Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Помиляється той, хто бачить мужність у цинізмі і брутальності супроти жінок. / Олена Теліга

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина І) Переклад Миколи Лукаша


РОЗДІЛ XI Про те, як велося Дон Кіхотові у козопасів

Козопаси привітали його дуже гостинно, а Санчо, примостивши якнайліпше Росинанта та осла свого, зразу почув носом пахощі козлини, що в казані саме на вогні кипіла, та й потяг туди глянути, чи не пора її з казана в живіт перекладати; аж тут пастухи самі зняли її з вогню, розстелили долі шкури овечі і, зладивши нашвидку свою сільську вечерю, запросили од щирого серця обох подорожніх - чим, мовляв, багаті, тим і раді. Було їх при тій отарі шестеро: всі посідали кружкома [62] на шкурі, та перш підсунули Дон Кіхотові перевернуте корито і з незграбною чемністю попрохали гостя сісти. Дон Кіхот сів, а Санчо став позад свого пана, щоб подавати йому зробленого з рога кубка. Бачивши, що він стоїть, Дон Кіхот сказав:

- Щоб ти переконався, Санчо, скільки всякого добра має в собі мандроване рицарство і якої честі та шани серед людей ті заживають, котрі сій благородній справі так чи інакше служать, я хочу, щоб ти сів поряд мене в сім поштивім товаристві; ми будемо з тобою, ніби рівний з рівним: я, твій пан і прирожденний сеньйор, і ти, мій джура, будемо їсти з одної миски й пити з одного кубка, бо про мандроване рицарство можна сказати те саме, що про кохання - воно всіх рівняє.

- Дякую красненько,- одказав Санчо,- та ніде правди діти, як у мене є що їсти, то волію з'їсти навстоячки сам-один, ніж із цісарем за одним столом сидячи. Воно таки й справді краще в себе вдома хліб із цибулею без жадних церемоній та антимоній уминати, аніж гин-дичку в гостях, що і помалу жуй, і потроху пий, і раз по раз утирайся, і не чхни, не кашляни, і ще чогось такого не зроби... Нема, як на своїй волі, сам із собою! Тим-то, пане мій любий, тії почесті, якими ви мене за слугування мандрованому рицарству, тобто за моє джурування, вшанувати хочете, оберніте з ласки вашої на що-небудь корисніше і вигідніше, а за такі почесті я дякую щиро, та од них одрікаюся однині й до віку, аж до кінця світу.

- А все-таки мусиш сісти,- сказав Дон Кіхот,- бо хто, мовляв, принизиться, той у Бога возвиситься.

Узяв Санча за руку та й посадовив його обік себе.

Козопаси, що тих розмов про джур та рицарів ні бе, ні ме не тямили, їли собі мовчки та, знай, на гостей позирали, що з великим апетитом запихалися шматками м'яса в кулак завбільшки. Як упорали м'ясиво, висипали на шкуру цілу гору ліскових горішків та поставили півкружка сиру, твердючого, мов тиньк. Не гуляв же й кубок роговий, усе ходив по кругу то повний, то порожній, мов той цебер водочерпальний, і спорожнив заіграшки один із двох бурдюгів, що тут же навидноці стояли. Наївшися досхочу, Дон Кіхот узяв у жменю горіхів і, пильно на них дивлячись, такими зачав словами промовляти:

- Блаженний той час, щасливий той вік, що мудреці старожитні золотим прозвали - не тим, що золото, так високо в наш залізний вік ціноване, легко тоді здобувалось, а тим, що люди тогочасні не знали двох слів: моє й твоє. У ту священну добу все було гуртове; щоб собі поживку щоденного дістати, не треба було нікому особливо трудитися: простягни тільки руку до могутнього дуба, і він щедро пришанує тебе своїм стиглим, смаковитим овочем. Чисті криниці та ручаї бігу-чі давали всім досхочу погожої, прозорої води. В розколинах скель та в дуплах дерев закладали свої республіки мудрі й працьовиті бджоли, що всякій охочій руці постачали без жодної плати рясні здобутки солодких трудів своїх. Пишні коркові дуби люб'язно й безхитро скидали з себе широку й легеньку кору, аби люди могли вкривати хати свої, поставлені на нетесаних палях єдино для обезпеки від неласкавості неба. Всюди тоді панували мир, лагода і приязнь. Тяжкий леміш кривого плуга не важився ще краяти й вивертати благословенних [63] надер праматері нашої: вона без жодної насили плідним своїм і безмежним лоном годувала, насищала і вдовольняла дітей, що в ту пору нею володіли. Невинні та вродливі пастушки ходили ще тоді горами-долами простоволосі, з заплетеними косами чи й так, а всієї одежі в них було, аби те прикрити, що веліла й велить прикривати честивість; не знали ще тоді тих окрас, що тепер, тих пурпурів, блаватів та витворних узорчатих єдвабів, хіба тільки лопушину зелену чи віночок плющевий, та в тих оздобах красували вони й лишали незгірше наших великих пань, що з цікавості пустої та безділля прибираються в не знать які витребеньки. Ніжні сердечні почуття висловлювались тоді так само просто й щиро, як і виникали, не шукаючи пишних фраз, щоб ціну собі підбити. Брехня, омана й хитрощі не домішувались тоді до щирої правди. Непохитно стояло правосуддя; безпечне од підкупництва й догодництва, що тепер так йому загрожують, так над ним довліють і тяжіють. Суддя не крутив іще законом по своїй уподобі, бо, власне, нікого було судити та й нізащо. Дівчата, як я вже казав, ходили з цнотою своєю де хотя, без догляду й дозору, не сподіваючись ніякого лиха од чиєїсь хтивості чи сласноти, як же й губила котора віночок, то лише самохіть і з доброї волі. Не так воно діється в наші осоружні часи, коли жодна з них не може бути безпечна, хоч сховай її і замкни в якомусь новому лабіринті на кшталт крітського, бо пошесть любовна носиться в повітрі, промикається проклятими лестками крізь найменшу щілину й шпарину і зводить хоч яку неприступну. Щодалі світ усе більше злом і кривдою повнився, і для їх оборони заведене було мандроване рицарство, що має дівиць захищати, вдовиць опікати, всім сиротам і нужденним запомогу давати. До сього ж то ордену, братове козопаси, належу і я; спасибі вам, що ви мене й джуру мого так щиро привітали й пригостили. Хоч вед-луг права природнього всяк живущий повинен мандрованим рицарям добра зичити, однак ви вчинили теє, навіть закону сього не знаючи, прийняли мене й пришанували; за ту вашу великую ласку немалу складаю вам подяку.

Наш гідальго виголосив свою довжелезну, хоч і цілком зайву, промову тільки тому, що горіхи, якими його потрактували, навернули йому на пам'ять золотий вік, і йому захотілось розповісти про нього пастухам. Ті слухали його оторопіло й непорозуміло, не мовлячи ні слова. Санчо також мовчав собі, лузав горіхи та час від часу прикладався до другого бурдюга, якого пастухи почепили на дубі, щоб вино не грілось.

Вечеря давно вже скінчилась, а Дон Кіхот балакав не вгаваючи; нарешті, один козопас промовив:

- Аби ви, пане мандрований рицарю, могли з повним правом сказати, що ми прийняли вашу милость з доброю хіттю і щирою душею, дозвольте потішити й повеселити вас іще й співами. Зараз сюди прийде один хлопець, там такий розумний і дотепний, письменний, а до того ще й закоханий. І музика добрий, так на гуслі грає, що ну!

Ледве він скінчив, як іздалеку почулися звуки гуслів, а трохи згодом і музика надійшов: був то парубчина років так двадцяти двох, дуже хороший на вроду. Товариші спитали його, чи він уже вечеряв, [64] і він сказав, що вже; тоді той козопас, що завів мову про співи, озвався до нього:

- Коли так, Антоніо, то потіш нас трохи, заспівай якоїсь, нехай шановний наш гість побачить, що в лісах і горах теж є люди, що музику тямлять. Ми вже казали йому про твою кебету, покажи ж її тепер, справди наше слово. Прошу тебе милим Богом, сядь отут-о та й заспівай нам романса про твої любощі, того, що дядько твій священик ісклав і що всім у селі до вподоби припав.

- Згода,- відповів парубок.

Не чекаючи дальших запросин, він сів на дубовий пеньок і, наладивши гуслі, заспівав приємним голосом:

АНТОНІО

Знаю, знаю вже напевне,

Що мене ти покохала,

Хоч цього ти не сказала

Навіть поглядом, Олальє.

Знаю я, що й ти це знаєш,

І уже не сумніваюсь

Не буває нещасливим

Почуття, яке узналось.

Правда, часом ти, Олальє,

Намагалась показати,

Що душа у тебе - бронза,

Білі груди - зимний мармур.

Та з-за маски гордування,

З-за покривала зневаги

Десь-колись надія люба

Рукавом мені помає.

І лечу я на принаду,

Хоч не міг іще ні разу

Ні ридати, як незваний,

Ні радіти, як обранець.

Якщо пристрасть завжди ґречна,

Твоя ґречність означає,

Що надія не підманить,

Що доб'юсь, чого жадаю.

І якщо служіння вірне

Будить ласку в серці дами,

То й мої, гадаю, вчинки

Гідні теж якоїсь дяки.

Мабуть, бачила не раз ти.

Як мене тії помічала,

Що ношу я і у будні

Те, що в сйкго одягаю.

Тож кохання і убрання

Ніби йдуть тим самим шляхом,

Я б хотів перед тобою

Бути повсякчас ошатним.[65]

Не кажу уже про танці

Та про ніжні серенади,

Що співав тобі надвечір

І над ранок із півнями.

Скрізь і всюди воздавав я

Красоті твоїй пошану

І правдивою хвалою

Ворогів нажив немало.

Як хвалив тебе, сказала

Так Тереса з Беррокаля:

«Є такі, що кажуть - ангел,

Аж придивишся - то мавпа.

Тільки вміє штучним блиском

Додавать собі принади

І фальшивою красою

Хоч Амура отуманить!»

Став я з нею сперечатись,

А вона позвала брата,

Брат мені тут кинув виклик,

- Знаєш ти, що потім сталось.

Я люблю не по-гультяйськи,

Я тебе, моя кохана,

Не зведу, не збаламучу,

- Ні, я маю чесний намір.

Церква нам готує узи-,

Петлі нам із шовку в'яже:

Вдінь в одну свою ти шию,

Я удіну в другу радо.

А як ні, то присягаюсь

Найсвятішими святцями,

Що піду я з гір цих диких

У обитель до монахів.

На цьому пастух скінчив свою пісню. Дон Кіхот попросив його ще якої-небудь заспівати, та Санчо, якому вже спати хотілось, а не співів слухати, заперечив:

- Ви б, пане, краще вже десь до спочинку мостилися. Де видано, люди напрацювалися тяжко за цілий день, а ви хочете, щоб вони вам усю ніч співали.

- Я тебе розумію, Санчо,- сказав Дон Кіхот.- Ти все до бурдю-га походеньки справляв, а після того дужче до сну тягне, аніж до музики.

- Та сон же, хвалити Бога, усім людям милий,- відповів Санчо.

- Ну, нехай і так,- сказав Дон Кіхот,- мостися собі де хочеш, а моєму станові, як ти знаєш, більше лиіить чувати, аніж спати. Тільки перш перев'яжи мені вухо, Санчо, бо таки не в жарт розболілося.

Санчо кинувся виконувати панського наказа, та тут один пастух, побачивши рану, сказав йому, щоб він не клопотався, бо в нього є такі ліки, що швидко тую рану вигоять. Тоді зірвав кілька листочків роз-майрину (а його там багато росло), пожував, змішав із сіллю, приклав Дон Кіхотові до вуха і перев'язав гарненько, запевнивши, що інших ліків і не треба буде,- так воно потім і вийшло. [66]

Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина І) Переклад Миколи Лукаша

ЗМІСТ

1. Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина І) Переклад Миколи Лукаша
2. Розділ XXXIX, де невольник оповідає про життя своє і пригоди...
3. РОЗДІЛ І, де оповідається, хто такий був преславний...
4. РОЗДІЛ II, де оповідається про перший виїзд завзятого Дон...
5. РОЗДІЛ III, де оповідається яким потішним способом...
6. РОЗДІЛ IV Що приключилось нашому рицареві по виїзді з...
7. РОЗДІЛ V, де оповідається далі про злигодні нашого рицаря...
8. РОЗДІЛ VI Про великий і цікавий огляд, що вчинили парох і...
9. РОЗДІЛ VII Про другий виїзд нашого доброго рицаря Дон...
10. РОЗДІЛ VIII Про велику перемогу, здобуту премудрим Дон...
11. РОЗДІЛ IX, що оповідає про кінець і край дивовижного...
12. РОЗДІЛ X Про втішні розмови, що провадив Дон Кіхот зі...
13. РОЗДІЛ XI Про те, як велося Дон Кіхотові у козопасів...
14. РОЗДІЛ XII Що розповів пастух тим, хто був із Дон Кіхотом...
15. РОЗДІЛ XIII, де завершується повість про Марселу і...
16. РОЗДІЛ XIV, де наводяться розпачливі вірші небіжчика...
17. РОЗДІЛ XV, де оповідається про немилу пригоду, що сталася...
18. РОЗДІЛ XVI Що сталося з завзятим гідальгом у корчмі, яка...
19. РОЗДІЛ XVII, де оповідається про нові незліченні...
20. РОЗДІЛ XVIII, де оповідається про розмову, що провадив...
21. РОЗДІЛ XIX Про мудрі Санчові розмови з паном, про...
22. РОЗДІЛ XX Про небачену й нечувану пригоду, з якої...
23. РОЗДІЛ XXI, де оповідається про знакомиту пригоду з...
24. РОЗДІЛ XXII Як Дон Кіхот звільнив багатьох бездольників,...
25. РОЗДІЛ XXIII Про те, що спіткалось славетному Дон...
26. РОЗДІЛ XXIV, де продовжується розповідь про пригоду в...
27. РОЗДІЛ XXV, де оповідається про дивні речі, які...
28. РОЗДІЛ XXVI, де оповідається про дальші витворки...
29. РОЗДІЛ XXVII Про те, як парох із цилюрником довели свій...
30. РОЗДІЛ XXVIII, де оповідається про нову і приємну...
31. Розділ XXIX, де оповідається, яким хитрим і мудрим...
32. РОЗДІЛ XXX, де мова мовиться про бистроумність прекрасної...
33. РОЗДІЛ XXXI Про втішну розмову між Дон Кіхотом та його...
34. РОЗДІЛ XXXII, де оповідається про те, що сталося з Дон...
35. РОЗДІЛ XXXIII, де розказується повість про...
36. РОЗДІЛ XXXIV, де продовжується повість про...
37. РОЗДІЛ XXXV, де оповідається про небувало жорстоку битву...
38. РОЗДІЛ XXXVI, де оповідається про інші незвичайні події в...
39. РОЗДІЛ XXXVII, де продовжується історія преславної...
40. РОЗДІЛ XXXVIII, де наводяться прецікаві Дон Кіхотові...
41. РОЗДІЛ XXXIX, де невольник оповідає про життя своє і...
42. РОЗДІЛ XL, де продовжується невольникова історія...
43. РОЗДІЛ XLI, де невольник далі оповідає свої пригоди...
44. РОЗДІЛ XLII, де оповідається про те, що сталося в корчмі...
45. РОЗДІЛ XLIII, де оповідається втішна історія молодого...
46. РОЗДІЛ XLIV, де оповідається про нові незвичайні події,...
47. РОЗДІЛ XLV, в якому остаточно вирішуються сумніви щодо...
48. РОЗДІЛ XLVI Про знакомиту пригоду зі стражниками і про...
49. РОЗДІЛ XLVII Про те, яким дивним способом зачаровано Дон...
50. РОЗДІЛ XLVIII, де каноник розправляє далі про рицарські...
51. РОЗДІЛ XLIX, де наводиться прерозумна розмова Санча Панси...
52. РОЗДІЛ L, Про мудрі сперечання, які провадив Дон Кіхот із...
53. РОЗДІЛ LI Що розповів козопас усім тим, що супроводили...
54. РОЗДІЛ LII Про сутичку Дон Кіхота з козопасом та про...
55. Примітки ПРИСВЯТА С. 7. Дук Бехарський - Дон Алонсо...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate