Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Демократія – панування многих – знає лише закон числа. / Донцов Дмитро

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Умберто Еко Ім´я Рози Переклад М. Прокопович


П'ятого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Северин розповідає Вільямові про якусь дивну книгу, а Вільям викладає перед легатами нечуване вчення про мирське правління

Сварка все ще лютувала, коли увійшов один з новіціїв, які чатували на дверях. Пробравшись через цю зам'ятню, немов через поле під градопадом, він підійшов до Вільяма і шепнув, що Северин хоче терміново з ним поговорити. Ми вийшли на паперть, де човплися цікаві ченці, які з криків та гамору намагалися зрозуміти, що діється всередині. Серед перших ми побачили Аймара з Александрії, який зустрів нас своєю звичною посмішечкою презирства до глупоти цілого світу: «Ясна річ, відколи з'явилися жебрущі чини, християнський світ став куди доброчеснішим», - сказав він. [385]

верин був чоловіком розсудливим і міг сам подбати про свою безпеку і нікому не відчиняти. Я не мав уже більше що тут робити, а насамперед мені страх як цікаво було побачити, що ж відбувається в капітулярній залі. Тому я вирішив вернутися і доповісти про виконане завдання. Та я, певно, зле вчинив, мені треба було ще повартувати, і це заощадило б нам багатьох інших нещасть. Але я це знаю тепер, та не знав тоді.

Вертаючись, я майже зіткнувся з Бенцієм, який по-змовницькому всміхався: «Северин знайшов щось, що залишив Беренґарій, правда?»

«Що ти про це знаєш?» - нечемно відповів я, трактуючи його як свого ровесника, почасти через гнів, а почасти через його юне обличчя, на якому зараз вимальовувалось сливе дитяче лукавство.

«Я не такий дурний, - відповів Бенцій, - Северин прибігає, щоб сказати щось Вільямові, ти ж слідкуєш, щоб ніхто за ним не пішов...»

«А ти щось забагато уваги приділяєш нам і Севери-нові», - роздратовано мовив я.

«Я? Звичайно, що я приділяю вам увагу. Я ще від передучора не спускаю з ока ні лазні, ні лічниці. Якби я лиш міг, то давно б уже туди пробрався. Я б дорого заплатив за те, щоб довідатися, що ж Беренґарій знайшов у бібліотеці».

«Хочеш забагато знати, не маючи на це права!»

«Я вчений монах і маю право знати. Я прибув сюди з краю світу лиш задля цієї бібліотеки, а вона й далі зачинена, немов у ній містяться лихі речі, а я...»

«Пусти мене», - різко сказав я.

«Що ж, пускаю, ти вже сказав мені те, що мені було потрібне».

«Я?»

«Можна говорити, навіть коли мовчиш».

«Не раджу тобі добиратися до лічниці», - сказав я йому.

«Звісно, не добиратимусь, не бійся. Але ніхто не заборонить мені спостерігати ззовні».

Я більше його не слухав і повернувся в залу. Цей ці-кавський монах, як на мене, великої небезпеки не становив. [388] Я підійшов до Вільяма і коротко ввів його в курс справ. Він схвально кивнув, відтак подав знак мовчати. Зам'яття потроху спадало. Легати з обох боків вже обмінювалися поцілунками миру. Альбореєць вихваляв віру міноритів, Єронім славив милосердя проповідників, усі висловлювали надію на те, що внутрішні чвари більш не струшуватимуть церкву. Перші величали мужність других, другі возносили здержливість перших, усі взивали до справедливості і закликали до мудрості. Я ніколи не бачив стількох людей, які б так щиро і ревно змагали до торжества богословських і моральних чеснот.

* * *

Але ось уже Бертранд з Поджетто запросив Вільяма викласти тези імперських богословів. Вільям неохоче підвівся: з одного боку, він відчував, що з цієї зустрічі користі не буде ніякої, а з другого, йому кортіло чимшвидше запопасти ту таємничу книгу, яка тепер вже цікавила його більше, аніж доля зустрічі.

Але було ясно, що він не може не виконати своєї повинності.

Отож він розпочав свою рацію, пересипаючи її рясними «гм» та «умгу» - мабуть, більше, ніж звикле і ніж належало б, немовби хотів дати зрозуміти, що він далеко не впевнений у тих речах, про які мовитиме. Насамперед він ствердив, що чудово розуміє позицію тих, хто промовляв до нього, одначе те, що дехто називає «вченням» імперських богословів, є всього лиш невпорядкованою низкою тверджень, яку ніхто не виставляє як істину віри.

Тоді сказав, що, зважаючи на безмежну добрість, яку Бог проявив, створивши народ дітей своїх, возлюбивши їх без жодної різниці, як сказано ще на тих сторінках Буття, Де ще не згадуються священики та царі, як рівно ж беручи до уваги те, що Господь дарував Адамові та його нащадкам владу над речами сеї землі, за умови, якщо вони підкоряться божественним законам, то можна було б припустити, що той самий Господь не цурався й думки, що у мирських ділах сам народ має бути законодавцем і дієвою першопричиною закону. [389]

Під народом, сказав він, добре було б розуміти всю цілість громадян, але оскільки серед громадян є також діти, недоумки, злочинці і жінки, то можна б, скажімо, розсудливим способом окреслити народ як найкращу частину громадянства, хоч поки що він не вважає доречним висловлюватись щодо того, кого вважати принадежним до цієї частини.

Він кашлянув, вибачився перед присутніми, зауваживши, що погода того дня, безперечно, надто волога, і припустив, що спосіб, яким народ мав би виражати свою волю, може збігатися із тим, чим є всезагальні виборні сходини. Він сказав, що йому здається річчю розсудливою надати таким сходинам змогу тлумачити, змінювати або скасовувати закон, бо якщо закон створює одна людина, вона може спричинити зло через незнання або лиху волю, і додав, що не варто нагадувати присутнім, скільки таких випадків було останнім часом. Я помітив, що присутні, яких дещо збентежили його попередні слова, не могли не погодитися з останнім твердженням, бо кожен, мабуть, думав про когось іншого і кожен вважав того іншого лиходієм.

Гаразд, вів далі Вільям, якщо одна людина може творити лихі закони, то чи не краще, якщо їх творитиме багато людей? Ясна річ, наголосив він, мова тут про мирські закони, спрямовані на те, щоб громадські справи малися якнайкраще. Бог звелів Адамові не їсти з дерева пізнання добра і зла, і то був Божий закон; але відтак Він дозволив - та що я кажу? - звелів Адамові дати імена речам, і в цьому Він дав своєму земному підданцеві повну свободу. Адже хоч дехто у наш час твердить, буцім nomina sunt consequentia rerum(1), книга Буття висловлюється про це цілком ясно: Бог привів до чоловіка всіх живих створінь, щоб побачити, як він їх кликатиме і як саме чоловік назве кожне живе сотворіння, щоб воно так і звалось(2). І хоч, звісно, перший чоловік, бувши вельми кмітливим, назвав своєю едемською мовою кожну річ і кожне створіння відповідно до їх природи, усе ж він таки мав суверенне право винаходити імена, які, на його думку, найкраще цій

(1) Імена є наслідком речей (лат.). (2)Бут2,19.

[390]

природі відповідають. Бо ж відомо, що люди позначають поняття різними іменами, і спільними для всіх є лише ці поняття, знаки речей. Тому слово nomen(1), безперечно, походить від nomos, себто закон, позаяк усі nomina(2) надаються людьми ad placitum, себто за свобідною спільною домовленістю.

Присутні не наважились заперечити це вчене доведення. Тому, дійшов висновку Вільям, цілком зрозуміло, що творення законів щодо речей сього світу, а отже, щодо справ міст і королівств, не має нічого спільного зі збереженням і порядкуванням божественним словом, що є невід'ємним привілеєм церковної єрархії. Які нещасливі, сказав Вільям, ці невірні, не маючи подібного авторитету, який би тлумачив їм Боже слово (і всі сповнилися співчуттям до невірних). Але хіба це підстава твердити, буцім невірні не схильні творити закони і керувати своїми справами через уряди, царів, імператорів або султанів чи халіфів, хай як їх називати? Хіба можна заперечити, що чимало римських цісарів мудро вживали свою дочасну владу, як-от, приміром, Траян? Хто ж дав їм, язичникам і невірним, сю природну здатність творити закони і жити в політичному суспільстві? Може, їхні брехливі божки, які очевидно не існують (або не існують очевидно, хай як розуміти заперечення у цьому твердженні)? Звичайно, що ні. Дати їм того не міг ніхто інший, як Бог сил, Бог Ізраїля, Отець Господа нашого Ісуса Христа... Се подиву гідний доказ благості Божої, яка дарувала здатність судити про політичні справи навіть тим, хто не знає авторитету римського первосвященика і не сповідує священних, солодких і моторошних таїн християнського люду! Хіба се не найкращий доказ того, що дочасна влада і мирська юрисдикція не мають нічого спільного з церквою і з законом Ісуса Христа, а Бог зарядив їх поза всяким церковним підтвердженням і ще заки виникла свята наша віра?

Він знову відкашлявся, але цього разу не тільки він. Багато хто з присутніх совався на сідалищах, прочищаючи горло. Я побачив, як кардинал провів язиком по губах і

(1) Ім'я (лат.).

(2) Імена (лат.).

[391]

неспокійним, але чемним жестом закликав Вільяма переходити до суті справи. І Вільям перейшов до висновків, які випливали з цих його міркувань і які усім, навіть тим, хто не поділяв цих поглядів і мав ці висновки за не вельми приємні, здалися бездоганними. Отож він сказав, що на користь сих умовисновків, схоже, промовляє приклад самого Христа, який прийшов у світ сей не повелівати, а підпорядковуватися умовам, які склалися в ньому, принаймні що стосується законів кесаря. Він не хотів, щоб апостоли здобували владу і право повелівати, а тому здається річчю мудрою звільнити й наступників апостолів від всякого тягаря мирської влади і повинності чинити примус. Якщо Папа, єпископи і священики не підпорядковуватимуться мирській владі і примусові державця, авторитет сього державця буде уневажнений, тому уневажниться й лад, що його, як було доведено раніше, зарядив у сім світі Бог. Звичайно, слід брати до уваги й дуже делікатні випадки - мовив Вільям - як, приміром, випадок єретиків, про єресь яких може виносити судження тільки церква, хранителька істини, та лиш світська влада може вчиняти щодо них якісь дії. Викривши єретиків, церква, безперечно, повинна доповісти про них державцеві, який має знати стан своїх громадян. А що ж має зробити державець з єретиком? Осудити в ім'я божественної істини, яка не перебуває під його опікою? Державець, може, і повинен осудити єретика, якщо його діяння шкодять співжиттю усього громадянства, а отже, якщо єретик утверджує свою єресь, вбиваючи або утискаючи тих, хто її не поділяє. Але на цьому влада державця закінчується, позаяк нікого на сій землі не можна тілесною покарою примусити додержуватися євангельських приписів, інакше де ж тоді буде свобідна воля, за вжиток якої кожного з нас відтак буде суджено на тім світі? Церква може і повинна остерегти єретика, що він відрікається від спільноти вірних, але вона не може судити його на землі і силувати проти волі. Якби Господь бажав, щоб Його священики посідали владу примусу, Він би зарядив для цього точні приписи, як це Він зробив, давши Мойсееві старий закон. Та Він сього не зробив. А отже, Він сього не бажає. Чи може хтось хоче [392] сказати, що Він сього бажав, та Йому забракло часу або змоги висловити це за три роки проповідування? І слушно, що Він сього не бажав, бо якби забажав, тоді Папа міг би накидати свою волю королю і християнство вже не було б законом свободи, а стало б нестерпним рабством. Одначе, додав Вільям з веселим виразом обличчя, се ніяк не обмежує влади верховного понтифіка, ба навіть звеличує його посланництво: адже слуга слуг Божих перебуває на сій землі, щоб служити, а не щоб йому служили. І, насамкінець, було б щонайменше дивним, якби Папа мав юрисдикцію над справами імперії, та не над іншими земними царствами. Як відомо, те, що мовить Папа про справи божественні, чинне і для підданців короля Франції, і для підлеглих короля Англії, але воно має бути чинним і для підданців Великого Хана або ж султана невірних, які невірними тому й зовуться, що не дотримують вірності чудовій сій істині. А отже, якби Папа погодився мати дочасну юрисдикцію - у своїй папській гідності - над справами імперії, може постати сумнів, що це призведе до ототожнення дочасної юрисдикції з юрисдикцією духовною, а тому він не матиме духовної зверхності не лише над сарацинами і татарами, але й над французами та англійцями - а це вже злочинне блюзнірство. Ось чому, закінчував мій учитель, йому здається слушним твердити, що авіньйонська церква чинить кривду цілому людству, вважаючи, що їй належить право затверджувати або відхиляти особу того, кого було посаджено цісарем римлян. Щодо імперії Папа має не більші права, ніж щодо інших королівств, а позаяк папському затвердженню не підлягають ні король Франції, ні султан, нема ніже одної причини, чому йому має підлягати імператор німців та італійців. Божественний закон не заряджає такої підлеглості, адже Святе письмо про це нічого не говорить. Ані не схвалюють його закони різних народів, з огляду на повищі причини. Що ж стосується диспуту про убогість, врешті сказав Вільям, то його скромна опінія, яку він та деякі інші люди, як Марсилій Падуанець та Жан де Жанден, доступно виклали у формі порад, провадить до таких висновків: якщо францисканці бажають бути убогими, Папа не може [393] і не повинен опиратися сьому їх чеснотливому бажанню. Що й казати, якби припущення про убогість Христа було доведено, то се не лише було б по мислі міноритам, а й укріпило б думку, що Ісус не прагнув для себе ніякої земної юрисдикції. Але нині вранці від вельми мудрих осіб він, Вільям, прочув про неможливість довести, що Ісус був убогий. Тим-то йому здається, що доречніше обернути це твердження. Позаяк ніхто не довів і довести не зможе, начебто Ісус допоминався для себе і своїх людей якогось мирського владарювання, далекість ся Ісусова від речей дочасних постає як достатній знак, на основі якого можна вважати, не грішачи, що таким чином Ісус надавав перевагу убожеству.

Вільям говорив таким сумирним тоном, висловлював свої переконання з таким сумнівом, що жоден з присутніх не взяв слово, щоб заперечити йому. Це не значить, що сказане ним усіх переконало. Не лише авіньйонці обурено сіпалися, перешіптуючись між собою, але й на самого абата ці слова, схоже, справили несприятливе враження, адже зовсім не так він, мабуть, уявляв собі стосунки між своїм чином та імперією. А щодо міноритів, то Михаїл виглядав розгубленим, Єронім - перестрашеним, а Убер-тин - замисленим.

Тишу перервав кардинал Поджетто, як завжди усміхнений і погідний, і вельми ґречно спитав Вільяма, чи поїде він до Авіньйона, щоб викласти все це перед мосьпаном Папою. Вільям спитав, якої думки про це сам кардинал, і той відповів, що мосьпан Папа чував немало сумнівних опіній у своєму житті, але, хоч він дуже любить усіх своїх дітей, такі твердження, безперечно, вельми засмутять його.

Тут втрутився Бернард Ґі, який досі навіть рота не розкрив: «Я б вельми втішився, якби брат Вільям, який так майстерно і красномовно вміє викладати свої погляди, приїхав представити їх на суд понтифіка...»

«Ви мене переконали, мосьпане Бернард, - мовив Вільям. - Я не поїду. - Відтак, звертаючись до кардинала, вибачливим тоном мовив: - Розумієте, запалення, яке заполонило мені груди, відраджує мені вирушати в таку довгу подорож в цю пору року...» [394]

«Тоді навіщо ви так довго говорили?» - спитав кардинал.

«Щоб свідкувати про істину, - смиренно мовив Віль-яМ _ Істина зробить нас свобідними».

«Е-е, ні! - вибухнув тут Джованні Дальбена. - Тут йдеться не про істину, яка зробить нас свобідними, а про надмірну свободу, яка хоче стати істинною!»

«Цілком можливо», - лагідно погодився Вільям.

Мені блиснуло рантове передчуття, що зараз здійметься ще лютіша буря сердець і язиків, ніж раніше. Але нічого такого не сталося. Поки ще Дальбена говорив, до зали увійшов капітан лучників і, підійшовши до Бернарда, шепнув йому щось на вухо. Той раптом підвівся і жестом руки попросив слова.

«Браття, - мовив він, - гадаю, цю хосенну дискусію нам доведеться відкласти на пізніше, бо зараз одна вельми серйозна подія примушує нас перервати дебати, за дозволом мосьпана абата. Отож несамохіть я сповнив очікування абата, який сподівався, що провинного у багатьох злочинах, скоєних тут нещодавно, буде знайдено. Чоловік цей тепер в моїх руках. Але, на жаль, його схопили запізно, бо він знову... Там дещо сталося...» - і невиразно показав надвір. Він хутко пройшов залою і вийшов, за ним юрмою посунули інші, і серед перших були ми з Вільямом.

Мій учитель зиркнув на мене і сказав: «Боюсь, щось трапилося з Северином».

Книга: Умберто Еко Ім´я Рози Переклад М. Прокопович

ЗМІСТ

1. Умберто Еко Ім´я Рози Переклад М. Прокопович
2. ПРИМІТКА Адсів рукопис розділений на сім днів, а...
3. ДЕНЬ ПЕРШИЙ Першого дня ЧАС ПЕРШИЙ,...
4. Першого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Вільям провадить вельми...
5. Першого дня ЧАС ШОСТИЙ, де Адсо замиловується порталом...
6. Першого дня КОЛО ЧАСУ ДЕВ'ЯТОГО, де Вільям провадить...
7. Першого дня ПІСЛЯ ЧАСУ ДЕВ'ЯТОГО, де описано відвідини...
8. Першого дня ВЕЧІРНЯ, де описано відвідини решти абатства,...
9. Першого дня ПОВЕЧЕР'Я, де Більші і Адсо тішаться радою...
10. ДЕНЬ ДРУГИЙ Другого дня...
11. Другого дня ЧАС ПЕРШИЙ, де Бенцій з Упсали звіряє дещо,...
12. Другого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де вибухає сварка між простаками,...
13. Другого дня ЧАС ШОСТИЙ, де Бенцій повідає дивну...
14. Другого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де виявляється, що настоятель...
15. Другого дня ПІСЛЯ ВЕЧІРНІ, де, хоч розділ цей короткий,...
16. Другого дня ПОВЕЧЕР'Я, де відчиняється вхід у Вежу, по...
17. Другого дня НІЧ, де нарешті вдається проникнути в...
18. ДЕНЬ ТРЕТІЙ Третього дня ВІД ХВАЛИТЕН ДО ЧАСУ...
19. Третього дня ЧАС ШОСТИЙ, де Адсо вислуховує звірення...
20. Третього дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де Вільям розповідає Адсові...
21. Третього дня ВЕЧІРНЯ, де знов точиться бесіда з...
22. Третього дня ПІСЛЯ ПОВЕЧЕР'Я, де Убертин повідає Адсові...
23. Третього дня НІЧ, де Адсо у сум 'ятті душі сповідається...
24. ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ Четвертого дня...
25. Четвертого дня ЧАС ПЕРШИЙ, де Вільям примушує спершу...
26. Четвертого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Адсо б'ється у любовних...
27. Четвертого дня ЧАС ШОСТИЙ, де Адсо йде по трюфелі і...
28. Четвертого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де прибувають кардинал...
29. Четвертого дня ВЕЧІРНЯ, де Алінард, схоже, постачає цінні...
30. Четвертого дня ПОВЕЧЕР'Я, де Срльватор веде річ про...
31. Четвертого дня ПІСЛЯ ПОВЕЧЕР'Я, де описано ще одні...
32. Четвертого дня НІЧ, де Сальватор жалюгідно дає себе...
33. ДЕНЬ П'ЯТИЙ П'ятого дня ЧАС...
34. П'ятого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Северин розповідає Вільямові...
35. П'ятого дня ЧАС ШОСТИЙ, де знаходять убитого Северина,...
36. П'ятого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де чиниться справедливий суд і...
37. П'ятого дня ВЕЧІРНЯ, де Убертин рятується втечею, Бенцій...
38. П'ятого дня ПОВЕЧЕР'Я, де лунає проповідь про пришестя...
39. ДЕНЬ ШОСТИЙ Шостого дня...
40. Шостого дня ХВАЛИТНИ, де призначено нового келаря, але не...
41. Шостого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Адсо, слухаючи «День гніву», -...
42. Шостого дня ПІСЛЯ ЧАСУ ТРЕТЬОГО, де Вільям тлумачить...
43. Шостого дня ЧАС ШОСТИЙ, де відтворюється історія...
44. Шостого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де настоятель...
45. Шостого дня МІЖ ВЕЧІРНЕЮ І ПОВЕЧЕР'ЯМ, де коротко...
46. ДЕНЬ СЬОМИЙ Сьомого дня НІЧ,...
47. Сьомого дня НІЧ, де сіпається екпіроза, а з причини...
48. ОСТАННІЙ АРКУШ Обитель горіла три дні і три ночі, й...
49. ГЛОСАРІЙ Абеляр, П'єр (Pierre Abelard, 1079-1142) -...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate