Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Страх створює Богів, безстрашність – героїв. / Андрій Коваль

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Адольфо Біой Касарес Незвичайні історії Переклад Олександра Буценка


Адольфо Біой Касарес Незвичайні історії Переклад Олександра Буценка

© Adolfo Bioy Casares, Historias desaforadas, 1986

© О.Буценко (переклад з іспанської), 1991

Джерело: Всесвіт 1991, №5. 240 с. - С.: 81-117

Сканування і коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004

Зміст

Пацюк, або Ключ до поведінки

Венеціанські маски

Трійця

Незвичайна історія

Шлях до Індій

Про автора і перекладача

ПАЦЮК, АБО КЛЮЧ ДО ПОВЕДІНКИ

1. Понеділок

- Щодо мене, то я волів би зовсім не виходити з дому,- зазначив професор.

Він мав прізвище Мелвіл, і багато хто називав його капітаном, маючи на оці не фах, а звичку накульгувати заскленим коридором свого швейцарського будиночка над морем, мов отой пірат на капітанському містку. Хоч і старий, він був так само спритний, попри скалічену ногу в ортопедичному черевикові - худорлявий, високочолий, з густою сивою чуприною, завжди ретельно поголений, з незмінною краваткою а ля Вальєр*. Ця краватка й густа чуприна робили його схожим на митця дев'ятнадцятого сторіччя. [81]

* Вальєр Хосе Флоран (1717-1776) -французький генерал від артилерії (очолював Артилерійську академію).

- Насмілюсь зауважити, сеньйоре, що недовгі прогулянки ще нікому не шкодили,- озвався студент.

Його звали Ругероні. Молодий, спортивного вигляду, рудоволосий і веснянкуватий, з випнутими щелепами; погано стулені губи не закривали зубів.

Він брав уроки з предметів, що їх мусив перескладати абиякий студент, але професор відчував до нього прихильність. Якось, не змовляючись, вони від стосунків професора й студента перейшли до інших - учителя і учня.

- А навіщо виходити? - запитав учитель. - Дні такі короткі, що ледь устигаєш поміркувати, почитати, пограти на фісгармонії.

- Бачте, сеньйоре, сусіди можуть торочити, ніби вам щось поробилося. Чи постарішали.

- Мене їхні балачки на обходять.

- Але страждатиме ваше самолюбство.

- Мені воно не властиве.

- А я - навпаки, маю його над міру. Та й хіба досягне юнак чогось у житті без самолюбства і гордощів?

- То чому б вам, сеньйоре Ругероні, не виявити хоч дещицю їх у навчанні? - зичливо всміхнувся вчитель. - Аж не віриться, що саме цього вам бракувало на іспитах.

- Якось ви самі казали, що іспити й лекції небагато важать. Я прагну навчитися міркувати.

- Що ж, у цьому, певно, ви маєте слушність. Життя коротке, і не слід гайнувати часу. Тепер ви розумієте, чому я не виходжу? У мене тут є все. Чудовий будинок, і розташований вдало. Коли ж хочу перепочити, просто визираю у вікно. З ось цього, навпроти, скажімо, бачу море й мрію про кораблі та мандри. Уявні мандри найприємніші, бо позбавлені клопоту. Якщо ж визираю в те, дальнє вікно, то вдихаю соснові пахощі.

- Що це? Чуєте? - раптом прошепотів Ругероні.

Запалу тишу порушувало виразне скреготіння зубів, що гризли дерево.

- Все на світі має свої вади,- пояснив учитель. - Вада цього будинку - пацюк.

Ругероні кинув погляд на гладеньку стелю і поцікавився:

- Він на другому поверсі?

- Можливо.

- А ви не пробували наставити пастку?

- Марно.

- Мене чомусь дратує це шарудіння.

- Мене також,- визнав учитель. - Та, на щастя, ми чуємо тільки шарудіння і не відчуваємо смороду.

Ругероні поглянув на годинник і заквапився:

- Мені вже час бігти. Маріса зачекалася. [82]

2. Вівторок

Щойно вони розпочали урок, як почулося знайоме порипування дерева. Як і напередодні, хіба що трохи виразніше. Цього разу рипіння долинало з сусідньої кімнати.

Ругероні зазначив:

- Нізащо б не подумав, що це пацюк. Певно, чималий.

- Величезний.

- Ви його бачили?

- Ні, не бачив.

- Звідки ж тоді знаєте?

- Інші бачили.

- І наплели, нібито він величезний. Звісно, збрехали.

- Не збрехали.

- Ви певні?

Ругероні підвівся й рушив до сусідньої кімнати.

- Що ви надумали? - поцікавився Мелвіл.

- Відчинити двері, якщо ваша ласка. І покласти край сумнівам. Простіше простого.

- Не збрехали, бо нічого не розповіли.

- Он як! І чому ж? - Ругероні рішуче взявся за клямку.

- Бо їх самих більше не бачили. Вони зникли. Перестали існувати. Розумієте?

- Нібито розумію...

Ругероні відпустив клямку й завмер, не зводячи здивованих очей з учителя. А той незлобиво подумав: «Та він і сам схожий на пацюка. Як я цього не помітив досі? Вкритий ластовинням писок охайненького, руденького пацюка. А ще ці випнуті зуби». Проте вголос запитав:

- Бачите на обрії дим? - Він узяв Ругероні за руку, підвів до вікна й показав на море. - А онде й пароплав, бачите? Спонукає помріяти про втечу. Вкрай необхідна кожному мрія.

3. Середа

Того ранку Мелвіл кілька разів пройшовся заскленим коридором, не роззираючись по боках, і знову ховався в будинку. А коли відчиняв двері учневі, не стримав вигуку:

- Нарешті!

- Я спізнився на урок?

- Уроку сьогодні не буде. Хочу вам дещо розповісти. Навіть не уявляєте, як нетерпляче я вас чекав. Це вкрай важливо.

Тим часом Ругероні детально розповів, як його наречена, Маріса, потягла його дивитися будинок на продаж біля бензозаправної станції, як вони цілу годину роздивлялися кімнати й прикидали, де поставлять ліжко, стіл, стільці й інші меблі. А тоді докинув, що у них катма грошей, і зазначив, що коли часом бензоколонка вибухне, то всі сусідні будинки злетять у повітря.

- Бідолашна дівчина. їй так хочеться родинного життя,- докинув учитель. - А проте я порадив би не квапитись. Поки не підшукаєте житло, яке задовольняє вас, не наймайте його. І тим більше не купуйте. [83]

- Та цур вам, сеньйоре! У нас із Марісою не вистачить грошей і на собачу будку.

- Не занепадайте духом. Завжди слід сподіватися на виграш у лотерею чи на спадщину.

- Ми не купуємо лотерейних квитків. І нам нема від кого чекати спадщини.

- Тим краще. Адже можна одержати якусь несподівану премію. Але не хапайтеся за перше-ліпше житло, не кваптесь. Повірте мені: вкрай важливо, аби оселя, в якій живеш, подобалась.

- Навіть з пацюком? А ваша вам подобається?

- Навіть з пацюком. Ой, я згадав, що маю для вас важливу новину. Вчора ввечері мене наче осяяло. І я зробив відкриття.

- Що ж ви відкрили?

- Ключ. До людської поведінки. Запам'ятайте сьогоднішній день!

- А який сьогодні день?

- Не знаю. Подивіться в свій нотатник-щоденник і запишіть на відповідній сторінці: «Цього незабутнього дня я перший дізнався про відкритий Мелвілом пробний камінь. Він визначає, які вчинки й почуття добрі, а які погані». За моральну засаду я взяв одну з мрій, що зринула ще за моєї юності, коли ми з друзями провадили довжелезні розмови про судну годину.

- Ваше відкриття справді вкрай важливе. Поздоровляю вас, учителю!

- Слід відзначити цю подію.

Учень ще раз привітав учителя, а той відчинив шафку, дістав звідти пляшку з гранатового кольору рідиною і наповнив дві чарки. Вони чокнулись.

- Розповідати?

- Атож.

- Але спершу трохи історії. Звикнувши до пацюка в своєму будинку, я став помічати, що він дедалі більше опосідає мої думки. Аби якось зарадити цьому, я задля розваги спитав себе жартома: а який сенс і яка користь, що ця потворна тварина існує? Але сам намір знайти якесь виправдання розлютив мене.

Вчитель підхопився зі стільця і зашкутильгав по кімнаті. «Він і справді нагадує капітана,- подумалось Ругероні. - Чи й гарпунника, що видивляється в морі кита».

Мелвіл зазначив, що шукати доцільність і лад у довколишньому світі прагне сам наш розум. Людський розум, як на нього, тяжіє до безсмертя, а тіло несе ознаки минущості. Ця невідповідність і спричинює наш життєвий смуток.

- Але,- провадив він далі,- оскільки розум дано для мислення, а сам ти уособлюєш у собі весь світ, то я продовжив свої пошуки. Хто чого шукає, те й знаходить. Учора ввечері - еврика! - мене осяяло, і тепер я маю чарівну паличку-ключик; приклавши її до будь-якого почуття, вчинку, поривання, душевного стану, можна визначити їхню вартісність.

І порадив учневі переконатися самому.

- Виберіть якесь почуття і протиставте йому.

- Кому, пацюкові?

- Так, пацюкові.

- І що ж мені вибрати? - аж ніби розгубився Ругероні.

- Будь-що: кохання, секс, дружбу, себелюбство, співчуття, заздрість, жорстокість. Чи прагнення влади, задоволення бажань і ласолюбство, хвалькуватість чи скнарість. Що спаде на думку.

- Якщо я вірно вас розумію,- мовив Ругероні,- то пацюк означає смерть.

- Так, нашу смерть, наше зникнення, а також зникнення всього - речей, людей, історії, світу.

- І що не витримає протиставлення, нічого не варте?

- Атож, хоч ваше шановане самолюбство й безцінні гордощі теж виявляться марними.

- А боягузтво? - докинув Ругероні, в якого, прокидалася гострота думки, коли зачіпалося його самолюбство. - Можливо, його перевага в тому, що проганяє саму думку про смерть? [84]

- Така втеча небагато важить,- відказав Мелвіл. - Адже пацюк неминучий. Смерть - із століття в століття. Чого варті якісь дні чи роки перед вічністю? А щоб закарбувати їх у свідомості, слід надати надзвичайної вартосності буттю. Іншими словами, опоетизувати його.

Проте учень не відступав. З якоюсь аж затятістю (принаймні так видалося Мелвілу) він зауважив:

- Гаразд, сеньйоре. Тоді погодьтеся, вважаючи безглуздими ймовірні переваги боягузтва, напрошується висновок, що навіть такий злочин, як убивство - дрібниця. Якщо, скажімо, торкнутися його вашим коштовним пробним каменем.

Якби Ругероні не захопився своїми хитромудрими розумуваннями, то, певно, помітив би, як міниться обличчя вчителя: з розпашілого воно спершу ніби посиніло, а тоді й побіліло, як крейда. Але це тривало лише мить. Майже впокорено вчитель посміхнувся:

- Вітаю вас, Ругероні. Пишаюся вами. Ваш закид вказав на обмеженість - чого приховувати - мого універсального ключа до людської поведінки. Очевидно, я розмірковував про людство, що його складають такі люди, як ми з вами. Хіба можна уявити, щоб хтось із нас серйозно замислився над тим, добре це чи погано - вбити ближнього? Зізнаюсь, я не брав до уваги вбивць, цих загадкових і незбагненних осіб...

- Так чи інакше, доведеться визнати: це трохи похитує віру у ваш ключ, пробний камінь чи чарівну паличку... Цей інструмент не завжди точний.

- Гадаю, Ругероні, ви не вимагатимете наукової точності від так званих - досить невдале визначення - суспільних наук. Прагнення піднести їх до рівня точних наук лише принижує їх. - -

Ругероні раптом відзначив:

- А пацюка сьогодні щось не чути. Чи не забрався він геть? Мелвіл трохи роздратовано заперечив:

- Хоч його й не чути, він напевне десь тут.

4. Четвер

Він ледь віддихувався після бігу. Знову запізнювався. Як ніколи. Двері будинку розчинені, на підлозі кабінету настільна лампа, а в кріслі Мелвіла сидів поліцейський.

- Що сталося? - здивувався він.

- То ви і є студент Ругероні?

Це запитав не поліцейський, а комісар Бальдасарре, він зайшов до кабінету з сусідньої кімнати. Ругероні повторив запитання.

Комісар Бальдасарре був похмурий і опасистий чоловік, зовнішність його свідчила про неохайність, неуважність і недбальство. Стомлений, він наче тільки й вишукував крісло, аби впасти в нього. А тоді позіхнув і кліпнув очима. Потім втупився ніби в порожнечу невиразним, хоч і зичливим поглядом. І відказав:

- Якщо відверто, то я вас і чекав, аби про це запитати.

«Отже, мене в чомусь підозрюють»,- подумки виснував Ругероні. І запитав уже комісара:

- А можна взнати, чому ви мене чекали?

Комісар знову позіхнув, потягнувся і став неквапливо пояснювати. Мовляв, знаючи про те, що Ругероні щоранку приходив сюди брати уроки, він подумав, що хлопець, який постійно спілкується з професором, міг би пролити світло на дещо й посприяти поліції.

Заспокоївшись щодо себе, Ругероні стривожився вже за професора. Але не встиг ні про що запитати, бо комісар його випередив.

- Як я розумію,- мовив він,- і сьогодні ви прийшли, як завжди, на урок. Комісар заплющив очі.

- Атож, як завжди,- потвердив Ругероні, зацікавлено розмірковуючи, чи не задрімав комісар. - Хоч і з особливим настроєм.

- Тобто? Якесь передчуття?

- Зовсім ні. Розкаяння. Я хотів вибачитись. Сеньйор Мелвіл виявив мені неабияку довіру. Розповів про щойно вигадану чи відкриту ним теорію, яку я пихато заперечив. Саме так: пихато. [85]

Комісарові очі розплющились, заблищали й уп'ялися в Ругероні, ніби в здобич.

- І більше нічого? Може, суперечка перейшла на крик? А тоді й до кулаків дійшло?

- Та як вам могло таке спасти на думку? Професор виклав мені теорію, завдяки якій можна визначити вартість наших почуттів, протиставивши їх пацюкові, що живе в будинку.

Комісар роззявив рота, та за мить зауважив:

- Послухайте, юначе, я щось не зовсім второпаю ваші слова. Точніше, одне слово - пацюк. Цікаво, що саме його ви згадуєте після того що сталося.

- А що сталося?

- Попереджаю, якщо ви прагнете збити слідство на пацюка, то ні мене, ні прокурора з суддею на це не спіймаєте. По-перше, встановлено, що пацюків у будинку нема. По-друге, жоден пацюк у світі не лишить таких укусів.

- Які ще укуси?

- Ті, що призвели до смерті небіжчика.

- Небіжчика? А хто загинув? Тільки не кажіть, що з професором скоїлося непоправне!

- А ви не робіть здивованого погляду. Невже наша присутність нічого не підказала вам? Рано-вранці ринковий рознощик побачив тут воістину дантівське видовище. І негайно викликав нас. Завважте, згадані укуси належать куди більшій за пацюка істоті. Певно, завбільшки з вас.

Комісар уп'явся очима у випнуті зуби Ругероні. Той несамохіть стулив губи, приховуючи свою ваду.

- Ви що, підозрюєте мене? Та чого б я вдавався до такого звірства.

- Ми не маємо доказів, що це зробили ви. Але знаємо про іскру, яка могла викликати пожежу - дріб'язкову суперечку. Тепер зрозумілий і мотив: вам відомо, що професор відписав вам цей будинок, аби ви оселилися в ньому з нареченою?

- Звідки ви це взяли?

- З професорового заповіту. Знайшли в нічному столику. - Комісар довірчо поцікавився. - То як, захазяйнуєте тут?

- Ніколи в житті! Після того, що сталося...

- Після того, що сталося? - В голосі комісара знову прокинулося зацікавлення. - Ви ж начебто не знали, що сталося.

- Ви ж самі розповіли...

- Чому ви не хочете переїздити сюди?

- Насамперед через пацюка. Не хочу жити з пацюком. Раніше я ще сумнівався, що він є. А тепер знаю достеменно.

- У будинку нема ні пацюків, ні будь-яких інших тварин. Наш капрал, визнаний фахівець - він працював у солідних закладах по боротьбі з гризунами - перевірив увесь будинок, кожну кімнату, кожен сантиметр. Але нічого не знайшов.

- Нічого?

- Нічогісінько. А що я знайшов відповіді на «чому» і «як» (поки припущення), то мушу взнати про алібі у підозрюваного.

- Тепер уже я не збагну, про що йдеться.

- Тож я вас запитую: де ви були вчора вночі?

- А де я міг бути? В нареченої.

5. Одного ранку, через деякий час

Вони саме розставляли свій нехитрий скарб по кімнатах і шафах, коли постукали в двері. То був Бальдасарре. Трохи злякано, Ругероні спитав:

- Що вас привело сюди, комісаре?

Бальдасарре глянув спершу на дівчину, тоді перевів погляд на співрозмовника. Пильний, але привітний погляд.

- Єдине бажання поновити добросусідські стосунки, які я колись, на жаль, мусив порвати через службові причини.

З удаваною незворушністю Ругероні докинув: [86]

- І навіть запідозрили одного із своїх добрих сусідів...

- Та коли дізнався, що його алібі засвідчує високопорядна сеньйорита, а тепер - сеньйора Маріса, то сказав собі - підозри безглузді. І відразу спрямував увагу на ринкового рознощика, без твердого алібі. А тому й піддатливішого, набагато піддатливішого. Проте все даремно. То були прикрі години. Я людина старого гарту. Зізнаюся між нами, що без допитів з тортурами я ніби зв'язаний по руках. Отож зрозумів, що за таких обставин вибору в мене немає. Єдиним прийнятним кроком лишалася відставка.

- І ви пішли у відставку?

- Так. Тож відтепер я не комісар, а просто Бальдасарре. До речі, хочу повідомити, що я тепер власник ринку, а тому вбачаю у вас не лише друзів, а й клієнтів. Власне, ніяких змін ви не відчуєте - рознощик лишився той самий. Я вже казав, що дещо старомодний, бо прив'язаний до людей і до звичок. Не визнаю змін.

- Може, чашечку кави? - запропонував Ругероні.

- Перепрошую. Я саме обходжу свою клієнтуру, тож ніколи. Хіба іншим разом. То вам подобається будиночок?

- Дуже.

- І хто тепер стверджуватиме, що комісар не мав слушності?

- - У чому? - здивувалася Маріса.

- Як це, в чому? А в тому, що тут нема пацюків. Іще добре, що вашому чоловікові вистачило тижня, аби переконатись у цьому.

- Не всі ж пацюки - мої,- пожартував Ругероні.

- Перехрестися,- докинула Маріса.

- Мертвий собака не вкусить,- заспокоїв комісар.

Молодята, обійнявшись, провели його до заскленого коридора. Вони бачили, як комісар покотив на велосипеді. А коли повернулися в будиночок і зачинили двері, то почули знайоме рипіння...

Книга: Адольфо Біой Касарес Незвичайні історії Переклад Олександра Буценка

ЗМІСТ

1. Адольфо Біой Касарес Незвичайні історії Переклад Олександра Буценка
2. ВЕНЕЦІАНСЬКІ МАСКИ Коли мені кажуть про соматичність як...
3. ТРІЙЦЯ 1. Хоанна Люблю читати мемуари, певно,...
4. НЕЗВИЧАЙНА ІСТОРІЯ Поки він приготує мені чай (бажано б...
5. ШЛЯХ ДО ІНДІЙ Мені й на гадку не могло спасти, що невдовзі...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate