Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ДО АВГУСТА
Сину добрих богів, славний захиснику
Римлян, гордосте їх, де забарився ти?
Сам же раді батьків скоро вернутися
Дав ти слово - ждемо ж тебе!
Дай, щоб край твій втішавсь променем сонячним,
Щоб обличчя твоє, наче весна, йому
Знов заблисло, тоді - й день мов яснішає,
Й сонце сяє відрадніше.
Ніби мати, бува, сина з дороги жде,
Нот же, мовби на зло, все не дає йому
В море вийти; вже рік він побивається
На чужині; як матінка
Шепче то молитви, то вже обітниці,
То ворожить собі, в берег задивлена,-
Так, тамуючи біль, вірна вітчизна жде,
Жде повернення Цезаря.
Віл безпечно тепер нам борозну веде,
Знов Достача в поля вийшла з Церерою,
Морем судна пливуть - море спокійне вже,
Вірність - нині без огріху.
Вже ніяка ганьба нам не плямить сім'ї:
Добрий звичай, закон скверні поклали край.
Мати горда тепер: син її в батька вдавсь.
Кара - йде вже за злочином.
Хто боїться парф'ян, скіфа суворого?
Хто - германців, дітей краю жорстокого,
Поки Цезар - вождем? Хто б то війни лякавсь
Нині в дикій Іберії?
Не марнуючи дня, всяк на горбах своїх,
Де є стовбур який - з ним і лозу ріднить;
Дома, після вина, радо вшановує
Серед інших богів - тебе.
Шле тобі молитви, щедро й вино тобі
Повним келихом ллє; в нього між ларами
Є й твоє божество: в Греції Кастора
І Геракла шанують так.
"Дай Гесперії мир, добрий керманичу,
Мир і свято в віках!" - так, ще не пивши, ми
Вранці мовимо - й так вже за вином, коли
Сонце моря торкається.
ДО АПОЛЛОНАФебе, міць твою за язик Ніоби
Звідав рід її, і спокусник Тітій,
Звідав сам Ахілл, що велику Трою
Мав уже взяти.
Перший воїн він, але - після тебе,
Хоч Фетіди син, голубої німфи,
Хоч і вежі він потрясав дарданські
Списом жахливим.
Все ж і він упав, наче кедр підтятий,
Наче ясен той під напором Евра,
Впав на повен зріст, у троянський порох
Голову склавши.
Не зненацька б він, у коні сховавшись,
Що Мінерві в дар був облудно даний,
На троян напав, що пили-гуляли
В домі Пріама,-
Ні! Лицем в лице перемігши, грізний,
Він в огонь- о жах! - немовлят би кинув,
Не щадив би й тих, що тоді в утробі
Матері зріли.
Та, на щастя, твій і Венерин голос
Сам Юпітер вчув - і вказав Енею,
Де закласти мур для нового міста
В кращу годину.
Ти, що Муз навчив ударяти в струни,
Ти, що в Ксанфі звик омивать волосся,
Я прошу тебе - й про Камени Давна
Дбай, Агіею!
Надихнув мене, до дзвінкої пісні
Феб дав хист мені, він назвав поетом.
Вибрані з дівчат, благородні хлопці!
Діва Делійська
Дбає все про вас-її стріл несхибних
Не уникне лань, ані рись проворна -
На лесбійський лад, що його вам пальцем
Я вибиваю,
Славте ви як слід і Латони сина,
Й ту, що в темну ніч нам обличчям сяє,
Дбає про плоди й місяці по колу
Водить ковзкому.
Пройде час- і ти, вже заміжня, скажеш:
"Милий для богів у столітнє свято
Я співала гімн, що його навчив нас
Віщий Горацій".
ДО МАНЛІЯ ТОРКВАТАБілі вже збігли сніги. На луги повертається зелень,
Знов кучерявиться гай.
В красній обнові земля, і знову, спадаючи, води
В'ються в своїх берегах.
Грації з німфами враз, одкинувши одяг прозорий,
В танці кружляють собі.
Рік, і година, й та мить, останок милої днини,
Радять: безсмертя не жди.
Зиму змагає весна, її ж переборює літо
Й гине само, як лише
Осінь розсипле плоди, за нею - на сон лиш багата -
Вже підбігає зима.
Тоншає місяця серп і знов ясніє уповні,
Ми ж, коли канем туди,
Звідки Еней не вернувсь, де Анк, де Тулл можновладний,-
Порохом, тінню стаєм.
Хтозна, чи зволять боги до годин, що майнули, додати
Частку й наступного дня?
Чим свою душу вгостиш - лиш того спадкоємець жадливий
Не загребе вже собі.
Тож, коли вмреш і коли над тобою в усім своїм блиску
Мінос вершитиме суд -
Ні красномовство, ні рід, ні побожність велика, Торквате,
Сонця не верне тобі.
Так і Діані самій не вдалось юнака Гіпподіта
Чесного звідти звільнить.
Так і летейських оков з дорогого йому Пірітоя
Навіть Тесей не зіб'є.
ДО ЦЕНЗОРІНАРадо друзям своїм я чи то б келихи,
Цензоріне, оддав, чи старовинну мідь,
Чи триніжок, а він - як перемоги знак -
Дужим грекам служив; мав би найкращий дар
Ти, якщо б я ще й тим, друже, багатий був,
Що нам Скопас - різцем, пензлем - Паррасій дав:
Цей - у фарбах пливких, той - міг у мармурі
Зобразить як людей, так і з богів когось.
Я ж не маю того; врешті коштовності
Ні до хисту твого, ні до майна не йдуть:
Вірші - втіха твоя; їх піднести б я міг
У дарунок тобі, ще й оцінить його.
Ні стовпів кам'яних слово карбоване,
Що посмертне життя гордим вождям дає,
Ні пунійця грізьба, що несподівано
Впала лихом страшним на його ж голову,
Ні пожежа, що в ній слід Карфагена зник,
Так не славить того, ймення кому дала
Ним в той пам'ятний день скорена Африка,
Як натхненна хвала Музи Калабрії.
Хай мовчав би сувій - плату яку б ти взяв
За заслуги свої? Ілії й Марса син -
Ким він був би тепер, хай лише б Мовчанка
Заздро окрила від нас подвиги Ромула?
Так Еака, було, вирвала з хвиль страшних
Стіксу - сила співців: слово могутнє їх,
Щоб до світлих осель перевести його.
Гідним слави й хвали Муза безсмертя дасть,
До небес піднесе. Так і Геракл-герой
П'є жаданий нектар побіч Юпітера.
Так Тіндара сини, зорями сяючи,
З моря судна слабкі в бурю вихоплюють.
Так, звінчавши чоло бростю зеленою,
Вакх і наші палкі здійснює задуми.
Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
