Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Якщо людина – цар природи, то звірі – за республіку. / Володимир Голобородько

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: ЛІНА КОСТЕНКО / Вибране


А ті димки отам над городищем -—
то не з осель, то вже над попелищем..,

Здригнувся грек, змінивши грецьку позу:
— Ніхто не жде тут грецького привозу.

Отак звертати в річку невідому.
Пора, мабуть, вертатися додому!

То, може, там, коли він розвернувся,—
став на корму з весельцем і схитнувся.

462

А мо', яка ще бісова личина
стрілою в серце влучила гречина.

Про це не скаже ні Супіп, ні Лета,
бо підняли із торфу вже скелета,

Ну, от нарешті і знайшли гречина.
А хто ж йому ворота вже одчине?

Уже й нема кому за ним ридати.
Уже пройшли й сармати, й Мітрідати.
Уже й самої Ольвії нема,
лише розкопки дивляться в лиман...

І де той храм, і де тепер сади ті,
п'янкі алеї а мирту й мушмули,
коли вони богині Афродіті
троянди, мак і яблука несли?

І де тепер ті дворики ольвійські,
жінки в сандалях, і тварини свійські,
і голуби, од спеки ледь живі,
що п'ють з покрівель краплі дощові?

Де все, де всі, архонти і дэети?
Де шум доріг і затишок осель?
Де на скрижалях вибиті декрети
і висічена в скелях цитадель?!

Ні сліду. Прях. Не вічна і піраміда.
Лиш пам'ять, нам'ять мармуру й трави
безсмертна, як альпійська Артеміда,
котра біжить уже без голови.~

О, древнє місто чорноморських трас!
Немає моря глибшого, ніж Час.

Все квапимось із «ніколи» в «ніколи:).
Для грека час не мчався. Навпаки.
Час був циклічний. Він ішов по колу
і повертався знов через віки.

Грек слухав море. Він не був юрбою.
А коли вмер чи хтось його убив,—

463

грек знову міг зустрітися з собою.
Що він тепер, до речі, і зробив.

Ось він пливе в музеї по паркету.
Який вузький фарватер анфілад!
Проплив Супій, перепливає Лету,
шматок човна, що зветься — експонат.

Оце він так із вічності вертав
до цих руїн, до мармуру колон,
де, проковтнувши номер інвентарний,
сміється акротерій-машкарон.

Нехай душа не тьмариться гіркотою!
Пройшла віків повільна череда.
Оно стоїть фігурка теракотова —
вона його і досі вигляда.

Наступний вік уже чекав пуску.
І грек стоїть, зіпершись на весло.

Куди його, як макову пелюстку,
тисячолітнім вітром занесло?

А поруч з ним, на рівні всіх критеріїв,
що піднімають скарб над ремеслом,-—
коштовна бронза амфор і лутеріїв
в музеї історичному за склом.

Таки той грек до Києва доїхав.
Богдан підвівся з кам'яних стремен.
Немає грека. І немає скіфів.
Тече ріка велика Борисфен.

СНІГ У ФЛОРЕНЦІЇ

Драматична поема

ДІЙОВІ ОСОБИ

Джованфранческо Рустичї (Старий)

Флорентієць

Двое ченців

Брат Домінік

Три статуї святих у глибині саду

Дев'ять муз,

вони ж -=• в подобі карнавальних флорентійок,

вони ж — в подобі преціовних дам

Сублімований чортик

Маріелла

Дія відбувається в монастирі старовинного
французького містечка Тур. XVI століття.

466

Завіса розсувається, як брама.
ДІЯ І

Глухий закуток монастирського саду. Камінний мур
у заростях малини, у здичавілих нетрях бузини.
Час надвечірній. Статуї святих біля стіни
старого храму. Фрагмент високих риштувань
і сходи, що ведуть на риштування — кудись туди,
аж під готичний дах.

У центрі проста дерев'яна лава, на ній сидить
похилений Старий.

З'являються, як тіні, два Ченцц один із фоліантом
під пахвою. Але ми будем звати їх монахами,
«чернець»-бо слово чорне і сумне, «монах» — товсте
і значно веселіше.

Перший монах

Іди сюди. Тут затишок, дерева.

То, може, хоч тепер дограємо ту гру.
(Виймав шахи з тайничка оправи і, озираючись,
відновлює позицію).

Тут був король. А тут ось королева,

Був хід конем. Я взяв твою туру,

Твій хід. Ходи.

Другий монах (кивнувши на Старого)

А той нас не угледить?
Чого він там сидить, насумрився,— дріма?
Абату донесе, абат нас не погладить.

Перший монах

Та він такий, що вже його нема.
Держись, ходжу. Ти що, мене кусати?

Другий монах

А ти ж як думав? Без ніяких фор.

Перший монах

Його привіз синьйор, такий носатий.

І заплатив. Нещедрий був синьйор.

За догляд, за тапчан, за монастирську юшку.

За місце у землі, бо він йому земляк.

Ну, прийняли. Дали якусь рядюжку.

То він тут сів у затінку й закляк.

467

Другий монах

Ото не пощастило чоловіку...

А що ж ти тут слона не захистив?

Перший монах

Та бий вже, бий.

Другий монах

Щоб так на схилку віку
із милості попасти в монастир!

Перший монах

Шах королю. Рятуй свою корону.
В Парижі траур, при дворі гризня.
Король умер. І, звісно, хто при ньому
був на коні,— посипались з коня.

Другий монах

То, може, це хтось із вельможних? Може,

(притишив голос)

це сам шу-шу тепер в такій нужді?

Перший монах

Та ні, він щось не схожий на вельможу.
А втім, хто зна, який він був тоді?

Другий монах

(про всяк випадок голосно)

Новий король, є чутка, справедливий!

Новий король в втілення чеснот!

Перший монах

Не говори до яблуні й до сливи.
Чого боїшся, ти ж не гугенот.

Другий монах

А чи не вухо підіслав душпастир?
Щось той старий і вчора тут різьбив.

Перший монах

Мабуть, в миру був непоганий майстер.
Це ж він мені ці шахи і зробив.

Диви, яка робота філігранна!
Які бундючні й пишні королі!
А пішаки — то вбитий, то поранений.
А кінь, ну й кінь! — без вершника в сідлі.
(Підносить до очей малесенькі фігурки).

А королева, страшно взять за талію!

468

Другий монах

Ти що їх держиш, наче комарів?

Перший монах

Так розтерзали бідну ту Італію.
Все ділять, ділять...

Другий монах

Тихше, ти здурів?

Перший монах

Все в барабани луплять на вербовку.
їм люди що? Курчата для шулік.

Другий монах

Мовчи, дивись, бо за таку розмовку
щоб хто тебе за грати не упік.

Перший монах

Я хіба що, я навпаки. Я зроду.

Я мислі зав'язав на три вузли.

Я просто так, глас божий — глас народу.

При тому королі то й зв'язаних везли.

Другий монах

Мовчи.

Перший монах

Мовчу. Що я сказав такого?
Ти що, не чув подібних таємниць?

Другий монах

Франціск Ассізький промовляв до птиць.

І до вовків. А більше ні до кого.
'(Посутеніло. Пролетів кажан. Монах зіщулився,
провів його очима. А інший, яблуко зірвавши над
собою, ще надзелень, із хрускотом гризнув).

Перший монах

Ух, кисле!

Другий монах

Певно, те було солодше.

Перший монах

А скільки раз Адам його вкусив?

Другий монах

Не їж із гілки, подивися, от же
учора вітер спілих натрусив.

469

Перший монах

А важко жити в світі чоловіку.

Куди не глянеш, все якийсь запрет.

Ото вже як пішло із первовіку,

то так уже на всі віки вперед.

Хоч би й ця гра. Ну чим вона безбожна?

Ось коник білий, коник вороний.

Другий монах

Ти не ропщи. Не можна, то й не можна.
Сам кардинал цю гру заборонив.

Перший монах

Але за віщо?! Чим вона погана?
У шахи ж грали, не якийсь Амур,—
король Альфонс, аптекар Даміано,
раввин Бен-Езра і кривий Тимур.

Другий монах

Це гра персидська, там немає Бога.
її придумав мусульманський шейх.

Перший монах

Сиди й тремти, душа твоя убога,
то, може, нам що заборонять ще*

Другий монах

Я не тремтю. Тремтить мізерне тіло.
Та тихше, тихше, яблукам хрумтиш!
Вже стільки тих багать одгуготіло,
що мимоволі сядеш та й тремтиш.
Це — гра бісовська.

Перший монах

Що ти, посоромся!

Другий монах

Він десь отам сидить у блекоті.

Перший монах

Колись одна графиня барселонська
то навіть грала в шахи золоті.

Другий монах

Та Бог з тобою, тихше, не мели ти!

Перший монах

Свята Тереза грала так, що ну!
Бувало, каже: сотворя молитви,
пора загнати в клітку сатану.

470

Другий монах

Ой, гріх!

Перший монах

Та скільки там гріха того?

Другий монах

Щось шарудить.

Перший монах

Не наганяй страху.

Другий монах

А як застануть?

Перший монах

Чорта волохатого
я дам себе спіймати на гріху,

Другий монах

Так говорить ченцеві не пасув.
Франціск Ассізький прагнув німоти.
Магнітом слова, сказаного всує,
усяку нечисть можна притягти.

Перший монах

О, вже зоря засвічує лампаду!

Другий монах

О, наче хтось зітхнув віддалеки!

Перший монах

Та кинь боятись. То Мадонна Саду
балакав з Мадонною Ріки.

Другий монах

Щось пролетіло. Чорне, як ворона!

Перший монах

Та вгомонись» кажан або коти.

Другий монах

Щасливий ти, тобі усе Мадонна.
Мені ж усе ввижаються чорти.
Свят-свят, це він. Диви, он причаївся!

Перший монах

Кажу, кажан. Крилом десь ворухнув.

Другий монах

Я ж відчуваю. Грішників наївся,
бо в шию так смолою і дихнув!

471

(Прошелестів над яблунями вітер.
Щось пирснуло в кущах, захихотіло).

Другий монах

О, чуєш, чуєш, він іще й сміється!
Ходім, бо тут дограти не дадуть.

Перший монах

А що ж йому, чортяці, зостається,—
ти так боїшся, що він мусить буть,

(З кущів виходить Чортик волохатий

і, помахавши хвостиком грайливо, з цікавістю

спостерігав гру).

Другий монах
(нажахано, з докором)

Накликав чорта словом необачним.
Ой, наче щось скубнуло. А тебе?

Перший монах

Я не боюсь, то я його й не бачу.
А ти тремтиш, то він тебе й скубе.

(Підкрався Чортик, віхтиком хвоста
полоскотав лякливого за вухом).

Другий монах

(увесь омлівши, злякано, ледь чутно)

Ну, чи не взяв би його прах,—
він довго буде ще мене страхати?

Перший монах

А може, навпаки, це твій же власний страх
утілився в щось чорне й волохате?

Другий монах

Причім тут страх? Ти давній казуїст.
Страх був би нереальніший хоч трішки.
А то ж диви, цілком реальний хвіст
і відповідно ратиці і ріжки.

Перший монах

Ну, хочеш, я пройду тобі крізь нього.
Що, пересвідчивсь, де він, де він, де?

(Ступнув до Чортика, той спритно увихнувся,
і знов — для боязливого він є, небоязкий
його не помічає).

472

Другий монах

Людських личин у сатани премного.

Брат Домінік на розвідку іде.
(Ховають шахи в тайничок оправи і, швидко
розгорнувши фоліант, один з Монахів нібито читав.

А Чортик миттю видерся по сходах, сублімувався
десь між риштувань),

Брат Домінік (наблизившись, суворо)

Що бачу, браття? В час, коли всі ми
возносимо молитву,— ви в садочку!

Перший монах

Я тут читав Давидові псалми,

а цей достойник грівся в холодочку.

Другий монах

Так, так, я так.

Перший монах (тихо)

Ти менше озивайсь.

(Уголос).

Брат Домінік, у всіх свої таланти.

Брат Домінік

Я добре знаю, декотрі із вас

запретну гру ховають в фоліанти.
(Помацать хоче шкіряну оправу).

Перший монах (обурено)

Брат Домінік, я ще раз вам кажу.
Де більш гріха, я ще подумать мушу,—
чи в книзі тій, що я в руках держу,
чи якби я заглянув вам у душу!

(Закривши фоліант демонстративно, з ображеною
гідністю іде. За ним і другий, підбігцем, хоч старший),

Другий монах

Ой, донесе! От бестія цибата.
Казав: ходім, а ти все ні та ні,

Перший монах

Та він щоночі — шась,

йому ж не до абата.
Йому ж аби проскочити у дірку в бузині.

Брат Домінік

О Боже правий! За що така злоба?
Ти ж клеветою осквернив уста.

473

Сновидець я. Не гріх це, а хвороба.
Якщо й ходжу вночі, то неспроста.
В роду у мене всі вночі ходили.
Яка там дірка? З даху на карниз,
І всі були не те що ти,— худими.
І жоден предок не звалився вниз.
А ви, гладкі яриги, пудофети,
важкі на мисль, глухі на солов'я,—
та ви ж вночі усі як эахропете,
хіба ж на місяць дивитесь, як я? І

Перший монах

Прегарні прачки на ріці Луарі.
Отож і місяць світить все туди.
Крохмальний чепчик, очі карі,
і руки аж рожеві од води!

Брат Домінік

Мій слух терзають натяки гріховні,
Мені, ченцеві, чи до прачок тих?
Якщо й ходжу,— це тільки місяць вповні
мене веде на віжках золотих!

Перший монах

А як тебе над річкою зловили,
ти вже хотів стрибати до човна.
На тому боці всі собаки вили,—
он, сходить вже

(показує на місячне півколо),—

це тещ його вина?

Брат Домінік

Ні, mea culpa, це моя провина.
Коли зі мною коїїься таке,
8 водою миска ставитись повинна
мені в ногах у келії.

Другий монах

Яке!
І що ж тоді?

Брат Домінік

А я, не мавши тари,
в холодну воду не вступивши в сні,
ото й добіг до самої Луари
і вже аж там прокинувся в човні!

474

Другий монах

То з тебе ж треба виганяти біса,
щоб ти отак не бігав по ночах!

Лортик

(зі сховку раптом визирнувши, хитро)

Якщо мене і виженуть, не бійся,—
на тому боці ждатиму в корчах.

Монахи наполохано сахнулись. З них другий
нестатечно дременув. А першищ зберігаючи поставу,
усе ж таки заквапився іти.

Брат Домініку поштиво склавши руки,
прислухався, і віддалився теж.

Сузір'я яблук світяться крізь лисі я.
На лаві темний силует Старого.
Все западає в морок. Сходить місяць.
Бринять у тиші пилочки цикад.

ДІЯ II

І ось тоді, під місяцем уповні, на дерев'яних ребрах
риштувань з'явився знову Чортик волохатий.
•Уламок дзеркальця потерши об коліно, навів його
на місяць і пускає по всьому саду зайчики магічні.
Висвітлює дерева, обрис муру, надбиті плити,
статуї святих. І потаємну стежку в бузині,
ї дірку в мурі, каменем прикриту.

Магічне коло місячного сяйва спиняється на постаті
Старого*

Старий здригнувся — хтось торкнув зненацька
його плече.

Високий Флорентієць в ліловому плащі
схиляється над ним.

Флорентієць

Чого ти тут сидиш?

Старий

Куди ж мені іти?

Флорентієць

Є в тебе дім і щось на світі рідне?

Старий

На тому світі є. Там всі мої світи.
І вся моя рідня.

475

На тому. А деінде?
Старий

Деінде? Де-не-де хтось, може, й не забув.
Деінде? Де-не-де хтось, може, і лишився.

Флорентієць

Хто ти, старий?

Старий

Мене немає. Був.
Під вітром часу камінь розкришився.

Флорентієць

Хто ти, старий? Назви своє ім'я.

Старий

Джованфранческо Рустичи

Флорентієць

Отямся!
Джованфранческо Рустичі — це я.
Славетний скульптор. Був ним і зостався,
А ти... Ти привид. Ти страшний фантом!
Безумний старче, моторошна тіпе!

(Магічний промінь заметавсь між ними, вихоплює

із темряви обличчя — то молоде й красиве Флорентійця

то маску старості. Вона йому страшна).

Старий

Ні, я не привид. Ні, я не фантом.

Ти — молодість моя, а я — твоя руїна,

Флорентієць

(самими побілілими губами)

Я... молодість твоя?.. А ти... моя руїна?!

То це я що, отак себе зносив?

Весь розчинився в цьому страховітті?

Старий

Так, я твое завершення на світі,
Я наслідок усіх твоїх зусиль.

Флорентієць

Які ж то мали бути землетруси,
щоб так на мене обвалився час?!

Старий

Марнбта днів, убитих на спокуси.
Хто може врятувати нас від нас?

476

флорентієць

(із відчаєм, із невимовним болем)

Якби ми знали, о, якби ми знали,
що буде з нами, о, що буде з нами...

Статуї у глибині саду

(повторюють цей зойк печальною луною,

у небо звівши руки кам'яні)

...Що буде з нами, о, що буде з нами!..

Флорентієць

А весь мій труд? А всі мої скульптури?
Як ти потрапив у містечко Тур?

Старий

Мистецтву не страшний ні час, ані тортури.
Не час йому страшний... Немає тих скульптур,

Флорентієць

Ти їх продав? О непрощена скнарість!
Чи, може, я нездарно їх створив?
Невже мені судилося на старість,
щоб я отак з собою говорив?!

Ні, ти не я! Такого буть не може,
щоб це був я через десятки літ.
Твоє обличчя на моє не схоже.
Ти хтось чужий. Ти просто якийсь дід.

Сидиш собі на монастирській лаві.
Дрімаєш, стогнеш, як усі старі.
А я — я скульптор в почестях і славі!
Я жив при королівському дворі.

Я мав палац з колонами й фронтоном.
Давав бенкети на півста персон.
Мій дім в Парижі славився бонтоном,
і кілька грацій стерегли мій сон.

Я гроші кидав жменями у кошик,
що для старців там висів на скабі.

Старий

(жебрацьким рухом простягає руку)

Подай мені, убогому, хоч грошик!

Подай хоч грошик з тих своїх скарбів!

Флорентієць

Прости, я справді щось не тим хвалюся.
Я ж не лише достатком дорожив.
В мистецтві я...

477

Старий

Нгчого, не хвилюйся.
Ти вже себе в мистецтві пережив.

Флорентієць

Ти, флорентійський викидню, втікачу!

Згадай мене в мої найкращі дні!

Хіба надгробний пам'ятник Боккаччо

довірили створити не межі?!

А мій Меркурій на тому фонтані?

А мармурове нтаство янголят?

А Іоанн на церкві Сан-Джова&иі,

де хрестять флорентійських немовлят?

Мій перший твір! Мій вистражданий. Досі

я пам'ятаю жар того литва.

Усе було — талант, уміння, досвід.

Чому ж такі сумні мої жнива?

Хто я тепер?! Бездомний чоловічу

чого сидиш тут поночі в саду?

Старий

Духота вдень. Од спеки худнуть свічі.
Повечоріло. В келію піду.

Флорентієць

Твоїй душі у келії ве тісно?
Ти ж із палацу в келію прибув.
Притулок. Тиша. Коників фортгссімо.
Різець в руці держати не забув?

Старий

Та щось роблю, коли нагода трапиться.
Та вже ж і руки не такі як слід.
Приймаю мовчки монастирську трапезу.
Дивлюсь в провалля пережитих літ.
Ченцям тут шахи вирізьбив. Абат
собі на гріб янгелика замовю.
Та ще потроху доглядаю сад.
Отут я й стану деревом зимовим.

Флорентієць

Ти ж вчився в знаменитому Саду!
Був другом і сучасником да Вінчй
Де ж я себе колишнього знайду?
Як страшно доля глянула у вічі!
О, пригадай Флоренцію — ті храми,
садів Сан-Марко виноградний мур,

478

Старий

де наш синьйор Лоренцо Незрівнянний
для нас відкрив славетний Сад Скульлтур!
Зайди в той Сад, заглянь в тінисті гроти,
зустрінь себе в майстернях тих, де ми •
в часи насильства, підступу й підлоти
мистецтвом ушляхетнили уми!

Його нема. Той Сад уже руїна.
Лоренцо вмер. І ти — уже не ти.
Лиш пам'ять, наче дівчинка наївна,
все хоче ляльку в попелі знайти.

Флорентієць

Які буяй там витвори мистецькі!
І все для на« натура і модель —
етруська ваза, музи давньогрецькі,
античні маски, римська капітель.
В тіні олив, закохані в Елладу,
де птиця Фенікс ще раз ожила,
ми, юнГ пташенята того Саду,
пили мистецтво з першоджерела!

Упало яблуко. У місячному крузі —
цвіте мигдаль рожевий і троянди.
Крислате дерево. На дереві із гнізд,
як пташенята, виглядають хлопчики.

І дев'ять муз, прекрасних і струнких,
ведуть круг них свій витончений танець.

В тому Саду ми брались до науки
і перші лаври скубли на вінок.
Всі дев'ять муз, узявшися за руки,
навколо пас водили свій танок.

Он подивись, які ми жовтороті!
Тих пташеняток бачиш у гнізді?
Ти — Рустичі, а він — Буонарротї,
адже ви разом вчилися тоді!

І наш синьйор, музика і дотепник,
тиран, поет, філософ і купець,
любив його, прихильний був до тебе,—
він знав, із кого виросте митець!

479

За хист натхненний і за труд воловий,
що кожен з вас ним юність надривав,
йому — червоний, а тобі — ліловий
оцей ось плащ синьйор подарував.

То як же сталось, як же все це сталось,
яких зазнав ти злигоднів і втрат,
що з тих Садів

потрапив ти на старість
у цей убогий монастирський сад?

Що привело тебе у цю обитель?

За що в житті так тяжко не прощен?

Святий Мартин, жебрацький покровитель,

8 тобою тут поділиться плащем.

А ти ж міг бути велетнем, ти міг!

Старий

(печально похитавши головою)

У мене в пам'яті йде сніг...

(Сніг падає на вже порожні гнізда,
і Музи порозходились навшпиньках)".

Флорентієць

Причім тут сніг? Флоренція — Фйоренца,
квітуча тобто. Лілія в гербі.
А сніг там рідко. Звідки ж він береться,
що він іде у пам'яті тобі?

Чого ж у тебе в пам'яті не йде твоя молодість?
Чого у тебе в пам'яті не йдуть твої скульптури?

Старий

Не муч, не згадуй, одійди, замовкни!
Що взагалі в житті було моїм?!
Я весь мій вік залежав од замовників
і те створив, що треба було їм.

Флорентієць

А Мікеланджело, чи не ровесник твій,—
він не залежав, мав од них свободу?
А є у нього хоч єдиний твір,
який би він створив їм на догоду?

Вони ж бувають гірші, ніж вандали.
Він лізти їм в свій труд не дозволяв.

480

А як вони вже дуже насідали,
то він на них і дошками шпурляв!

Старий

Так він же геній. Це вже інша річ.
Такий — один на кількасот сторіч.

Флорентієць

Він геній, так. Це ще Лоренцо знав.
І хоч було це декому в досаду,
він дав йому, єдиному із нас,
і кращий мармур, і ключі від Саду.
Ми всі були ще зовсім хлопчаки,—
він мав його за майстра у роботі.
Він знав, що то вже буде на віки,
що вийшло з-під різця Буонарроті!

Старий „

Оце і є найперша із причин.
Бо хоч би як хто п'явся на котурни —
всі народились кожен хто під чим,
лиш геній народився під Сатурном!

Флорентієць

(нервово загортається плащем)

Hyt добре, я великим стать не зміг

чи не зумів,— часи були брутальні.

Але причому все-таки тут сніг?

Я працював у камені й металі.

То де ж воно, серед яких руїн,
все, що створив я оцими руками,—
я, скульптор навіть іменем своїм,
я — Рустичі, я — рустика, я — каміньї

Старий

Оце умреш, ніхто й не спом'яне.

В надгробний камінь не вкарбують дати.

Лише ім'я у тебе кам'яне.

Ти дошку в них шпурнути був не здатен.

Флорентієць

Коли цькували — я протистояв.
Лише коли наблизили — піддався.

Старий

Твоя відвага — вище всіх уяв!
Отож-бо й є. У тому-то й біда вся.

16 Л. В. Костенко

481

Вони — тебе, не ти їх переміг!
Вони твій хист поклали під фуганок.

Флорентієць

Чого у тебе в пам'яті йде сніг?

Старий

Страшна ціна вельможних забаганок!

Ти кажеш — привид, старості фантом.
Послухай. Передсмертно молодію.
Сприйми як притчу, під новим кутом,
ту — давніх літ — забуту вже подію.

До нас природа щедрою була.
Мистецький дар і розум сполучила,—
усе Лоренцо Пишному дала,
але в його нащадках одпочила.

Після Лоренцо занепав той Сад.
Прийшла пора тиранів і купецтва.
Його нащадок теж був меценат,
але... не мав кебети до мистецтва.

Отож, мистецтво люблячи без меж
і мавши влади й золота всесильність,
наслуханий про генія, він теж
хотів до нього виявить прихильність.

А снігу, снігу випало в той рік!
Зима тоді стояла небувала.
Було, пройти з порога до воріт —
лопатами дорогу пробивали.

Тут наш синьйор і здійснив свій порив *-
поставити нову мистецьку віху.
Звелів, щоб Мікеланджело створив
йому гігантську статую із снігу.

Статуї у глибині саду

(аж зойкнули, перезирнулись)

Звелів створити... статую... із сніг;у?П

482

Флорентієць

Наказ синьйора. Звелено — роби.
Мороз такий *** ніхто не виткне носа.
Я пам'ятаю, цілих три доби
він там ліпив ту статую-колоса.

(Піднявшися по сходах риштувань,
уже вгорі показує рукою).

Ось. Отака вона була.

А може, й вища. Бо тепер вже хтозна.

Навколо риштування — грандіозне!

Крізь риштування віхола мела.

А він ліпив свій сніговий шедевр.

Йому вже сніг у відрах подавали.

Лише ворони каркали з дерев,

і двір вітри холодні продували.

З палацу чулась музика. Із вікон

синьйор дивився і його сім'я.

Він був, як віл, терплячіший із віком,

Але тоді ще юний, як і я,—

ліпив. Творив. Вдихнув у неї душу.

(Натхненно ліпить порожнечу
чіткими рухами вже закоцюблих рук).

Не спав. Не їв. Ні з ким не говорив.
Змарнів. Промерз. Втомився. Занедужав.
Але створив ту статую, створив!
Гігантську, всю, до самого чола
від льодової брили п'єдесталу!..

Старий

(з гірким сарказмом)

Аби ж хто знав, яка вона була.

Пригріло сонце, і вона розтала.

Статуї у глибині саду
(розгублено і тихо)

Црргріло сонце... і вона розтала!,,

V

Флорентієць

То й що? Ну, примху виконав дурну.
Ну, догодив пихатому нездарі.
На це ніхто й уваги не звернув,
крім літописця геніїв Базарі,

16*

483

Старий

А потім папі статую зроби.
А папа Юлій усмиряв повсталих.
Під сміх, і свист, і тюкання юрби
її розбили. Теж, вважай, розтала.

А потім щось завершить не дали.
А потім запідозрили в крамолі.
А потім зацькували, довели...
І що митцю лишилося від долі?!
(Помовчавши, з глибокою печаллю).

Як важко бути в наші дні митцем!

Флорентієць

У наші дні... А завжди і понині?

Старий

Я, може, хочу срібним олівцем
птиць малювати на лляній тканині!

А я все мусив славити когось.
Чиюсь творить подобу гонористу.
Ліпити сніг у мармурі... І ось —
гіркий фінал приборканого хисту!

Флорентієць

Хто ти? Ніхто в своєму доживанні.

Всі знають: Мікеланджело — «Мойсейж

Хто знає, що на церкві Сан-Джованні
твій Іоанн, Левіт і Фарисей?!

Десь високо вгорі — у відсвітах пожеж -~
скульптурна група: бронзові фігури,
котрі вивершують вже майже п'ять сторіч
портал північний церкви Сан-Джованні.

(Заскімлив Чортик, димом задимівся,
чкурнув кудись за дошки риштувань)

Старий повільно зсунувся із лави, побожно
дивиться на свій же власний твір, що ледве мрів
десь там угорі, на тлі заграв і грозової хмари.

Старий

Мені, мабуть, уже й не до лиця
вважать себе творцем такого твору.

484

Але яке ж це щастя для митця —
на власний твір дивитися угору!

(Кланяється).

Спасибі тобі, Хрестителю Іоанне!

Життя було до мене невблаганне.

А ти мене уже й не бачиш звїдтам,

стоїш між Фарисеєм і Левітом.
І хмари йдуть, і вітер їх жене.
І коли-небудь, десь там, за віками,
моє творіння, пригадай мене! ♦
Я — Рустичі, я — рустика, я — камінь.,,

(Скрадаючись, у каптурі, нечутно,
проходить, наче тінь, брат Домінік).

Брат Домінік

Ти що, старий, говориш сам з собою?

Старий

Це я з минулим. З долею. З судьбою.
Чогось приснилась молодість мені.
А ти куди?

Брат Домінік

У дірку в бузині.

(Зникає в тінях кам'яного муру. А згодом
буде чутно плюскіт весел. А потім завалують десь
собаки — аж ген із того берега Луари).

Флорентієць

Але чому я долю змарнував?!
Мене ж і слава наче не минала.
І сам Вазарі навіть визнавав,
що ця моя скульптура — досконала.

Мені її замовив Цех Купецький.
Я працював не рік, не два,— роки.
Бо це ж не путто, янголи, опецьки,—*
це твір монументальний, на віки!

Я не чекав, коли дадуть завдаток,
і не в рахунок зарібку свого,
я навіть спродав материнський спадок,
щоб оплатити бронзу і литво!

І ось тоді, коли вони зібрались

мій труд прийнять, належно оцінить

485

я, подолавши острах свій і радість,
сказав « і чув, як голос мій дзвенить!

(Схвильовано, до когось в порожнечу,
піднявшись на щаблинку риштувань).

Синьйори! Я прошу хвилиночку уваги.
По морю пошуків я плив, як Одіссей.
Завершено мій труд, і ось він перед вами —
Хреститель Іоанн, Левіт і Фарисей.
Я тяжко працював і сумнівався надто.
І чудо одкровень було мені як грім.
Тепер я не боюсь. Покличте Леонардо
і Мікеланджело,— я вірю тільки їм.
Замовники мої! Повірте, не зухвальство —*
це просто для митця найбільше з його щасть.
Бо краще хай мій труд мені не схвалить майстер,
ніж нетямущий хто хвалу йому воздасть!

Старий

Ну, а вони покликали свого.
Принизили і заплатили скупо,
бо він сказав, що твір щось не «ого»,
і що ціна — п'ятсот, не більше, скудо.

Флорентієць

Та краще б звір мене ударив бивнем!
Я побілів, і я сказав їм так:
— Чи вам, синьйори, не здається дивним,
що труд митця оцінює слимак?

Старий

І почалось. Погрожували пальцем.
Злостивцем називали і зухвальцем.
Що молодь вперта, і від того зло.
Що в їхній час такого не було.

Флорентієць

Я вийшов звідти,— з мене було досить.
Я десь кудись забіг тоді, я зник.
Це був мій перший, мій болючий досвід:

Книга: ЛІНА КОСТЕНКО / Вибране

ЗМІСТ

1. ЛІНА КОСТЕНКО / Вибране
2. дерева, люди, вулиці, мости... Валізу віршів привезти з собою...
3. думку твою підгинало й калічило. Висока думка в'юнитись не...
4. Природа мудра. Все створила мовчки. Росинку поту втерла на...
5. лише ази! — ні грана досконалості, Ти, незглибима совісте...
6. Між тисячі дзеркал жахаєшся — невже?! Хто так спотворив...
7. І жодного разу — вдруге. Скільки років кохаю, а...
8. То ж не була вузесенька стежина. Там цілі юрми сунули...
9. зсі наші кроси крізь тунелі проса і всі наскоки на сусідський...
10. обертавсь на вогненну білку, дерся вгору по стовбуру на...
11. Чи грек ходив їх малювать з натури? Жив у степах, набравшися...
12. А ті димки отам над городищем -— то не з осель, то вже над...
13. замовнику зручніший ремісник. Старий Чого ж ти не...
14. А й справді, гм, із нами хресна сила. І наче ж не пили, а...
15. Сахно Черняк (кричить навздогін Павлюку і Томиленку)...
16. Рана ведмедя...............350 «Біля стоянки первісних...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate