Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Гарно того вчити, хто хоче все знати. / Українська народна мудрість

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА. Частина 1. А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна


5.3. ЕВОЛЮЦІЯ МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ В УКРАЇНІ

Щоб краще зрозуміти нинішній стан платіжної системи України як екс-радянської республіки, важливо розглянути її історичне ко­ріння. З 1930 р. до недавніх реформ єдина банківська система обс­луговувала весь Радянський Союз.

Держава володіла всіма коштами підприємств, платіжні операції здійснювалися через внутрішньобанківські перекази. При цьому ос­новною вимогою до системи розрахунків та її відмінною рисою був контроль, а не оперативність, зручність або надійність.

Внутрішньобанківські розрахунки між установами Держбанку СРСР здійснювалися за системою міжфілійних оборотів (МФО), яка була запроваджена в 1933 р. У цю саму систему були включені й

установи Зовнішторгбанку («Внешторгбанка») СРСР. Щорічно за міжфілійними оборотами в СРСР здійснювалося до 200 млн операцій.

Розрахунки через систему міжфілійних оборотів здійснювалися переказуванням сум за рахунками у різних установах однієї системи банку. В міжфілійних оборотах брали участь усі філії банку, однак у кожній конкретній операції — дві філії, що кореспондували між со­бою. Одна з них видавала доручення, тобто починала операцію і здійснювала початковий провід. її умовно називають «філією А». Друга виконувала доручення та відповідала першій, виконуючи від­повідний оборот. її умовно називають «філією Б». Кожна установа могла виступати як в одній, так і в іншій ролі.

Засобом міжфілійних розрахунків були авізо за МФО, які скла­далися та спрямовувалися в розрахунково-касові центри (РКЦ) при центральному банку або в процесингові центри головного банку. Авізо зазвичай пересилалися засобами спецпошти (паперові пошто­ві авізо) або телеграфом (телеграфні авізо). Платежі здійснювалися незалежно від наявності коштів на кореспондентських субрахунках, однак загалом у межах кредитового сальдо на кореспондентському рахунку банку.

Цей механізм розрахунків передбачав централізований порядок їх регулювання та контролю за своєчасним, коректним завершен­ням (тобто своєчасним отриманням філією Б та відображенням пла­тіжної операції в обліку). Операції з обліку та контролю МФО за ручного оброблення документів мали значну питому вагу в загаль­ному обсязі обліково-операційної роботи, і тільки застосування комп'ютерів та відповідного програмного забезпечення скоротило час та зменшило трудомісткість операцій.

Перевагою системи розрахунків через МФО було те, що вона бу­ла добре організована і дисциплінувала бухгалтерський апарат бан­ків, оскільки вимагала особливо чіткої організації та суворого конт­ролю всіх етапів проходження платіжних документів.

Основним недоліком цієї моделі була відсутність ресурсного об­меження діяльності установ банку, бо платіж здійснювався в будь-якому разі, а не лише в межах кредитового сальдо. При цьому не­можливо було чітко розмежувати ресурси банків. Крім того, нерідко траплялися помилки під час складання документів. Якщо працівник РКЦ не помічав помилок, то дефектний документ брався до оброб­лення. Це призводило до повторних запитів філії «А» до РКЦ і ви­магало повторних відповідей, що збільшувало час оброблення. Ти­повою помилкою було також неповне оформлення авізо. Унаслідок зазначених вад моделі розрахунків через МФО в них «зависали» ве­личезні суми.

Як показав багаторічний досвід діяльності Держбанку, розрахун­ки в межах одного банку успішно здійснювалися за умов централі­зовано керованої економіки. Централізоване керування як Держбан-

ком, так і його клієнтами-підприємствами забезпечувало відносну стабільність такої схеми розрахунків, незважаючи на згадані її вади. У деяких країнах аналогічна система розрахунків успішно застосо­вується між філіями та відділеннями одного банку.

. Політичні зміни, що відбулися на території Радянського Союзу, спричинили істотні зміни і в системі банківських розрахунків. Ці зміни були зумовлені передусім дезінтеграцією радянської платіж­ної системи. Монобанківська система зникла наприкінці 80-х років і поступилася місцем дворівневій банківській системі.

Загалом в еволюції міжбанківських розрахунків в Україні можна вирізнити три етапи, що відповідають етапам реорганізації банків­ської системи в цілому.

Першим етапом (1988—1991 рр. — ще за часів входження України в СРСР) можна вважати розвиток елементів ринкової еконо­міки в господарському механізмі. У державних банках почала з'явля­тися нова клієнтура — приватні підприємці. Але механізми розрахун­ків не змінювалися. Був збережений порядок розрахунків за МФО. Він поширювався на установи всіх державних спеціалізованих банків. Ці установи як суб'єкти господарювання мали всі атрибути юридично самостійних осіб, але при цьому включалися в єдину державну бан­ківську мережу. Вони керувалися зведеними кредитними та касовими планами Держбанку СРСР, виконували фінансово-кредитні та розра­хунково-касові операції, вели облік за загальними правилами.

Надалі передбачалося забезпечити фінансову самостійність бан­ків. Однак це завдання було нереальним, зокрема і через механізм міжбанківських розрахунків: позаплановий перерозподіл готівки між банками в процесі МФО створював неявні та неоформлені кре­дити за рахунок Держбанку. Ці кредити були за характером знеосо­бленими, безстроковими та безкоштовними, що є ненормально.

Як наслідок, Держбанк був позбавлений можливості регулювати грошовий обіг та контролювати діяльність спеціалізованих банків, а також застосовувати на фінансовому ринку економічні методи регу­лювання банківської системи, зокрема змінювати норми обов'яз­кових резервів та процентних ставок за активними та пасивними операціями. Це звело нанівець спроби проведення грошово-кредит­ної політики, і саме «монобанк» в особі Держбанку, який був осно­вою однорівневої банківської системи, був заінтересований у пере­ході до дворівневої банківської системи.

Ключовим моментом другого етапу (1991—1994 рр.) реформу­вання банківської системи була реструктуризація мережі банків:

— створення Національного банку України (НБУ),

— формування Національним банком України власної мережі
регіональних управлінь,

— перетворення установ державних спеціалізованих банків у
самостійні комерційні банки. Державні банки (Промінвестбанк,

«Україна», Укрсоцбанк) акціонуються персоналом банків, а також окремими клієнтами цих банків,

— утворення нових комерційних банків. Створюються банки «нової хвилі» із залученням значного приватного капіталу (подаль­ший розвиток спільних підприємств, малих підприємств, акціонер­них товариств) і коштів новостворюваних державних бюджетних та позабюджетних фондів.

Діяльність комерційних банків будувалася на власних та залуче­них ресурсах. їм була надана самостійність у визначенні об'єктів кредитування, строків депозитів та кредитів, процентних ставок за пасивними та активними операціями. Починаючи з 1992 р., взаємні розрахунки між комерційними банками стали здійснюватися на ос­нові встановлення кореспондентських відносин з відкриттям корес­пондентських рахунків один у одного або через рахунки, відкриті в Національному банку України.

У 1992—1993 рр. в Україні використовувалася модель міжбан­ківських розрахунків за кореспондентськими рахунками, відкрити­ми в регіональних управліннях Національного банку України. Для здійснення міжбанківських розрахунків використовувалися спеціа­лізовані підрозділи НБУ — розрахунково-касові центри (РКЦ) при регіональних управліннях. Саме там відкривалися кореспондентські рахунки для комерційних банків, розташованих у відповідному ре­гіоні України.

Після безпосереднього переказування коштів на адресу банку-кореспондента така модель розрахунків передбачала відображення цих коштів на рахунках, які відкриті в РКЦ. Це призводило до того, що значні суми коштів, які перебували в міжбанківському обігу, не­своєчасно відбивалися на кореспондентських рахунках, що знижу­вало дієвість контролю НБУ за станом міжбанківських розрахунків.

Механізм розрахунків не передбачав елементів заліку, тобто вони відбувалися в повній сумі платежів між господарюючими суб'єктами.

Контроль за станом міжбанківських розрахунків здійснювався залежно від стану комерційного банку в цілому як юридичної особи, за «консолідованими» кореспондентськими рахунками.

У 1992 р. в Україні оброблялося в середньому 1 млн 600 тис. платіжних документів за день.

Недоліки паперової технології було усунуто на третьому етапі становлення банківської і платіжної систем України.

У 1992 р. було розроблено «Концепцію створення системи елек­тронного грошового обігу». Ця концепція передбачає впровадження в народне господарство України нової технології обслуговування банків, організацій та фізичних осіб, заснованої на виконанні різно­манітних платіжних операцій за безпаперовою комп'ютерною тех­нологією. Така система має назву «система електронного переказу

фінансових послуг або електронного грошового обігу» (СЕГО). Вона є розвитком традиційних видів платіжних послуг на основі нової методології.

Комерціалізація державних банків, поява мережі нових комер­ційних банків, збільшення кількості суб'єктів підприємницької ді­яльності сприяли зростанню суспільної заінтересованості у ство­ренні загальнодержавної автоматизованої системи, яка прискорила б міжбанківські розрахунки та підвищила їхню надійність і безпеку.

З огляду на недостатній рівень інформатизації України, відсут­ність у комерційних банків власних систем міжбанківських розра­хунків та відсутність з їхнього боку ініціативи щодо створення єди­ної мережі електронних взаєморозрахунків, марно було сподіватися на створення подібної системи «знизу», через поступове добровіль­не об'єднання банків у єдину мережу електронних взаєморозра­хунків. Національний банк України був змушений нав'язувати комерційним банкам свою політику та свою технологію в галузі створення електронної системи міжбанківських розрахунків. Вод­ночас необхідно було враховувати різні фінансові можливості бан­ків та рівень кваліфікації їхнього персоналу, а також обмеженість коштів самого Національного банку.

Отже, реальністю були обумовлені такі основні риси розробленої системи електронних міжбанківських розрахунків:

1) невисока вартість розроблення та експлуатації (включаючи
витрати на технічне обладнання);

2) надійність та уніфікованість програмних та апаратних засобів
системи;

3) стислі строки впровадження;

4) простота експлуатації програмно-технічних засобів, особливо
засобів, призначених для комерційних банків;

5) невеликі витрати часу та коштів на навчання персоналу.
Базовими рішеннями під час створення системи були:

— цілковита відмова від паперових носіїв інформації;

— використання персональних комп'ютерів;

— ієрархічно-мережева побудова системи.

У процесі створення системи використовувалися принципово но­ві програмні, методичні та організаційні рішення.

Запроваджена система не має аналогів у країнах колишнього Ра­дянського Союзу і наближається до рівня відповідних систем роз­винутих країн Європи і світу.

Програмне забезпечення та засоби захисту інформації систе­ми електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України (або «системи електронних платежів» — «СЕП») були розроблені фахівцями Національного банку. На 1 січня 1994 р. прак­тично всі філії комерційних банків були підключені до системи електронних міжбанківських платежів. Це дало змогу відмовитися

від використання поштових і телеграфних авізо та значно підвищи­ти швидкість, якість і надійність проведення платежів, безпеку і конфіденційність банківської інформації.

Упровадження системи електронних платежів України дало змо­гу досягти таких принципових результатів:

— прискорення виконання розрахунків та обігу коштів;

— зменшення документообігу;

— зменшення вірогідності фальсифікації міжбанківських розра­
хункових документів, завдяки чому знизилася прихована емісія,
пов'язана з надходженням до обігу коштів, отриманих за підробле­
ними документами;

— вивільнення грошової маси;

— посилення контролю за станом грошової маси у державі,
поява нових можливостей впливу з боку Національного банку на
цей стан;

— підвищення можливостей НБУ контролювати здійснення пла­
тежів;

— значне зниження збитків держави та підприємців, які вини­
кали раніше внаслідок високих темпів інфляції, низької швидкості
виконання розрахунків та використання підроблених платіжних
документів.

Можна без перебільшень зробити висновок, що впровадження СЕП підняло банківську індустрію України на якісно новий рівень.

Існуюча система електронних міжбанківських розрахунків ціл­ком задовольняє сьогоднішні потреби економіки України. Це, зок­рема, довів і досвід проведення грошової реформи в серпні-вересні 1996 р., коли у зв'язку із впровадженням нової національної валюти обсяг міжбанківських розрахунків збільшився в 2—З рази і висува­лися підвищені вимоги до швидкості та регламенту виконання пла­тежів. СЕП успішно виконала поставлені перед нею в цей час зав­дання. Так, ЗО серпня 1996 р. СЕП було оброблено платежів на суму понад 500 трлн крб. Це стало переконливим підтвердженням пра­вильності стратегічного вибору НБУ щодо створення електронної платіжної системи країни.

СЕП постійно розвивається з метою підвищення надійності її функціонування, розширення спектру послуг банкам — учасникам СЕП, розвитку бухгалтерської моделі.

Одночасно зі створенням СЕП комерційні банки активно розроб­ляли і впроваджували системи автоматизації внутрішньобанківської діяльності (так звані програмні комплекси «Операційний день бан­ку» (ОДБ)). Це — програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслугову­вання рахунків клієнтів тощо). Одним із завдань таких систем є, зок­рема, автоматизація обігу платіжних документів усередині банку та обмін електронними платіжними документами з СЕП.

Оскільки СЕП дала змогу практично уникнути затримання пла­тежів на міжбанківському рівні, для комерційних банків та їхніх клієнтів стало доцільним використання систем «клієнтбанк» для розрахунків у електронній формі між клієнтом банку та банком.

Деякі банки, що мають розгалужену систему філій, для здійс­нення розрахунків у електронній формі між своїми філіями створю­вали власні платіжні системи, так звані внутрішньобанківські платіжні системи (ВПС). Це — програмно-технічний комплекс з власними засобами захисту інформації, який експлуатується комер­ційним банком або об'єднанням банків і здійснює розрахунки між установами цього банку (об'єднання) та, можливо, іншими банків­ськими установами поза межами СЕП.

Створення ОДБ та ВПС відбувалося паралельно зі створенням та розвитком СЕП. Національний банк України практично не обмежу­вав діяльності комерційних банків щодо створення таких систем, контролюючи лише узгодження їх функціонування з СЕП.

Ще одним способом виконання міжбанківських розрахунків в Україні є встановлення між комерційними банками прямих кореспон­дентських відносин, яке здійснюється з метою прискорення розрахун­ків. Враховуючи, що на території України діє система електронних міжбанківських розрахунків НБУ, учасниками якої є всі комерційні банки та яка практично задовольняє потреби банків у цій сфері, прямі кореспондентські відносини між банками України встановлюються як виняток. Цей виняток може бути пов'язаний зі специфікою проведен­ня банківських операцій, що мають постійний характер. Наприклад:

— під час здійснення операцій з продажу та купівлі валютних
коштів на Міжбанківській валютній біржі;

— під час розрахунків між банками за операціями, що мають по­
стійний характер та великі обсяги.

Щоразу дозвіл на встановлення прямих кореспондентських від­носин надає Національний банк України, за наявності обгрунтуван­ня банками доцільності цього.

Платіжна система України складається на поточний момент з та­ких компонентів:

— система електронних міжбанківських розрахунків Національ­
ного банку України;

— системи автоматизації роботи банків (програмні комплекси
«Операційний день банку»);

— внутрішньобанківські платіжні системи;

— системи «клієнт—банк».

На стадії розроблення перебувають такі компоненти СЕГО:

— система масових платежів з використанням карток.
Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися:

— засобами системи електронних платежів Національного банку
України (СЕП НБУ);

— засобами власної внутрішньобанківської платіжної системи
(ВПС);

— через встановлення прямих кореспондентських відносин між
комерційними банками.


Книга: НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА. Частина 1. А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна

ЗМІСТ

1. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА. Частина 1. А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна
2. ВСТУП
3. РОЗДІЛ 1 НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ -ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК ДЕРЖАВИ. ЙОГО РОЛЬ У СИСТЕМІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ. 1.1. ВИНИКНЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНИХ ЕМІСІЙНИХ БАНКІВ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЇХ СТАТУСУ
4. 1.2. СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ І ЙОГО СТАТУС
5. 1.3. ФУНКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ
6. 1.4. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ
7. 1.5. ФІНАНСИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ
8. РОЗДІЛ 2 ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА. 2.1. СУТЬ ТА РОЛЬ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ
9. 2.2. ІНСТРУМЕНТИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ
10. 2.3. ПОЛІТИКА ОБОВ'ЯЗКОВИХ РЕЗЕРВНИХ ВИМОГ
11. 2.4. ПОЛІТИКА РЕФІНАНСУВАННЯ
12. 2.5. ПОЛІТИКА ВІДКРИТОГО РИНКУ
13. Розділ 3 ОРГАНІЗАЦІЯ ГОТІВКОВОГО ГРОШОВОГО ОБІГУ. 3.1. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ -ЦЕНТР ГОТІВКОВОГО ОБІГУ
14. 3.2. РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ГОТІВКОВОГО ОБІГУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ І В ОРГАНІЗАЦІЯХ
15. 3.3. РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ГОТІВКОВОГО ОБІГУ В КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ
16. 3.4. ЕМІСІЙНО-КАСОВА РОБОТА УСТАНОВ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ
17. 3.5. ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ОБЛІК КАСОВИХ ОБОРОТІВ БАНКІВ
18. 3.6. ОРГАНІЗАЦІЯ ІНКАСАЦІЇ ГРОШЕЙ ТА ПЕРЕВЕЗЕННЯ ЦІННОСТЕЙ НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ
19. РОЗДІЛ 4 КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ МІЖ НБУ І КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ. 4.1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ КРЕДИТІВ, ЩО НАДАЮТЬСЯ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКАМ
20. 4.2. ЕВОЛЮЦІЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН НБУ З КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ
21. 4.3. РЕФІНАНСУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ З ДОПОМОГОЮ ПРОВЕДЕННЯ КРЕДИТНИХ АУКЦІОНІВ
22. 4.4. РЕФІНАНСУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ ПІД ЗАСТАВУ ДЕРЖАВНИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
23. 4.5. ДОСВІД ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН З КРЕДИТУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
24. РОЗДІЛ 5 ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ. 5.1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ І НЕОБХІДНІСТЬ МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ
25. 5.2 КЛАСИФІКАЦІЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ
26. 5.3. ЕВОЛЮЦІЯ МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ В УКРАЇНІ
27. 5.4. СИСТЕМА ЕЛЕКТРОННИХ ПЛАТЕЖІВ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ
28. 5.5. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПЛАТІЖНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
29. РОЗДІЛ 6 НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ -ФІНАНСОВИЙ АГЕНТ УРЯДУ. 6.1. ОБСЛУГОВУВАННЯ ВНУТРІШНЬОГО ДЕРЖАВНОГО БОРГУ
30. 6.2. ОБСЛУГОВУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ
31. 6.3. КАСОВЕ ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ
32. РОЗДІЛ 7 ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА КОНТРОЛЬ. 7. 1. ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА ЯК ОСНОВА ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ І КОНТРОЛЮ
33. 7. 2. СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ
34. 7. 3. КЛАСИФІКАЦІЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
35. 7. 4. КУРСОВА ПОЛІТИКА НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ
36. 7. 5. ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ЗОЛОТОВАЛЮТНИМ РЕЗЕРВОМ КРАЇНИ
37. 7. 6. РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ ПОТОЧНИХ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ
38. 7. 7. РЕГУЛЮВАННЯ НБУ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ, ПОВ'ЯЗАНИХ З РУХОМ КАПІТАЛУ
39. 7. 7. РЕГУЛЮВАННЯ НБУ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ, ПОВ'ЯЗАНИХ З РУХОМ КАПІТАЛУ
40. 7. 8. ПОВНОВАЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ У СФЕРІ ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate