Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Зазирни у дзеркало – і побачиш людину, яку ти повинен зробити кращою. / Андрій Коваль

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Едгар Берроуз. ТАРЗАН. І


— ‘ Слухай, — сказав Тарзан, трохи відпустивши його, але не вивільняючи рук. — Я, Тарзан, верховний вождь мавп, могутній мисливець, могутній боєць. В усіх джунглях немає нікого могутнішого, аніж я. Ти сказав мені: «ка-го-да». Це чули всі. Не сварися більше ні зі своїм вождем, ні зі своїми одноплемінниками, бо наступного разу я вб’ю тебе. Зрозумів?

— Ху, — підтвердив Теркоз.

— Ну, тепер досить із тебе?

— Ху, — сказала мавпа.

Тарзан випустив його, і через кілька хвилин усі зайнялися знову своїми справами, начебто не трапилося нічого, Що порушує спокій у їхньому первісному лісовому пристановищі.

Але у свідомості мавп глибоко зміцнилося переконання, що Тарзан — могутній боєць і дивовижне створіння. Дивне було те, що в його руках було життя ворога, і замість того, щоб його убити, він подарував йому життя.

Надвечір, коли все плем’я зібралося разом, за своїм звичаєм, перш ніж темрява огорнула джунглі, Тарзан, обмивши в прозорих водах струмка рани, скликав до себе старих самців.

— Ви знову бачили сьогодні, що Тарзан, вождь мавп, наймогутніший серед вас, — сказав він.

— Ху, — відповіли вони в один голос, — Тарзан могутній.

— Тарзан, — продовжував він, — не мавпа. Він не схожий на своє плем’я. Його шлях — не ваш шлях, і тому Тарзан повернеться в лігвище свого роду біля великого озера. Ви повинні обрати собі нового вождя. Тарзан більше не повернеться.

Отак молодий лорд Грейсток зробив перший крок до тієї мети, що він собі поставив — пошуку білих людей, подібних до нього.

XІІІ

ЙОГО ВЛАСНИЙ РІД

Наступного ранку Тарзан, що дуже постраждав від завданих йому Теркозом ран, подався на захід до морського узбережжя.

Він рухався дуже повільно, провів ніч у джунглях і дістався до своєї хатини майже ополудні.

Протягом кількох-днів він виходив дуже рідко і то лише для - того, щоб зібрати потрібні йому для втамування голоду плоди і горіхи:

Але через десять днів Тарзан уже зовсім одужав. На його обличчі лишився тільки страшний шрам, іще незагоєний, що починався над лівим оком, йшов поперек усієї голови і кінчався над правим вухом. Це був слід, залишений Теркозом, коли той зірвав з нього скальп.

Під час одужування Тарзан намагався змайструвати плащ зі шкіри Сабор, що пролежала увесь час у хатині. Але він побачив, що шкіра тверда як дерево. Оскільки він нічого не знав про вичинення, то йому довелося відмовитися від задуманого.

Отож він вирішив украсти хоч який-небудь одяг у когось із чорношкірих у селищі Мбонги, бо Тарзан, вихованець мавп, вирішив усіма можливими способами відзначити свою еволюцію щодо істот нижчого порядку. А на його думку, не було більш відмітної ознаки людського поріддя, як прикраси й одяг.

З цією метою він зібрав різні прикраси для рук і ніг, зняті ним з чорних воїнів, що загинули від його швидкої і безшумної петлі. Усе це він надяг так, як бачив на інших.

На шию він повісив золотий ланцюжок з обсипаним брильянтами медальйоном його матері, леді Еліс, а за спину, на ремені, сагайдак зі стрілами, теж знятий ним з когось із чорношкірих.

Стан він прикрасив поясом з невеликих смужок необробленої шкіри. Він сам змайстрував собі цей пояс для саморобних піхов, у які вкладав мисливський ніж свого батька. Довгий лук, що належав Кулонзі, висів за його лівим плечем.

Молодий лорд Грейсток являв собою оригінальну і войовничу постать. Його густе чорне волосся спадало йому на плечі, а попереду було нерівно зрізане мисливським ножем, щоб не лізло в очі.

Його струнка і прекрасна фігура, мускуляста, як у найкращих древніх римських гладіаторів, але у поєднанні з тим із м’якими і ніжними обрисами еллінського бога, свідчила з першого ж погляду про дивне поєднання величезної сили з гнучкістю і спритністю.

Тарзан, годованець мавп, був уособленням первісної людини, мисливця, воїна. ‘

Зі шляхетною поставою вродливої голови на широких плечах, з вогнем життя і розуму в прекрасних і ясних очах, він видавався напівбогом у древньому пралісі.

Але Тарзан і не думав про це. Він шкодував, що в нього не було одягу і що він не може довести всім мешканцям джунглів — він людина, а не мавпа. Часто в його голову закрадався серйозний сумнів: а чи не може він знов перетворитися на мавпу.

Хіба волосся не почало пробиватися в нього на обличчі? У всіх мавп волосаті обличчя, а єдині люди, яких він бачив — чорношкірі — зовсім безволосі, за деякими винятками.

Правда, у книжках йому доводилося бачити малюнки людей з густим волоссям на щоках і підборідді, але Тарзан ретельно голився. Майже щодня точив він свій гострий ніж і зішкрібав свою молоду бороду, щоб геть чисто знищити цю принизливу ознаку мавпи.

Отож, він навчився голитися, — правда, грубо і болісно, проте вдало.

Коли він відчув, що зовсім одужав після кривавої сутички з Теркозом, Тарзан якось уранці подався до селища Мбонги. Він

ішов недбало звивистою стежкою в джунглях, замість того щоб пересуватися у верховітті, як раптом опинився віч-на-віч із чорним воїном.

Дикий подив тубільця був майже комічний, і перш ніж Тарзан устиг зняти свого лука, воїн побіг стежкою з лементом тривоги, схоже, кликав на підмогу.

Тарзан кинувся в погоню верхів’ям і за кілька хвилин побачив попереду людей, котрі бігли щодуху.

їх було троє, і вони як скажені мчали вервечкою повз густий чагарник.

Тарзан їх легко обігнав, і вони не помітили ні того, як він безшумно нісся над їхніми головами, ні того, як він причаївся на низькій гілці, під якою пролягала стежка.

Тарзан дав проскочити двом першим воїнам, але коли третій наблизився, непомітна петля оповила чорне горло і була затягнута спритним рухом.

Пролунав несамовитий крик, і воїни, обернувшись, побачили, що тіло товариша, наче його підхопив невидимий дух, повільно піднімається в гущавину над ними.

З лементом вони кинулися бігти ще швидше, сподіваючись врятуватися.

Тарзан мовчки і швидко покінчив зі своїм бранцем, зняв з нього зброю, прикраси і — о, щастя! — прекрасну замшеву пов’язку зі стегон. Він негайно ж одягнув її на себе.

Отепер він, нарешті, вдягнений так, як личить бути вдягненим людині. Ніхто не зможе більше сумніватися в його високому походженні. Як приємно було б повернутися зараз до свого племені, виставивши напоказ перед їхніми заздрими очима це дивовижне вбрання!

Зваливши тіло чорного на плече, він неквапно рушив деревами до маленького, обнесеного частоколом селища, бо знову мав потребу в стрілах.

Зовсім близько підійшовши до огорожі, Тарзан побачив збуджену юрбу, що оточувала обох утікачів, які, тремтячи від страху й утоми, ледве могли розповісти нечувані подробиці своєї пригоди.

— Мірандо, — говорили вони, — йшов перед нами, трохи оддалік, але раптом він прибіг до нас із лементом, що страшна людина, біла і гола, переслідує його. Усі втрьох ми кинулися бігти щодуху.

Потім знову пролунав пронизливий лемент жаху Мірандо, а коли вони повернули голови, то побачили страшне видовище — тіло їхнього товариша злітало нагору, у верховіття; руки і ноги його судомно билися в повітрі, а язик висунувся з відкритого

рота. Жодного звуку не вимовив він більше, і біля нього не було видно абсолютно нікого.

У селищі почалася паніка. Але мудрий старий Мбонга зробив вигляд, що не вірить їхній розповіді.

— Ви розповіли нам довгу казку тому, що не насмілилися сказати правду. Вам соромно зізнатися, що коли лев стрибнув на Мірандо, ви втекли, полишивши його. Ви боягузи!

Лише Мбонга скінчив останнє слово, як над ним у верховітті пролунав голосний тріск. Усі зі страхом підвели голови. Видовище, що постало перед їхніми очима, змусило здригнутися навіть мудрого старого Мбонгу, бо, перевертаючись й звиваючись, з вершини дерева летіло мертве тіло Мірандо і з хрускотом розпласталося на землі коло їхніх ніг.

Як один, усі чорношкірі кинулися врозтіч і зникли в гущавині лісу.

Тоді Тарзан сміливо ввійшов у селище, поновив свій запас стріл і з’їв їжу, покладену дикунами для утихомирення гніву таємничого злого духу.

Перш ніж піти, він переніс тіло Мірандо до воріт селища і поставив його стійма коло огорожі так, що здавалося, начебто його мертве обличчя дивиться крізь огорожу уздовж стежки, що веде до джунглів.

Багато разів намагалися страшенно налякані дикуни ввійти в селище повз моторошне обличчя їх мертвого товариша, що шкірило зуби, поки, нарешті, усе-таки насмілилися це зробити. Коли вони побачили, що їжа і стріли зникли, то зрозуміли, що Мірандо загинув тому, що бачив страшного духа джунглів.

Це пояснення видалося їм найрозумнішим. Усі, хто зустрічав цього жахливого бога лісів, умирали: з живих ніхто не бачив його. Вигляд його приносив неминучу смерть.

Вони подумали також, що поки будуть постачати божество стрілами і їжею, воно не буде їм шкодити, якщо тільки не дивитися на нього. І тому Мбонга ухвалив, щоб, на додачу до їжі як жертву давати і стріли для Мунанго Ксевати — так вони назвали духа джунглів. Відтоді так і робили.

Якщо вам коли-небудь випаде нагода побувати в цьому селищі, загубленому в африканських джунглях, то ви, безсумнівно, побачите перед малесенькою очеретяною хатиною, побудованою за огорожею селища, невеликий горщик з їжею, а поруч сагайдак із добре змащеними отрутою стрілами.

Тим часом Тарзан повагом йшов додому, полюючи дорогою. Коли він підійшов До пологого берега, де стояла його хатина, перед його очима постало дивовижне видовище.

У дзеркалі тихих вод бухти стояло велике судно, а на березі лежав маленький човен.

Але найдивніше було те, що між берегом і його хатиною рухалося кілька, подібних до нього, білих людей.

Тарзан побачив, що багато в чому вони були схожі на малюнки в його книгах. Він підкрався до них згори по деревах, поки не опинився майже над ними.

їх було десятеро. Засмаглі від сонця і якісь мерзенні на вигляд людці. Вони стовпилися навколо човна, голосно і сердито лаючись і сильно жестикулюючи. Один із них, маленький, чорнобородий з гидким, підлим обличчям, що нагадало Тарзану пацюка-намбу, поклав руку на плече велетня, що стояв поруч із ним і з яким усі інші сперечалися і сварилися.

Маленький чоловічок показав у глиб лісу, і велетень змушений був глянути у визначеному напрямку; тоді чоловічок із підлим обличчям вихопив з-за пояса револьвер і вистрелив у спину велетня.

Той змахнув руками над головою, коліна його підігнулися, і без єдиного звуку він звалився на землю мертвий.

Постріл, що його вперше чув Тарзан, викликав у нього подив, але й цей незвичний звук не міг змусити здригнутися його здорові нерви і викликати у нього подобу паніки.

Поведінка білих чужоземців — от що найбільше стривожило його. Він насупив брови і поринув у глибоку задуму. — «Добре зробив я, — подумав Тарзан, — що стримав свій перший порив кинутися і вітати цих білих людей як братів!»

Очевидно, вони нічим не відрізнялися від чорних людей і були не більш цивілізовані, аніж мавпи, і не менш жорстокі, аніж Сабор.

Якусь мить інші стояли і мовчки дивилися на маленьку людину з відразливим обличчям і на велетня, що лежав мертвий на березі.

Потім один з них засміявся і ляснув маленьку людину по спині. Знову тривали довгі розмови і жестикуляції, але сварок було менше.

Потім спустили човен, усі стрибнули до нього і почали веслувати в напрямку до великого корабля, на палубі якого Тарзан міг розгледіти багато інших постатей.

Коли люди з човна піднялися на борт, Тарзан зістрибнув на землю за великим деревом і поповз до хатини, так, щоб вона приховувала його від людей з корабля.

Прослизнувши до хатини, він побачив, що тут усе було перевернуто і розкидано. Його книжки й олівці валялися на підлозі, його зброя й інші його маленькі скарби теж були повсюди розкидані.

Коли він побачив цей розгардіяш, свіжий шрам на його чолі раптом проступив від гніву яскраво-малиновою смугою на смаглявій шкірі.

Тарзан швидко підбіг до шафи і став нишпорити на нижній полиці. — «Ага!..» — полегшено зітхнув він, коли вийняв звідти металеву скриньку і, відчинивши її, знайшов недоторканими свої найбільші скарби.

Фотографія усміхненого молодого чоловіка з енергійним обличчям і загадкова чорна книжечка були цілі.

Але що це?

Чуйне вухо його вловило слабкий, але незнайомий звук.

Підбігши до вікна, Тарзан глянув у напрямку бухти. З великого корабля була спущена на воду поруч з першою ще одна шлюпка. Невдовзі він побачив багатьох людей, що перелізли через борт великого судна і сіли до човна. Вони поверталися на берег ще більш численним загоном.

Протягом кількох хвилин Тарзан стежив, як з борту корабля спускалися різні ящики і тюки до човна, що очікував. Коли шлюпка відчалила від корабля і попливла до берега, людина схопила клаптик паперу і написала на ньому олівцем кілька рядків чітко виведеними друкованими літерами. Цю записку він прикріпив до дверей тріскою; потім, узявши дорогоцінну скриньку, стріли і лук, скільки зміг віднести, поквапився до дверей і зник у лісі.

Коли обидва човни урізалися в білосніжний пісок, на берег висадилася надзвичайно пістрява публіка.

їх було усього душ двадцять, якщо вважати, що і ті п’ятнадцять грубих матросів з відразливими обличчями мали ту ж безсмертну іскру людського духу. Але, правду кажучи, вони відразу здавалися ганебним набродом страшенних негідників.

Зате інші були зовсім відмінні від решти.

Один з них був літній чоловік із сивим волоссям і з великими окулярами в широкій оправі. Його злегка сутулі плечі прикривало бездоганно чисте пальто. Блискучий шовковий циліндр на голові ще більше підкреслював безглуздість його одягу в глухомані африканських джунглів.

Другим висадився високий молодик у парусиновому костюмі, а одразу після нього — літній чоловік з високим чолом і метушливими манерами.

Після них вийшла на берег кремезна негритянка, строкато і барвисто вдягнена. Вона злякано витріщала очі на джунглі і на юрбу сварливих матросів, що вивантажували з човнів тюки і ящики.

Останньою вийшла на берег дівчина років дев’ятнадцяти. Молодик, що сидів на носі човна, високо підняв її над водою і поставив на сухий берег. Вона подякувала йому милою усмішкою, але і він і вона мовчали.

Усе товариство мовчки попростувало до хатини. Було очевидно, що в цих людей усе було вже вирішено, перш ніж вони залишили корабель. Отже, вони підійшли до дверей будиночка, попереду матроси із ящиками і тюками, а за ними ці п’ятеро, так несхожі на них. Матроси опустили свою ношу на землю, і тоді один з них помітив записку, прикріплену Тарзаном до дверей.

— Стривайте! — вигукнув він. — Що це таке? Цього папірця тут не було годину тому.

Решта матросів стовпилися навколо, витягуючи шиї над плечима передніх. Але оскільки мало хто з них міг читати, один з матросів звернувся до низенького старого в пальті і циліндрі.

— Гей, ви, професоре! — покликав він його глузливо, — ідіть сюди і розтлумачте цю дурну записку.

Старий повільно підійшов до матросів у супроводі своїх супутників. Поправивши окуляри, він глянув на прикріплений до дверей клаптик і пробурмотав собі під ніс: «Чудово, просто чудово».

— Стривайте, допотопне одоробло! — крикнув матрос, що звернувся до нього по допомогу, — хіба ми вас покликали, щоб ви про себе читали, чи що? Поверніться сюди, стара руїно, і прочитайте записку вголос!

Старий зупинився і, повернувшись, сказав:

— Ох, справді! Вельмишановний добродію, тисячу разів прошу вибачити. Це була неуважність з мого боку, так, справді неуважність. Записка найвищою мірою цікава, просто дивовижна!

Він знову глянув на записку, прочитав її про себе і швидше повернувся б і знову відійшов, міркуючи над її змістом, якби матрос не схопив його грубо за комір і не проревів йому в самісіньке вухо:

— Уголос читайте, старий ідіоте! Уголос!

— Так, так, звичайно, звичайно! — м’яко відповів професор і, ще раз поправивши окуляри, прочитав уголос:

Це будинок Таргана, убивці звірів і. багатьох чорних людей. Не, псуйте речі, що належать Тарзану. Тарзан стежить.

Тарзан із племені мавп,

— Що за чорт, який ще Тарзан? — вигукнув спантеличена матрос:

— Він, мабуть, знає англійську, — відповів молодик.

— Але що значить: «Тарзан із племені мавп»? — втрутилася молода дівчина.

— Не знаю, міс Портер, — відповів юнак. — Може бути, ми , відкрили мавпу з європейською освітою, що втекла з лондонського зоологічного саду сюди у свої рідні джунглі. Яка ваша думка щодо цього, професоре Портер? — додав він, звертаючись до старого.

Професор Архімед Кв. Портер поправив окуляри:

— Так, справді, це дивовижно, просто чудово, просто чудово! — сказав він. — Але я нічого не можу додати до того, що вже говорив у пояснення цієї воістину дивної події.

І з цими словами професор повільно поплентався до джунглів.

— Але, татку, — вигукнула дівчина, — ви ще нічого не пояснили нам!

— Тихіше, тихіше, дитино, — відповів професор Портер ласкавим і поблажливим тоном. — Не утруднюй свою гарненьку голівку такими вагомими і відстороненими проблемами. — І він знову повільно покрокував, але в іншому напрямку, спрямувавши погляд під ноги і заклавши руки під фалди свого пальта.

— Гадаю, що старий дивак вижив з розуму і стільки ж знає про це, скільки й ми, — пробурмотів матрос із пацючим обличчям.

— Попрошу бути ввічливим! — вигукнув молодик, сполотнівши від гніву, обурений образливим тоном матроса. — Ви вбили своїх офіцерів і пограбували нас. Ми у вашій владі, але я змушу вас поставитися з належною повагою до професора Портера і до міс Портер, або я голими руками скручу цю вашу підлу шию, байдуже, є у вас рушниця чи ні!

І молодик так близько підійшов до матроса, що той, хоча в нього і було два револьвери і досить загрозливий ніж за поясом, відступив знічено.

— Проклятий боягузе! — гукнув презирливо вслід юнак. — Ви ніколи нікого не посмієте убити, поки він не повернеться до вас спиною. Та й тоді навіть ви не насмілитеся в мене вистрелити. — І, сказавши ці слова, він демонстративно повернувся спиною до матроса і безтурботно пішов, ніби випробовуючи його.

Рука матроса повільно потяглася до руків’я одного з револьверів, і очі зловороже блиснули, поглядаючи на постать молодого англійця, що віддалявся. Його товариші дивилися на нього, але він усе зволікав. У душі він був ще більшим боягузом, аніж припускав Вільям Сесіль Клейтон.

Що б він зробив, — так і лишилося невідомим, бо тут втрутилася ще одна сила, про існування якої ніхто не підозрював, але

яка відіграла неабияку роль в житті цієї жменьки людей, що заблукали на негостинному узбережжі Африки.

З густого листя найближчого дерева два зірких ока уважно стежили за кожним рухом прибульців.

Тарзан бачив, який подив викликала його записка; і хоча він не міг зрозуміти жодного слова з розмови цих дивних людей, але жести і міміка сказали йому багато чого.

Учинок маленького матроса з щурячим обличчям, що вбив одного зі своїх товаришів, ще тоді викликав у Тарзана сильну відразу. А зараз, коли він побачив, що матрос свариться з красивою молодою людиною, ворожість його посилилася.

Тарзан ніколи доти не бачив дії вогнепальної зброї, хоча знав про це дещо з книг. Але коли він помітив, що «щуряча морда» хапається за руків’я револьвера, він згадав сварку в човні і, звичайно, подумав, що молоду людину буде так само вбито, як перед тим велетня-матроса.

І от Тарзан поклав отруєну стрілу на свого лука і націлився в огидного матроса. Але зелень була така густа, що одразу ж зрозумів — стріла неодмінно відхилиться листям чи маленькою гілкою. І тоді замість стріли він пустив зі свого укриття важкого списа.

Клейтон відійшов на якихось десять кроків. Матрос із щурячим обличчям уже було витяг свій револьвер, решта матросів з напруженою увагою стежили за подіями.

Професор Портер уже зник у джунглях, куди за ним пішов і метушливий Самюель Т. Філандер, його секретар і асистент.

Негритянка Есмеральда вибирала багаж своєї пані з купи тюків і ящиків коло дверей хатини, а міс Портер пішла за Клейтоном, коли раптом щось змусило її обернутися до матроса.

І тоді майже одночасно сталося ось що: матрос вихопив свій револьвер і прицілився в спину Клейтона, міс Портер скрикнула, і довгий, з металевим вістрям, спис майнув згори, як блискавка, і прохромив наскрізь праве плече людини з щурячим обличчям.

Револьвер безцільно розрядився в повітря, а матрос скулився і скрикнув від болю і жаху.

Клейтон обернувся і побіг до місця події.

Перелякані матроси з револьверами в руках видивлялися в джунглі. Поранений стогнав і корчився на землі.

Клейтон непомітно підняв упалий револьвер і сховав його в себе на грудях, потім підійшов до купки матросів.

— Хто це міг бути? — шепнула Джен Портер, і молодик, обернувшись, побачив, що вона стоїть майже поруч, із широко розкритими від подиву очима.

— Думаю, що цей Тарзан, із племені мавп, добре стежить за усіма нами, — відповів він непевним тоном.

— Не знаю, для кого був призначений цей спис. Якщо для Снайпса, в такому разі, наш мавпячий незнайомець — друг насправді. Але, на Бога, де ваш батько і містер Філандер? Тут є хтось чи щось у цих джунглях, і це щось, хто б воно не було, озброєне. Містере Філандер! Професоре! Містере Філандер! Сюди! — погукав молодий Клейтон.

Відповіді не було.

— Що ж нам робити, міс Портер? — продовжував молодик з виразом здивування і нерішучості. — Я не можу залишити вас тут одну з цими розбійниками, і ви, звичайно, не можете ризикувати йти зі мною в джунглі. Але хтось повинен вирушити на пошуки вашого батька. Адже він, як ви знаєте, може безцільно бродити, не звертаючи уваги на небезпеку і на дорогу. А м-р Філандер не набагато практичніший, аніж він. Ви пробачте мені мою відвертість, але життя усіх нас тут у такій небезпеці, що коли ми розшукаємо вашого батька, його треба буде переконати, що він піддає і нас і самого себе своєю неуважністю неабиякому ризику.

— Цілком згодна з вами, — відповіла дівчина, — і нітрохи не ображаюся. Бідолашний, любий татусь віддав би життя за мене, не зволікаючи ні хвилини, якби тільки йому вдалося на мить затримати свою увагу на такій легковажній особі. Але утримати його від небезпеки можна, хіба тільки прикувавши його на ланцюг до дерева. Бідолашний, любий тато, він такий непрактичний!

— Еврика! — раптом вигукнув Клейтон. — Чи вмієте ви поводитися з револьвером?

— Умію. Чому ви запитуєте?

— У мене є револьвер. З ним ви і Есмеральда будете у відносній безпеці в хатині, я ж поки піду розшукувати вашого батька і м-ра Філандера. Отже, кличте Есмеральду, а я подамся на розшуки. Вони ще.не могли зайти далеко.

Джен Портер зробила так, як він їй порадив, і коли Клейтон побачив, що двері щільно зачинилися за жінками, він поспішив у джунглі.

Дехто з матросів намагався витягти спис із рани їхнього товариша. Клейтон підійшов і попросив позичити йому на якийсь час револьвер, поки він буде розшукувати в джунглях професора.

Коли матрос із щурячим обличчям переконався, що він іще живий, до нього повернулася вся його колишня нахабність. Зі страшною лайкою він відмовив Клейтону від імені усіх своїх товаришів дати будь-яку вогнепальну зброю.

Відтоді як убили їхнього колишнього проводиря, цей Снайпс узяв на себе роль ватага, і ніхто з товаришів ще не заперечив його авторитету.

Клейтон тільки знизав плечима, але коли він відійшов оддалік, то підібрав списа, що простромив Снайпса, і, озброєний цією первісною зброєю, син колишнього лорда Грейстока пішов у непрохідні джунглі.

Кожні кілька хвилин він голосно гукав професора і його асистента. Жінки, що стежили за ним із хатини, чули, як звук його голосу усе слабшав і слабшав, поки, нарешті, його зовсім поглинули міріади звуків пралісу.

Коли професор Архімед Кв. Портер після довгих наполегливих умовлянь свого асистента, Самгоеля Т. Філандера, зважився, нарешті, повернутися до табору, то вони, хоча цього і не усвідомлювали, безнадійно заблукали в дикому і заплутаному лабіринті джунглів.

Це ще дивина, що вони простували до західного берега Африки, а не до Занзібару на протилежній стороні Чорного Континенту.

Коли вони дісталися берега і не знайшли табору, Філандер став запевняти, що вони знаходяться північніше від свого табору, тоді як насправді вони були за двісті ярдів на південь від нього.

Цим непрактичним теоретикам жодного разу не спало на думку голосно крикнути, щоб привернути увагу своїх друзів. Замість того з непохитною впевненістю, створеною дедуктивним методом, заснованим на помилковому припущені, містер Самюель Т. Філандер міцно схопив за руку професора Архімеда Кв. Портера і, не зважаючи на слабкий протест старого джентльмена, потяг його в напрямку Кантоуна, що знаходився за півтори тисячі миль на південь.

Коли Джен Портер і Есмеральда відчули себе в безпеці за дверима хатини, першою думкою негритянки було забарикадувати двері зсередини. Вона обернулася, щоб пошукати що-небудь придатне для цієї мети. Але погляд, спрямований до середини хатини, викликав у неї лемент жаху, і, як злякана дитина, огрядна чорна жінка підбігла до своєї пані, щоб сховати обличчя на її плечі.

Джен Портер, обернувшись на цей лемент, побачила; причину його — лежачий ниць на підлозі кістяк чоловіка. Іще погляд — і вона побачила другий кістяк на постелі.

— У якому ми жахливому місці! — прошепотіла вражена дівчина. Але в її страху не було паніки.

Нарешті, звільнившись від міцних обіймів Есмеральди, що ніяк не могла заспокоїтись, Джен Портер пройшла через усю кімнату, щоб заглянути в маленьку колиску, уже знаючи наперед, що вона побачить, перш ніж малесенький скелетик відкрився перед нею у всій своїй жалісній і зворушливій крихкості.

Про яку страшну трагедію розповідали ці бідолашні кістки? Дівчина зітхнула при думці про те, які напасті можуть очікувати її та друзів у цій фатальній хатині, які знаки таємничих і, може, ворожих істот витають над нею.

Але вона пересклила себе і, нетерпляче тупнувши маленькою ніжкою, постаралася відігнати похмурі передчуття. Потім, обернувшись до Есмеральди, звеліла їй припинити свій лемент.

— Мовчіть, Есмеральдо, замовкніть зараз же! — крикнула вона. — Від вашого лементу тільки гірше. Господи, я ніколи не бачила такої великої дитини!

Вона ледве опанувала цю репліку і з ледь помітним тремтінням у голосі згадала про трьох чоловіків, на заступництво яких вона розраховувала і які поневірялись тепер у глибинах жахливого лісу.

Незабаром дівчина побачила, що двері мали зсередини важкого дерев’яного бруса, і після декількох спроб об’єднаними зусиллями двоє жінок, нарешті, всунули його на місце вперше після двадцяти років.

Тоді вони, обійнявшись, сіли на ослін і стали чекати.

XIV У ПОЛОНІ ДЖУНГЛІВ

Після того, як Клейтон зник у заростях, бунтівники знов почали сперечатися про подальші наміри. В одному вони всі були згодні, що їм варто поспішити на судно, що стояло на якорі, де вони могли перебувати в повній безпеці принаймні від списів невидимого ворога. Отже, поки Джен Портер з Есмеральдою барикадувалися в хатині, боягузлива зграя поспішно гребла до свого корабля у двох човнах, що доставили їх на берег.

Цього дня Тарзан побачив стільки всього, що голова пішла обертом. Але найдивовижніше видовище з усього — це було обличчя прекрасної білої дівчини.

Нарешті, тут одна з його власної породи, — у цьому він не сумнівався! І молода людина, й обоє старих також були саме такими, якими він уявляв собі людей.

Напевно, і вони такі ж люті і жорстокі, як і інші люди, яких він бачив. Той факт, що вони були беззбройні, слугував, імовірно, поясненням, чому вони ще нікого не вбили. Може, вони були б зовсім іншими, якби в них у руках виявилася зброя.

Тарзан бачив, як молодик підняв револьвер пораненого Снайпса і сховав його в себе на грудях, і він бачив також, як юнак обережно передав його дівчині, коли та входила до хатини.

Тарзан не розумів нічого в їхніх мотивах, але так чи інакше, інтуїтивно молода людина й обоє старих йому подобалися, а до молодої дівчини він відчував дивний потяг, що його ледь розумів. Що ж до великої чорної жінки, то вона, мабуть, мала якийсь стосунок до молодої дівчини, і тому вона теж йому подобалася.

До матросів і особливо до Снайпса Тарзан виразно відчував ненависть. Він знав із їхніх загрозливих жестів і з виразу їхніх гидких облич, що вони були ворогами тієї, іншої групи, і тому вирішив таємно за ними наглядати.

Тарзан дивувався, чому чоловіки пішли у джунглі, але йому й на думку не спадало, що можна заблукати в непролазній хащі низьколісся, адже для нього вона була така ясна, як для нас головна вулиця в рідному місті.

Коли він побачив, що матроси відпливли до корабля, і зміркував, що дівчина і її супутниця в безпеці у хатині, Тарзан вирішив піти в джунглі слідом за молодою людиною і довідатися, які- там у нього справи. Він швидко помчав у напрямку, обраному Клей-тоном, і незабаром почув віддалені поодинокі оклики англійця.

Незабаром Тарзан наздогнав білу людину; майже доведений до виснаження, той притулився до дерева; витираючи зі свого чола піт. Тарзан, безпечно схований за ширмою листя, сидів і уважно вивчав цей новий екземпляр свого власного роду.

Часом Клейтон голосно кричав, і нарешті Тарзан зрозумів, що він шукає старих.

Тарзан зібрався було сам іти на розшуки, як раптом помітив жовтий блиск гладенької лискучої шкіри, що обережно прокрадалася крізь джунглі до Клейтона. Це був леопард Шита. Тарзан виразно чув тихий шурхіт трави і дивувався, чому біла молода людина не насторожилася. Чи могло бути, щоб він не чув цих скрадливих кроків? Ніколи раніше Тарзан не бачив Шиту таким незграбним. Але ні, біла людина нічого не чула. Шита приготувався до стрибка, і тоді у тиші джунглів пролунав пронизливий жаский бойовий погук людини-мавпи.

Шита повернувся і, з тріском ламаючи галуззя, зник у кущах.

Книга: Едгар Берроуз. ТАРЗАН. І

ЗМІСТ

1. Едгар Берроуз. ТАРЗАН. І
2. .Калу жодного разу не спустилася на землю зі своїм маленьким...
3. Обличчя його вражало виразом напруженої думки. Якимсь шляхом, що...
4. Часто звірі полювали на нього, а ще частіше він полював на звірів....
5. Саме тоді молодий англійський лорд знайшов у хатині заховану в...
6. — ‘ Слухай, — сказав Тарзан, трохи відпустивши його, але не...
7. Клейтон підхопився, здригнувшись. Кров захолола у нього в жилах....
8. — Професоре Архімед Кв. Портер! — перебив м-р Філандер крижаним...
9. Західний берег Африки, близько 10° південної широти (так говорить...
10. — Обидва судна повернули назад: «Арроу» заякорився, погойдуючись...
11. Матроси підняли рушниці і вистрелили в чагарник, туди, звідки...
12. Тоді д’Арно спробував говорити англійською мовою, але людина знову...
13. Є ще інший, котрому я теж хотіла б подякувати, але він не...
14. Він вийняв з маленької скриньки квадратну скляну пластинку,...
15. — Слава Богу! — вигукнув він. — Я боявся найгіршого, поки не...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate