Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Перемога наша – в руках Бога, але геройство наше – в наших руках. / Михайло Колодзінський

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Умберто Еко Ім´я Рози Переклад М. Прокопович


ДЕНЬ СЬОМИЙ

Сьомого дня НІЧ, де назва, щоб підсумувати дивовижні одкровення, про які тут мова, мала б бути така ж завдовжки, як сам розділ, а це суперечить звичаям

Ми стояли на порозі кімнати, подібної за формою до інших трьох глухих семикутних кімнат, де панував сильний запах затхлості і книг, поїдених вогкістю. Мій високо піднесений каганець освітив спершу склепіння, тоді я повів рукою долі, праворуч і ліворуч, і полум'я кинуло невиразні відблиски на далекі полиці вздовж стін. Врешті ми побачили посередині стіл, вкритий паперами, а за столом нерухомо сиділа якась постать і, схоже, чекала на нас У темряві - якщо була ще жива. Ще заки відблиск світла впав на обличчя постаті, Вільям заговорив.

«Доброї ночі, превелебний Хорхе, - мовив він. - Ти чекав нас?»

Тепер, коли ми ступили кілька кроків уперед, каганець освітив обличчя старого, який дивився на нас так, ніби й справді бачив. [507]

«Це ти, Вільяме з Баскервіля? - спитав він. - Я чекаю на тебе нині від пополудня, коли ще до вечірні я прийшов, щоб замкнутися тут. Я знав, що ти прийдеш».

«А настоятель? - спитав Вільям. - То він навісніє там, на потайних сходах?»

Хорхе якусь мить вагався: «Він ще живий? - спитав. - Я гадав, він уже задихнувся».

«Ще заки ми почнемо нашу бесіду, - сказав Вільям, - я б хотів урятувати його. Ти можеш відчинити з цього боку».

«Ні, - стомлено мовив Хорхе, - тепер вже не можу. Механізм запускається внизу, натиском на плиту, тоді тут, нагорі, вискакує важіль, який відчиняє двері у глибині, за цією шафою, - і він вказав позад себе. - Біля шафи є колесо з противагами, яке керує механізмом звідси. Але коли я почув, як крутиться колесо - знак, що внизу ввійшов Аббон, я смикнув мотузку, яка тримає гирі, і вона обірвалася. Тепер прохід закрито з обох боків, ти не зумієш знову зв'язати мотузки цього механізму. Абатові кінець».

«Чому ти його вбив?»

«Нині він послав по мене і сказав, що завдяки тобі все зрозумів. Він лиш не знав, що саме я намагаюсь захистити, він ніколи не розумів як слід, що таке скарби бібліотеки і яке її призначення. Він попросив мене пояснити те, чого не знав. Він хотів відкрити finis Africae для загального доступу. Гурт італійців вимагав од нього, щоб він поклав край таємничості, яку, на їхню думку, нагнітав я з моїми попередниками. їх трусить від жаги пізнання нових речей...»

«І ти, мабуть, пообіцяв йому, що прийдеш сюди і покінчиш з власним життям, як покінчив з життями інших, щоб врятувати честь обителі і щоб ніхто нічого не дізнався. Ти вказав йому цей шлях, щоб він міг прийти сюди пізніше і перевірити, чи ти виконав обіцянку. А сам чекав, щоб вбити його. Ти не думав, що він може ввійти через дзеркало?»

«Ні, Аббон малого зросту, сам він не дотягнувся б до напису. Я вказав йому цей шлях, якого, крім мене, більш ніхто не знає. Саме ним я приходив сюди багато років, бо [502] у темряві ним найпростіше йти. Досить дійти до каплиці, а тоді, орієнтуючись по кістках померлих, легко дістатися аж до кінця».

«І ти заманив його сюди, знаючи, що вб'єш його...»

«Я вже більше не міг довіряти навіть йому. Його здолав страх. Він був знаменитий тим, що у Фоссанові йому вдалося спустити тіло вниз по гвинтових сходах. Незаслу-жена слава. Тепер він помер, бо не зміг підняти по сходах своє тіло».

«Ти використовував його впродовж сорока років. Коли ти помітив, що сліпнеш і не зможеш далі тримати у своїй владі бібліотеку, ти передбачливо вжив заходів. Ти зробив так, щоб настоятелем обрали чоловіка, на якого ти міг покластися, і щоб бібліотекарем призначили спершу Роберта з Боббіо, яким ти міг крутити, як хотів, а відтак - Малахію, який потребував твоєї помочі і кроку не ступив, не порадившись з тобою. Сорок років ти був господарем цього абатства. Т це зрозумів гурт італійців, про це торочив Алінард, але ніхто його не слухав, бо вважали, що він вже геть втратив глузд, правда? Але ти чекав мене, ти не зміг би заблокувати вхід через дзеркало, бо механізм вмурований у стіну. Чому ти мене чекав, звідки у тебе певність, що я прийду?» Вільям питав, але з тону його можна було зрозуміти, що він здогадується, яка буде відповідь, і очікує її як винагороду за власну кмітливість.

«З першого ж дня я зрозумів, що ти все зрозумієш. З твого голосу, з того, як ти змусив мене говорити про те, про що я не бажав говорити. Ти кмітливіший від інших, ти б однаково до цього дійшов. Адже тут досить лиш подумати й відтворити у своєму умі думки іншого. Зрештою, я чув, як ти розпитував інших ченців, і всі твої запитання були слушні. Але ти ніколи не розпитував про бібліотеку, немов уже знав усі її таємниці. Однієї ночі я прийшов до твоєї келії і постукав, але тебе не було. Ти, безперечно, був тут. З кухні зникли два каганці, я чув це від одного челядника. І врешті, коли позавчора на паперті Северин прийшов, щоб поговорити з тобою про якусь книгу, я був певен, що ти вже йдеш по моєму сліду».

«Але тобі вдалося перехопити у мене книгу. Ти пішов до Малахії, який досі нічого не розумів. Цього дурня трусило [503] від ревнощів, його далі невідступно переслідувала думка, буцім Адельм відібрав у нього Беренґарія, за яким він так пропадав. А насправді Беренґарію просто закортіло свіжини. Він не розумів, що до цього має Венанцій, а ти ще більшого туману йому напустив. Ти сказав, що Беренґарій мав любовний зв'язок з Северином, і як винагороду дав йому книгу, взяту з finis Africae. He знаю достеменно, що ти йому сказав. Малахія, шаленіючи від ревнощів, пішов до Северина і вбив його. Але не встиг відшукати книгу, яку ти йому описав, бо надійшов келар. Так було?

«Більш-менш».

«Але ти не хотів, щоб Малахія загинув. Він, мабуть, ніколи не зазирав до книжок у finis Africae, він довіряв тобі, корився твоїм заборонам. Він всього лиш готував увечері зілля, яке мало в разі чого відстрахати цікавих. І зілля це він брав у Северина. Тому того дня Северин й впустив Малахію в лічницю - то були його щоденні відвідини за свіжими травами, які Северин щодня готував за наказом настоятеля. Я вгадав?»

«Вгадав. Я не хотів Малахіїної смерті. Я звелів йому розшукати книгу, будь-яким коштом, і повернути її сюди, не розгортаючи. Я сказав йому, що вона має міць тисячі скорпіонів. Але вперше цей шаленець запрагнув діяти своїм розумом. Я не хотів його смерті, він був вірним виконавцем. Але не треба повторяти мені, що ти знаєш - я знаю, що ти знаєш. Не хочу підживляти твоїх гордощів, ти сам про них чудово подбаєш. Я чув, як вранці у скрип-торії ти розпитував Бенція про Соепа Сургіапі. Ти був дуже близько до істини. Не знаю, як ти розкрив секрет дзеркала, але коли від абата я дізнався, що ти згадав про finis Africae, я не мав сумніву, що невдовзі ти будеш тут. Тому я й чекав на тебе. То чого ж ти хочеш?»

«Я хочу побачити, - сказав Вільям, - останній рукопис з оправленого тому, який містить один арабський рукопис, один сирійський і список або тлумачення «Вечері Кипріяна». Я хочу побачити ту книгу грецькою мовою, переписану, мабуть, арабом або іспанцем, яку ти знайшов, коли, бувши помічником Павла з Ріміні, домігся, щоб тебе послали на батьківщину за найкращими рукописами Апокаліпси, які можна знайти в Леоні й Кастилії. [504] Ця здобич принесла тобі славу і пошану в цій обителі і дала змогу зайняти місце бібліотекаря, яке мало дістатися Алінардові, на десять років старшому від тебе. Я хочу побачити грецький рукопис, написаний на полотняному пергамені, який тоді був великою рідкістю, і його виробляли саме в Силосі, неподалік від Бурґоса, твого рідного міста. Я хочу побачити книгу, яку ти, прочитавши, вивіз звідти, бо не хотів, щоб хтось інший її прочитав, і яку ти сховав тут, вживши всіх заходів обережності, і яку не знищив, бо такий чоловік, як ти, не може знищити книгу, він лиш її охороняє і дбає про те, щоб ніхто її не торкався. Я хочу бачити другу книгу "Поетики" Арістотеля, яку всі вважають загубленою або так і не написаною, і єдиний, мабуть, список якої є у твоїй опіці».

«Яким чудовим бібліотекарем ти міг би бути, Вілья-ме, - мовив Хорхе, і в голосі його звучав водночас захват і жаль. - Отже, ти справді знаєш все. Ходи сюди, гадаю, з твого боку стола є якийсь ослін. Сідай, ось твоя винагорода».

Вільям сів і поставив на стіл каганець, який взяв був від мене, освітивши знизу обличчя Хорхе. Старий взяв фоліант, який лежав перед ним, і передав йому. Я впізнав палітурку: то була та книга, яку я бачив у лічниці, гадаючи, що це арабський рукопис.

«То ж читай, гортай її, Вільяме, - сказав Хорхе. - Ти виграв».

Вільям глянув на фоліант, але не рушив його. Натомість вийняв зі свого габіту пару рукавиць, але не своїх, не тих, які залишають пучки пальців відкритими, а тих, які мав на руках Северин, коли його знайшли мертвим. Він повільно розгорнув потерту й крихку оправу. Я підійшов і нахилився над його плечем. Своїм напрочуд тонким слухом Хорхе почув шурхіт моїх кроків. І сказав: «Ти теж тут, хлопче? Я й тобі її покажу... потім».

Вільям швидко перегорнув перші сторінки.

«Це арабський рукопис про висловиякогосьдурня, якщо вірити каталогові, - сказав він. - Про що там ідеться?»

«Ох, нісенітні байки невірних, які твердять, що дурні часто мовлять дотепні побрехеньки, які пантеличать їхніх жерців і захоплюють халіфів...» [505]

«Другий рукопис - сирійською, але каталог каже, що це переклад єгипетської книжечки з алхімії. Звідки вона тут взялася?»

«Це єгипетський твір третього століття нашої ери. Він перегукується з наступним твором, але не такий небезпечний. Хто б там прислухався до просторікувань якогось африканського алхіміка. Він вважає, буцім світ сотворив Божий сміх... - Він підвів обличчя і проказав, даючи доказ своїй дивовижній пам'яті читача, який вже сорок років сам до себе повторяв те, що він прочитав, коли мав дар зору: - Засміявся Бог - і народилось семеро богів, які стали правувати над світом, вибухнув він сміхом - і постало світло, засміявся вдруге - постала вода, а на сьомий день його сміху з'явилася душа... Нісенітниці. Як і наступний твір, що його написав один з тих незлічимих дурнів, які бралися коментувати Вечерю... Та не вони тебе цікавлять».

Вільям й справді швидко перегорнув сторінки і дійшов до грецького тексту. Я одразу побачив, що аркуші мали іншу фактуру, м'якшу, перша сторінка була майже вирвана, частина полів поїдена, поцяткована блідими плямами, що їх час і вогкість зазвичай зоставляють на інших книжках. Вільям прочитав перші рядки, спершу грекою, тоді перекладаючи латиною, і далі читав цією мовою, щоб і я міг дізнатися, як починається ця доленосна книга.

«У першій книзі ми говорили про трагедію і про те, як вона, викликаючи співчуття і страх, веде до очищення сих пристрастей. Як ми й обіцяли, мова тепер буде про комедію (а рівно ж про сатиру і мім) і про те, як вона, даючи втіху від смішного, провадить до очищення сеї пристрасті. У книзі про душу ми вже говорили, що пристрасть ся вартує розгляду, позаяк серед усіх живих створінь лише людина вміє сміятися. Отож, ми визначимо, мімезою яких дій є комедія, а тоді розглянемо способи, якими комедія викликає сміх, а способами цими є вчинки і висловлювання. Ми покажемо, що смішне у вчинках береться з уподібнення кращого до гіршого і навпаки, з неочікувано-го обману, з неможливого і з порушення законів природи, з неважливого і з непослідовного, з пониження героїв, з ужитку блазенських і простацьких гримас, з дисгармонії, з вибору речей мало достойних. Відтак покажемо, як смішне у висловлюванні

506

виникає з плутання подібних слів, які позначають різні речі, і різних cniR, які позначають подібні речі, з балакучості і повторень, зі словесної гри, зі здрібнілих слів, з хибної вимови і варваризмів...»

Вільям перекладав з натугою, шукаючи підхожих слів, раз у раз зупиняючись. Перекладаючи, він усміхався, немов бачив те, що й сподівався побачити. Він прочитав уголос першу сторінку, тоді зупинився, немов далі йому стало нецікаво, і поспіхом перегорнув наступні сторінки: але через кілька сторінок відчув опір, бо вздовж верхнього краю і бокового зрізу аркуші злиплися, як це буває, коли від вільгості й цвілі папір розлазиться на клейку масу. Хорхе почув, що шелестіння аркушів затихло, і став заохочувати Вільяма.

«Ну ж бо, гортай її, гортай. Вона твоя, ти цього заслужив».

Вільям засміявся, і схоже було, що його це забавляє: «Значить, це неправда, що ти вважаєш мене таким кмітливим, Хорхе! Ти цього не бачиш, але я маю на руках рукавиці. Сковані ними, мої пальці не можуть відділити сторінки одна від одної. Я б мусив робити це голими руками, послинивши палець - як це я робив нині вранці, читаючи щось у скрипторії, коли раптом і ця таємниця переді мною розкрилася, - і мусив би гортати сторінки доти, доки достатня кількість отрути не потрапила б мені у рот. Я маю на увазі ту отруту, яку ти якось, багато років тому, викрав з Северинової робітні; можливо, ти вже тоді почав хвилюватися, бо чув, як дехто в скрипторії починав допитуватися чи то про finis Africae, чи то про втрачену книгу Арістотеля, чи й про обох. Гадаю, ти довго зберігав цю плящину, сподіваючись використати її, коли відчуєш небезпеку. 1 ти відчув її кілька днів тому, коли, з одного боку, Венанцій надто близько підійшов до теми Цієї книги, а Беренґарій, через легковажність і марнославство, прагнучи справити враження на Адельма, виявився не таким стриманим, як ти сподівався. Тоді ти прийшов і приготував пастку. Якраз вчасно, бо через кілька ночей Венанцій пробрався сюди, викрав книгу і почав її схвильовано [507] гортати з трохи не фізичною жадобою. Невдовзі йому стало зле, і він побіг шукати порятунку до кухні. Де й помер. Хіба не так було?»

«Так, говори далі».

«Далі все просто. Беренґарій знаходить в кухні тіло Венанція, лякається, що буде розслідування, бо Венанцій опинився вночі у Вежі фактично внаслідок того, що Беренґарій розкрив таємницю Адельмові. Він не знає, що робити, ладує собі тіло на плечі і кидає в глек з кров'ю, гадаючи, що всі думатимуть, що той втопився».

«Звідки ти знаєш, що все було саме так?»

«Ти теж це знаєш - я бачив, як ти зреагував, коли у Беренґарія знайшли ганчірку зі слідами крові. Цією ганчіркою той бовдур витер собі руки після того, як кинув Венанція у кров. Але сам він теж зник, а зникнути він міг тільки разом з книгою, яка його теж зацікавила. І ти очікував, що його десь знайдуть, але не закривавленого, а отруєного. З рештою все зрозуміло. Северин знаходить книгу, бо Беренґарій спершу пішов з нею в лічницю, щоб прочитати її, сховавшись од нескромних очей. Ти під'юджуєш Малахію, він вбиває Северина і гине, коли повертається сюди, щоб з'ясувати, що ж то за заборонені речі криє в собі предмет, який зробив з нього вбивцю. Ось ми й пояснили всіх мерців... Що за дурень...»

«Хто?»

«Я. Одна фраза Алінарда схилила мене до думки, що ця низка лиходійств наслідує ритм семи апокаліптичних сурем. Град і смерть Адельма, а то було самогубство. Кров і смерть Венанція, а то був чудернацький помисел Беренґарія; вода і смерть самого Бернґарія, але так трапилось випадково; третина неба і смерть Северина, а насправді Малахія завдав удару армілярною сферою, бо то було єдине, що трапилось під руку. Врешті, скорпіони і смерть Малахії... Чому ти сказав йому, що книга ця має міць тисячі скорпіонів?»

«Через тебе. Алінард виклав мені цю свою теорію, а згодом я почув від когось, що й ти вважаєш її переконливою... Тоді я зрозумів, що за всіма цими смертями стоїть Божий замисел і моєї вини в них немає. От я й заявив [508] Малахії, що якщо він дасть волю цікавості, то загине згідно з цим самим Божим замислом, як власне і сталося».

«Он воно що... Тлумачачи вчинки провинного, я вимудрував хибну схему, а провинний до неї достосувався. Але саме ця хибна схема навела мене на твій слід. У наші часи всі одержимі книгою Йоана, але мені здалося, що тебе вона особливо хвилює, і на цю думку мене наштовхнули не так твої пророкування про Антихриста, як те, що ти родом з країни, яка дала нам найчудовіші списки Апокаліпси. Якось я почув від когось, що найкращі списки цієї книги здобув для бібліотеки ти. Потім я почув марення Алінарда про його таємничого ворога, який колись їздив у Силос за книгами (мене заінтригували його слова, що той ворог завчасу пішов у царство темряви: тоді я подумав, що він хоче сказати, що той помер молодим, а натомість він натякав на твою сліпоту). Силос розташований неподалік від Бурґоса, і нині вранці в каталозі я знайшов запис про цілу низку надходжень, саме тоді, коли ти став або ось-ось мав стати на місце Павла з Ріміні, і всі вони стосувалися іспанських Апокаліпс. Серед цих надходжень була й ця книга. Але я не міг мати певності щодо моєї реконструкції подій, аж поки не дізнався, що вкрадена книга була написана на полотняному пергамені. Тоді я згадав про Силос і дістав остаточну певність. Звичайно, в міру того, як формувалося припущення про цю книгу і її отруйну силу, апокаліптична версія розпадалася, але я ніяк не міг збагнути, чому і книга, і послідовність сурем ведуть до тебе. Утім, саме розвиваючи апокаліптич-ну версію, я згадав про тебе і про твої слова про сміх, а це спонукало мене докладніше розібратися з книгою. Тим паче, що нині ввечері, вже майже відкинувши апокаліп-тичну схему, я все ж вирішив простежити за стайнями, де очікувався звук шостої сурми, і саме біля стаєнь Адсо суто випадково підказав мені ключ, як увійти у finis Africae».

«Я тебе не розумію, - мовив Хорхе. - Ти спишна пояснюєш мені, як твої міркування привели тебе до мене, а потім виявляється, що ці міркування були хибними. Що ти хочеш мені цим сказати?»

«Тобі нічого. Мене це дещо спантеличило, ось і все. Але байдуже. Важливо, що я тут». [509]

«Господь сурмив у сім сурем. І ти, нехай навіть помиляючись, почув невиразне відлуння того звуку».

«Ти вже говорив це у проповіді вчора ввечері. Ти з усіх сил переконуєш себе, що за всім цим лежить Божий замисел, щоб приховати від себе самого те, що ти - вбивця».

«Я нікого не вбивав. Кожен потрапив у пастку, приготовану йому долею, через свої гріхи. Я був лише знаряддям».

«Вчора ти сказав, що Юда теж був знаряддям. А все ж його було проклято».

«Я пристаю на ризик прокляття. Господь відпустить мені, бо знає, що я діяв заради Його слави. Моєю повинністю було захистити бібліотеку».

«Ще кілька хвилин тому ти був готовий вбити й мене, і цього хлопця...»

«Ти кмітливіший, але не кращий від інших».

«То що ж тепер буде, коли я розкрив твій обман?»

«Хто знає, - відповів Хорхе. - Мені не залежить на твоїй смерті. Може, я зумію переконати тебе. Та скажи мені, як ти здогадався, що йдеться про другу книгу Аріс-тотеля?»

«Того, що ти гримів анатемами проти сміху, мені, звісно, було б замало, як і того, що я почув про бесіду, яку ти мав з іншими. Мені допомогли нотатки, що їх залишив Венанцій. Спершу я не розумів, що вони означають. Але там згадувалося про безсоромний камінь, який котиться рівниною, про цикади, які співатимуть із землі, про ша-нигідні смоківниці. Я вже десь читав щось подібне: і за ці дні я це з'ясував. Ці приклади Арістотель наводив ще у першій книзі "Поетики" та в "Риториці". Відтак я згадав, що Ісидор з Севільї говорить про комедію, що вона повідає про stupra virginum et amores meretricum(1)... Поступово в моїй голові вималювшіася ця друга книга, такою, якою вона мала б бути. Я можу переповісти її тобі майже всю, не читаючи сторінок, якими ти хотів отруїти мене. Комедія зароджується в komai, себто у поселеннях селян, як жартівливий обряд після трапези або свята. Вона не повідає про мужів знаменитих і могутніх, а про істот мізерних [510] і смішних, та не лихих, і не закінчується смертю головних героїв. Вона досягає ефекту смішного, показуючи вади j хиби звичайних людей. У бажанні сміятися Арістотель вбачає добру силу, яка може мати також пізнавальне значення. Адже вона промовляє дотепними загадками і не-очікуваними метафорами, а ще показує речі іншими, ніж вони є, і цим нібито дурить нас, а насправді примушує придивитись краще і сказати: он як воно насправді було, а я й не знав. Вона несе істину, зображаючи людей і світ гіршими, ніж вони є і ніж ми про них думаємо, - в кожному разі гіршими, ніж нам їх показують героїчні поеми, трагедії, житія святих. Так там написано?»

(1) Про безчестя дівиць і любовні походеньки повій (лат).

«Великою мірою так. Ти відтворив її, читаючи інші книги?»

«Над багатьма з них працював Венанцій. Гадаю, Венанцій уже давно шукав цю книгу. Він, мабуть, знайшов у каталозі ті самі вказівки, які знайшов згодом я, і переконався, що то саме та книга, яку він шукав. Та він не знав, як увійти у finis Africae. Почувши, як Беренґарій говорить про неї з Адельмом, він кинувся на пошуки, немов собака на заячий слід».

«Так воно й було, я відразу це зрозумів. Я зрозумів, що надійшла хвилина, коли мені доведеться захищати бібліотеку зубами...»

«І ти намастив книгу маззю. Тобі, мабуть, важко було... у темряві».

«Руки мої тепер бачать краще, ніж твої очі. Я взяв у Северина ще й пензель. І теж надяг рукавиці. То була непогана думка, правда? Ти чимало труду доклав, щоб дійти До цього...»

«Так. Я спершу мав на думці складніший пристрій, якусь отруєну шпичку абощо. Мушу сказати, розв'язання твоє було взірцевим, жертва отруювала сама себе. І що пожадливіше вона читала книгу, то швидше помирала...»

Я збагнув - і дрож пробіг мені по тілі, - що в ту мить, зчепившись у смертельній сутичці, вони обидва захоплювались один одним, немов кожен діяв лише для того, щоб заслужити похвальбу другого. Мій мозок пронизала думка, що всі ті хитромудрощі, якими Беренґарій намагався [511] звести Адельма, всі ті прості й природні жести, якими дівчина збудила у мені пристрасть і жадання, були нічим порівняно з цими скаженими хитрощами і майстерністю, спрямованими на завоювання іншого, які я бачив зараз. Цей акт спокушання розгортався тепер перед моїми очима, але тривав усі ці сім днів, коли кожен зі співбесідників; немов призначав іншому таємні побачення, і кожен з них потай сподівався на схвалення іншого, якого він боявся і ненавидів. !

«Тепер скажи мені, - говорив Вільям, - навіщо?-Чому ти оберігав цю книгу більше, ніж інші? Чому, хова-' ючи від людського ока чорнокнижницькі трактати, твори,-які, можливо, хулили ім'я Боже, ти все ж не посунувся до злочину, а заради цих сторінок занапастив своїх братів і самого себе? Про комедію мовить сила-силенна інших книжок, і ще чимало книг містять похвалу сміхові. Чому саме ця книга вселяла у тебе такий страх?»

«Бо її написав Філософ. Кожен твір сього чоловіка зруйнував частину тієї мудрості, яку християнство нагромаджувало століттями. Отці церкви сказали про всемо-гуття Слова все, що треба знати, та варто було Боецієві прокоментувати Філософа, і божественну таїну Слова було зведено до рукотворної пародії, збудованої на категоріях та силогізмах. Книга Буття каже про будову вселен-ної все, що треба знати, та варто було знайтись книгам Філософа про фізику, і космос було переосмислено як нечулу і слизьку матерію, а араб Аверроес мало не переконав усіх у вічності світу. Ми все знали про Божі імена, а той домініканець, якого хоронив Аббон - піддавшись спокусі Філософа, - перейменував їх, ідучи стежками гордині природного розуму. І космос, який, за словами Ареопагіта, кожному, хто вміє дивитися увись, являється як світляний водоспад взірцевої першопричини, зробився сховиськом матеріальних прикмет, які слугують основою для називання якоїсь абстрактної причини. Раніше ми споглядали небеса, а грязь матерії удостоювали хіба що несхвальним поглядом, а тепер споглядаємо землю і віримо у небеса лише на основі земних свідчень. Кожне слово Філософа, на яке тепер вже присягають навіть святі [512] і папи, перекручує образ світу. Та перекрутити образ Бога йому не вдалося. Якщо ця книга стане... якби вона стала предметом відкритої інтерпретації, ми б переступили останню межу».

«Але що ж тебе так настрахало у цій бесіді про сміх? Не можна ж знищити сміх, знищивши цю книгу».

«Звісно ж ні. Сміх - се недолугість, зіпсуття, недосконалість нашої плоті. Се розвага для селянина, попуск для пияка. Церква у своїй мудрості дозволяє веселитися під час празника, карнавалу чи ярмарку, адже се немов денна полюція, яка відводить зайві гумори і стримує від інших жадань та потягів... Але все ж сміх зостається річчю нікчемною, потіхою для посполитих, профанною тайною для простолюду. Апостол теж казав - ліпше одружитися, ніж розпалюватися(1). Аніж бунтувати проти зарядженого Богом ладу, ліпше смійтеся і тіштесь своїми неподобними пародіями на сей лад, наприкінці трапези, випорожнивши глеки й бутлі. Обирайте собі царя дурнів, насолоджуйтесь літургіями осла і борова, розігруйте свої сатурналії, ставайте догори ногами... Але тут, тут... - Хорхе постукав пальцем по столі, біля книги, яку Вільям тримав перед собою, - тут функцію сміху вивернено навспак, його піднесено до гідності мистецтва, йому відчинено браму у світ мудреців, зроблено предметом філософії, темою підступного богослов'я... Ти бачив учора, як посполиті вимудровують і втілюють у життя наймерзенніші єресі, відрікаючись і від Божих законів, і від законів природи. Та церква може стерпіти єресь посполитих, які самі виносять собі вирок, бо їх занапащає власне невігластво. Простацьке шаленство Дольчина і йому подібних ніколи не поставить під загрозу божественний устрій. Вони проповідуватимуть насильство і від насильства загинуть, не залишивши сліду, їхня єресь сама вичерпає свої сили, як вичерпує свої сили карнавал, і байдуже, якщо під час святкування на короткий час на землю зійде епіфанія світу навиворіт. Аби лиш порух не стався замислом, а посполите слово не знайшло собі відповідника у латині. Сміх визволяє поспо-

(1) 1 Кор 7, 9.

[513]

литого від страху перед дияволом, бо на празнику дурнів диявол теж постає убогим і дурним, а отже негрізним. І книга ся навчає, що мудрість полягає у звільненні від страху перед дияволом. Сміючись і захлинаючись вином, селюк почуває себе паном, бо він обернув навпаки свої стосунки з сильними; а книга ся пропонує вченим всілякі хитромудрі виверти і надає їм авторитетності, і цим узаконює цей переворот у стосунках. Тоді інстинктивний порух посполитих, який ще далі, на щастя, належить до чинностей черева, перейде у ранг чинностей розуму. Те, що сміх властивий людині, є знаком обмеженості нашого грішного стану. А скільки звироднілих умів, як-от твій, почерпнуть з цієї книги той остаточний силогізм, згідно з яким сміх - мета людини! Сміх дає змогу простолюдцеві забути на якийсь час про страх. А закон примушує підкорятися собі саме через страх, і правдивим ім'ям його є острах Божий. І книга ся може викресати диявольську іскру, яка запалить в цілому світі нову пожежу - і сміх постане як нове, незнане навіть Прометеєві мистецтво, яке допомагає знищити страх. У хвилину сміху посполитий не думає про смерть; та коли мить розваги промине, літургія знов повертає його до страху смерті, як велить Божий замисел. А книга ся спроможна породити нове, нищівне прагнення знищити смерть, звільнившись од страху. Чим же станемо ми, грішні створіння, не маючи страху, який є, мабуть, найрозсудливішим і найласкавішим з Божих дарів? Століттями учителі й отці церкви краплями виділяли пахучі есенції священного знання, щоб думкою про вишнє відкупити убогість і спокусу, що ідуть від низового. А книга ся, виправдовуючи комедію, сатиру і мім як чудотворний лік, здатний очистити пристрасті через зображення вад, пороку і слабкостей, штовхне лжемудреців до диявольського перекручення: спроби відкупити вишнє через прийняття низового. Вона породить думку, що людині вільно прагнути на землі того добробуту, який є хіба лиш у країні Кокань, - саме на це натякав твій Бекон, говорячи про природну магію. Але цього ми не повинні і не можемо мати. Поглянь на тих молодих ченців, які ганьблять себе, читаючи сю блазенську пародію, Соепа [514] Сурпапі. Яке диявольське перекручення Священного писання! Але читаючи її, вони усвідомлюють, що чинять зле. А от коли нікчемні ці ігри розпусної уяви виправдає слово Філософа - о, тоді все несуттєве з периферії заполонить центр, а від самого центру не лишиться й сліду. Народ Божий перетвориться на зібрання почвар, що їх виверг-ли безодні незнаної землі, окраїни знаної землі стануть ядром християнської імперії, арімаспи возсядуть на Петрів престол, блемії заволодіють монастирями, а череваті карлики з величезними головами дістануть у свою опіку бібліотеку! Слуги диктуватимуть закони, а нам (та й тобі також) доведеться їм коритися, бо іншого закону не буде. Один грецький філософ сказав (і твій Арістотель цитує тут цього свого спільника як нечестивий авторитет), що поважність супротивника слід розбивати сміхом, а супроти сміху виставити поважність. Наші предки зробили обачний вибір: якщо сміх - розвага посполитих, ці вольнощі їхні слід тримати у віжках, придушувати і застрашувати суворістю. А посполиті не мають зброї, яка б вигострила їхній сміх і зробила його знаряддям проти серйозності пастирів, які мають провадити їх до вічного життя, звільняючи від спокус черева і статі, від усіх їхніх брудних пожадань. Та якщо раптом хтось, озброївшись словами Філософа, а отже висловлюючись як філософ, піднесе мистецтво сміху до гідності витонченої зброї, якщо риторику переконування замінить риторика висміювання, якщо топіку терплячого і живодайного снування образів відкуплення замінить топіка нестримного розвінчання і повалення усіх щонайсвятіших і щонайшанованіших образів - о, той день зітре з лиця землі й тебе, Вільяме, разом з твоєю мудрістю!»

«Чому ж? Я боротимусь, виставивши свою кмітливість проти кмітливості іншого. То був би кращий світ, ніж той, в якому вогонь і розжарене залізо Бернарда Ґі приборкує вогонь і розжарене залізо Дольчина».

«Ти й сам вже тоді впадеш у сіті диявола. Воюватимеш по інший бік бойовища Армагеддону, на якому відбудеться остаточна пря. Але до того дня Церква зуміє знову встановити свої правила бою. Ми не боїмось блюзнірства, [515] бо навіть в хулі Бога впізнаємо невиразний образ гніву Єгови, який проклинає збунтованих ангелів. Ми не боїмось насильства тих, хто вбиває пастирів в ім'я якоїсь вигаданої обнови, бо воно є насильством правителів, які намагались знищити народ Ізраїля. Ми не боїмося суворості донатиста, самогубного шаленства циркумцеліона, ласолюбства богомила, гордовитої чистоти альбігойця, жаги крові флаґелланта, зловісного шаленства брата вільного духу: ми всіх їх знаємо, і знаємо коріння їхніх переступів, яке є водночас корінням нашої святості. Ми їх не боїмось, а насамперед ми знаємо, як їх знищити, а найкраще - як дозволити їм самим знищити себе, вперто возносячи до зеніту їхню волю до смерті, народжену в найглибших безоднях їхнього надіру. Ба більше - я б навіть сказав, що вони нам конче потрібні, бо сумірні з Божим планом, бо гріх їхній заохочує нашу чесноту, їхнє блюзнірство спонукує нас співати хвалу, безладне їхнє покаяння злагоджує нашу жертовність, нечестивість їхня додає сяйва нашій побожності - так як потрібен був князь темряви, його бунт і розпач, щоб краще заясніла пишнотою слава Божа, первень і ціль всілякої надії. Але якщо колись мистецтво висміювання, переставши бути плебейською витівкою, постане як подвиг мудреця, довірений незнищенному свідоцтву Письма, коли його приймуть не як низьке, а чк шляхетне й вільне; якщо колись хтось посміє сказати (і бути вислуханим): я сміюся з Воплочення... Тоді ніяка зброя не допоможе нам зупинити цю хулу, бо вона збере під свій стяг всі темні сили тілесної матерії, сокриті в пусканні вітрів і відрижці, й тоді ці вітри і відрижка претендуватимуть на право, яке належить лише духові - право віяти, куди забажає!(1)»

«Лікург звелів звести статую на честь сміху».

«Ти вичитав це у тій книжечці Хлориція, де він намагається звільнити мімів від звинувачення у безбожності і розповідає, як лікар вилікував хворого, викликавши у нього сміх. Навіщо було лікувати його, якщо Бог зарядив, щоб його земний шлях добіг кінця?»

'Див. ЙоЗ, 8.

[516]

«Не думаю, що він зцілив його від недуги. Він навчив його сміятися з недуги».

«Від недуги не зцілюють. її знищують».

«Разом з тілом недужого».

«Якщо треба».

«Диявол - це ти», - мовив тоді Вільям.

Хорхе, схоже, не зрозумів. Якби він був зрячий, я б сказав, що він дивиться на співрозмовника приголомшеним поглядом. «Я?» - сказав він.

«Авжеж, ти. Тебе обдурили. Диявол не є володарем матерії, диявол - це зарозумілість духу, віра без усмішки, істина, якої не торкається сумнів. Диявол похмурий, бо він знає, куди йде, а йдучи, завжди вертається туди, звідки вийшов. Ти - диявол, тому ти й живеш у темряві, як він. Якщо ти хотів переконати мене, тобі це не вдалося. Я ненавиджу тебе, Хорхе, і, якби міг, я б вивів тебе вниз, на дворище, голого, ввіткнувши тобі у зад пір'я, з розмальованим лицем, як у фігляра чи блазня, щоб увесь монастир сміявся з тебе, покинувши свій страх. Мені б хотілося намазати тебе медом, а тоді виваляти в пір'ї і водити на ланцюгу по ярмарках, кажучи усім: оцей голосив вам істину і твердив, що істина має смак смерті, а ви вірили не його словам, а його похмурості. А тепер я кажу вам, що в безконечному вихорі можливостей Бог дозволяє вам уявити й такий світ, у якому цей самозваний тлумач істини є не чим іншим, як неоковирним чорним круком, що пережовує завчені колись давно слова».

«Ти гірший од диявола, мінорите, - сказав тоді Хорхе. - Ти - блазень, як і той святий, що вас породив. Ти такий самий, як твій Франциск, який de toto corpore fece-rat linguam(1); який зі своїх проповідей робив жонглерське видовисько; який збивав з пантелику скупого, кладучи йому в долоню золоті монети; який бентежив побожність черниць, відмовляючи Miserere(2) замість проповіді", який просив милостиню по-французькому; який, взявши патика до рук, наслідував жести скрипаля, перевдягався у лахміття, щоб насміятись з обжерливих ченців, кидався [517] нагим на сніг, розмовляв з тваринами і травами, робив з самого таїнства Різдва ярмарковий вертеп, прикликав Віфліємського агнця, бекаючи по-овечому... Добру школу ти пройшов... Хіба не міноритом був брат Помагайбіг з Флоренції?»

(1)3 усього тіла язик зробив (лат.).

(2) Помилуй (лат.).

«Авжеж, - усміхнувся Вільям. - Той самий, який прийшов у домініканський монастир і сказав, що не прийме поживи, поки йому не дадуть клапоть габіту брата Йоана, бо він, мовляв, хоче берегти його як реліквію, а коли дістав, що хотів, витер собі ним зад, кинув на гній і жердиною виваляв у лайні, волаючи: горенько, на поміч, браття, я згубив у нужнику реліквії святого!»

«Тебе, схоже, розважає ця історія. Може, розповіси мені історію ще одного мінорита, брата Павла Стомуха, який гепнувся якось плазом на кригу, а його земляки стали дражнити його, і коли один спитав, чи не хотів би він мати під собою щось краще, той відповів: аякже, хотів би - твою жінку... Так ви шукаєте істину».

«Франциск учив людей дивитися на речі з іншого боку».

«Але ми прикликали вас до порядку. Ти бачив їх учора, своїх побратимів. Вони повернулись у наше лоно, вони вже не говорять, як посполиті. Посполиті не повинні говорити. Книга ся виправдовує думку, буцім мова посполитих може нести у собі якусь мудрість. Сього не можна було допустити. І я не допустив. Ти кажеш, що я диявол: це неправда. Я був рукою Божою».

«Рука Божа творить, а не приховує».

«Є межі, поза які не вільно виходити. Бог забажав, щоб на деяких аркушах було написано: hie sunt leones».

«Потвор теж сотворив Бог. І тебе разом з ними. І Він бажає, щоб ми говорили про все».

Хорхе простягнув тремтючі руки і присунув до себе книгу. Він тримав її розгорнутою, але догори ногами, щоб Вільям далі міг бачити її як слід. «Тоді чому, - сказав він, - чому Він допустив, щоб цей твір загубився у століттях, щоб зберігся лиш один його список, щоб список з цього списку, опинившись хтозна-де, довгі роки лежав у якогось невірного, який не знав греки, щоб потім він [518] покоївся, забутий, у сховищі старої бібліотеки, куди мене, а не тебе послало Провидіння, щоб знайти його, привезти сюди і далі переховувати ще багато років? Я знаю, достеменно знаю, немов це викарбувано переді мною ада-мантовими літерами, бачу це своїми очима, які бачать те, чого не бачиш ти; я знаю, що то була Господня воля, яку я намагався сповнити своїми вчинками. Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа».

Книга: Умберто Еко Ім´я Рози Переклад М. Прокопович

ЗМІСТ

1. Умберто Еко Ім´я Рози Переклад М. Прокопович
2. ПРИМІТКА Адсів рукопис розділений на сім днів, а...
3. ДЕНЬ ПЕРШИЙ Першого дня ЧАС ПЕРШИЙ,...
4. Першого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Вільям провадить вельми...
5. Першого дня ЧАС ШОСТИЙ, де Адсо замиловується порталом...
6. Першого дня КОЛО ЧАСУ ДЕВ'ЯТОГО, де Вільям провадить...
7. Першого дня ПІСЛЯ ЧАСУ ДЕВ'ЯТОГО, де описано відвідини...
8. Першого дня ВЕЧІРНЯ, де описано відвідини решти абатства,...
9. Першого дня ПОВЕЧЕР'Я, де Більші і Адсо тішаться радою...
10. ДЕНЬ ДРУГИЙ Другого дня...
11. Другого дня ЧАС ПЕРШИЙ, де Бенцій з Упсали звіряє дещо,...
12. Другого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де вибухає сварка між простаками,...
13. Другого дня ЧАС ШОСТИЙ, де Бенцій повідає дивну...
14. Другого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де виявляється, що настоятель...
15. Другого дня ПІСЛЯ ВЕЧІРНІ, де, хоч розділ цей короткий,...
16. Другого дня ПОВЕЧЕР'Я, де відчиняється вхід у Вежу, по...
17. Другого дня НІЧ, де нарешті вдається проникнути в...
18. ДЕНЬ ТРЕТІЙ Третього дня ВІД ХВАЛИТЕН ДО ЧАСУ...
19. Третього дня ЧАС ШОСТИЙ, де Адсо вислуховує звірення...
20. Третього дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де Вільям розповідає Адсові...
21. Третього дня ВЕЧІРНЯ, де знов точиться бесіда з...
22. Третього дня ПІСЛЯ ПОВЕЧЕР'Я, де Убертин повідає Адсові...
23. Третього дня НІЧ, де Адсо у сум 'ятті душі сповідається...
24. ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ Четвертого дня...
25. Четвертого дня ЧАС ПЕРШИЙ, де Вільям примушує спершу...
26. Четвертого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Адсо б'ється у любовних...
27. Четвертого дня ЧАС ШОСТИЙ, де Адсо йде по трюфелі і...
28. Четвертого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де прибувають кардинал...
29. Четвертого дня ВЕЧІРНЯ, де Алінард, схоже, постачає цінні...
30. Четвертого дня ПОВЕЧЕР'Я, де Срльватор веде річ про...
31. Четвертого дня ПІСЛЯ ПОВЕЧЕР'Я, де описано ще одні...
32. Четвертого дня НІЧ, де Сальватор жалюгідно дає себе...
33. ДЕНЬ П'ЯТИЙ П'ятого дня ЧАС...
34. П'ятого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Северин розповідає Вільямові...
35. П'ятого дня ЧАС ШОСТИЙ, де знаходять убитого Северина,...
36. П'ятого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де чиниться справедливий суд і...
37. П'ятого дня ВЕЧІРНЯ, де Убертин рятується втечею, Бенцій...
38. П'ятого дня ПОВЕЧЕР'Я, де лунає проповідь про пришестя...
39. ДЕНЬ ШОСТИЙ Шостого дня...
40. Шостого дня ХВАЛИТНИ, де призначено нового келаря, але не...
41. Шостого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Адсо, слухаючи «День гніву», -...
42. Шостого дня ПІСЛЯ ЧАСУ ТРЕТЬОГО, де Вільям тлумачить...
43. Шостого дня ЧАС ШОСТИЙ, де відтворюється історія...
44. Шостого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де настоятель...
45. Шостого дня МІЖ ВЕЧІРНЕЮ І ПОВЕЧЕР'ЯМ, де коротко...
46. ДЕНЬ СЬОМИЙ Сьомого дня НІЧ,...
47. Сьомого дня НІЧ, де сіпається екпіроза, а з причини...
48. ОСТАННІЙ АРКУШ Обитель горіла три дні і три ночі, й...
49. ГЛОСАРІЙ Абеляр, П'єр (Pierre Abelard, 1079-1142) -...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate