Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Правознавство – Мельник

Розділ VI АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО

§ 1. Загальна характеристика Кодексу про адміністративні правопорушення (1995 рік)

Завданням законодавства України про адміністративні правопорушення є охорона суспільного ладу України, власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого порядку управління, державного і громадського порядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції України, поваги до прав, честі та гідності інших громадян, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до основ законодавства України про адміністративні правопорушення віданню нашої держави у галузі законодавства про адміністративне порушення підлягають:

– визначення принципів і встановлення загальних положень законодавства України про адміністративні порушення;

– встановлення адміністративної відповідальності за порушення правил: стандартизації та якості продукції; випуску в обіг та утримання засобів вимірювань і користування ними; обліку та статистики; безпеки руху та користування засобами залізничного, повітряного, морського і трубопровідного транспорту; дорожнього руху; військового обліку; прикордонного режиму; паспортної системи; придбання, зберігання та використання зброї, вибухових, радіоактивних речовин та інших об’єктів дозвільної системи; охорони території України від занесення і поширення карантинних та інших інфекційних хвороб;

– митних правил і правил щодо боротьби з контрабандою;

– правил обігу валюти; перебування в Україні іноземних громадян та осіб без громадянства;

– визначення, в разі потреби, розгляду справ про окремі види адміністративних правопорушень, відповідальність за які встановлюється законодавством України.

Державні органи, громадські організації, трудові колективи розробляють і здійснюють заходи, спрямовані на запобігання адміністративним порушенням, виявлення й усунення причин та умов, що сприяють їх вченню, виховання громадян у дусі високої свідомості і дисципліни, суворого додержання законів України.

Ради народних депутатів, відповідно до Конституції України координують на своїй території роботу всіх державних, недержавних та громадських органів щодо запобігання адміністративних правопорушень, керують діяльністю органів внутрішніх справ, адміністративних комісій та інших підзвітних їм органів, покликаних вести боротьбу з адміністративними правопорушеннями.

Додержання вимог законодавства при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечуються систематичним контролем з боку вищестоящих органів і службових осіб, прокурорським наглядом, правом оскарження іншими встановленими законодавством способами.

§ 2. Співвідношення переконання та примусу в державному управлінні. Види примусу

Основними методами державного управління є методи переконання, заохочення й примусу.

Правильне застосування саме методів переконання, заохочення й примусу в процесі здійснення державного управління забезпечує найбільшу ефективність управлінської діяльності, її максимальну ефективність, раціональне функціонування всіх адміністративно-правових інститутів, непохитність правових устоїв у галузі управління.

Переконання, заохочення й примус у сфері державного управління застосовується для того, щоб забезпечити:

1) цілеспрямованість управлінської діяльності;

2) правомірність поведінки учасників управлінських відносин;

3) функціонування й захист режиму, встановленого державою, за якого б неухильно виконувались правові примуси усіх ланок управлінської системи;

4) нормальні взаємовідносини всіх учасників управлінських відносин.

Для того, щоб ці завдання були виконані, методи переконання, заохочення й примусу, що є визначальними методами управління й боротьби з правопорушеннями, повинні розумно поєднуватись, тобто не протистояти одне одному, а доповнювати, підпорядковуватися загальним завданням керівного впливу.

Правильне розуміння принципу розумного поєднання методів переконання, заохочення й примусу забезпечує досягнення максимально корисних результатів у процесі здійснення державного управління.

При цьому поєднання методів переконання, заохочення й примусу повинно бути гармонійним. Перебільшення ролі того чи іншого методу керівництва неухильно призводить до соціальних дисонансів порушення норм законності.

Гарантією правильного поєднання методів переконання, заохочення і примусу є визнання головної ролі методів переконання і заохочення як методів психічного впливу на свідомість, а через неї – на поведінку людей. Ці методи виявляються в системі заохочувальних, виховних, пояснювальних, рекомендуючих заходів, що забезпечують правочинність вчинків і дій учасників управлінських відносин.

Переконання й заохочення як всеохоплюючі методи становлять основу функціонування апарату державного управління.

При здійсненні державного керівництва господарством, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом, а також у процесі правоохоронної діяльності органи державного управління використовують найрізноманітніші прийоми і способи переконання та заохочення як методи цілеспрямованого впливу.

Якщо звернутися до правоохоронної діяльності, то виявиться, що органи держави найчастіше використовують:

1) правове пропагування, пояснення сутності законів, правової політики держави;

2) постійне інформування населення про стан справ у галузі охорони громадського порядку;

3) стимулювання ініціативи громадськості у справі надання правоохоронним органам допомоги у боротьбі за забезпечення правопорядку;

4) забезпечення поширення позитивного досвіду в боротьбі з порушеннями правопорядку;

5) проведення профілактичних заходів щодо недопущення антигромадських проявів;

6) заохочення громадян, які активно виявили себе в боротьбі з правопорушеннями.

Зростання свідомості, організованості громадян робить методи переконання й заохочення дедалі ефективнішими інструментами регулювання громадських управлінських відносин. При цьому звужується сфера адміністрування, невиправдане застосування адміністративно-примусових засобів впливу.

Останнім часом у правовій науці більше уваги приділяється такому методу, як заохочення правомірної поведінки громадян.

Вважається, що цей метод ефективно використовується в ряді розвинених країн (США, Японія, Німеччина, Швеція та ін.). Передбачається, що з побудовою правової економічно розвиненої і стабільної держави, він пошириться і в діяльності наших органів управління.

Однією із форм здійснення держорганом управлінської діяльності є застосування службовими особами заходів адміністративного примусу.

Існують різні підходи щодо визначення поняття адміністративний примус:

– це метод вольового забезпечення згідно з правовою нормою поведінки громадян, посадових та юридичних осіб за допомогою застосування заходів впливу, урегульованих адміністративно-правовими нормами, з метою досягнення відповідного порядку, припинення та попередження правопорушень, притягнення порушників до відповідальності;

– це владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб’єктів правопорушень заходів попередження та запобігання правопорушенням, притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності;

Адміністративний примус – поняття родове. Залежно від мети призначення усі заходи адміністративного примусу можуть бути зведені у відповідні однопорядкові групи.

Види заходів адміністративного примусу:

– заходи адміністративного попередження (перевірка документів, заборона експлуатації несправних транспортних засобів) правопорушень;

– заходи адміністративного припинення (затримання, огляд) правопорушень;

– заходи адміністративної відповідальності (штраф, арешт) за правопорушення.

Основні ознаки адміністративного примусу

1. Перш за все, необхідно відрізняти поняття “адміністративний примус“ від поняття “адміністративна відповідальності”. Адміністративна відповідальність є частиною адміністративного примусу.

2. Як правило, вони застосовуються органами державного управління та їх посадовими особами (міліція, ДПС, СБУ, прокуратура).

3. Функція адміністративного примусу, як прави-ло, закріплюється у відповідних адміністративно-правових нормах (КпАП, Митний кодекс).

4. Багаточисельність органів і посадових осіб, яким надано право на його застосування (ОВС, ДПА, ДСМУ, рибо-, лісо-, водо-, природоохорона, екологія, газ, електроенергія, усі види транспорту і т. д.).

5. Засоби адміністративного примусу менш-суворі, ніж ті, що виникають при застосуванні заходів кримінального примусу.

6. Ці засоби є профілактикою злочинної поведінки (ст. 23 КпАП), метою адміністративного стягнення є попередження правопорушень.

7. Засоби адміністративного примусу можуть застосовуватися і до законослухняних громадян, які не здійснюють ніяких порушень (заборона при “надзвичайному стані” перебувати на вулицях та в інших громадських місцях).

8. Багатоцільове спрямування заходів впливу (покарання за вчинок; припинення правопорушення, попередження правопорушення; забезпечення правослухняної поведінки суб’єктів правовідносин).

9. Засоби адміністративного примусу передбачені різними за юридичною силою нормативними документами (кодекси, закони, постанови, положення, правила (правила дорожнього руху).

10. Такі засоби застосовуються як до фізичних, так і до юридичних осіб (припинення діяльності чи розпуск об’єднань громадян).

11. Вони мають примусово-обов’язковий характер, застосовуються від імені держави і в інтересах держави.

§ 3. Поняття адміністративного правопорушення та його ознаки

Основу адміністративної відповідальності складає адміністративне правопорушення. Адміністративне правопорушення (проступок) – це діяння, поведінка, вчинок, акт зовнішнього виразу ставлення особи до реальної дійсності, до інших людей, держави, суспільства.

До складу адмінпорушень відносять ознаки, для яких характерні:

– загальний об’єкт адміністративного проступку. Це всі відносини, що захищаються за допомогою Кодексу України про адміністративні порушення. Ці відносини врегульовані адміністративним правом, нормами інших галузей права, а також нормами моралі та звичаїв;

– родовий об’єкт адміністративного проступку. Це група відносин, урегульованих соціальними нормами, які мають загальні ознаки;

– безпосередній об’єкт адміністративного проступку. Це конкретні відносини, що захищаються відповідною адміністративно-правовою нормою;

– об’єктивна сторона адміністративного проступку. Це дія або бездіяльність, негативні наслідки, що завдані проступком, та зв’язок між діями і суспільно небезпечними наслідками;

– суб’єктом адміністративних правопорушень. Це осудні фізичні особи, яким на момент скоєння адміністративних правопорушень виповнилося 16 років;

– суб’єктивна сторона адміністративного проступку. Це внутрішня сторона проступку, психічне відношення суб’єкта правопорушення до скоєння проступку, що характеризує його волю, яка проявляється у протиправній дії, ставлення його до дії, яку він скоїв.

Адміністративним проступком може бути усвідомлений, вольовий акт протиправної поведінки. Вина полягає у психічному відношенні суб’єкта до дії, його згубних наслідків і може бути навмисним або через необачність.

Адміністративним проступком признається тільки така протиправна дія, за яку законодавством передбачено особливий вид державного примусу – адмінвідповідальність.

Ознаками суб’єктивної сторони правопорушення є:

– вина;

– мотив;

– мета правопорушення.

§ 4. Склад адміністративного правопорушення

Склад адміністративного порушення – це сукупність встановлених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують дію або бездіяльність як адміністративний проступок.

Склади конкретних проступків виконують важливу функцію, так як вони є юридичною основою адміністративної відповідальності і передбачають можливість застосування міри адміністративного впливу, забезпечують однакове застосування закону, правильну кваліфікацію проступку, гарантують від безпідставного притягнення громадян до адмінвідповідальності, обмежують відповідальність рамками скоєного.

До складу адміністративного порушення відносять ознаки, що характеризують об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єктивну сторону і суб’єкт проступку.

Місце, час, обставини, спосіб, засоби здійснення проступку можуть бути обов’язковими ознаками, якщо вони включені до конкретного складу проступку, або бути обставинами, що пом’якшують або обтяжують відповідальність.

Адміністративні проступки поділяються на особисті та службові залежно від того, хто є суб’єктом проступку: громадяни, службові особи, працівники державних органів, об’єднання громадян, власники.

§ 5. Адміністративна відповідальність

Адміністративна відповідальність – інститут адміністративного права. Це обов’язок особи, яка скоїла адміністративний проступок, нести відповідальність за свої протиправні дії у межах встановленого законом стягнення.

Згідно із ст. 9 КоАП адміністративний проступок – це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, невстановлений порядок управління, за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність

Для правильного розуміння і визначення поняття адміністративної відповідальності необхідно назвати її основні риси:

– підставою для адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення (проступок). Законодавством передбачено адміністративну відповідальність великої громадської небезпеки;

– притягнення до адміністративної відповідальності – обов’язок державних органів, яким це право надано діючим законодавством;

– суть адміністративної відповідальності полягає у тому, що до винних у здійсненні правопорушення застосовуються адміністративні стягнення, міри впливу до неповнолітніх;

– законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності. Це врегульовано нормами адмінправа, в яких наведено повний перелік адміністративних стягнень і органів, що можуть їх застосовувати.

Суб’єктами правопорушень можуть бути як фізичні (громадяни і посадові особи), так і юридичні особи.

Таким чином, адміністративна відповідальність – це вид юридичної відповідальності фізичних і юридичних осіб перед органами виконавчої влади, а у випадках, встановлених законом, перед судом за порушення загальнообов’язкових адміністративно-правових норм на основі застосування до винних адміністративних стягнень, мір впливу (до неповнолітніх).

Адміністративна відповідальність регулюється законодавством про адміністративне правопорушення і складає цілісну систему. Головним джерелом у цій системі є Кодекс України про адміністративні правопорушення, прийнятий 07.07.84. У ньому кодифіковано законодавство республіки про адмінвідповідальність. Поряд з матеріальними нормами Кодекс вміщує адміністративно-процесуальні норми, що регулюють виробництво у справах про адмінпорушення і порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

До системи законодавства про адмінправопорушення входять закони, норми які не включені в КоАП. Питання адмінвідповідальності регулюються також указом Президента, постановами КМУ. Акти, в яких відображені санкції можуть видавати місцеві ради і виконавчі органи щодо питань боротьби зі стихією, епідеміями і т. д. [3, С. 123].

Законодавство про адміністративні правопорушення ставить перед собою мету:

– охорону громадського устрою України, власності, соціально-економічних, політичних і особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій;

– встановлення порядку управління, державного і громадського порядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного дотримання Конституції України і її законів, поваги прав, честі і достоїнства інших громадян, правил проживання, добросовісного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством. Роль адмінвідповідальності у боротьбі з правопорушеннями постійно росте. Різко збільшується кількість складу адмінправопорушеннь, більш суворими стали санкції за дії, які раніше не належали до правопорушень (корупція, порушення податкового законодавства, недобросовісна конкуренція і т. д.)

Адміністративна відповідальність настає при наявності фактичної підстави її застосування до правопорушника. Такою є адміністративний проступок (різновид правопорушень). Крім того, до адмінвідповідальності може бути притягнуто особу, що скоїла діяння, яке містить ознаки злочину але не становить великої суспільної небезпеки, і на підставі цього звільнена від кримінальної відповідальності.

Важливим є питання про обмеження адміністративних правопорушень від кримінальних, дисциплінарних і цивільно-правових.

§ 6. Поняття та види адміністративних стягнень

Адміністративне стягнення – це форма реагування органів державного управління на порушення тієї чи іншої адміністративно-правової норми у вигляді застосування до порушника адміністративного примусу.

Вони застосовуються з метою виховання особи, що здійснила адмінпорушення, у дусі дотримання законів, поваги правил громадського життя, а також попередження здійснення нових правопорушень як правопорушниками, так і іншими особами.

У ст. 24 КпАП встановлені види адміністративних стягнень: попередження, штраф, повернення вилученого предмета, який був знаряддям здійснення або безпосереднім об’єктом правопорушення; конфіскація грошей, одержаних внаслідок здійснення адміністративного порушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянину (керування транспортом, полювання і т. і.); адміністративний арешт.

Законодавством України може бути застосована адміністративна відправка за межі України іноземних громадян, осіб без громадянства за здійснення адмінправопорушень, порушень правопорядку.

Усі основні види правопорушень наведені у ст. 24 КпАП, окрім вилучення і конфіскації предметів і грошей.

Види стягнень

Попередження – міра виховного характеру, яка виноситься у письмовій формі. Попередження є дієвим, якщо застосовується одразу ж після здійснення правопорушення.

Штраф – адміністративне стягнення грошового характеру, накладається на громадян за адміністративне правопорушення. Він встановлюється у розмірі необкладеного податком мінімального прибутку громадян.

Відшкодування вилученого предмета, що є знаря-ддям здійснення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає у примусовому вилученні з подальшою реалізацією даного предмета з переданням виручки бувшому володарю з утриманням витрат на реалізацію.

Види предметів до вилучення і порядок їх застосування встановлені КпАП України: (Ч.1, С.191 – боєприпаси, зброя; Ч.3 С.133 – транспортування заборонених речовин і т. д.).

Конфіскація предметів, а також грошей, отриманих внаслідок здійснення адмінпорушення. Конфіскат це примусове безпосереднє вилучення предмета, або грошей, що знаходяться в особистій власності порушника, якщо інше не передбачене законом.

Позбавлення спеціальних прав застосовується до громадян, які зобов’язані строго дотримуватись правил і норм, що охоплюють сферу дії надання їм спеціальних прав на транспортний засіб, право на полювання.

Питаннями позбавлення спеціальних прав займаються органи внутрішніх прав, міністерства оборони, річкового транспорту і т. д.

Виправні роботи застосовуються на термін до 2-х місяців з відрахуванням 20 % зарплати і пенсії до доходу держави (накладає цей вид стягнення міський або районний суд (хуліганство – ст. 173; розкрадання державного або колективного майна (Ч.1, С.51) та інше). Даний, вид стягнень не можна застосовувати до інвалідів І та II гр., вагітних жінок.

Адміністративний арешт застосовують у виключних випадках і за окремі види адміністративних порушень терміном до 15 діб, якщо суд вирішить, що інші види стягнень неефективні і недостатні (Ч.4, С. 141).

Сутність цього виду стягнень полягає у тому, що особи, які підлягають арешту позбавляються свободи до 15 діб, знаходяться у спецприйомниках, виконують фізичну роботу, зарплата їм не виплачується, але арештовані платять за перебування, їжу, охорону.

Цей вид не застосовується до вагітних жінок, жінок що мають дітей до 12 років, осіб що не досягли 18 років та інваліди І і ІІ групи.

Відправлення за межі України застосовується тільки до іноземних громадян і осіб без громадянства у зв’язку з їх діями, що суперечать інтересам державної безпеки або правопорядку.

За здійснення адміністративного правопорушення до неповнолітніх віком від 16 до 18 років згідно із

ст. 24 застосовуються такі міри:

– вибачення винного до потерпілого прилюдно або в іншій формі;

– попередження;

– догана або сувора догана;

– передача неповнолітнього під нагляд педагогічному або трудовому колективу з їх погодження, а також під нагляд окремих громадян за їх проханням. Правила накладання адміністративного стягнення (Ч. 4, С. 142 – 148).

§ 7. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності

Порядок адміністративного провадження включає кілька передбачених законом стадій:

– (І) прийняття справи про адміністративні правопорушення до розгляду;

– (II) розгляд справи та оцінка її фактичних обставин і доказів;

– (III) ухвалення та опротестування постанови (рішення);

– (IV) оскарження та опротестування постанови (рішення);

– (V) виконання постанов (рішень) про накладання адміністративних стягнень.

Суть першої стадії (І) полягає у складенні протоколу уповноваженою на те особою або представником громадського формування, до яких належать посадові особи виконавчих органів сільських, селищних рад, органів внутрішніх справ, транспорту, громадські інспектори охорони природи та інші (С.255 КпАП).

Наявність протоколу про адміністративне порушення свідчить про те, що є підстави для порушення справи.

Перша стадія провадження у справах про адміністративне порушення закінчується з моменту надсилання протокола органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про дане порушення. До нього можуть додаватися пояснення свідків, протокол вилучення речей тощо.

Друга стадія (II) полягає у тому, що компетентний орган (посадова особа) проводить остаточне розслідування у справі і дає правову оцінку діям особи, яку зазначено у протоколі як правопорушника.

Отримавши матеріали справи, компетентний орган (посадова особа) готує її до розгляду і вирішує:

– чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адмінпорушення;

– чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду;

– чи витребувано необхідні додаткові матеріали;

– чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягується до адмін-відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Справа про адмінпорушення розглядається відкрито, як правило, за місцем його вчинення, у п’ятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою) протоколу про адмінпорушення та інших матеріалів справи.

Третя стадія (III). Розглянувши справу, орган (посадова особа) виносить постанову у справі чи рішення.

Після розгляду справи орган (посадова особа) виносить, згідно із ст. 284 КпАП, одну з наступних постанов:

– про накладання адміністративного стягнення;

– про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24 КпАП;

– про закриття справи.

Адміністративне стягнення оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається під розписку або надсилається особі, щодо якої її винесено.

Оголошенням постанови у справі закінчується стадія розгляду справи про адміністративне порушення.

Четверта стадія (ІV). Постанову у справі про адмінпорушення може оскаржити особа, щодо якої її винесено, а також потерпілий.

За загальним правилом скарга подається до органу (посадовій особі), який виніс постанову у справі, і протягом трьох діб надсилає її разом із справою органу (посадовій особі), який уповноважений її розглядати.

Потім вона перевіряється на законність і обгрунтованість винесеної постанови, тобто встановлює чи дійсно у діях особи є склад правопорушення, чи правильно оформлено документи у справі, чи не перевищив орган (посадова особа), який розглядав справу, своїх повноважень тощо.

Після цього орган (посадова особа), який розглядав скаргу ( протест), може прийняти одне з наступних рішень:

– залишити постанову без зміни, а скаргу або протест – без задоволення;

– скасувати постанову і закрити справу;

– скасувати постанову і надіслати справу на новий розгляд;

– змінити захід стягнення у межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адмінпорушення, з тим, щоб стягнення не було посилено.

Якщо постанову винесено органом некомпетентним розглядати справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

П’ята стадія (V). Її суть полягає у практичній реалізації адмінстягнення, що призначене правопорушнику постановою.

Порядок виконання постанов про накладання адміністративних стягнень врегульований у розділі 5 КпАП, Митному кодексі та інших законодавчих актах. Необхідною умовою виконання постанови є набуття чинності.

Безпосереднє виконання постанов покладено на уповноважені на це органи: органи внутрішніх справ, судових виконавців, митні органи та інші.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладання адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову.

§ 8. Органи, що регулюють справи про адміністративні правопорушення

У ст. 213 КпАП наведено перелік органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні порушення:

– адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, місцевих, районних у містах, селищних, сільських радах;

– виконавчі комітети селищних, сільських рад:

– районні (міські) суди (судді);

– органи внутрішніх справ (міліції), органи державної інспекції та інші органи (посадові особи, уповноважені на те законодавчими актами України).

Адміністративна комісія може застосовувати попередження, штраф, безплатне вилучення предмета, який є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення, конфіскацію предмета, грошей, одержаних у результаті вчинення адміністративного порушення.

Крім того, комісія може передати матеріали на розгляд товариського суду, комісії з питань боротьби з пияцтвом тощо.

Книга: Правознавство – Мельник

ЗМІСТ

1.	Правознавство – Мельник
2.	Глава 2. Право
3.	РОЗДІЛ ІІ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО
4.	РОЗДІЛ ІІІ ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО
5.	Розділ IV ЖИТЛОВЕ ПРАВО
6.	Розділ V СІМЕЙНЕ ПРАВО
7.	Розділ VI АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО
8.	Розділ VII ФІНАНСОВЕ ПРАВО
9.	Розділ VIII ТРУДОВЕ ПРАВО
10.	Розділ IX КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО
11.	Розділ Х ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО
12.	Pозділ ХІ СУДОВА СИСТЕМА ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate