Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Спасайтеся законом отецьким. / Іван Вишенський

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Олександр Дюма. ТРИ МУШКЕТЕРИ


XXII. ПЕРШИЙ ДЕНЬ УВ'ЯЗНЕННЯ

Але повернімось до міледі, яку ми, кинувши погляд на береги Франції, мимохіть втратили з поля зору.

Ми застанемо її в тому ж безнадійному становищі, в якому й залишили, заглибленою в сумні думки, кинутою в самісіньке пекло, біля воріт якого вона залишила будь-яку надію; це вперше в житті беруть її сумніви, вперше в житті охоплює страх. Двічі щастя зрадило її, двічі її розгадали й занапастили, і обидва рази винуватцем її невдачі був злий дух, якого, безперечно, послав їй Всевишній, щоб здолати її: Д'Артаньян переміг її, цю досі непереможну злу силу.

Він насміявся з її кохання, принизив її гордість, обдурив її честолюбні заміри і ось тепер хоче позбавити її багатства, зазіхає на свободу й навіть загрожує життю. Більше того — він зірвав краєчок її маски, тієї егіди', якою міледі так уміло прикривалась і яка робила її такою сильною.

Д'Артаньян відвернув од Бекінгема, котрого міледі ненавидить, як ненавидить усе, що перш кохала, бурю, якою йому й королеві погрожував Рішельє.

________________

1 Егіда — в давньогрецькій міфології — щит Зевса (верховного бога, володаря богів і людей); в переносному значенні — захист, покровительство.

Д'Артаньян видав себе за де Варда, до якого вона спалахнула пристрастю тигриці. Д'Артаньян знає її страшну таємницю,— а вона ж присягалася, що той, хто довідається про це, накладе головою. І, нарешті, в ту хвилину, коли їй пощастило дістати охоронну грамоту, за допомогою якої вона збиралась помститися своєму ворогові, цю охоронну грамоту виривають у неї з рук; і той самий Д'Артаньян тримає її в ув'язненні й запроторить до якогось проклятого Ботанібея, до якогось ганебного Тайберна в Індійському океані.

Бо все це, поза всякими сумнівами, походить від Д'Артаньяна. Хто інший міг так зганьбити її? Тільки він міг повідомити лорда Вінтера про всі ці страхітливі таємниці, які він так фатально розкрив одну за одною. Він знає її дівера і, звичайно, написав йому.

Яка ненависть клекоче в міледі! Вона сидить непорушно, втупивши палаючий погляд в глиб кімнати, і тільки глухий стогін, що раз по раз вихоплюється їй з грудей, згідно вторує гомону хвиль, які здіймаються, гуркочуть і з ревінням споконвічного й безсилого відчаю розбиваються об скелі, на яких змуровано цей похмурий і гордовитий замок! Які солодкі плани помсти, що сягають у примарну далеч майбутнього, викохує проти пані Бонасьє, проти Бекінгема і, головне, проти Д'Артаньяна розум міледі в палахкотінні грозово-буряного гніву!

Усе це так; але ж для помсти треба бути вільною. А щоб стати вільною, коли перебуваєш в ув'язненні, треба проламати стіну, розпиляти грати, розібрати підлогу — зробити те, що до снаги наполегливому й дужому мужчині, але не під силу гарячково збудженій слабкій жінці. До того ж, на це треба мати час — місяці, роки, а в неї... у неї попереду лише десять чи дванадцять днів, як сказав лорд Вінтер, її брат і грізний тюремник.

І все-таки, якби вона була мужчиною, то спробувала б вибратися звідси й, можливо, досягла б успіху. Чом небо так помилилось, що вклало мужню душу в таке кволе й зманіжене тіло!

Отож перші хвилини ув'язнення були жахливі: міледі не могла побороти спазми люті, що корчили її; жіноча слабкість віддала данину природі. Але потроху вона вгамувала пориви нестямного гніву. Нервовий дрож, що поймав усе її тіло, затих, і, наче втомлена змія, вона згорнулася в клубок для відпочинку.

________________

1 Ботанібей — місцевість на східному узбережжі Австралії, куди англійський уряд засилав кримінальних злочинців.

— Ну, годі, годі, це ж божевілля — так лютувати! — сказала вона, дивлячись у дзеркало, в якому відбивався її вогненний погляд, що, здавалось, звертався із запитанням до неї самої.— Не треба лютувати, лють — ознака слабкості. До того ж, цей засіб ніколи мені не допомагав; можливо, якби я мала справу з жінками, то знайшла б слабкіших за себе й перемогла б їх. Але я веду боротьбу з мужчинами, і для них я лишаюсь жінкою. Тож треба боротися далі жіночою зброєю; моя сила — в моїй слабкості.

Ніби бажаючи переконатися, наскільки вільно володіє вона своїм виразним і рухливим обличчям, міледі стала спостерігати, як, залежно від її бажання, на ньому мінялися всі відтінки почуттів — од гніву, що спотворював його риси, до найлагіднішої, найніжнішої і найзвабливішої усмішки.

Потім вона прибрала своє розкішне волосся, щоб ще краще відтінити свою вроду. Нарешті прошепотіла, милуючись собою:

— Нічого ще не втрачено. Я все-таки дуже гарна.

Було близько восьмої години вечора. Погляд міледі зупинився на ліжку; вона вирішила, що недовгий відпочинок освіжить не тільки голову й думки, а й покращить колір обличчя. Проте, перш ніж лягти, вона надумала щось значно краще. Міледі згадала, що при ній говорили про вечерю. Вона вже понад годину сиділа в цій кімнаті, отже, їй незабаром мали принести попоїсти. Полонянка не хотіла гаяти часу й вирішила цього ж вечора прозондувати Грунт і пильніше придивитися до тих людей, яким було доручено її стерегти.

У щілині під дверима з'явилося світло; воно сповіщало про прихід її тюремників. Міледі, яка було підвелася, знову сіла в крісло, відкинула назад голову, від чого її гарне волосся розсипалося по плечах, а груди ледь оголилися під зім'ятим мереживом. Поклавши одну руку на серце, другу вона звісила з крісла.

Загриміли засуви, двері зарипіли, і в кімнаті пролунали кроки.

— Поставте цей стіл тут,— почула вона голос, що належав Фел-тонові.

Наказ було виконано.

— Принесіть свічки й змініть вартового,— вів далі Фелтон. Цей подвійний наказ переконав міледі, що солдати й прислужують, і стережуть її водночас.

До того ж, накази молодого лейтенанта виконувалися з тією

мовчазною швидкістю, яка свідчила про беззастережну дисципліну.

Нарешті Фелтон, який досі не дивився на міледі, глянув у її бік.

— Ага,— сказав він,— вона спить. Гаразд: вона повечеряє, як прокинеться.

І він пішов до дверей.

— Але, пане лейтенанте,— зауважив солдат, який підійшов до міледі ближче за свого незворушного начальника,— ця жінка не спить.

— Як це — не спить? — спитав Фелтон.— А що ж вона робить?

— Вона непритомна; обличчя в неї дуже бліде, і скільки я не прислухаюсь, я не чую дихання.

— Ваша правда,— мовив Фелтон, пильніше глянувши на міледі, але все ще не рухаючись з місця.— Повідомте лорда Вінтера, що його полонянка знепритомніла, бо цей випадок не був передбачений, і я не знаю, що треба робити.

Солдат вийшов передати наказ свого офіцера. Фелтон сів у крісло, яке стояло біля дверей, і став чекати, такий же мовчазний та нерухомий. Міледі досконало володіла жіночим мистецтвом дивитися з-під довгих вій, наче й не розплющуючи повік; вона помітила, що Фелтон сидить до неї спиною. Не відводячи погляду, міледі спостерігала за ним хвилин з десять; за всі ці десять хвилин її незворушний вартовий жодного разу не озирнувся.

Міледі збагнула, що зараз прийде лорд Вінтер і що його поява додасть її тюремникові нових сил. її перша спроба виявилась марною, і вона примирилася з цим, як жінка, що має ще чимало способів у запасі. Тож вона підвела голову, розплющила очі й ледь чутно зітхнула.

Почувши зітхання, Фелтон нарешті озирнувся.

— От ви й прокинулись, добродійко!— сказав він.— Отже, мені тут більше нічого робити. Коли вам щось буде потрібно, ви подзвоните.

— Ах, Боже мій, Боже мій! Як мені було погано! — прошепотіла міледі тим милозвучним голосом, що, подібно до голосів античних звабниць, зачаровував усіх, кого вона хотіла занапастити.

І, випроставшись у кріслі, вона прибрала ще принаднішої пози, ніж та, в якій лежала досі. Фелтон підвівся.

— Вам приноситимуть їсти тричі на день, добродійко,— сказав він,— вранці о десятій годині, о першій годині пополудні та о восьмій вечора. Якщо цей розпорядок вам не підходить, ви можете призначити свої години замість тих, які я вам пропоную, і ми намагатимемось виконати ваші бажання.

— Невже мені завжди доведеться бути самій у цій величезній похмурій кімнаті? — спитала міледі.

— Вже домовлено з жінкою, яка живе по сусідству: вона буде завтра в замку й приходитиме раз у раз, коли вам будуть потрібні її послуги.

— Дякую вам, добродію,— смиренно відповіла полонянка.

Фелтон ледь помітно вклонився й пішов до дверей. Аж тут у коридорі з'явився лорд Вінтер із солдатом, якому було наказано доповісти, що міледі знепритомніла. Лорд Вінтер тримав у руці флакон з нюхальною сіллю.

— Ну, що тут таке? Що скоїлося? — спитав він глузливо, побачивши, що його полонянка вже підвелась, а Фелтон збирається вийти з кімнати.— Отже, покійниця воскресла? Тисяча чортів, Фелтоне, хлопче, хіба ти не зрозумів, що тебе мають за новачка й розігрують перед тобою першу дію комедії, яку ми, поза всякими сумнівами, матимемо втіху додивитися до кінця?

— Я так і подумав, мілорде,— відповів Фелтон.— Але полонянка — все-таки жінка, і я хотів виявити до неї повагу, яку вихований офіцер має виявляти до кожної дами коли не заради неї самої, то принаймні задля власної гідності.

Міледі затремтіла. Фелтонові слова холодили їй кров.

— Отже,— засміявшись, сказав Вінтер,— це знадливо розпущене гарне волосся, це біле тіло й млосний погляд не спокусили тебе, кам'яне серце?

— Ні, мілорде,— спокійно відповів молодий лейтенант.— Повірте, потрібно щось значно більше, ніж жіночі хитрощі й кокетство, аби спробувати підкупити мене.

— В такому разі, мій хоробрий лейтенанте, дамо міледі пошукати інших засобів, а самі ходімо вечеряти. О, ти можеш бути певен, фантазія в неї невичерпна, і друга дія комедії не забариться змінити першу!

З цими словами лорд Вінтер узяв Фелтона під руку і, сміючись, вивів його з кімнати.

— О, я знайду принаду й для тебе,— процідила крізь зуби міледі.— Можеш бути в цьому певен, злиденний невдахо-ченцю, нещасний навернений солдате, якому саме впору перешити мундир на рясу!

— До речі,— зауважив Вінтер, зупиняючись на порозі,— мені було б дуже прикро, якби ця невдача позбавила вас апетиту, міледі. Покуштуйте це курча і цю рибу, які, слово честі, я й на гадці не мав отруїти. Мене цілком влаштовує мій кухар; а що він не чекає після мене спадщини, то я відчуваю до нього безмежну довіру. Беріть з мене приклад. Прощавайте, люба сестро! До наступної вашої непритомності.

Це було понад те, що могла стерпіти міледі. Вона вп'ялася руками в бильця крісла, заскреготіла зубами, звернула лютий погляд на двері, які зачинилися за лордом Вінтером та Фелтоном, і, залишившись нарешті сама, відчула, що знову втрачає самовладання. Міледі глянула на стіл, побачила в сяєві свічок ніж і миттю схопила його. Але її спіткало жорстоке розчарування: лезо ножа було зроблене з м'якого срібла і мало тупий закруглений кінець.

За нещільно причиненими дверима пролунав голосний регіт, і вони знову відчинилися.

— Ха-ха! — реготав лорд Вінтер.— Ха-ха-ха! От бачиш, мій славний Фелтоне, бачиш, що я тобі казав: цей ніж був призначений для тебе. Вона убила б тебе; розумієш, це одне з її дивацтв — в той чи інший спосіб звільнятися від людей, що заважають їй. Якби я тебе послухав і дозволив подати їй гострий сталевий ніж, то Фелтонові був би кінець. Спочатку вона зарізала б тебе, а потім і всіх нас. Тож придивляйся, Джоне, як добре вона вміє володіти ножем.

Справді, міледі ще тримала ніж у судомно стиснутій руці, але останні слова лорда Вінтера — ця страхітлива образа — примусили її руки розтиснутись, позбавили її сили й навіть волі. Ніж упав додолу.

— Ви маєте слушність, мілорде,— сказав Фелтон тоном глибокої відрази, який пройняв міледі до самісінького серця.— Ви маєте слушність, я й справді помилявся.

І вони вийшли з кімнати.

Цього разу міледі дослухалась уважніше, ніж першого разу, і зачекала, поки їхні кроки віддалилися й затихли в глибині кори-дора.

— Я загинула,— прошепотіла вона.— Я у владі людей, на яких усі мої хитрощі так само мало впливають, як на бронзові чи гранітні статуї. Вони розкусили мене й невразливі проти будь-якої моєї зброї. І все-таки я не дозволю, щоб усе це скінчилося так, як їм хочеться.

Справді, як свідчило це останнє міркування міледі, це її інстинктивне повернення до надії,— ні страх, ані розгубленість надовго не оволодівали цією сильною душею. Міледі сіла до столу, смачно попоїла, випила трохи іспанського вина й відчула, що до неї знову повернулася вся її рішучість.

Перш ніж лягти, вона вже встигла розібрати, обміркувати, витлумачити й всебічно вивчити всі слова, вчинки, жести, найменші рухи, ба навіть мовчанку своїх співрозмовників і зробити з цього глибокого, вмілого та ретельного дослідження висновок: з двох її мучителів Фелтон був усе-таки вразливіший. Одна фраза особливо запам'яталася полонянці: "Якби я тебе послухав",— сказав лорд Вінтер Фелтонові. Отже, Фелтон говорив на її користь, коли вже лорд Вінтер не схотів його послухати.

— Слабкий чи сильний,— повторювала міледі,— а він проте має в душі якусь іскру жалості до мене. З цієї іскри я роздмухаю полум'я, що спопелить його. Що ж до лорда Вінтера — він мене знає, боїться й чудово розуміє, чого можна сподіватися від мене, якби мені пощастило вирватися з його рук; тому спробувати підкорити його — марна справа. А от Фелтон — зовсім інша річ, він наївний молодик, чистий душею і, мабуть, доброчесний. Його можна спокусити.

Міледі лягла й заснула з усмішкою на устах; той, хто побачив би її під час сну, подумав би, що це молода дівчина й що сниться їй вінок з квітів, який вона сплела для себе на свято.

Книга: Олександр Дюма. ТРИ МУШКЕТЕРИ

ЗМІСТ

1. Олександр Дюма. ТРИ МУШКЕТЕРИ
2. ОЛЕКСАНДР ДЮМА ТА ЙОГО РОМАН "ТРИ МУШКЕТЕРИ"
3. ПЕРЕДМОВА,
4. ЧАСТИНА ПЕРША. І. ТРИ ПОДАРУНКИ ПАНА Д'АРТАНЬЯНА-БАТЬКА
5. II. ПЕРЕДПОКІЙ ПАНА ДЕ ТРЕВІЛЯ
6. III. АУДІЄНЦІЯ
7. IV. ПЛЕЧЕ АТОСА, ПЕРЕВ'ЯЗЬ ПОРТОСА Й ХУСТОЧКА АРАМІСА
8. V. КОРОЛІВСЬКІ МУШКЕТЕРИ Й ГВАРДІЙЦІ ПАНА КАРДИНАЛА
9. VI. ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ ЛЮДОВІК XIII
10. VII. ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ МУШКЕТЕРІВ
11. VIII. ПРИДВОРНА ІНТРИГА
12. IX. ВДАЧА Д'АРТАНЬЯНА ВИМАЛЬОВУЄТЬСЯ
13. МИШОЛОВКА В СІМНАДЦЯТОМУ СТОЛІТТІ
14. XI. ІНТРИГА ЗАВ'ЯЗУЄТЬСЯ
15. XII. ДЖОРДЖ ВІЛЬЄРС, ГЕРЦОГ БЕКІНГЕМ
16. XIII. ПАН БОНАСЬЄ
17. XIV. НЕЗНАЙОМЕЦЬ ІЗ МЕНГА
18. XVI. ПРО ТЕ, ЯК КАНЦЛЕР СЕГ'Є ШУКАВ ДЗВІН, ЩОБ, ЗА СТАРОЮ ЗВИЧКОЮ, ВДАРИТИ В НЬОГО
19. XVIII. КОХАНИЙ І ЧОЛОВІК
20. XIX ПЛАН КАМПАНІЇ
21. XX. ПОДОРОЖ
22. XXI. ГРАФИНЯ ВІНТЕР
23. XXII. МЕРЛЕЗОНСЬКИЙ БАЛЕТ
24. XXIII. ПОБАЧЕННЯ
25. XXIV. ПАВІЛЬЙОН
26. XXV.ПОРТОС
27. XXVI. АРАМІСОВА ДИСЕРТАЦІЯ
28. XXVII. ДРУЖИНА АТОСА
29. XXVIII. ПОВЕРНЕННЯ
30. XXIX. ПОЛЮВАННЯ ЗА СПОРЯДЖЕННЯМ
31. XXX. МІЛЕДІ
32. ЧАСТИНА ДРУГА. І. АНГЛІЙЦІ Й ФРАНЦУЗИ
33. II. ОБІД У ПРОКУРОРА
34. III. ПОКОЇВКА ТА ГОСПОДИНЯ
35. IV. ПРО СПОРЯДЖЕННЯ АРАМІСА ТА ПОРТОСА
36. V. УНОЧІ ВСІ КОТИ СІРІ
37. VI. МРІЯ ПРО ПОМСТУ
38. VII. ТАЄМНИЦЯ МІЛЕДІ
39. VIII. ЯК АТОС БЕЗ ЖОДНИХ КЛОПОТІВ ЗНАЙШОВ СВОЄ СПОРЯДЖЕННЯ
40. IX. ВИДІННЯ
41. X. ГРІЗНИЙ ПРИВИД
42. XI. ОБЛОГА ЛА-РОШЕЛІ
43. XII. АНЖУЙСЬКЕ ВИНО
44. XIII. КОРЧМА "ЧЕРВОНИЙ ГОЛУБНИК"
45. XIV. ПРО КОРИСТЬ ГРУБНИХ ДИМАРІВ
46. XV. ПОДРУЖНЯ СЦЕНА
47. XVI. БАСТІОН СЕН-ЖЕРВЕ
48. XVII. РАДА МУШКЕТЕРІВ
49. XVIII. СІМЕЙНА СПРАВА
50. XIX. ПРИРЕЧЕНІСТЬ
51. XX. РОЗМОВА БРАТА З СЕСТРОЮ
52. XXI. ОФІЦЕР
53. XXII. ПЕРШИЙ ДЕНЬ УВ'ЯЗНЕННЯ
54. XXIII. ДРУГИЙ ДЕНЬ УВ'ЯЗНЕННЯ
55. XXIV. ТРЕТІЙ ДЕНЬ УВ'ЯЗНЕННЯ
56. XXV ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ УВ'ЯЗНЕННЯ
57. XXVI. П'ЯТИЙ ДЕНЬ УВ'ЯЗНЕННЯ
58. XXVII. ЗАСІБ КЛАСИЧНОЇ ТРАГЕДІЇ
59. XXVIII. ВТЕЧА
60. XXIX. ЩО СТАЛОСЬ У ПОРТСМУТІ 23 СЕРПНЯ 1628 РОКУ
61. XXX. У ФРАНЦІЇ
62. XXXI. МОНАСТИР КАРМЕЛІТОК У БЕТЮНІ
63. XXXII. ДВА РІЗНОВИДИ ДЕМОНІВ
64. XXXIIІ. КРАПЛЯ ВОДИ
65. XXXIV. ЛЮДИНА В ЧЕРВОНОМУ ПЛАЩІ
66. XXXV. СУД
67. XXXVI. СТРАТА
68. ЗАКІНЧЕННЯ
69. ЕПІЛОГ

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate