Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Викладати мову – це означає, передовсім, прищеплювати любов до мови. / Максим Рильський

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: ЛІНА КОСТЕНКО / Вибране


замовнику зручніший ремісник.

Старий

Чого ж ти не сказав йому: «Паскудо,
мені не треба ті нещасні скудо!»
Ти ж власним коштом більше оплатив,
Зого ж ти їх тоді не всовістив?

486

флорентієць

Я гордий був. Принаймні хоч гордині

ніхто не сміє збавити людині.

І потім, я ще жив не у нестатках.

Я мав куди подітись від образ.

Мій дім стояв у лоджіях і в ґратках.

У мене був домашній дикобраз.

Я міг собі дозволити дозвілля,

себе ще не призводячи до скрут,

півроку роздивлятися сузір'я,

два роки заморожувати ртуть.

У мене був мій говорящий ворон.

Мій час життя у вічності тривав.

Я міг неквапно працювать над твором,

а потім твори друзям роздавав.

Був невідлюдний. Добре грав на лютні.

Життя було безпечне і легке.

Старий

Чого ж ти не подумав про майбутнє?

Флорентієць

Чи міг я думать, що воно таке?!

В примарнім крузі місячного світла —
такий трагічний у своїй самотності —
сидить на лаві Рустичі, старий.

Спалахують суцвіття фейєрверків, сніп кольорових
іскор над юрбою. Невтримний шал веселощів і свята.

Уся в гірляндах пишна колісниця. На ній стоїть
прекрасна Маріелла, вона шпурляє квіти у горбу.

Торкає струни ттотні Флорентієць,

і дев'ять

карнавальних

флорентійок —

ті ж самі музи, але вже інакші,

як хризантеми в карнавальних масках,
в тимпани б'ють, оточують, танцюють,
все далі відтісняють Флорентійця.

Флорентієць

(і весело, і трохи винувато)'

Флоренція любила карнавали.

Я флорентієць, я любив їх теж.

487

Старий

О ви, що стільки часу змарнували
на фейерверки з флорентійських веж!
На ваші п'яні гульбища, бенкети,
де кожен з вас пишався, як індик,
де ваші запопадливі поети
наввипередки славили владик!

Флорентієць

(награючи на лютні, мов не чує)

О Маріелла, Маріелла, Маріелла!

Старий

(у намаганні якось буть почутим,

зіп'явсь на лаву, в пароксизмі гніву)

Спиніться, схаменіться, в гупотінні
не чуть, як наближається біда!
Вже вас яемас. Вже на ваші тіні
розлив бокал кривавий тамада.

Я вам кажу. І час такий настане.
Хто що посіяв, той те і пожне.
Флоренція болить. Флоренція повстане.
Флоренція тиранів проявне.

Вона змете палаци їхні й замки,
вона такий утне їм карнавал,
що тільки чорт знайшов би там уламки
од жаху перекошених дзеркал!

Чи ви тоді отямитесь прозрівши?
Вином не ска даму чуйте уми!
Бо згинете, Флоренцію призвівши
до голоду, усобиць і чуми!

Я вам кажу. Я вас молю. Я прошу.
О, схаменіться, поки ще живі!
Ви казитесь, ви тонете в розкошах.
Волаю вам — потонете в крові!

Голоси

(обурені, з танцюючого натовпу)

А це ще хто? Хапай його за поли!

Чого він тут, тягни його униз!

Ти що, як тінь ченця Савонароли,

над безтурботним натовпом навис?!

438

Флорентієць

(наспівує і награє на лютні)
О Маріелла!

Старий

Боже, він не слуха!

Його робітня пилом принада.

Флоренції загрожує розруха,

а він на карнавалах пропада!

Він з ними їхній. Деспоту в догоду

зліпив аж кілька непристойних пйд.

Одне із двох — або люби свободу, «
, або залеж рід милості владик!

Чого ти тут? Ти — Рустичі, ти = брила*
На що марнуєш дар свій і літа?
Не дай собі яадборкувати крила,
тебе ж погубить вся ця суєта!

Лоренцо був, а ці вже — не Лоренцо.

Вони, як гусінь, об'їдять Флоренцію.

Ти робиш те, що прагне їх пиха.

Вона у них до істини глуха.

Ти думаєш; що хист твій невичерпний?

Ти ліпиш сніг.

Флорентієць

Та згинь, кажу, мано!

Старий

Всіх пиятик незмінний виночерпій,
ти чуєш — скреготнуло твоє дно!

Флорентієць

Ти не турбуйсь, там вистачить на дні ще.

Старий

Такий талант, ти міг би вразить світ!

Флорентієць

Тобі тепер зі старості видніше,
що слід мені робити й що не слід.

Старий

Чи ж довго буде молодість тривати?
А ти її розтринькав не на те!

Флорентієць

(підспівує і награє на лютні)

«Троянду треба рвати, ноки вона цвіте!»

489

Старий

Хіба митцеві місце серед зборищ?
Спинись. Подумай. Не жадай хвали!

Флорентієць

Старий, колись усе це договориш,
десь іншим разом, бо нема коли!

Старий

Коли танцюють музи тарантелу,
чи обертом не піде голова?

Флорентієць

Створив я мармурову Маріеллу.
Та більше до душі мені жива!

(Підставив руки — прямо з колісниці

йому в обійми впала Маріелла.

Вона сміється і танечним кроком веде його

у танець за собою. Вона струнка, прекрасна

і жагуча. Це досконалий образ флорентійки.

«О Маріелла, лілія Тоскани!»— наспівув і грає

Флорентієць).

Старий

Куди ж ти йдеш? Невже ти йдеш з юрбою?!

Флорентієць

Я цілу ніч гулятиму! Уп'юсь.

Старий

(раптово з ніжністю)

Люблю тебе, милуюся тобою!

Флорентієць

А я тебе ненавиджу, боюсь.

Тьмяніє пишне древо фейерверка.
Мітлою Чортик підмітає квіти.
/ дев'ять муз у масках карнавальних
відходять, озирнувшись на Старого.

Старий сидить, похилений, на лаві.
Десь плюскіт весел в темряві і тиші.
Нечутно повернувся Флорентієць,
спостерігає сумно звіддалік.

Флорентієць

Яка самотність! Монастирські мури,
Чиїсь надбиті плити у траві.

490

Ці ванною заляпані скульптури,
котрі вночі говорять, як живі.
Жаринки зір з небесної жаровні.
І той чернець, що веслами гребе.
І чорний хрест під місяцем уповні,
І цей старий, що згадує себе...

Дожив. До себе відчуваю жалість.

«В останній тузі»,— як сказав Катулл.

Колись мені, ще в юності, ввижалась

тінь Данте у Саду Скульптур..
Він теж сидів, похилений, на лаві1,
додолу руки звісивши бліді,
але ж безсмертний у всесвітній славі!..
(Жест розпачу і туги в бік Старого).

Себе — таким — я уявляв тоді?!

Старий

Ось і говориш із старим тепер ти.

Флорентієць

Вже маю час. Минувся мій розгул.

Старий

«Чи я не забарився вмерти?»-*
Хто це сказав?

Флорентієць

Здається, теж Катулл.
(Стих плюскіт весел.
Лунко впало яблуко.
Десь вдалині загавкали собаки).

Старий

Доплив чернець.
Флорентієць

Не був же я нездарою!
Старий

О, стрепенуло крильцями пташа.
Флорентієць

Що там за муром?
Старий

Круча над Луарою.
Флорентієць

Це скрикнув сич?

Старий

Або чиясь душа.

491

Флорентієць

0 Маріелла! Плакалось, грішилось.

1 кожен з нас колись на світі був,

Старий

Вона при хворій матері лишилась.
А я поїхав. Я її забув.

Флорентієць

Ти не забув. Ти думав, що забудеш.
Ти у Парижі мав їх не одну.

Старий

Мовчи, бо в серці знов її розбудиш!

Флорентієць

Вона померла. В голод, у війну.
Будинок їхній над рікою Арно
потроху зносять води прибутні.
А ту скульптуру, Маріеллу з мармуру,
десь вивезли. Вона на чужині.
Вони її украли, безборонну.
Якийсь ландскнехт повіз як сувенір.
Або продав якомусь там барону
твою любов, твій безіменний твір.

Старий

Як я різьбив ті риси дивовижні!
Було натхнення схоже на екстаз.
Я вже й пізніше, при дворі, в Парижі,
шукав її у мармурі не раз.
Усе було — і молодість, і сила,
і спокій, і достаток, і хвала.
Але вона вже більш не осінила,
вона до мене більше не прийшла..,

Флорентієць

Так на таланті зрада окошилась.
Ти Маріеллу кинув у біді.

Старий

Але ж вона при матері лишилась!

Флорентієць

А хто була Флоренція тобі?

Старий

Флоренція? В якому одкровенні
пізнав правду стомлена душа?

492

Чи Данте, що похований в Равенні,
хоч сумнів щодо цього полиша?

Вона його судила, і цькувала,
і змусила вмирать на чужині.
Жорстока, невблаганна і лукава,
вона була як мачуха мені!

Флорентієць

Чого не скажеш в гніві благороднім?
Та муки Данте більші за твої.
А все одно й на камені надгробнім •
він називає матір'ю її!

Старий

Вона його посміла проклинати.
Він був нелюбий, як усі митці.

Флорентієць

Цькувала не Флоренція, не мати,
а міста самоназвані отці.
О ті страшні, розбещені, погані,
усіх віків вельможні старигані!

В якій лиш не з'являлися личині,

який лиш бруд не мали на руках!

Вони помруть, а наслідки злочинні

відлунюють ще довго у віках.

На риштуванні Чортик позіхнув і, опустивши дзеркальце
блискуче, затарабанив ратичками стиха об дерев'яні ребра
риштувань.

Чортик

Обридло зайчики пускать, перепочину,

а то ще хтось пошпурить кирпичину.

Та й взагалі, признатися, мені

людські страждання все-таки нудні.

Я все вже бачив і до всього звик.

Усе це суєта і від лукавого.

Щось дуже темно.
(Хукнув і протер блискученький уламок об коліно),

О, жіночий крик!

Ану погляньмо, це вже щось цікавого.

([Висвітлює дерева у саду,

де в глибині між статуями раптом майнула

біла постать у туніці).

493

Прекрасна жінка

(простягає руки, у неї голос як антична флейта)

Іду, іду, чекай мене в саду!

Ти де, ти де, в якому ти вигнанні?

О милий мій, нічого, я знайду.

Де ж ти подівся, Рустичі, Джованні?!

Флорентієць

(назустріч їй розкрив свої обійми,

змахнувши крилами лілового плаща)

Я тут. Я жду. Мене вже навіть два.

Ти в плесі ночі біла, як латаття.

О Маріелла з мармуру! Жива?!

Про що мене ти хочеш розпитати?

Як я любив? Як згадував той час?

Як мріяв я хоч вісточку дістати!

Старий

О Маріелла! Вже немає нас.

Ти що, прийшла моїм надгріб'ям стати?

Прекрасна жінка

(з жахом відсахнувшись, розгублено питає Флорентійця)

0 мій коханий, хто він, цей старий?
В його очах печаль така нестерпна!

Флорентієць

Він — Рустичі, котрий тебе створив,
щоб ти була у камені безсмертна.

Прекрасна жінка

(тихо підійшла, поцілувала у чоло Старого)

Це ти, Джованні? Плащ твій не ліловий.

Лице твое спустошене й сумне.

Старий

Облиш мене. Твій дотик мармуровий
уже в мені не воскресить мене.

{Прекрасна жінка ніби заточилась,

руками затуляючи обличчя, і, ставши на коліна,

скам'яніла).

Чортик

1 хто вона йому, кохана чи жона?
Така красуня й мертвому присниться.
Ото біда, сполохав кажана.
Світанок скоро, треба буде змиться.

494

(Наводить світлий промінь на Старого).
Ану, цікаво, що він там шепоче?

Старий

(долоні склавши, наче для молитви)

Сан-Марко, Сан-Джованні, Санта-Кроче.

О Фіоренца, щастя моє, горе!

Санта-Марія дель Фіоре,

Санта-Марія дель Фіоре!.,

Чортик

Дивак старий, чи випив двісті грамів?
Шепоче назви флорентійських храмів.

Старий

Сан-Спїріто, Сан-Сальві, Сан-Мньято,

Сантіссіма Аннунціата.

Лунгарно, Арно... чи прожив я марно?

Чортик (здивовано)

Шепоче річку!

Старий

Арно, Арно, Арно!
Етруська пристань, лілія долин.
Долинь до мене здалеку, долинь!
О Фіоренца, щастя моє, горе!
Санта-Марія дель Фіоре,
Санта-Марія дель Фіоре...

Флорентієць

(скорботно нахиляється над ним)
Ти молишся?

Ти молишся.

Молись,
А ти ж покинув все оце колись,

Старий

Я не один. Не я один. А Данте?
Він теж молився іншим небесам.

Флорентієць

О, не порівнюй, Данте був вигнанець.
А ти втікач. Ти сам покинув, сам!

Старий

Я вже не міг, уже не мав я змоги
терпіти всі ці війни та облоги,

495

Ці сутички, то голод, то чуму,

коли не знані, хто за що й чому.

Все гризлися, усе когось бороли.

Хіба я проти істини грішу?

Я обгорілий труп Савонароли

із юності у пам'яті ношу!

Ми тільки й знали — страти, індульгенції,

республіка, монархія, чума.

Та я усе зробив би для Флоренції,

але ж умов для праці там нема!

Бо що створити можна в одурінні

у цих капканах герцогських столиць,-

то прославляй синьйора Содеріні,

то знову перед Медичі стелись.

Я ж другом був великого да Вінчі,

я ж вчився в знаменитому Саду!

Я ж народився, щоб творити вічне,

аж поки сам у вічність перейду.

Я ж був готов за стіни ті вмирати,

але не міг там жити навідріз,

як ще один германський імператор

нам ще одного Медичі привіз!

Флорентієць

Між іншим, дехто вибирав не втечу,
хоч міг так само звіятись, втекти.
Буонарроті захищав фортецю.
Чи, може, він бездарніший, ніж ти?

Старий

Буонарроті інший. Він подвижник.
На ньому все, оскільки він Атлант.
А я хотів свободи хоч на тиждень,
я так боявся змарнувать талант!
Мені огидні всі оці баталії,
я задихаюсь, коли щось горить.
В цій на шматки розтерзаній Італії
я вже не міг ні жити, ні творить!

І я пішов, я виїхав, я згоден

був до Парижа пішки добрести.

І тільки згодом, тільки згодом, згодом

я озирнувся на оті хрести.

Душа стомилась піднімати брили.

Мені б забути всіх уже і все!.,

496

Та тільки там... до отчої могили...

чи хоі хто-небудь квіти принесе?
Свойого неба не замінить жодне.
Без тих коханих обрисів і рис
я почорнів, як дерево жалобне,
в чужій землі усохлий кипарис!

Мого життя лишилося на денці.

І рад вернутись, та нема вже сил...

Флорентієць

Ти молодість залишив у Флоренції.
Вона поплаче біля тих могил.

(Сутемні статуї, печально склавши руки,
неначе тихо моляться в саду,— магічним сяйвом
висвітлена кожна).

Старий

Скажи, а де тепер Буонарроті?

Флорентієць

Живе у Римі. Має свій куток.
Згорбатів у труді, посивів у скорботі,
а людям чорно в роті од пліток.

Старий

Про нього завжди. Важко жить гіганту.
Усе хтось ляпне брудом з-під копит.
Бо хто не має власного таланту,
того присутність генія гнітить.

Флорентієць

Якби він, звісно, якось легше жив,
за кардинальську шапочку служив
чи хоч вдавав догідника, смиренця,—
а так його вже мають за шаленця.

Ти поки вів тут бесіди достойні,
він взагалі балакати одвик,
на пустирі Воронячої Бойні
купивши дім подалі од владик:

Він захищав республіку. При ній
фортеці зводив, щоб жила Флоренція.
Коли ж настала влада тираній,
він скам'янів. Він сам уже фортеця.

17 л. в. Костенко 497

Він вже старий. Він дихає на ладан.
Він пережив облогу і чуму.
А дух його нікому не підвладен,
його талант покірний лиш йому!

Старий (із заздрістю)

Мабуть, створи-и-ив!

Флорентієць

А міг створити втричі І
Невільник він в лавровому вінку.
Всі так і ждуть, щоб він їх возвеличив,-
самих лиш пап вже кілька на віку»
Не встиг зробити Юлію гробницю,
вже папа Лев підняв свою десницю.
А там Климент,— і спробуй всім потрафить.
То Медичі, то Борджіа й Караффи.

В його душі республіка болить.
Він чує скрізь холодний подих пустки.
Де в бронзі треба деспота одлить,
там генії зникають, як етруски.

Біда служить володарям земним.
їм не потрібні сни його пророчі.
Усе життя крізь дні його і ночі
гробниця папи гналася за ним!

Старий

От бач, от бач, а я од цього втік,
бо я не міг душею покривити.
Мене прийняв і прихистив мій вік
король Франціск, мій друг і покровитель.

І, переживши дома хтозна й що,
утікши з дому до чужого краю,
я в ньому покровителя знайшов,
в житті якому рівного не знаю І

Од нього я, зболілий від образ,
почув надійне слово оборони,
що мій талант заблисне, як алмаь
його до муз прихильної корони.

Флорентієць

Але ж ти не помітити »е міг,
як полум'я відсвічує в алмазі!

498

Старий

Ти розумієш, він палив своїх,
а я у нього підлягав повазі.

О, як мене він приязно зустрів!
Мисливець, красень, набакир корона.
Він поважав художників, майстрів,
у нього при дворі було їх цілі грона.
Були поети й музиканти там,
цвіли гірлянди преціозних дам.
Усіх країв зацьковані вигнанці
могли зустрітись в танці і в альтанці. *
Була це просто золота пора
для музики, для пензля і пера.

Це після наших вічних колотнеч,
де завжди попіл змішаний з землею
ще з тих часів, як древньоримський меч
підсік етруську царствену лілею!

Флорентієць

Але у тій жасминовій альтані
хіба не пахло димом на світанні?

Чи там у вас вважалось за чесноти —
дивитись, як палають гугеноти?
Хіба і досі в пам'яті не стогне ще
оте жахливе протестантське вогнище
в той день, коли ти в'їхав у Париж?

Старий

Пе*ге лиш те, в якому сам гориш.
Я пекло мав своє на батьківщині,
Велика річ — прихильність короляї
Я тут забув підозри безпричинні,
піднявся до почесного щабля.

Це був король великої душі.

Він на мистецтво іклами не клацав.

Не те, що наші скнари й торгаші,—

він дав мені утримання й палаццо.

При ньому я, не знаючи турбот.,.

Флорентієць

Прожив спокійно дев'ятнадцять год.
І що ж створив ти, мавши той дворець,
Джованфранческо Рустичі, митець?

17*

499

Старий

Зробив камею, королю присвячену.
Фігурку для алеї Фонтенбло.
Так, тутті-фрутті, всяку всячину,
на щось велике часу не було.

Але вже потім, під кінець, повір,
я міг створити вікопомний твір!

Король довіру виявив мені —
звелів його воздвигнуть на коні.
У ореолі величі і влади,
на віки вічні, як митці Еллади!

Я приступив, не гаючи ні дня.
Насамперед я виліпив коня.

Бо я любив ліпити коней змалку.
Тосканець я, лежить до них душа.
Ще коли вчився у садах Сан-Марко,
мій перший твір був — бронзове Лоша.

Було ще й потім стільки, що й забув,
І8 мармуру, із бронзи й порцеляни,—
уже б їх можна випустить табун
на передгір'я сонячні Тоскани.

Але такого довелося вперше.

Я глину м'яв і грів у пальцях віск.

Бо це ж той Кінь, де мався бути вершник

Його Величність сам король ФранціскІ

Це ж не якась кульгава конячина,
що возить камінь із гірських кар'єрів.
І не арабський огир сарацина,
і не квадратні коні кондотьєрів.

Я ще не знав, якого мені треба.
Шукав натуру, гідну для взірця,—
від гордих коней колісниці Феба
до племінного в стайні жеребця.

Я їх вивчав, гру м'язів, хід ногами.
Мій власний твір ввижався вже мені

500

у блиску золотої амальгами —
як Марк Аврелій в Римі на коні!

Он подивися, що то був за Кінь,
яка від нього велетенська тінь!
Віддалеки, у відсвітах багаття, з'являється —
то слабше, то чіткіше — величний силует Коня
на постаменті.

Навколо — дев'ять преціозних дам
ведуть повільний вишуканий танець,

і страусові пера, як туман,
похитуються в такт, підсвічені багряно.

Флорентієць

Велика тінь, бо полум'я яскраве.
Смолисті дрова, гарно палахтять.
Так там були хоч війни, хоч заграви,
а тут же гугеноти гуготять!

Тут музи вже затягнуті в корсажі.

Але підошви в попелі і в сажі.

Чортик (єхидно)

Утік, здається, в місце підходяще,

бо тут було освітлення ще краще.
(Перестрибнув по дошках, щоб видніше).
; Як у світильні обгорілий ґнотик,

уже ледь-ледь чорніє гугенотик!

Один Святий із трьох камінних статуй
старечим рухом раптом нахилився
і запустив у нього яблуко. Той зник.

На постаменті — королівський Кінь.
Придворні дами рухаються в танці,
мов кришталеві келихи довгасті. Голівки — наче
виплекані квіти, що у росі коштовностей ряхтять.

Флорентієць

В садах Лоренцо музи були інші.
Придворні музи — це вже наслання.

Старий

Та почекай, іще ж я не закінчив.
Ти не на них — дивися на Коня!

Флорентієць

Кінь, справді, гарний. Ну, чого ж ти стих?

501

Старий

Коня створив я, вершника не встиг.
Уже була і форма для лиття.
Король помер, зчинилось сум'яття.

І я, що був при ньому у фаворі,
враз опинився жертвою сваволі.

Новий король хотів нового твору.
Віддав палац мій іншому синьйору.
Закликав майстра для нових скульптур;
мене, старого, витуривши в Тур.

А кінь мій, кінь, в могутніх м'язах руху,
стоїть десь на задвірках серед брухту.
Тепер його єдині верхівці —
паризькі голуби і горобці.,.

(Зненацька тріск і скрегіт — Флорентієць, із
риштування виламавши дошку, в страшному .
гніві різко розмахнувся — аж із Коня спурхнули
горобці).

Чортик

(уламком дзеркальця шліфує свої кігті)

Гай-гай, маестро, чи не пізно трошки?

Було б раніш виламувати дошки.

Тепер шпурляйся хоч і навсібіч —

це вже на дрова в монастирську піч.

Старий (розбитим голосом)

Я натякав новому королю,

що я його у бронзі віділлю.

Адже він попереднику рідня,

то як Франціска вже нема живого —

чому б на того самого коня

не посадити вершника нового?

Він як пе чує. В погляді зима.

Я зрозумів, що вже мене нема.

Що тут мій кінь нікому вже не треба.

Що Маріелла кличе мене з неба.

Що я минув, що я уже не вгідний,

і тут чужий, і там уже не рідний.

І от сиджу, як тіпь себе самого,—

такий кінець життя мого земного*

ЗД2

Флорентієць

(з гірким докором, майже крізь ридання)

Ти ж був один з блискучої плеяди!

Життя було до тебе не скупе.

То як же так?! І хто з вас кого зрадив

ти свій талант чи твій талант тебе?

І що ж тепер? Якби ж було знаття!
Я ж міг створити незабутні речі!
На що ж потратив я своє життя?!

Старий

На риштування біля порожнечі.

Самий лиш постамент у відсвітах багаття.
Коня немає, він уже розтав.
Десь піб півень по той бік Луари.
Чкурнув зі сходів Чортик в бузину.

/ дев'ять преціозних дам —
придворних муз, затягнутих в корсажі,—
повільно дотанцьовують гавот.

Флорентієць

(зіщулено і безпорадно спершись
на виламану дошку з риштувань)
Як тісно в пам'яті сторіч!
Як рідко зводяться титани!
Створити річ,
створити річ,
котра ніколи не розтане!
Це був життя мого девіз,
мій сніп ілюзій іскрометних.
І що ж із цього я довіз
на ці останні кілометри?

Старий

(з безмірним жалем, стомлено і тихо)

На що мій труд пішов потрійний?
І що я створював щодня?
Кому на світі був потрібний
той постамент того Коня?

Чи так би шлях мій завершився?
Душа б зазнала цих тортур,

503

якби на світі десь лишився
мій Сад Нетанучих Скульптур?!

Флорентієць

На це немає індульгенції.
Велика доля не збулась.
Ти обійшовся без Флоренції.
Флоренція без тебе обійшлась.

Старий

Та краще б я був осликом у долині Арно,
ніж так прожить безслідно і нездарно!
Та краще б я в палючому промінні
убогу землю потом поливав!
Та краще б я овечок на камінні,
як Джотто у дитинстві, малював!

Кому тепер слова мої прощальні?
О, як мені їх тяжко вимовлять!
Хреститель флорентійської хрещальні,
благослови прийдешніх немовлят!

Хто пригадає, хто мене оплаче?

Кому я рідний тут на чужині?

Я, що створив надгрібок над Боккаччо,—

чи буде хоч горбочок по мені?!

Флорентієць

(відкинув дошку, з гіркотою, з гнівом)

Чого ж покинув ти Флоренцію?

В які повіявся світи?

Де ти хотів собі свободу,

нічим не сковану, знайти?

Усі володарі — Прокрусти.

Твоя душа по той бік Апеннін,

де навіть стіни викладені рустом —

закам'янілим іменем твоїм!

Де на порталі, вище брам і веж
твого стокрот розтерзаного міста,
стоїть твій твір у відблисках пожеж,
а ти тут ліпиш коники із тіста!

Старий

(з розпачем)

О Фіоренцо, мати моя мила!

,Чого я тут, поклич мене, верни!

504

Я — Рустичі, я — рустика, я — брила.
Я хочу спати під твої терни!

Флорентієць

Ти ж сам пішов,

чого ж тепер ти ремствуєш?
Палаццо мав, тепер цей божий дім,

Старий
(руками ловлячи повітря, як сліпий)

Скажи мені, в який тут бік Флоренція?

Флорентієць

Уже у бік безвиході. Ходім.

ДІЯ III

Сад по коліна в білому тумані. Кують світанок моло*
точки птиць.

З'являються невиспані ченці, у чорних рясах — як ру-
хомі тіні. Один — із фоліантом під пахвою.

Перший монах

Ну, вже отут. Усі ще сплять. Дограєм.

Другий монах

Ні, трохи далі. Знов хтось переб'є.

Перший монах

Що за життя? Отак і повмираєм,—*
все хтось дограти в шахи не дав.

Другий монах

А що ж ти зробиш, коли гра запретна?
Абат казав, що вгодна сатані.

Перший монах

Чкурнем у ліс?

Другий монах

Дак брама ще заперта.

Перший монах

6 незапретна дірка в бузині.

Другий монах

(оглянувши себе критично по периметру)

Це не для нас. Вживаєм дужо страви.

Перший монах

Ну, спробуй, ну!

505

Другий монах

Якби ж то я проліз!

Перший монах

(руками прогорнувши бузину)

А там диви, які високі трави!

Який густий і несходимий ліс!

Туман у кручах... і луги... і стежка...

Яке село по той бік вдалині!

Отож він — шась! Хіба за ним устежиш?

Велике діло — дірка в бузині.

Другий монах

Давай сюди, оно густіші віти.
Дограєм хутко. Де твій фоліант?

Перший монах

Але чому розсипані тут квіти?
У нас в саду нема таких троянд.

Другий монах

А й справді, глянь, ще навіть не зів'яли.
І лілія. І пахне. Ну й діла!

Перший монах

Колись ми у Флоренції стояли,
там отака в гербі у них була.

Другий монах

Ти звідки знаєш? Ти бував у битвах?
Ти воював? За кого з королів?

Перший монах

Ні. Я чернець. Я хоронив убитих.
Святий Мартин жаліти всіх велів.

Другий монах

То гардий герб, якщо на ньому квітка.

Перший монах

Вона давно вже скупана в крові.

Другий монах

Але оця, посеред саду, звідки?!

А що ото блищить у кропиві?

Ой, знак лихий,— то дзеркальця уламок.

Чого він тут, між яблунь і між слив?

Закинуть треба. Хто тут був під ранок?

Ні, не дістану, руки пожалив.

506

Перший монах

Та кинь його! Постав свічу в каплиці.
Який туман піднявся з низини!
Тут, може, ті луарські чарівниці
вночі кисіль варили з бузини.

Другий монах

А де старий? Бувало, сторожує.
Було б не зайво завести і пса.
Наш монастир із кручею межує,
тут можуть бути різні чудеса.

Хтось уночі малину поколошкав.
На риштуваннях сходи поваляв.
Ти бачиш — повиламувані дошки,
хтось уночі тут дошками шпурляв!

Що тут було? Які нічні події?
Чи сили зла вчинили цей погром?
Чи привиди блукали? Чи злодії
проникли в сад ділитися добром?

Перший монах

Та це нічні пригоди Домініка,
робив з чортами місячний пікнік.

Ну, так і є. Диви, шматок туніки!

(Сміється).

Невже котрусь ловив? Ну, брат, ну, Домінік!

Другий монах

Давай заляжем біля того лазу,
підстережем та й схопим за рукав:
ага, попався! Присмиріє зразу.
Щоб нам за шахи більш не дорікав.

Перший монах

А далі що? Покличемо абата?

Другий монах

Ні, лиш злякаєм. Щоки як надму!

Перший монах

Коли ти так заліг підстерегти собрата —
то чи, бува, не заздриш ти йому?

Другий монах

Ну, Бог із ним. Хай жде на божу кару.
А ми ще зробим декілька ходів.

507

Ще поки він перепливе Луару!

То де ж старий, що завжди тут сидів?

Перший монах

В коморці теж, я йшов, його немає.
Розтанув, щез, так наче й не було.
Такий був добрий дід, сидить собі, дрімав.
Нещасний чоловік, самотній був вело.

Другий монах

А ти, а я... Чи він такий тут перший?
Ми всі прийшли, щоб тихо проминуть.

Перший монах

Не дай Господь, ні живши так, ні вмерши,—
нема кому старого й спом'януть.

Другий монах

А може, він і сам у цьому винний?
У чомусь винні завжди ми самі.
Що б життя? Це — проминання тіней.
Так у святому сказано письмі.

Перший монах

А хтось казав, що бачив його в славі.
Ще говорив там про якісь сади.

Другий монах

То, може, шахи розкладем на лаві,
якщо старий тут більше не сидить?
(І раптом перелякано спинився —

за клаптями летючого туману
помітив мармурову Маріеллу,
що мов надгробний пам'ятник стоїть).

А це ще що?І Мир-мур-мар-мрова...
Мана... мене... о Господи!., спокут...
Іди сюди, тут жінка мармурова!
Ой, гріх який, і звідки вона тут?!

Перший монах

Ну, я тобі скажу, ти не монах, ти містик.
То жінка, то чорти, то в кропиві те скло.

Другий монах

Ми ж грали в шахи ось на цьому місці.
Але її тут вчора не було!

508

Перший монах

Книга: ЛІНА КОСТЕНКО / Вибране

ЗМІСТ

1. ЛІНА КОСТЕНКО / Вибране
2. дерева, люди, вулиці, мости... Валізу віршів привезти з собою...
3. думку твою підгинало й калічило. Висока думка в'юнитись не...
4. Природа мудра. Все створила мовчки. Росинку поту втерла на...
5. лише ази! — ні грана досконалості, Ти, незглибима совісте...
6. Між тисячі дзеркал жахаєшся — невже?! Хто так спотворив...
7. І жодного разу — вдруге. Скільки років кохаю, а...
8. То ж не була вузесенька стежина. Там цілі юрми сунули...
9. зсі наші кроси крізь тунелі проса і всі наскоки на сусідський...
10. обертавсь на вогненну білку, дерся вгору по стовбуру на...
11. Чи грек ходив їх малювать з натури? Жив у степах, набравшися...
12. А ті димки отам над городищем -— то не з осель, то вже над...
13. замовнику зручніший ремісник. Старий Чого ж ти не...
14. А й справді, гм, із нами хресна сила. І наче ж не пили, а...
15. Сахно Черняк (кричить навздогін Павлюку і Томиленку)...
16. Рана ведмедя...............350 «Біля стоянки первісних...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate