Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Скільки народ обіцянками не годуй – йому все мало. / Олександр Перлюк

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Умберто Еко Ім´я Рози Переклад М. Прокопович


ДЕНЬ ТРЕТІЙ Третього дня ВІД ХВАЛИТЕН ДО ЧАСУ ПЕРШОГО, де у келії зниклого Беренґарія знаходять рядно, забрукане кров 'ю, от і все

Пишучи це, я почуваюся таким самим змореним, як тієї ночі, себто того ранку. Що тут казати? Після бого-служби абат забив на сполох і кинув на пошуки більшість ченців, і хоч шукали скрізь, усе було намарне.

Перед хвалитнами, нишпорячи в Беренґарієвій келії, один чернець знайшов під сінником біле рядно, забрукане кров'ю. Його показали настоятелеві, у якого це зродило щонайпохмуріші здогади. Там був і Хорхе, який, дізнавшись про це, мовив: «Кров?», немов це здалося йому неймовірним. Коли про це сказали Алінардові, він похитав головою і сказав: «Ні-ні, по третій сурмі смерть приходить з водою...»

Вільям роздивився рядно і мовив: «Тепер усе зрозуміло».

«То де ж Беренґарій?» - спитали його.

«Не знаю», - відповів він. Його почув Аймар, який закотив очі до неба і шепнув Петрові із Сант'Альбана: «Вони, англійці, всі такі». [206]

Десь близько часу першого, коли вже зійшло сонце, послали пахолків оглянути підніжжя крутосхилу навколо мурів. На третій час вони вернулися, не знайшовши нічого.

Вільям сказав мені, що нічого тут вдіяти не можна. Треба чекати на розвиток подій. І подався до майстерень, де зав'язав жваву розмову з Николою, майстром-склярем.

Я ж примостився в церкві біля центрального порталу, поки там відправляли службу. І святобливо заснув, і то на тривалий час, бо ж молоді, схоже, мають більшу потребу в сні, ніж старі, які вже виспалися досхочу, а тепер готуються заснути на цілу вічність.

Третього дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Адсо у скрипторії замислюється над історією свого ордену і над долею книг

Я вийшов з церкви вже не такий стомлений, але з сум'яттям у душі, бо тіло здатне насолоджуватися спокійним відпочинком лише в нічну пору. Я піднявся у скрип-торій, поспитав дозволу в Малахії і почав гортати каталог. Кидаючи неуважні погляди на сторінки, що пробігали мені перед очима, я насправді спостерігав за ченцями.

Мене вразив спокій і безжурність, з якою вони віддавалися своїй праці, мовби їхнього побратима не шукали гарячково по цілому монастирі і мовби ще двоє братів не загинуло раніше за страхітливих обставин. Ось вона, мовив я сам до себе, велич нашого чину: впродовж довгих століть його люди бачили, як юрмища варварів грабують "їхні обителі, як цілі царства западаються у вогненні вири, а все ж далі тривали в любові до пергаменів і чорнила, далі, ледь ворушачи губами, читали слова, які передавалися зі століття у століття, і самі переповідали їх майбутнім вікам. Вони читали і переписували, коли наближався кінець тисячоліття, чому ж їм не робити сього зараз?

Напередодні Бенцій зізнався, що готовий допуститися гріха, аби лиш запопасти рідкісну книгу. Він не обманював і не жартував. Чернець, звісна річ, повинен любити [207] свої книги смиренно, прагнучи їхнього добра, а не звеличення власної допитливості; та спокуса знань для ченців є тим самим, чим для мирян є перелюб, а для білого духовенства - жадоба багатства.

Я гортав каталог, і мені перед очима шалено танцювали таємничі назви: Quinti Sereni de medicamentis, Phaenomena, Liber Aesopi de natura animalium, Liber Aethici peronymi de cosmographia, Libri tres quos Arculphus episcopus Adamnano escipiente de locis sanctis ultramarinis designavit conscribendos, Libellus Q. Iulii Hilarionis de origine mundi, Solini Polyshistor de situ orbis terrarum et mirabilibus, Almagesthus(1)... Мене не дивувало, що таємниця злочинів явно пов'язана з бібліотекою. Для цих мужів, які присвятили себе писанню, бібліотека була водночас небесним Єрусалимом і підземним світом на межі між незнаною землею і пеклом. Бібліотека, її обіцянки і заборони панували над ними. Вони жили з нею, для неї і, можливо, всупереч їй, гріховно сподіваючись вирвати у неї колись всі її тайнощі. Чому б їм було не ризикнути життям, щоб втамувати допитливість свого розуму, чому б не допуститися вбивства, щоб перешкодити комусь заволодіти їх ревно береженою таємницею?

Звісно, це все спокуси, гординя ума. Цілком іншого монаха-переписувача уявляв собі наш святий засновник - здатного переписувати, не розуміючи, готового покластися на Божу волю, охочого писати, бо писання - то його молитва. Чому тепер все не так? Ох, не лише в цім, звичайно, занепад нашого ордену! Він став надто могутнім, його старші змагаються з королями, хіба Аббон не був прикладом монарха, який з монаршою поставою намагається владнати спір між іншими монархами? Навіть знання, що його громадили монастирі, тепер використовувалося як товар на обмін, стало підставою для гордині, приводом до хвастощів і величання; як лицарі пишаються зброєю і хоругвами, так наші абати пишаються розписаними фоліантами... Тим паче (це просто божевілля!), що наші монастирі вже втратили навіть першенство в мудрості: [208] катедральні школи, міські корпорації, університети тепер теж переписували книги, ба навіть більше і краще від нас, і творили нові - може, то й була причина всіх нещасть.

(1) «Про цілющі знадоби», «Явища» Квінта Серена, «Про природу тварин» Езопа, «Про космографію» Етика Пероніма, «Три книги про святі заморські місця, списані єпископом Аркульфом при помочі писаря його Адамнана», «Книжечка Кв. Юлія Іларіона про сотворення світу», «Про земну географію і чудеса» Соліна Полігістора, «Альмагест»... (лат.)

Абатство, де я перебував, було, мабуть, останнім, яке могло пишатися досконалістю у створенні і відтворенні мудрості. Але, мабуть, саме тому його ченців не вдовольняло більше святе діло переписування, і вони, ставши жадібними до нових речей, теж запрагли доповнювати природу. І не помічали, що цим вони освячують занепад своєї слави - я невиразно відчував це тоді і добре знаю тепер, посивівши від літ і досвіду. Бо якщо нове це знання, яке вони хотіли виробляти, вільно випливе за межі цих мурів, ніщо більше не відрізнятиме святе це місце від катедральної школи чи міського університету. Зостаючись сокритим, воно натомість зберігає непорушними свій престиж і свою силу, не зазнає розтління, що його вносять диспути і схоластичне марнославство, яке прагне піддати кожну таїну і кожну велич прискіпливому аналізові sic et non(1). Ось причина того, міркував я, що бібліотеку огортає мовчання і темрява, вона є заповідником знання, але зберігати це знання недоторканим спроможна, лише не допускаючи до нього нікого, навіть самих монахів. Знання - не монета, якій навіть найганебніші торги не можуть нічого уйняти; воно радше схоже на чудову одежу, яка зношується при вжитку і виставлянні напоказ. Хіба не такою є сама книга, сторінки якої кришаться, чорнило й позолота тьмяніють, якщо її торкається забагато рук? На моїх очах Пацифік з Тіволі неподалік гортав старовинний том, сторінки якого через вогкість злиплися. Він слинив собі вказівний та великий пальці і так гортав цю книгу, і з кожним доторком послинених пальців сторінки втрачачи міцність, гортати їх означало згинати, віддавати на поталу суворої дії повітря й пилу, які нищать делікатні прожилки, що ними вкрився пергамен з часом, дають змогу проростати плісняві там, де слина пом'якшила і ослабила ріжок аркуша. Як від надміру лагідності воїн робиться надто м'яким і недолугим, так від надміру владної, допитливої любові книгу вражає недуга, яка приводить її до згуби.

(1) Так і ні (лат.).

[209]

Як цьому зарадити? Перестати читати, а лиш зберігати? Чи були слушними мої побоювання? Що б сказав на це мій учитель?

Недалеко від себе я запримітив рубрикатора, Магнуса з Іони, який саме закінчив шкребти сирицю пемзою і тепер пом'якшував її крейдою, щоб потім шпателем відшліфувати її поверхню. Поряд з ним ще один, Рабан з То-ледо, закріпив пергамен на дошці, позначивши його поля ледь помітними дірочками з обох боків, між якими він тепер металевим вістрям проводив тонесенькі тгоземі лінії. Невдовзі обидва аркуші виповняться барвами та формами, і сторінка, немов релікварій, засяє самоцвітами, інкрустованими в майбутню богоугодну тканину письма. Ці два ченці, помислив я собі, саме переживають свій час земного раювання. Вони творять нові книги, такі ж самі, як і ті, що їх невдовзі безповоротно знищить час... Отже, бібліотеці не загрожує жодна земна сила, вона бо жива... Але якщо вона жива, то чому боїться наразитися на ризик пізнання, відкритися для тих, хто спраглий знань? Чи не цього хотів Бенцій, та й, можливо, ще раніше Венанцій?

Мене охопило сум'яття й острах супроти власних думок. Вони, мабуть, не личили новіцієві, який довіку мав усього лиш сумлінно й покірливо підкорятися правилові - що я згодом і робив, більш не питаючи себе ні про що, а тим часом світ навколо мене поринав у бурю крові й нетями.

Підійшла пора вранішньої трапези, я пішов на кухню, де вже заприятелював з кухарями, і дістав від них кілька ласих шматочків.

Книга: Умберто Еко Ім´я Рози Переклад М. Прокопович

ЗМІСТ

1. Умберто Еко Ім´я Рози Переклад М. Прокопович
2. ПРИМІТКА Адсів рукопис розділений на сім днів, а...
3. ДЕНЬ ПЕРШИЙ Першого дня ЧАС ПЕРШИЙ,...
4. Першого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Вільям провадить вельми...
5. Першого дня ЧАС ШОСТИЙ, де Адсо замиловується порталом...
6. Першого дня КОЛО ЧАСУ ДЕВ'ЯТОГО, де Вільям провадить...
7. Першого дня ПІСЛЯ ЧАСУ ДЕВ'ЯТОГО, де описано відвідини...
8. Першого дня ВЕЧІРНЯ, де описано відвідини решти абатства,...
9. Першого дня ПОВЕЧЕР'Я, де Більші і Адсо тішаться радою...
10. ДЕНЬ ДРУГИЙ Другого дня...
11. Другого дня ЧАС ПЕРШИЙ, де Бенцій з Упсали звіряє дещо,...
12. Другого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де вибухає сварка між простаками,...
13. Другого дня ЧАС ШОСТИЙ, де Бенцій повідає дивну...
14. Другого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де виявляється, що настоятель...
15. Другого дня ПІСЛЯ ВЕЧІРНІ, де, хоч розділ цей короткий,...
16. Другого дня ПОВЕЧЕР'Я, де відчиняється вхід у Вежу, по...
17. Другого дня НІЧ, де нарешті вдається проникнути в...
18. ДЕНЬ ТРЕТІЙ Третього дня ВІД ХВАЛИТЕН ДО ЧАСУ...
19. Третього дня ЧАС ШОСТИЙ, де Адсо вислуховує звірення...
20. Третього дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де Вільям розповідає Адсові...
21. Третього дня ВЕЧІРНЯ, де знов точиться бесіда з...
22. Третього дня ПІСЛЯ ПОВЕЧЕР'Я, де Убертин повідає Адсові...
23. Третього дня НІЧ, де Адсо у сум 'ятті душі сповідається...
24. ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ Четвертого дня...
25. Четвертого дня ЧАС ПЕРШИЙ, де Вільям примушує спершу...
26. Четвертого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Адсо б'ється у любовних...
27. Четвертого дня ЧАС ШОСТИЙ, де Адсо йде по трюфелі і...
28. Четвертого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де прибувають кардинал...
29. Четвертого дня ВЕЧІРНЯ, де Алінард, схоже, постачає цінні...
30. Четвертого дня ПОВЕЧЕР'Я, де Срльватор веде річ про...
31. Четвертого дня ПІСЛЯ ПОВЕЧЕР'Я, де описано ще одні...
32. Четвертого дня НІЧ, де Сальватор жалюгідно дає себе...
33. ДЕНЬ П'ЯТИЙ П'ятого дня ЧАС...
34. П'ятого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Северин розповідає Вільямові...
35. П'ятого дня ЧАС ШОСТИЙ, де знаходять убитого Северина,...
36. П'ятого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де чиниться справедливий суд і...
37. П'ятого дня ВЕЧІРНЯ, де Убертин рятується втечею, Бенцій...
38. П'ятого дня ПОВЕЧЕР'Я, де лунає проповідь про пришестя...
39. ДЕНЬ ШОСТИЙ Шостого дня...
40. Шостого дня ХВАЛИТНИ, де призначено нового келаря, але не...
41. Шостого дня ЧАС ТРЕТІЙ, де Адсо, слухаючи «День гніву», -...
42. Шостого дня ПІСЛЯ ЧАСУ ТРЕТЬОГО, де Вільям тлумачить...
43. Шостого дня ЧАС ШОСТИЙ, де відтворюється історія...
44. Шостого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ, де настоятель...
45. Шостого дня МІЖ ВЕЧІРНЕЮ І ПОВЕЧЕР'ЯМ, де коротко...
46. ДЕНЬ СЬОМИЙ Сьомого дня НІЧ,...
47. Сьомого дня НІЧ, де сіпається екпіроза, а з причини...
48. ОСТАННІЙ АРКУШ Обитель горіла три дні і три ночі, й...
49. ГЛОСАРІЙ Абеляр, П'єр (Pierre Abelard, 1079-1142) -...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate