Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
О трибуно! Скільки дурнів сходило з тебе переможцями. / Олександр ДОВЖЕНКО

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина І) Переклад Миколи Лукаша


РОЗДІЛ XLII, де оповідається про те, що сталося в корчмі далі, та ще про всякі цікаві речі

По сім слові невольник замовк. Тоді обізвався до нього дон Фернандо:

- До правди, пане капітане, майстерність, з якою ви оповіли нам сю незвичайну історію, цілком відповідає небуденності й незвичайності самих подій: усе в ній дивне напрочудо, всі оті пригоди сприймаються слухачами з неослабною цікавістю. Ми слухали вашу розповідь за такою уподобою, що хоч би вона й до самого рана протяглася, слухали б іще й не наслухалися.

Після цієї похвали парох та інші присутні почали навперебій пропонувати капітанові свої послуги, обіцяючи допомогти йому по спромозі своїй; ці щирі й дружні почуття сповнили радістю капітанове серце. Найдужче, мабуть, упадав сам дон Фернандо: він запрошував капітана їхати з собою, кажучи, що вмовить брата свого, маркіза, аби став Зораїді за хрещеного батька, і сам усе зробить, аби капітан зміг повернутись до рідного гнізда з почестями й вигодами, які подобають його особі. Невольник подякував за ласку з витонченою чемністю, але відмовився від усіх тих люб'язних пропозицій.

Тим часом вечір не стояв: як уже зовсім споночіло, до корчми під'їхала якась карета в супроводі кількох верхівнів. Подорожні попросились на нічліг, але господиня одказала, що у всьому заїзді не знайдеться і от стілечки вільної місцини. [275]

- Для кого, може, й не знайдеться,- сказав один із верхівнів, що в двір уже вступили,- а для пана авдитора повинно знайтись.

Почувши такий титул, корчмариха збентежилась і сказала:

- Бачите, пане, в чім тут сила - у нас немає ліжок. Якщо його милость пан авдитор возить із собою постіль (а певне так воно і є), то просимо ласкаво до нас: ми з чоловіком поступимось своєю кімнатою, аби лише його милості догодити.

- Оттак би й зразу,- сказав пахолок.

Поки там вони домовлялись, із карети виліз чоловік, що з убрання одразу знати було, який у нього уряд і яке звання: довга мантія з широкими рясними рукавами свідчила про те, що слуга недаремно називав його авдитором. Він вів за руку панянку років, дивитись, шістнадцяти, вдягнену по-дорожньому; таку гарну, та любу, та милу, що аж очі на себе брала: коли б не було в заїзді Доротеї, Люсінди та Зораїди, всякий подумав би, що такої вроди в світі пошукати. Дон Кіхот, який теж був притомен, коли авдитор із дівчиною з'явився, промовив:

- Ваша милость може сміливо розгоститися в цьому замку; хоть він, може, тісний та невигідний, але нема в світі такої тісноти і такої невигоди, що не відступили б перед військовою умілістю і вченістю, особливо коли вченість і військова умілість мають за провідницю й керівницю таку пишновеличну вроду, яка супроводить вашу вченість в особі сієї вродливиці, що перед нею не лише замкові брами повинні одкриватись і одчинятись, але й скелі розступатись, гори розходитись і розпадатись. Най же ваша милость зайде до сього раю - знайдуться тут зорі й сонця під пару небові, що вашець із собою приводить, знайдеться тут і військова доблесть у найвищому своєму прояві, і чудовна краса в найдосконалішій своїй подобі.

Здивувавшися з такої орації, авдитор почав пильно приглядатися до Дон Кіхота, і подоба нашого рицаря вразила його не менше, ніж промовлені ним слова. Не здобувшись на відповідь, мусив він уже новій дивуватись появі: то Люсінда, Доротея та Зораїда, почувши від господині про нового гостя та вродливу дівчину, яка з ним приїхала, вийшли поглянути на неї і привітати її. Дон Фернандо, Карденіо й парох якнайгречнішими висловами засвідчили своє шанування панові авдито-рові, і він нарешті ввійшов до корчми, непомалу зачудований усім тим, що тут почув і побачив, а красуні, що вже були там, сердечно привітали новоприбулу вродливицю. Авдитор дорозумівся зразу, що всі постояльці тут - люди шляхетного роду, один тільки Дон Кіхот збивав його з плигу химерною постаттю своєю та не менш химерними манерами. Обмінявшися ще раз і ще милими речами та оглянувши приміщення, подорожні вирішили зробити так, як і раніше було задумано: дами переночують у тій комірчині, про яку ми говорили, а кавалери в сінях залишаться, покою їх стерегтимуть. Авдитор охоче погодився на те, щоб дочка його, ота панянка, пристала до жіночого гурту, а вона й сама була тому рада. На нічліг улаштувались вони з більшою проти їхнього сподівання вигодою, приставивши до вузького корчмаришиного ліжка дещо з постелі, яку авдитор із собою віз.

Невольника ж нашого, як він уперше глянув на авдитора, щось ніби в серце торкнуло, що то, може, його брат. Він запитав у одного, служебника, [276] що з авдитором їхав, як його панові на' прізвище і відки він родом. Служебник одказав, що пана звуть ліценціат Хуан Перес де В'єдма, а родом він десь із Леонського підгір'я. З сієї відповіді капітан остаточно впевнився, що то і є його брат, який за отецькою порадою в науку пішов; без міри своїм відкриттям урадуваний, він одкликав набік дона Фернанда, Карденія та священика і об'явив їм несподівану новину, що сей авдитор подорожній - його рідний брат. Од слуги він дізнався також, що дон Хуан Перес їде в Америку, бо його іменовано авдитором у мексіканський трибунал, а та вродлива панянка, що з ним їде,- то дочка його, а мати її вмерла при породі, залишивши панові, крім дитини, ще й віно по собі пребагате. Капітан просив у своїх нових друзів поради - як йому перед братом одкритися. Може, краще буде вивідати заздалегідь, чи не згордує багатий своїм віднайденим убогим братом, чи таки ладен прийняти його з щирим серцем.

- Дозвольте мені тую пробу зробити,- попрохав священик.- Я чомусь переконаний, пане капітане, що він прийме вас по-рідному, бо з його благородної появи і поважної поведінки можна судити, що пиха й зарозумілість йому чужі і що він зуміє вірно оцінити химери мінливої долі.

- Так воно чи ні,- сказав капітан,- а все-таки краще буде, як я не зразу йому одкриюсь, а манівцями зайду.

- Не турбуйтесь,- заспокоїв його священик,- кажу ж вам, я так цю справу зорудую, що всі будуть задоволені.

Тим часом подали вечерю, і всі посідали до столу, крім невольника та дам, які вечеряли окремо у своїй комірчині. За вечерею священик сказав:

- А знаєте, пане авдиторе, в Стамбулі, де я прожив кілька літ у неволі, був у мене товариш один, ваш тезко по прізвищу. Такого хороброго вояка, такого бравого капітана важко було знайти у всій гишпансь-кій піхоті, але в того сміливця та завзятця доля була нещаслива.

- А як того капітана звали, пане мій любий? - спитав авдитор.

- Звали його Руй Перес де В'єдма, а родом був десь із Леонського підгір'я,- одказав священик.- Так от цей товариш розповів мені про батька свого і братів таке, що якби я не знав його за людину й геть-то правдомовну, подумав би, що то якась казочка, от як бабусі, буває, взимку край коминка розказують. Розповів мені, що батько розділив добро своє на трьох синів і порадами їх мудрими обмислив, що твій Ка-тон. Послухався він отецького слова й пішов у вояки, і так йому добре повелося, що за кілька років мужністю й хоробрістю своєю капітанського в піхоті чину доскочив, без жодної, як то кажуть, протекції; невдовзі мали його вже на полковника настановити, але тут стала йому на заваді лиха доля: якраз тоді, коли сподівався певної од неї ласки, в той щасливий день, коли стільки невольників волю свою одзиска-ли, мусив він свою волю втратити (маю на думці день битви під Ле-панто). Я ж потрапив у полон під Голетою, і за який час недоля звела нас докупи в Стамбулі. Звідти він дістався до Алжіру, де йому приклю-чилась, як мені відомо, надзвичайна, можна сказати, небувала пригода.

І тут священик переповів йому коротенько історію його брата з Зораї-дою. Багато всяких справ довелось переслухати авдиторові, та жодної [277] він, мабуть, не слухав так пильно. Оповідач дійшов до того моменту, коли французи сплюндрували втікачів, які пливли фелюкою, зоставивши товариша його та красуню-мавританку в великій біді й нужді. А що з ними потім було - він, мовляв, не знає; може, вони якось до Гишпанії втрапили, а може, ті французи їх у Францію завезли.

Капітан, стоячи оподаль, слухав священикового оповідання і стежив пильно за найменшими порухами свого брата; той же, вислухавши все до кінця, зітхнув глибоко й промовив зі слізьми на очах:

- Ох, пане, коли б ви знали, яку се ви сказали мені новину, як глибоко вона мене зворушила, що аж сльози мимохітні та мимовільні на очі мені набігли... Той завзятий капітан, про якого ви отеє розповіли, то мій старший брат; бувши зроду сильніший за нас із другим братом і душею величніший, обрав він собі почесне й достойне воєнне ремесло. То був один із шляхів, що панотець наш нам на волю давав, як вам відомо вже з оповіді вашого товариша, життя якого здалось вам за казку. Я вкинувся в науку і Божою волею та власним старанням дійшов на сій дорозі до становища, в якому ви мене отеє бачите. Другий мій брат поїхав у Перу і вбився там у велике багатство: гроші, що він нам звідти присилав, не тільки повернули з наддатком частину майна, що на нього при поділі припала, а й дала можливість батькові знову стати щедрим, а мені - гідно й поважно скінчити студії і доступитись уряду, який я тепер обіймаю. Панотець наш живий іще, але гине від бажання діждатися звістки про любого первістка свого і безнастанно благає Бога, щоб смерть не склепила йому очей, поки він живовидячки сина свого загубленого не побачить. Дивуюсь тільки братові, що він же такий розумний, а не здогадався про гаразди свої та злигодні вісточки батькові переслати; щоб ми з батьком та братом знали були про такі речі, був би його викуп той давно готовий і без тої чарівної очеретини. А тепер я мушу серцем потерпати, чи пустили ті французи його з душею, чи, може, погубили, аби розбій свій приховати. Розпочав я подорож свою з радістю, та тепер одна цяя думка перемінює її в превелику печаль і тугу. О, братику мій любий, якби хто сказав мені, де ти тепер, я розшукав би тебе і вирятував од мук, хоть би й сам за те мусив муки прийняти! Якби приніс хто батькові старенькому вістку, що ти живий і знемагаєш десь у глибці підземній берберійській - видобули б ми тебе звідти гуртом, усе багатство своє положили б! О, прекрасна й великодушна Зораїда, якби ми могли нагородити тебе колись за добро, що вчинила єси моєму братові! О, як би мені хотілось бути присутнім при відродженні душі твоєї і погуляти на твоєму весіллі, що для всіх нас превеликою було б радістю!

Такими словами промовляв авдитор, глибоко зворушений цими несподіваними новинами про брата, і всі слухачі, що були при тому, щирим серцем журбі його спочували. Бачивши тоді парох, що замір його добре вдався, як і хотів того капітан, вирішив, що пора вже покласти край тому загальному смуткові! От устав він із-за столу і, пішовши до комірчини, вивів звідтіля за руку Зораїду (Люсінда, Доротея та молода авдиторівна теж вийшли слідком за нею). Капітан чекав, що ж парох далі робитиме, а той і його взяв за руку та й підвів еюю пару до авдитора і до решти кавалерів, говорячи: [278]

- Осушіте ваші сльози, пане авдиторе, і нехай бажання ваші вінчаються найвищим благом, яке тільки можна собі уявити, бо перед вами рідний брат ваш і ваша мила братова. Оце, щоб ви знали, капітан В'єд-ма, а це - красуня-мавританка, що його в біді порятувала. Французи, про яких я вам розповідав, довели їх до убожества, аби ви могли появити супроти них великодушність доброго вашого серця.

Капітан кинувся обіймати свого брата, а той поклав йому руки на плечі, аби краще роздивитись; як же впевнився остаточно, що се він і єсть, то пригорнув його міцно до себе, плачучи з радості так ревно і чуло, що, на них дивлячись, і з присутніх не один сльозу змахнув. Які вже там слова говорили одне одному брати, які почуття навзаєм виявили, того, мабуть, ніяким пером не спишеш і думкою ніякою не здумаєш. Ось вони вже розповіли коротенько один одному, як кому велося, ось упевнили один одного в щирій братерській приязні, ось уже авдитор обійняв Зораїду, пропонуючи їй до послуг усе своє добро, ось уже сказав своїй доньці поцілуватися з Зораїдою, ось уже знов заплакали всі присутні, дивлячись на вродливу християнку і ще вродливішу мавританку. Ось уже Дон Кіхот, що мовчки і з пильною увагою на ту сцену дивився, пристосовував її у думці до химер мандрованого рицарства. Ось уже стали всі на тому, що капітан і Зораїда подадуться разом з братом до Севільї і дадуть знати батькові, що пропащий син об'явився, з неволі втік, аби приїхав, коли змога, до Зораїди на хрестини та на весілля, бо авдитор ніяким світом не міг перервати своєї подорожі - за його відомостями через місяць із Севільї до Нової Гишпанії мала вирушити флотилія, і було б вельми необачно пропустити таку нагоду.

Отак раділи всі та втішалися, що невольникова доля раптом так на добре повернула, і аж тоді схаменулись, що ніч десь уже на дві третини збігла, то треба хоч за останню відпочити трохи й поспати. Дон Кіхот визвався тримати варту перед замком, щоб не напав буває велетень який-небудь чи там лихий чоловік, знаджений безцінними скарбами вроди, що в замкові тому сховок знайшли. Ті, що нашого гідальга вже знали, подякували йому красненько і розповіли тут же авдиторові про його химороди, чим той непомалу потішався. Один тільки Санчо Панса не міг діждатись хвилі одпочинку і примостився раніше й краще за всіх на збруї свого осла, не знаючи ще, яка йому за неї складеться халепа; та про се буде в нас річ десь там далі. Отож дами подалися в свою комірчину, а решта подорожніх примостилась як хто міг. Дон Кіхот зробив, як обіцяв - вийшов на двір замку чатувати.

Так як перед світом до слуху дам долинув раптом голос чийсь, такий дзвінкий та гарний, що всі мимохіть заслухались, а найпаче Доротея, яка лежала побіч із панною Кларою де В'єдма (так-бо звали авдиторову дочку) і ще не спала. Ніхто не міг здогадатися, хто то так хороше співає, та ще й без усякої пригравки. Раз здавалось, ніби з двору той голос лине, вдруге - ніби вже зі стайні... Наслухали вони спильна, дивувались, що воно й хто, аж тут підступив до дверей Карде-ніо і сказав стиха:

- Хто не спить, слухайте: то співає молодий погонич мулів. Що за чарівний у нього голос! [279]

- А ми вже й слухаємо, пане,- одказала Доротея.

Карденіо пішов собі, а Доротея, прислухавшись пильніше, розібрала слова тої пісні:

Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина І) Переклад Миколи Лукаша

ЗМІСТ

1. Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина І) Переклад Миколи Лукаша
2. Розділ XXXIX, де невольник оповідає про життя своє і пригоди...
3. РОЗДІЛ І, де оповідається, хто такий був преславний...
4. РОЗДІЛ II, де оповідається про перший виїзд завзятого Дон...
5. РОЗДІЛ III, де оповідається яким потішним способом...
6. РОЗДІЛ IV Що приключилось нашому рицареві по виїзді з...
7. РОЗДІЛ V, де оповідається далі про злигодні нашого рицаря...
8. РОЗДІЛ VI Про великий і цікавий огляд, що вчинили парох і...
9. РОЗДІЛ VII Про другий виїзд нашого доброго рицаря Дон...
10. РОЗДІЛ VIII Про велику перемогу, здобуту премудрим Дон...
11. РОЗДІЛ IX, що оповідає про кінець і край дивовижного...
12. РОЗДІЛ X Про втішні розмови, що провадив Дон Кіхот зі...
13. РОЗДІЛ XI Про те, як велося Дон Кіхотові у козопасів...
14. РОЗДІЛ XII Що розповів пастух тим, хто був із Дон Кіхотом...
15. РОЗДІЛ XIII, де завершується повість про Марселу і...
16. РОЗДІЛ XIV, де наводяться розпачливі вірші небіжчика...
17. РОЗДІЛ XV, де оповідається про немилу пригоду, що сталася...
18. РОЗДІЛ XVI Що сталося з завзятим гідальгом у корчмі, яка...
19. РОЗДІЛ XVII, де оповідається про нові незліченні...
20. РОЗДІЛ XVIII, де оповідається про розмову, що провадив...
21. РОЗДІЛ XIX Про мудрі Санчові розмови з паном, про...
22. РОЗДІЛ XX Про небачену й нечувану пригоду, з якої...
23. РОЗДІЛ XXI, де оповідається про знакомиту пригоду з...
24. РОЗДІЛ XXII Як Дон Кіхот звільнив багатьох бездольників,...
25. РОЗДІЛ XXIII Про те, що спіткалось славетному Дон...
26. РОЗДІЛ XXIV, де продовжується розповідь про пригоду в...
27. РОЗДІЛ XXV, де оповідається про дивні речі, які...
28. РОЗДІЛ XXVI, де оповідається про дальші витворки...
29. РОЗДІЛ XXVII Про те, як парох із цилюрником довели свій...
30. РОЗДІЛ XXVIII, де оповідається про нову і приємну...
31. Розділ XXIX, де оповідається, яким хитрим і мудрим...
32. РОЗДІЛ XXX, де мова мовиться про бистроумність прекрасної...
33. РОЗДІЛ XXXI Про втішну розмову між Дон Кіхотом та його...
34. РОЗДІЛ XXXII, де оповідається про те, що сталося з Дон...
35. РОЗДІЛ XXXIII, де розказується повість про...
36. РОЗДІЛ XXXIV, де продовжується повість про...
37. РОЗДІЛ XXXV, де оповідається про небувало жорстоку битву...
38. РОЗДІЛ XXXVI, де оповідається про інші незвичайні події в...
39. РОЗДІЛ XXXVII, де продовжується історія преславної...
40. РОЗДІЛ XXXVIII, де наводяться прецікаві Дон Кіхотові...
41. РОЗДІЛ XXXIX, де невольник оповідає про життя своє і...
42. РОЗДІЛ XL, де продовжується невольникова історія...
43. РОЗДІЛ XLI, де невольник далі оповідає свої пригоди...
44. РОЗДІЛ XLII, де оповідається про те, що сталося в корчмі...
45. РОЗДІЛ XLIII, де оповідається втішна історія молодого...
46. РОЗДІЛ XLIV, де оповідається про нові незвичайні події,...
47. РОЗДІЛ XLV, в якому остаточно вирішуються сумніви щодо...
48. РОЗДІЛ XLVI Про знакомиту пригоду зі стражниками і про...
49. РОЗДІЛ XLVII Про те, яким дивним способом зачаровано Дон...
50. РОЗДІЛ XLVIII, де каноник розправляє далі про рицарські...
51. РОЗДІЛ XLIX, де наводиться прерозумна розмова Санча Панси...
52. РОЗДІЛ L, Про мудрі сперечання, які провадив Дон Кіхот із...
53. РОЗДІЛ LI Що розповів козопас усім тим, що супроводили...
54. РОЗДІЛ LII Про сутичку Дон Кіхота з козопасом та про...
55. Примітки ПРИСВЯТА С. 7. Дук Бехарський - Дон Алонсо...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate