Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Щоб мати авторитет – треба мати силу! / Юрій Липа

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Берджеc Ентоні. МЕХАНІЧНИЙ АПЕЛЬСИН


Узнікі зарипіли, заляскали, зашурхотіли, поки діставали свої грязниє псалтирчики, розгортали їх і, слинячи язиком пальці, шукали потрібну сторінку.

- Стуліть пельки, видряпки! - закричав лютий як звір охраннік. - Я стежу за тобою, дев'ятсот двадцять тисяч п'ятсот тридцять сьомий!

Ясна річ, я вже поставив на програвач платівку, потім пустив її - тр-у-у-у! - і каплицю сповнили звуки органа. Тут узннікі жахливо заспівали:

Ми - чай .слабкий. Щоб став міцним відваром, Його, не змішуючи, скип'ятити треба. Нас ие годуюто ангельським нектаром, І довгий су,а вершить над нами Небо.

Вони завивали, гугнявили цю глупость, а кап знай підстьобував їх:

- Голосніше співайте, хай вам лиха година!

- Начувайся, сім мільйонів сімсот сорок дев'ять тисяч двісті тридцять другий! -кричав охр&ннік.-Тепер твоя черга, паскудо! Нарешті все скінчилось, і кап проголосив;

- Хай Свята Трійця завжди оберігає вас і наставляє на добро, амінь! Узнікі почалапали до виходу під вдалий супровід Симфонії Мв 2 Адріана Швайзельбера, дібраної, братики, вашим покірним слугою і оповідачем. "От уже отара!" -подумав'я, стоячи біля капличного стереоппрогравача. Вони сунули - ме-е-е! бе-е-е-е! - наче тварини й показували мені грязнимі пальцями носа, бо в їхніх очах я був любімчіком начальства. Коли прошкандибав останній узнік, теліпаючи довгими, Як у мавпи, руками, і один з охранніков гучно долбанул його в потилицю, а я нарешті вимкнув програвача, до мене підійшов кап - усе ще в одєждє слуги Божого, білій, з мереживами, як у дєвочкі, в губах труїлка.

- Ти, як завжди, заслужив на подяку, маленький шість мільйонів шістсот п'ятдесят п'ять тисяч триста двадцять перший,-сказав він.-Що нового розповіси мені сьогодні?

Річ у тім, що цей кап недавно посів поважне місце серед в'язничних слуг Божих, але палко бажав здобути визнання й начальника в'язниці, отож постійно ходив до того й тихенько стучал про темні змови серед узніков, а це дєрьмо нашіптував йому переважно я. Майже все те були вигадки, хоч траплялися й правдиві повідомлення. Ну, скажімо, той випадок, коли в нашу камеру передали по водогінних трубах-тук-тук! тукі-тукі-тук! тук-тук! -що здоровань Гарріман налаштувався дати драла. Він збирався тюкнуть охранніка під час обходу й перевдягтися в його одєжду. А тоді узнікі мали зчинити в їдальні бучу, повиливавши гидотну пішу, якою нас годували. Я про це дізнався й доповів капу. Той передав моє повідомлення далі й дістав подяку від начальника в'язниці за "громадське сумління" і "тонкий слух". Отож я й цього разу почав йому нашіптувати, але вже брехню:

- Так от, сер, по трубах передали, що незаконним шляхом надійшла партія кокаїну, а розподільний центр - в одній із камер на п'ятому поверсі.

Я вигадав це просто-таки на ходу, як робив уже багато разів, і в'язничний кап вдячно промовив:

- Добре, добре. Я перекажу це самому. - Так він називав начальника в'язниці.

- Сєр,- провадив я далі,- я ж бо робив усе можливе, чи не так? - З начальниками я завжди так розмовляв - ввічливо, як джентльмен. - Я старався сер, правда?

- Гадаю, загалом правда,- погодився кап. - Ти дуже нам допоміг і, як на мою думку, виявив щире бажання виправитись. Якщо докладатимеш зусиль і далі, то легко заслужиш помилування.

- А що ви скажете, сер, про той новий винахід, про який скрізь балакають? Про нове лікування, яке одразу відчиняє перед тобою в'язничну браму і дає гарантію, що ти ніколи вже сюди не повернешся?

- А-а,- озвався він дуже обережно. - Де це ти почув? Хто тобі розповів?

- Та всі кругом балакають,- відповів я. - Оце недавно два охоронці правили, як завжди, теревені, а вуха ж кожен має... А якось хтось знайшов у майстерні клапоть газети, там про оце теж писали. Чи не могли б ви послати мене туди, сер, якби я виявив бажання?

Було видно, що кап замислився. Він затягся труїлкою і зважував, чи можна розповідати мені про цю вєщь.

- Ти, мабуть, маєш на увазі метод Людовіка? - зрештою сказав він так само обережно.

- Назви я не знаю, сер. Я тільки одне знаю: це відразу дарує тобі волю і гарантує, що ти вже ніколи не потрапиш за грати.

- Це правда,- підтвердив кап і, насупившись, подивився на мене згори вниз. - Саме так, шість мільйонів шістсот п'ятдесят п'ять тисяч триста двадцять перший. Звичайно, поки що це на стадії експерименту. Метод простий, але дуже радикальний.

- Але ж його вже тут застосовують, чи не так, сер? - наполягав я. - Оті новенькі білі будівлі коло; південного муру, сер... Ми коли робили зарядку на подвір'ї, сер, то бачили, як їх зводили.

- Його ще не застосовують,- заперечив кап. - Принаймні в цій в'язниці. У самого виникли великі сумніви. Сказати правду, я їх поділяю. Питання в тому, чи може цей метод справді зробити людину кращою. Добро випромінюється з душі, шість мільйонів шістсот п'ятдесят п'ять тисяч триста двадцять перший. Це, зрештою, вибір. А коли людина позбавлена вибору, вона перестає .бути людиною. - Він міг би розводитись про це дєрьмо й далі, але тут ми почули, як сходами спускається - туп-туп-туп! - це одна група узніков, щоб отримати свою порцію релігії.

- Поговоримо про це іншим разом,- пообіцяв кап. - А зараз берися до роботи.

Я підійшов до програвача й поставив хоральний прелюд Й.-С. Баха "Прокидайтесь". Під звуки цієї музики грязниє, вонючіє виродки, злочинці й збоченці, незграбно, мов охлялі мавпи, входили до каплиці, а охраннікі всю дорогу шпетили їх і стусали. Потім кап звернувся до узніков:

- То що ж далі, га?

На цьому місці ми з вами й зустрілися.

Того ранку наша релігійна відправа складалася з чотирьох окремих ломтіков. Про метод Людовіка, чи як він там називається, кап не обмовився більше жодним словом. Я скінчив свою роботу з програвачем, кап проказав кілька слів подяки, і мене проводили до камери на шостому поверсі, вонючєй і напханої напхом. Охраннік виявився непоганим чєловєком - не піхнул і не копнув мене ззаду, а лиш відчинив двері й сказав:

- Ну от, хлопче, і твоя ковбаня.

Там сиділи мої нові кенти, всі запеклі прєступнікі, але, хвалити Бога, добре, що хоч без збочень. Худющий смаглявий Зофар розгойдувався на нарах і все щось торохтів прокуреним голосом, однак його давно вже ніхто не слухав. Ні до кого не звертаючись, він розповідав:

- У ті часи важко було урвати мантюху (біс його знає, що це таке, братики), не виклавши мільйончиків десять. Я так і зробив, а тоді спустився в "Турецький" і кажу, що взяв, мовляв, хану за падло. А що йому лишалося робити?

Він розмовляв якимсь давнім злодійським жаргоном. Одноглазий Стіна, що сидів далі, обривав з нагоди неділі кінчики нігтів на ногах. Був ще Великий Жид;

цей чєловєк лежав крижем, як мертвий, на нарах. І, нарешті, Ласунчик Джон та Лікар. Ласунчик Джон, хирлявий, хтивий і гнучкий, сидів за зґвалтування, а Лікар удавав колись, ніби вміє лікувати сифон, гонокок і уретрит, але робив ін'єкції чистою водою. А ще він довів до смерті двоє дєвочєк, замість позбавити їх, як обіцяв, небажаної вагітності. Усі мої сусіди в камері були останньою грязью, і мене зовсім не тішило їхнє товариство, так само, певно, як і вас оце зараз. Одначе далі так тривати не могло.

Треба вам сказати, що та камера була розрахована на трьох узніков, але нас туди напхали аж шістьох, одного на одного, як оселедців. І в ті часи, братва, таке було скрізь - у всіх камерах усіх в'язниць. Справжня ганьба, дєрьмо, адже не було жодної пристойної кімнати, де чєловєк міг би спокійно випростати кінцівки. Скажу більше: можете мені не повірити, але тієї неділі до нас кинули ще одного узніка. Ми саме покінчили з кошмарною піщєй - галушки й вонючая тушонка - і спокійно курили кожен на своїх нарах труїлки, коли до нас заштовхнули того чєловєка. Це був старий галабурдник, який перший і зчинив галас про ненормальне становище. Він заходився трясти грати на дверях і кричати:

- Вимагаю елементарних прав! Камера переповнена! Це відверте знущання над людиною!

Один із охранніков повернувсь і порадив цьому чоловікові попроситися краще до когось на нари, а то, мовляв, доведеться спати на підлозі.

- На краще не зміниться,- попередив охраннік,- тільки на гірше. Такий уже цей брудний злочинний світ, до якого всі ви докладаєте рук.

2

Поява в камері нового чєловєка стала початком мого виходу з держв'язу. Той узнік виявився бридким сварливим курвом із чорними думками й брудними намірами, тож тривоги в мене почалися вже того самого дня. Крім усього іншого, новачок був хвальком; глумливо скрививши ліцо, він пустився голосно, з гордим виглядом усіх повчати. Він оголосив, що в цьому звіринці він один, мовляв, справжній прєступнік і, перш ніж потрапити сюди, вчинив те й те, порішив голими руками десятьох рож і таке інше ге. Його патякання, однак, нікого не вразило, братики. Тоді він підступив до мене - а я був там наймолодший - і почав доводити, що спати на підлозі поовинен саме я, а не він. Проте решта в'язнів були на моєму боці. Вони загукали:

- Облиш його, ти, грязний'ублюдок!

Тоді новенький завів давню пісню - буцімто його ніхто не любить і таке інше. А вночі я прокинувся й побачив, що це страшне курво і справді лежить поруч зі мною на нарах - а вони ж на третьому ярусі й дуже вузенькі,- говорить масні речі й усе гладить мене, гладить... Я геть обєзумєл і заборсався, хоч і невиразно все бачив при тьмяній червоній лампочці десь аж на сходах. Але я напевно знав, що це він, отой вонючій виродок, і невдовзі, коли тривоги мої вже прибрали реальних обрисів і в камері ввімкнули світло, я побачив його спотворене ліцо - з подряпаної мною пасті сочилася кров.

А далі попрокидались мої однокамерники й собі замєталісь у темряві. Здійнявся такий гармидер, що розбудив увесь поверх,- почулись вигуки, стукання бляшаних кухлів у стіни, наче узнікі вирішили, що почалося загальне повстання. Спалахнуло світло, і з'явилися охраннікі - без мундирів, але в кашкетах і з довгими кийками. При світлі стало видно наші розпашілі ліца, гнівно стиснуті кулаки; всі щось кричали й лаялись. Тут я виступив зі своєю скаргою, а охраннікі в один голос заявили, що ваш скромний оповідач, братики, певно, підлаштував усе навмисне, бо на мені не було жодної подряпини, а з роздертої пасті в того новенького все ще текла цівка крові. Від такої заяви я просто обєзумєл. І оголосив, що коли в'язничне начальство дозволяє бридким, вонючім прєступнікам і збоченцям накидатися на мене, сонного й беззахисного, то я жодної ночі в цій камері більше не спатиму.

- Зачекай, будь ласка, до ранку,- глумливо відказали охраннікі. - Ваша честь вимагає окремого покою з ванною і телевізором? Добре, пошукаємо такого вранці. А зараз, кентику, поклади свій гарячий голівер на набиту пєрьямі подушку, і хай тебе більше ніхто не турбує. Гаразд?

Коли вони, суворо всіх попередивши, забралися геть і знову погасло світло, я сказав, що решту ночі сидітиму, а тоді звернувся до того страшного прєступніка:

- Гей ти, лягай на мої нари, коли хочеш. Тепер вони мені бридкі. Ти їх запаскудив своїм вонючім тєлом.

Тут утрутилися інші узнікі. Великий Жид, ще спітнілий після битви в темряві, кинув:

- Не піддаватимофя, братоцьки. Не поступимофя цьому хамлюфьку!

- Зажбпся, юдо! - брутально урвав його новенький.

Великий Жид підхопився був, щоб довбанути його. Але тут устряв Лікар.

- Спокійно, джентльмени, ми ж бо не хочемо більше неприємностей, чи не так? - проказав він дуже по-світському, хоч той новий прєступнік так і ліз на рожен. Він вважав себе, як ви самі бачили, большім-прєбольшім цабе й гидував сидіти в камері з шістьма та ще й спати на підлозі, аж поки я зробив отой благородний жест. Але й тепер він не стримався, щоб не поглумитися над Лікарем:

- У-тю-тю, ви не хочете більше неприємностей, еге ж, імпотенти?!

- Якщо не можна заснути, давайте візьмемося за освіту,- запропонував хирлявий, хтивий і гнучкий Ласунчик Джон. Він, хоч був і ґвалтівник, говорив дуже вишукано. - Нашому новому приятелеві треба дати урок.

- З'їж і оближись, мале опудало! - огризнувся новий узнік. Отут і почалося. Правда, на диво спокійно, без галасу. Новий узнік спробував закричати, однак Стіна затис йому пасть, а Великий Жид припер його до заґратованих дверей, щоб при тьмяному червоному світлі зі сходів було видно, куди бити. Новачок тільки стогнав: "Ой-ой-ой!" Він виявився зовсім кволим чєловєком, ледве спроможним долбануть у відповідь. Аж тепер я збагнув, що він просто ховався за своїм гучним голосом та хвалькуватістю. Принаймні я, побачивши, як у червоному світлі бризнула червона кров, відчув у душі радісний трепет і вигукнув:

- Залиште його мені, братва!

- Атош, атош, хлопше,- підхопив Великий Жид,- це цефно. Вріш йому, Алекфе!

Вони стали навкруги, а я почав лупцювати того прєступніка. Я дубасив його кулаками, топтав черевиками, хоч вони й були не зашнуровані, а тоді підставив ніжку, і він - ба-бах! - гримнув на підлогу. Потім я ще копнув його гарненько в голівер, він зойкнув: "0-ой!" -і захропів, наче вві сні.

- Чудово,- мовив Лікар, косо глипнувши на потовченого, розпростертого на підлозі хрєна. - Гадаю, це буде йому добра наука. Хай відпочине. Може, побачить уві сні, як стає славним хлопцем.

Стомлені, ми повилазили на нари. І от мені приснився, братики, величезний оркестр - сотні музикантів, а диригент - щось середнє між Людвігом ваном і Г. Ф. Генделем, глухий, сліпий і знуджений життям. Я сидів серед духових і тримав у руках блідо-рожевий фагот, що наче був частиною мого тіла й виростав просто з черева. Я подув у фагот і голосно розреготався - ха-ха-ха! - бо відчув лоскіт. Але Людвіг ван Г. Ф. ррозгнівався і обєзумєл. Він нахилився до мене й так гаркнув мені у вухо, що я прокинувся, геть мокрий від поту. Насправді, як виявилось, деренчав в'язничний дзвоник - др-р-ринь! др-р-ринь! Був зимовий ранок. Коли я насилу розплющив зліплені після сну глаза, то відразу замружився від різкого електричного світла, яке вже ввімкнули в нашому звіринці. Я подивився вниз і побачив на підлозі нового прєступніка. Він був такий потовчений і заюшений кров'ю, що й досі ще не прийшов до тями. Вмить пригадалась минула ніч, і я розсміявся.

Та коли я зіскочив з нар і торкнув його босою ногою, то відчув холодне задубіле тєло. Я кинувся до Лікара й заходився термосити його. Він завжди прокидався дуже повільно, але того ранку бистро зліз із нар, як і решта в'язнів, крім Стіни, що спав мов убитий.

- Кепські справи,- мовив Лікар. - Мабуть, серцевий напад. - А тоді обвів усіх нас поглядом і додав: - Не треба було з ним так жорстоко... Вкрай нерозумна витівка.

- Облиш, Лікарю,- огризнувся Ласунчик Джон. - Ти й сам не пас задніх, коли його частували кулаками.

Великий Жид обернувся до мене й сказав:

- Алекфе, ти був надто розлючений. Той офтанній удар добив його.

- А хто все почав? - обурився я, відчуваючи раздраженіє. - Я приєднався аж під кінець, хіба не так? Це була твоя ідея! - показав я на Ласунчика Джона. В цю мить Стіна голосно захропів, і я обернувся у його бік:

- Розбудіть цього вонючого ублюдка! Адже то він затискав йому пасть, поки Великий Жид тримав його біля ґрат!

- Ніхто не стане заперечувати,- промовив Лікар,- що кожен із нас трохи потовк цього чоловіка задля, так би мовити, науки. Але ж очевидно, що саме ти, мій любий хлопчику, по-юначому нестримно і, я б сказав, необачно завдав йому смертельного удару. Дуже шкода!

- Зрадники! - прогарчав я. - Зрадники й брехуни!

Я побачив: повторюється та сама ситуація, що й два роки тому, коли мої так звані кенти віддали мене в грубі лапи фараонів. А ще я побачив, братики, що в цьому світі вірити нікому не можна. Ласунчик Джон розбудив Стіну, і той також підтвердив, що саме ваш скромний оповідач виявив особливу брутальність і жорстокість. Коли прийшли охраннікі, а за ними головний наглядач і сам начальник в'язниці, мої кенти по камері заходилися навперебій переказувати, як я прішіл того покидька й збоченця, заюшене тєло якого валялося, наче лантух, на підлозі.

То був незвичайний день, братики. Мертве тєло витягли геть, узніков у всій в'язниці змусили сидіти під замком до подальших розпоряджень; не давали ні піщі, ні навіть гарячого чаю. Ми сиділи в камерах, а охраннікі міряли кроками коридори й, тільки-но чули тихесенький шепіт, вигукували: "Стулити писки!", "Замовкнути!" Близько одинадцятої напруження й загальне збудження зросло, в нашу камеру з коридора хлюпнула вонь переляку, а тоді ми угледіли начальника в'язниці й головного наглядача з якимось большим, важним на вигляд чєловєком, що дуже бистро крокував і говорив, мов безумний. Вони, певно, дійшли до кінця коридора, а потім стали повертатись уже повільніше, назад, і ми почули, як начальник в'язниці, гладкий, пітливий білявий мужік, забелькотів: "Атож, сер... Що можна зробити, сер?" - і таке інше. Гурт зупинився біля нашої камери, і головний наглядач відімкнув двері. Тепер ми побачили того важного чєловєка ближче - височенний, сінєглазий, у чудовій одєждє - кращого костюма я вжитті не бачив, братики, останній крик моди. Чєловєк уп'явся в нас, жалюгідних узніков, очима й мудро так промовив гарним голосом:

- Уряд більше не в змозі дотримуватися старомодних пенологічних теорій. Коли злочинці вкупі, то ось що виходить. Ви - рознощики злочинності, вона вже процвітає і в місцях покарання. До того ж невдовзі тюрми можуть знадобитися нам для політичних в'язнів.

Я анічогісінько не усьок, братики, але ж він, зрештою, говорив не про мене.

- До карних злочинців,- провадив той чоловік,- таких, як оці пропащі (це вже стосувалося мене, братики, тією ж мірою, як і решти, сйравжніх прєступніков, до того ж зрадників), краще застосовувати суто лікувальні методи. Тобто вбивати в них злочинний рефлекс. Цілковите переродження протягом одного року. Покарання для них - порожній звук, ви самі бачите. Вони лише тішаться своїм так званим покаранням. І починають убивати один одного.

Тут він утупився своїми крижаними сінімі глазамі в мене, тож я зухвало відказав:

- Перепрошую, сер, але я категорично проти того, що ви оце сказали. Я - не карний злочинець і не пропащий. Інші - можливо, але не я. Головний наглядач спалахнув і гримнув:

- Стули свою кляту пельку, ти! Знаєш, хто перед тобою?

- Нічого, нічого,- заспокоїв його важний чєловєк. Тоді повернувся до начальника в'язниці: - Випробуйте його першого. Юний, зухвалий, розбещений... Бродскі візьметься за нього завтра, а ви можете посидіти й подивитись. Бродскі працює чудово, не хвилюйтесь. І цей розбещений юний хуліган стане як шовковий.

Ці жорстокі слова, братики, поклали початок моїй свободі.

3

Того ж таки вечора охраннікі відвели мене, брутально штурхаючи, як цапа, до святої святих-кабінету начальника в'язниці. Начальник похмуро блимнув на мене і спитав:

- Гадаю, ти не знаєш, хто це був уранці, чи не так, шість мільйонів шістсот п'ятдесят п'ять тисяч триста двадцять перший?- І, не чекаючи на мою відповідь, повів далі: - Не хто інший, як сам міністр внутрішніх справ! Новий міністрі як то кажуть, нова мітла. Кінець кінцем ці безглузді ідеї й до нас докотились, і наказ є наказ. Але, мушу сказати тобі відверто, я цього не схвалюю. Коли тебе б'ють, ти даєш здачі, адже так? То чому б державі, жорстоко скривдженій хуліганами, не дати і їм у відповідь? Одначе нові погляди це заперечують. За новими поглядами ми повинні з поганих зробити добрих. Все це мені здається вкрай хибним. Га?

- Сер... - почав я якомога шанобливіше. Але головний наглядач, дебелий і червоний як рак-срак - він стояв за кріслом у начальника в'язниці,-урвав мене криком:

- Стули свій брудний писок, ти, падлюко!

- Нехай, нехай,- стомлено махнув рукою начальник в'язниці. - Тебе виправлять, шість мільйонів шістсот п'ятдесят п'ять тисяч триста двадцять перший. Завтра підеш до того Бродскі. Вони вважають, що мине трохи більше двох тижнів, і ти зможеш покинути державну в'язницю. Всього два тижні з чимось - і ти знов у великому вільному світі! Думаю,-реготнув він,-тобі така перспектива подобається?

Я промовчав, а головний наглядач знову гаркнув:

- Відповідай, ти, брудне порося, коли тебе запитує начальник!

- О, звичайно, сер,- сказав я. - Велике вам спасибі, сер. Будьте певні, я старатимусь з усіх сил. Щиро дякую всім, хто сприяв цьому.

- Не треба,- зітхнув начальник в'язниці. - Це не винагорода. Аж ніяк не винагорода. Що ж, ось бланк, його треба підписати. Тут сказано, що ти бажаєш, аби решту твого терміну ув'язнення замінили курсом, як тут кумедно сказано, "виправного лікування". Підпишеш?

- Безперечно, підпишу, сер,- запевнив я. - Величезне вам спасибі! Мені дали ручку, і я гарно, закрутисте вивів свій підпис.

- Гаразд,- мовив начальник в'язниці. - Здається, все.

- З ним хоче поговорити в'язничний капелан, сер,- повідомив головний наглядач.

Мене вивели з кабінету й повели коридором до Бічної каплиці. Один з охранніков усю дорогу толкал мене то в спину, то в голівер, одначе якось знехотя, мляво. Ми пройшли через усю каплицю до контори капів, і мене заштовхали всередину. Кап сидів за столом, і від нього різко воняло дорогими труїлками й шотландським віскі.

- А, маленький шість мільйонів п'ятдесят п'ять тисяч триста двадцять перший! - озвався він. - Сідай. - Тоді мовив до охранніков: - Почекайте за дверима, гаразд?

Вони вийшли. А кап щиро заговорив до мене:

- Я хочу, щоб ти зрозумів одне, хлопче: я до цього непричетний. Якби це мало сенс, я протестував би. Але це марно. І справа не в моїй кар'єрі, а в тому, що . мій голос дуже кволий порівняно з криком людей Куди могутніших у цій системі. Я зрозуміло висловлююсь?

Я кивнув головою, братики, хоч він молов щось несусвітенне.

- Все це глибоко пов'язано з етичними проблемами,- провадив далі кап. - Ти станеш славним хлопцем, шість мільйоннів шістсот п'ятдесят п'ять тисяч триста двадцять перший. І в тебе ніколи вже не виникатиме бажання скоїти насильство чи якось порушити державний спокій. Сподіваюся, ти все усвідомлюєш.

- Та це ж прекрасно, сер,- стати славним хлопцем! - відказав я, хоч у душі зайшовся смєхом.

- А може, й не прекрасно,- заперечив він. - Це, мабуть, жахливо. От кажу тобі ці слова й бачу, як суперечливо вони звучать. Знаю, багато безсонних ночей міркуватиму тепер про це. Що Богові бажаніше? Бездумна голова чи вибір добра? І чи людина, яка обирає зло, певною мірою не краща за ту, котрій добро нав'язали? Глибокі це й складні питання, маленький мій шість мільйонів шістсот п'ятдесят п'ять тисяч триста двадцять перший. Але зараз я хочу сказати тобі одне. Якщо колись у майбутньому ти озирнешся назад і згадаєш мене, найнікчемнішого і найпокірнішого слугу Божого, то благаю тебе: не май на мене зла, я не причетний до того, що з тобою сталося. Я ось сказав "благаю тебе" і з сумом усвідомив, що це - марна річ. Адже нині ти переходиш туди, де жодне благання вже не матиме над тобою влади. Як жахливо про це думати! А втім, вибираючи майбутнє, в якому ти не зможеш робити етичний вибір, ти певною мірою вибираєш добро. Краще я думатиму так. Краще так, і хай усім нам поможе Бог.

Він заплакав. Я, правду кажучи, не дуже на це й зважив, братва, тільки загоготав у душі, бо й сліпому було видно, що кап нажлуктився як чіп. Він знову дістав із шухляди пляшку і щедро хлюпнув віскі у замацану, грязную склянку. А добряче ковтнувши, пробелькотів:

- Хто знає, може, все й буде гаразд? Шляхи господні незбагненні. А тоді громко завів псалом. Двері відчинилися, зайшли охраннікі й погнали мене назад до вонючєй камери. А кап усе співав і співав псалом.

Другого ранку настала пора прощатися з Держв'язом, і мені стало трохи сумно. Так завжди буває, коли доводиться залишати місце, до якого звик. А проте перебиратися мені довелось не далеко, братики. Копняками й стусанами мене загнали до нової білої будівлі, що стояла відразу за тюремним подвір'ям. У цьому новісінькому приміщенні на мене повіяло свіжою липкою прохолодою і наче обсипало морозом. Я стояв у великому незугарному холі й, поводячи сюди-туди своїм писком, прінюхівался. Воняло, ніби в лікарні, і чєловєк, якому мене передали охраннікі, був у білому халаті. Коли він розписався в тому, що одержав мене, один із жорстоких охранніков попередив його:

- Не спускайте його з ока, сер. Він як був, так і лиши'вся паскудним вилупком, хоч і крутився коло в'язничного капелана й читав Біблію.

- Ну, труднощі нас не лякають! - заспокоїв його новий чєловєк. У нього були добрі блакитні глаза, що ніби всміхались, коли він говорив. - Ми станемо друзями, еге ж?

Він усміхнувся глазамі й пастью, вишкіривши білі зубья, і я одразу відчув до нього приязнь. Потім він передав мене іншому, меншому на зріст мужіку в білому халаті, також дуже привітному, а той провів мене до чудової, світлої й чистої кімнати з фіранками, настільною лампою і одним-єдиним ліжком - усе для вашого скромного оповідача. Я радісно рассмєялся в душі, як мальчішка, якому справді пощастило. Мені наказали скинути потворну в'язничну одєжду й видали - ой, братва! - гарненьку піжаму, зелену, щонаймоднішу. До неї принесли чепурний теплий халат і чарівні тапочкі на мої босі копита. "Що ж, Алексе,- подумав я,-колишній маленький 6655321-й зробив вдалий і безпомилковий вибір. Тут ти розкошуватимеш".

Коли подали чашку вкусного кофе і стос давніх газет та журналів, щоб я погортав їх, поки питиму, з'явився той перший чєловєк у білому халаті, який за мене розписався.

- Ага, то ти тут! - бовкнув він геть безглузді слова, які, однак, у вустах такого приємного чєловєка безглуздими не видалися. - Я доктор Бреном,- провадив він,- помічник доктора Бродскі. З твого дозволу трохи тебе огляну. - Він дістав із правого кармана стетоскоп.. - Треба переконатися, що ти цілком здоровий, правильно? Отож-бо.

Я ліг, закотив піжаму, і він почав мене оглядати.

- А що саме, сер, ви збираєтеся зі мною робити? - поцікавивсь я.

- Та нічого особливого, справді,- відказав доктор Бреном, водячи холодним стетоскопом по моїй спині. - Лише покажемо тобі кілька фільмів.

- Фільмів? - перепитав я, не вірячи, як ви розумієте, братики, власним вухам. - Тобто я ходитиму в кіно?

- Це будуть особливі фільми,- пояснив доктор Бреном. -Дуже особливі. Сьогодні після обіду влаштуємо перший сеанс. Так... - Він випростався наді мною. - Вигляд у тебе, як у цілком здорового молодого хлопця. Хіба що не дуже вгодований. Ну, це, певно, від тюремних харчів. Поправ піжаму. Щоразу після їди,- і він сів на краєчок мого ліжка,- робитимемо тобі укол у руку. Це має допомогти.

Відчуваючи глибоку вдячність до доброго доктора Бренома, я поцікавився:

- Вводитимете вітаміни, сер?

- Щось ніби,- відказав він і щиро, по-дружньому всміхнувся. Щоразу після їжі один-єдиний укол.

Коли він вийшов, я ліг на ліжко й подумав, що все це нагадує рай. Тоді погортав журнали, які мені принесли,- "Спорт у світі", "Сінема" і "Гол". А врешті повернувся на спину, заплющив очі й став мріяти про те, як добре буде знову вийти на волю. Вдень Алекс тепер працюватиме десь у пристойному місці, бо для школіназії він уже старий, а згодом, певно, збере нову вагату для нічних розваг, і першим нашим дєлом буде розшукати Дима і Піта, якщо їх доти не схопить поліція. Цього разу я вже пильнуватиму, щоб мене не ізловілі. Адже мені, хоч я й скоїв убивство і таке інше, дають ще один шанс, і незручно буде знову вляпаться - після всіх оцих клопотів із фільмами, які мають зробити з мене зразкового мальчіка. Я щиро рассмєялся з такої наївності й усе ще трусив голівером, коли мені принесли на таці полуденок. Приніс той самий чєловєк, котрий проводив мене, щойно я потрапив сюди, до малєнькой спальні.

- Приємно знати, що на світі є хтось щасливий,- усміхнувся він. На таці була дуже апетитна піща - кілька ломтіков паруючого ростбіфа з картопляним пюре та овочами, морозиво і кружка чудового гарячого чаю. Лежала навіть одна труїлка і сірникова коробка з одним сірником. Оце було вже справжнє життя, братва! Через півгодини, коли я вже куняв на ліжку, прийшла медсестра, вродлива молода дєвочка із забойной грудью (чого я не бачив уже два роки), й принесла на таці шприц.

- А-а, вітаміни, еге ж? - здогадався я і прицмокнув до медсестри. Але дєвочка не звернула на те уваги. Вона мовчки ввела мені в ліву руку голку і впорснула вітаміни. А тоді пішла геть, цокаючи високими підборами. Невдовзі з'явився мужік у білому халаті - мабуть, медбрат - і вкотив крісло-каталку. Я аж трохи отетерів.

- Що це ти привіз, брате? - звернувся я до мужіка. - Я, щоб ти знав, дістанусь і на своїх ходулях, хоч би куди нам довелося йти.

- Краще я повезу тебе,- заперечив він.

І справді, братики, коли я встав із ліжка, то відчув слабість. Це, за словами доктора Бренома, наслідок того, що я не дуже вгодований. А все через оту жахливу тюремну піщу. Але вітаміни, що їх колотимуть після їжі, подумав я, швидко поставлять мене на ноги. Сумнівів нема.

4

Мєсто, куди мене привезли на каталці, братики, не нагадувало жоден із кінзалів, які я відєл. На одній стіні справді висів сріблястий екран, на протилежній були квадратні отвори для проектора, і всюди стирчали стереогучномовці. Але під стіною праворуч стояв пульт із невеличкими приладами, а посеред залу, перед екраном, здіймалося щось на зразок стоматологічного крісла, від якого тяглися дроти. За допомогою ще одного медбрата в білому халаті я переліз із каталки в крісло. Роззирнувшись, помітив під отворами для проектора матову шибку. За нею рухались якісь тіні начебто хтось кахикав: кхе-кхе-кхе! А проте єдине, на чому я міг зосередитись, була моя слабість; я її пояснював собі тим, що почав тут краще харчуватись, а також тим, що мені вкололи вітаміни.

- Ну от,- сказав медбрат,- тепер я тебе залишаю. Сеанс почнуть, щойно прийде доктор Бродскі. Сподіваюсь, тобі сподобається.

Сказати відверто, братики, того дня я не палав бажанням смотрєть фільми. Просто був не в гуморі. Краще б добряче виспатись - у ліжку, спокійно, на самко-мотності. Я почував себе зовсім кволим.

Книга: Берджеc Ентоні. МЕХАНІЧНИЙ АПЕЛЬСИН

ЗМІСТ

1. Берджеc Ентоні. МЕХАНІЧНИЙ АПЕЛЬСИН
2. Отак того усміхненого зимового ранку я пив чифірчик з молоком -...
3. Ми повернулися навшпиньки до дверей. Дим був серед нас найміцніший...
4. Узнікі зарипіли, заляскали, зашурхотіли, поки діставали свої...
5. Раптом один із білохалатників, мугикаючи якусь вонючую...
6. - Ну що ж, буде наука, правда? Можеш собі сказати: я постійно...
7. Це було старе говьонноє мєсто, куди я приходив, пригадую, ще...
8. Він пішов на кухню мити посуд, а я залишився в позиченій нічній...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate