Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Доля України вирішується в наших душах і серцях. / Дмитро Мирон-“Орлик”

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Філософія / Горлач


2. Структура, функції та типи політичної системи суспільства

Політична система суспільства — складна, розгалужена сукупність різних політичних інститутів, соціально-політичних спільностей, форм взаємодії і взаємовідносин між ними, в яких реалізується політичне життя, політична і державна влада. Політична система суспільства існує як цілісність, обмежена певними кордонами від навколишнього ЇЇ середовища (внутрішнього і міжнародного), екологічна, особиста та соціальна. Звичайно ж, політична система суспільства - сукупність взаємодіючих сфер: інституційної (політичні та соціальні інститути), нормативно-регулятивної (політичний режим, устрій суспільства, держави), інформацгйно-комуцікативної (політичні комунікації, зв'язки та ін.) і культурної.

Важливим у функціонуванні політичної системи виступає середовище. Це, насамперед, політичні відносини між індивідами, соціальними і етнічними спільностями, націями, державами, державою і громадянами, громадянами і їх об'єднаннями у ставленні до влади, розробці, формуванні політики і її реалізації. Тут-то формою функціонування політичних відносин і виступає політична діяльність. Зміст та суть політичної діяльності є діяльність, що починається з виникнення того або іншого інтересу, потреб соціальної спільності, всього суспільства і завершується їх реалізацією, тобто практичним результатом.

Політична діяльність є усвідомлена, цілеспрямована діяльність соціальних спільностей - суб'єктів політики в реалізації політичних інтересів та потреб, конкретної політичної діяльності людей і їх об'єднань: громадсько-політичних, соціальних та ін. Одним з важливих компонентів політичної системи є політична свідомість - невід'ємний елемент політичної діяльності. Політична свідомість - це відображення політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, уявленнях, традиціях, соціально-політичних почуттів людини, соціальної спільності людей та ін. Завжди важливо виявлення і аналіз існуючих в масовій політичній свідомості стереотипів політики і динаміки їх змін, з урахуванням неоднорідності суспільства і модифікації масової свідомості під впливом політичних подій і діяльності владарюючих. В будь-якому суспільстві, в кожний конкретний період його розвитку існує система цінностей, що частково збігаються, а частково суперечать реальностям політичного життя. Концепція подвійної свідомості має важливе значення для політичної соціології, включаючи аналіз конфліктів між офіційними політичними цінностями і реальною політикою. Влада сама ж сприяє тому, що сфери ідей і ідеалів входять в конфлікт з сферою слів та дій. Політичні цінності і норми виникають і функціонують в межах певного світогляду, що вважається більш або менш істинним, обов'язковим і бажаним. Система цінностей визначає спосіб сприйняття і оцінки політичних явищ і становить найсуттєвіший фактор символічного пласта політичної культури. Звичайно ж, політична свідомість - це розуміння суспільством самого себе як політичної цілісності, в реальності виступає сукупністю відповідних знань і оцінок.

Природно, одним з важливих елементів політичної системи суспільства і є політична свідомість - сукупність політичних ідей, поглядів, уявлень, звичаїв, традицій, що відображені в різних політичних документах і які є в політичних і правових нормах, що стали складовою частиною суспільної свідомості, а також практично буденних знань, досвіду мас та індивідів, надбаних ними в результаті конкретного політичного життя. Будучи відображенням і формуючись, насамперед, під впливом конкретної соціальної і політичної практики, ціннісні орієнтації і настанови учасників політичного життя, їх емоції і забобони впливають сильніше на їх поведінку і всю політичну динаміку життя. Ще недавно спостерігалась висока політична активність населення України, радували інтенсивні процеси демократизації, але потім провали в політиці перетворень, нездійснені сподівання, надії і розчарування, зневір'я широких верств суспільства, зростаюче недовір'я до політичних і управлінських структур, до політичних лідерів породили в багатьох людей апатію, соціальну стомленість.

Становище суспільної, в тому числі і політичної свідомості, її спрямованість, ступінь зрілості та динаміка відображаються в громадській думці, взаємодія якої з соціальними та політичними інститутами має подвійний характер. По-перше, ніяка політика і ніякі управлінські рішення не можуть розраховувати на серйозний успіх, якщо не ураховується думка громадськості. Історичний досвід показує, що політику або конкретне рішення можна і нав'язати, не рахуючись з суспільними, громадськими настроями, думками людей. Але тоді для їх здійснення потрібні примус, насилля, використання каральних заходів і репресії. Такий спосіб дії з неминучістю веде до поневолення особи, відчуження народу від влади. Громадська, суспільна думка є канал зворотного зв'язку між органами управління і суспільством. По-друге. При всій високій оцінці громадської, суспільної думки, її значимості в політичному житті, необхідно пам'ятати і про те, що громадська, суспільна думка може відставати від динаміки подій, запізнюватись з виявленням і оцінкою певних процесів і необхідних рішень, особливо у зв'язку з відсутністю або недостатністю інформації. Але соціальні і політичні інститути не можуть і не повинні сліпо йти у фарватері суспільної думки. Відомо немало випадків, коли виникла гостра потреба запобігання або корегування подій. І тут у ставленні до суспільної думки виникає завдання впливати на її формування. Практично такі дві сторони ставлення: облік і формування - не існують окремо, а взаємно доповнюють один одного.

Значну роль в політичній системі відіграє політична культура. Політична культура - історичний досвід, пам'ять соціальних спільностей і окремих людей у сфері політики, їх орієнтації, навики, що впливають на політичну поведінку. Політична культура - особлива частина загальної культури суспільства, хоча і має певну автономію, зв'язана з конкретною політичною системою, хоча й не зводиться до неї. Політична культура передбачає, по-перше, пізнавальні орієнтації, що охоплюють знання про політичну систему, її роль, носіях ролей і її функціонування; по-друге, емоційні орієнтації, що відображають почуття, які випробовуються'ставленням до політичної системи, ЇЇ функцій, учасників і їх діяльності; по-третє, оціночні орієнтації, що відображають особисте ставлення до політичної системи, її учасників і їх дій. Важливою характеристикою політичної культури конкретного суспільства виступає ступінь її однорідності. Серед факторів, що визначають однорідність політичної культури виступають об'єктивна соціальна полярність суспільства і неоднорідність політичних структур, породжують широкий розкид потреб і інтересів груп, особистостей, які також по-різному формують елементи їх політичної культури. Політична культура визначає і якість політичних відносин і діяльність в суспільстві, а також розкриває ступінь соціально-культурного розвитку людини і міру її активності Б перетворюючій політичній діяльності. Політична культура виступає і важливою складовою духовного життя суспільства, знаходить відображення у політичній свідомості, в тому числі і в її ідеології. Проте багато з орієнтацій, що становлять політичну культуру, йдуть від природи, інтуїтивно, і часто проявляються у них довільно, без попередніх роздумів. Збереження у підсвідомості таких почуттів визначає поведінку громадян і зміст політичної діяльності, сприяє формуванню глибших уявлень про політику. Політична свідомість виступає лише однією з форм реалізації політичної культури поряд з неусвідомлени-ми реакціями орієнтовними і імпульсивними актами поведінки. Поведінка - це спосіб існування культури без якої вона неможлива.

Політичне життя

Політичне життя — це сукупність духовних, чуттєвих, емоціональних і практичних предметних форм політичного буття людини і суспільства, що характеризує їх ставлення до політики і участь в ній. Поняття політичне життя аналогічно поняттям суспільного, економічного, культурного, духовного, матеріального, релігійного життя та іншим його видам. Поняття політичне життя використовується для загальної оцінки політичної і соціальної обстановки конкретних епох, країн, суспільств, діяльності і політичної поведінки класів, соціальних верств, груп, окремої людини. Характеристика ж самого політичного життя дозволяє оцінювати умови, в яких воно існує, і визначальні його соціальні, політичні, економічні і культурно-історичні фактори: тип держави, політичний лад суспільства, його політичну організацію і культуру, структуру влади, форми спілкування та ще багато іншого.

Звичайно ж, появляються загальні уявлення про політичне життя тієї або іншої епохи, країни, регіону, нації, та ін. (наприклад, політичне життя сучасної Англії, Нью-Йорка, Західної Європи або Південно-Східної Азії, арабських країн Близького Сходу, України, Білорусі, Росії, Прибалтики та ін.). Політичне життя визначає основні соціальні, політичні та інституційні структури влади, її апарати і органи, тип політичної системи, партійних систем, політичної організації суспільства, образ правління, тип державного устрою і політичного режиму, становище суспільного порядку та інші формальні виміри політичних відносин, а також неформальні - характер асоціативних об'єднань, самоуправління, становище суспільного порядку, наявність та рівень розвитку громадянського суспільства, відносини статей і поколінь, сімейні відносини. Неабиякий вплив на умови і прояви політичного життя мають масові емоціональні настрої - чекання, сподівання, протести, тривоги, переконання та захоплення, суспільні рухи, символічні та ритуальні дії, політичні маніфестації, публічність (доступність та зрозумілість соціальної і політичної діяльності), аудіовізуальна інформація про політичні події, преса, поведінка лідерів, вся сукупність чуттєвих та раціональних факторів, що створюють політичну атмосферу, політичний клімат країни і епохи.

Політичне життя формується культурно-історичними традиціями, національними особливостями народу, наприклад, зберігання племінних, кровнородинних, общинних, земляцьких і сімейних відносин, що проникають в політичний побут державних, суспільних структур або в самоуправління та ін. Суспільним середовищем, в яке входить політичне життя людини і суспільства, служать економічні, ідеологічні, культурні, правові, релігійні форми спільного життя людей і суспільних відносин. Політичне життя безпосередньо обумовлене станом громадянських та політичних прав і свобод (свобода слова, зборів, совісті та ін.) і найістотніше впливає на їх формування та захист.

Політичне життя мінливе та динамічне, знає піднесення та падіння, періоди стагнації, апатії та бурхливі вибухи. Під впливом складної системи факторів змінюється тонус життя. Політичне життя суспільства, виступаючи одним з аспектів суспільного життя, безпосередньо включене в рішення політичних і суспільних проблем, і його організація служить їх реалізації. Тому-то політичне життя стає своєрідною ареною, де змагаються найрізноманітніші політичні сили за вплив і лідерство. Політичне життя диференціюється за найрізноманітнішими ознаками: політичними переконаннями, соціальним і культурним укладом життя в центрі і на периферії та ін., а також за двома рівнями - індивідуальним і суспільним, за ознакою участі, тобто ставлення до політики, активному або пасивному. Професійно залучені (ангажовані) в політичну діяльність верстви, що утворюють основну частину політично активних громадян (так званий політичний клас або політична община громадян), звичайно оточені підтримкою їх або протистоянням їм політично активної частини суспільства. Центри політичної активності (політичні партії, громадські рухи, ініціативні групи та ін.), які мають владу або стоять в опозиції до влади, як правило, прагнуть поширити свій вплив на частину суспільства, яка залишилася поза політикою, в тому числі і політично нейтральну, і пасивну.

Демократично політизоване суспільство залучає до активної і добровільної політичної участі (виборів представницьких установ, роботі в асоціаціях, політичних партіях, органах самоуправління, масових або групових політичних акціях) значну частину політично самодіяльного населення, і його пасивна доля може виявитися порівняно незначною. Політичне^життя такого суспільства може бути стабільним або динамічним. Його емоційний тонус може падати, знижуватися і підвищуватися, зростати, але, так або інакше, політична культура його досить висока, значна частина громадян швидко відгукується на політичні мобілізації в періоди підвищеної політичної активності (в періоди виборів, криз, конфліктів). Можливо і повніша безпосередня участь громадян у вирішенні місцевих або державних проблем (пряма демократія), як в Швейцарії. Поляризація життя в суспільствах диктаторського, авторитарного або тоталітарного типу формально може залишатися поза політичної участі мінімальна частина суспільства, але і саме участь більшості населення, звичайно формально зводиться до виконання державних і партійних команд. В мобілізаціях значну роль відіграє дисципліна страху. Активне політичне життя окремої людини, на відміну від суспільної, не тільки зв'язане з рішенням загальнозначимих проблем, але и може мати власну мету: перехід у політичний клас зайнятих політикою професіоналів, державних або партійних функціонерів, працівників управління різних рівнів або просто активну роль в соціальній спільності. Політичне життя індивіда може складатися з статичної політичної ролі і набирати форму тієї або іншої політичної кар'єри, що завершується інколи у верхніх ешелонах влади або теоретичною політичною діяльністю. Загальний напрям історичної еволюції політичного життя в сучасному суспільстві - демократизація, розширення політичної участі і її якісний розвиток в загальній системі відносин громадянського суспільства з високим рівнем політичної, правової, культурної, громадянської свідомості: почуттям обов'язку і політичної відповідальності.

Якщо політичне життя суспільства і людини визначено типом суспільства і держави, то політичне життя показово і для оцінки політичного ладу країни і політичної зовнішності суспільства. Авторитарне, диктаторське або тоталітарне суспільство з централізованою владою, стійкою структурою політичних інститутів, культурних зв'язків з світом і впливом ззовні неминуче зводить політичне життя до підкорення і виконання, формальної активності, по суті, політично нейтралізованого і неорганізованого в громадянське суспільство населення. Політичне життя в суспільствах з розвинутою системою демократичних структур, інститутів, системою декількох або багатьох політичних партій, свободою політичних або інших угруповань, конкурсом політичних поглядів і рухів, розвинутим соціальним контролем дій влади і активним самоуправлінням - обмежена і ефективна частина політичного процесу. Соціальний простір, де можливе політичне життя також істотно відмінне в суспільствах і державах різних типів. Політичне життя може бути зосереджено в кабінетах влади, і тоді відчуженні від політики маси беруть участь в ньому лише як виконавці. Політичне життя може виходити на вулиці і стає суспільною, народною дією. В демократичному суспільстві політика на вулиці — це необхідний елемент політичного життя, фактор зворотного зв'язку у стосунках влади і народу, спосіб волевиявлення.

Політичні відносини - початковий, вихідний момент політичних відносин. Спілкування особисто-індивідуальне відрізняється від дистанційного усно і з допомогою документів, письмово. В процесі спілкування встановлюються, здійснюються контакти між різними суб'єктами політики, від окремих людей до держави, всередині суспільства і його частин (малих груп, в суспільствах лідерів, між противниками, організаціями та ін.) в різних ситуаціях - спонтанних (в натовпі, між людьми, на мітингу), організованих (в ділових відносинах, в трудовій політичній діяльності), між лідерами і масами (на зборах, маніфестаціях та ін.), а також у зовнішньополітичній діяльності (міжнародне спілкування).

Спілкування - необхідний початковий акт влади. В будь-яких формах спілкування означає вплив, обмін (думками, поглядами, впливом та ін.), узгодження або політичний потенціальний або актуальний конфлікт. Легкість, частота, активність спілкування характеризує політичні відносини в суспільстві, їх відкритість, політичну і громадянську культуру. Співвідносний формалізованого і неформального спілкування дозволяють судити про стан демократії в суспільстві. Розвиток міжнародного спілкування свідчить про важливість і вагу держави в міжнародних відносинах, її авторитет і активність. Співвідносний формальних, офіційних і неформальних видів політичного спілкування свідчать про політичний вигляд суспільства, де може варіюватись від відомостей спілкування до легалізованих форм, а не формальних - заборонених, підпільних або дисидентських (в тоталітарному суспільстві) до вільного поєднання всіх видів, формальних і неформальних, де і є найефективніші. В історії політичних відносин спілкування еволюціонувало від примітивних форм (зібрань, віче, страйки, авторитарні форми, зведення рахунків тощо) до цивілізованіших. Упорядкуванням же політичного спілкування суспільство займалось особливо, про що свідчать закони про збори, про заборону появлятись на народних зборах, в парламенті зі зброєю, формування культурних норм та ін.

Політичні відносини відіграють в суспільстві надто значну роль, таку, як і соціальні та економічні відносини, що характеризують тип суспільної організації, стосунки експлуатації, панування і підкорення або співробітництва, взаємодії і політичної єдності. Зміст політичних відносин визначається відносинами держави і суспільства, влади і народу (тобто відносинами функціональної політичної диференціації), класів, груп і верств суспільства, структурою, соціально-політичною диференціацією суспільства і на рівні внутрігрупового, міжгрупового і міжіндивідуального спілкування - ступенем розвитку суспільного процесу, його демократизації, політичними свободами, доступністю інформації і контактів, тобто також і матеріальними можливостями людини і особливо - рівнем політичної культури суспільства.

Інтенсивність у політичних відносинах змінюється в залежності від зміни загального тонусу політичного життя і може також хитатися в залежності від його активізації та спаду. В періоди криз, в залежності від реакції влади і суспільства, політичні відносини можуть замирати (введення надзвичайного становища, збройна сутичка, репресії та ін.) або бурхливо розвиватися (в періоди революції, відкритих демократичних реформ та ін.). В структурі політичних відносин розрізняються конфлікти - компромісні та консенсусні (узгоджувальні), відносини, основані на взаєморозумінні і одностайності сторін. Всі політичні відносини охоплюються типом договірних відносин. Дого-вірність як принцип політичної організації суспільства - одна з універсальних, загальних форм політичних відносин. Договірна практика одержала теоретичне оформлення в концепції договірних відносин влади (держави) і суспільства (народ). Першою за часом ідея угоди (пакту) народу і передачі державі права встановлювати порядок висунута Томасом Гоббсом, а за нею сформулювалась відома концепція суспільного договору Жан-Жака Руссо, тобто про політичні відносини суспільства і державної влади, про договірну природу політичних відносин, що закріплені тоді конституційними документами ряду країн (найвідоміші з них конституція США кінця XVIII ст. і конституція Французької революції) і згодом стала договірною основою політичних відносин більшості країн.

Особлива форма політичних відносин - відносини політики як організаційної та регулятивно-контрольної системи суспільства з іншими політичними організаційно-регулятивними системами - економічною, правовою, ідеологічною, моральною та ін. Відносини між ними існують через необхідність координувати системи, організовувати і спрямовувати їх, чому і служить політика. Нормальна форма відносин таких систем - взаємодії, хоча вони можуть бути і опозиційними, і конфліктними. Відносини між політикою та іншими системами, що формують суспільство, утворюють нові, суміжні або складні форми політичних відносин, що складаються в сфері економічній, культурній, наукової політики і багатьох інших аналогічних форм.

Відносини між політикою та іншими системами і сферами суспільства визначаються рядом загальних закономірностей:

політичні відносини обмежуються допустимими межами за якими між сторонами відносин виникають напружені конфлікти, що завдають шкоду таким відносинам і одній або обом їх сторонам (наприклад, уповільнення економічного зростання в результаті надзвичайною політизацією економіки - політичного диктату, застосування командно-адміністративних методів управління, занадто великого державного втручання та ін.);

відносини взаємні, не існує одного напрямку, що визначає їх (наприклад, тільки від економіки до політики або навпаки), і ця обставина відображена в утворенні співвідносин між парними формами: політичної економії і економічної політики, культурної політики і політичної культури та ін.;

двосторонні відносини визначаються, врешті-решт, не тільки самими системами, але й іншими близькими сферами відносин або ж всією їх сукупністю (наприклад, відносини політики і економіки зв'язані з ідеологією, культурою, наукою, правовими відносинами, і ці зв'язки можуть бути визначальними). Тому-то за аналізом конкретної політики і формулюванням теорії політичні відносини, мало продуктивні, що спрощують їх суть схеми та формули (база, надбудова, форма і зміст) виступаючи в певному розумінні вірними, між тим не з'ясовують істинного змісту політичних відносин. Політичні відносини не тільки об'єднують і зближують сторони таких відносин, але й диференціюють їх. Тому-то їх сторонами стають правлячі сили та опозиція, сукупність політичних сил або суб'єктів політики, які поділяються на правих, лівих, центр, причому основа такої диференціації звичайно буває найрізноманітна. Різні сторони політичних сил проявляються в діяльності парламенту, в боротьбі між політичними партіями, і політичні відносини в таких ситуаціях особливо різноманітні. Є проте стійкі традиції, що відрізняють радикальні (праві та ліві) і помірні (центр) сторони політичних відносин, а також прогресивні (ліві) і реакційні (праві) сторони в залежності від того, що вважається прогресивним або реакційним.

Політичні інститути - політичні установи

Політичні інститути - спосіб організації політичного життя суспільства, що втілює ті або інші політичні норми, обумовлені конкретно-історичною ситуацією, вимогами політичного життя. Політичні інститути це, по суті, певні політичні установи (сукупність політичних партій, органів суспільного, громадського самоуправління та ін.), що визначають спільність людей, які мають особливі повноваження і виконують спеціальні функції в політичному житті суспільства (політичні комітети,комісії), певної діяльності (президентське правління). Специфіка політичних інститутів в порівнянні з багатьма явищами політичного життя полягає в тому, що вони майже завжди узаконені і діяльність їх регламентована відповідними законами, рішеннями та іншими юридичними актами. Кожний з політичних інститутів здійснює певний вид політичної діяльності і включає соціальну спільність, верству, групу, спеціалізовану на її виконанні, і політичні норми, що регулюють відносини усередині політичної системи суспільства і між ними, а також між політичними і неполітичними інститутами; матеріальні засоби, необхідні для досягнення поставленої мети.

Політичні і правові норми і принципи становлять нормативну основу політичної влади і політичного життя. Норми регулюють політичні відносини, надаючи їм упорядкованість, визначаючи бажане і небажане, дозволене і недозволене з позицій управління політичної системи. Якщо ж політичні норми діють та реалізуються у вигляді принципів та установ, що регулюють діяльність політичних інститутів і громадян як суб'єктів політичного життя, то правові норми, право - одна з нормативних систем, що регулює відносини в суспільстві, дії та поведінку людей, функціонування об'єднань і державних органів. Право закріплюється в офіційних документах держави: встановлюючи загальну форму відносин, право визначає і міру свободи людей, їх об'єднань, державних органів у взаємовідносинах між ними і гарантії свободи. Право і правові норми спрямовані на забезпечення стійкості, організованості оптимальних умов функціонування суспільного організму.

Специфіка і роль права, правових норм в житті суспільства і його суб'єктів обумовлені тісним зв'язком з державою і характером зв'язку. Саме тут відмінність права від інших нормативних систем, що регулюють суспільне життя: норм моралі, релігії, традиційних стереотипів поведінки та ін. Тільки держава спроможна забезпечити через механізм влади, управління, правосуддя, розробку і реалізацію єдиних, загальнообов'язкових, чітко визначених типових масштабів для взаємовідносин і поведінки в суспільстві, порушення яких не вигідне, тягне за собою державні заходи впливу та покарання. Але як і в кожному суспільстві, в Україні є й такі соціальні сили, які дотримуються інших, аніж панівних, політичних принципів і норм, які у випадку їх реалізації дестабілізують існуючу політичну систему. Через політичні і правові норми та принципи одержують офіційне визнання і закріплені певні соціальні інтереси та політичні устрої. З допомогою політичних та правових принципів та норм полі-тико-владні структури інформують суспільство, соціальні групи, окремих індивідів, вірогідну опозицію, обґрунтовують політичні рішення, що приймаються і визначають своєрідну модель поведінки всіх учасників політичного життя. Суб'єкти політичного життя, політичного керівництва і управління, закріплюючи в принципах і нормах заборони та обмеження, погодженість інтересів і заохочення ініціативи, являють регулюючий вплив на політичні відносини через них і на види суспільних відносин. Природно, йде формування політичної свідомості та поведінки суб'єктів політичної діяльності, вироблення у них настанов, що відповідають принципам політичної системи.

Держава - політична форма організації суспільства, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної сфери, культури. Держава - основне знаряддя влади. Важливими ознаками держави є, по-перше, відокремлення публічної влади від суспільства, її неспівпадання з організацією всього населення, поява певної соціальної верстви, прошарку професіоналів-управлінців; по-друге, вищою владою, рішення, нормативні акти якої обов'язкові для всіх громадян, організацій і установ, володіє лише держава, тобто держава-суверен; по-третє, територія, обмежена кордонами держави, закони та повноваження держави поширюються на людей, які проживають на певній території; по-четверте, держава володіє монополією на легальне застосування сили, фізичного примусу. Широта та обсяг державного примусу поширюється від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Можливість позбавити громадян вищих цінностей - життя і свободи, визначає особливу дію державної влади. Держава має виняткові нрава на видання законів і встановлення правових норм, обов'язкових для всього населення, має право на стягнення податків та збирання їх з населення, створює необхідні фонди для матеріального забезпечення державної політики: економічної, соціальної, духовної та ін.

Держава - політична організація, такий суспільний механізм, що покликаний захищати інтереси людей певної території і регулювати з допомогою правових норм взаємовідносини між ними, використовуючи за необхідності спеціальні органи примусу. Виступаючи суб'єктом конституції, держава відображає публічний характер людської діяльності, і чим більше розвинута держава, тим більше відділена, відокремлена від суспільства, здобуває якість громадянського, в противагу суспільству політичному. Держава опосередковує рух основної суперечності людської діяльності між її суспільним характером і індивідуальною формою реалізації. Становлення державності завершується відокремленням держави від суспільства і від індивіда в ролі самостійного суб'єкта. Дальший розвиток державності зв'язане з народженням бюрократії. У внутрішній структурі держава поступово створює особливу соціальну верству, що безпосередньо здійснює державні функції, світську політику. Пізніше розвиток державності зв'язаний з установленням суспільного громадського контролю над бюрократією. В процесі обмеження всевладдя бюрократії відбувається формування нації. Такий суперечливий процес здійснює подвійний вплив на становище індивіда і становище суспільства, індивід визначає себе часткою певної цілісності, що складається з окремих індивідів і обмежує свою свободу заради цілісності. Індивід стає і окремою особистістю, і громадянином. Відбуваються певні зміни і всередині суспільства: йде об'єднання окремих індивідуумів в соціальні спільності, тоді як держава стимулює народження нації, а саме суспільство нібито роздвоюється: на громадянське суспільство і політичну державу. Держава - нація - вищий ступінь у розвитку державності, визначає повне і адекватне втілення суті держави.

В демократичних суспільствах держава як провідний інститут політичної системи зосереджує максимальну політичну владу. Держава, політичні партії і групи інтересів автономні і успішно реалізують свої функції. Політичні партії і групи інтересів впливають на формування державних і владних структур, корегують політичну мету, спрямовують політичний розвиток суспільства. В авторитарних та тоталітарних суспільствах політичні інститути створені для відображення і репрезентації інтересів людей, які входять до них. Політичні партії суворо підкорені правлячій еліті та бюрократичному апарату, їх природні функції деформовані. Виступаючи представником всього суспільства, володіючи сувереном, тобто верховенством влади в межах території країни, держава діє самостійно. Існування державної влади знаходить відображення в чиновниках, армії, адміністрації, органах правосуддя та ін. Держава соціально орієнтована організація політичного панування, поєднуюча сила цивілізованого суспільства. Держава характеризується як всеохоплю-юча, універсальна політична організація суспільства. Відповідно диференціюються завдання і функції держави. З одного боку, держава є виразником інтересів та волі економічно панівної верстви, оберігає її становище в суспільстві, охороняє умови використання всіх ресурсів, людських, матеріальних, природних в інтересах розвитку суспільства, всіх його членів, утримує непокірних, що чинять опір і дбає про своєчасне усунення соціальних суперечностей, а з другого, - держава - офіційний представник громадянського суспільства, здійснює реалізацію зональних справ, що випливають з природи будь-якого суспільства. Природно, держава виконує дві групи функцій, їх співвідносний в діяльності держави не залишаються раз назавжди даним, становим, а залежать від природи суспільства і держави, від конкретно-історичних умов.

Політичні партії в політичній системі

Політичний інститут політичної системи суспільства - політичні партії ~ репрезентують інтереси частини народу і ставлять метою їх реалізацію шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні. Групи інтересів - найрізноманітніші, організовані групи людей: профспілки, молодіжні і жіночі рухи, творчі спілки і об'єднання, етнічні і релігійні спільності, організації ветеранів війни, асоціації підприємців і фермерів, які мають певну мету і вимоги до політичної влади, що стають причиною їх колективних дій. Характерним для всіх політичних партій суспільно-політичних та інших об'єднань людей є те, що вони представляють об'єднання людей, зв'язаних спільними інтересами, прагненням досягти реалізації ідей, поставленої мети. Вважають, що суспільно-політичні організації, стаючи політичною партією, ставлять метою реалізацію програми або переходу до влади, або впливати на владу, брати участь у справах держави, визначати форми і напрямки її діяльності. Звідси випливають і основні функції політичних партій і суспільно-політичних об'єднань і формувань: по-перше, з'ясувати формування суспільної, громадської думки, впливу на неї з метою залучення більше прихильників своїх програм і поглядів, з'ясування формування і обґрунтування інтересів великих соціальних спільностей, визначення мети і завдань, принципів, засобів досягнення мети та реалізації завдань; по-друге, боротьба за владу на всіх рівнях, за можливість впливати на владні структури, участь в усіх формах державної влади, в формування внутрішнього та зовнішнього політичного курсу; по-третє, політичне виховання частини або всього суспільства, підготовка і висування кадрів для державного, партійного, профспілкового апарату.

Звичайно ж, політичні партії здійснюють певний вплив на прийняття органами державної влади та управління політичних рішень, нормативних актів держави та ін. Політичні інститути забезпечують відтворення, стабільність і регулювання політичної діяльності в суспільстві, збереження ідентичності і політичної спільності, незважаючи на зміну її складу, посилюють соціальні зв'язки і внутрігрупову згуртованість своїх членів, заохочуючи бажане і викоріняючи поведінку, що відхиляється від норм. Політичні інститути - важливе джерело соціальних і політичних змін - створюють багатоманітні канали політичної активності людей, соціальних спільностей, груп, індивідів, формують альтернативи соціального та політичного розвитку суспільства. Багатоманітність політичних інститутів визначається диференціацією політичної діяльності і політичної влади на різні види. За характером мети виділяються політичні інститути законодавчої, виконавчої і судової влад, кожному з яких властива багатофункціональність, парламент зокрема вирішує завдання виконавчої влади, уряд здійснює певні види законодавчої діяльності та ін. За питомою вагою і значимістю політичної діяльності виділяються власне політичні інститути, орієнтовані на здійснення політичної влади, вплив на неї, і соціально-політичні інститути (суспільно-політичні рухи), що задовольняють не тільки політичні, але й соціальні інтереси, а також духовні потреби -в спілкуванні, самоутвердженні, активності та ін.

Французькі дослідники Анрі Оріу, Моріс Дюверже та інші схильні ототожнювати поняття політичний режим з поняттям політичної системи, але інші політологи (Девід Істон, Габріель Алмонд, Віктор Пазенок, Тамара Лебедева та ін.) тлумачать його як форму правління. Політичний режим відрізняється великою мобільністю в порівнянні з відносно консервативними політичними інститутами і залежить від співвідношення соціально-політичних сил і політичної ситуації. Політичний режим визначає характер змагання за політичне лідерство, що може бути відкритим (вільна конкуренція на виборах), закритим (опозиція заборонена, зміна керівництва здійснюється шляхом кооптації, дотримання насилля) або проміжним (наявність угамованої і адаптованої до режиму опозицій), рівень політичної участі - вузький (правління небагатьох і виключення мас з політики) або широкий (забезпечення масам можливості впливати на політичні рішення, цінності та пріоритети політичного керівництва, що розташоване в діапазоні консерватизму, реформізму, адаптаційності з збереженням привілеїв правлячої еліти до революційності та ін.) і складають нормативно-регулятивну сферу в структурі політичної системи. Норми - основні правила участі громадян в усіх типах політичного процесу. Норми поділяються на два типи: норми — закони і норми - звичаї. В демократичних суспільствах участь громадян в політиці через політичні партії та різноманітні об'єднання і організації людей за інтересами стало звичною нормою політичного життя. Тут же влада приділяє увагу всім вимогам громадян, що намагаються по можливості їх реалізувати практично, і все це стало звичним. Саме форму

Книга: Філософія / Горлач

ЗМІСТ

1. Філософія / Горлач
2. ЩО ТАКЕ ФІЛОСОФІЯ?
3. 1. Специфіка та суверенність філософського знання
4. 2. Проблеми та засоби пізнання філософії
5. 3. Предмет та особливості філософії
6. Розділ 1 РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТИПІВ ФІЛОСОФІЇ: ГЕНЕЗА І СУЧАСНІСТЬ Розділ 1 РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТИПІВ ФІЛОСОФІЇ: ГЕНЕЗА І СУЧАСНІСТЬ Глава 1. КИТАЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ
7. 1. Становлення філософії в Стародавньому Китаї
8. 2. Філософія епохи Західної і Східної Хань
9. 4. Філософія Китаю в XIX ст.
10. Глава 2. ІНДІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ
11. 2. Філософська система (чарвака-локаята)
12. 3. Буддійська філософія
13. 4. Філософія істинного пізнання
14. 5. Ортодоксальна система філософії Індії (санкх'я)
15. 6. Філософія спасіння, духовного єднання (Йога Патанджалі)
16. 7. Філософія осмислення та формування понять (Веданта)
17. 8. Ренесанс класичної філософії Індії
18. Глава 3. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ
19. 1. Філософія досократиків
20. 2. Філософія періоду античної класики
21. 3. Філософсько-етична думка епохи еллінізму
22. Глава 4. ЯПОНСЬКА ФІЛОСОФІЯ
23. 2. Філософські ідеї періоду феодальної роздрібненості
24. 4. Піднесення філософської думки в Японії (XIX - XX стст.)
25. Глава 5. ФІЛОСОФІЯ АРАБСЬКОГО СХОДУ
26. 1. Розвиток філософської думки в Арабському Сході (Середньовіччя)
27. 2. Класична арабська філософія
28. Глава 6. ФІЛОСОФІЯ ТУРЕЧЧИНИ
29. 2. Розвиток філософії в Туреччині в ХІХ-ХХ стст.
30. Глава 7. ЗАХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ (кінець XVI - початок XVIII ст.)
31. 1. Людина та природа - основна проблема філософії XIV ст.
32. 2. Розвиток соціальної філософії в XVII - на початку XVIII ст.
33. 3. Філософія Просвітництва у Франції
34. Глава 8. НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ
35. 1. Суть та зміст Просвітництва
36. 2. Німецька класична філософія
37. 3. Метод Георга Гегеля. Антропологічний принцип Людвіга Фейербаха
38. Глава 9. ФІЛОСОФІЯ МАРКСИЗМУ Глава 9. ФІЛОСОФІЯ МАРКСИЗМУ 1. Становлення і розвиток марксизму
39. 2. Проблеми людини, суспільства в філософії марксизму
40. 3. Еволюція філософії марксизму: західні і східноєвропейські концепції
41. Глава 10. СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ ЗАХОДУ Глава 10. СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ ЗАХОДУ 1. Основні риси та напрямки філософії сучасного Заходу
42. 2. Філософія науки
43. 3. Структуралізм
44. 4. Фрейдизм
45. 5. Герменевтика
46. Глава 11. РОСІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ
47. 1. Російська релігійна філософія
48. 2. Російська філософія XX ст.
49. Глава 12. РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ В УКРАЇНІ Глава 12. РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ В УКРАЇНІ 1. Джерела та національні особливості філософії України
50. 2. Становлення і розвиток філософської думки в X-XIV стст.
51. 3. Філософія Ренесансу та Просвітництва (XV-XVIII стст.)
52. 4. Філософія України в культурі романтизму XIX ст.
53. 5. Натуралістично-позитивістські та соціалістичні ідеї в філософії України
54. 6. Філософія України в XX ст.
55. Розділ 2. ФІЛОСОФІЯ БУТТЯ Розділ 2. ФІЛОСОФІЯ БУТТЯ Глава 1. ЛЮДИНА Глава 1. ЛЮДИНА 1. Проблема людини в філософії
56. 2. Соціально-діяльна суть людини
57. 3. Проблема змісту життя, смерті та безсмертя людини
58. Глава 2. ОНТОЛОГІЯ Глава 2. ОНТОЛОГІЯ 1. Суть та зміст категорії буття
59. 2. Суть, зміст субстанції
60. 3. Форми руху матерії
61. 4. Простір і час
62. Глава 3. ФЕНОМЕНОЛОГІЯ Глава 3. ФЕНОМЕНОЛОГІЯ 1. Свідомість - предмет філософського дослідження
63. 2. Виникнення та розвиток свідомості
64. 3. Природа та структура свідомості
65. Розділ III. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ Розділ III. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ Глава I. ЛЮДИНА І ПРИРОДА Глава I. ЛЮДИНА І ПРИРОДА 1. Природа: поняття, суть
66. 2. Природа та суспільство
67. 3. Людина та природа
68. Глава 2. СУСПІЛЬСТВО Глава 2. СУСПІЛЬСТВО 1. Суспільство - система об'єктивної реальності
69. 2. Діяльність - спосіб суспільного буття людини
70. 3. Джерела та рушійні сили суспільного розвитку
71. 4. Філософія історії та її еволюція
72. Глава 3. ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА
73. 1. Сучасні теорії політичної системи
74. 2. Структура, функції та типи політичної системи суспільства
75. 3. Правова держава. Громадянське суспільство
76. Глава 4. ОСОБА
77. 1. Людина: індивід, індивідуальність, особа
78. 2. Проблема особистості в сучасній філософії
79. 3. Поняття і структура свободи
80. 4. Історична необхідність і свобода особи
81. Розділ IV. ФІЛОСОФІЯ ДУХУ Розділ IV. ФІЛОСОФІЯ ДУХУ Глава I. ЕПІСТЕМОЛОГІЯ Глава I. ЕПІСТЕМОЛОГІЯ 1. Суть пізнання
82. 2. Діалектика процесу пізнання
83. 3. Істина та її критерії
84. Глава 2. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ Глава 2. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ 1. Духовне життя: поняття, суть, структура
85. 2. Духовне життя суспільства
86. 3. Суспільна свідомість: структура та форми
87. Глава 3. ТВОРЧІСТЬ
88. 1. Проблема творчості в історії розвитку філософської думки
89. 2. Форми та різновидності творчості
90. 3. Етапи та структура творчого процесу
91. Глава 4. ЦІННОСТІ Глава 4. ЦІННОСТІ 1. Природа цінностей
92. 2. Типи ціннісних орієнтацій
93. 3. Цінності та сучасність
94. Глава 5. НАУКА Глава 5. НАУКА 1. Виникнення і закономірності розвитку науки
95. 2. Наукове знання: специфіка, будова, рівні
96. 3. Методологія наукового пізнання
97. 4. Наука і суспільство
98. Глава 6. КУЛЬТУРА Глава 6. КУЛЬТУРА 1. Культура: суть та структура
99. 2. Людинотворча суть культури
100. 3. Історичні колізії культури
101. Глава 7. СВІТ ПОВСЯКДЕННОСТІ Глава 7. СВІТ ПОВСЯКДЕННОСТІ 1. Світ повсякденності: поняття, суть
102. 2. Єдність природно-екологічних і соціальних основ життя людини
103. 3. Моральність орієнтації на життя
104. Розділ V. ФІЛОСОФІЯ РОЗВИТКУ Розділ V. ФІЛОСОФІЯ РОЗВИТКУ Глава 1. ВСЕСВІТ: ПОХОДЖЕННЯ ТА ПРИРОДА
105. 2. Релятивістські космологічні моделі
106. 3. Квантове народження Всесвіту
107. Глава 2. КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ТА її АЛЬТЕРНАТИВИ
108. 1. Джерела філософської концепції розвитку
109. 2. Класична теорія розвитку
110. 3. Становлення сучасної філософської концепції розвитку
111. ВИСНОВКИ

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate