Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Архіпелаг "Павич", острів "Дамаскин" (2003)
43.
Як на мене, специфіка створення портретів персонажів у творах Павича примушує згадати деякі канони православного живопису. Звісно, цю тезу не слід розуміти буквально і банально: мова тут іде зовсім не про релігійний канон, а про, сказати б, загальний підхід до роботи, стилістику, манеру письма. У портретах Павича теж зазвичай нема “одурманюючої реалістичності й анатомічної правильності фігур, ликів, рук”, вони радше імпресіоністично-символістичні (див. вище).
Дамаскин був ще й видатним ученим-теософом, саме його стараннями “православне віровчення було приведено до... стрункої системи”. А його відома богословська праця “Джерело знання” вплинула на майбутні покоління не лише православних, а й католицьких богословів (зокрема на фундатора доктрини католицизму Фому Аквінського44. - Ю.К.). Для православної Церкви твір Іоанна Дамаскина дотепер є основним джерелом основ християнського віровчення. Це система ідей про Бога, створення світу і людини, що визначає Його місце в цьому й у потойбічному світах”. Більше того, відомий вчений-богослов, автор праць із православної патристики Георгій Флоровський (1893-1979) взагалі вважає, що “вплив Дамаскина на Сході в богослужебній поезії був вирішальним, відчувається він і на Заході”.
Та нас передовсім цікавить літературний доробок Дамаскина, якого за “невичерпність у ньому благодаті Святого Духа, що тече в словах його й у житті” (Г.Флоровський) метафорично називали “златоструйним”. Зокрема, він уклав великодній канон, могутній гімн “Воскресіння Христове видівши”, чудові надгробні молитви, довершені тропарі45 тощо. Один із його довершених тропарів переспівав російський письменник О.К.Толстой у поемі “Дамаскин” (1858):
“Какая сладость в жизни сей
Земной печали непричастна?
Чье ожиданье не напрасно?
И где счастливый меж людей?
Все то превратно, все ничтожно,
Что мы с трудом приобрели, -
Какая слава на земли
Стоит тверда и непреложна?
Все пепел, призрак, тень и дым,
Исчезнет все, как вихорь пыльный,
И перед смертью мы стоим
И безоружны и бессильны.
Рука могучего слаба,
Ничтожны царские веленья -
Прими усопшего раба,
Господь, в блаженные селенья!..
Свого часу я писав, що виникнення т. зв. “питань” (“гомерівського питання”, “сервантівського питання”, “шекспірівського питання”, “шолоховського питання” тощо) може кваліфікуватися як своєрідний атрибут популярності письменників, адже “кому потрібне те, що нікому не потрібне”: хто буде сперечатися через авторство поганих творів, та ще й нікому не відомих письменників? Так ось, у літературознавстві є “дамаскинівське питання”. Йдеться про авторство “душекорисної повісті” “Варлаáм і Іоасáф”. Без сумніву, її матриця запозичена з переказів про Будду. Сюжет типовий для такого жанру: про перевиховання спадкоємця індійського престолу Іоасафа і навернення його до християнства. Цей твір був одним із найпопулярніших протягом усього Середньовіччя, перекладений багатьма мовами, в т.ч. старослов’янською. Від 1886 р. точаться дискусії про його авторство46. Одні дослідники вважають автором Дамаскина, другі - афонського монаха Єфимія Івірського (помер бл. 1028). Полеміка триває і зараз47.
Авторитет Дамаскина в країнах православного ареалу, зокрема в Київській Русі, був настільки високим і беззаперечним, що в канонічному “Житії” його було названо “найбільшим поетом Візантії і всього християнського світу”. Ось своєрідне відлуння цієї слави, втілене у середині 19 ст. О.К.Толстим у згаданій уже поемі “Иоанн Дамаскин”:
...Не с диких падает высот,
Средь темных скал, поток нагорный;
Не буря грозная идет;
Не ветер прах вздымает черный;
Не сотни гнущихся дубов
Шумят главами вековыми;
Не ряд морских бежит валов,
Качая гребнями седыми, -
То Иоанна льется речь,
И, сил исполненная новых,
Она громит, как божий меч,
Во прах противников Христовых...
Не забуваймо, що Павич не лише добре знає візантійську історію, культуру, релігію і літературу, а й сам пише клерикальні вірші тією “візантійською” мовою, якою послуговувався й Дамаскин: “Я дуже любив писати вірші - літургійну поезію мовою наших древніх церковних переказів, мовою, яку, на жаль, уже ніхто не розуміє” (ИЛ). Це теж не могло не позначитися на ідейно-художніх особливостях як усього архіпелагу “Павич”, так і острову “Дамаскин”.
Другого героя оповідання звати Йован Лествичник. Звичайно, це ім’я також аж ніяк не випадкове. Так звали теж видатного діяча православної церкви монаха Іоанна (бл. 525-бл. 600), прозваного за своєю головною працею “Лествичником” (“Клімаком”). “Лествиця”, тобто “драбина”, - наскрізний, символ важкого духовного сходження, що проходить через усю книгу. Понад усе цінує Іоанн сáме напружене зусилля боротьби із самим собою... Суворі приписи подвижницької моралі викладені в “Лествиці” дуже простою і невимушеною мовою... Велику роль відіграють сентенції
Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Архіпелаг "Павич", острів "Дамаскин" (2003)
ЗМІСТ
На попередню
|
|
