Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Олександр Дюма. ТРИ МУШКЕТЕРИ
X. ГРІЗНИЙ ПРИВИД
Кардинал сперся ліктем на рукопис, а щокою на руку і якусь мить дивився на юнака. Ні в кого не було такого пронизливого й допитливого погляду, як у кардинала Рішельє, і Д'Артаньян відчув, що його пойняло жаром. Одначе він стримав хвилювання і, держачи капелюх у руці, чекав без зайвої пихи, але й без зайвої покірливості, поки його високопреосвященство матиме ласку заговорити з ним.
— Добродію,— нарешті озвався кардинал,— це ви Д'Артаньян з Беарна?
— Так, ваша світлосте,— відповів Д'Артаньян.
________________
1 Рішельє надавав великого значення театрові й прагнув поставити його на службу своїй політиці. З цією метою він виділяв субсидії для утримання авторів, які під його керівництвом готували п'єси для постановок, а також, вважаючи себе письменником, сам намагався писати трагедії. "Мірам" — одна з трагедій Рішельє.
— У Тарбі та в його околицях є кілька родин Д'Артаньянів,— вів далі кардинал.— До якої з них належите ви?
— Я син того Д'Артаньяна, який брав участь у війнах за віру разом з великим королем Генріхом, батьком його величності короля.
— Зрозуміло. Отже, це саме ви сім чи вісім місяців тому залишили свою батьківщину й поїхали шукати щастя в столиці?
— Так, ваша світлосте.
— Ви проїхали через Менг, де з вами скоїлась якась історія, не пригадую вже, яка саме, але щось-таки там сталося.
— Ваша світлосте,— сказав Д'Артаньян,— зі мною трапилось...
— Не треба, не треба,— урвав кардинал з посмішкою, яка ясно промовляла, що він знає цю історію не гірше за того, хто збирається її розповісти.— Ви мали рекомендаційного листа до пана де Тревіля, чи не так?
— Так, ваша світлосте; але саме під час цієї нещасливої пригоди в Менгу...
— Лист зник,— докінчив кардинал.— Авжеж, я знаю про це; але пан де Тревіль — чудовий фізіономіст. Він розпізнає людей з першого погляду. Тож він влаштував вас до роти свого зятя Дезессара, пообіцявши, що з часом ви вступите й до лав мушкетерів.
— Ви прекрасно поінформовані, ваша світлосте,— зауважив Д'Артаньян.
— Відтоді з вами сталося чимало різних пригод. Ви були на прогулянці за картезіанським монастирем того дня, коли вам би годилося бути в іншому місці. Потім ви разом зі своїми друзями вирушили на води до Форжа; друзі затрималися в дорозі, але ви подалися далі. І це так природно — адже у вас були справи в Англії.
— Ваша світлосте,— спантеличено мовив Д'Артаньян,— я їхав...
— На полювання до Віндзора або ще кудись — це байдуже. Коли я знаю про це, то тільки тому, що моє становище змушує мене все знати. Повернувшися з Англії, ви були прийняті однією коронованою особою, і мені приємно бачити, що ви зберегли її подарунок.
Д'Артаньян схопився за подарований королевою перстень і квапливо повернув його каменем усередину; але було вже пізно.
— Наступного дня вас одвідав Кавуа,— провадив кардинал.— Він передав вам запрошення з'явитися до мого палацу; ви не прийшли — й припустилися помилки.
— Ваша світлосте, я боявся накликати на себе немилість вашого високопреосвященства.
— Чому б то, добродію? Тому, що виконали наказ свого начальства спритніше й відважніше, ніж це зробив би хтось інший на вашому місці? Ба ні, ви заслужили тільки похвалу! Я караю лише непокірних і не збираюся карати тих, хто, подібно до вас, виконує накази... аж надто ретельно... На доказ цього пригадайте той день, коли я посилав по вас, і ту подію, яка сталась увечері того самого дня.
Саме того вечора було викрадено пані Бонасьє. Д'Артаньян здригнувся; він пригадав, що півгодини тому бідолашна жінка промчала повз нього, перебуваючи, безперечно, в руках у тих, хто організував її викрадення.
— Зрештою,— вів далі кардинал,— оскільки протягом тривалого часу я нічого про вас не чув, то мені спало на думку дізнатися, що ви робите тепер. До речі, ви все-таки маєте бути мені вдячні: мабуть, ви й самі помітили, як вас щоразу оберігали від неприємностей.
Д'Артаньян шанобливо вклонився.
— Це не тільки з природного почуття справедливості,— сказав кардинал.— Я мав щодо вас певний план.
Д'Артаньян дивувався чимдалі дужче.
— Я хотів розповісти вам про цей план того дня, коли ви одержали моє перше запрошення; але ви не прийшли. На щастя, це запізнення нічого не змінило, і ви дізнаєтеся про мій план сьогодні. Сідайте тут, навпроти мене, пане Д'Артаньяне; ви дворянин надто шляхетний, щоб слухати мене стоячи.
І кардинал показав юнакові на стілець. Але Д'Артаньяна все це так вразило, що його співрозмовникові довелося повторити запрошення.
— Ви хоробрий юнак, пане Д'Артаньяне,— провадив кардинал,— і обережний, що ще важливіше. Я люблю людей розсудливих і запальних водночас. Не лякайтеся,— усміхнувся кардинал,— говорячи про людей запальних, я маю на увазі сміливців. Проте, незважаючи на вашу молодість і на те, що ви тільки-но починаєте своє життя у світі, ви вже маєте ворогів. Якщо ви не стерегтиметесь їх, вони вас згублять.
— Авжеж, ваша світлосте,— відповів юнак,— і, на жаль, їм буде дуже легко це зробити. Вони сильні й мають могутню підтримку, а я сам один.
— Це правда; та хоч ви й один, а вже встигли багато чого зробити й зробите ще більше — не маю в цьому жодного сумніву. А втім, на мій погляд, ви потребуєте керівництва на тому сповненому випадковостей шляху, який собі обрали; адже, коли я не помиляюсь, ви приїхали до Парижа з честолюбним наміром зробити кар'єру.
— Мій вік, ваша світлосте, — це вік безумних надій,— сказав Д'Артаньян.
— Безумні надії існують лише для дурнів, добродію, а ви -розумний юнак. Слухайте, а що б ви сказали про чин лейтенанта в моїй гвардії та про командування ротою після кампанії?
— О, ваша світлосте!
— Ви згодні, чи не так?
— Ваша світлосте...— розгублено повторив Д'Артаньян.
— Невже ви відмовляєтесь? — здивовано вигукнув кардинал.
— Я служу в гвардії його величності, ваша світлосте, і не маю жодних причин бути невдоволеним.
— Але мені здається,— відповів кардинал,— що мої гвардійці — це водночас і гвардійці його величності, і що хоч в яких частинах французької армії ви служитимете, ви однаково служитимете королю.
— Ви не так зрозуміли мої слова, ваша світлосте.
— Вам потрібен привід, чи не так? Розумію. Гаразд, у вас буде такий привід. Підвищення, кампанія, що починається, вигідні умови, які я вам пропоную,— так можна це пояснити стороннім людям. А для вас самих — необхідність мати надійний захист; бо не завадить вам знати, пане Д'Артаньяне, що мені дуже серйозно скаржаться на вас. Не всі свої дні та ночі віддаєте ви королівській службі.
Д'Артаньян почервонів.
— До речі,— кардинал поклав руку на стос паперів,— мені приготували цілу справу на вас. Та, перш ніж прочитати її, я хотів поговорити з вами. Я знаю — ви людина рішуча, і служба, якби її належним чином спрямувати, могла б, замість шкоди, принести вам велику користь. Тож подумайте і вирішуйте.
— Ваша доброта бентежить мене, ваша світлосте,— мовив Д'Артаньян,— і перед душевною величчю вашого високопреосвященства я відчуваю себе нікчемним хробаком. Але якщо ваша світлість дозволить мені говорити щиро...
Д'Артаньян замовк.
— Кажіть, я слухаю.
— Тоді я скажу вашому високопреосвященству, що всі мої друзі належать до мушкетерів і до гвардійців короля, а всі вороги, з незбагненної для мене фатальної випадковості, служать вашому високопреосвященству. Отож, мене погано зустріли б тут і зовсім не зрозуміли б там, якби я пристав на пропозицію вашої світлості.
— Чи не зайшла ваша зарозумілість так далеко, що ви вирішили, ніби я пропоную вам менше того, чого ви варті? — спитав кардинал, зневажливо посміхаючись.
— Ваше високопреосвященство в стократ добріші до мене, ніж я на те заслуговую, і я, навпаки, вважаю, що дуже мало зробив для того, аби бути гідним вашої ласки. Незабаром почнеться облога Ла-Рошелі, ваша світлосте. Ваше високопреосвященство зможе пересвідчитися в тому, як я служитиму. Якщо я матиму щастя діяти під час цієї облоги так, що заслужу вашу прихильність, тоді принаймні за мною буде хоч якийсь подвиг, що пояснив би ваше заступництво, коли ви матимете ласку здійснити його. Всьому свій час, ваша світлосте: можливо, в майбутньому я дістану право безкорисливо віддати себе вам, тоді як зараз можуть подумати, ніби я вам продався.
— Інакше кажучи, ви відмовляєтесь служити мені, добродію,— сказав кардинал з досадою, за якою, проте, вгадувалося щось схоже на повагу.— В такому разі залишайтеся вільним і тримайте при собі ваші симпатії та антипатії.
— Ваша світлосте...
— Гаразд, гаразд,— урвав кардинал,— я не маю на вас зла. Але ви самі розумієте: коли ми захищаємо й винагороджуємо своїх друзів, то це зовсім не означає, що ми хоч чимось зобов'язані своїм ворогам. І все-таки я дам вам одну пораду: стережіться, пане Д'Артаньяне, бо з тієї хвилини, як ви позбудетесь мого заступництва, я не дам за ваше життя й мідного шеляга.
— Постараюся, ваша світлосте,— відповів Д'Артаньян з благородною певністю.
— Якщо з вами колись скоїться нещастя,— багатозначно мовив Рішельє,— згадайте тоді, що я сам посилав по вас і зробив усе, що міг, аби лихо вас не спіткало.
— Хоч би що сталося зі мною в майбутньому,— вигукнув Д'Артаньян, притискаючи руку до серця і вклоняючись,— я завжди буду вдячний вашому високопреосвященству за те, що ви зробили для мене в цю хвилину!
— Отже, пане Д'Артаньяне, як ви й самі сказали, побачимося після кампанії; я стежитиму за вами, бо теж буду там,— додав кардинал, показуючи Д'Артаньянові розкішну зброю, яку йому приготували для походу,— і коли ми повернемось... що ж, тоді й поквитаємось! — О ваша світлосте, зніміть з мене тягар вашої немилості! — сказав Д'Артаньян.— Будьте неупереджені, ваша світлосте; адже ви певні, що я вчинив так, як годиться порядній людині.
— Юначе,— мовив Рішельє,— як тільки я зможу колись сказати вам ще раз те, що сказав сьогодні, обіцяю це зробити.
В останніх словах кардинала вчувався страхітливий сумнів; вони жахнули Д'Артаньяна більше, ніж пряма погроза, бо він зрозумів, що це — пересторога. Отже, Рішельє застерігав юнака від нещастя, яке чатувало на нього. Наш герой відкрив було рота для відповіді, але кардинал гордовитим жестом дав йому зрозуміти: аудієнцію закінчено.
Д'Артаньян вийшов. Та коли він переступив поріг, мужність мало не зрадила його,— ще трохи, і він повернувся б до кабінету. Але в ту ж мить перед його очима несподівано постало серйозне й строге обличчя Атоса: якби він згодився на пропозицію кардинала, Атос більше не подав би йому руки, Атос назавжди зрікся б його.
Тільки ця думка й стримала Д'Артаньяна — отакий вплив справляє по-справжньому благородна людина на все, що її оточує.
Наш гасконець спустився вниз і побачив біля виходу Атоса та чотирьох мушкетерів, які чекали його повернення і вже турбувалися. Д'Артаньян заспокоїв їх, і Планше побіг до інших постів сказати, що все гаразд і що його пан вийшов від кардинала цілим і здоровим.
На квартирі в Атоса Араміс і Портос стали розпитувати про причини цього незвичайного побачення. Але Д'Артаньян сказав тільки, що пан Рішельє пропонував йому вступити лейтенантом до кардинальської гвардії і що він одмовився.
— І добре зробили! — в один голос вигукнули Портос та Араміс. Атос глибоко замислився й нічого не відповів. Та коли вони
лишилися з Д'Артаньяном самі, він сказав другові:
— Ви вчинили так, як повинні були вчинити, Д'Артаньяне, проте, можливо, ви припустилися помилки.
Д'Артаньян зітхнув. Атосові слова дивовижно відповідали потаємному голосові його власного серця, який підказував, що на нього чекають великі нещастя.
Наступного дня всі лаштувалися до від'їзду. Д'Артаньян пішов попрощатися з паном де Тревілем. Всі вважали, що розлука гвардійців з мушкетерами буде дуже недовгою, бо в цей день король засідав у парламенті й збирався виїхати завтра вранці. І пан де Тревіль обмежився тим, що спитав у Д'Артаньяна, чи не потребує він чого-небудь. Д'Артаньян з гордістю відповів, що в нього є все необхідне.
Пізно ввечері гвардійці роти пана Дезессара зібралися разом з мушкетерами роти пана де Тревіля — вони вже давно щиро товаришували між собою. Друзі розлучалися, аби зустрітися знову, коли це буде завгодно Богові і якщо це взагалі буде йому завгодно. Всю ніч вони бенкетували, наче намагалися здолати свою тугу веселощами й безтурботністю.
Почувши вранці звуки сурм, друзі попрощалися: мушкетери побігли до казарм пана де Тревіля, гвардійці — до казарм пана Дезессара. Обидва капітани одразу ж повели свої роти до Дувру, де король призначив огляд військові.
Людовік XIII був чимось засмучений і здавався хворим, що трохи пом'якшувало пихатий вираз його обличчя. Справді, напередодні, під час засідання парламенту, його схопила пропасниця. І все-таки він не відклав походу й хотів виступити того ж вечора, хоч як його вмовляли не робити цього. Він наказав шикувати військо для огляду, сподіваючись, що зусиллям волі переборе хворобу.
Після огляду гвардійці рушили в похід самі, бо мушкетери мали виїхати з Парижа тільки з королем, і це дозволило Портосові показатися в своїй блискучій вирядці на Ведмежій вулиці.
Він проїхав під вікнами дружини прокурора в новому мундирі, верхи на чудовому коні.
Пані Кокнар надто кохала Портоса, щоб відпустити його просто так: вона знаком запросила його спішитись і завітати до неї.
Портос був просто розкішний; його остроги видзвонювали, кіраса виблискувала, шпага нещадно била його по литках. Цього разу він мав такий пишний і грізний вигляд, що писарям і на думку не спало сміятися з нього.
Мушкетера ввели до кабінету метра Кокнара. Сірі очиці прокурора гнівно блиснули, коли він побачив кузена в нових пишних шатах. Проте він потай плекав надію, що Портоса вб'ють, бо всі казали, що похід буде небезпечний. Це трохи втішало метра Кокнара.
Портос сказав прокуророві кілька люб'язних слів і попрощався з ним. Метр Кокнар побажав йому всього найкращого. Що ж до пані Кокнар, то вона не змогла стримати сліз; але ніхто погано не подумав про її тугу, бо всі знали про її палку любов до своїх родичів, через яких вона без угаву сварилася з чоловіком.
Проте справжнє прощання відбулося в кімнаті у пані Кокнар: це було несамовите прощання.
Потім дружина прокурора, вихилившися з вікна так, ніби збиралася вистрибнути з нього, довго махала хусточкою вслід Портосові.
Мушкетер приймав знаки прихильності з виглядом людини, яка звикла до таких сцен. І тільки завертаючи за ріг, він зняв капелюха й помахав ним на прощання.
Араміс того дня писав довгого листа. До кого? Цього ніхто не знав. Кетті, яка мала ввечері виїхати до Тура, чекала в сусідній кімнаті.
Атос маленькими ковтками допивав останню пляшку іспанського вина.
А тим часом Д'Артаньян уже вирушив у похід зі своєю ротою.
Коли вони під'їхали до Сент-Антуанського передмістя, наш герой озирнувся й весело глянув на Бастилію. А що він дивився тільки на Бастилію, то й не помітив міледі, яка, сидячи верхи на буланому коні, показувала на нього двом підозрілим з вигляду чолов'ягам, котрі одразу ж підступилися ближче до гвардійських лав, аби краще роздивитися юнака. На їхні запитальні погляди міледі знаком відповіла, що це саме той, кого вона має на увазі. Певна, що тепер їй нема чого турбуватися за виконання своїх наказів, вона стьобнула коня й зникла з очей.
Двоє незнайомців разом з юрбою цікавих подалися слідом за ротою і біля Сент-Антуанської застави сіли на коней, яких тримав напоготові слуга без лівреї, що чекав на них.
Книга: Олександр Дюма. ТРИ МУШКЕТЕРИ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
