Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Лукіан Сатиричні діалоги Переклад А.Сагарди

1. Гермес. От, Гефесте, і той Кавказ, що до нього нам треба буде прикути бідолашного титана. Подивімося ж навколо підхожої кручі, чи немає десь чистої від снігу, щоб міцніше прибити ланцюг й повісити так, щоб його всім було видно.

Гефест. Подивімося, Гермесе. Адже ж треба розіпнути його і не низько і не близько до землі, щоб його власне творіння - люди не прийшли йому на допомогу, і не на самісінькій верховині, бо тоді його не видно буде знизу, а от, коли хочеш, розіпнемо його тут посередині над проваллям, розпросторивши руки від цієї кручі до тієї, що навпроти.

Гермес. Правду кажеш, бо ці скелі стрімкі, неприступні з усіх боків, трохи навислі, а тут круча має такий вузенький для нього шпиль, що на ньому ледве можна стояти навшпиньки,- одно слово, тут найзручніше було б розіпнути його. Отож, не гайся, Прометею, а зійди сюди й дай прикути себе до гори.

2. Прометей. Але ж хоч ви, Гефесте й Гермесе, пожалійте мене, що без вини такий нещасний.

Гермес. Пожалійте, кажеш, Прометею, щоб замість тебе нас самих розіп'яли, тільки не послухаємося приказу? Чи, може, тобі здається, що Кавказ не досить великий, що на ньому не знайдеться місця прикути ще й інших двох? Але простягни праву руку, а ти, Гефесте, закуй її в кайдани й прибий гвіздком, та дужче бий молотком. Давай і другу. Треба й цю прибити як слід. От і добре. А вже незабаром прилетить і орел розривати тобі печінку, щоб за свій прекрасний й мистецький витвір ти дістав усіх можливих кар.

3. Прометей. O, Кроне, Япете й ти, мати! Що я, нещасний, терплю, нічого лихого не заподіявши!

Гермес. Нічого лихого не заподіяв ти, Прометею, що, по-перше, коли тобі доручили поділити м'ясо, ти зробив так несправедливо й по-шахрайському, Що собі самому непомітно відклав найкращі шматки, а Зєвсові обманом підсунув кістки, «жиром їх білим покривши». Адже ж, клянуся Зевесом, оскільки пригадую, так саме сказав Гесіод. А далі, ти сотворив людей, цих найзлочинніших тварин, а найголовніше - жінок. До того ж усього, чи не ти вкрав найдорожче добро богів - огонь і дав його людям? І, наробивши стільки лиха, ти кажеш, що тебе несправедливо закували?

4. Прометей. Здається, Гермесе, що й ти,- як говорити за Гомером,- «безвинного обвинувачуєш», коли закидаєш мені таке, за що я принаймні, як тільки була б справедливість, вшанував би себе громадським харчуванням у Прітанеї. Далебі, коли в тебе є час, то я з охотою скажу оборонну промову проти тих обвинувачень і доведу, як несправедливо Зевс [361] призначив мені таку кару. А ти - бо ти ж промовистий і сутяга - обороняйся замість нього й доводь, що він справедливо присудив, щоб розіп'ята мене коло цієї Каспійської брами на Кавказі, як жалюгідне видовище для всіх кіфів.

Гермес. Надто пізно ти намагаєшся переглянути справу, та й зовсім це є потрібне. А проте говори. Мені однаково треба очікувати, поки не злетить »рел, щоб узятися до твоєї печінки. Отож цей вільний час, справді добре іуло б використати на те, щоб послухати твою софістику, бо ти спритніший ;а всіх у промовах.

5. Прометей. То ти, Гермесе, промовляй перший, та тільки кажи супроти мене вини якнайдужчі й через недбайливість не пропусти нічого і того, що може прислужитися, щоб виправдати твого батька; а тебе, Гефесте, за суддю я вважаю.

Гефест. Ні, клянуся Зевсом, але знай, що і в мені ти матимеш обвинувача замість судді, бо, вкравши вогонь, ти залишив мені горно холодне.

Промете й. Ну, то поділіть між собою обвинувачення: ти скажи до ладу про крадіжку вогню, а Гермес нехай обвинувачує за те, що я несправедливо поділив м'ясо й сотворив людей. Бо ви ж обидва, здається, вмієте майстерно й сильно говорити.

Гефест. Гермес і за мене скаже, бо я - не для судових промов, але лаю діло здебільшого коло моєї кузні, а він ритор і абияк працював над такими от справами.

Промете й. А я принаймні не подумав би, щоб Гермес захотів говорити також і про крадіжку й дорікати мені за це, коли в цьому він товариш мені з ремества. А втім, коли ти, сину Маї, берешся й за це, то час уже почати обвинувачення.

6. Гермес. Далебі, Прометею, безперечно, треба було б надто довго говорити й достатньо підготуватися, щоб нагадати про те, що ти заподіяв, і не досить назвати головні з злочинів, а саме: що коли тобі доручили розділити м'ясо, то ти зберіг для себе найкращі частини й обдурив царя; що ти й людей сотворив - річ зовсім непотрібну - і що, вкравши в нас огонь, приніс до них; і мені здається, що ти, шановний, не розумієш, оскільки чоловіколюбний до тебе Зевс і коли зважити, які в тебе великі злочини. Отож, коли ти не признаєшся, що ти зробив це, то треба буде точно дослідити, виголосити довгу промову і спробувати, оскільки можливо, виявити істину. А коли ти погоджуєшся, що ти і м'ясо поділив так, і завів ту новину, сотворивши людей, та вкрав огонь, то мені нема вже чого й обвинувачувати, і я б уже й не говорив далі, бо це було б не що інше, як тільки балаканина.

7. Прометей. Трохи згодом ми побачимо, чи не є сама балаканина й те, що ти вже сказав; а я, коли ти кажеш, що наведеного досить, щоб завинити мене, спробую, оскільки буду спроможний, повернути нанівець оті дорікання. І насамперед вислухай справу про м'ясо. Хоч і тепер, божуся Ураном, коли я говорю про це, мені соромно за Зевса, що він такий дріб'язковий і буркотливий: за те, що знайшов у своїй частці невеличку кісточку, послав на розп'яття такого старого бога, а не пам'ятає ні про мою допомогу йому на війні й не подумав про те, яка незначна причина гніву,- він як хлоп'я сердиться й обурюється, що не дістав більшої частки.

8. Хоч і взагалі, Гермесе, як я думаю, не слід навіть згадувати про такі підступи, що їх дозволяють собі за столом, але коли б і трапився який гріх між співтрапезниками, то треба вважати це за жарт і тут же на бенкеті й залишати свій гнів; а приберігати ненависть назавтра, бути пам'ятливим на зле й ховати [362] через ніч помсту, ну, це вже зовсім не личить богам і взагалі не по-царському. Далебі, коли позбавити бенкети веселих витівок, як от ошукання, жартів, піддратовування, кепкування, то не залишиться нічого, крім пияцтва, обжерливості, мовчання, а це - все речі сумні й невідрадісні, що найменш личать до бенкету. Отож я й не сподівався, що Зевс ще другого дня пам'ятатиме про це; поминувши вже, щоб за це стільки гніватися і вважати, що він зазнав найлихішої образи, коли хтось, діливши м'ясо, пожартував і то для того, щоб дізнатися, чи він, вибираючи, розпізнає кращий шматок.

9. Але уяви, Гермесе, найприкріший випадок, що Зевсові виділено було б не гіршу частку, а просто й зовсім не дано було нічого. Так що ж? За те треба було, як каже прислів'я, землю з небом змішати й вигадати кайдани, розп'яття й цілий Кавказ, посилати орлів і видзьобувати печінку? Гляди ж, чи це не виявляє великої легкодумності самого того, хто гнівається, нікчемності думки й нестриманості на гнів. Адже ж, коли він так лютує за таку малу частку м'яса, то що ж він зробив би, втративши цілого бика?

10. Оскільки розсудливіші в таких випадках люди, яким природно було б і в гніві бути гострішими за богів! Все-таки немає між ними такого, що присудив би розіпнути кухаря, коли б той, варивши м'ясо, опустив пальця в юшку й облизав його або відрізав і проковтнув печеного,- і вони дарують їм вину, а коли хто й дуже розгнівається, то або дає ляпаса, або вдарить по вуху, але ж ніхто серед них не взяв би на муки за такі дрібниці. От і все, що можна сказати про м'ясо. Мені соромно боронитися, але значно соромніше йому обвинувачувати мене.

11. Але вже час говорити про те, що я сотворив людей. У цьому, Гермесе, маємо подвійне обвинувачення, і я не знаю, з якого боку ви ставите мені це за провину, чи з того, що взагалі не слід було людям з'являтися на світ і що краще було б, коли б вони непорушно залишалися землею, чи так, що їх треба було сотворити, але надати їм не такого, а якогось іншого вигляду? Однак я скажу про обидва обвинувачення. І насамперед я спробую показати, що богам не було жодної шкоди з того, що люди з'явилися на світ; а потім, що їм було навіть корисно і значно краще, що земля не залишилася пустельною й безлюдною.

12. Отож, колись був,- бо так легше говорити й ясно видно буде, чи я допустився злочину, новостворивши все те, що стосується до людей,- так от колись був тільки божественний і небесний рід, а земля являла щось дике й безформне й уся поросла непрохідними лісами, й не було на ній ні жертовників богам, ні храмів,- та й звідкіля їм було взятися? Не було ні кам'яних статуй, ні дерев'яних і нічого іншого такого, що тепер у великій кількості можна бачити скрізь і що так відмінно шанують. А я,- бо я завсігди насамперед дбаю про загальні інтереси й міркую про те, щоб побільшити значення богів і в усьому іншому сприяти тому, що служить порядкові й красі,- помислив, що було б краще, взявши трохи глини, виготувати якісь живі істоти й надати їм вигляду, подібного до нас самих; бо я гадав, що божественному бракує чогось, коли нема нічого протилежного йому, порівняно з яким воно Здавалося б щасливішим; звичайно, воно повинно бути смертне, але ж разом і найвигадливіше й найрозумніше й відчувати те, що краще за нього.

13. І от, як каже поет, «землю з водою змішавши» й добре розм'якшивши її, я виліпив людей, закликавши ще й Атену допомогти мені в цій роботі. От той великий злочин, що ним я образив богів. Ти сам бачиш, як я нашкодив тим, коли з глини зробив живі істоти і дав рух тому, що до того часу було непорушне. І от, як здається, від того часу боги стали менш богами через те, що на землі з'явилися смертні живі істоти; адже ж і сам Зевс гнівається, начебто боги втратили своє значення через те, що з'явилися люди, якщо, звичайно, він не боїться, що і вони замислять повстання супроти нього й почнуть одверту війну супроти богів, як Гіганти. Але, Гермесе, що ви не зазнали образи ні від мене, ні від того, що я сотворив, це ясно; або ж ти покажи мені хоч єдине, щось малюсіньке, і я замовчу й визнаю за справедливе те, що я зазнав від вас.

14. А що те, що я зробив, стало навіть і корисним для богів, так ти можеш дізнатися, коли оглянеш усю землю: вона вже не дика й необроблена, але прикрасилася містами, обробленими полями й культивованими рослинами, й по морю плавають, і на островах живуть, і скрізь олтарі, і жертви, і храми, і всенародні свята:

І нехай би я для себе самого створив цей скарб і мав собі з нього користь, а то ж я приніс його як загальне добро й подав його всім вам. Скрізь можна бачити більш за все храми Зевсові, Аполлонові, Герині й твої, Гермесе, а Прометеєвого храма - нігде. Бачиш, як я дбаю тільки за своє, а зраджую й менш уважаю на загальне.

15. А ще, Гермесе, подумай мені також от про що: чи ти вважаєш за добре щось таке, чому немає свідків, приміром, майно або твір, якого ніхто не побачить і не похвалить,- чи буде воно однако приємне й радісне для того, хто його має? До чого я сказав це? А до того, що коли б не було людей, то сталося 6 так, що краса всесвіту була б без свідків, і ми мали б багатіти таким багатством, що йому б і ніхто не дивувався, і для нас самих не мало .о, вартості, бо в нас не було б нічого гіршого, з чим можна було б порівняти його, і ми не могли б зрозуміти, оскільки ми щасливі, не бачивши тих, що позбавлені його. Адже ж тільки так можна й велике вважати за велике, коли його можна приміряти до малого. А ви, коли треба було шанувати мене за такий мудрий вчинок, розіп'яли мене й так віддячили за добрий намір.

16. Але ти скажеш, що серед них є злочинці, що вони живуть розпутно, воюють, одружуються з сестрами, зловмишляють на батьків. А в нас хіба ж не надто багато того самого? Проте ж гадаю, ніхто не став би обвинувачувати Урана й Гею за те, що вони породили нас. Може, ти сказав би ще й те, що нам доводиться, піклуючись про людей, мати так багато клопоту. Так з тієї самої причини й пастух повинен був би ремствувати, що в нього є стадо, бо ж, і йому доводиться турбуватися за нього. Але хоч це й клопітно, зате ж і приємно. А втім і самий клопіт не безрадісний, бо він становить деяку розвагу. Що ж би ми й робили, коли б у нас не було про кого піклуватися? Ми байдикували б, пили нектар і насичувалися б амброзією, нічого більше не бажаючи:

17. Але що найбільш обурює мене, так це те, що, докоряючи мені за створення людей і надто жінок, з усім тим ви кохаєте їх і тільки й робите, що спускаєтеся до них, обертаючись то на биків, то на сатирів і лебедів і сподобляєте їх такої шани, щоб від них родилися боги. Але, може, ти скажеш* що треба було створити людей та тільки в якомусь іншому вигляді, та тільки не подібними до нас? А який же інший взірець, кращий за цей, я міг поставити перед собою, щоб його можна було вважати за цілком прекрасний? Невже ж треба було сотворити нерозумну, звірувату й дику тварину? І як жe вони приносили б жертви богам і віддавали вам інші шани, коли б вони були не такі, які є тепер? Але ж ви, коли вам приносять гекатомби, не вагаєтеся, [364] хоч би вам треба було йти навіть до Океана, «до бездоганних Ефіопів»; а провинника пошани до нас і жертов ви розіпнули. Отже, щодо людей, то й цього вже досить.

18. А тепер, коли дозволиш, я вже перейду до вогню й до тієї крадіжки, що нею ви так дорікаєте мені. Але, задля богів, відповідай мені, нітрохи не вагаючись, на таке питання: чи ми втратили хоч невелику частку вогню, відколи він є і в людей? Ти цього не можеш сказати. Мені здається, що сама природа цього добра така: аж ніскільки не зменшується, коли ще хто інший бере що-небудь від нього; адже ж він не гасне, коли хто від нього запалює. Отож, це одверта заздрість - те, з чого ви не зазнаєте ніякої шкоди, забороняти передавати тим, що потребують його. А тим часом богам треба бути добрими «подавальниками блага» й стояти поза всякою заздрістю. Коли б я й геть чисто весь огонь викрав і приніс на землю, не залишивши вам зовсім нічого, то й тоді я не дуже б скривдив вас; адже ж вам він зовсім не потрібний, бо ви і не мерзнете, і не варите амброзії, і не потребуєте штучного освітлення.

19. Я ж принаймні бачу, що вас найбільше втішає дим, і ті пахощі ви вважаєте за найприємніші, коли чад од жертовного жиру доходить до неба і «в'ється клубками диму».- Отож ця остання ганьба найбільш суперечить вашому ж таки жаданню. Дивуюся, як ви ще й досі не наказали сонцю не освітлювати їх; адже ж і воно є вогонь, тільки значно божественніший і палкіший. Чи, може, ви і його обвинувачуєте в тому, що воно переводить ваше добро?

Я сказав. А ви обидва, Гермесе й Гефесте, коли вам здається, що я щось недобре сказав, виправляйте й спростовуйте, я знов боронитимуся.

20. Гермес. Не легко, Прометею, змагатися з таким відмінним софістом. А втім щастя твоє, що Зевс не чув тебе. А то я добре знаю, що він шістнадцять шулік поставить до тебе, щоб вони розривали тобі нутро,- так страшенно ти обвинувачував його, вдаючи, ніби обороняєшся. Я тільки дивуюся тому, що ти, бувши пророком, не передбачив, що тебе так мордуватимуть.

Промете й. Знав, Гермесе, і це, як і те, через що я знов буду визволений, і вже незабаром прийде хтось із Феб,- він брат тобі,- й застрелить орла, що як ти кажеш, от-от спуститься до мене.

Гермес. Якби ж, Прометею, так було і щоб мені бачити, коли ти будеш визволений і серед нас бенкетуватимеш, тільки, звичайно, щоб ти вже не ділив м'яса.

Прометей. Не турбуйся: я й бенкетуватиму з вами, і Зевс визволить мене не за малу послугу.

Гермес. За яку ж саме? Не вагайся й скажи.

IIрометей. Ти знаєш, Гермесе, Фетіду? Але не слід говорити,- краще зберегти цю таємницю, щоб вона була нагородою й викупом мені за визволення.

Гермес. Ну, так ховай, Тітане, таємницю, коли це краще для тебе, а ми, Гефесте, йдемо. Адже ж і орел той уже близько. Отож, терпи мужньо. От, коли б уже з'явився до тебе той стрілець із Феб, щоб припинилися твої муки від птаха, що розриває тебе.

Додати в закладки

  
Переклад Translate