЙОГО ФАТЬМА НАПИСАЛА ДО АВТАНДІЛА...
25. ТУТ - УБИВСТВО АВТАНДІЛОМ ЧАШНАГІРА ТА ЙОГО ДВОХ ВАРТОВИХ...
26. ЯК ФАТЬМА ПРИВЕЛА НЕСТАН-ДАРЕДЖАН ДО СЕБЕ Й ОПОВІЛА ПРО НЕЇ...
27. ФАТЬМА ОПОВІДАЄ АВТАНДІЛУ ПРО ТЕ, ЯК КАДЖІ ВЗЯЛИ...
28. ЛИСТ, ПИСАНИЙ ВІД ФАТЬМИ ДО НЕСТАН-ДАРЕДЖАН...
29. ЛИСТ НЕСТАН-ДАРЕДЖАН ДО ЇЇ КОХАНОГО До...
30. ЛИСТ АВТАНДІЛА, ПИСАНИЙ ДО ФРІДОНА Написав:...
31. ВІД'ЇЗД ТАРІЕЛА ТА АВТАНДІЛА ДО ФРІДОНА Вранці...
32. ЗДОБУТТЯ КАДЖЕТСЬКОЇ ФОРТЕЦІ ТА ВИЗВОЛЕННЯ НЕСТАН-ДАРЕДЖАН...
33. РОЗЛУКА ТАРІЕЛА З ЦАРЕМ МОРІВ ТА ПРИБУТТЯ ЙОГО ДО...
34. ТАРІЕЛ ЗНОВУ ІДЕ ДО ПЕЧЕРИ ТА БАЧИТЬ СКАРБИ...
35. ТУТ - ВЕСІЛЛЯ АВТАНДІЛА І ТІНАТІН, ЩО ЙОГО ВЛАШТУВАВ ЦАР...
36. ТАРІЕЛ ДІЗНАЄТЬСЯ ПРО СМЕРТЬ ІНДІЙСЬКОГО ЦАРЯ...
37. ТАРІЕЛ ПРИБУВАЄ ДО ІНДІЇ ТА ПЕРЕМАГАЄ ХАТАВІВ...
38. ВЕСІЛЛЯ ТАРІЕЛА ТА НЕСТАН-ДАРЕДЖАН Руки...
39. ПРИКІНЦЕВІ СТРОФИ Наче сон нічний, кінчилась...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate