Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
На третій день гість — як у горлі кість. / Українська народна мудрість

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Економічні трансформації на прикінці 20-го сторіччя - Лукінов


Частина І. Методологічні і політичні аспекти економічної трансформації

Нова соціально-економічна парадигма

Економічна теорія як важливий складовий елемент нової парадигми суспільного мислення переживає сьогодні складні часи. У суспільства виникла реальна потреба в фундаментальних дослідженнях і розробках економічних відносин на створюючих ринкових началах. Ідеться про глибинні трансформації всього економічного організму так званих "постсоціалістичних" країн, формування соціальне орієнтованої моделі господарювання з притаманними їй функціями активної мотивації високих темпів динамізму і оновлення.

Переважання руйнівних тенденцій перехідного періоду (80-90 рр.) входження в "ринкову економіку" колишнього СРСР, а після й Росії, України, Білорусі, Молдови, Казахстану та інших країн Центральної Азії, Кавказу і Прибалтики, які вийшли з нього, нічого спільного не має з сучасними теоріями і регулюючими механізмами економічного зростання, структурного і якісного оновлення макро- і мікроекономічних систем ефективного ведення господарства, конкурентоздатних на внутрішніх і зовнішніх ринках.

Економічна наука цивілізованого світу спирається на критичний синтез класичних теорій і новітніх поглядів, що грунтуються на моделюванні складних і суперечливих соціально-економічних процесів, які властиві сучасному і майбутньому прогресу людства. Саме ці погляди стали визначальними для різноманітних моделей і регулюючих механізмів соціально-економічного управління ходом суспільного розвитку. Стратегія і тактика економічного керівництва базується на органічному поєднанні ринкових і державних регуляторів з широким використанням новітніх наукових відкриттів і досягнень у галузі технології, інформатики, менеджменту і багатьох інших сферах знань і умінь створювальної людської діяльності. У кінці XX століття мало хто серйозно сподівається на чисто "ринкові регулятори" невидимої руки Адама Сміта епохи більш ніж двохсотрічної давнини так само, як і на ідеологію архіреволюційних суспільних перетворень і силового поневолювання сильних слабкими.

Разом з тим очевидно й те, що як показує досвід, на основі характерного для прихильників прямого запозичування економічних теорій і моделей сучасних західних мислителів і механічного перенесення їх на свій національний грунт, тобто в інші соціально-економічні й суспільні умови, не можна одержати достовірних відповідей на багато досить складних і гострих питань вітчизняної дійсності, у тому числі й щодо входження посттоталітарної економіки в сучасну високоорганізовану ринкову економіку. Мабуть, країни колишнього Радянського Союзу ще не переживали такої катастрофічної ситуації розвалу в умовах мирного часу на величезній території (1/6 земної суші). І це не може не впливати на весь хід сучасного світового розвитку. Вже звідси випливає об'єктивна необхідність старанного визначення і виваження сукупності причин і наслідків вибухового економічного занепаду, всебічного врахування глибоких історичних традицій і національних особливостей розвитку, ведення системного аналізу процесів, що відбуваються в часі й просторі, щоб новітні теоретичні концепції відображали дійсність, були надійним фундаментом творчої соціально-економічної політики держави. За справедливим визначенням М. Кондратьєва, потрібне врахування "суспільного середовища", в якому формувалися ті чи інші економічні явища і знаходили відображення в наукових розробках сучасників певної епохи .

Тільки на такому базисі, доповненому застосуванням основних принципів історико-критичного методу, а також методів моделювання і вибору оптимальних варіантів сучасних і майбутніх процесів можливо адекватно їх оцінити, створюючи новітні теорії майбутнього суспільного прогресу, відібрати з світового досвіду за оптимальними оціночними критеріями зразки соціальної "корисності", моделі високоефективного господарювання, які можуть стати органічною складовою ланкою вітчизняної моделі ринкової економіки, адекватної загальносвітовим створювальним процесам.

Серед важливих складових елементів формування такої моделі є проблема власності і пов'язана з нею система відносин. Від її фундаментального наукового вирішення значною мірою залежить швидке подолання не лише кризових явищ, а й трансформація економіки в новий якісний стан. Без глибокого пізнання генезису форм і відносин власності державна політика "зверху", не рахуючись з інтересами "знизу", так званого роздержавлення і приватизації шляхом одночасного правового акту "перетворення" нібито всього населення в "паперових власників".

Швидше це можна назвати наданням видимості "законності прихватизації" суспільної (названої тепер "нічийною") власності, кримінальне розбагатілою верхівкою, котра переважно не заінтересована, та й по-справжньому не володіє знанням і умінням конкурентоздатного виробничого бізнесу. До того ж паралізовані економічні передумови для його успішного розвитку. Законодавча й виконавча гілки державної влади своєчасно не створюють необхідних правових і виконавчих основ для економічного пожвавлення, оновлення та зростання.

Втрата державою регулюючих функцій соціально-економічного оновлення під виглядом демократизації суспільного устрою і вільного ринку супроводжується проявом хаосу. Що ж до реформації відносин власності з метою формування на принципі нереальної вартісної (ринкової) основи "рівноправних власників", включаючи до них і вкрай зубожілі верстви населення, то вона є не більше, ніж фарсом. Російська "ваучеризація за Чубайсом" особливо наочно показала, в чиїх руках концентрується де-факто суспільна власність і в якому економічному становищі опиняються рядові "власники" ваучерів.

У щорічній доповіді Президента України "Економічний і соціальний розвиток України в 1995 р." відзначається, що всього приватизовано у 1992-1995 рр. 27903 об'єкти, а структура промислових підприємств за формами власності в 1995 р. склалася так: загальнодержавна - 36,5%, комунальна - 6,9%, колективна власність - 56,3%, власність міжнародних організацій - 0,2% . У групах колективної і комунальної власності, які вже вийшли із загальнодержавної, сформувалися різноманітні господарські структури перехідного типу. В більшості вони виявилися не здатними, без належного інвестиційного капіталу, знань і умінь здійснення нормального відтворення, структурного і якісного оновлення виробництва, щоб перемагати в сучасній ринковій конкуренції. Надії лише на приватні ініціативи в цих структурах не справдилися. В результаті промисловість і виробниче будівництво опинилися в глибокому занепаді, а їх структура - в ще більш деформованому стані, ніж була за тоталітарного режиму. Національне промислове виробництво досить успішно витісняється з свого внутрішнього ринку іноземними конкурентами.

У сільському господарстві змінили форму господарювання з розпаюванням майна 92% колгоспів, приватизовано 650 радгоспів (34% загальної їх кількості) . Збільшено земельні ділянки присадибних господарств селян. За принципом паювання передбачається трансформація земельної власності. Створено близько 35 тис. фермерських господарств. Торгівля фактично вже давно є приватною і неймовірно марнотратною, враховуючи, що значна її частина набула човниково-базарного характеру; розкрадено й розпродано значну частину рухомих транспортних засобів.

Приватизуються обслуговуючі підприємства. Купується і продається державний квартирний фонд. І це важливий етап переходу до ринкових перетворень. Але суть проблеми полягає в тому, що такого роду бурхлива й безсистемна реформація поки що не приносить ні стабілізації, ні економічного пожвавлення, ні тим більше зростання. Навпаки, вона виступає активним каталізатором спаду національного товарного виробництва, ВВП і НД, перетворивши власний споживчий ринок у всевладдя низькоякісних і дорогих товарів іноземного виробництва. З цим багажем на рівних у світове і навіть у європейське співтовариство не ввійти.

В умовах руйнівної інфляції, що хоча останнім часом й загальмована, але ж не припиняється, скорочуються робочі місця, зростає явне і особливо приховане безробіття. Відбувається процес дискваліфікації і деградації робочої сили. Продуктивність промислової й аграрної праці, так само, як і праці в ряді інших сфер діяльності, має тенденцію до зниження. Рівень реальних доходів населення та його купівельна спроможність знаходяться на надто низькій відмітці навіть відносно рівня 1990 р., коли вони вже були незрівнянно нижчі аналогічних показників економічно розвинутих країн. І це не може не викликати соціальної напруженості, розгулу протиправності в суспільстві, закладаючи відповідні негативи в його майбутній розвиток. Багато соціальних прошарків населення України, також як і Росії та інших країн СНД, стали значно гірше харчуватися, гірше одягатися і жити, що загострює не лише загальноекономічну, а й демографічну кризу, призводить до небувалого суспільного розшарування, проявів соціальних конфліктів.

Формування не примітивного рудимента минулого (хаотичного базару), а високорозвиненого і високоорганізованого сучасного ринку, соціальне орієнтованої ринкової економіки постіндустріальної епохи вимагає відповідно вищих форм і відносин власності, систем господарювання новітнього типу, що встановлюється в ході послідовного еволюційного розвитку, створення розгалуженої інфраструктури на найновіших технологічних і організаційно-управлінських розробках. Приватизація і формування високоефективних форм господарювання, безперечно, є одним із важливих, але в той же час складних і суперечливих процесів трансформації системи соціально-економічних відносин. Вона стосується інтересів усіх без винятку соціальних прошарків населення і, отже, вимагає виваженого і обережного підходу. Тільки розвиток по-справжньому здорової системи ринкової конкуренції однозначно розкриває, які системи й форми господарювання життєздатні й прогресивні, а які приречені кінець кінцем на банкрутство і природне відмирання.

Держава покликана на суворо законодавчій базі створювати рівні умови для форм власності і господарювання, при відмові від попередньої державної монополії, широкого розвитку на ринкових засадах приватної, державної, колективної, корпоративної і змішаної форм власності в межах національних і транснаціональних систем; відповідно - орендних, акціонерних, кооперативних, корпоративних, приватно-індивідуальних та інших форм господарювання, з забезпеченням єдиного правового поля їх функціонування на принципах конкуренції, взаємовигідних зв'язків та взаємовідносин.

При цьому держава забезпечує законодавче регулювання, а ринок - стимулювання, своєрідний каталіз реформування в найбільш результативні за критеріями прибутковості й темпами розвитку форми й відносини власності та господарювання. Дрібновласницька її система в сучасну епоху науково-технічного прогресу, як свідчить досвід багатьох економічно розвинених країна не є пануючою. Національні і транснаціональні корпорації, кооперовані й інтегровані системи поступово втягують дрібновласних господарів у більш інтенсивні і високоефективні господарські й ринкові структури. Проблема розмірів ("великих", "середніх" і "дрібних" господарських і ринкових структур) сугубо конкретна, вирішується і формується стосовно до умов, форм і видів діяльності, технологічних, ресурсних і організаційно-управлінських можливостей забезпечувати максимальний економічний, соціальний і духовний ефект. Проте загальносвітові тенденції до інтеграції спеціалізованих і кооперованих структур формування велетенських регіональних світових ринків зараз очевидні.

Аналізуючи різні форми і відносини власності, їх складну ієрархічну структуру і динамізм, деякі дослідники часом непомірне захоплюються лише зарубіжним досвідом, досягненнями західної економічної думки, іноді однобічно й помилково їх тлумачать, забуваючи при цьому про власну наукову спадщину, теорії, розроблені російською й українською наукою, особливо в епоху, коли розвиток ринкових відносин ще не згортався диктаторськими режимами.

Між тим, у цих теоріях знайшли відображення проблеми, що не втратили актуальності й сьогодні. У теоретичному аспекті, наприклад, система орендних відносин має багато спільного з ідеями розподіленої власності, які широко розвинуті в працях М. Туган-Барановського. Актуальні для сучасного розвитку фермерських господарств і системи . їх кооперації розробки визначних російських економістів М. Макарова і О. Чаянова. Дуже багато є співзвучним сьогоднішньому дню у широкій науковій спадщині М. Кондратьєва, М. Туган-Барановського, П. Струве, С. Булгакова та ін. Вони аж ніяк не дивилися на форми й відносини власності як щось застигле, раз і назавжди дане економічне явище. Суспільно-економічний прогрес немислимий без прогресивних зрушень у системі відносин власності. Дуже примітивно виглядають у цьому світлі вимоги деяких сучасних архірадикалів, які називають себе "демократами", негайно перетворити всю власність у приватну після сімдесятирічного панування суспільної, тобто здійснити стрибок з однієї крайності в іншу, зробити чергову революцію з відповідним господарським розвалом.

Прогресивний суспільний розвиток значною мірою наперед визначається усвідомленням механізму дії мотивації в системі відносин власності, розумінням їх динамізму, неминучих структурних і якісних змін у взаємодії з новими науковими і технологічними відкриттями та господарськими перетвореннями. Не вина, а біда геніальних для свого часу вчень К. Маркса і його найбільш вірного послідовника В. Леніна, на мій погляд, перш за все, в однобічній трактовці ідеї революційного зламу відносин власності, зведенні їх у кінцевому рахунку до єдиної суспільної (комуністичної) власності шляхом негайної націоналізації, при цьому не навчившись і не вміючи створювати більш ефективне нове. І хоча заради справедливості слід сказати, що ними робилися відповідні застереження про необхідність дозрівання умов і передумов, перехідних етапів у часі, проте однозначність політичних висновків дала підстави архіреволюційним комуністичним силам взяти їх на беззастережне ідеологічне озброєння для розгрому системи, що діяла, а заразом і розгрому ефективного ринкового господарства. Дальші спроби і щирі прагнення В. Леніна повернути державну машину до ринкового господарства (непу) ні до чого радикального не привели, а лише посилили подальші устремління до сталінської диктатури й тоталітаризму. Потребують уточнення і марксистські теоретичні трактування поділу суспільної праці на продуктивну й непродуктивну, щоб не припускати зневажливого ставлення до праці, яка створює духовні блага.

Ефективне функціонування ринкової економіки вимагає від держави здійснення активної і жорсткої валютно-фінансової і кредитної політики. Наші дослідження надійно свідчать про те, що економіка України не може прогресивно розвиватися, якщо по-справжньому не стабілізувати валютно-фінансове й кредитне становище, не подолати згубні інфляційні й стагфляційні процеси. За допомогою грошово-кредитної і фінансової політики (включаючи цінову, податкову, процентну, страхову) можна створити умови як для швидкого економічного піднесення, так і для паралічу власного товаровиробництва і всієї економіки.

Помилки в грошово-кредитній і фінансовій політиці, паралізуючи мотивацію до високопродуктивної праці й підприємництва, знецінюють гроші, стимулюють емісію та інфляцію, підривають власне товаровиробництво; створюється штучна криза взаємоплатежів. Власне, це значною мірою паралізувало економіку більшості країн колишнього Радянського Союзу.

На вкрай деформованій грошовій системі ефективно реформувати економіку в ринковому напрямі неможливо. Цивілізоване й ефективне ринкове господарство може бути створене на базі науково-технічного прогресу, надійно і стабільно функціонуючої національної грошової системи, на чітко регульованому державою й ринком механізмі дії банківської і фінансової систем.

У цьому контексті актуальні ідеї М. Туган-Барановського щодо розвитку й вдосконалення грошової системи й обмеження інфляції. Він вважав монетарну систему і відповідно монетарну політику необхідними умовами реформування вітчизняної економіки. Зокрема, заслуговує на увагу нині вже далеко не нова його думка про відповідність грошової маси і цін, які можна стабілізувати, змінюючи обсяги грошової маси. Крім того, за допомогою виведення з обігу певної частини зайвих грошей, можна, на думку М. Туган-Барановського, обмежити інфляцію і таким чином уникнути її тиску на економічну діяльність і розподіл прибутку .

Балансова рівновага товарів і грошей в обігу, ринкового попиту і пропозиції, вартісно-натуральних структур створює оптимальну модель функціонування товарно-грошового кругообігу. Випуск в обіг додаткової маси купюр не повинен порушувати моделі оптимальної рівноваги, тобто емісія грошових знаків має бути органічно пов'язана зі змінами показників ВВП і НД, виведенням з обігу зношених купюр, забезпечувати рівновагу валютного і фондового ринків. Отже, держава зобов'язана ставити валютно-фінансову і кредитну систему в умови надійного регулювання і контролю. Без цього не будуть ефективними ні банківська система, ні діяльність фінансових органів, ні загальні ринкові реформи.

Складні і суперечливі процеси трансформації вітчизняної економіки потребують, поряд із ринковою кон'юнктурою і здоровою конкуренцією, активного державного втручання, чітко діючої системи соціально-економічного управління.

Думка про необхідність державного регулювання економічних процесів і про розширення сфери цього регулювання не нова. Ще на початку XX ст. її активно розвивали К. Воблий, В. Желєзнов, М. Кондратьєв, Л. Юровський. Об'єктивний характер процесу державного втручання в економіку підкреслював М. Туган-Барановський. "Вивчення законів вільної гри економічних сил, -писав він, - привело до визначення необхідності планомірного регулювання цієї гри суспільною владою .

Втручання державних інститутів у ринкові процеси здійснюється на макрорівні методами правового регулювання й контролю діяльності банківсько-фінансової системи, грошового й кредитного обігу, структурних зрушень в економіці під впливом науково-технічного прогресу, розробки й виконання тих чи інших загальнодержавних програм. Держава створює також сприятливі економічні умови й надійну правову базу для розвитку підприємництва й ринкових відносин.

Величезною є роль держави в стимулюванні інвестиційної та інноваційної діяльності виробничих сфер, особливо, коли надходження інвестиційних капіталів іззовні вкрай обмежені. Політика уряду зосереджується на пошуках і використанні власних інвестиційних можливостей, виборі пріоритетних сфер розвитку з швидкими темпами економічного обігу й приросту внутрішніх фондів нагромадження і споживання. При цьому за допомогою створення всебічно обгрунтованої законодавчої бази, сприятливих економічних умов для ефективної діяльності іноземних інвесторів з'являються і більш активні спонукальні мотиви для припливу в країну іноземних інвестицій, зрозуміло, на взаємовигідних принципах у реалізації інвестиційних проектів.

Проблему пошуку необхідних власних джерел інвестування вирішувало чимало економістів, представників як західної, так і вітчизняної економічної думки. Цікаві в цьому аспекті ідеї М. Туган-Барановського, які отримали визнання й подальший розвиток у світовій економічній думці в концепціях Дж. М. Кейнса, Й. Шумпетера, А. Шпитгофа, Г. Касселя та ін. М. Туган-Барановський виходив з того, що розширення основного капіталу країни створює додатковий довгостроковий попит. Уже тоді було достатньо ясно, що процеси економічного реформування зв'язані з необхідністю стимулювання національних нагромаджень і заощаджень для активного інвестування, без чого неможливі ніякі господарські та економічні оновлення, вагомі прогресивні зрушення. На застарілій технічній, технологічній та організаційно-управлінській базі досягти конкурентоспроможності та високих темпів економічного зростання не мислимо.

Вихід з кризи органічно пов'язується в наукових теоріях з інвестуванням нагромадженого за роки спаду вільного грошового капіталу в нове виробництво, тобто в структурну перебудову. М. Туган-Барановський був впевнений, що навіть у кризовій ситуації нагромадження капіталу не припиняється, а набуває лише іншої форми, з'являється вільний грошовий капітал, який шукає нового застосування, оскільки стара структура його виштовхує. Тезу вченого про вільний грошовий капітал дуже високо оцінив М. Кондратьєв, який підкреслював, що думка М. Туган-Барановського про нагромадження "вільного капіталу" та про роль цього нагромадження є дуже плідною . Пізніше ця ідея визначного українського економіста була розвинута А. Шпитгофом та Й. Шумпетером в інноваційній теорії розвитку.

Модернізація діючих і створення якісно нових виробництв, що здійснюються на базі та в міру реальних нагромаджень та інвестицій, вимагають введення жорсткого менеджменту. Як правило, економічного виграшу в конкуренції товаровиробників досягає той, хто здатний забезпечити більший обсяг прибутку не за рахунок штучного здування цін з відповідним обмеженням кола покупців, а навпаки, завдяки випуску маси більш дешевих і більш якісних товарів і послуг, продажу їх найбільш широкому колу споживачів. Маса прибутку й нагромаджень від більших обсягів і різноманітності асортименту товарів майже завжди значно більша й стабільна порівняно з аналогічними показниками, які одержують підприємці і держбюджет за орієнтації товаровиробників на випуск одиничних або дрібних партій товарів та послуг, які дорого коштують. По-справжньому оволодіти товарним знаком означає якомога більше задовольнити масовий попит споживачів і одержати від них за продані товари й послуги - їх особисті доходи, задовольнивши тим самим споживчий попит, який формує ємність ринку.

Саме тому кожний підприємець, якщо він хоче бути стабільно конкурентоспроможним, повинен ретельно вивчати рух фактичного ринкового попиту і платоспроможності різних соціальних верств населення, ступінь та зміни насиченості ринку тими чи іншими товарами та послугами, тобто володіти повною інформацією, з одного боку, про дії своїх конкурентів, а з другого - про ємність і мінливість кон'юнктури товарного ринку. Ідеться про моделювання моніторингу ринкових подій, включаючи рух капіталів, інвестицій, робочої сили та інших факторів виробництва.

На важливість цього звертав у свій час увагу Є. Слуцький. Його праці, присвячені питанням збалансованості споживчих бюджетів, кон'юнктурних коливань попиту і пропозиції, принципам раціональної поведінки людей в умовах ринкового вибору, не втратили своєї актуальності і можуть сьогодні бути методологічним ключем для аналізу проблем досягнення економічної рівноваги.

Названі шляхи реформування господарства посттоталітарної епохи покликані подолати кризові явища і сформувати ефективно діючу ринкову модель. Істотну допомогу у вирішенні цього завдання, на наш погляд, може надати не тільки і не стільки механічно запозичений досвід розвинутих зарубіжних країн, скільки звернення до витоків вітчизняної історико-економічної науки, узагальнення власного досвіду й точний системний аналіз вихідних позицій, створення на цьому грунті принципово нових теоретичних концепцій, що базуються на сучасних методах моделювання, ретельному аналізі позитивних і негативних взаємодій сукупності факторів, що впливають на кінцевий результат у конкретних ситуаціях і умовах. Такий підхід, що спирається на сучасні фундаментальні дослідження соціально-економічних процесів перехідного періоду, обіцяє, безсумнівно, більш плідні результати для забезпечення прогресивних суспільних перетворень в інтересах свого народу і розвитку держави в системі широкої науково-технічної, економічної і духовної інтеграції.

При цьому дуже важливо якнайповніше використовувати класичну спадщину вітчизняної і зарубіжної наукової думки, на фундаменті якої зароджуються і розвиваються нові знання, новітні й майбутні теоретичні погляди створювального соціально-економічного і суспільного розвитку. Критичне переосмислення класичної спадщини дає новий імпульс приросту знань у загальнолюдському прогресі. Догматичне сприйняття минулих відкриттів як абсолютної істини, так само як і необгрунтоване їх заперечення є не що інше, як політичний авантюризм. Обов'язок учених не допустити такого повороту подій на переломі чергових століть, з яких нове обіцяє людству величезний прогрес через використання новітніх наукових і технологічних досягнень, духовного збагачення народів, всебічного розвитку їх інтеграційних взаємозв'язків.

Потреба в новій стратегії та її зміст

Вченими Інституту економіки Національної Академії наук у 1992 р. була розроблена і представлена органам державної влади концепція стратегії соціально-економічного розвитку України . Але в той час український уряд під певним впливом модних у ті часи ідей монетаризму, які змінювалися досить часто, здійснював політику так званої "шокової терапії". Слідом за Росією поспішно оголосили лібералізацію цін, стали на шлях форсованих ринкових відносин. Рубль замінили купоном навіть без утвердження його національною грошовою одиницею. Друкували купоно-карбованці за кордоном. Належного контролю за обсягом їх випуску, надійністю захисту, витратами на це конвертованої валюти не було встановлено. Під гаслами невтручання держави в господарську діяльність почалося обвальне падіння товарного виробництва і розкрадання державних ресурсів. Дуже швидко, як і попереджали уряд тверезо мислячі українські економісти, це призвело до вибухового зростання цін і емісії, розвалу грошово-фінансової системи. Вона опинилася в найбільш руйнівній фазі - гіперінфляції і гіперстагфляції з загостренням загальноекономічної кризи.

Проте фундаментальні дослідження хворобливих процесів в економіці тривали і тривають зараз. Наприкінці 1993 р. була завершена розробка "Стратегії соціально-економічного розвитку України" , яка охоплює три етапи перехідного періоду - фази стабілізації становища і виходу з глибокої кризи, економічного пожвавлення і переходу в фазу економічного зростання. Президія НАНУ після всебічного обговорення подала цей документ державним органам, які формують і реалізують соціально-економічну політику. На жаль, до цього часу він використовується лише частково, без системного і комплексного здійснення реформи. Створення якісно нової, соціальне орієнтованої моделі конкурентоспроможної ринкової економіки почалось з подолання бурхливих темпів інфляції і проведення грошової реформи (вересень 1996 р.). Проте це не дало активного поштовху на загальноекономічну стабілізацію і економічне пожвавлення в 1996-1997рр.

Більш того, штучне стиснення грошової маси в обігу призвело до загострення кризи платежів. Залишалася замороженою інвестиційна та інноваційна діяльність, без чого не відбувається структурна трансформація за визначеними пріоритетами, а також технологічне оновлення товарного виробництва, інфраструктури і ринку. А саме це гарантує економічну, енергетичну, продовольчу й екологічну безпеку країни. Процеси ефективної, а не руйнівної приватизації, мотивації праці і підприємництва є найважливішими складовими стратегічної політики держави.

Ейфорія короткочасного і водночас кардинального вирішення складних економічних проблем, які останнім часом особливо загострилися в Україні, Росії та більшості інших країн колишнього СРСР, скінчилася. Досить нагадати, що повним економічним і політичним крахом завершилася бездумна й анархічна за своєю суттю майже п'ятирічна "перебудова", що ініціювалася М. Горбачовим. Після розвалу Союзу жодна з короткочасних урядових програм стабілізації економічного становища і виходу з кризи тепер вже нових, "незалежних" країн також не принесла бажаних наслідків.

Більш того, спроби негайного впровадження в життя цих програм натиском "зверху" лише посилюють кризу до критичного стану. Причини цього явища криються, з одного боку, в поверховості і хибах самих програм, які, до речі, будувалися за однобічним стандартним сценарієм ідеології Міжнародного валютного фонду, наївних порад і вимог від урядів нових країн та без фундаментальної розробки конкретних проектів глобальних економічних перетворень, які б добре розуміли широкі верстви населення, а з другого - у відсутності системного підходу до управління і організації їх виконання, чіткості і послідовності законодавчих і виконавчих рішень держави і дій господарських управлінських структур у сферах товарного виробництва і ринку, виробничої і соціальної інфраструктури, валютно-фінансового, кредитного, інформаційного обслуговування тощо.

Урядами країн СНД (під виглядом ринкової лібералізації) створені сприятливі умови для розтринькування і розкрадання державних товарних і фондових ресурсів, для розпродажу їх переважно за демпінговими цінами за кордоном. За рахунок цього відбулося збагачення мафіозно-спекулятивних структур під гаслом методу і засобу первісного нагромадження капіталу і швидкого формування прошарку активних підприємців. Це лише посилило економічну кризу, загострило дефіцитність внутрішнього ринку і криміногенну ситуацію, ні на йоту не зрушивши підприємницьку активність у розвитку конкурентоспроможного товарного виробництва. Навпаки, обсяги промислової і сільськогосподарської продукції різко скоротилися. Ці сфери прийшли до занепаду, а іноземні конкуренти почали витісняти їх з власних внутрішніх ринків, не кажучи вже про широкий вихід на нові зовнішні ринки.

Замість дійових підприємницьких структур створювального напряму сформувалась і набирає сили мафіозно-спекулятивна структура з бурхливими темпами особистого збагачення. Її капітал примножується переважно на грунті бездумної інфляційної політики держави, неупорядкованості її валютно-фінансової і банківської систем. Штучно затримуючи взаєморозрахунки і багаторазово обертаючи гроші на депозитних рахунках комерційних банків, спритні ділки, крім торгівлі награбованими товарами, роблять величезні маси грошей з "повітря", конвертують їх у валюту і вкладають в іноземні банки. Використовуються гроші таких підприємців аж ніяк не для інвестування виробничих та інших створювальних сфер у себе в країні. Та вони здебільшого до цього і не здатні. Легко нажитий капітал іде, головним чином, на масове придбання автомобілів престижних іноземних марок, сучасної побутової техніки, на будування чи купівлю розкішних вілл, у тому числі за кордоном. Зрозуміло, що така підприємницька діяльність не здатна вивести країну з кризового стану, бо не зачіпає її вирішальних сфер виробничого і товарно-грошового обігу, не спрямована на структурне, кількісне і якісне оновлення. Є, безумовно, й окремі винятки, приклади високоефективної створювальної підприємницької діяльності, але вони поки що не роблять докорінних зрушень до справжнього прогресу й економічного зростання.

Успішно здійснити економічну трансформацію великого масштабу в напрямі прискорення прогресу не можна шляхом проголошення політичних та ідеологічних гасел, архіреволюційних закликів до негайного руйнування всього старого, не створивши нічого нового, більш ефективного, не розвинувши системи нормального функціонування ринкових відносин. Процеси руйнування вже не раз були в нашій історії. Вони закінчувалися навіть жахливими голодоморами. Поверхові програми тактики попередніх урядів латання тих або інших дірок у кризовій економіці також заганяють її в прірву. Аналіз програм російського й українського урядів свідчить про те, що вони, на жаль, страждають або необгрунтованим економічним романтизмом, або навіть відвертим авантюризмом, видаючи бажане за дійсне.

Стабільний економічний розвиток завжди має під собою ґрунтовну наукову стратегію і тактику дії систем управління і організації, регулювання макро- і мікроекономічних процесів, включаючи політику регулювання ринкової лібералізації і кон'юнктури, бюджету і платіжного балансу, доходів і податків, формування інвестиційних фондів, фінансово-кредитних ресурсів, фондів нагромадження і споживання, споживчих сімейних бюджетів різних соціальних верств населення, загальногрошового обігу і курсу грошової одиниці. Без всебічно обгрунтованої соціально-економічної стратегії новим країнам аж ніяк не обійтися. Для цього потрібні модельні розрахунки різних стратегічних варіантів, їх порівняльний аналіз і вибір найбільш результативного на кожний етап розвитку.

Переходити до сучасної високорозвиненої ринкової економіки необхідно системно і комплексно, використовуючи для цього новітні розробки державного і господарського управління, жорсткого менеджменту, охоплюючи стратегію і тактику дій, забезпечуючи високий ступінь їх організаційної досконалості і правопорядку. Разом з тим вирішальну роль, безумовно, відіграють економічна мотивація високопродуктивної праці, підприємницька ініціатива, ринкові каталізатори інвестиційної й інноваційної діяльності, створення нових і якісне оновлення (модернізація) діючих господарських систем на базі новітніх технологій. Форми власності можуть бути різними, але функціонувати на рівних економічних умовах і засадах. У ході вільної ринкової конкуренції формується життєздатний великий, середній і малий бізнес. Проте слід зрозуміти, що наприкінці XX сторіччя - епохи бурхливого науково-технічного прогресу - регулюючі функції виконує не тільки кон'юнктура вільного ринку, як це було в епоху його первісного зародження, але поряд з ним активними і дійовими регуляторами виступають також загальнодержавна, регіональна і місцева економічна політика, сучасна система наукового менеджменту.

Ідеться про здійснення такої політики, яка б надавала широкий простір і можливості активній підприємницькій діяльності Для всіх форм господарювання, мала не руйнівний, а створювально-оновлюючий, не гіперінфляційний, а навпаки, антиінфляційний характер. У стратегічному аспекті економічна політика повинна спиратися на фундаментальну теорію управління макро- і мікроекономічними відтворювальними процесами, об'єктивного прояву довго- і короткотермінових циклів економічного розвитку.

Будь-яка країна, що опинилася в гостро кризовому стані, може і мусить за допомогою державної політики забезпечити якомога швидший перехід до чергових фаз циклу - оновлення, економічного пожвавлення і наступного зростання. Для цього і здійснюється докорінна зміна або часткове коригування всього політичного й економічного курсу. Без відповідних управлінських рішень і дій ніяких позитивних зрушень не буває. Ринкові каталізатори лише прискорюють процеси стабілізації, пожвавлення і виходу на високі темпи економічного зростання.

У новому стратегічному курсі потрібно точно визначити його цілі, а також методи і засоби їх досягнення. Свідомий вибір ідеалу соціально-економічного устрою з властивою йому структурою і динамізмом, внутрішня енергія якого стає могутньою рушійною силою прогресу, є найважливішою складовою стратегічної політики, що відповідає соціальним і духовним потребам людини і суспільства. Майбутнє економіки України пов'язане з відповідним досягненням збалансованості її внутрішнього попиту, що швидко змінюється, необхідною товарною масою і послугами за рахунок високоефективного господарювання, використання наявного ресурсного потенціалу, науково-технічного прогресу і ринкової відкритості на взаємовигідних засадах із країнами світового співтовариства.

Стратегічна мета соціального розвитку - забезпечити достойне життя людини, її вільний вибір активної створювальної діяльності, умови для надбань і прояву професійних, фізичних і духовних здібностей. Формування і відтворення високих якісних властивостей особи, сім'ї, працездатних колективів та всього суспільства, умов для нормального демографічного розвитку, створення надійного трудового потенціалу, що відповідає сучасній і перспективній структурі, новітнім технологічним і організаційно-управлінським надбанням є загальнолюдською проблемою будь-якого соціально-економічного устрою. Розвиток активного підприємництва щільно пов'язаний з високим ступенем мотивації праці та її ринком, можливостями своєчасного підбору необхідних для розгортання справи професій робітників, інженерно-технічних працівників, менеджерів, службовців тощо. При вмілому підборі, крім фахового рівня, доводиться ретельно враховувати психологію людини, її національні і соціальні традиції, духовні переконання, а також такі важливі якісні характеристики, як наполегливість у досягненні мети, самоорганізованість і самодисципліна, порядність і комунікабельність, знання і вміння високопродуктивне працювати індивідуально або колективно.

Слід визнати, що, незважаючи на теоретичні й прикладні пошуки, марксистська думка не змогла знайти реальних, більш дохідливих, зрозумілих і практично вагомих мотивів до створювальної діяльності і прогресу, ніж економічний інтерес, що традиційно пов'язаний з природою багатовікової еволюції людини, її прагнення жити все краще, підвищуючи інтенсивність, технічну й організаційну досконалість створювальної праці на себе, на своє власне збагачення. В основі такої мотивації лежать приватна власність і її високодоходне використання, а також ринкова конкуренція. Націоналізація і монополізація власності на засоби виробництва і виробничі ресурси в єдиних руках держави з відривом її (власності) від конкретного виробника одночасно підриває і мотивацію його до активних дій, постійних пошуків все більш прогресивних рішень і їх практичної реалізації.

Суспільна (державна) власність одночасно опиняється в управлінській системі бюрократизованих і корумпованих державних структур, які на ній паразитують, як було і раніше, коли трудівники працювали в приватній фірмі, або, як нас вчили, на капіталіста. Але ж останній є безпосереднім господарем - прагне і вміє досягти найвищої ефективності і конкурентоспроможності, тобто постійно ініціює прогресивні зрушення, щоб не збанкрутувати. Монополістична ж державна бюрократія діяти так не здатна - не хоче, не знає і не вміє, бо ніякої ринкової конкуренції і банкрутства не припускає, діє за принципом адміністративного, далеко не безкорисливого позаринкового перерозподілу товарів, коштів і капіталу, минаючи обмін за вільною ціновою кон'юнктурою і одночасно державну казну.

Звідси теоретизування про те, що соціалізм ніби не сумісний з ринком і ринковими відносинами, з їх неминучою кон'юнктурою і конкуренцією, конвертованою валютою, здоровим підприємництвом тощо. Це ніби атрибути лише капіталістичної економіки. Такі примітивні погляди, зрозуміло, нічого спільного з фундаментальною економічною наукою не мають. Вони не випливають і з класичної теорії соціально-економічних перетворень. Це не більше, ніж суб'єктивні погляди колишнього компартійного агітпропу. Плутати їх зі спадщиною класиків науково обгрунтованої соціалістичної ідеї безглуздо.

Тим часом, соціалісти явно переоцінили можливості швидкого перевиховання людини, досягнення чесної високопродуктивної праці всіх трудівників у системі суспільної власності і господарювання. Саме тут їх ідеологічна течія зазнала поразки. Надії на високий ступінь пластичності людської свідомості виявилися марними. Боротьба за рівність і братерство неминуче наштовхується на небажання і природну неможливість працювати всім однаково добре. Що ж до споживання, то як і раніше, кожна людина хоче жити якомога краще, з меншими турботами і працею.

Принцип "працювати за здібностями, а споживати за потребами" перетворюється в мотивацію масового ледарства, хочуть того, чи не хочуть прихильники механічної рівності. Вона стає звичайнісіньким актом "зрівнялівки", що гальмує прогресивні зрушення. Починаються пошуки різного роду додаткових інтересів - дії або "революційного ентузіазму", або стимулюючих, або примусових факторів досягнення високої продуктивності праці. Але ці фактори здебільшого як слід не спрацьовують. І тоді країнам з соціалістичним устроєм доводиться повертатися до використання тією чи іншою мірою ринкових каталізаторів. На цьому грунті і виникають конфліктні ситуації серед політичних сил - між прихильниками і противниками "ідеологічної чистоти" соціалістичного вчення.

Соціалізм чи капіталізм?

Останнім часом серед політиків, економістів, філософів і широких кіл суспільної думки не стихають дискусії на тему, яке суспільство будують постсоціалістичні країни і до якого ідеалу вони прагнуть. Однозначної відповіді поки ще немає. Але протиборство двох протилежних політичних течій і сил є очевидним. З одного боку, ідеологічно загартовані і послідовні соціалісти і комуністи закликають до будівництва внутрішньо оновленого соціалізму, а з другого - не менш ідеологічно переконані прихильники капіталістичних переваг закликають і активно діють у напрямі повернення до капіталізму. Незважаючи на протилежні цілі, "ліві" і "праві" мріють досягти їх методом швидких революційних дій.

Однак, під тиском загострення кризових явищ і падіння життєвого рівня переважної більшості населення в 1992 - 1994 рр., як свідчать результати виборів у парламенти і місцеві органи влади ряду країн, соціально-економічні програми і політичні гасла соціалістів стають для широких кіл виборців привабливішими. Стрілка політичного барометру хитнулася ліворуч навіть у таких країнах, як Угорщина чи Польща, де колишній президент країни Лех Валенса оголошував за собою пріоритет "переходу від соціалізму до капіталізму". Ці країни одержали найбільш вагому фінансову і кредитну підтримку іззовні. Перехід до ринкової економіки тут також, за оцінками експертів Міжнародного валютного фонду, здійснюється з найбільшим успіхом і ефектом. Але ж достатньо надійної довіри до обраного шляху серед широких кіл населення не досягнуто.

Річ у тім, що сучасні носії "новітніх ідей" сивої давнини обходять мовчанням, до якого ж за конкретним змістом "капіталізму" і "соціалізму" вони збираються переходити. За всю історію свого існування капіталізм як досить динамічна система пройшов величезний шлях свого розвитку - від примітивних ринкових регуляторів до сучасних високорозвинутих моделей і структур, які мають мало спільного зі своїми початковими формами. Навіть відтоді, коли К. Маркс створював свою економічну теорію, піддавши нищівній критиці капіталістичну систему того часу, вона зазнала таких докорінних змін, що перетворилася в принципово нову систему кінця XX сторіччя, особливо якщо мати на увазі ту, що склалася в США, країнах ЄС, Японії і так званих "нових тигрів" -країнах Тихоокеанського басейну. До речі, кожна з цих країн має зараз свою, внутрішньо властиву їй модель соціально-економічного устрою і ринкових регуляторів, які теж досить мобільні. Я вже не кажу про різноманітність і специфіку капіталістичних моделей у країнах, що розвиваються. Наприклад, країни африканського континенту за моделями свого устрою, рівнями і структурами розвитку суттєво відрізняються від країн Латинської Америки або Азії. Кожна з них має глибокі історичні традиції, духовний світ, рівень знань і вмінь людей діяти в прогресивно-створювальному напрямі. Штучно заганяти їх у "прокрустово ложе" єдиної моделі розуміння "капіталізму і ринкової економіки" так само безглуздо, як, скажімо, моделювати структуру живої матерії за інформацією її знання первісною людиною.

Ніхто інший, як найбільш правовірний послідовник К. Маркса В. І. Ленін, розглядаючи динамізм капіталістичної системи, ще 77 років тому виділив з неї "імперіалізм як вищу стадію капіталізму", пануванням у ньому монополій, великим ступенем концентрації капіталу і фінансових ресурсів. За цей час у світі відбулися ще більш грандіозні зрушення. Йдуть бурхливими темпами, поряд з концентрацією капіталу, інтеграційні процеси, створюються глобального масштабу міжрегіональні ринки, транснаціональні корпорації. Економічно могутні країни з їх розвинутими банківськими структурами все більше беруть на себе функції всесвітнього валютно-фінансового регулювання. Капіталістична система виявилася більш життєздатною порівняно з деформованим і спотвореним колишніми комуністичними лідерами соціалізмом.

Спроби побудови соціалізму за принципами справедливості, рівності, братерства і єдності всіх трудівників земної кулі хоча й мають коротшу історію, проте також дали світові велику різноманітність моделей соціально-економічних устроїв. Існували визначення "соціалізму з багатоукладною економікою", "ринкового соціалізму", "початкового соціалізму" і "розвинутого соціалізму", навіть "соціалізму з людським обличчям". Модель соціалізму колишнього СРСР відрізнялася від моделей, що були в Югославії, Угорщині й Польщі. Китайська модель також не схожа на моделі східноєвропейських країн і навіть сусіднього В'єтнаму. Певні специфічні особливості "соціального устрою" є на Кубі, вони були і в НДР, Румунії, Болгарії та інших країнах колишньої соціалістичної спільноти. Проте ці режими мали і єдину хибну основу - жорсткий тоталітарний устрій, панування культу особи і насильства над інакомислячим прошарком свого ж населення, невизначеність конституційних гарантій і прав людини, надцентралізоване адміністративно-командне управління економікою. Все це, власне. дискредитувало таку систему і призвело до її падіння.

Ідеали і принципи соціалізму, якими уявляло їх класичне вчення, в цих країнах не здійснилися. Це, безумовно, не означає, що соціалістична ідея хибна за своєю суттю. Навпаки, вона має глибокі прогресивні засади майбутнього устрою суспільства. І це підтверджується моделями устроїв у країнах західної соціал-демократії, зокрема, "шведською моделлю", що сприймається зараз багатьма соціалістами, як зразок для наслідування іншими країнами. Було б великою помилкою не враховувати і досить активного впливу соціалістичних ідеалів на процеси трансформації капіталістичної системи, її пластичну адаптивність до нових, досить мінливих умов, що складаються під впливом бурхливого науково-технічного і економічного прогресу в сучасному світі. Маючи більш могутній економічний потенціал, високорозвинуті капіталістичні країни значно швидше застосовували у себе соціалістичні ідеали, зокрема кращу соціальну забезпеченість людини, ніж країни, що вважали себе соціалістичними. Тим самим вони увібрали в себе відповідні елементи соціалізму.

У свою чергу, вади спотвореної соціалістичної економіки, як не парадоксально, виступали активними каталізаторами реакції прискорення і якісного оновлення економіки в країнах більш розвинутої й інтегрованої капіталістичної системи. Процеси боротьби і змагання двох систем, загострення ринкової конкуренції підштовхували сили прогресу до швидких пошуків і втілення принципово нових технологій, форм і методів господарювання й управління, економічного регулювання і мотивації. Ці сили добре розуміли, що тільки випереджаючі темпи економічного зростання надійно гарантують безпеку не тільки економічну, а й проти наростаючого тоталітаризму. Без перемоги над ними могла статися загальнолюдська катастрофа. Крім могутньої пропагандистської машини періоду "холодної війни", для цього були задіяні величезні фінансові й матеріальні ресурси, в тому числі й для підготовки дисидентів і опозиційних політичних сил всередині соціалістичних країн.

Тільки помилкова і сліпа віра в існування рафіновано чистих "-ізмів", які аж ніяк не розділяє "Велика китайська стіна", викликає запеклу ідейну і політичну боротьбу на шляху сучасного стратегічного вибору - в якому напрямі далі рухатись. У природі суспільств такої чистоти, звичайно, не існує. Незважаючи на будь-які кордони, нова епоха високорозвинутої інформатики і комунікацій дозволяє здійснювати широкий обмін досвідом, виробничими, науково-технічними, духовними; соціальними та іншими досягненнями. Цьому, безумовно, сприяє також і процес поступової лібералізації зовнішньої торгівлі та економічних відносин, хоча вони і залишаються ще під державним контролем майже в усіх країнах світу. Зберігається також штучна ізольованість ринків в економічно могутніх спільнотах країн різних регіонів. І все ж розповсюдження загальнолюдських знань і умінь робить неможливим існування як "чистого капіталізму", так і "чистого соціалізму". Тим більше, що зародження, визрівання, розквіт, стагнація і падіння формацій, заміна їх на інші відбуваються здебільшого довгим еволюційним шляхом. Він починається з зародку, його наступного розвитку в надрах старої формації, яка, поступово оновлюючись, переростає в якісно нову. Йдеться про те, що в одній формації постійно співіснують елементи старого і нового, добра і зла, прогресу і регресу, протиборство яких у діях політичних, соціальних і національних сил, державного і господарського управління і виступає могутнім рушієм прогресу. Періодичні суспільні катаклізми (руйнівні війни і революції) лише деформують, гальмуючи або прискорюючи об'єктивно закономірні явища.

Інакше кажучи, в самій природі генетичного коду далеко неоднорідних людських суспільств закладене існування відживаючого старого і народження та ровиток нового, все більш досконалого суспільного устрою в різних структурних і якісних комбінаціях. Вони проявляються залежно від рівня розвитку і динамізму системи, активності ініціюючих імпульсів, ступеня демократичної свободи вибору і мотивації людей до прискорення прогресу.

Таким чином, у суть стратегії соціально-економічного розвитку України закладено аж ніяк не механічне перетворення діючої системи в "капіталізм" чи "соціалізм" в його ідеальних уявленнях мислителів, а пошуки і вибір принципово нової моделі, яка втілює в собі найкращі якості.

Принципово новою постсоціалістичною і посткапіталістичною формацією вже "вагітні" діючі суспільні організми. В ході еволюції вона неодмінно стане пануючою. На те і радикальна соціально-економічна трансформація, щоб не повертатися у зворотному напрямку, щоб не руйнувати архіреволюційними методами досягнуте, а мати нові горизонти знань і вмінь забезпечувати найбільш раціональний і ефективний

устрій, який прискорює прогрес. Саме для цього і потрібен новий цілях. Ідеалізувати капіталістичну систему як таку. що досягла апогею свого розвитку в усіх сферах без серйозних вад. немає ніяких підстав. Вона, незважаючи на величезний прогрес, залишається насильницькою і мілітаризованою, має, поряд з великим багатством, бідність і безробіття, соціальну невлаштованість і духовний занепад певного прошарку суспільства. відсутність надійних гарантій людини на працю за своїм фахом і здібностями, високоякісну освіту, охорону здоров'я тощо. Не можна обходити і розпалювання міжнаціональних конфліктів і регіональних війн.

Про життєздатність заідеологізованих і тоталітарних режимів під стягом соціалістичного устрою свідчать їх поступова деградація і майже вибуховий розпад. Але позитивний досвід, накопичений в цих країнах, зокрема, можливості концентрації ресурсів на пріоритетних напрямах, забезпечення кращої соціальної захищеності населення, розвитку освіти і духовної культури, треба, безумовно, зберегти і якісно поліпшити в новій системі. З такого методологічного погляду змінюється і розуміння перехідного періоду - його тривалості і тих глибинних процесів, які в ньому відбуваються. Еволюційно-створювальний шлях докорінно відрізняється від революційно-руйнівного. Переростання однієї формації в іншу еволюційним шляхом здебільшого взагалі минає перехідні етапи. Революційні ж стрибки, навпаки, супроводжуються неодноразовими перехідними періодами з особливими режимами функціонування, щоб долати фази кризових явищ і входити у фази економічного пожвавлення і зростання.

Стратегічна ціль у кінцевому підсумку зводиться до створення на фундаменті всього кращого, що нагромаджено людством, міцної, соціальне орієнтованої і конкурентоспроможної економіки країни, яка б характеризувалася ринковим динамізмом, високим технологічним і організаційно-управлінським рівнем, структурною збалансованістю, товарно-грошовою бездефіцитністю і достойним Життям свого народу. Першочерговою проблемою є досягнення виробництва валового національного продукту і доходу на душу населення на рівні висорозвинутих країн, без чого неможливо реалізувати на здоровій економічній основі необхідні соціальні програми. Успішно конкурувати на ринках наші товаровиробники також можуть лише за порівняльними умовами виробництва маси дешевих і якісних товарів та послуг, розвитку інфраструктури і ринку, валютно-фінансової стабільності.

Яка з форм власності і господарювання буде найбільш конкурентоспроможною в майбутньому, прогнозувати зараз важко. В різних країнах світу накопичено великий досвід високої ефективності і конкурентоспроможності як приватних, так колективних і державних господарських структур. Усе залежить від ступеня їх технологічної, організаційної, управлінської досконалості і трудової мотивації, вміння досягти за відносно менших інвестицій і поточних витрат найбільших кінцевих результатів. Однозначні твердження про те, ніби всі державні господарські системи менш ефективні і конкурентоспроможні порівняно з приватними, також далекі від істини, як і протилежні твердження, що високоефективні і конкурентоспроможні - тільки приватні або тільки державні. Є кращі, середні і гірші наслідки господарювання і в тих, і в інших господарських формах і їх структурах. Наслідки визначаються не тільки формами власності і господарювання, а цілою сукупністю діючих факторів суб'єктивного і об'єктивного характеру, зокрема рівнем знань і вмінь управляти й організовувати виробничі й обігові процеси відтворення на новітніх наукових досягненнях, краще використовувати ресурсний потенціал. Можна відмінно, а можна і погано господарювати, мати високу і низьку конкурентоспроможність як на власному, так і на державному чи корпоративному підприємстві.

Помилково зводити порівняльні аналізи й оцінки в різниці соціально-економічних устроїв, як це довгий час робили комуністичні ідеологи, лише за критеріями форм власності і господарювання. Якщо приватна власність - капіталізм, якщо колективна і державна- соціалізм. Такі однозначні оцінки не мають наукових підстав. Річ у тім, що форми власності і господарювання за умов високих темпів науково-технічного прогресу досить мінливі. Їх динамізм аж ніяк не корелює зі змінами самих формацій. У багатьох капіталістичних країнах поряд з приватною функціонує в досить великих масштабах колективна і державна власність. Щодо форм господарювання, то взагалі їх трансформація відбувається під впливом технологічних і організаційних оновлень особливо швидкими темпами.

Банкрутство неконкурентоспроможних і поява нових господарських структур - звичайні явища в економічному житті багатьох капіталістичних країн. Але від цього у них не змінюється устрій. У системі транснаціональних корпорацій такі зміни іноді відбуваються разом зі змінами у формах власності, внаслідок їх кооперації та інтеграції з господарськими системами інших країн. формуються і реформуються також і інші могутні економічні структури. До речі, їх річні доходи іноді перевищують доходи державних бюджетів цілих країн. Серед таких гігантів чимало монополістів. У великому бізнесі зосереджені і конкуруючі фірми, які гнучко пристосовуються до потреб ринку. Держава, як правило, активно захищає інтереси великого бізнесу, що є міцним фундаментом і несучим каркасом капіталістичної економіки. Саме цей бізнес, на думку соцкласиків, стоїть найближче до соціалістичного усуспільнення і може слугувати прикладом ефективності майбутнього соціалізму.

У той же час, поряд із суспільною, соціалістична система також може мати і повинна мати приватну власність, широкі можливості приватного господарювання й інших форм особистої (індивідуальної) діяльності. Навіть в умовах панування репресивного сталінського режиму, який видавав себе за найбільш послідовного охоронця чистоти марксистсько-ленінського вчення, допускалося право селянина мати приватну власність з певною земельною ділянкою (близько 0,5 га), обмеженою кількістю худоби і птиці. В містах теж дозволялося мати приватні форми діяльності -наприклад, ремонт і пошив одягу та взуття, можливість найму домогосподарок тощо. Щоб зберегти ідейну чистоту і виключити з соціалістичного лексикону слово "приватна", її називали "особиста" власність.

Зараз майже кожному зрозуміло, що держава, якби вона й була ідеально "соціалістичною", не в змозі, та й немає в цьому ніякої потреби, брати на себе всі різноманітні функції людської Діяльності. Це не більше, ніж гальмо на шляху державного і суспільного прогресу, штучне сковування особистої ініціативи людей на грунті відносин власності. Тому і соціалістичний устрій, якщо він не хоче стати закостенілим і застійним, повинен мати багатоукладність і вільну ринкову конкуренцію. До речі, ринок як форма ефективного товарообігу і заключна стадія відтворювального процесу — переходу продукту від виробника до споживача, існуватиме незалежно від форм суспільного устрою завжди, доки людство не знайде кращих, більш прогресивних систем, які б ефективніше виконували ці важливі функції.

Тоді виникає закономірне запитання, чим же відрізняється капіталізм від соціалізму, які найбільш характерні якісні ознаки, що відділяють їх один від одного? Вище вже згадувалося про відсутність між ними непереборної межі, про те, що внутрішня природа нового устрою криється в еволюційному процесі його зародження і розвитку в надрах попереднього ладу. Не тільки спотворений соціалізм втілював у собі ряд капіталістичних властивостей, а й капіталізм запозичував у нього новітніші елементи соціально-економічного регулювання, створюючи більш життєздатний гібрид. Теорія конвергенції американських вчених, яку свого часу піддавали гострій критиці комуністичні ортодокси, має зараз все більше практичне підтвердження. Проте сукупність як внутрішніх, базових властивостей, так форм і методів господарювання, розподілу і товарообігу, систем управління, технологічної й організаційно-економічної досконалості, суттєво відрізняють одну формацію від іншої. Сформувалися також різні умови багатогранних сфер життєдіяльності людини, прояву її фізичних і духовних здібностей, систем освіти і соціального захисту, охорони здоров'я, відтворення населення тощо.

Система соціально-економічних і духовних відносин між людьми характеризує якісні особливості різних форм суспільно-економічних устроїв. Є широкі можливості вибору і використання найбільш прогресивних варіантів, виходячи, безумовно, з власної специфіки життя і устрою, традицій, національних і духовних особливостей свого народу. Механічне запозичення чужого досвіду в іншому середовищі, як правило, позитивних наслідків не дає. Тому, формуючи нині свій власний політичний і соціально-економічний устрій, а також стратегічний вибір, який би розкривав необмежені можливості прогресивного розвитку, не слід керуватися ні застарілими ідеологічними догмами, ні вигаданими штампами, які нам нав'язують іззовні.

Стратегічна концепція повинна базуватися на наших реальних можливостях і ресурсах, позитивному власному і світовому досвіді. що відповідає умовам Української держави. Йдеться про створення нової держави з високоефективною, конкурентоспроможною економікою соціальної спрямованості, ринковим динамізмом і достойним життям людини. Структура виробництва товарів і послуг повинна бути зорієнтована за визначеними макропріоритетами під платоспроможний внутрішній ринковий попит і місткість зовнішніх ринків, експортно-імпортних потреб з бездефіцитним платіжним балансом.

Етапи і характер здійснення трансформаційної стратегії

Враховуючи, що криза 1992-1995 рр. в Україні набула загрозливого характеру, проблеми економічної стабілізації і пожвавлення мають першочергове стратегічне значення. Спочатку інфляційний шок і розвал валютно-фінансової системи держави, потім параліч платежів і взаєморозрахунків, розрив кооперованих зв'язків між підприємствами країн колишнього СРСР, деформація цінових паритетів і валютних курсів, невпорядкованість податкової і зовнішньоекономічної політики призвели до різкого падіння мотивації підприємництва і праці, промислового і сільськогосподарського виробництва, створення валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД). Загострюються дефіцити державного бюджету і платіжного балансу. Майже припиняється інвестиційна та інноваційна діяльність виробництва і внутрішнього ринку. Його дефіцитність, незважаючи на вибухове зростання роздрібних цін і катастрофічне падіння платоспроможного попиту споживачів, стає все гострішою.

У зв'язку з цим по окремих товарах і послугах створюється навіть штучне затоварювання. Проте місткість внутрішнього ринку звужується, зовнішні конкуренти поступово витісняють з нього власних товаровиробників за загальної тенденції скорочення товарообігу. Економіка країни знаходилася в цей період у найбільш Руйнівній стадії гіперстагфляції. Тим часом система державного і господарського управління і регулювання макро- і мікроекономічних процесів внаслідок протиборства різних політичних сил була деморалізована і значною мірою втрачена.

При визначенні стратегії соціально-економічного розвитку Доводиться відштовхуватися від кризової ситуації, що охопила майже всі різноманітні сфери людської діяльності - виробництво, інфраструктуру, ринок, культуру, науку, освіту, охорону здоров'я, життя і відтворення українського населення. За цих умов визначення стратегічних цілей, засобів, методів і часу їх досягнення є досить складною проблемою наукового прогнозування. Вона органічно пов'язана з пошуком нових імпульсів мотивації і активізації економічного розвитку, особливостями формування фондів нагромадження і споживання, інвестицій та інновацій з їх неминучими лагами в процесах виробничого й обігового відтворення, оновлення діючих і створення якісно нових технологічних і господарських систем з прискореними циклами обертання й віддачі.

Можна навести такий приклад. Щоб вирішити найгострішу проблему власних енергоносіїв, Україні потрібно нарощувати видобуток вугілля та інших енергоносіїв, які є в її надрах. Проте оновлення і розвиток шахтною фонду на базі новітніх технологій вимагає величезних інвестицій. Протягом останніх майже двох десятиріч не було зроблено відповідного заділу, а строки будівництва нових шахт у наших умовах становлять близько 10 років. Старі шахти Донбасу виводяться з експлуатації і закриваються, а приріст навіть компенсаційних потужностей відсутній. Видобуток вугілля рік у рік скорочується. Зараз потрібні або величезні капіталовкладення на заділи загального відтворювального циклу для наступного нарощування видобутку вугілля, або вибір альтернативного, більш вигідного варіанту компенсації його неминучого скорочення. Стратегія державної енергетичної політики передбачає різні варіанти вирішення цієї проблеми.

Саме тому строки досягнення стратегічних цілей не можуть бути однаковими для економіки взагалі. Вони повинні диференціюватися відповідно до конкретних можливостей і особливостей відтворювальних процесів. Терміни стратегічного розвитку всієї економіки безпосередньо пов'язані зі структурними зрушеннями, визначенням першочерговості рішень і дій, які б зумовлювали загальне прискорення прогресу, темпів відтворення, товарно-грошового і загальноекономічного обігу, долаючи дію факторів, що гальмують ці процеси. Тим більше наївно розраховувати лише на короткострокові тактичні вирішення. Це довготерміновий еволюційний процес без архіреволюційних стрибків, які мають здебільшого руйнівний характер і лише заганяють економіку в ще більший кризовий стан, вихід з якого потребує величезних ресурсів, зусиль і часу,

Тому автори соціально-економічної стратегії України зупинилися на варіанті трьохетапного здійснення довгострокового курсу. Мета першого етапу - вихід із гострої валютно-фінансової і загальноекономічної кризи, припинення спаду товарного виробництва і його стабілізація з наступним переходом до фази економічного пожвавлення і початку зростання. Пропонується при виборі пріоритетів у спрямуванні підприємницької діяльності забезпечувати державну підтримку галузей і підприємств зі швидким циклом відтворення і обертання, продукція яких конкурентоспроможна, користується великим попитом на внутрішніх і зовнішніх ринках. Саме вони і дають необхідні фонди споживання і нагромадження. Без цього неможливо подолати гострі дефіцити платіжного балансу і державного бюджету як основи економічної стабілізації.

Йдеться про мотивацію і організацію масового виробництва сучасної наукомісткої промислової продукції, продукції харчової і легкої промисловості разом з її сировинною базою - сільським господарством і хімічною промисловістю. Треба також одночасно реалізовувати державні програми енергетичної безпеки і випереджаючого розвитку агропромислового комплексу, здійснювати економічну реформу, зокрема приватизацію не в руйнівному, а в створювально-оновлюючому напрямі. Кожний крок реформації повинен давати приріст потрібної товарної маси і послуг, їх якісне поліпшення і здешевлення. Це головний оціночний критерій кінцевих наслідків. З метою прискорення економічного розвитку, поряд зі збільшенням джерел внутрішніх інвестицій, треба створювати найкращі умови для залучення іноземного капіталу па взаємовигідних принципах його функціонування.

Вихід з глибокої кризи потребує введення жорсткої і ефективної системи управління макро- і мікроекономічними процесами, стабілізації і державного регулювання валютно-фінансової і кредитної систем, науково обгрунтованого проведення грошової і бюджетної політики. На всіх рівнях підприємництва, в кожній господарській системі та її структурних підрозділах, незалежно від форм власності і господарювання, повинна діяти новітня система менеджменту з високим ступенем організації і дисципліни, мотивації і відповідальності кожного працівника за конкретні результати. Без цього ніякого конкурентоспроможного виробництва товарів або послуг не буде. Кожний господар повинен уміти професіонально діяти в сучасному ринковому середовищі -якомога швидше організовувати товарне виробництво за технологією, що дає потрібну масу, якість і мінімальні затрати на одиницю продукції, знати місткість і кон'юнктуру ринків збуту, вміти своєчасно і ефективно продавати власний товар і купувати необхідні виробничі інгредієнти, ефективно користуватися кредитними ресурсами, власними доходами і їх витратами. І це є найважливішою складовою стратегії становлення справжнього ринкового підприємництва. Тут без цілеспрямованої державної політики не обійтися.

Поки що строки кожного етапу реформації не піддаються точному визначенню, оскільки поряд з регулюючими діють фактори ризику і невизначеності, які можуть або стискати, або, навпаки, розтягувати ці етапи. Найскладнішою проблемою є формування якісно нових власників і господарів, фахівців і працівників з високим рівнем знань і уміння діяти, відповідальності, свідомості й моралі, які б забезпечували процеси господарювання, відтворення і конкурентоспроможності на сучасному світовому рівні.

Особливо важливо те, щоб здійснення економічної трансформації супроводжувалося відповідними імпульсами трудової активності людей, високоефективної виробничої і ринкової діяльності. Якщо цього немає, то така реформа шкідлива. Вона буде лише гальмувати прогрес. І це треба зрозуміти всім і кожному зокрема. Створення якісно нових підприємницьких і ринкових структур соціальне орієнтованої спрямованості - це не одноразовий правовий акт і тим більше не одноразова революційна акція руйнації діючого виробничого потенціалу і появи невідомо звідки більш ефективного нового. Це тривалий процес глибоких перетворень, технологічного оновлення й економічного розвитку, конверсії і диверсифікації капіталу, нарощування відповідно до ринкового попиту виробництва товарів і послуг. Об'єктивна оцінка наслідків ринкових реформ на мікрорівні пов'язана з реальним приростом валового національного продукту і доходу, а не з тим, скільки і які об'єкти приватизовано чи не приватизовано. Головне, як вони виконують свої функції, наскільки ефективніше господарюють, наскільки збільшується їх внесок у національне багатство країни. Сталінський режим свого часу вже визначав ефективність соціалістичної реформи на селі за темпами колективізації і розкуркулювання заможних селян, довівши народ України до жахливого голодомору. Ні в якому разі неприпустимо зараз повторити те ж саме, але в зворотному напрямі. Нічого, крім ще більшої біди, від цього не буде.

Коли в Україні ще не було руйнівної гіперстагфляції, тривалість першого етапу здійснення ринкової реформи визначалася економістами в 2 - 2,5 роки. Зараз же в умовах різкого погіршення ситуації, зокрема в 1994 - 1996 рр., тривалість цього етапу прогнозується майже вдвічі більшою. Та й то, якщо реформа йтиме зважено, цілеспрямовано, з комплексною і жорсткою системою економічного управління. На цьому ж етапі треба подолати протиправну й руйнівну діяльність мафіозно-спекулятивних структур, що нахабно і відкрито діють у сферах вкрай деформованого ринку, валютно-грошового і товарного обігу, розкрадаючи і розтринькуючи ресурсний потенціал країни. Досягнення цілей першого (стартового) етапу економічної стратегії в умовах гострої дефіцитності засобів їх реалізації є найбільш складною і відповідальною справою на шляху формування високоефективної, соціальне орієнтованої економіки.

Другий етап. Ціль - перейти від економічного пожвавлення до зростання прискореними темпами, спочатку хоча б на рівні 2-3, а згодом - 3-4 відсотків на рік, з подальшим прискоренням до 5-7 відсотків, без чого неможливо подолати величезне відставання. Тільки за рахунок трудової ініціативи і активності людей, підприємців-товаровиробників і новітніх технологічних і управлінських рішень можна досягти цих результатів. Тим більше, ЩО ринкові механізми на другому етапі мають діяти вже на повну потужність. На базі високих темпів нагромадження, інвестиційної та інноваційної діяльності відбудуться докорінні зміни в структурі виробництва, товарообміну і споживання з подоланням товарної Дефіцитності на внутрішніх і широким виходом на зовнішні ринки. Мінлива ринкова кон'юнктура каталізує процес відбору й виходу на передові рубежі найбільш ефективних форм і методів господарювання, боротьби за технологічну і організаційну Досконалість. Неминуче буде збільшуватися і кількість банкрутств, поглинань економічно сильними економічно слабких, У міру розумної і дійової трансформації економіки в створювальному напрямі повинні підвищуватися як загальний рівень життя народу, так і його соціальна захищеність. Проте не виключається і подальше розшарування суспільства на багатих і бідних. Тут мають спрацьовувати сильні регулюючі функції держави за прикладом країн, де панує політика західної соціал-демократії. Інакше не знімається загроза проявів нових революційних ситуацій.

Структурна перебудова економіки на новітній основі, що повинна розпочинатися негайно вже на першому етапі, потребує багатомільярдних інвестицій (за експертними оцінками, це не менше 200 млрд. дол.), значного часу і вимагатиме, крім послідовного збільшення внутрішніх нагромаджень, зовнішньої відкритості щодо ринку капіталів, широкого залучення іноземних інвесторів. Для такої величезної країни як Україна, зовнішні інвестиції в 1-2 млрд. доларів вагомих наслідків не дадуть. Другий етап досягнення стратегічної цілі може тривати не менше 7-8 років за умов високоінтенсивних відтворювальних і обігових процесів. У зв'язку з цим випереджаючий розвиток інвестиційного комплексу виступає в цей час на перший план економічного процесу, тим більше, що не існує Інших варіантів вибору для подолання технологічного і структурного відставання, коли ступінь фізичного і морального зносу діючих виробничих фондів сягає в окремих виробничих сферах 60-70 відсотків. Саме цей етап є центральним ланцюгом всієї стратегічної політики економічного розвитку держави. Якщо не будуть знайдені необхідні ресурси й економічні інтереси інтенсивного підприємництва для його здійснення, то строки другого етапу розтягнуться ще на декілька років.

Третій етап. Мета - перехід до стабільного еволюційного економічного зростання і розвитку під забезпечення рівноваги розвинутого ринку і оптимального рівня соціального, духовного, демографічного і екологічного стану суспільства. При здійсненні розумної економічної політики, використанні системи моніторингу прогнозування сучасних і майбутніх подій, змін ринкової кон'юнктури і ресурсної забезпеченості, еволюційний розвиток можна підтримувати протягом десятиріч. Для цього потрібні гнучкі тактичні дії і своєчасні зміни у стратегічному курсі держави. Але слід також мати могутній науково-технічний потенціал, який би гарантував відповідну планомірність прогресивних зрушень, не допускаючи до бурхливих рецесій у зв'язку з неминучими змінами структури ресурсного потенціалу, ринкового попиту і пропозицій, вичерпанням невідтворювальних природних ресурсів і їх взаємодію. Не обійтися і без необхідних для цього фінансових І матеріальних резервів, а також вмілого управління соціально-економічними процесами "зверху" і "знизу". Вся система соціально-економічного устрою держави повинна бути пристосована під довготермінове еволюційне функціонування економіки.

До засобів досягнення стратегічних цілей всіх трьох етапів автори проекту нової стратегії відносять:

- по-перше, інвестиційні та інноваційні можливості держави і підприємницьких структур, ступінь Їх мотивації й активності в радикальних перетвореннях - економічних, структурних, екологічних і технологічних оновленнях. Сюди ж відноситься і проблема власного ресурсного забезпечення - фінансового, матеріального, інтелектуального, природного (енергоносії і сировина, вода, грунти, надра, атмосфера тощо), а також можливостей їх Імпорту з інших країн;

- по-друге, знання і вміння владних, економічних, банківсько-фінансових і господарських структур діяти енергійно, цілеспрямовано з точним вибором з багатьох різних варіантів найбільш ефективного варіанту стратегічного розвитку. З боку держави має бути всебічна підтримка формуванню активного ринкового середовища, пріоритетних сфер економічної діяльності, системи вагомого соціального захисту і розвитку високих духовних якостей людини;

- по-третє, входження в економічно вигідні інтеграційні й кооперовані зв'язки з іноземними партнерами, пошуки надійних інвесторів, можливостей вільного переливу капіталів, товарів, ресурсів праці між країнами, перш за все, традиційних зв'язків;

- по-четверте, вихід зі стадії економічного спаду з введенням конвертованої національної грошової одиниці, налагодженням стійкого грошового обігу під надійним державним контролем, Здійсненням науково обгрунтованої цінової, податкової, кредитної і бюджетної політики мотиваційної спрямованості щодо прогресивних економічних зрушень.

Характер і причини кризових явищ

Перехідний період в усіх "постсоціалістичних" країнах, які трансформують свої економічні системи в ринковому напрямку за єдиним сценарієм і рецептами МВФ, розпочався для них бурхливим економічним розвалом. Він був викликаний підривом регулюючих і контролюючих функцій держави і дією так званого "інфляційного (ринкового)" шоку. Зміна влади на початку дев'яностих років супроводжувалася гострою політичною кризою, пануванням безвладдя і безправ'я, з одночасним пограбуванням і розпродажем державних ресурсів тими соціальними колами, які ними розпоряджалися разом з особами, що прийшли до нової влади. Саме вони на початкових етапах реформ небувало збагатилися здебільшого на криміногенному грунті, а точніше - грунті катастрофічного збіднення основної маси населення країни. Гостра грошово-фінансова і загальноекономічна криза, що досить швидко вразила майже всі зазначені країни, має під собою не тільки глибоке історичне коріння, залишене суспільству тоталітаризмом, на що тільки й посилаються діючі органи влади, забуваючи при цьому про грубі прорахунки й помилки, припущені на початку трансформаційних процесів. Економічна криза в цих країнах характеризується такими загальними рисами.

По-перше, в усіх них у 1991-1996 рр. мав місце більш менш суттєвий спад виробництва валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД), при загальному падінні фізичного обсягу товарної продукції та послуг, які залишаються до того ж неконкурентоспроможними. В умовах паралічу доходності і нагромаджень товаровиробників паралізуються відтворювальні процеси і економічне зростання.

По-друге, в кожній з цих країн з тією чи іншою силою проявлялися то руйнівні інфляційні процеси, то гостріші кризи платежів, викликані деформацією національних систем грошового і кредитного обігу, підриваючи загальну валютно-фінансову і економічну стабільність держав.

По-третє, як це не парадоксально, але, незважаючи на періодичне накачування їх грошового обігу на початкових етапах реформ емісійною грошовою масою і архіліберальне ставлення до широкого ходіння іноземних валют на внутрішніх ринках, місткість останніх штучно звужувалася необдуманим обмеженням доходів більшості юридичних і фізичних осіб. Відбувалося це внаслідок випереджаючих темпів спаду національного товаровиробництва, слабких імпортних можливостей, недосконалості державної політики регулювання ринкової рівноваги і діяльності банківських і фінансово-кредитних систем. Звідси криза платоспроможності, зовсім не рідка поява штучних надлишків тих чи інших товарів, при гострому дефіциті потреб у них.

По-четверте, в цих державах посилювалися бюджетні дефіцити і дефіцити платіжних балансів. Багато банківських систем (особливо - в країнах СНД) перетворилося на каталізатори інфляційних процесів. Нерідко саме вони штучно затримували взаєморозрахунки між постачальниками і споживачами, нагромаджували готівку і обертали гроші через депозитні рахунки для короткострокового кредитування з грабіжницькими процентними ставками, здійснювали невиправдану емісію грошей, маніпулювали біржовим валютним курсом. Тим самим вони штучно роздували розміри банківських доходів, минаючи найбільш складний і результативний виробничий оборот. Власне товарне виробництво цих країн занепадало, а його структурні та якісні перетворення залишалися нездійсненною мрією. Переважна маса кредитних ресурсів направлялася у короткострокове кредитування, "заморожуючи" інвестиційну та інноваційну діяльність. Як наслідок, структура економіки продовжувала деформуватися, віддаляючись від її новітньої ринкової моделі.

По-п'яте, всім аналізованим країнам притаманні процеси бурхливого соціального розшарування населення, збідніння його основної частини, що має низькі та середні середньодушові доходи, з усіма негативними наслідками звідси, макро- і мікроекономічні структури продовжують катастрофічно застарівати морально і фізично. В багатьох промислових підприємствах і об'єднаннях зношення виробничих фондів сягає 60-70%. У зв'язку з обмеженістю джерел нагромаджень та інвестицій не видно реальних перспектив здійснення їх Радикального оновлення, заміни на найновіші конкурентоспроможні. Приватизація, що проводиться на формально-бюрократичних принципах "ціннопаперової чехарди". фактичної "прихватизації" та розтринькування держмайна мафіозно-спекулятивними структурами, ніякого економічного пожвавлення не приносить. Загальноекономічний спад і структурна деформація економіки, величезні масштаби прихованого безробіття є очевидним фактом для більшості країн СНД.

За даними Статкомітету СНД, занепад господарської діяльності в матеріальному виробництві характеризується скороченням випуску чистого матеріального продукту тільки за перші два роки реформи на 30%. У 1993 р. цей важливий показник скоротився в Таджикистані на 21%, у Киргизстані - на 17%, у Казахстані та Україні - на і 5%, у Росії та Азербайджані - на 13%, у Бєларусі - на 10% і у Вірменії, де далі руйнувати майже нічого, - на 9%. Найменший спад був у Молдові та Узбекистані - 4%. 1 лише в Туркменистані, де не втрачено державне управління економічними процесами та їх регулювання, спостерігалося зростання чистого матеріального продукту на 10%. У 1 півріччі 1994 р. темпи спаду не знижувалися. За І квартал ВВП у Казахстані становив 70%, у Росії -83% і в Україні - 66% від рівня І кварталу 1993 р. В 1994-1997 рр. тенденцію до спаду валової і товарної продукції подолати не вдалося. ВВП і НД скорочувалися.

Скориставшись такою глибокою і дуже затяжною рецесією, викликаною в тому числі й невмілою і непослідовною економічною політикою нових держав, західні конкуренти істотно потіснили і продовжують тіснити місцевих виробників з внутрішніх ринків, не кажучи вже про який-небудь серйозний вихід на зовнішні ринки. Найпрестижніші торговельні площі магазинів Москви, Санкт-Петербурга, Києва, столиць інших постсоціалістичних країн, автономних республік і областей уже значною мірою заповнено іноземними товарами (включаючи продовольчі) зовсім не найкращої якості і за вищими цінами - порівняно як з цінами аналогічних власних товарів, так і з цінами, за якими їх можна купити в магазинах країн-поставщиків. Тим часом ефективних захисних заходів і державної підтримки для своїх виробників немає. Уряди, очевидно, вважають, що наші виробники самі зобов'язані виживати в гострій конкурентній боротьбі, маючи для цього морально і фізично застарілі технологічні системи проти найновіших у зарубіжних конкурентів.

Не можна не враховувати і того очевидного факту, що нинішньою кризою в більшості країн СНД виявилися охоплені майже всі сфери людської діяльності: з одного боку, виробництво товарів і послуг, інфраструктура і ринки, валютно-фінансова і банківська системи, а з іншого. - культура, наука, освіта, охорона здоров'я, повсякденний побут. Втрачаються багато які духовні цінності, руйнуються нормальні людські відносини. До того ж економічна криза посилюється політичною і соціальною. розпалюванням міжнаціональної ворожнечі та збройних конфліктів то в одних, то в інших регіонах.

Наслідки цих та інших конфронтацій супроводжуються не тільки загибеллю ні в чому не винних людей, руйнуванням виробничих і жилих об'єктів, знищенням матеріальних цінностей та іншого майна, але й наступними демографічними кризами, явищами депопуляції, масовими міграційними потоками, і насамперед -пограбованих і знедолених біженців, які шукають притулку на територіях інших держав. Характерно, що в усіх аналізованих країнах спостерігається небувалий сплеск корупції, шахрайства, злодійства та інших економічних злочинів, а також активності мафіозно-спекулятивних структур, що призвело до небаченого загострення криміногенної обстановки, до стихійного створення, поряд з державними силовими структурами, озброєних угруповань найрізноманітніших цільових призначень.

Усе це - органічно взаємопов'язані причини і наслідки проявів суспільної деградації, викликаної відсутністю надійної та дійової системи правопорядку, чіткого законодавства та державного управління, поглибленням загальної кризи всієї життєдіяльності людини і суспільства. Трансформаційні процеси поки що не знімають цих негативних, руйнівних у своїй основі тенденцій. Тією чи іншою мірою вони притаманні багатьом країнам Центральної та Східної Європи. Так, наприклад, Угорщина оцінюється експертами МВФ як країна, де ринкові реформи проводяться найкраще. Тим часом темпи падіння промислового і сільськогосподарського виробництва у цій країні є майже аналогічними українським. Різниця лише у тому, що Угорщина, при 10млн. населення, в 1995 р. чала зовнішню заборгованість понад 26 млрд. дол. США. Тільки для обслуговування цього боргу угорцям доводиться щороку Сплачувати 3 млрд. дол. Значно скоротивши виробництво сільськогосподарської продукції, Угорщина з її експортера перетворюється на імпортера. Квоти на експорт угорського продовольства до країн ЄС з тих чи інших причин не використовуються повністю, а конкуренти з цих країн явно витісняють угорських товаровиробників з внутрішнього ринку. Такими є реальності, а не ілюзорні оцінки недостатньо обізнаних експертів. Поряд з структурними деформаціями, зниженням ВВП і НД, зростання зовнішньої заборгованості є характерним і для багатьох інших держав Центральної та Східної Європи.

На відміну від них. Україна, при 52 млн. чол. населення, поки що (у 1996 р.) мала сумарну зовнішню заборгованість близько 10.5 млрд. дол. Але зате вона свого часу до 1995 р. ''побила всі рекорди" за темпами гіперінфляційного шоку, послаблення мотивації до продуктивної праці та творчого підприємництва, а також падіння рівня життя більшості свого населення. Усе це лише підтверджує недосконалість прийнятої методології та практики здійснення ринкових реформ однобічними монетаристськими методами, які підривають основи ефективного господарювання, нарощування і здешевлення товарного випуску під ринковий попит споживачів. Інакше кажучи, економіка країн СНД виявилася втягнутою не до створювального, а до чергового революційно-руйнівного реформування.

Особливості економічної ситуації в Україні

У свій час Україна була однією з найбільш інтенсивно розвинутих республік колишнього СРСР. ЇЇ промисловий, аграрний і науково-технічний потенціали були найбільш потужними, особливо в сфері добувної промисловості та металургії, в агропромисловому і воєнно-промисловому комплексах. Випуск Україною основної промислової та сільськогосподарської продукції, а також продовольства становив у загальносоюзному виробництві близько 1/5, а за видобутком залізної та марганцевої руд, виплавкою металу, виробництвом металовиробів, цукру і олії, створенням окремих видів машин і устаткування вона займала одне з провідних місць. Проте загальне економічне становище, ринкова дефіцитність і добробут українського народу ледве утримувалися на середньосоюзному рівні, а іноді і були нижчими від нього, що, природно, викликало незадоволеність І підрив мотивації до більш продуктивної праці та ефективного господарювання. Більше того. централізований перерозподіл матеріальних ресурсів через Держпостач, а фондів оплати праці та інвестиційних фондів через союзний бюджет призводив до ущемлення національних інтересів, адміністративного і фінансового обмеження зростання зарплати та інших доходів населення, а також вкладень до найбільш прогресивних сфер і структур господарської діяльності соціальної спрямованості.

Процес еволюційного розвитку ринкового господарства в конкурентному середовищі дозволяє швидко формуватися альтернативним варіантам структур з вищою кінцевою результативністю. Зовсім неприпустимо під політичними гаслами і огульними вимогами тих чи інших партій, які виражають корпоративні інтереси лише вузького кола заінтересованих осіб, видаючи їх за загальнонародні, руйнувати діючий виробничий потенціал, ефективно функціонуючі господарські системи, не створивши нічого нового, більш продуктивного І конкурентоспроможного. Таке бездумне трасформування, яке несе в собі елементи штучного створення господарського хаосу, є антинародним і суперечить прогресивному напряму економічного зростання і розвитку. Саме внаслідок відсутності всебічно обгрунтованої комплексної програми ринкових реформ і механізму їх послідовної практичної реалізації Україна потрапила в особливо скрутне економічне становище.

Не відповідають істині твердження критиків економічних перетворень в Україні про те, що, нібито, ніякі ринкові реформи тут не проводяться. Сформовано Національний Банк і розгалужену систему комерційних банків. Проте, на жаль, ця банківська система не виконує належним чином покладених на неї функцій управління процесами грошового обігу, кредитного регулювання, здійснення активного впливу на розвиток і оновлення національного товаровиробництва. Залишається підірваною стабільність бюджетної сфери та платіжної дисципліни.

Не досягло своєї стратегічної мети і завдання реформування фінансової системи держави. Далеко не досконалі, стосовно до періоду виходу з глибокої кризи, цінова і податкова політика, чия стимулююча і гальмуюча роль є загальновідомою. Загострення бюджетного дефіциту платіжного балансу прямо і безпосередньо пов'язане з невмілою внутрішньою і зовнішньою економічного політикою держави, що обернулася серйозними перебоями в проведенні реформ, які законодавча і виконавча гілки влади України сумлінно прагнули втілювати в життя з однозначною реакцією посилення негативних тенденцій і кризових явищ у відповідь. Гостра платіжна криза паралізує життєдіяльність всього економічного організму держави, загрожуючи взагалі її незалежному існуванню.

За роки безпосередньої ринкової трансформації (1992-1997 рр.) відбувся бурхливий процес роздержавлення і приватизації суспільного майна. У 1995 р. в державній власності залишилося 3701 (41,6%) промислових підприємств, але вони виробили 51,4% всієї промислової продукції. В той же час 5180 (58,2%) підприємств перейшли у колективну (переважно акціонерну власність), виробивши 48,6% продукції. 18 підприємств стали власністю інших держав . З загальної кількості будівельних організацій (без кооперативів та малих підприємств) в державній власності залишилося всього 703 (22,8%), які виконали 28,3% підрядних робіт, а будівельних організацій інших форм власності відповідно - 2379 (77%) і 71,6% . У сільському господарстві майже завершено процес паювання громадського майна і здійснюється паювання земельного фонду; створено 34,8 тис. селянських (фермерських) господарств . Процеси аграрного реформування тривають. Де-факто майже повністю приватизована і кооперована сфера торгівлі і громадського харчування. Швидкими темпами приватизується державний житловий фонд. Трансформаційні процеси відбуваються і в інших сферах діяльності.

Таким чином, розмови про те, що в Україні, нібито, нічого не приватизується і ніякого реформування форм і відносин власності не відбувається, позбавлені всіляких підстав. Процес цей іде, але його кінцева результативність, на жаль, характеризується від'ємними ознаками.

З початку 1992 р. Урядом В. Фокіна, під дружний акомпанемент тодішньої парламентської опозиції, без оглядки на наслідки, було проголошено так звану "лібералізацію" ринкової торгівлі та повну свободу ринкових цін, за винятком цін на деякі ключові товари. Саме ця акція, разом з введенням купоно-карбованців. перетворилася на вирішальний фактор прояву спочатку галопуючої, а потім і гіперінфляції. Реальна вартість грошової одиниці впала до катастрофічне низького рівня. Політика "шокової терапії” спрацювала на повну свою руйнівну силу.

Можна з високою мірою вірогідності констатувати той очевидний факт, що всі складові ланки ринкової реформи в її поверховому, неокласичному розумінні було залучено в точній вірогідності з вимогами і принципами новоявлених пророків економічного врятування нових держав постсоціалістичної епохи. Не відповідають дійсності докори на адресу колишніх урядів України, що вони, нібито через партократичні переконання, не проводили ринкових реформ і тим самим загнали економіку у глибоку кризу. Все якраз навпаки. Загострення кризи відбувається саме внаслідок активного виконання під виглядом ринкових реформ вимог дилетантів-реформаторів в інтересах вузько обмеженого кола мафіозно-спекулятивних структур методами і засобами, які нічого спільного не мають з науковим підходом (при цьому, звичайно, не забуваються і свої особисті інтереси, далекі від зовсім недавно проповідуваних ідеалів). Процес реформування здійснювався безсистемне і хаотично, що, власне, і обернулося його руйнівним характером.

По суті, виявилися "замороженими" відтворювальні процеси, інвестиційна та інноваційна діяльність майже у всіх виробничих сферах. Більшість великих і середніх промислових об'єднань і підприємств - внаслідок штучно створеної владою кризи платежів, "з'їдання" гіперінфляційним шоком фондів споживання і нагромадження, некерованості багатьох підприємств та їх неадаптивності до мінливої кон'юнктури ринків - зупинено частково і навіть повністю. Значна частина їх робочої сили дістала новий статус - прихованих безробітних. Інакше кажучи, спеціалісти, робітники і службовці багатотисячних колективів або працюють скорочений робочий тиждень, або взагалі не працюють. Відповідно вони одержують і низьку заробітну плату, яку здебільшого не можуть компенсувати випуском необхідної товарної продукції під платоспроможний споживчий попит.

Справа в тому, що через нестачу матеріалів, комплектуючих виробів та енергоресурсів, а також їх безперервно зростаючу дорожнечу собівартість і ціни кінцевої" продукції ніяк не вкладаються в обмежений платоспроможний попит. Утворився явний дисбаланс між ринковими пінами і особистими доходами більшості населення. Збут і швидкість оборотності товарів штучно загальмовано періодичними ціновими сплесками. При гострому товарному дефіциті, деякі товари залежуються, не продаються своєчасно, а обмеженість інфляціюючих середньодушових доходів не дозволяє задовольняти попит на товари і послуги найпершої життєвої необхідності. Водночас відсутність по-справжньому конкурентного ринкового середовища в умовах постійного спаду національного товарного виробництва і можливостей зростання імпортних поставок припиняє регулююче діяння ринкової кон'юнктури, тобто закону ринкового балансування попиту і пропозиції. Як не парадоксально, але - при обмеженості числа покупців І навіть їх відсутності - високі ринкові ціни у нас утримуються, не знижуючись, а іноді, за Інфляційною інерцією, навіть продовжують зростати. Монополістичні тенденції пронизують майже всі виробничі та ринкові структури.

Тим часом у сучасному світі цивілізоване підприємництво інтенсивно нарощує свої капітали зовсім не за рахунок роздування цін понад вартість, а за рахунок реалізованої товарної маси, її якості та дешевизни, тобто на економічно здоровій основі прискорення технологічного, організаційно-економічного і управлінського прогресу, запровадження жорсткого менеджменту в усіх структурах виробничого і товарно-грошового оборотів, досягнення максимальної оборотності та повноти збуту товарів і послуг. Політикою штучного роздування цін і процентних ставок, високих податків та інших поборів можна лише згорнути підприємницьку і ринкову активність, довести всю економіку до повного занепаду. Власне, значною мірою тут, на мій погляд, і криється одна з причин невдач трансформацій, здійснюваних не тільки в Україні, але й у більшості інших країн СНД і Східної Європи. Не руйнування, а творення повинне лежати в основі прогресивних економічних реформ. Неприпустимо руйнувати старе, не створюючи прогресивного нового, інакше цс викликає неминучу деградацію.

Загострення промислової кризи

Україна на 90-95% залежить від зовнішніх поставок нафти і на 75% - природного газу. Після аварії на Чорнобильській АП.С практично припинилося будівництво і введення в експлуатацію блоків АЕС, які раніше намічалися. Видобуток вугілля падає і воно дорожчає, стає неконкурентоспроможним. Скорочення попиту (насамперед, з боку ВПК і будівництва) на продукцію чорної металургії відкривало можливості для її глибокої реконструкції. Певні кроки в даному напрямі зроблено, але вони обмежені нестачею ресурсів, хоча чорна металургія разом з харчовою і хімічною промисловістю, є сьогодні основою для експортного потенціалу української промисловості.

Оперувати розраховуваними Мінстатом України зведеними даними про промислове виробництво в нашій країні (особливо за 1993 р.) слід з обережністю, тим більше - для порівнянь з іншими державами, що вийшли з колишнього Союзу. Це пов'язано з специфікою розрахунків узагальнюючих індексів, методика визначення яких у 1993 р, істотно відрізнялася від методики, що використовувалася, скажімо, в Росії, В основному це зумовлене тим, що фонд споживання (точніше, величина заробітної плати в промисловості) міг збільшуватися тільки разом із зростанням обсягів виробництва. Тим самим підприємства підштовхувалися до перекручення обліку, що і спостерігалося в галузях з багатономенклатурною і непорівнянною продукцією (насамперед -у машинобудуванні, швейній та меблевій промисловості).

У 1993 р. обсяг промислового виробництва в Україні (вартісний показник) скоротився лише на 7,4%. Водночас виробництво основних видів продукції в натурі (цей показник став публікуватися з травня 1993 р. і не включав воєнної продукції, де спад був порівняно більшим) зафіксовано із зниженням за рік на 22,4%. Триразову різницю в двох зв'язаних показниках просто не можна пояснити - тим більше, якщо порівнювати її з аналогічними показниками за 1994 р. За 9 місяців 1994 р. обсяг промислового виробництва (вартісний показник)скоротився на 31.2%, а виробництво в натурі - на 32,3%. Т така взаємозалежність не викликає сумнівів. Очевидно, в 1993 р. фактичне падіння промислового виробництва в Україні все ж не 7,4%, а близько 20-25%.

В цілому ж темп спаду промислового виробництва за минулі роки характеризувався такими даними (табл.1, рис. 1).

Таблиця 1. Індекси обсягу продукції промисловості* (1990р. =100)

1991

1992

1993

1994

1995

1996

Продукція всієї промисловості

95

89

82

60

52

47

Виробництво засобів виробництва (група "А")

94

87

78

59

53

50

Виробництво предметів споживання (група "Б")

98

93

90

62

50

36

*Джерело: 1991-1995 рр. "Статистичний щорічник України 1995". С. 153; за 1996 р. повідомлення Мінстату "Про соціально-економічне становище України у 1996 р," та власні орієнтовні оцінки автора щодо співвідношення темпів змін груп "А" і "Б".

Особливого занепокоєння викликають випереджаючі темпи спаду в 1995-1996 рр. виробництва товарів народного споживання і витиснення з внутрішнього ринку власних товаровиробництв. Темпи загального спаду промислового виробництва, хоча останнім часом й уповільнюються, але тривають. Економічна стабілізація і пожвавлення, що з року в рік прогнозують урядові органи, міністерства і відомства не збуваються і відкладаються на майбутнє. Процеси економічного зростання і оновлення розпочнуться тільки тоді, коли будуть знайдені І задіяні реальні джерела активізації інвестиційної діяльності, коли буде усунена платіжна криза, розморожена платоспроможність споживачів, повернена обличчям до національного товаровиробництва грошова і банківсько-фінансова політика держави. Вона (держава) має в законодавчому порядку розблокувати можливості внутрігосподарських нагромаджень, використання на інвестиції амортизаційних фондів, внутрішніх кредитних ресурсів з залученням зовнішніх інвесторів. Інакше кажучи, треба створити економічні умови для нормального відтворювального процесу на розширеній основі. Для цього потрібне і законодавче регулювання фондів споживання, зокрема і заробітної плати працівників промисловості, без чого ніякою підвищення продуктивності праці не відбувається.

Рис. 1. Індекси обсягу продукції промисловості (1990 р. =100)

Задуманий механізм активізації трудової діяльності народу через ЇЇ підхльостування гіперінфляційним шоком приніс прямо протилежні результати.

Кризові явища в аграрно-продовольчій сфері

Потенціальне природно-кліматичні умови України, її чорноземні грунти дозволяють не тільки в достатку забезпечувати внутрішні потреби в продовольстві, але й нарощувати експортний потенціал. Найвищого рівня виробництва сільськогосподарської продукції було досягнуто в 1989 р., за яким пішла смуга нестабільного розвитку. З 1992 р. кризові явища в аграрній сфері стали дедалі відчутнішими, викликаючи негативні прояви в споживчому секторі й паралізуючи експорт. У цілому за останні роки обсяги продукції сільського господарства і переробної промисловості значно скоротилися (табл. 2, рис. 2).

Справи в агропродовольчому комплексі, на жаль, і надалі не обіцяють суттєвого поліпшення. Обсяг валової продукції сільського господарства у 1996 р. скоротився в середньому ще на 9%, а в Громадському секторі - на 15%. Виробництво продуктів харчування знизилося на 16,8% . Майже всі виробничі показники виявилися гіршими, ніж у 1995 р. За фінансовим станом переважна більшість сільськогосподарських підприємств опинилася на межі банкрутства, а тваринництво взагалі збанкрутувало. Ціни на сільськогосподарські продукти продовжують зростати, а доходи товаровиробників падати. Немає належних підстав і на одержання кращих наслідків у 1997 та й наступних роках, якщо не повернути агропродовольчу політику держави у створювальному напрямку.

Таблиця 2. Індекси продукції сільського господарства та продуктивності праці (1990 р. =100)

Роки

Валова продукція сільського господарства

Продуктивність праці

Господарства всіх категорій

Сільськогоспо­дарські підприємства

Приватні госпо­дарства (вклю­чаючи фермерів і орендаторів)

1991

86,8

82,6

98,3

85,1

1992

79,6

68,1

111.0

71,1

1993

80,8

66,3

120,6

70,5

1994

67,5

52,6

108,3

60,1

1995

65,1

47,9

112,2

57,6

Джерело: "Статистичний щорічник України 1995". С. 230.

Тільки приватні господарства селян дещо збільшують виробництво продукції за рахунок розширення площі присадибних ділянок, технічної допомоги та переливання до них певної частини продукції з громадського сектора і створення кращих економічних умов для приватного господарювання (продаж селянами продукції переважно на вільних ринках, відсутність сплати податків). Сільськогосподарські підприємства за ці роки скоротили виробництво більш ніж наполовину, а фермерські господарства, яких статистика не виділяла, взагалі мали вкрай низькі результативні показники - значно нижчі, ніж в кооперативному секторі, бо вони поки що не мають необхідних інвестиційних можливостей та технічної оснащеності, знань і умінь вести власне високотоварне і ефективне господарство. Приріст виробництва в приватних господарствах селян аж ніяк не компенсував його втрат у громадському секторі. Далі буде більш детально розглянуто майбутнє розвитку агропродовольчого комплексу. Це загрожує продовольчій безпеці країни. Урожайність, валові збори і товарність більшості сільськогосподарських культур мають тенденції до зниження. Хлібний і кормовий баланси щорічно є вкрай напруженими. Поголів'я худоби, його продуктивність і товарність продовжують падати. Відповідно тепер, як це не парадоксально, Україна перейшла межу гарантії забезпечення повноцінного харчування основної маси населення, за якою посилюються прояви ризику і невизначеності, порушення нормальних обсягів, структури і якості харчування. Істотне скорочення сировинних ресурсів, фізичне і моральне старіння технологій їх переробки супроводжуються відповідним падінням виробництва кінцевих продуктів споживання.

Рис. 2. Індекси продукції сільського господарства та продуктивності праці (1990 р. =100)

Всі ці досить небезпечні тенденції у виробничій сфері супроводжуються посиленням структурного деформування економіки, випередженням темнів товарного спаду в тих галузях виробництва і господарських системах, які забезпечують безпосередній ринковий попит, а також соціальні життєві потреби людини і суспільства. Гіперінфляційні процеси свого часу глибоко Деформували всю структуру витрат і цін, грошового і фінансово-кредитного обігу.

Потрібні принципово нові підходи

Ейфорія швидкого і кардинального розв'язання складних економічних проблем минула. Скороспішні програми врятування економік постсоціалістичних країн зазнали очевидної невдачі. Повним економічним і політичним крахом завершилася бездумна і анархічна за суттю майже п'ятирічна "перебудова", яка в свій час активно ініціювалася М. Горбачовим. Протягом шести років розвалу Союзу жодна з короткострокових урядових програм стабілізації економічного становища і виходу із кризи тепер уже нових країн теж не принесла позитивних результатів. Більше того, спроби негайного втілення цих програм у життя тиском "зверху" лише посилювали кризові явища до критичного стану. Причини такого стану справ, за моїм глибоким переконанням, криються, з одного боку, в поверховості та помилковості самих економічних програм, які не враховують складної сукупності взаємодіючих внутрішніх і зовнішніх факторів (тобто не передбачають фундаментальної модельної розробки проектів здійснення економічних перетворень, зрозумілих широким верствам населення), і, з другого боку, - у відсутності системного підходу до управління та організації їх виконання, а також чіткості й послідовності законодавчих і виконавчих рішень держави і дій господарських управлінських структур у сфері товарного виробництва, ринку, виробничої та соціальної інфраструктур, валютно-фінансового, кредитного та інформаційного обслуговування тощо.

Вчені-економісти Російської академії наук і Національної академії наук України розробили відповідні стратегічні концепції та стратегії соціально-економічного розвитку своїх країн, які спираються на всебічне врахування конкретних умов і послідовну етапність ринкових перетворень. Визначено стратегічні цілі й завдання, методи, засоби і ресурсні можливості їх досягнення. При цьому дуже реалістично намічено строки реформування - стосовно до кожного етапу, з опорою на вихідну економічну ситуацію, в якій країна перебуває, на валютно-фінансові й матеріальні можливості. підприємницьку активність і заінтересованість у якісних оновленнях макро- і мікроекономічних структур. Активізація інвестиційної діяльності з масовим використанням найновіших науково-технічних досягнень, ресурсозберігаючих технологій, чітких керуючих і регулюючих механізмів, організаційно-економічних заходів і ринкових каталізаторів у конкурентному середовищі лежить в основі нової стратегічної концепції. Залучено всі необхідні атрибути ринкових механізмів активізації людського фактора.

Створення якісно нових підприємницьких і ринкових структур, які б функціонували високоефективно і соціально спрямовано, - це не одноразовий правовий акт і тим більше не одночасна архіреволюційна акція руйнування діючого виробничого і ринкового потенціалу і виникнення невідомо звідки більш ефективного нового. Це тривалий еволюційний процес глибоких господарських і економічних перетворень, технологічного оновлення, конверсії та диверсифікації капіталу, формування пріоритетів у системі міжнародного поділу праці та розвитку макрогосподарських зв'язків.

Стратегічну політику дальших ринкових реформ, проголошену Президентом України Л.Кучмою, треба здійснювати методами і засобами створювального, антиінфляційного напряму за критеріями реального приросту ефекту, тобто за творчим аспектом сучасного реформування. Інакше кажучи, необхідно тепер розумно і зважено реалізовувати накреслену стратегію, крок за кроком добиваючись економічної стабілізації та пожвавлення, з переходом у стадію економічного зростання і підвищення рівня життя народу.

Об'єктивна оцінка результатів ринкових реформ на макрорівні пов'язана з реальним приростом ВВП і НД, а не з тим, скільки і яких об'єктів приватизовано або ж реприватизовано. На мікрорівні ефективність теж визначається зовсім не формою власності й господарювання, а обсягом, якістю і собівартістю продукції або послуг, ринковим попитом на них, мірою відшкодування витрат, розмірами одержуваних валового доходу і прибутку. Головне в тому, як ті чи інші господарські системи виконують свої функції, наскільки вони є конкурентоспроможними на внутрішніх і Зовнішніх ринках, наскільки ефективно господарюють, багатіють самі та вносять вклад у багатство країни. Як зазначалося вище, у свій час сталінський режим уже визначав ефективність соціалістичної реформи на селі за темпами колективізації та розкуркулювання багатих селян з міцними господарствами, які при Цьому руйнувалися, що довело країну до страшного голодомору. Зовсім неприпустимо повторювати цей ганебний досвід минулого.

Тому єдино правильним є шлях створювального ринкового реформування, яке б супроводжувалося підвищенням кінцевої результативності, швидким господарським оновленням і відповідними темпами економічного зростання. Якщо цього немає, а лише обвальне падіння товарного виробництва, збідніння внутрішнього ринку, бурхливе зростання цін і посилення структурного деформування, то така реформа не служить інтересам людини, а точніше - має антинародний характер і є небезпечним гальмом для загальнолюдського прогресу.

Найважливішими елементами економічних реформ стосовно до країн СНД виступають введення жорсткої антиінфляційної політики і конвертованої грошової одиниці, здійснення ефективної приватизації, створення активного ринкового середовища з розвинутою інфраструктурою. Одночасно, за допомогою державної та банківської підтримки, належить активізувати інвестиційну та інноваційну діяльність по структурній і якісній перебудові господарства. Необхідно рішуче долати дезінтеграційні тенденції. формувати якісно новий ринковий простір країн СНД і східноєвропейської співдружності з входженням до світової господарської системи, що, в свою чергу, могло б сприяти їх значно швидшому входженню на рівних до широких інтеграційних. ринкових зв'язків.

Кожна з країн, маючи статус суб'єкта міжнародного права, має можливості вільно обирати партнерів для сучасних інтеграційних взаємозв'язків. Принципи взаємовигідних торговельно-економічних відносин між країнами з свободою руху через кордони товарів, капіталів, інформації, інтелектуальних, трудових та інших ресурсів, формування єдиних транспортних і енергетичних систем, а також засобів зв'язку, обороноздатності тощо є основоположними \ прискоренні прогресу кожної країни і всього світового співтовариства, в його єдності та цілісності. Ізоляціонізм гарантує будь-якій країні лише регрес. Водночас входження до процесу міжнародного поділу праці, кооперування та інтегрування, пошуки найбільш конкурентоспроможних сфер і особливих "ніш" у світовому ринку виступають гарантом досягнення більш швидких темпів економічного розвитку і конкурентоспроможності. Для цього й потрібні ретельний вибір пріоритетів, зведення їх у ранг провідної ланки усієї економічної та науково-технічної політики держави.

Визначальну роль у досягненні ефективності реформування, безперечно, відіграють знання і вміння приймати обгрунтовані рішення, активно й швидко втілювати їх у життя, тобто діяти синхронно і комплексно в усіх ланках управління і регулювання. формування знаючих і активних підприємців і управлінців вимагатиме певного часу і зусиль. Вони зобов'язані володіти мистецтвом жорсткого господарського менеджменту, знати кон'юнктуру ринків, вміти налагоджувати чіткі ділові взаємовідносини з поставщиками і покупцями, банками і страховими компаніями, своїми трудовими колективами, діяти впевнено, із знанням справи в складному ринковому середовищі та в системі державного регулювання. Без наявності цих та інших ділових і людських якостей у багатьох людей, схильних до бізнесу, нездійсненними є цивілізована підприємницька діяльність і високоефективна ринкова економіка.

Деякі напрями курсу ринкових реформ

Україна як суверенна держава, як повноправний суб'єкт міжнародного права визначає і здійснює в інтересах свого народу власну економічну і соціальну політику, обирає моделі та формує стратегію і тактику свого розвитку, а також накреслює засоби їх практичної реалізації. Визначивши свій економічний статус, вона закріпила його у Конституції та відповідних законах, регулює систему економічних відносин, включаючи відносини власності, всю систему внутрішніх і зовнішніх відносин, створює державний і ринковий механізми регулювання - монетарну, фінансову, банківську, митну, цінову, податкову, страхову, процентну, структурну, енергетичну, промислову, агропродовольчу політику тощо, розвитку інфраструктури, тобто політику ефективної сукупної трансформації.

Після розпаду СРСР на окремі національні держави підписання Президентами одинадцяти з них угоди про створення Співдружності незалежних держав, відкритої для інших країн, Докорінно змінило геополітичну і економічну ситуацію. Але Достовірно оцінити цю подію можна буде пізніше - лише за конкретними діями нової системи Співдружності. Безумовно, якщо ніхто з учасників Співдружності не мав би корисливих цілей і Прихованих задумів, які підписали цю угоду. Взаємовигідні інтеграційні зв'язки в умовах поглиблення міжнародного поділу праці та еквівалентного обміну забезпечують високий економічний ефект, краще використання ресурсних потенціалів країн - учасниць Співдружності та піднесення рівня життя їх народів. Невипадковими є сучасні світові тенденції до створення не лише єдиних ринкових просторів, але й єдиних економічних і політичних співтовариств майже на всіх континентах планети.

Російський уряд з початку 1992 р. ввів вільну ринкову кон'юнктуру, тобто майже повну лібералізацію цін. Це зачіпало кровні інтереси народів не лише Російської Федерації, але й країн. що вийшли з складу колишнього Союзу, оскільки на їх територіях ще продовжували існувати єдині валютно-фінансова, енергетична. транспортна системи, система зв'язку і стратегічної оборони. Тут. безперечно, потрібні були узгоджені дії на рівні домовленостей між Президентами і урядами всіх суверенних держав. Проте цього не сталося. Відбувся вибуховий розрив інтеграційних зв'язків між цими країнами, що нанесло величезну шкоду економіці всіх країн "нової співдружності".

З переходом до гіперінфляційної моделі функціонування економіки в умовах, коли відсутні конкуренція і антимонопольні протидії, коли не було ніяких стимулюючих бар'єрів на шляху зростання цін, національні гроші дуже швидко втратили свою купівельну вартість. Утриматись від чергових витків інфляційної спіралі, та ще й тоді, коли йде падіння виробництва товарів і надання послуг, більшості країн колишнього СРСР не вдалося. Надії на індексацію і відповідне підвищення особистих доходів громадян, точніше - на механічне збільшення в обігу грошей, є неймовірними навіть з точки зору можливостей у стислі строки синхронізувати випуск і розповсюдження їх величезної маси, не кажучи вже про економічну безглуздість цієї акції.

Переважна більшість людей, що живе на низьку або середню заробітну плату, пенсію, стипендію тощо, які до того ж не одержують своєчасно, не може задовольняти свої потреби через ринок з штучно здутими цінами. На інфляції наживаються протиправні елементи, які вміло загострюючи дефіцити або товарів, або грошей, в умовах відсутності державного регулювання і контролю, грають на ринковій кон'юнктурі в інтересах власного збагачення. За цих умов не можна виключати тих чи інших варіантів соціальних вибухів.

Ніякого економічного інтересу працювати за знецінені гроші і за умов проведення політики "заморожування" доходів немає. Це негативно позначається на розвиткові підприємництва, продуктивності праці, що аж ніяк не наближає нас до сучасної ринкової економіки, бо підривається її основа - вартість грошової одиниці, особисті доходи та й вся фінансова система держави. Копіювання польського варіанта "шокової терапії"" в зовсім іншій ситуації нашої економічної кризи бажаних результатів не принесло. І це вже, мабуть, добре зрозуміли Президенти, урядовці і політики.

Можлива мета "шоку", хоча про неї вголос і не говориться, -за рахунок цінового сплеску, по-перше, притягти товарну масу і хоча б частково згладити гостре кризове становище на своєму внутрішньому ринку; по-друге, ініціювати розпродаж державного майна за знецінені карбованці у приватну власність тим, хто вже фінансове збагатився на розвалі економіки, і тим самим допомогти їм вдруге - тепер вже легалізувати незаконні грошові нагромадження, перетворити їх на матеріальні цінності; по-третє, швидко дискредитувати грошову одиницю і поховати діючу грошово-фінансову систему, тобто здійснити грошову і фінансову реформи на користь збагатілої верхівки, зовні приховано від основної маси збіднілого населення.

Країнам "євразійського простору", незважаючи на розбіжність у поглядах різних політичних сил, рано чи пізно доведеться на цивілізованій основі здійснювати між собою науково обгрунтовану та взаємоузгоджену економічну політику, яка б базувалася на принципах взаємовигоди і невтручання у внутрішні справи, виключала валютно-фінансову, товарну агресію один проти одного на спільному ринку, що історично склався.

Вихід з фази падіння до фази економічного пожвавлення і піднесення в нових умовах має бути здійснений за рахунок, перш за все, ефективного використання власного ресурсного потенціалу із залученням на принципах взаємовигоди іноземного капіталу і новітніх технологій. Суверенітет і незалежність аж ніяк не означають ізоляціонізму, відгороджування від оточуючих країн китайською стіною". В сучасному світі, мабуть, немає жодної країни, яка б була не залежною від міжнародного поділу праці та ринкових взаємозв'язків. Навпаки, економічна відкритість, розширення ринкового простору і економічних відносин з іншими країнами - важлива запорука швидкого виходу з кризи і прискорення економічного розвитку. Торговельно-економічні зв'язки між сусідніми державами як Сходу і Заходу, так і Півночі та Півдня, повинні базуватися на принципах еквівалентності та взаємовигоди.

Умови політики економічних зрушень

В основу нової економічної політики України покладено:

• економічний інтерес людини до вільного підприємництва, розвитку товарного виробництва і ринку, який забезпечують конкретні власники-господарі, що випускають товари і послуги в структурі, якості та вартості під споживчий попит;

• функціонування в обороті твердої конвертованої грошової одиниці;

• науково-технічний прогрес, із застосуванням активної інноваційної, інвестиційної та структурної політики;

• перехід на принципово нову модель економіки макро- і мікроекономічного рівнів, рівноправне функціонування різних форм власності та господарювання, великих, середніх і дрібних його систем, конкурентоздатних на внутрішньому і зовнішньому ринках;

• знання і вміння здійснювати сучасний бізнес на здоровій економічній основі, управляти цим складним процесом, користуючись законами відтворення і ринку, ринкової конкуренції;

• висока культура, організованість і дисципліна в усіх сферах людської діяльності.

Радикальна економічна трансформація має два вирішальних напрями.

Перший її напрям - реформа валютно-фінансової та кредитної систем. Вона включає в себе досягнення твердої національної валюти, подолання бюджетного дефіциту і дефіциту платіжного балансу, безконтрольної емісії грошей та цінних паперів.

економічно невиправданих внутрішньої та зовнішньої заборгованостей. Для цього треба:

а) наростити виробництво конкурентоздатної продукції (товарів і послуг) як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринків. маючи на увазі відповідне збільшення експорту та імпорту. забезпечення збалансованого зовнішньоторговельного обороту, без чого перетворити Україну на рівноправного партнера світогосподарських взаємозв'язків неможливо;

б) мати резервний валютний фонд в іноземній валюті, який би страхував стабільність грошової одиниці в умовах досить мінливої кон'юнктури світового ринку (для створення такого фонду - поряд з нарощуванням зовнішньоторговельного обороту, збільшенням валютних надходжень від експорту і туризму - можна навіть як виняток використовувати частину зовнішніх кредитів, хоча це явно неефективний спосіб їх застосування, оскільки вони "заморожуються" і не дають прямих прибутків);

в) створити власні золотий і алмазний фонди, включаючи до них й інші високоцінні товари з найбільш стабільними цінами на зовнішньому ринку (це теж стане одним з своєрідних резервних фондів конвертованої валюти. Для його забезпечення Україні треба було б одержати свою частку золотого і алмазного фондів колишнього Союзу і налагодити видобування золота з власних родовищ. Маючи запас коштовностей, держава може випускати "золоту позику" для продажу або ж закласти його в гарантію стабільної вартості грошової одиниці).

Але, виходячи з того очевидного факту, що Україна не має ні необхідного обсягу конкурентоздатних товарів, ні належного фонду конвертованої валюти, ні золотого й алмазного запасів, держава змушена була починати з випуску власних паперових грошей. Щоб не допустити різкого падіння їх реальної вартості. Національний банк змушений був ввести жорстку антиінфляційну політику обмеження маси гривень в обігу, штучно створивши їх гострий дефіцит, що обернулося загостренням кризи платежів. Тим самим стримано і швидкість товарно-грошового обігу. Дуже малі надходження в державну казну грошей від роздержавлення власності, від її розподілу не за символічними цінами (тобто за безцінь) або зовсім безплатно всім за однаковими нормами зовні нібито цінних (насправді ж пустих) сертифікатів (зрівняльний принцип), як це відбувалося, а за цінами дійсної ринкової вартості кожного об'єкту. Потрібен також суворий банківський контроль за емісією І обігом грошових знаків та цінних паперів, при одночасному забезпеченні збалансованості обсягу грошей в обороті з масою товарів і послуг.

Пускати в обіг додаткові гроші можна лише у відповідності з нарощуванням товарної маси та поліпшенням її якості, а також замість купюр, які зношуються і знищуються. Не можна входити в ринок неринковими методами. Безумовно, не виключаються також безплатна приватизація за соціальне гарантованими нормами (наприклад, житла: при цьому те, що понад норми, приватизується за плату) або акціонування засобів праці та продаж акцій трудовим колективам, з використанням для цього як власних коштів працівників, так і колективних фондів підприємств, а можливо, й пільгових кредитів.

Інфляція припустима в межах виконання нею стимулюючої функції. Припиненню інфляційного процесу сприяють збалансованість темпів зміни продуктивності й оплати праці з ціновою кон'юнктурою на споживчому ринку, а також активізація боротьби з мафіозними і спекулятивними структурами, що протиправно нагромаджують нетрудовий грошовий капітал, не пускаючи його у виробничий обіг. Усе те, що штучно гальмує швидкість товарно-грошового обігу, є фактором посилення інфляції. Чим швидшим є обіг грошової одиниці, тим, - за інших рівних умов - міцнішою є її вартість.

Випуск національних грошей, як свідчить досвід, є дійсно ефективним заходом тоді, коли вони мають вартість відповідного товарного еквівалента, коли гарантується стабільність і швидкість їх обігу, а також можливість купувати і продавати за них будь-який товар або будь-яку послугу без усяких обмежень. Це визначає їх високий авторитет як серед виробників, так і серед споживачів. Такі гроші спроможні виконувати величезну стимулюючу функцію у справі підвищення продуктивності праці, розгортання масової підприємницької діяльності та наповнення товарного ринку. Якщо ж з моменту появи нові гроші починають входити в інфляційний ''штопор'', то вони не виправдають свого головного призначення і навіть тих витрат, які йдуть на Їх випуск і впровадження.

Одночасно необхідно застосовувати відповідну валютно-фінансову і кредитну політику, підпорядкувавши ЇЇ стимулюванню підприємництва, забезпеченню рівноваги попиту і пропозиції на зварних ринках, прискоренню розвитку ринкової економіки. Створення ринку валюти і цінних паперів, ринку праці та широкорозвиненої ринкової інфраструктури вимагає нової системи кредитного регулювання, розробки власної процентної та податкової політики, яка б всіляко сприяла залученню іноземною капіталу, відповідала прискоренню структурної перебудови народного господарства на макро- і мікроекономічному рівнях, переорієнтації його з тоталітарно-сировинної структури на першочергове задоволення соціальних і духовних потреб людини.

Саме в цьому і полягає другий напрям реформи - здійснення докорінної зміни економічної та галузевої структур народного господарства, форм і методів господарювання з орієнтацією на потреби мінливого ринку. Економіка, в якій 70% припадає на галузі так званої групи "А" і лише 30% - на галузі групи "Б", є штучно деформованою тоталітаризмом, диктатурою авторитетного мислення. Структурна перебудова не можлива без відповідного початкового капіталу, потужних економічних стимулів, інвестицій і новітніх технологій, чіткої системи господарського управління на макро- і мікроекономічному рівнях. У скрутних умовах глибокої кризи запустити економічне життя в активну дію можна лише за рахунок розкріпачення ініціативи та приватного економічного інтересу у використанні наявного ресурсного потенціалу і місткості внутрішнього ринку. Кожний трудівник у своїй справі має бути підприємцем - особистим або колективним, забезпечуючи збільшення товарного виробництва і доходів, фондів нагромадження і споживання, створення власного багатства, з якого, в кінцевому підсумку, і складається багатство нації. Без цього радикально змінити структуру економіки не вдасться. Держава повинна законодавче і за допомогою економічних регуляторів підтримувати Ділове підприємництво в усіх його формах - на перших порах особливо у високоприбуткових сферах як у вирішальних ланках економічного зростання, нагромадження і оновлення виробничих фондів.

Говорячи про структурну, інвестиційну і цінову політику Держави як про важливі підойми механізму виходу з економічної з одного боку, підвищить їх економічну могутність і стійкість, незважаючи на кон'юнктурні коливання, а з іншого - забезпечить повніше використання їх ресурсного потенціалу, зменшить розміри безробіття, бо робітники, вивільнені з основного виробництва, зможуть на місці перекваліфікуватися і працювати на нових робочих місцях.

По-третє, відповідно до прийнятого законодавства і вільного вибору підприємців щодо форм власності і методів господарювання, слід розумно здійснити роздержавлення і приватизацію, створивши справжнє підприємницьке середовище і ринкову конкуренцію на сучасних цивілізованих засадах. Проте в перехідний період за держзамовленнями і економічними зв'язками має зберігатися певний державний контроль, а нові кола підприємців. трансформуючи виробничий потенціал у свою власність, не повинні (і це треба було б закріпити законодавче) ставати на шлях згортання випуску дефіцитних товарів і послуг, а навпаки - повинні нарощувати їх виробництво. В міру подолання ринкових дефіцитів ці обмеження відпадуть самі собою.

По-четверте, держава створює всі умови для лібералізації ринкових відносин і цін, для розвитку торгівлі та можливостей вільного переливання не тільки готових товарів, але й інвестицій, трудових і матеріальних ресурсів, тобто сукупного капіталу, до тих сфер, де залучення капіталів іззовні - так само, як і вивезення власних капіталів за кордон для створення спільних або власних виробництв по випуску товарів чи наданню послуг під ринкові запити. При цьому держава за допомогою урядових економічних структур стежить за макроекономічною структурою і регулює її через ринковий механізм, оптимізуючи пропорції між добувними й переробними галузями, розвитком енергетики і нарощуванням виробничого та соціального потенціалів, їх інфраструктури. Як показує світовий досвід, відкрита ринкова економіка на сучасному етапі її розвитку не є стихійною, її регулює держава, використовуючи підойми фінансово-кредитної та податкової політики, політики інвестицій і цін тощо.

По-п'яте, функціонуючи в умовах ринкового регулювання, господарські системи, незалежно від розмірів і форм власності та методів господарювання, змушені будуть стати сприйнятливими до новітніх науково-технічних розробок, постійно стежити за технологічними і організаційними оновленнями господарства, бо без цього неможливо виживати в конкурентній боротьбі. Виробництво стає дедалі більше наукомістким. Особливу роль у Прискоренні економічного прогресу відіграють ресурсозберігаючі технології з використанням систем роботизації та автоматизації, комп'ютерних систем управління виробничими і ринковими Процесами руху товарів і грошей, а також високорозвинута інфраструктура. За рахунок цього забезпечується повне і безпосереднє насичення товарного ринку. Державна науково-технічна політика покликана своєчасно орієнтувати виробничі та ринкові структури на масове застосування сучасних досягнень науки й техніки, всемірно стимулювати нововведення.

По-шосте, пріоритет у стратегічному курсі розвитку економіки України слід надати, перш за все, забезпеченню енергетичної, продовольчої та екологічної безпеки народу. У зв'язку з мізерним видобутком нафти на власній території особливо гостро стоїть проблема з рідким паливом і мастилом.

З переходом на розрахунки в конвертованій валюті за сировину, імпортовану з Росії, нафту доведеться закуповувати в обсягах з розрахунку на нинішню (дуже марнотратну) енергомісткість господарства і необхідність завантаження потужностей нафтопереробної промисловості на суму 7,4 млрд. дол. На покриття тільки цих затрат належить істотно збільшити експорт своїх товарів на зовнішні ринки в розрахунках за світовими цінами. До того ж, гостродефіцитними для економіки України є деревина, бавовна та багато кольорових металів. Для покриття загальних затрат на імпорт і забезпечення збалансованості зовнішньоторговельного обороту потрібен пошук шляхів нарощування додаткових товарних ресурсів, валютна виручка за які покривала б затрати на необхідний імпорт. Нині на експорт йдуть метал і металеві вироби (виручка за продаж яких може становити близько 6 млрд. дол.), енергетичне устаткування, деякі машини, кокс, залізні та марганцеві руди, ртуть, графіт, сірка, каолін, кухонна сіль, будівельні матеріали, олія, цукор та інші продукти харчування. Проте ціни світового ринку на ці переважно сировинні ресурси є відносно нижчими від цін на нафту і газ, бавовну і Деревину, тобто ринкова кон'юнктура складається не на нашу користь, що утруднює економічну ситуацію України. Вийти з неї можуть допомогти:

• застосування жорсткої політики енерго- і ресурсозбереження;

• поступовий перехід від експорту сировини на виробництво і експорт більш дорогих, наукомістких товарів кінцевого споживання;

• широке використання (там, де це можливо) відновлюваних місцевих енергоджерел (енергія сонця, вітру, термальних вод, малих річок, а також біоенергетики);

• пошуки і введення до господарського обороту принципово нових, екологічно чистих енергоносіїв (зокрема - газової енергетики, джерел водневої енергії), а також гарантій безпеки атомної енергетики.

По-сьоме, Україна має найбільші можливості найближчим часом вийти з продовольчої кризи, задовольнити власні потреби в продуктах харчування і екпортувати цукор, олію, лляні тканини або готові вироби з них, пшеницю, алкогольні напої ( горілку, вина найвищих сортів), тютюнові вироби тощо. Якщо вміло виділити зони виробництва екологічно чистих продуктів харчування, налагодити їх глибоку переробку і належне товарне пакування за допомогою сучасних технологій світового рівня, то наші продукти будуть конкурентоздатними навіть на високонасиченому європейському ринку. Для цього необхідно виробити і запровадити розумну аграрну і агропродовольчу політику, виходячи з економічних інтересів селянства, його власного вибору щодо форм і методів господарювання. Селянин повинен стати вільним господарем землі, інших засобів виробництва, продукції та доходів, тобто стати справжнім підприємцем у ринковій економіці. Система його взаємовідносин з поставщиками машин, добрив та інших промислових товарів і послуг, а також з покупцями сільськогосподарської продукції, і в тому числі з державою, повинна будуватися на принципах купівлі-продажу за паритетними цінами. які б забезпечували високу, стабільну доходність і зростання нагромаджень селянських господарств, кооперативних і державних систем.

Слід зрозуміти, що процеси реформування господарських систем на селі - це зовсім не одноразовий акт вандалізму, насильницького розвалу діючих структур і будівництва нових з нульової позначки, як це злочинно робили під час колективізації та репресій над "куркулями" диктатори під комуністичними гаслами. Це б відкинуло наше сільське господарство на рівень голоду 30-х років. Тільки на основі добровільного вибору селян, повного і високоефективного використання наявного виробничого потенціалу, його еволюційного оновлення, поступового формування нових, продуктивніших форм господарювання (включаючи конкурентоздатні акціонерні, фермерські та кооперативні господарства) буде забезпечено стабільне нарощування виробництва сільськогосподарських продуктів. Їх високоякісна і глибока промислова переробка, повне насичення продовольчого ринку стануть реально можливими на базі докорінної реконструкції та модернізації діючих і створення нових переробних підприємств з сучасною технологією безпосередньо в місцях виробництва сировини. Тут нам не обійтися без широкого залучення іноземних інвесторів і новітніх технологічних систем, для чого необхідними є відповідна державна програма та стимулювання економічного інтересу до припливу внутрішніх і зовнішніх капіталів саме в цю сферу.

Завдання забезпечення екологічної безпеки, в свою чергу, кардинально вирішується за рахунок розробки і використання ресурсозберігаючих безвідхідних технологій із замкнутим циклом. Розв'язання цієї проблеми має глобальне значення для всього людства. Захист від забруднення грунту, водного і повітряного басейнів, рослинного світу можна ефективно здійснити не за рахунок припинення науково-технічного прогресу і повернення назад, а навпаки, - на базі його дальшого прискорення, створення якісно нових виробничих систем, які б виключали негативний вплив на навколишнє середовище, сприяли зростанню продуктивності праці та поліпшенню умов життя людини. Разом з тим держава за допомогою економічних і правових регуляторів повинна активно впливати на підприємців у галузі промисловості, транспорту, сільського господарства, будівництва тощо, які порушують законодавство, забруднюють повітря, воду і землю. Крім несення Юридичної відповідальності, порушники зобов'язані повністю відшкодувати збитки, завдані народному господарству і здоров'ю людей.

Економіка України досягне сучасного світового рівня лише тоді, коли всі її ланки очолять фахівці-професіонали з глибокими знаннями проблем відтворення і ринку - не тільки внутрішнього. але й зовнішнього, коли вони розмовлятимуть з своїми закордонними колегами однією професіональною мовою. знаходитимуть з ними спільні економічні інтереси, зможуть бути конкурентоздатними у своїх економічних і організаційно-управлінських діях. Ми маємо значний корпус кваліфікованих керівників і фахівців високого класу. Їм треба створити всі умови для переорієнтації та опанування знаннями сучасного менеджменту і ринкової кон'юнктури, бізнесу в широкому розумінні цього слова. Маючи досвід управління трудовими колективами, вони зможуть у найкоротші строки стати справжніми підприємцями. Перебудовуючи економіку, було б великою помилкою нехтувати власним інтелектом і набутим досвідом, піддавати політичному і моральному терору своїх кращих керівників і фахівців великих підприємств і об'єднань, що становлять і надалі становитимуть економічний фундамент суспільства. Процеси роздержавлення і приватизації мають бути спрямовані аж ніяк не на вибухове згубне руйнування діючих господарських систем, а на їх послідовне якісне і структурне оновлення, на включення до заінтересованого господарювання кожного члена колективу, на перетворення його у безпосереднього власника і господаря, на використання величезного потенціалу науково-технічного і економічного прогресу. Під цим кутом зору треба перебудувати економічну та інженерно-технічну освіту, системи підготовки і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності в принципово нових умовах ринкової конкуренції, навчати спеціалістів професіональних знань високоефективних дій, вмінь самостійного вибору цілей, методів і засобів їх досягнення.

У сучасних важких умовах у визначенні економічної стратегії треба бути особливо уважними, не підпасти під вплив наскільки на сьогодні модних, настільки ж легковажних ідей як економічного романтизму, так і економічного авантюризму. Ринкова економіка -це ефективна і водночас жорстка система реалізму і виживання. Вона грунтується виключно на високому рівні економічних інтересів, знань і умінь, на точних розрахунках ефективно вести господарство, організовувати безперервний процес удосконалення технології, купівлі необхідних ресурсів, продажу готових товарів і управляти ним, на об'єктивних законах ринкової економіки, на теорії функціонування в ній валютно-фінансової системи, різних форм власності в умовах конкуренції та мінливої кон'юнктури ринку.

Відкрита економіка вимагатиме від Української держави, від її Президента і уряду бути мудрими, одночасно рішучими і обережними, стійкими і гнучкими, діяти в інтересах свого народу і своєї держави, укладати вигідні для них економічні угоди з будь-якими партнерами на принципі еквівалентних відносин. У зовнішній торгівлі має бути виключений продаж власних ресурсів, товарів і послуг за демпінговими цінами - так само, як і імпорт за штучно роздутими цінами. Адже це є не що інше, як обкрадання свого народу, розтринькування його національного багатства.

Економічний зміст моделі перехідного періоду

Подолання кризових явищ швидко відбувається в антиінфляційно-створювальній моделі перехідного періоду. Виконуючи ринкові функції, вона виключає економічний хаос і авантюристичний розвал діючих господарських структур без створення нових. Під впливом ринкової конкуренції застарілі виробництва вимушені або поступово модернізуватися, або на їх зміну виникнуть нові, більш продуктивні і конкурентоспроможні, що не лише компенсують втрати товарного продукту і доходу, а й забезпечать приріст додаткового ефекту. Власне так і долається криза дефіцитності з одночасним нарощуванням товаровиробництва, ВВП і НД.

Це головні оціночні критерії результативності ринкових реформ. Ігноруючи їх, майже аналогічно свого часу архіреволюціонери розкрадали і вимагали трощити "капіталістичні" Господарські структури, поміщицькі і куркульські господарства з відомими кінцевими наслідками.

На жаль, сумні уроки історії не йдуть нам на користь. Оцінювати результативність ринкових реформ за кількістю і питомою вагою, зовні ніби реформованих, а по суті працюючих значно гірше або й зовсім не працюючих об'єктів, просто безглуздо.

Дезорганізація виробництва, національної грошової, валютно-фінансової і кредитної системи, відсутність жорсткого менеджменту неминуче ведуть до економічного занепаду. Наслідки вивчення сучасного світового досвіду однозначно свідчать, що жодна економічно розвинена країна світу кінця XX століття не має моделі стихійної ринкової економіки і навіть так званого "вільного ринку". І це цілком закономірний прогресивний розвиток. Система ринкових відносин знаходиться під безпосереднім впливом державної економічної політики і механізму чутливих регуляторів дії макро- і мікроекономічних структур в умовах бурхливого розвитку ринків.

Більш того, високорозвинена їх система функціонує в правовому полі і контролі державних і наддержавних (міжнародних) структур, регулюється і контролюється не лише система валютно-фінансового і кредитного обігу, курсова і процентна, податкова, страхова і емісійна, але й цінова політика, політика товарних квотувань обсягів ринкових пропозицій, особливо високодефіцитних ресурсів. І це аж ніяк не суперечить, а навпаки, сприяє вільному розвиткові конкурентоспроможного товаровиробництва. Фермерські ціни, наприклад, безпосередньо встановлюються державними органами влади для всіх країн ЄС, з величезними обсягами на це бюджетних дотацій. Процес державного регулювання фермерських цін відбувається в США і Японії. Діє чітке антимонопольне законодавство жорстких кон'юнктурних обмежень, заборона в лібералізації ринків деяких товарів, наприклад, КОКОМ, створюються замкнені регіональні ринки тощо.

Ніяких ілюзій з цього приводу у наших політиків і в державному керівництві не повинно бути. Як це не парадоксально, але факт, що разом з правовим актом величезного історичного значення - одержанням Україною державної незалежності, вона опинилася в ситуації власного економічного безвладдя. Результат -обсяг ВВП скоротився в 2,3 рази, промислової продукції- більш ніж удвічі, а сільськогосподарської - на третину. Номінальні доходи населення за рахунок колосальної емісії грошей з початком "лібералізації", без будь-якого зв'язку з рухом ВВП і НД, зросли в 4,9 тис. разів, а реальні - значно впали проти базового (1991 р.) рівня.

Сформована під активним впливом ззовні політика "гіперінфляційного шоку" мала своєю метою, з одного боку. підстьобнути економічний спад, а з другого - негайно збагатити пануючу меншість як міцну опору нового ладу і порядку. І ці цілі були досить швидко й успішно досягнуті. Вони створили також нову сферу криміногенної, тіньової економіки, яку справедливо Президент охрестив "п'ятою владою". Ця політика ні на крок не наблизила нас до сучасної ринкової економіки високорозвинених країн, а навпаки, як вже відзначалося, істотно віддалила від неї.

Другому Президентові України, Леоніду Кучмі, довелося розпочинати розробку і здійснення соціально-економічної стратегії ринкових перетворень з надто важкого і складного старту. Не випадково на одне з перших місць ним була висунута проблема влади, бо, не подолавши економічного безвладдя, досягти позитивних зрушень неможливо. І це не суперечить демократичному устрою суспільства і держави. Анархія ніколи не була й не буде якісною ознакою демократії. Тому зусилля Президента ввести ринкову реформацію в кероване і створювальне русло є кроком дуже важливим, а в умовах розгулу злочинності - і мужнім.

Щодо шляхів і методів ринкових перетворень, за якими держава йшла, зокрема в 1991-1994 рр., то у мене немає сумніву, що саме вони завели у глухий кут і створили небезпечні умови для долі майбутнього України. З точки зору фундаментальної економічної теорії ідеальна модель прогресивного науково-технічного, соціально-економічного і духовного розвитку є моделлю послідовного і планомірного сходження від нижчих до все вищих горизонтів прогресу, виключаючи взагалі перехідні періоди з переважанням руйнацій, що відкидають країни і їх народи назад, неминуче вимагаючи додаткового часу й інвестицій на відновлення втраченого. Треба прагнути до того, щоб Україна якнайшвидше пережила цей перехідний період як останній, з виходом у майбутньому на стабільний економічний розвиток з послідовним оновленням і нарощуванням свого виробничо-ринкового потенціалу та реального ефекту.

Завдяки здійсненню більш активної стабілізаційної політики Державної влади і скороченню глибини кінцевого падіння (з вихідної До нульової відмітки) протягом 1995-1997 рр. темпи спаду дещо уповільнилися. Є навіть ряд позитивних ознак стабілізації. Проте бажаних наслідків ще не досягнуто. Негативні тенденції попереднього економічного курсу розкрутили маховик руйнації настільки, що зупинити його інерції виявилося справою дуже важкою.

Державна політика ефективних реформ має спиратися на високий професіоналізм інтелектуального потенціалу нації, забезпечення сучасного рівня управління й організації виробництва з використанням новітніх технологій, відкриттям нових робочих місць, знанням ринкової кон'юнктури, дій банківсько-фінансової і страхової системи, вітчизняних і іноземних партнерів тощо.

Мабуть, марно розраховувати на великий приплив іноземних інвестицій. Вони залишаються мізерними для масштабів економіки України. Останнім часом їх щорічний обсяг не перевищував 300-400 млн. американських доларів, значна частина яких до того ж не доходила до реального інвестування в конкретні проекти. Для порівняння наведу такий приклад: боннський уряд, починаючи з 1992 р., для інтеграції колишньої НДР, яка приблизно втричі менша за Україну, в західну ринкову економіку, щорічно вкладає 150 млрд. німецьких марок. Крім того, в 1995 р. східна Німеччина одержала ще від ЄС 7 млрд. долар. До 1996 р. загальна сума цих величезних фінансових вливань досягла 840 млрд. марок. І ця програма розрахована на довгі роки. Величезні суми фінанасової допомоги від західних країн одержали Польща і Угорщина.

За нашими підрахунками для швидкої переструктуризації економіки України потрібно інвестувати щорічно близько 100 млрд. доларів, яких ніхто нам давати не збирається. Суми кредитів навіть в 2-3 млрд. доларів майже не відчутні. Більш того, відплив українських капіталів за кордон значно перевищує їх надходження, тобто Україна, як це не парадоксально, виступає поки що інвестиційним донором економічно розвинених країн. В перехідній моделі доводиться розраховувати в основному на внутрішні нагромадження.

Зараз державі треба чітко визначитися, до якого ж типу ринкової економіки ми прагнемо. Як вище вже відзначалося, саме поняття "ринкова економіка" досить розпливчасте і не відбиває якісних особливостей того чи іншого способу соціально-економічного і державного устрою. Проте, без ринку, без збуту готового товару, відновлення його вартості (витрат і прибутку) і купівлі потрібних виробничих ресурсів, не можуть взагалі відбуватися безперервні відтворювальні цикли, загальний економічний оборот і розвиток. Тому безальтернативність ринкових відносин з цього погляду очевидна.

Торгівля властива будь-якому суспільству. Навіть деформована система соціалізму також не могла існувати без ринку, незважаючи на спроби його штучного згортання силою адміністративної влади. Можна також згадати й історію ринків работоргівлі або купівлі-продажу кріпосних душ в Україні, де були й свої шахраї типу Чичикова, що торгували мертвими душами.

Вчені вже давно прийшли до однозначного висновку, що ринкова реформація в Україні після подолання кризи має спиратися на модель високорозвиненої, соціальне орієнтованої економіки, її ефективного функціонування під регулюючим впливом держави і стимулюючою дією ринкової кон'юнктури. Всі складові цієї моделі в наших умовах, без великого впливу іноземного капіталу, вимагають особливо високого ступеня чіткості макро- і мікроекономічного управління, економічного регулювання і контролю з боку держави, високої культури, організації і дисципліни в кожній сфері створювальної діяльності, незалежно від форм власності і господарювання в єдиному правовому полі.

Моделі "ринкової економіки" в сучасному світі досить різноманітні. Це далеко не єдине "прокрустове ложе", в яке прагнуть штучно вкласти всі постсоціалістичні країни. Скажімо, у французькій моделі дуже велику роль в управлінні економікою, включаючи виробництво і перерозподіл ВНП, відіграє держава. У шведській - навпаки, мінімальний вплив держави в сфері виробництва, але величезний - в сфері перерозподілу доходів, де він має по-справжньому соціалістичний характер.

Японія відрізняється багатовіковими традиціями сумісної групової діяльності з високим ступенем організації і дисципліни в кожному колективі. При відносно незначному централізованому перерозподілі і фінансуванні ця держава досить жорстко і чітко управляє всім складним економічним організмом. Американська модель, хоча зовні і найбільш лібералізована, проте має могутній Державний вплив не лише на внутрішню, але й на всю світову економіку за допомогою валютно-фінансових і банківсько-кредитних регуляторів.

Отже, закономірно, що й Україна має виробити свою специфічну модель післякризового економічного розвитку. Перехідний процес має перетворитися в прискорення на здоровій економічній основі збільшення доходів і нагромаджень в інвестиції. формування принципово нової ринкової моделі. Її зміст охоплює:

• по-перше, чітку систему макроекономічного і господарського управління, економічного, валютно-фінансового і кредитного регулювання в жорстких правових межах і вільній ринковій кон'юнктурі;

• по-друге, опору на науково-технічний прогрес і інтелектуальний потенціал держави;

• по-третє, взаємовигідний і паритетний зв'язок у системі світового співтовариства з визначенням власної ніші в конкурентній боротьбі на міжнародних ринках;

• по-четверте, соціальну орієнтацію економічного розвитку на забезпечення достойного життя людини і суспільства, нормального процесу демовідтворення, і,

• по-п'яте, структурну і якісну збалансованість ринкового попиту і пропозиції в широкому розумінні функціонування всіх видів розвинених ринків.

Важливою складовою до переходу є роздержавлення і приватизація, формування справжнього господаря і більш ефективного господарювання. Ці процеси, хоча й значно прискорені, проте роздержавлені об'єкти, часто, маючи вже перевагу за обсягом і часткою вартості виробничих фондів, відчутно поступаються перед неприватизованими за показниками обсягу випуску товарної продукції і кінцевих результатів, що не сприяє подоланню кризи. Тому не можна фетишизувати дію цього фактора як панацею від всіх економічних хвороб. Одним правовим актом. безумовно, можна перетворити всіх людей в суто "паперових" власників, але ніякого додаткового ефекту від цього не буде. Про це свідчить, зокрема, тепер вже багаторічний досвід поверхових трансформацій в більшості постсоціалістичних країн. Формування більш ефективних господарських систем - процес поступовий, органічно пов'язаний з відповідним нарощуванням реального капіталу та інвестицій в структурне і якісне оновлення приватизованих об'єктів.

Економічна наука, будучи однією з найдавніших, дає людству фундаментальні знання економічного прогресу. Саме вони стають науковою базою ефективної державної політики. Українські вчені, ще до початку ринкових реформ, розробили і запропонували антиінфляційно-створювальну модель переходу до ринкової економіки, відповідну концепцію стратегії економічного розвитку з об'єктивною оцінкою і прогнозом змін платіжного балансу, із здійсненням зваженої грошової реформи і ув'язкою структурної переорієнтації з реальними інвестиційними можливостями.

Проте Парламенту і Уряду України того часу була більш до вподоби закордонна модель "ринкового шоку", що виключала втручання в ринковий хаос держави. Це відкрило необмежені можливості так званої "прихватизації" її майна, розкрадання і спекуляція товарними ресурсами. Вчені досить точно прогнозували і ті наслідки, які ми зараз маємо.

На озброєння економічної політики епохи бурхливого прогресу нерозумно приймати як видатні для свого часу класичні теорії двохсотрічної і навіть піввікової давнини, так і, під виглядом новітніх, - примітивних концепцій неомонетаристів, що спрямовані на вибуховий економічний розвал. Маючи величезні традиції фундаментальних досліджень і вагомого внеску у світову економічну думку, наші вчені здатні створити власний теоретичний фундамент для сучасної національної економічної політики.

У зв'язку з цим, говорячи про моделі перехідного і після кризового розвитку української економіки, не можна обійти досить болючої проблеми підведення наукової бази під банківсько-фінансову систему, щоб переключити її в цивілізоване русло надійного функціонування. Всім відомо, що на сьогодні стабільне фінансове і кредитне забезпечення ефективних ринкових реформ відсутнє. Не врегульовані процеси кругообігу грошей і цінних паперів, їх емісії і випуску в обіг, виконання ними вирішальних стимулюючих і відтворювальних функцій.

Поворот економічної політики держави на прискорення ефективних ринкових реформ несумісний як з минулою банківською і фінансовою політикою безпрецендентного нарощування в обігу грошової маси з відповідним її знеціненням, підстьобуванням інфляційно-цінових вибухів, так і з штучним стисненням маси грошей в обігу, їх гострим дефіцитом, створенням всеохоплюючої кризи платежів.

Обмеження доступу товаровиробників до кредитних ресурсів взагалі паралізує товаровиробництво. Щоб повернути фінансовий капітал обличчям до активізації промислового підприємництва, Президенту України довелося видати спеціальний Указ про створення фінансово-промислових груп. І це дуже важливо. Проте справа рухається повільно. Промисловість же продовжує залишатися в стані свого роду ринково-фінансової ізоляції і податкового тиску. Кабінет Міністрів помінявши назву на "промислово-фінансові групи", по суті, поки що не активізував їх практичне формування і ефективне функціонування.

Аналіз помісячного промислового виробництва сотні основних видів промислової продукції свідчить, що по переважній більшості з них не виявляється стабільного нарощування випуску, зниження собівартості і оптових цін. Навпаки, при загальній аритмії виробництва не припиняється тенденція до спаду з досить стабільним зростанням собівартості і оптових цін. Навіть вже після грошової реформи (1996 р.) і стабілізації інфляційних процесів, рівень собівартості і оптових цін промислової продукції продовжує зростати, роблячи її неконкурентоздатною.

Досить відчутно стримують розвиток аграрної сфери наростаючий диспаритет промислових і сільськогосподарських цін, а також очевидні прорахунки в кредитному обгрунтуванні та обмеженні обсягів кредитів і матеріальних ресурсів. І це, безумовно, блокує проведення ефективних аграрних реформ. Тому відповідні їх корекції вкрай потрібні. Держава мусить дбати про неприпущення масового витіснення вітчизняних товаровиробників з власних ринків, коли використовуються дії далеко не вільної ринкової кон'юнктури, а елементарного хабарництва.

Зростаючі ціни і неплатежі, низька платоспроможність переважної більшості юридичних і фізичних осіб позбавляють підприємців замовлень. Їх відсутність і неможливість збуту паралізує виробництво. Активізація підприємницької діяльності, як свідчить досвід підприємств, що вже вийшли з кризи, упирається в місткість ринку. Треба розірвати замкнуте коло неплатежів і цінового безмежжя.

Разом з тим держава не може випускати з поля зору проблеми соціального життя суспільства - рівень душової і сімейної доходності різних верств населення, збільшення прямого і прихованого безробіття, негативних демографічних тенденцій. Поліпшення демографічних перспектив України потребує чіткої концепції державної демографічної політики, більш пильної уваги до проблем відтворення населення, усвідомлення їх значення для загальної стабілізації. Це вимагає створення відповідної наукової і економічної бази. Зазначені проблеми активно розробляються вченими Національної Академії наук України. Їх результати вносяться на розгляд Уряду. Проте практичне розв'язання гострих соціально-демографічних проблем наштовхується на слабкий економічний грунт.

Книга: Економічні трансформації на прикінці 20-го сторіччя - Лукінов

ЗМІСТ

1. Економічні трансформації на прикінці 20-го сторіччя - Лукінов
2. Частина І. Методологічні і політичні аспекти економічної трансформації
3. Розділ 2. Трансформації в контексті світового розвитку
4. Частина II. Механізм регулювання і структурна трансформація Розділ 3. Ринкові реформи і регулюючі механізми
5. Частина III. Регіональні та міжнародні аспекти економічної політики Розділ 7. Соціальна переорієнтація економіки перехідного періоду з відносинами внутрішніх і зовнішніх ринків
6. Післямова

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate