Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Найрадикальніші революціонери стають консерваторами наступного дня після революції. / Ханна Арендт

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Конспект лекцій Педагогіка


3. Індивідуалізація і диференціація навчання.

Нові орієнтації й цінності сучасної освіти обумовили необхідність розуміти учня як індивідуальну дійсність і як індивідуальну можливість.

Пригадаємо, що індивідуальним у людині називають те особливе, що вирізняє її з-поміж інших людей, а індивідуальністю - яскраво виражену сукупність ознак, властивих окремій людині, які закладені природою або набуті нею в індивідуальному досвіді. Особливими можуть бути інтелектуальні, вольові, моральні, соціальні та інші риси особистості. До індивідуальних особливостей відноситься своєрідність сприймання, мислення, пам'яті, уяви, інтересів, нахилів, здібностей та інше. Вона значною мірою обумовлює процес засвоєння знань, формування всіх якостей особистості.

Глибоке знання індивідуальних особливостей учня необхідне для вирішення двох завдань, взаємопов'язаних між собою:

1) індивідуалізації - підтримки і розвитку одиничного, особливого, своєрідного як потенціалу особистості;

2) соціалізації - адаптації у соціальному середовищі і са-мореалізації особистості в ньому.

Індивідуалізація навчання - це система засобів, яка сприяє усвідомленню учнем своїх сильних і слабких можливостей навчання, підтримці і розвитку самобутності з метою самостійного вибору власних смислів навчання. Індивідуалізація сприяє розвитку самосвідомості, самостійності й відповідальності.

Педагогічна підтримка полягає у спільному з учнем визначенні його інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перешкод (проблем), які заважають йому досягати позитивних результатів у навчанні (О.С.Газман). Підґрунтям педагогічної підтримки є взаємини рівноправності, рівноцінності, поваги й довір'я між учителем і учнем.

Індивідуалізація передбачає:

1) індивідуально орієнтовану допомогу учням в усвідомленні власних потреб, інтересів, цілей навчання;

2) створення умов для вільної реалізації завданих природою здібностей і можливостей;

3) підтримку школяра у творчому самовтіленні;

4) підтримку учня у рефлексії.

Отже, педагогічна підтримка використовується з метою допомоги учням у вирішенні проблем: діагностичної, пошукової, діяльносної, рефлексивної. Звісно, вона не може замінити процес навчання - основний шлях одержання поколінням, що підростає, соціального досвіду, створюваного людством протягом тисячоліть. У цьому випадку здійснюється індивідуальний підхід, суть якого полягає в управлінні розвитком учня, що базується на глибокому знанні рис його особистості і умов життя. Педагогіка індивідуального підходу передбачає пристосування форм і методів педагогічного впливу до індивідуальних особливостей школяра з метою забезпечення запроектованого рівня розвитку особистості.

Під диференціацією розуміють таку форму індивідуалізації, коли учні, схожі за певними індивідуальними особливостями, об'єднуються в групи для окремого навчання. У педагогічній літературі є два терміни: ''зовнішня диференціація'' і ''внутрішня диференціація''. Терміном ''зовнішня диференціація'' позначають таку організацію навчального процесу, за якої для задоволення різнобічних інтересів, здібностей і нахилів учнів створюються спеціальні диференційовані класи, школи. Термін ''внутрішня диференціація'' застосовують до такої організації навчального процесу, за якої розвиток індивідуальності здійснюється в умовах роботи вчителів у звичайних класах.

Зовнішня диференціація навчання здійснюється за двома напрямами:

1) шляхом створення класів і шкіл на основі спеціальних здібностей, інтересів і професійних нахилів учнів (профільні та спеціалізовані навчальні заклади, класи з поглибленим вивченням окремих предметів);

2) шляхом створення шкіл і класів за певним рівнем загального розумового розвитку учнів і стану здоров'я учнів (школи для обдарованих дітей та підлітків, школи для дітей з відхиленням у здоров'ї, класи вирівнювання).

Диференціація розпочинається здебільшого на старшому ступені середньої загальноосвітньої школи та у 8-9 класах спеціалізованих шкіл, ліцеїв, гімназій, коледжів, колегіумів. Виділяють такі профілі диференціації: науковий (філологічний, фізико-математичний, біолого-технічний, біолого-хімічний, історико-суспільствознавчий та інші); прикладний (агрохімічний, сільськогосподарський, хіміко-технічний, економічний, фізико-технічний та інші), художньо-естетичний (музичний, образотворчий, вокальний, акторський, хореографічний та інші); спортивний (за видами спорту).

Головною ознакою диференціації в цих навчальних закладах є програми. Міністерство освіти і науки України розробило і запропонувало педагогам близько 60 варіантів навчальних програм для диференціації навчання.

Важливим напрямом диференціації є навчання обдарованих, талановитих дітей і підлітків. Саме вони в недалекому майбутньому забезпечать прогрес країни в науці, виробництві, мистецтві.

Поняття ''обдарована дитина '' в педагогіці трактують як здібність досягати найвищих результатів в інтелектуальній і художній галузях; володіння незвичайними психомоторними і спеціальними здібностями; високий рівень розвитку будь-яких здібностей. Учені виокремлюють три основних типи обдарованості, які слід враховувати у загальноосвітній школі: академічну (яскраво виражена здібність до навчання); інтелектуальну (уміння мислити, аналізувати, зіставляти факти); творчу (нестандартно мислити і бачити світ) (В.Юркевич).

Інтерес до навчання обдарованих, талановитих дітей і підлітків у світовій педагогіці значно зріс. Діє європейська асоціація з вищих здібностей, головною метою якої є дослідження і заохочення навчання обдарованих. У провідних країнах світу ще на рубежі 50-60 років з'явилися школи для талановитих дітей, яких навчають за найбільш насиченими програмами. Масштаби і принципи організації навчання обдарованих учнів у різних країнах різні.

У США виявлення і спеціальне навчання найбільш обдарованих дітей є систематичною політикою. Президент країни щорічно приймає учнів, що відзначилися у навчанні з 10 найкращих шкіл, демонструючи цим увагу суспільства до своїх талановитих синів і дочок. Щорічно відповідно до програми ''Меріт'' в США відбирається близько 600 тисяч найрозумніших учнів середньої школи. Потім їх знову ''фільтрують'', аж поки не залишиться близько 35 тисяч обдарованих підлітків, яким надаються різні пільги для продовження освіти (стипендії, гарантії вступу до престижних університетів). Головним інструментом відбору талантів слугують набори (батареї) тестів. Особливо поширені ''стандартні тести'', які дозволяють визначити середній показник великої групи дітей - однолітків, яких досліджують. Тести виміру інтелекту (''айкью'') допомагають встановити ступінь володіння учнями словесним, числовим чи графічним матеріалом. Результати підраховуються в балах, а потім -за особливою формулою коефіцієнта розумового розвитку. Середні значення коефіцієнта - від 90 до 109 одиниць. Обдарованими вважають тих, хто має результат понад 115 одиниць.

До обдарованих належать також і учні, які завдяки своїм яскраво вираженим здібностям переступають 1-2 класи. Виділяють дітей з ''творчою жилкою'', які можуть і не мати

формально високого коефіцієнта розумового розвитку, але мають блискучі здібності в будь-якій діяльності. Уміння нестандартно мислити і діяти стає важливим критерієм відбору талановитих.

У Великій Британії знаходиться Центр досліджень обдарованих дітей. Діє асоціація ''Обдарованим дітям''. Зростає кількість шкіл, де для обдарованих учнів створюються спеціальні відділення і потоки з курсами інтенсивного, розширеного і збагаченого навчання.

У Німеччині діє особлива служба консультацій з питань спеціального навчання найздібніших учнів, створено суспільні гімназії, в яких талановиті діти можуть проходити курс навчання за 8, а не за 9 років, як звичайно.

У Франції з середини 80-х років у деяких навчальних закладах з'явилися класи для обдарованих учнів. На початку 90-х років у Страсбурзі створено особливу школу для дітей з раннім розумовим розвитком.

У СРСР, у Новосибірському відділенні АН СРСР, в 60-70 роках діяла дитяча математична школа, була розроблена довготривала комплексна програма ''Талановиті діти''.

Спеціальне навчання талановитих дітей в Україні розпочалося з 1991 року. Закон ''Про освіту'' передбачає створення для розвитку здібностей, обдарувань і таланту профільних класів (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, а також різних типів навчально-виховних закладів, об'єднань. Найталановитішим дітям держава надає підтримку (стипендії, направлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх, культурних центрів).

Для дітей, схильних до наукової творчості, створена Мала академія наук України. У 27 її територіальних відділеннях навчається близько 30 тисяч учнів загальноосвітніх шкіл та профтехучилищ. З ними працюють учені з більш як 35 вищих навчальних закладів освіти та наукових установ НАН України.

Важливим напрямом диференціації освіти є організація навчання дітей, які знаходяться на протилежному, аніж обдаровані діти, полюсі, - інвалідів і дітей з негативними відхиленнями у розумовому розвиткові. Проблема відображає сумну реальність масового народження дітей з різними патологіями внаслідок спадкових хвороб, алкоголізму і наркоманії батьків.

В Україні є система спеціальних шкіл для дітей з відхиленнями в здоров'ї (лісні школи, спецшколи). Для частини учнів регулярні заняття в них проводяться за звичайними програмами. Решта дітей і підлітків навчаються за полегшеними загальноосвітніми програмами з акцентом на професійну підготовку.

Окремим напрямом диференціації є компенсаційне навчання, тобто додаткові педагогічні зусилля стосовно учнів, що відстають у навчанні, мають слабку підготовку.

Формою компенсаційного навчання є класи вирівнювання, укомплектовані на базі однієї або кількох початкових шкіл мікрорайону дітьми, які на час вступу до школи виявилися непідготовленими до систематичного навчання у звичайних умовах, а також учнями першого і другого класів, які не встигають з основних предметів. Кількість учнів у цих класах невелика (16-20). У них вирішуються завдання формування навчальної мотивації, успішної адаптації до умов шкільного життя, розвитку соціально-моральних якостей. За допомогою спеціальної методики (не вимагати одночасного виправлення декількох недоліків, хвалити виконавця, а критикувати виконання, порівнювати сьогоднішні успіхи із вчорашніми невдачами, не скупитися на похвалу, виділяти будь-який успіх, ставити гранично конкретні і реальні цілі) діти ''вирівнюються'' у розвитку і знаннях зі своїми однолітками із звичайних класів і можуть разом з ними успішно продовжувати навчання в середній школі.

Внутрішня диференціація здійснюється під час уроків. Необхідність у ній тим більша, чим різноріднішим є склад учнів. Навчання тут погоджується з можливостями різних груп учнів. Загальна програма розрахована на підвищення рівня всіх школярів. '

Найефективнішою є групова диференціація. У всіх типах загальноосвітніх навчальних закладів учні класів поділяються на групи. У такій групі учень може вільніше висловлювати

свої думки, активніше брати участь у розв'язанні навчальних завдань відповідно до своїх інтересів і здібностей. Групи формуються учителем на основі рівня розвитку дітей і побажань самих учнів: учні охоче працюють із однокласниками, які мають схожі інтереси, стиль роботи, з якими пов'язані дружніми стосунками.

У розвинених країнах групова диференціація має різні варіанти: швидкі, середні і повільні групи (США); за рівнем програм і навчальних завдань: підвищений (А), середній (Б), низький (В) (Німеччина); за вивченням окремих навчальних дисциплін, де працюють ''швидкі'', ''середні'' і ''повільні'' групи (Франція); за розподілом учнів однієї паралелі на класи залежно від здібностей (Англія), розподіл учнів класу на групи з метою змагання (Японія).

Групове навчання в цілому педагогічно виправдане. Проте завжди є небезпека звуження загального кругозору дітей і підлітків, які працюють у групах. Так, при розподілі класу на сильних і слабких зазвичай виникає два варіанти: або більше уваги приділяється слабким, або - сильним. Обидва варіанти можуть нанести шкоду тій чи іншій групі учнів.

Індивідуальна самостійна робота здійснюється здебільшого за допомогою диференційованих завдань, які враховують особливості індивідуальності учня. З цією метою в школах впроваджується рівнева індивідуалізація навчання, коли учні, навчаючись за однією програмою, мають право і можливість засвоювати її на різних рівнях, але не нижче загальнообов'язкового базового рівня. Як правило, у навчальних програмах виділяють три рівні складності матеріалу: базовий, середній і високий.

Індивідуальне навчання в системі загальної середньої освіти організовується з метою створення оптимальних умов для здобуття громадянами певного освітнього рівня або повної загальної середньої освіти відповідно до особистісних потреб, індивідуальних здібностей, можливостей, стану здоров'я, розвитку, нахилів, талантів. Як правило, це навчання здійснюється навчальним закладом, у якому учень навчається (навчався), або найближчим за розташуванням до місця його проживання чи лікування іншим навчальним закладом, визначеним місцевим органом управління освітою. Індивідуальне навчання може проводитися в приміщенні школи, в домашніх умовах, в лікувальному закладі тощо. Воно здійснюється за індивідуальним навчальним планом, що розробляється з урахуванням індивідуальних особливостей дітей, їх здібностей та потреб. На підставі індивідуальних навчальних планів розробляються індивідуальні програми з кожного предмета, в яких визначається зміст і обсяг матеріалу, що підлягає вивченню. Учні, які прискорено опанували програмовий матеріал відповідного класу, за їхнім бажанням та за рішенням педагогічної ради можуть бути переведені до наступного класу.

Книга: Конспект лекцій Педагогіка

ЗМІСТ

1. Конспект лекцій Педагогіка
2. 2. Об'єкт, предмет і функції педагогіки.
3. 3. Зв'язок педагогіки з іншими науками та її структура
4. 4. Філософські основи педагогіки.
5. 5. Суть нової методології педагогіки.
6. 6. Аксіологічний підхід до вивчення педагогічних явищ.
7. 7. Педагогічні цінності.
8. 8. Загально- і конкретно-наукова методологія педагогіки.
9. 9. Методи педагогічних досліджень.
10. Тема 2. Розвиток, соціалізація і виховання особистості. Тема 2. Розвиток, соціалізація і виховання особистості. 1. Особистість і умови її розвитку
11. 2. Спадковість у людському розвитку.
12. 3. Соціалізація і становлення особистості.
13. 4. Роль виховання у розвитку людини і формуванні її особистості.
14. Тема 3. Мета виховання. Тема 3. Мета виховання. 1. Поняття про мету виховання.
15. 2. Умови і фактори визначення цілей виховання.
16. 3. Зародження та розвиток ідеї про всебічний розвиток особистості.
17. 4. Мета виховання в сучасній педагогіці.
18. 5. Освіта як найважливіша ланка реалізації мети виховання.
19. 6. Основні тенденції розвитку освіти.
20. Тема 4. Педагогічний процес. Тема 4. Педагогічний процес. 1. Суть педагогічного процесу.
21. 2. Рушійні сили педагогічного процесу.
22. 3. Педагогічний процес як система.
23. 4. Цілісність педагогічного процесу.
24. 5. Закономірності педагогічного процесу.
25. 6. Організація педагогічного процесу.
26. Тема 5. Педагог: професійна діяльність і особистість. Тема 5. Педагог: професійна діяльність і особистість. 1. Суть педагогічної діяльності, основні види, специфіка.
27. 2. Структура педагогічної діяльності вчителя.
28. 3. Педагог демократичної школи.
29. 3.1. Гуманістична спрямованість особистості вчителя.
30. 3.2. Педагогічна і гуманітарна культура.
31. 3.3. Професійно значимі якості.
32. 3.4. Професійна компетентність.
33. ЧАСТИНА II. ТЕОРІЯ НАВЧАННЯ. ЧАСТИНА II. ТЕОРІЯ НАВЧАННЯ. Тема 6. Дидактика: суть, дидактичні концепції, сучасні підходи.
34. 1. Поняття про дидактику.
35. 2. Основні дидактичні концепції.
36. 3. Навчання і розвиток у гуманістичній дидактиці.
37. Тема 7. Процес навчання. Тема 7. Процес навчання. 1. Суть процесу навчання.
38. 2. Процес навчання як система.
39. 3. Цілі процесу навчання (цільовий компонент).
40. 4. Стимулювання процесу навчання (стимуляційно-мотиваційний компонент).
41. 5. Зміст навчального процесу (змістовий компонент).
42. 6. Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів (операційно-діяльнісний компонент).
43. 7. Контроль і регулювання навчально-пізнавальної діяльності (контрольно-регулювальний компонент).
44. 8. Оцінка і самооцінка результатів навчального процесу (оцінно-результативний компонент).
45. 9. Діяльність учителя й учня у різних видах навчання.
46. Тема 8. Закономірності і принципи навчання. Тема 8. Закономірності і принципи навчання. 1. Історія проблеми.
47. 2. Класифікація закономірностей навчання.
48. 3. Поняття про принцип, правило.
49. 4. Система дидактичних принципів.
50. Тема 9. Зміст освіти в загальноосвітній школі. Тема 9. Зміст освіти в загальноосвітній школі. 1. Поняття про зміст загальної середньої освіти.
51. 2. Фактори, що зумовлюють формування змісту освіти.
52. 3. Теорії організації змісту освіти.
53. 4. Наукові вимоги до формування змісту освіти.
54. 5. Реалізація змісту освіти в сучасній школі.
55. Тема 10. Форми навчання. Тема 10. Форми навчання. 1. Поняття про форми навчання
56. 2. З історії форм організації навчання.
57. 3. Індивідуалізація і диференціація навчання.
58. 4. Урок - основна форма організації навчання.
59. 5. Типи і структура уроків.
60. 6. Організація навчальної діяльності учнів на уроці.
61. 7. Нестандартні уроки.
62. 8. Допоміжні форми навчання.
63. 10. Самоаналіз уроку.
64. Тема 11. Методи навчання. Тема 11. Методи навчання. 1. Поняття про методи навчання.
65. 2. Класифікація методів навчання.
66. 3. Методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності.
67. 4. Методи стимулювання і мотивації уміння.
68. 5. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.
69. 6. Бінарні методи навчання.
70. 7. Ситуаційний метод.
71. 8. Вибір методів навчання.
72. Тема 12. Засоби навчання. Тема 12. Засоби навчання. 1. Поняття про засоби навчання.
73. 2. Прості засоби.
74. 3. Складні засоби.
75. Тема 13. Діагностика навчання. Тема 13. Діагностика навчання. 1. Діагностика результатів навчання
76. 2. Контроль результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів.
77. 3. Тестування рівня засвоєння змісту освіти.
78. 4. Оцінювання результатів навчання.
79. Тема 14. Процес виховання. Тема 14. Процес виховання. 1. Суть процесу виховання
80. 2. Процес виховання як система.
81. 3. Особливості виховного процесу.
82. 4. Мета і завдання гуманістичного виховання.
83. 5. Механізми становлення особистості.
84. 6. Школи гуманістичного виховання.
85. 7. Закономірності і принципи гуманістичного виховання.
86. 8. Самовиховання учнів.
87. Тема 15. Зміст процесу виховання. Тема 15. Зміст процесу виховання. 1. Поняття про зміст виховання.
88. 2. Особливості змісту виховання в сучасній школі.
89. 3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3.1. Виховання громадянської культури.
90. 3.2. Виховання розумової культури.
91. 3.3. Філософсько-світоглядна підготовка.
92. 3.4. Виховання основ моральної культури.
93. 3.5. Виховання екологічної культури.
94. 3.6. Трудове виховання і профорієнтація.
95. 3.7. Виховання естетичної культури.
96. 3.8. Формування фізичної культури.
97. Тема 16. Виховання особистості в колективі. Тема 16. Виховання особистості в колективі. 1. Форми виховання.
98. 2. Колектив як форма виховання.
99. 3. Педагогічне управління колективом.
100. 4. Розвиток дитячого колективу.
101. 5. Колектив і особистість.
102. 6. Учнівський колектив.
103. 7. Позашкільні форми виховання.
104. Тема 17. Загальні методи виховання. Тема 17. Загальні методи виховання. 1. Поняття про методи виховання.
105. 2. Класифікація методів виховання.
106. 3. Методи формування свідомості особистості.
107. 4. Методи організації діяльності.
108. 5. Методи стимулювання.
109. Тема 18. Технологія виховання. Тема 18. Технологія виховання. 1. Поняття про технологію виховання.
110. 2. Комплексний підхід.
111. 3. Виховні справи.
112. 4. Тематика виховних справ.
113. 5. Виховна справа як система.
114. Тема 19. Діагностика вихованості. Тема 19. Діагностика вихованості. 1. Діагностика і вимірювання вихованості.
115. 2. Критерії вихованості.
116. 3. Ступені вихованості
117. 4. Методи діагностики вихованості.
118. Тема 20. Родинне та суспільне виховання. Тема 20. Родинне та суспільне виховання. 1. Сім'я як специфічна педагогічна система.
119. 2. Сімейне виховання в різні періоди розвитку суспільства.
120. 3. Правові основи сучасного сімейного виховання.
121. 4. Взаємодія школи і сім'ї у вихованні дітей та молоді.
122. 5. Суспільне виховання.
123. Тема 21. Управління: суть, історія розвитку, сучасний стан управління освітою.
124. 1. Поняття про управління, менеджмент, внутрішкільне управління, педагогічний менеджмент.
125. 2. Державне управління системою загальної середньої освіти.
126. 3. Внутрішкільне управління.
127. 4. Школа як педагогічна система й об'єкт управління.
128. Тема 22. Процес управління. Тема 22. Процес управління. 1. Поняття про процес управління.
129. 2. Функції внутрішкільного управління.
130. 3. Прийняття рішень.
131. Тема 23. Інноваційні процеси в освіті. Підвищення кваліфікації вчителів. Тема 23. Інноваційні процеси в освіті. Підвищення кваліфікації вчителів. 1. Інновації в освіті.
132. 2. Передовий педагогічний досвід і впровадження досягнень педагогічної науки.
133. 3. Підвищення кваліфікації вчителів і їх атестація.

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate