Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Легенди бувають правдивіші за історію. / Павло Загребельний

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Трудове право України: Підручник. / Прокопенко В. I.


Розділ VII. ПРАВОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ГРОМАДЯН § 1. Поняття зайнятості населення. Правове регулювання працевлаштування громадян України

Вирішення соціальних та економічних проблем, які в сучасних умовах стоять перед Україною, значною мірою залежить від того, чи будуть забезпечена кожна працездатна людина роботою, мобілізовані її можливості по підвищенню активності як працівника і господаря.

Виконувана працівником робота повинна відповідати індивідуальним якостям людини. У разі невідповідності роботи особистим нахилам працівника така невідповідність протягом якогось часу тамуватиметься зусиллями волі. Але перенапру-женість організму обов'язково відіб'ється на настрої працівника, продуктивності його праці.

Трудова і особливо творча активність працівників залежить також від їх здібностей, нахилів та можливостей. Формулу трудової активності можна висловити як поєднання трьох чинників: потрібно, можу і хочу. За відсутності хоча б одного з чинників активна трудова діяльність не відбудеться, навіть при застосуванні до працівника різних заходів заохочення, закликаючи його до сумлінності, до виконання обов'язку.

Авторитарні методи використання і управління робочою силою, що базувались на пануванні державної власності і зрівнялівці, порушили природну мотивацію і стимули до праці. Працівника зовсім не цікавили результати його праці, бо платити йому попередньо встановлений розмір грошової суми, яка результатів праці не відбивала. Зате усі були забезпечені роботою. Вважалося, що роботи вистачить на всіх. Більш того, промислові підприємства постійно відчували потребу в робочих кадрах. І така потреба вважалась не недоліком економіки, а навпаки, перевагою, що створювала передумови розвитку і розквіту держави.

Така офіційна державна політика в сфері зайнятості була близька і зрозуміла багатьом мільйонам трудящих, була основою соціального оптимізму. Вона настільки створювала впевненість у завтрашньому дні, що про нього сьогодні можна було й не думати.

Відсутність зацікавленості в праці вимагала від держави, яка володіла усіма засобами виробництва, пошуків різноманітних стимулів до праці, активізації трудової діяльності. З цією метою проводилось соціалістичне змагання, працівників примушували брати соціалістичні зобов'язання, створювались правові перешкоди у звільненні з роботи з ініціативи працівника, встановлювались негативні правові наслідки при частій зміні місця роботи.

Методологічною основою усіх вживаних державою заходів була марксистсько-ленінська теорія, згідно з якою працівник при соціалізмі є власником усіх засобів виробництва, і ставлення до цих засобів як до власних створює особливий вид відносин працівника з підприємством, яке виступало як роботодавець. Вважалося, що це відносини співдружності і взаємодопомоги. Якщо ж і виникали якісь конфлікти, то вони вважались наслідком недостатньої свідомості, бо соціальна база для виникнення конфліктів між співвласниками засобів виробництва була відсутня.

Установка на повну зайнятість диктувала низьку ціну робочої сили, що в свою чергу призводило до низької ефективності праці. Підприємствам було невигідно застосовувати дорогу і високоефективну техніку, а працівникам — підвищувати свою кваліфікацію. Фізична праця залишалась основою усіх виробничих процесів. У цих умовах і народився сумний жарт: держава робить вигляд, що вона платить, а працівники роблять вигляд, що вони працюють.

З переходом країни до ринкових відносин стала реальністю загроза повній зайнятості. З'явились ознаки безробіття. При цьому її першими жертвами стали далеко не найгірші працівники. У своїй більшості це люди з вищою і середньою спеціальною освітою, переважно жінки, люди передпенсійного віку.

В тому, що освічені і кваліфіковані працівники виявляються непотрібними у першу чергу, ніякого протиріччя законам ринку немає. Ринкові відносини вибраковують не тільки поганих працівників, а й недієздатні виробничі структури, де можуть бути зайнятими і висококваліфіковані працівники. Це стосується науково-дослідних інститутів, конструкторських бюро, підприємств військово-промислового комплексу, машинобудівних заводів, які раніше були престижними, багатими, могутніми, здатними залучити до роботи кваліфікованих працівників.

Можна навіть вважати, що економічна криза елітних організацій — це розплата за тривалі роки не завжди потрібної і ефективної трудової діяльності за рахунок державної казни.

В нових умовах господарювання стали оцінюватись наслідки відчужуваної праці, а не кількість працюючих. Значно зменшилась потреба у робочій силі, і це призвело до вивільнення надлишкової робочої сили. Негативну роль при цьому відіграла і криза в економіці, що викликала значний спад виробництва.

І хоча безробіття стало реальністю, кваліфіковані кадри, як і раніше, потрібні. Але саме кваліфіковані кадри, а не взагалі робоча сила невисокої професійної кваліфікації.

Для того щоб полегшити громадянам підшукання роботи, а підприємства забезпечити робочою силою, була створена державна служба зайнятості, її створення було обумовлене тим, що забезпечення зайнятості і раціональне розміщення трудових ресурсів мають не тільки соціально-економічне, а й глибоке політико-юридичне значення.

Зайнятість є економічним поняттям, оскільки вона становить один з основних елементів, що сприяє розвитку економіки кожної країни. Одночасно зайнятість є й гуманітарним поняттям, бо за її допомогою трудящим забезпечується здобуття засобів до існування. Зайнятість є також умовою для розвитку здібностей і особистості людини.

Політико-юридичне значення зайнятості полягає в тому, що «кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці і на захист від безробіття» (ст. 23 Загальної декларації прав людини 1948 p.).

Діяльність служби зайнятості визначається Законом України від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість населення» з наступними змінами та доповненнями.

Відповідно до ст. 1 цього Закону зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Зайнятість громадян, які проживають на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення їх потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Громадяни вільно обирають види діяльності за умови, що вони не заборонені законодавством. Така діяльність може бути і не пов'язаною з виконанням оплачуваної роботи. Вільно обираються також професія та місце роботи відповідно до своїх здібностей. Примушення до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, що визначені законодавством. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Основні принципи державної політики зайнятості населення проявляються у забезпеченні рівних можливостей усім громадянам незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб; сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва, координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості, співробітництві професійних спілок, асоціацій та спілок підприємців, власників підприємств або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державної виконавчої влади в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів, спрямованих на забезпечення зайнятості населення; міжнародному співробітництві у розв'язанні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Служба зайнятості в Україні утворена Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1990 р. № 381 «Про створення державної служби зайнятості України». Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 затверджено Положення про державну службу зайнятості. Цим Положенням державна служба зайнятості визнана централізованою структурою спеціальних органів, утворених для комплексного вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

Державна служба зайнятості складається з Центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міжрайонних, міських і районних у місті центрів зайнятості. До складу служби зайнятості входять також центри професійної орієнтації, навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри трудової реабілітації населення.

Місцеві центри зайнятості та інші органи державної служби зайнятості підпорядковуються Міністерству праці України та відповідним органам місцевої державної адміністрації.

Громадяни мають право на безплатне сприяння державної служби зайнятості. За сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплата допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки визначені Положенням, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.

Правові норми про зайнятість населення поширюються на громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством. Якщо міжнародним договором або угодою, укладеною Україною, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про зайнятість, то застосовуються правила міжнародних договорів і угод.

Зайнятість населення є проблемою не тільки національною, а й міжнародною.


Книга: Трудове право України: Підручник. / Прокопенко В. I.

ЗМІСТ

1. Трудове право України: Підручник. / Прокопенко В. I.
2. ЗМІСТ
3. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Розділ І. ПРЕДМЕТ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ § 1. Власність національних багатств України як основа суспільної організації праці
4. § 2. Поняття трудового права України як галузі права. Місце трудового права в системі права України
5. § 3. Суспільні відносини, що становлять предмет регулювання трудового права України
6. § 4. Метод правового регулювання трудових відносин
7. § 5. Функції трудового права України
8. § 6. Відмежування трудового права від суміжних галузей права
9. § 7. Система трудового права України
10. Розділ II. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ § 1. Поняття основних принципів трудового права України
11. § 2. Основні права і свободи громадян, закріплені в Конституції України, що визначають принципи правового регулювання трудових відносин
12. § 3. Принципи трудового права, закріплені в Кодексі законів про працю України та інших законодавчих актах про працю
13. § 4. Зміст принципів трудового права
14. Розділ III ДЖЕРЕЛА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ § 1. Поняття джерел трудового права України, їх класифікація
15. § 2. Конституція України як основне джерело трудового права
16. § 3. Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України, що регулюють трудові відносини
17. § 4. Підзаконні акти, що регулюють трудові відносини
18. § 5. Локальні правові норми
19. § 6. Значення керівних роз`яснень Верховного Суду України для однакового застосування судами чинного законодавства про працю
20. § 7. Диференціація трудового законодавства України
21. § 8. Міжнародні правові акти про працю
22. Розділ IV СУБ`ЄКТИ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ § 1. Поняття суб`єкта трудового права України
23. § 2. Громадяни як суб`єкти трудового права України
24. § 3. Власник або уповноважений ним орган як суб`єкт трудового права України
25. § 4. Підприємство як суб`єкт трудового права України
26. § 5. Трудовий колектив як суб`єкт трудового права України
27. § 6. Профспілковий орган підприємства як суб`єкт трудового права України
28. § 7. Державні органи, які виступають суб`єктами трудового права України
29. Розділ V КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР § 1. Історія виникнення колективних договорів і етапи їх розвитку в Україні
30. § 2. Загальна характеристика міжнародних правових норм, що регулюють порядок укладення колективних договорів
31. § 3. Поняття колективного договору
32. § 4. Поняття колективних угод та їх види
33. § 5. Колективні переговори по укладенню колективного договору
34. 6. Порядок укладення колективного договору і його зміст
35. § 7. Контроль за виконанням колективного договору і види відповідальності за невиконання його зобов`язань
36. Розділ VI ТРУДОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ § 1. Поняття трудових правовідносин
37. § 2. Умови виникнення трудових правовідносин
38. § 3. Підстави виникнення трудових правовідносин
39. § 4. Зміст трудових правовідносин
40. Розділ VII. ПРАВОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ГРОМАДЯН § 1. Поняття зайнятості населення. Правове регулювання працевлаштування громадян України
41. § 2. Міжнародні правові акти про зайнятість
42. § 3. Державні гарантії права на вибір виду зайнятості в Україні
43. § 4. Поняття працевлаштування та його правові форми
44. § 5. Правові відносини органів державної служби зайнятості з підприємствами
45. § 6. Поняття безробітного і його правове становище
46. ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ VIII ТРУДОВИЙ ДОГОВІР § 1. Поняття трудового договору
47. § 2. Зміст трудового договору
48. § 3. Загальний порядок прийняття на роботу
49. § 4. Види трудового договору
50. § 5. Переведення на іншу роботу
51. § 6. Підстави припинення трудового договору
52. § 7. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника
53. § 8. Загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу
54. § 9. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу
55. § 10. Розірвання трудового договору на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу
56. § 11. Порядок звільнення з роботи
57. § 12. Відсторонення працівника від роботи
58. § 13. Порядок оформлення звільнення працівника з роботи
59. Розділ IX РОБОЧИЙ ЧАС І ЧАС ВІДПОЧИНКУ § 1. Поняття робочого часу за трудовим правом
60. § 2. Види тривалості робочого часу
61. § 3. Режим роботи і облік робочого часу
62. § 4. Поняття надурочних робіт і порядок їх проведення
63. § 5. Поняття відпочинку та його види
64. § 6. Трудові відпустки
65. § 7. Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням
66. § 8. Соціальні відпустки
67. § 9. Відпустки без збереження заробітної плати
68. § 10. Порядок надання відпусток
69. Розділ X ЗАРОБІТНА ПЛАТА § 1. Поняття заробітної плати і методи її правового регулювання
70. § 2. Нормування праці
71. § 3. Тарифна система та її складові елементи
72. § 4. Системи оплати праці
73. § 5. Оплата праці при відхиленні від умов, передбачених тарифами
74. § 6. Порядок виплати заробітної плати. Обчисчлення середнього заробітку
75. § 7. Гарантії і компенсації
76. Розділ XI ОХОРОНА ПРАЦІ § 1. Поняття охорони праці за трудовим правом
77. § 2. Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії
78. § 3. Інструктаж і навчання працівників правилам техніки безпеки і виробничої санітарії
79. § 4. Забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту
80. § 5. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій
81. § 6. Охорона праці жінок
82. § 7. Охорона праці неповнолітніх
83. § 8. Праця осіб зі зниженою працездатністю
84. § 9. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про охорону праці
85. Розділ XII. ВНУТРІШНІЙ ТРУДОВИЙ РОЗПОРЯДОК ПРИ ВИКОНАННІ ТРУДОВИХ ОБОВ`ЯЗКІВ § 1. Поняття внутрішнього трудового розпорядку як основи організації праці
86. § 2. Методи забезпечення трудової дисципліни
87. § 3. Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку
88. § 4. Заходи заохочення за сумлінне виконання трудових обов`язків
89. § 5. Юридична відповідальність за порушення трудових обов`язків. Поняття дисциплінарного проступку
90. § 6. Заходи стягнення за порушення трудових обов`язків і порядок їх застосування
91. § 7. Громадські заходи стягнення і впливу за порушення трудової дисципліни
92. Розділ XIII. МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН § 1. Поняття матеріальної відповідальності за трудовим правом
93. § 2. Підстави і умови матеріальної відповідальності за трудовим правом
94. § 3. Види матеріальної відповідальності. Обмежена матеріальна відповідальність робітників і службовців
95. § 4. Повна матеріальна відповідальність
96. § 5. Підвищена матеріальна відповідальність
97. § 6. Порядок визначення розміру шкоди
98. § 7. Порядок відшкодування шкоди
99. 8. Матеріальна відповідальність підприємств, установ, організацій за шкоду, заподіяну працівникам
100. Розділ XIV ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ ТРУДОВИХ СПОРІВ § 1. Поняття трудових спорів та їх класифікація
101. § 2. Розвиток порядку розгляду трудових спорів в Україні
102. § 3. Комісія по трудових спорах як обов`язковий первинний орган по розгляду трудових спорів
103. § 4. Судовий порядок розгляду трудових спорів
104. § 5. Розгляд судом спорів про поновлення на роботі
105. § 6. Порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)
106.

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate