Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
Розділ LXIX ТАЄМНИЦЯ І СКОРБОТА
Гасієнда Каса-дель-Корво поринула в скорботу. Над сім'єю Вудлі Пойндекстера витає похмура таємниця.
Хоч їх тепер усього троє, вони бачаться далеко не так часто, як раніш, і тримаються скуто, наче їх гнітить якась глибоко прихована причина. Зустрічаються тіль- [393] ки за столом у їдальні, розмовляють лише тоді, коли без цього не обійтися.
Здавалося б, неважко пояснити і смуток, що панує в домі, і їхню похмуру мовчанку. Смерть єдиного сина і єдиного брата, в якій уже ніхто не сумнівається, смерть несподівана і досі не з'ясована, тяжко вразила й батька, й дочку. Вона ж таки могла накласти й темну тінь на обличчя двоюрідного брата.
Але за всім тим криється щось іще. Кожен з них при інших мовби замикається в собі, навіть у ті рідкісні хвилини, коли неминуче заходить мова про сімейне лихо. Схоже на те, що, крім спільного горя, в кожного є свій таємний біль, яким вони не діляться й не можуть поділитись одне з одним.
Сам плантатор, ще донедавна такий гордий, тепер не виходить з дому й цілими днями бродить по кімнатах чи міряє кроками довгий коридор, зігнувшись під тягарем лиха, що зломило його гордість і хтозна, чи не розіб'є й серця. Та навіть страшним батьківським горем важко пояснити ті ледь чутні прокльони, що час від часу зі стогоном зриваються з його уст.
Колхаун, як і раніше, щодня десь їздить і з'являється вдома тільки тоді, коли час сідати до столу чи лягати спати,- та й то не завжди. Одного разу його не було цілий день і трохи не цілу ніч. Ніхто не знає, де він був, і ніхто не має права про це спитати.
Луїза здебільшого сидить сама в своїй кімнаті, але часом піднімається на асотею і стоїть там, поринувши в мовчазні думи. Там, ближче до неба, вона шукає розради від нещасть, що спостигли її на землі: від туги за втраченим любим братом, страху за коханого, якому також загрожує смерть, а може, й від згадок про лихий поголос, пов'язаний з її ім'ям.
Найдужче тривожить Луїзу доля Моріса Джеральда. Горе, якого завдала їй смерть брата, дуже гірке на початку, тепер потроху вщухає. Що ж до людських пересудів, то вони мало непокоять її.
Та отой найтяжчий її біль - страх за коханого - щодень дужче крав Луїзине серце.
Вона знає, що Моріса Джеральда замкнено на гауптвахті - за міцними стінами військової в'язниці. Але не це причина її тривоги. Навпаки, вона боїться, що ті стіни можуть виявитись не досить надійними.
І вона таки має підстави тривожитись. Із селища до неї доходять лиховісні чутки. Там точаться розмови [394] про новий суд Лінча, який правитиме вже не Сеіщ Менлі зі своїми «регуляторами», а ватага справжніх горлорізів, що їх завжди можна назбирати в околицях будь-якого прикордонного селища, а надто Поблизу військового форту.
Декого в селищі ці розмови чимало дивують. Розважливі люди не бачать причини, чому в'язень знову має стати не перед законним судом, а перед судом Лінча. Факти, що випливли на світ останніми днями, не дають до цього підстав. У кожному разі, вони ніякою мірою не підкріплюють звинувачення.
Якщо ті четверо вершників, яких бачили в прерії, були не індіанці,- що неспростовно доводять знайдені в дуплі речі,- то це аж ніяк не означав, що вони непричетні до смерті Генрі Пойндекстера. До того ж, не виявлено ніякого зв'язку між ними й мустангером - не більше, ніж коли б вони були справжніми команчами.
Звідки ж ця нова хвиля ненависті до в'язня? U усьому цьому є щось дивне, чого ніхто не може збагнути.
Лише декілька людей знають чи підозрюють приховану причину. їх зовсім мало - власне, всього троє.
Двоє з них - Зеб Стамп і Луїза Пойндекстер, третій__
Кассій Колхаун.
Старий мисливець з властивою йому спостережливістю помітив, що Мігель Діас та його приятелЬМЄкси-канці, злигавшись із десятком таких самих, як і вони, негідників з місцевої «білої потолочі», підозріло заворушились і весь час никають по селищу. Прі*дивив. шись пильніше, він простежив, звідки все воцо йде, і з'ясувалося, що їх настановляє колишній капітан волонтерів Кассій Колхаун.
Зеб розповів про своє відкриття молодій креолці, і вона одразу зрозуміла, в чому річ. Оце ж бо й не дав їй тепер ні хвилини спокою. З тривогою чекає вона нових звісток із селища, сторожко видивляєтеся на дорогу, що веде з форту до Каса-дель-Корво, так наче хтось має принести їй звідти чи то смертний вийок чи надію на життя. '
Сама вона показатися біля в'язниці не наважується На дверях там стоїть варта, а навколо юрмляться Цікаві нероби, що в усіх країнах знаходять якусь хворобливу втіху в тому, щоб якнайближче доступитися до небезпечних злочинців. А тут їхня цікавість підігрівається й ще однією незвичайною обставиною: злочинець не при своєму розумі чи принаймні на [395] якийсь час утратив глузд. Отож двері гауптвахти о будь-якій годині дня обложені юрбою, що, не зважаючи на застереження вартових, жадібно прислухається до безтямної маячні в'язня. Така жінка, як Луїза Пойн-декстер, не змогла б пройти крізь ту юрбу, не нара-зившись на десятки цікавих поглядів, і з'явитися там було б надто ризиковано для її репутації.
Якби молода креолка була сама собі господиня, це, може, й не спинило б її. Але за нею пильно стежить, батько, що вже й так дещо підозрює; та й ще один родич не менш ревно оберігає її честь в очах світу. Тож їй ніяк не можна припуститися такого необачного вчинку.
Єдине, що їй лишається,- це сидіти вдома, і вона то зачиняється у своїй самотній кімнаті й шукає розради в спогадах про палкі слова, що їх почула в хатині на березі Аламо, то піднімається на асотею і знов переживає в уяві солодкі хвилини під тінястими акаціями, де вона віддала своє горде серце коханому,- але її спогади затьмарює одна невідчепна думка: той, що скорив її серце, тепер принижений, вкритий ганьбою, його замкнено у в'язниці, і, можливо, він вийде звідти тільки ' на страту!
І яка ж то була радість, коли вранці четвертого дня в Каса-дель-Корво з'явився Зеб Стамп і приніс звістку про те, що військовий загін повернувся до форту! Ці кілька слів означали дуже багато. Минула небезпека, якої вони так боялися останніми днями: що в'язня виборють з-під варти - але не на те, щоб урятувати, а щоб заподіяти йому смерть.
- Тепер вам нема чого потерпати, міс Луїзо,- сказав Зеб з певністю, якої в попередні кілька днів йому помітно бракувало.- Такого вже не станеться. Я сам про це подбав.
- Ви, Зебе? Яким чином?
- Ну, передовсім, як тільки вернувся майор, я стрівся з ним і побалакав по щирості. Розказав йому всю цю історію, так як я її розумію. На щастя, він не має зла проти нашого хлопчини, а здається мені, навпаки, скоріше прихильний до нього. Розказав я й про витівки всієї тієї наволочі - американців, мексиканців і кого там ще. І про отого - як його - Діаса не забув, бо то чи не найбільший серед них мерзотник. І тоді майор наказав поставити біля в'язниці подвійну варту і щоб так і надалі було. [396]
- Я така рада! То ви гадаєте, що їх уже можи» не боятися?
- Коли ви про містера Мігеля Діаса та його ватагу, то ладен заприсягтися, що можна. Перш ніж видобути когось із в'язниці, нехай видобудеться звідти сам.
- Що? Діас у в'язниці? Як? Коли? Де?
- Стривайте, міс Луїзо, одразу стільки запитань, і всі різні! Ну, то я почну с останнього, так буде зручніше. Отож - де? На це я можу сказати, щр в тутешній околиці лиш одна в'язниця - гауптвецста форту. То певне, що він там, де ж би ще.
- Разом із...
- Я знаю, кого ви хотіли назвати. Еге ж, ьони обидва там, одначе не зовсім разом. Між ними є переділка, але така, що якби вони захотіли, то могли б перемовлятися. А разом з мексиканцем сидять оті *рое його бісових дружків. От їм, мені здається, буде про» що побалакати проміж себе.
- Це добра новина, Зебе. Ви ж казали мені вчора, що Діас дуже старався^..
- ...Вскочити в добрячу халепу. І таки вскочив, Сказати б, сам напросився за грати. А може, хтось йому й допоміг.
- А як це сталося, коли? Розкажіть мені!
- Ой, міс Луїзо, дайте час. Я ж бо ще й не віддихався з дороги. Отже, ви питаєте - коли? На це відповісти теж неважко. Мабуть, ще й години не минуло, як того негідника схопили й замкнули. Я сам бачив, як за вдм хряснули двері в'язниці, і ото відразу ж подався сюди.
- Але ви ще не сказали, чому його заарештовано.
- Та просто не встиг. То довга історія, її так швидко не розкажеш. Хочете почути її зараз чи після...
- Після чого, містере Стампе?
- Ну, міс Луїзо, я хотів сказати... після... після того, як я відведу до стайні свою стару худобину. їй, мабуть, хочеться пожувати трохи кукурудзи та й води напитись. Ми ж з нею відбули чималу дорогу й оце тільки з годину як вернулися до форту.
- Пробачте мені, любий містере Стампе, я про це й не подумала... Плутоне, відведи-но до стайні кобилу містера Стампа і подбай, щоб її нагодували!.. Фло-ріндо! Флоріндо!.. Чого б ви хотіли попоїсти, містере Стампе?
- Та ні, дякую, міс Луїзо, про мене турбуватися не треба. Я мав на думці тільки свою худобину, а сам ще [397] години зо дві обійдуся без їжі. Та якщо десь тут у вас пахне мононгахільським віскі, то це старого Зеба таки збадьорило б.
- «Мононгахіла» ? Та звісно, скільки хочете. А може, пригостити вас чимось кращим?
- Кращим за «Мононгахілу» ?
- Атож. Хересом, шампанським... Чи, може, вам смакує коньяк?
- Ет, хай його п'ють собі ті, кому він любий. Може, воно й справді добре питво, бо я певен, що в домі Пойндекстера кепського не тримають. Але той коньяк, яким торгує маркітант у форті, годиться хіба що на ліки - він-бо й з алігатора тельбухи виверне. Ні, ну їх до біса, ті французькі зілля, а надто коньяк! Мені смакує тільки чистий кукурудзяний сік, і найкраще той, що його привозять із Піттсбурга, з річки Мо-нонгахіли.
- Флоріндо! Флоріндо!..
Служниці можна було й не казати, чого її покликали. Сама присутність Зеба Стампа усе пояснила. Не чекаючи наказу господині, дівчина пішла й за хвилину повернулася з карафкою напою, що уявлявся Зебові «чистим кукурудзяним соком», а насправді був продуктом перегонки жита, бо саме з цього зерна роблять славнозвісну «Мононгахілу».
Зеб не барився, і невдовзі питва в карафці поменшало на третину. Решту дві третини він залишив, щоб промочувати горлянку під час довгої розповіді, яку вже готовий був почати.
Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
