Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Хіба крові не варта краса? / Леся Українка

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Історія держави і права зарубіжних країн.Мудрак


18.1. Буржуазна революція 1789-1794 р. Проголошення республіки.

З XVI ст. у Західній Європі виникає капіталістичний уклад. І в міру його визрівання і розвитку дедалі більше поглиблювалися суперечності між продуктивними силами і феодальними виробничими відносинами.

Конфлікт між новими продуктивними силами і феодальними виробничими відносинами конкретно проявився в основних галузях економіки, зачепив інтереси різних класів і станів феодального суспільства. Якнайкраще це можна простежити на історії Франції, де напруженість і гострота класової боротьби були найбільшими.

Населення Франції в другій половині XVIII ст. складало 26 млн. чоловік. З них лише 270 тис., тобто трохи більше 1 %, належало до привілейованого класу - 140 тис. дворян і 130 тис. священиків. З 10 французів 9 голодували, населення було обкладене 7 тис. загальнодержавних та місцевих податків і повинностей. Літо 1788 року було неврожайним, а наступна зима дуже суворою. Повсюди спалахували селянські виступи. І буржуазія, і селянство, і плебейство не хотіли і не могли миритися з феодально-абсолютистською монархією. Банкрутство державної казни, розорюваної колосальними тратами двору та перших двох станів (дворянства і духовенства), призвело до гострої фінансової кризи. У монархії не було грошей на самі невідкладні витрати. Після ряду невдалих спроб відшукати кошти король був змушений скликати Генеральні штати - представництво трьох станів, що не збиралося уже 175 років. Число делегатів від перших двох станів становило по 300 чол., від третього стану - 600 чол., але оскільки кожний стан традиційно збирався окремо і мав по окремому голосу, це подвоєння вирішальної ролі відігравати не могло. 17 червня після тривалих, але пустопорожніх дебатів щодо процедури, третій стан проголосив себе Національними зборами. Пізніше до них приєднались ліберальні представники дворянства і духовенства. Було схвалено рішення про ануляцію імперативних мандатів.

Депутат, діє не від імені округу, а від імені усього народу. Стверджувалося також, що король може збирати податки лише з відома Національних зборів. Людовік XVI спробував 20 червня закрити Національні збори, але депутати відновили свої засідання у залі для гри в м'яч. Тут вони склали урочисту присягу не допустити зриву роботи Національних зборів, доки не буде прийнята Конституція.

9 липня 1789 р. Національні збори проголошують себе Установчими зборами, тобто органом, який має утвердити нові державно-правові інститути, розробити та затвердити конституцію держави. Король починає стягувати до Парижу і до Версалю вірні війська. 12 липня він звільняє міністра Неккера, який мав репутацію єдиного прихильника реформ в уряді. 13 липня народ оволодів містом, захопив арсенали. 14 липня повсталі захопили 8 башт фортеці-в'язниці Бастилії. Комендант був вбитий і гарнізон здався. Падіння Бастилії стало сигналом для французької провінції - всюди народ виганяв стару королівську адміністрацію, обирав нові муніципалітети і створював збройну силу революції - Національну гвардію. По всій країні прокотилися селянські повстання, селянство практично припинило платити податки. Відбиттям цього початкового періоду революції та вичерпного революційного піднесення, яке охопило всю країну, стала «Декларація прав людини і громадянина», прийнята Установчими зборами 26 серпня 1789р.

Розроблена в дусі загальнонаціонального маніфесту, який проголошував права громадян, що скинули панування феодального гноблення, Декларація закріплювала найважливіші принципи буржуазного ладу.

«Представники французького народу, які складають Національні збори, беручи до уваги, що незнання, забуття або зневаження прав людини є єдиними причинами суспільного лиха і псування уряду, — було сказано у вступі до Декларації, — вирішили відновити в урочистій декларації природні, невідчужувані, невіддільні і священні права людини, з метою, щоб ця декларація, будучи постійно перед усіма членами суспільного .організму, безперервно нагадувала їм їхні права і обов'язки».

Декларація проголошувала, що «люди народжуються вільними і рівними в правах» і що метою якого б то не було політичного союзу є збереження природних і невід'ємних прав людини, що такими правами є «свобода, власність, безпека і опір гнобленню» (ст. 1-2).

Джерело суверенітету — в нації, підкреслювалося в Декларації. Тому «закон є виразом загальної волі» (ст. 6). Базуючись на цих положеннях, вона закріплювала принцип загального виборчого права. В ній йшлося про представницький характер законодавчого органу як верховного органу влади. «Всі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів». А закон має бути рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чи карає.

Декларація не просто проголошує природні, невід'ємні права людини — вона одночасно розкриває їх сутність.

Так, свобода визначалась як право «робити все, що не шкодить іншому». Таким чином, здійснення кожною людиною її природних прав не має інших меж, крім тих, які забезпечують іншим членам суспільства користування такими ж правами. Крім того, закон може забороняти дії, шкідливі для суспільства. «Все, що не заборонено, законом, дозволено» (ст. 5).

Отримало роз'яснення і природне право на безпеку, що знайшло своє виявлення в закріпленні принципу законності. «Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або арештований інакше, — стверджувала Декларація, — як у випадках, визначених законом, і за приписаними ним формами» (ст. 7). Ті, хто віддають незаконні накази, підлягають карі.

Було закріплено і презумпцію невинності. Як стверджувала Декларація, «кожна людина вважається невинною до того часу, поки її не оголосять винною» (ст. 9), а тому не повинно бути в разі арешту ніякої надмірної суворості.

Закон не має зворотньої сили, вважала Декларація. «Ніхто не може бути покараний інакше, як в силу закону, встановленого і обнародуваного до вчинення злочину і законно застосованого» (ст. 8). А сам .закон повинен встановлювати «тільки строго і очевидно необхідні кари».

І, нарешті, Декларація підкреслювала неминуче значення права власності, проголошуючи його природним, «непорушним і священним» правом (ст. 17). Нікого не можна позбавити цього права, за винятком, коли того «явно вимагає громадська необхідність», законно засвідчена, і за умови справедливого і попереднього відшкодування.

Декларація 1789 року згадувала також інші права і свободи. «Вільний обмін думками і переконаннями є одне з найцінніших прав людини, кожен громадянин може, отже, вільно говорити, писати, друкувати, але повинен при цьому відповідати за зловживання цією свободою у випадках, визначених законом», — було сказано в статті 11 Декларації. Гарантувалася свобода віросповідання і релігійних переконань.

Для утримання громадської сили і для витрат по управлінню, заявляла Декларація, необхідні податки. Всі громадяни мають право особисто через своїх представників визначати необхідність громадських податків, «вільно на них погоджуватися, стежити за їх вживанням, встановлювати їх розмір, спосіб оподаткування, стягання і строк, на який вони встановлюються» (ст. 14).

Знайшла своє втілення і сформульована Монтеск'є ідея створення організаційно незалежних одна від одної і взаємно врівноважених гілок державної влади: законодавчої, виконавчої та судової. В статті 16 було сказано: «Суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав і не встановлений розподіл влади, не має конституції».

Принципи Декларації прав людини і громадянина 1789 року були викликом старому відживаючому ладу. Декларація утверджувала новий буржуазний лад, новий тип експлуатації— буржуазний. Цей суто буржуазний характер Декларації проявлявся і в тому, що вона обминула мовчанням питання про скасування всіх феодальних повинностей і феодального землеволодіння. Нічого не було сказано і про скасування рабства у французьких колоніях, не було згадки і про свободу союзів і зборів.

На початку 1790 р. вступила в силу низка декретів, згідно з якими церковна власність була конфіскована, оголошена національним майном і підлягала продажу з торгів. У результаті вона перейшла до рук буржуазії і частково заможного селянства. Церква була позбавлена права реєструвати шлюби, народження, смерть. Священнослужителі повинні були присягнути новому ладу. Вплив церкви істотно зменшився, вона була поставлена під контроль держави.

Відповідно до нового адміністративного поділу Франція мала 83 департаменти, які складалися з дистриктів, кантонів, комун. Єдиною стала система оподаткування, були ліквідовані більшість феодальних пережитків, що гальмували розвиток торгівлі, та ін. Скасовувався становий поділ громадян, усі дворянські титули й звання, середньовічні цехи.

У результаті скасування феодальних правил і обмежень в галузі торгівлі та промисловості були створені необхідні для буржуазії умови для підприємницької діяльності. Здобувши владу, політичні права, велика буржуазія стала вважати обтяжливим тиск демократичних верств населення. 21 жовтня 1789р. було прийнято декрет, згідно з яким дозволялось застосовувати збройні сили для придушення народних виступів. 14 червня 1791 р. набрав чинності закон Ле-Шапел'є, що заборонив під страхом великого штрафу або тюремного ув'язнення створення профспілок, проведення страйків.

Після спроби короля втекти за кордон позиції прихильників конституційної монархії ослабли. Дедалі сильнішим ставав рух за встановлення республіки.

Велика буржуазія не була заінтересована в подальшому розвитку революції. Розстріл гвардійцями 17 липня мирної демонстрації проти монархії показав, що вона стала контрреволюційною силою.

Національні збори спішно 13 вересня 1791 р. затвердили Конституцію, яка зберігала за королем значні права. Перша частина— Декларація прав людини і громадянина 1789 р.— стала преамбулою Конституції. Друга її частина була присвячена вищим органам влади.

За формою правління французька держава ставала конституційною монархією. Вища законодавча влада надавалась однопалатному законодавчому корпусу. Громадяни поділялись на активних і пасивних.

Активними вважались французи, що досягли 25-річного віку, проживають у даній місцевості не менше року, сплачують прямий податок, не наймитують, занесені до списків Національної гвардії. Тільки вони користувались виборчим правом. Пасивні громадяни не допускались до участі у виборах. Вибори були двоступеневими, виборщиками могли бути лише актив-

ні громадяни, що відповідали вимогам майнового цензу. Неімущі

громадяни, а вони становили більшість, були позбавлені політичних прав.

Виконавча, адміністративна влада надавалась королю і відповідальним перед ним міністрам. Король міг накласти вето на прийняті закони, яке однак мало лише відкладальний характер. Король був главою армії і флоту, йому доручалось піклуватись про підтримання громадського порядку тощо. Судову владу здійснювали виборні і в принципі незмінювані особи. Конституція гарантувала додержання політичних інтересів великої буржуазії її дія не поширювалась на колонії. Отже, в ній спостерігався відхід від революційних принципів Декларації прав людини і громадянина.

Перед розпуском у вересні 1791 р. Установчі збори ухвалили, що жоден депутат їх не може бути обраний до Законодавчого корпусу, створеного на основі Конституції. У 1791 р. фейяни — прихильники конституційної монархії, представники великої буржуазії — вважали, що революція вже закінчена. Представники середньої буржуазії — жирондисти пропонували продовжити лом-ку феодальних інститутів. Програма жирондистів, хоч і мала підтримку з боку більшості депутатів, не була послідовною. Найбільш радикальні перетворення, пропонували якобінці, що були на той момент виразниками інтересів широких народних мас. Жирондисти не наважились повністю скасувати феодальні повинності селян, дати їм землю. Вони потурали спекулянтам і контрреволюціонерам, не збирались позбавляти влади короля. Це було причиною розколу між жирондистами та якобінцями.

10 серпня 1792 р. в Парижі почалось народне повстання, в результаті якого монархія була ліквідована. Деякий час влада була в руках Паризької комуни. Законодавчі збори дали згоду на арешт короля. Було видано декрет про скликання Національного Конвенту. Вибори його депутатів треба було проводити без поділу громадян на активних і пасивних.

Із страху перед повсталим народом жирондисти погодились провести поділ общинних земель, здати в оренду або продати землі емігрантів. Скасовувалась власність на землю тих, хто не міг довести законність свого володіння. Серпневі декрети задовольнили багато які вимоги селян, хоч їх здійснення натрапило на стійкий опір великих власників. Обраний на основі загального виборчого права Національний Конвент 21 вересня оголосив про скасування монархії. Франція стала республікою. Але боротьба між Горою (якобінцями) і Жирондою не припинилась.

Прихильники монархії намагались не допустити суду над королем. Однак якобінці добились того, щоб у Конвенті було проведено відкрите голосування. Кожний депутат особисто виходив на трибуну й публічно оголошував свою думку. Глибокої ночі 17 січня 1793 р. голосування закінчилось. Людовік XVI був визнаний винним у змові проти нації, у замаху на безпеку держави і засуджений до смертної кари.21 січня вирок було виконано.

Улітку 1793 р. республіка опинилась на краю загибелі, її армія відступала, багато генералів зрадили їй, у деяких місцях спалахнули роялістські заколоти. Народ голодував, зростала інфляція, англійці наповнили країну фальшивими асигнаціями.

Авторитет жирондистів став падати. Від імені робітників Парижа вождь найлівішої партії «скажених» Жак Ру говорив: «Свобода— пустий привид, коли один клас може безкарно морити голодом інший. Невже власність шахраїв дорожча за людське життя».

У цій складній обстановці якобінці проявили себе як революційна партія. 31 травня і 2 червня 1793 р. народ Парижа піднявся на повстання. Частина депутатів-жирондистів була заарештована. Провідною силою Конвенту стали якобінці. Вони заявили, що врятувати республіку може лише єдність нації і повне викорінення залишків феодалізму.

10 червня було прийнято декрет, який поклав початок скасуванню феодальних порядків на селі. 17 липня Конвент остаточно скасував усі сеньйоріальні платежі та феодальні права без будь-якого викупу. Общинні землі підлягали негайному розподілу між селянами. Відтоді дрібне землеволодіння у Франції стало основною формою землекористування. Зберігання феодальних актів на землю, утаємничення їх від спалювання карались каторгою.

Жирондисти звинуватили якобінців в узурпації влади. У відповідь на це якобінці підготували проект нової Конституції Франції. 24 червня 1793 р. Конвент урочисто схвалив її текст і поставив на всенародне обговорення.

Конституція закріпила республіканський режим: «Республіка єдина й неподільна» — записано в ст. 1. Вона містила більш радикальне тлумачення принципу суверенітету народу, ніж Конституція 1791 р. Колишнє абстрактне поняття верховенства нації було замінено конкретнішим змістом: «Суверенний народ — це сукупність усіх громадян» (ст. 7). Для прийняття закону або важливого загальнодержавного рішення голосування в Законодавчому корпусі було недостатньо. Потрібне було ще схвалення громадян, принаймні очевидної більшості їх. Таким чином якобінці прагнули реалізувати вчення Ж. Ж. Руссо про народний суверенітет і безпосередню, пряму демократію.

Виборче право надавалося всім французам, що досягли 21 року. Скасовувався поділ виборців на активних і пасивних. Вибори депутатів вводились прямі й рівні. Носієм вищої законодавчої влади проголошувалась нація. Було створено постійно діючий однопалатний законодавчий корпус із строком легіслатури один рік. Цей орган міг видавати декрети і пропонувати закони. Якщо проект закону діставав схвалення 1/10 первинних зборів більшості департаментів країни протягом сорока днів, він ставав законом. Декрети не потребували санкції народу і набували чинності негайно.

Функції державного управління покладались на Виконавчу раду з двадцяти чотирьох чоловік. До її обрання залучались виборці з департаментів. Цей орган міг діяти лише на основі законів і декретів і був підзвітним Законодавчому корпусу. Наприкінці кожної сесії Виконавчий комітет треба було наполовину обновляти. В ст. 30 Декларації зазначалося, що державні посади, по суті, тимчасові, їх слід розглядати не як відзнаки чи нагороди, а як обов'язок.

Якобінська Конституція була радикальним по духу й за формою актом французької буржуазної революції. Проте вона могла набути чинності лише після того, як збереться новий Законодавчий корпус, куди не міг бути обраний ніхто з депутатів Конвенту. Складна зовнішньополітична обстановка не дала змоги ввести Конституцію в дію.

Улітку 1793 р. верховним органом республіки був Конвент,

який здійснював у повному обсязі вищу законодавчу, виконавчу,

контрольну й судову владу. Комісари Конвенту в департаментах,

армії мали великі повноваження, їм доручалось проводити чистку місцевих органів, наводити в них революційний порядок, усувати командуючих арміями та призначати нових. Якобінська диктатура послідовно здійснювала лозунг: «Феодальний режим повністю знищується». Логіка боротьби за врятування республіки зумовила встановлення революційної диктатури, єдиної влади, залізної дисципліни.

Функції революційного уряду були зосереджені в Комітеті громадського порятунку. Він керував воєнними, дипломатичними, продовольчими справами, йому підпорядковувались інші органи, а сам Комітет щотижня звітував перед Конвентом. Комітет створив сильну армію, що розгромила сили інтервентів.

Якобінці реорганізували армію. Декрет від 23 серпня 1793 р. вперше в історії, ввів загальну військову повинність. Усіх французів призивали під рушницю доти, «поки вороги не будуть вигнані за межі республіки».

До осені 1793 р. в армії налічувалось близько мільйона чоловік. Такої чисельності військ історія ще не знала. По революційному вирішувалась проблема командних кадрів. На будь-яку посаду, аж до командуючих арміями, висувались ті, хто вмів перемагати, хто не знав слова «неможливо». Продавець галантерейної лавки Журдан віком 31 рік був призначений командуючим. Такий самий пост зайняв конюх Гош у віці 25 років. Генералами, стали писар Марсо, син каменяра Клебер. Тулон було взято за планом 24-річного невідомого артилерійського офіцера Наполеона Бонапарта.

Французька армія стала застосовувати нову тактику, ввела розсипний стрій. «Якщо меч короткий,— говорили командири,— революційній армії потрібно зробити лише зайвий крок».

Наприкінці липня фактичним керівником Комітету громадського порятунку став Робесп'єр. Йому належать слова: «Для Вітчизни зроблено недостатньо, якщо не зроблено все». Боротьбу з ворогами революції вів Комітет громадської безпеки. Матеріали проведеного ним слідства направляли до трибуналу. Трибунали були в деяких департаментах.

Для боротьби з ворогами республіки було введено революційний терор. 17 вересня Конвент дозволив здійснювати арешти підозрілих осіб. Обвинувачення в контрреволюції означало наказ про арешт, арешт — здебільшого означав смерть. Заарештований, доставлений увечері в тюрму, наступного дня піддавався допиту, вислуховував вирок трибуналу, а ввечері вже міг сидіти у возі смертників.

У жовтні були страчені вожді жирондистів, а їхня партія остаточно зійшла з політичної сцени.

Буржуазія відчувала потребу в шаленій енергії якобінців, без якої неможливо було відвести натиск інтервентів. Нещадно караючи ворогів, якобінці через свою непослідовність, невизначеність політичної платформи часто знищували справжніх патріотів. Знищивши Дантона та його прихильників — «поміркованих», вони потім відправили на гільйотину і своїх вірних друзів — лівих якобінців, вождів партії «скажених», ебертистів.

Надзвичайна ситуація змусила Конвент розширити рамки законодавчого органу. Разом з Комітетом громадського порятунку він діяв як революційний уряд Франції.

Були введені тверді ціни на основні предмети споживання (загальний максимум). Продовольство реквізували й розподіляли через спеціальну державну комісію.

За зовнішньою торгівлею та діяльністю великих торговців був установлений жорсткий контроль. Восени 1793 р. створено загони санкюлотів, що боролися із спекулянтами, вишукували продовольство для Парижа і знищували змови, роялістів.

За спекуляцію карали стратою. З допомогою армії реквізували хліб у заможних селян. Було взято на облік золото і срібло приватних осіб. Багатих обкладали високими податками й примусовими позиками. Для робітників також було встановлено максимум заробітної плати, що викликало їх обурення, оскільки ціни зростали, а купівельна спроможність грошей падала.

Наприкінці лютого і початку березня 1794 р. були видані відомі вантозькі декрети. Майно контрреволюціонерів передбачалось роздати бідним громадянам, інвалідам, сиротам, старим людям.

Вибори до муніципалітетів у зв'язку із складною обстановкою не проводились. Фактично влада на місцях була у віданні революційних комітетів. Для припинення зловживань з їх боку голову й секретаря комітету замінювали через кожних два тижні.

Місцеве управління грунтувалось на централізованих засадах. Якобінська диктатура спиралась на масові народні організації.

У столиці найбільш твердою опорою якобінців були Комуна та її секційні спостережні комітети, в яких санкюлоти становили більшість.

Енергійна діяльність якобінців, пов'язана з викоріненням феодалізму, проводилась з великим розмахом. Було введено нове літочислення (від початку республіки), затверджено новий календар, видано декрет про обов'язкову початкову освіту, було навіть зроблено спробу створити нову релігію — культ Розуму. Усіх жителів стали називати громадянами, було скасовано звернення на «ви» тощо.

Улітку 1794 р. Франція була очищена від інтервентів. В основному було придушено контрреволюційні заколоти. Для буржуазії, що зміцніла політичне й економічно, диктатура якобінців стала непотрібною.

Так і не добившись задоволення своїх основних вимог, стали відходити від якобінців і робітники. Селяни, що чинили опір реквізиції продуктів, також були незадоволені якобінцями.

27 липня (9 термідора) 1794 р. під час засідання Конвенту Робесп'єр та його соратники були заарештовані, а наступного дня без суду відправлені на гільйотину їхню долю розділили сотні якобінців. Масовий терор проти якобінців і санкюлотів охопив країну. Конституцію 1793 р. піддавали анафемі й прокляттям. Падіння диктатури якобінців і прихід до влади термідоріанців означали кінець висхідного етапу Великої французької революції.

Книга: Історія держави і права зарубіжних країн.Мудрак

ЗМІСТ

1. Історія держави і права зарубіжних країн.Мудрак
2. 1.2. Значення історії держави і права як науки та її місце в системі юридичних дисциплін
3. 1.3. Періодизація історії держави і права зарубіжних країн
4. 1.4. Виникнення держави і права
5. 2.1. Виникнення держави та її розвиток
6. 2.2. Суспільний устрій та його еволюція
7. 2.3. Державний лад, суд, збройні сили
8. 2.4. Основні риси права
9. 3.1. Особливості виникнення і розвитку держави і права Месопотамії
10. 3.2. Утворення Вавилонської держави
11. 3.3. Правове становище окремих груп населення. Особливості рабства
12. 3.4. Державний устрій, суд, збройні сили
13. 3.5. Джерела права. Закони царя Хаммурапі
14. 4.1. Виникнення держави та її розвиток
15. 4.2. Особливості суспільного ладу
16. 4.3. Державний устрій, суд, збройні сили
17. 4.4. Закони Ману
18. 5.1. Виникнення держави та її розвиток. Держава Шан (Інь)
19. 5.2. Держава Чжоу
20. 5.3. Держава Цінь
21. 5.4. Держава Хань
22. 5.5. Основні риси права
23. 6.1. Розклад родоплемінних відносин і зародження держави в Афінах. Реформи Тезея
24. 6.2. Реформи Солона. Реформи Клісфена. Їх оцінка, демократизація державного ладу
25. 6.3. Правове становище населення. Рабовласницька демократія в Афінах
26. 6.4. Державний лад, суд, збройні сили. Основні риси афінського права
27. 6.5. Виникнення держави у Спарті
28. 6.6. Суспільний лад та державний устрій Спарти
29. 7.1. Зародження римської державності. Реформа Сервія Туллія
30. 7.2. Утворення аристократичної республіки. Правове становище населення
31. 7.3. Державний устрій, суд, збройні сили. Управління провінціями
32. 7.4. Криза і падіння республіки. Зміни в суспільному ладі
33. 7.5. Перехід до монархії. Принципат. Зміни в економіці, суспільному ладі та державному устрої в період принципату
34. 7.6. Домінат. Суспільний лад та державний устрій. Реформи Діоклетіана
35. 7.7. Джерела римського права
36. 8.1. Особливості виникнення держави у франків
37. 8.2. Суспільний лад. Реформа Карла Мартелла
38. 8.3. Державний устрій. Верденський договір 843 р. і розпад франкської держави
39. 8.4. Джерела права. Салічна правда
40. 9.1. Розвиток феодальних відносин. Період феодальної роздробленості
41. 9.2. Станово-представницька монархія. Центральне і місцеве управління (XІV – XV ст.)
42. 9.3. Абсолютна монархія. Державний устрій в період аб-солютизму. Реформи Рішельє та Людовіка XІV
43. 9.4. Джерела та характерні риси права
44. 10.1. Poзвитoк фeoдaльниx віднocин в Aнглії. Утвopeння aнглocaкcoнcькиx дepжaв
45. 10.2. Hopмaндcькe зaвoювaння ma йoгo вплив нa суспільний і дepжaвний уcтpій Aнглії в XІ – XІІ cт. Peфopми Генріха ІІ. Beликa Xapтія вoльнocтeй 1215 p.
46. 10.3. Утвopeння cтaнoвo-пpeдcтaвницькoї мoнapxії. Дepжaвний ycтpій.
47. 10.4. Bиникнeння і ocoбливocті aнглійcькoгo aбcoлютизмy. Зміни в cycпільнoмy лaді тa дepжaвний ycтpій.
48. 10.5. Xapaктepні ocoбливocті джepeл пpaвa. Cyдoвий пpeцeдeнт.
49. 11.1. Утворення і розвиток феодальної держави в X – XІІ ст.
50. 11.2. Виникнення та особливості станово-представницької монархії
51. 11.3. Становлення князівського абсолютизму
52. 11.4. Особливості розвитку феодального права в Німеччині
53. 12.1. Особливості становлення класового суспільства і держави в арабів
54. 12.2. Суспільний лад
55. 12.3. Організація держави і влади. Суд
56. 12.4. Джерела права
57. 13.1. Виникнення і розвиток феодальної держави в Польщі
58. 13.2. Виникнення і розвиток феодальної держави у Чехії
59. 13.3. Особливості виникнення і розвитку феодальної держави у Болгарії
60. 13.4. Виникнення і розвиток феодальної держави у Сербії
61. 14.1. Виникнення держави і її розвиток
62. 14.2. Суспільний лад
63. 14.3. Державний лад станово-представницької монархії
64. 14.4. Становлення абсолютної монархії і її особливості
65. 14.5. Джерела права
66. 15.1. Історія виникнення податків.
67. 15.2. Види податків.
68. 15.3. Податкові органи.
69. 15.4. Відповідальність за ухилення від сплати податків.
70. 16.1. Передумови, етапи та особливості англійської буржуазної революції. Проголошення республіки. Державний устрій. Реставрація монархії.
71. 16.2. Розвиток конституційної монархії і парламенту в XVII – XIXст.
72. 16.3. Зміни в державному устрої в кінці ХІХ – на початку ХХ століття.
73. 16.4. Основні джерела і риси права.
74. 17.1. Економічне і політичне становище північно-американських колоній Англії. Революційна війна за незалежність. Декларація незалежності 1776 року.
75. 17.2. Створення конфедерації. Конституція США 1787 року. Білль про права 1791року.
76. 17.3. Причини та хід громадянської війни 1861-1865 р.р. Другий цикл по-правок до конституції. Реконструкція Півдня.
77. 17.4. Зміни в державному устрої США у другій половині ХІХ століття.
78. 18.1. Буржуазна революція 1789-1794 р. Проголошення республіки.
79. 18.2. Державний переворот 1799 року. Проголошення імперії і її падіння. Реставрація монархії Бурбонів.
80. 18.3. Революція 1848 року і проголошення Другої республіки. Паризька Комуна.
81. 18.4. Проголошення Третьої республіки. Конституційні закони 1875 року.
82. 18.5. Джерела і основні риси права.
83. 19.1. Німеччина після Віденського конгресу.
84. 19.2. Революція 1848 року і її вплив на розвиток німецьких держав.
85. 19.3. Утворення Німецької імперії. Конституція 1871 року.
86. 19.4. Характерні риси права.
87. 20.1. Державні реформи першої половини 18 століття.
88. 20.2. Формування нової системи права.
89. 20.3. Реформи 60-х—70-х років .Селянська реформа 1861р. Земська реформа 1864 р. Міська 1864р.Військова реформа 1874р.
90. 20.4. Оформлення конституційної монархії
91. 20.5. Розвиток права на початку ХХ ст.
92. 21.1. Централізація державної влади. Новий курс президента Ф.Д. Рузвельта.
93. 21.2. Зміни в конституції.
94. 21.3. Партійна система і її вплив на формування державних органів.
95. 21.4. Місцеве управління, суд, поліція.
96. 21.5. Характеристика основних джерел і галузей права.
97. 22.1. Листопадова революція 1918 року. Зміни в державному ладі, політичному режимі та партійній системі.
98. 22.2. Встановлення фашистської диктатури. Зміни в державному ладі та праві.
99. 22.3. Крах фашистської диктатури. Потсдамські угоди. Проголошення Федеративної Республіки Німеччини. Державний лад ФРН.
100. 22.4. Проголошення Німецької демократичної республіки. Об’єднання Німеччини.
101. 23.1. Зміни в державному устрої та політичному режимі між двома світовими війнами. Падіння Третьої республіки.
102. 23.2. Державний устрій та політичний режим Четвертої республіки.
103. 23.3. Державний устрій та політичний режим П’ятої республіки.
104. 23.4. Основні джерела та риси права.

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate