Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Страх перед можливістю помилки, не повинний відвертати нас від пошуку істини. / ГЕЛЬВЕЦІЙ

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Едгар Берроуз. ПОВЕРНЕННЯ ТАРЗАНА


Від полудня ніхто не приніс Тарзанові ані води, ані їжі, і спрага дуже мучила його. Спершу він вирішив попросити води у свого вартового, але коли кілька його прохань залишилися без відповіді, вирішив, що це марна справа.

З гір долинуло ревіння лева. “Наскільки безпечніше, - подумав Тарзан, - перебувати серед тварин, а не серед людей!” Жодного разу за все його життя у джунглях його ніколи так не цькували, як упродовж останніх місяців перебування серед цивілізованих людей. Ніколи він ще не був так близько від смерті.

Лев знову заревів. Цього разу ближче. Тарзанові нестерпно захотілося знову у відповідь йому крикнути бойовий клич свого племені. Свого племені? Він уже майже забув про своє людське походження. Він знову спробував порвати пута. Господи, якби лише він зміг дотягнутися до них зубами! Він відчув, що на нього накотила хвиля відчаю.

Нума рикав тепер майже безупинно. Він, певне, спускався в пустелю на полювання. Це було рикання голодного лева. Тарзан заздрив йому - лев був вільний. Ніхто не обплутає його мотузками і не поведе на заріз, як барана, і це Тарзанові здавалося найобразливішим. Ні, він не боявся смерті - боявся приниження перед смертю і того, що неможливо поборотися за своє життя.

“Напевне, скоро північ”, - подумав Тарзан. Йому лишалося жити кілька годин.

Можливо, він ще зможе взяти Рокова з собою в цю останню, нескінченну мандрівку...

Дикий цар пустелі тепер був зовсім близько. Напевне, він уже обрав собі за здобич якусь тварину всередині, за огорожею дуару.

Потім запанувала тиша, і через якийсь час сторожке вухо Тарзана вловило звук скрадання. Він ішов від задньої стінки шатра, з боку гір, і поволі наближався. Тарзан сторожко прислуховувався і чекав, що звір пройде повз. Якийсь час тривала тиша, моторошна тиша, і Тарзан здивувався, що не чутно дихання тварини, яка, він був переконаний, притиснулася до задньої стінки шатра.

Ну ось. Вона вже знову рухається. Вона підповзає ближче. Тарзан повернув голову в бік, звідки долинав звук.

У наметі дуже темно. Але ось від землі повільно відривається чиясь спина, вже видно голову й плечі, суціль чорні у напівмороці. Позаду видно маленьку смужку пустелі у тьмяному світлі зір.

На вустах Тарзана з’явилася похмура усмішка. Принаймні здобич вислизне з рук Рокова! От уже він лютуватиме! А ця смерть легша за ту, якої міг сподіватися від руки Рокова.

Тим часом задня стінка намету опускається, все знову поринає в морок, і “воно”, хоч би яке воно там було, тепер в наметі поруч з ним. Він чує, що воно підповзає ближче - ось воно поруч. Він заплющив очі і чекає на удар могутньої лапи, але натомість раптово відчуває на своєму обличчі дотик м’якої ніжної долоні, яка намацує темряву, а потім жіночий голос пошепки кличе його на ймення.

- Я тут, - шепоче він у відповідь. - Але хто Ви така, скажіть, Бога ради!

- Танцівниця із Сіді-Аїси, - говорить дівчина і починає звільняти його від мотузків.

Іноді він відчуває дотик леза. Ще мить - і він вільний.

- Ідіть, - прошепотіла вона.

Він поповз за нею навкарачках тим самим шляхом, яким вона прийшла. Вона й далі рачкувала, аж доки опинилася серед невисоких кущів. Тут вона зупинилася і зачекала на Тарзана. Якусь мить той мовчки дивився на неї.

- Не розумію, - врешті сказав він. - Як ви тут опинилися? Як ви довідалися, що я зв’язаний у цьому наметі? Як сталося, що ви врятували мене?

Вона всміхнулася й сказала:

- Я сьогодні багато їхала верхи, і нам ще чимало їхати, доки ми дістанемося безпечного місця. Ходімо. Я розповім вам усе в дорозі.

Вони підвелися й пішли пустелею в напрямку гір.

- Я не була впевнена, що дістануся до вас, - сказала вона. - Сьогодні десь тут ходив ель-адреа. Коли я прив’язувала коней, він, здається, почув мене і порав стежити. Мені було дуже страшно.

- Ви смілива дівчина, - сказав він. - І ви зазнавали таких поневірянь через чужинця, невірного?

- Я донька шейха Кадур бен Садена, - відповіла вона. - Але я була б негідна носити це ім’я, якби не зважилася на смертельний ризик задля життя людини, яка врятувала мене, навіть не підозрюючи, що я не звичайна танцівниця.

- І все ж ви - смілива дівчина, - повторив він. - Але як ви довідалися, що я в полоні?

- Ахмет дін Таєб, мій двоюрідний брат по батькові, гостював у своїх друзів з племені, яке полонило вас. Він саме був у дуарі, коли вас привезли. Коли повернувся додому, то розповів про великого француза, якого Ллі бен Ахмет схопив за наказом іншого француза, що прагнув його смерті. Я зрозуміла, що це ви. Батька не було. Я спробувала переконати когось із чоловіків поїхати і врятувати вас, але вони відмовилися, кажучи: “Хай невірні вбивають одне одного, якщо їм того хочеться. Це нас не обходить, а якщо ми зруйнуємо плани Алі бен Ахмеда, то нам доведеться воювати з його племенем”. Тому щойно стемніло, я вирушила сама. Я їхала верхи на одному коні, а іншого вела для вас. Вони обидва прив’язані неподалік. Вранці ми будемо в дуарі батька. Він, напевне, вже встиг повернутися додому - і тоді нехай хтось спробує відбити у нас друга Кадура бен Садепа.

Кілька хвилин вони йшли мовчки.

- Коні мусять бути десь тут, - сказала вона. - Дивно, я не бачу їх.

За мить вона зупинилася й, прикро вражена, скрикнула.

- Вони зникли, - сказала вона. - Я прив’язувала їх тут.

Тарзан нахилився і обстежив землю. Він зауважив, що найбільший кущ було вирвано з корінням. Знайшов і інші сліди. Він підвівся й невесело сказав дівчині:

- Тут був ель-адреа. Втім, схоже за деякими ознаками, що здобич від нього вислизнула. Якщо коні спохопилися і встигли дістатися до відкритого місця, то будуть там у цілковитій безпеці.

Нічого іншого, як іти пішки, не залишалося. Дорога лежала через низьке пасмо гірського хребта, але дівчина знала її досконало. Вони йшли швидко, розміреною ходою.

Тарзан ішов трохи позаду дівчини, щоб вона сама визначала довжину кроку і менше втомлювалась. Дорогою вони розмовляли, час від часу зупиняючись, щоб прислухатися, чи за ними ніхто не женеться.

Місячна ніч була прекрасна. Свіже життєдайне повітря стелилося над нескінченною пустелею, де-не-де помережаною нечисленними оазами. На маленькому родючому клаптику землі, який вони щойно залишили, фінікові пальми коло шатер з козячих шкур чітко вирізнялися на тлі жовтого піску, наче острів-марево у примарному піщаному морі. Перед ними бовваніли темні похмурі гори. Серце Тарзана забилося дужче. Ось де справжнє життя! Він поглянув на дівчину, яка йшла поруч, на цю доньку пустелі, що йшла пліч-о-пліч безлюдною місциною разом з сином джунглів. Він подумав про це й усміхнувся. Йому захотілося мати сестру, схожу на цю дівчину. Якою доброю приятелькою була б вона!

Вони вже вступали в терени підгір’я і рухалися повільніше, тому що стежка стала крутіша і скелястіша.

Якийсь час вони мовчали. Дівчина думала про те, чи встигнуть вони дістатися до батькового дуару раніше, аніж їх наздоженуть переслідувачі. Тарзан мріяв, щоб мандрівка тривала вічно. Це було б можливо, якби ця дівчина була чоловіком. Йому хотілося мати товариша, який любив би життя в пустелі так само, як він. Життя серед людей навчило страждати від самотності, але. на жаль, більшість його знайомих чоловіків мали за краще чистеньку білизну та фешенебельні клуби, аніж голоштанне життя в джунглях. Йому важко було це усвідомити, але це було саме так.

Мандрівники щойно обійшли скелю, яка перегороджувала їм шлях, і раптом змушені були зупинитись. Посеред стежки стояв Нума ель-адреа, чорний лев. Його зелені очі кидали блискавки, він вишкірився і люто стьобав себе хвостом по чорно-рудих боках. Нарешті він моторошно рикнув, як це робить голодний та сердитий лев.

- Дайте ножа, - сказав Тарзан дівчині, простягуючи руку.

Вона втиснула до неї руків’я ножа, і він міцно затиснув зброю в долоні. Водночас схопив дівчину й затулив собою.

- Тікайте в пустелю. Якщо почуєте мій клич, то все гаразд і вам можна повернутися.

- Марна справа, - сказала вона приречено. - Це кінець.

- Робіть, що вам кажуть! - крикнув він. - Швидше! Він зараз стрибне!

Дівчина відступила на декілька кроків і стала чекати страхітливого двобою, свідком якого їй належало стати.

Лев повільно наближався до Тарзана, він пригнув голову, наче бик, що зібрався нападати, хвіст витягнувся в струну і тремтів, наче від сильного хвилювання.

Тарзан стояв, наполовину зігнувшись і тримаючи в руках довгий арабський ніж, який блищав у світлі місяця. Позаду Тарзана завмерла дівчина, напружена, трохи похилена вперед, з широко розплющеними очима та напіввідкритими вустами, наче статуя. Єдине, що вона виразно усвідомлювала, це своє почуття подиву з хоробрості цієї людини, що, озброєна лише нойкем, насмілилася вийти на бій з “великоголовим володарем”. Якби він був з числа її одноплеменників, то вклякнув би з молитвою перед звіром і без опору дав би себе зжерти. Звісно, в обох випадках наслідок міг бути лише один. Але вона не могла стримати свого захоплення, дивлячись на героїчну постать, що стояла перед нею.

Його дуже тіло ні на мить яе здригнулося, постава була грізна й виклична, як і поза самого ель-адреа.

Лев був тепер зовсім близько - на відстані кількох кроків, - він припав до землі і з оглушливим риканням стрибнув.

11. ДЖОН КОЛДУЕЛ З ЛОНДОНА

Коли Нума ель-адреа кинувся вперед, вишкірившись і випустивши кігті, то був переконаний, що й ця крихітна людина теж стане такою легкою здобиччю, як і ті, що він їх загриз раніше. Людина здавалася йому незграбною, млявою, беззахистною істотою - вона не заслуговує поваги.

Але цього разу супротивник виявився не менш швидким і спритним, ніж він. Коли важке тіло приземлилося після стрибка, людини на цьому місці вже не було.

Дівчина, яка спостерігала за ними, була вражена тією спритністю, з якою Тарзан вивернувся від могутніх лев’ячих лап. А зараз - о Аллах! - він кинувся на ель-адреа ззаду і схопив його за гриву, перш ніж звір встиг повернутись. Лев став на дибки, мов кінь, але Тарзан був готовий до цього. Його дужа рука обхопила шию з чорною гривою, і гостре лезо ножа один, два, десять разів встромилося в чорно-бурий бік, нижче лівої лопатки.’ Нума стрибав мов скажений, страхітливо гарчав від люті й болю, але, незважаючи на це, ніяк не міг скинути велетня зі своєї спини або дістати його зубами чи кігтями.

Коли Тарзан розімкнув руки й підвівся, “великоголовий володар” був мертвий. Тоді донька пустелі побачила те. що налякало її навіть дужче, ніж поява ель-адреа. Людина поставила ногу на труп своєї жертви, підвела до неба гарне обличчя і віщала найстрахітливіший клич, який дівчина будь-коли чула.

Дівчина злякано скрикнула і відвернулася - вона вирішила, що страшне напруження під час бою позбавило його розуму. Але коли завмер останній звук цього нелюдського кличу, Тарзан опустив голову і погляд його зупинився на дівчині.

Його обличчя знову осяяла ніжна усмішка. Вона цілком заспокоїла дівчину, і та полегшено зітхнула, також усміхнувшись йому.

- Хто ви? - спитала вона. - Ви здійснили великий подвиг. Навіть тепер мені важко повірити в те, що людина, озброєна лише ножем, може стати до двобою з ель-адреа і перемогти його. А цей клич - хіба це був крик людини?

Тарзан почервонів.

- Я іноді забуваю, - сказав він, - що я цивілізована людина. Напевне, коли я вбиваю, то перетворююся на якусь іншу істоту.

Він не став пояснювати подробиці, йому завжди здавалося, що жінка має бридитись істоти, яка так недалеко відійшла від звіра.

Вони пішли далі. Через годину після світанку вони перейшли гори і знову опинилися в пустелі. Поблизу невеличкого струмка знайшли своїх коней, які спершу, налякані левом, побігли додому, але коли лев зник, зупинилися попастися.

Тарзанові з дівчиною неважко було їх спіймати. Невдовзі вони вже мчали верхи по пустелі до дуару шейха Кадур бен Садена.

Близько дев’ятої вони прибули на місце, гонитви за ними не було. Шейх щойно повернувся. Він ледь не збожеволів з горя, коли побачив, що доньки немає, бо подумав, що її знову викрали грабіжники. Він уже зібрав загін з п’ятдесяти вершників, щоб вирушати на пошуки, як раптом до дуаоу в’їхали наші мандрівники.

Його радість, коли він побачив доньку, була безмежна, так само, як і вдячність, яку він висловив Тарзанові за те, що той щасливо провів її крізь усі нічні пригоди. Він також дуже тішився, що його донька зуміла врятувати людину, яка колись урятувала їй життя.

Не існувало такого знаку поваги, який видався б Кадурові бен Саденові надмірним, щоб виказати Тарзанові свою повагу та прихильність. Коли дівчина розповіла про його перемогу над ель-адреа, Тарзана оточили захоплені араби - не було кращого шляху, щоб завоювати їхню симпатію та захоплення.

Старий шейх почав наполягати, щоб Тарзан залишився у них иа тривалий час. Він навіть хотів прийняти його в члени племені, і Тарзан подумки вже наполовину згодився на це - лишитися назавжди серед цих диких людей, які розуміли його, а він їх. До цього самого спонукували його дружба та симпатія до дівчини.

“Якби вона була чоловіком, - думав Тарзан, - я не вагався б ані хвилини, тому що тоді я мав би саме такого товариша, про якого завжди мріяв, з яким міг би їздити верхи і полювати, коли заманеться. Але вона жінка, а мешканці пустелі притримуються умовностей набагато суворіше, ніж їхні цивілізовані брати й сестри. Трохи згодом вона вийде заміж за одного з цих смаглявих воїнів, і дружба наша закінчиться”. Тому він вирішив відмовитись, але дав шейхові згоду тиждень погостювати в нього.

Кадур бен Саден та п’ятдесят вершників у білому одязі супроводжували Тарзанадо Бу-Саади. Коли перед від’їздом уранці вони сідали на коней в дуарі Кадура бен Садена, дівчина прийшла попрощатися з Тарзаном.

- Досі я молилася, щоб ви залишилися з нами. - сказала вона просто, коли він перехилився з сідла, щоб потиснути їй руку на прощання. - А тепер я молитимусь за ваше повернення.

Її погляд був сумний і прекрасний, у куточках вуст запали гіркі зморшки. Тарзан був розчулений.

- Усе можливо, - сказав він і повернув слідом за арабами, які вже від’їжджали.

Перед від’їздом до Бу-Саади він попрощався з Кадур бей Саденом та його арабами, бо з відомих причин хотів, щоб його повернення до міста залишилося непоміченим. Араби повинні були в’їхати першими, нікому не розповідати про те, що Тарзан серед них. Сам він мусив в’їхати пізніше і зупинитися в малозианій тубільній нічліжці.

Таким чином, Тарзанові,який потрапив до міста увечері, вдалося уникнути зустрічі зі своїми знайомими й непомітно дістатися до караван-сарая. Він пообідав з Кадур бен Саденом як його гість, потім бічними стежками пішов у свій попередній готель, увійшов через задні двері і розшукав власника, який страшенно здивувався, коли побачив Тарзан а живим.

Так, його гостеві були листи, зараз він їх принесе. Ні, про його повернення нікому не скаже. Невдовзі він повернувся з в’язкою листів. В одному був наказ лишити все і першим пароплавом поспішити до Кейптуана. Там він отримає подальші інструкції від іншого агента, прізвище та адреса якого наводилися нижче. Наказ був короткий і зрозумілий. Тарзан подбав про те, щоб виїхати наступного ранку з Бу-Саади. Потім він вирушив у казарму, щоб побачитися з капітаном Жераром, який, зі слів господаря, повернувся зі своїм загоном напередодні.

Капітан був удома. Він дуже зрадів і здивувався, коли побачив Тарзана цілим і неушкодженим.

- Коли лейтенант Жернуа повернувся і доповів, що не застав вас там, де ви захотіли чекати на загін після того, як він закінчив прочісування, я дуже стурбувався. Кілька днів ми обшукували гори. Потім до нас дійшла чутка, що вас роздер лев, і на доказ того було показано вашу рушницю. Ваш кінь повернувся до табору наступного дня після того, як ви зникли. Лейтенант Жернуа не тямив себе від горя і у всьому звинувачував себе. Він наполіг на тому, щоби особисто керувати пошуками. Саме він і знайшов араба з вашою гвинтівкою. Він буде в захопленні, коли довідається, що ви живі й неушкоджені.

- Напевне, - сказав Тарзан і похмуро всміхнувся.

- Він зараз поїхав до міста, інакше б я послав когось по нього, - вів далі капітан Жерар. - Я все розповім йому, щойно він повернеться.

Капітан залишився переконаний, що Тарзан заблукав і випадково дістався до дуару Кадура бен Садена, який провів його назад до Бу-Саади. Невдовзі він попрощався з добросердним Жераром і поквапився назад до міста.

В караван-сараї він через Кадура бен Садена дізнався про цікаву новину. Чимало оповідали про те, що з’явився білий з перев’язаною рукою, який вештається скрізь в арабському одязі. Невдовзі перед тим він виїжджав з БуСаади, але вже повернувся. Тарзан довідався про його криївку і вирушив туди.

Йому довелося навпомацки йти вузькими, смердючими завулками, де панувала темрява, потім дертися хиткими сходами до зачинених дверей і крихітного незаскленого віконця. Віконце містилося високо в піддашші мазанки.

Тарзан ледве дістав до підвіконня. Він повільно підтягнувся на руках, доки його очі опинилися на рівні отвору. Він зазирнув до кімнати й побачив, що вона освітлена. За столом сиділи Роков і Жернуа. Жернуа сказав:

- Роков, ви - диявол! Своїм шантажем ви змусили мене втратити рештки честі. Ви штовхнули мене на вбивство, і тепер на моїх руках кров цього Тарзана. Якби я не знав, що моя таємниця відома ще одному негіднику, Павловичу, я б вас власноручно задушив і негайно!

Роков зареготав.

- Ні, шановний, ви цього не зробите, - сказав він. - Тільки-но стане відомо, що я вбитий, як наш любий Алєксєй вмить передасть військовому міністрові усі обставини справи, яку ви так намагаєтесь приховати. А крім цього, вас звинуватять у моїй смерті. Отже, будьте розумнішим. Адже я - ваш найкращий друг. Хіба я не оберігаю вашу честь, як свою власну? Жернуа всміхнувся й відповів лайкою.

- Ще один раз невелику суму грошей, - вів далі Роков, - і папери, які мені потрібні, і, слово честі, я більше ніколи не вимагатиму від вас ані грошей, ані інформації.

- Ще б пак! - пробурмотів Жернуа. - Адже ви здираєте з мене останній гріш і єдину військову таємницю, яку я знав. Ви повинні були б платити мені за мої донесення, а не визискувати мене.

- Я плачу вам у той спосіб, що тримаю язика за зубами, - заперечив Роков. - Втім, годі. Ви погоджуєтесь чи ні? Даю три хвилини на роздуми. Якщо відмовитеся, сьогодні ввечері ваш командир отримає записку, внаслідок чого вас чекатиме та сама кара, що й Дрейфуса, - з тим винятком, що він її не заслужив.

Жернуа деякий час сидів похнюплено. Врешті він підвівся й дістав з кишені кітеля два папери.

- Ось, - сказав він понуро. - Я їх приготував, бо знав, що все закінчиться саме так. - І він простяг папери росіянину.

На обличчі Рокова з’явився вираз хижої радості, і він прожогом схопив папери.

- Ви правильно вчинили, Жернуа, - сказав він. - Більше я вас не турбуватиму. Хіба що знову назбираєте грошенят або важливих відомостей, - і він усміхнувся.

- Тобі цього більше не вдасться, собако! - просичав Жернуа. - Наступного разу я порішу тебе! Сьогодні я вже майже зважився на це. Нерш ніж прийти сюди, я биту годину сидів за столом, на якому були ці два аркуші паперу, а поруч лежав заряджений револьвер. Я довго не міг вирішити, що мені взяти з собою. Наступного разу зробити вибір буде значно легше, тому що тепер моє рішення вже визріло. Сьогодні смерть уже кружляла над вами, Роков, не спокушайте долю вдруге.

Жернуа підвівся і зібрався йти. Тарзан ледве встигнув зістрибнути вниз на сходи і сховатися в тінь з іншого боку дверей. Та навіть тут він не мав шансів залишитися непоміченим. Майданчик був дуже малий, і він хоча й притиснувся до стінки в дальшому кутку, та однак знаходився на відстані всього-на-всього півметра від дверей. Нараз двері прочинилися і вийшов Жернуа. Позаду нього йшов Роков.

Обидва мовчали. Жернуа зробив три кроки вниз, потім зупинився й озирнувся, наче збираючись вернутись.

Тарзан зрозумів, що його зараз помітять. Роков і далі стояв на порозі на відстані півметра від нього, але дивився в інший бік, на Жернуа, який, певне, змінив свої наміри і пішов східцями донизу. Тарзан почув, як Роков полегшено зітхнув. Потім росіянин повернувся в кімнату й зачинив двері.

Тарзан почекав, доки Жернуа віддалиться настільки, щоб до його слуху нічого не долинуло, потім штовхнув двері й увійшов до кімнати. Він кинувся на Рокова раніше, ніж той встиг підвестися зі стільця, на якому сидів, роздивляючись папери Жернуа. Коли він повернув голову і зустрівся поглядом з Тарзаном, його обличчя пополотніло.

- Ви! - ледь видихнув він.

- Я! - відповів Тарзан.

- Чого вам треба? - прошепотів Роков, зляканий поглядом Тарзана. - Ви прийшли вбити мене? Ви не насмілитеся. Вас стратять. Ви не зважитеся на це.

- Ні, я не боюся вас, Роков, - відповів Тарзан. - Тому що ніхто не знає, що я тут. А Павлович, звичайно, звинуватить у цьому Жернуа. Я сам чув, як ви йому це казали.

Втім, це ніяк не може вплинути на моє рішення, Роков. Мені байдуже, навіть якщо всі довідаються, що вас убив я. Втіха від того, що я вас уб’ю, буде цілком достатньою компенсацією за кару, яка мені належатиме. Ви паймерзенніший з боягузів, яких я будь-коли зустрічав, Риков. Вас треба вбити. Я з насолодою вбив би вас. - І Тарзан підійшов до свого ворога.

Нерви Рокова не витримали. Він скрикнув і кинувся до сусідньої кімнати, але Тарзан тут-таки збив його додолу.

Боягуз відчув залізні пальці на своїй шиї і заверещав, як порося. Тарзан стиснув йому горлянку, і аж тоді він замовк.

Після цього Тарзан змусив його підвестися, але пальців не розтискав. Росіянин кволо опирався в могутніх обіймах Тарзана з племені Великих мавп. Він був безпорадний, мов немовля.

Тарзан посадив його на стілець і відпустив набагато раніше, ніж могла виникнути небезпека для його життя.

Коли Роков перестав хрипіти, Тарзан знову заговорив до нього.

- Я дав вам відчути, як приходить смерть, - сказав він. - Цього разу не вб’ю вас. Я прощаю вас лише задля прекрасної жінки, яка, на свою біду, народилася від тієї самої матері, що й ви. Але задля неї я прощаю вас востаннє. Якщо я колись почую, що ви потурбували її або її чоловіка, або якщо ви колись потурбуєте мене, якщо я довідаюся, що ви повернулися до Франції або в якусь французьку колонію, то від цієї миті я поставлю собі за мету єдине - дістатися до вас і здійснити те, що я сьогодні не завершив, тобто остаточно вас задушити.

З цими словами він повернувся до столу, на якому лежали папери. Коли він узяв їх до рук, Роков приглушено скрикнув від жаху.

Тарзан почав роздивлятися папери. Це був чек і якийсь документ. Зміст останнього надзвичайно його здивував.

Роков частково встиг прочитати його, але Тарзан знав, що ніхто не зможе втримати в пам’яті таку кількість цифр, що становили надзвичайну цінність для ворогів Франції.

- Цим дуже зацікавиться начальник штабу, - сказав він і поклав папери до кишені.

Роков застогнав. Він навіть не наважився вилаятись уголос.

Наступного ранку Тарзан вирушив на північ у напрямку Буїри та Алжиру. Коли він проїжджав повз готель, то побачив на веранді лейтенанта Жернуа. Той сполотнів, коли побачив Тарзана. Тарзан волів би уникнути цієї зустрічі, але уникнути її було неможливо. Він віддав офіцерові честь.

Жернуа машинально відповів, але його дико вирячені очі з виразом жаху довго стежили за вершником. Здавалося, що мрець зустрівся з привидом.

У Сіді-Аїсі Тарзан зустрів французького офіцера, з яким нещодавно познайомився в цьому місті.

- Ви виїхали з Бу-Саади вранці? - спитав його офіцер. - Отже,ви не чули, що сталося з нещасним Жернуа?

- Це була остання людина, яку я бачив, коли виїжджав з міста, - відповів Тарзан. - А що сталося?

- Він умер. Сьогодні вранці близько восьмої він застрелився.

Двома днями пізніше Тарзан прибув до Алжиру. Тут він довідався, що пароплав до Кейптауна буде лише через два дні. Щоб якось згаяти час, він написав повний звіт про своє завдання. Втім, він не наважився додати до звіту документ, який забрав у Рокова, оскільки вирішив не випускати його зі своїх рук, доки сам отримає дозвіл передати його іншому агентові або доки сам привезе його до Парижа.

Коли Тарзан сідав на корабель після непомірне довгого, як йому здалося, чекання, за ним стежило двоє людей з горішньої палуби. Обоє були одягнені за останньою модою і чисто поголені. Вищий на зріст був блондин, але з чорними бровами. Згодом вони стикнулися з Тарзаном на палубі, і один з них квапливо вказав товаришеві на щось там у морі. Вони відвернулися, і Тарзан не міг роздивитися їхніх облич.

Згідно з наказом свого провідника, Тарзан узяв квиток на чуже ім’я. Він назвався Джоном Колдуелом з Лондона.

Він не міг зрозуміти, навіщо це було потрібно, і довго розмірковував над цим.

Його цікавило, що йому доведеться робити в Кейптауні.

“Слава Богу, - подумав він, - здається,я спекався Рокова. Він вже мені добряче набрид. Невже я настільки цивілізувався, що почав нервувати? А як не почати, коли доводиться мати справу з негідником, який не має поняття про чесну боротьбу? З ним ніколи не знаєш, звідки треба сподіватися удару. Іноді мені здається, що Нума, лев, переконав слона Тантора і змію Гісту об’єднатися, щоб убити мене. Але у цьому разі я принаймні знав би, від кого і як чекати нападу. Звірі порядніші за людей - вони не принижуються до підлої інтриги”.

Того самого вечора Тарзан сидів за столом поруч з однією молодою дівчиною. З іншого боку від неї сидів капітан, який їх познайомив.

Пані Стронг! Де він чув це ім’я? Воно звучало напрочуд знайоме. Відповідь на питання мимоволі подала мати дівчини, коли назвали її на ймення - Гейзел.

Гейзел Стронг! Це ім’я викликало зливу спогадів. Адже перша звістка від Джейн Портер, від жінки, яку він кохав, була саме в листі до Гейзел Стронг. Як виразно він згадував ніч, коли викрав його з письмового столу в хатині свого давно померлого батька. Джейн Портер сиділа і писала того листа до пізньої ночі, а він принишк надворі, в темряві. Як би вона злякалася, коли б знала, що там, за вікном, стояв дикий мешканець джунглів і спостерігав за кожним її рухом!

Так, це була Гейзел Стронг, краща подруга Джейн Портер.

12. ЗУСТРІЧНІ КОРАБЛІ

Тепер повернімося до того, що відбувалося кілька місяців тому на відкритій усім вітрам маленькій залізничній платформі в північному Вісконсіні. Над околицями низько стелиться дим лісових пожеж, викликаючи сльози в шістьох людей, що чекають на поїзд, який має повезти їх на південь.

Професор Архімед К. Портер, .заклавши руки за спину під поли свого довгого сурдута, походжає туди-сюди під пильним поглядом свого вірного секретаря, пана Самуеля Т. Філандера. Упродовж кількох хвилин він уже двічі через свою неуважність збирався перейти колію і рушити просто в болото, що тяглося по той бік колії, але щоразу його хапав і приводив назад невтомний пан Філандер.

Джейн Портер, донька професора, мляво й вимушено балакає з Вільямом Сесілем Клейтоном та Тарзаном з племені Великих мавп. Маленька зала станції щойно стала свідком освідчення в коханні та сцени зречення, наслідком чого було розбите життя й серце двох присутніх, але Вільям Сесіль Клейтон, лорд Грейсток, до них не належав.

За міс Портер бовваніла добросерда Есмеральда. Вона почувала себе щасливою, адже вона повертається до свого улюбленого Меріленду. Вона вже бачить крізь серпанок диму тьмяні вогні потягу, що над’їжджає. Чоловіки починають збирати речі. Раптом Клейтон вигукує:

- Хай тобі грець! Я забув у залі плащ! - і біжить на станцію.

- Прощавайте, Джейн! - каже Тарзан, простягаючи руку. - Дай вам Бог щастя!

- Прощавайте, - тихо відповідає дівчина. - Спробуйте забути мене... втім, ні... мені нестерпно думати, що ви мене забули.

- Так, це неможливо, люба моя, - каже він. - Я був би радий забути вас. Мені було б тоді набагато легше, аніж тепер, коли доведеться жити, думаючи про те, що могло б статися... Але ви будете щасливою. Я переконаний у цьому, і так повинно бути. Скажіть усім, що я вирішив їхати автомобілем до Нью-Йорка. Я відчуваю, що прощатися з Клейтоном мені буде не під силу. Я хотів би ставитися до нього без ненависті. Але боюся, що інстинкти дикого звіра в мені ще доволі сильні, і мені не варто бути надто довго в товаристві того, хто став між мною і єдиною жінкою в світі, яка мені потрібна.

Тим часом Клейтон шукав у залі свій плащ. Коли він знайшов його і нахилився, щоб узяти, то побачив на підлозі телеграфний бланк. Він подумав, що це хтось загубив телеграму, нахилився, підняв її і поглянув на зміст. Враз він забув про все: про плащ, і потяг, який надійшов, і про все інше, крім цього страшного клаптика паперу, який він тримав у руці. Він прочитав текст двічі, перш ніж усвідомив його зміст і значення для самого себе.

Перед тим, як він підняв і прочитав телеграму, він був англійським лордом, гордим і заможним володарем численних маєтків. І ось ураз довідався, що він жебрак, без копійки й титулу. Це була телеграма Тарзанові від Д’Арно. а в ній мовилося:

“Відбитка пальців доводять, що ви-Грейсток. Вітаю. Д’Арно”.

Клейтон похитнувся, паче отримав смертельний удар.

Саме в цю мить він почув, що його гукають, бо потяг уже зупинявся біля платформи. Механічно схопивши плащ, він вирішив, що розповість про все в потязі. Потім вибіг на платформу саме в ту мить, коли паровоз свиснув удруге - останній сигнал, за яким уже лунав перший гуркіт від поштовхів буферів. Все товариство вже було в потязі і гукало Клейтонові, перехилившись через поруччя площадинки пульманівського вагона, щоб він поквапився. Минуло п’ять хвилин, доки всі порозсідалися, і лише тоді Клейтои помітив, що Тарзана серед них нема.

- А де ж Тарзан? - спитав він у Джейн Портер. - В іншому вагоні?

- Ні, - відповіла вона. - В останню хвилину він вирішив сам перегнати свій автомобіль до Нью-Йорка. Йому хочеться ближче познайомитися з Америкою. Адже, ви знаєте, він невдовзі повертається до Франції.

Книга: Едгар Берроуз. ПОВЕРНЕННЯ ТАРЗАНА

ЗМІСТ

1. Едгар Берроуз. ПОВЕРНЕННЯ ТАРЗАНА
2. Коли графиня провела Тарзана до передпокою і вернула ся, то...
3. [1] мого батька. Вони привезли мене сюди і...
4. На кілька хвилин все затихло, жодного звуку не долинало з...
5. Від полудня ніхто не приніс Тарзанові ані води, ані їжі, і спрага...
6. Клейтон не відповідав. Він намагався знайти потрібні слова, щоб...
7. - О Гейзел! Як би я хотіла в це повірити! - простогнала молода...
8. Бузулі, воїн, що його врятував Тарзан, розповів йому багато...
9. Але, перш ніж мануєм устиг ворухнутися, Тарзан кинувся на нього....
10. Він полічив, що його шанси на порятунок були три до одного. Тоді...
11. Дівчина, яка під час боротьби чоловіків стояла, скута жахом,...
12. Він швидко повернувся до розібраної стіни, переніс вийняті камені...
13. Врешті Клейтон настільки ослаб, що вже не міг виходити з куреня....
14. [1] Дуар - мусульманське поселення...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate