Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Реформи на селі мають здійснюватися не за законом про землю, а за законом про зброю. / Дмитро Корчинський

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ


8. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА, РИНКУ ТА КОНКУРЕНЦІЇ.

8.1. Організація підприємництва.

Згідно “Концепції переходу Української РСР до ринкової економіки”, метою розвитку підприємництва є формування розгалуженої мережі субєктів ринку.

Основні принципи, на яких повинно грунтуватися вирішення проблеми : н адання правових гарантій вільного підприємництва, включаючи гарантії права на майно, вироблену продукцію, на вільний вибір партнерів по прямих зв ’ язках, здійснення експортно-імпортних операцій, самостійне використання прибутку (доходу) ; створення рівних можливостей для розвитку усіх видів підприємницької діяльності, що базуються на різноманітних формах власності.

Розвиток підприємництва може регулюватися лише економічними методами – через податки та податкові пільги, кредити, квоти, ліцензії, санкції, дотації. Втручання органів державного та місцевого самоврядування у господарсько-комерційну діяльність підприємця не допускається.

Розвиток вільної конкуренції поміж товаровиробниками може заохочуватися шляхом надання замовлень на конкурсній основі з укладанням контрактів, диференціацією податків та податкових пільг, цільового кредитування та ціноутворення.

Для більш швидкого розвитку підприємництва, забезпечення прак-тичної реалізації прав та свобод підприємців, розширення сфер їх діяльності в республіці створюється гнучка система підтримки підприємництва.

Республіка регулює на своїй території розвиток іноземного підприєм-ництва, умови організації спільних підприємств, вільних економічних зон на базі діючого законодавства.

Закон України “Про підприємництво” (прийнятий 07.02.1991року) визначає підпрємництво як самостійну ініціативу,систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Не допускається зайняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об ’ єднаннях) керівні посади і посади, пов ’ язані з матеріальною відповідальністю.

Діяльність по виготовленню та реалізації наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин може здійснюватися тільки державними підприємствами, а проведення ломбардних операцій – також і повними товариствами.

Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим нею органом не можуть здійснюватись : пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин; виробництво, ремонт, і реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї; виготовлення і реалізація медикаментів і хімічних речовин; виготовлення пива і вина; виготовлення спирту, горілчаних, лікерних та коньячних виробів; медична практика; ветеринарна практика; юридична практика; створення та утримання гральних закладів, організація азартних ігор: торгівля алкогольними напоями; внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним та автомобільним транспортом; агентування і фрахтування морського торгівельного флоту; виготовлення цінних паперів, грошових знаків і знаків поштової оплати; посередницька діяльність з приватизаційними паперами; надання послуг, пов ’ язаних з охороною державної, колективної та приватної власності, монтаж, ремонт і профілактичне обслуговування засобів охоронної сигналізації; видобування, виробництво і використання радіоактивних речовин і джерел іонізуючого випромінювання, переробка та поховання радіоактивних відходів; видобування дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів, виготовлення і реалізація виробів з їх використанням; збирання, переробка твердих і рідких відходів виробництва, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, та їх брухту; виконання авіаційно-хімічних робіт та аерофотозйомок ; проектування, будівництво та експлуатація об ’ єктів атомної енергетики, а також надання послуг по їх обслуговуванню; аудиторська та страхова діяльність; виготовлення та реалізація ветеринарних медикаментів та препаратів; будівництво та технічне обслуговування загальнодержавних мереж передачі даних та документального зв ’ язку; міжнародні та міжміські поштові перевезення; видача та прийом грошових переказів; використання радіочастот; виробництво та ремонт засобів вимірювання і контролю; виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт та кадастрових зйомок; виконання інженерно-вишукувальних та проектних робіт для об ’ єктів енергетики, державного зв ’ язку, оборонного комплексу, а також для газопроводів, магістральних трубопроводів, мостів, тунелів, електростанцій, аеропортів, морських портів, які виконуються на територіях, що піддаються діям сейсмічності, а також карстоутворенню, підтопленню, просадкам другого типу, доробці, зсуванням та обвалам та ін.

Указ Президента України “Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності ” (від 20.05.99 р. №539/99) встановлює, що єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом підприємницької діяльності, що підлягає відповідно до законодавства обмеженню, є ліцензія.

Ліцензійна палата України розглядає звернення суб ’ єктів підприємницької діяльності стосовно рішень, прийнятих органами, що видають ліцензії на здійснення такої діяльності. Вона також визначає кваліфікаційні вимоги до фахівців, які здійснюють розгляд заяв про видачу відповідним органом ліцензій на здійснення підприємницької діяльності, встановлює порядок підготовки та атестації таких фахівців.

Принципи підприємницької діяльності: вільний вибір видів діяльності, залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції; встановлення цін відповідно законодавства; вільний найм працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством. Самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки є на свій розсуд.

Закон України “Про інвестиційну діяльність ” (13.03.1992 р.) визначає джерела ресурсів (інвестицій) для створення та діяльності підприємств.

Інвестиціями визнаються всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об ’ єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

До них належать: 1.кошти, цільові банківські вклади, паі, акції та інші цінні папери; 2.рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності) ; 3. майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; 4 .сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих; 5.права користування землею, водою, ресурсами, обладнанням, а також інші майнові права; 6 .інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Джерела фінансування інвестиційної діяльності: 1 . власні фінансові ресурси інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження та заощадження громадян, юридичних осіб тощо); 2 . позичкові фінансові кошти інвестора (облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити) ; 3. залучені фінансові кошти інвестора (кошти від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб) ; 4. бюджетні інвестиційні асигнування; 5. безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян.

Форми державного регулювання інвестиційної діяльності зводяться до управління державними інвестиціями та регулювання умов інвестиційної діяльності. Управління державними інвестиціями здійснюють органами влади на базі відповідних планів.

Регулюють умови інвестиційної діяльності шляхом: 1. системи податків з диференціацією об ’ єктів оподаткування, податкових ставок і пільг; 2. проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі шляхом прискореної амортизації. Пільги по амортизації можуть встановлюватися диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів, видів устаткування; 3. подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; 4. державних норм та стандартів; 5. антимонопольних заходів; 6. роздержавлення і приватизації власності; 7. визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами; 8. політики ціноутворення; 9. проведення експертизи інвестиційних проектів та інших заходів.

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (30.07.99р.) визначає банкрутство – як визнану арбітражним судом неспроможність боржника виконати свої грошові зобов’ язання перед кредиторами, у тому числі зобов ’ язання щодо сплати податків і зборів (обов ’ язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Право на звернення до арбітражного суду із заявою про банкрутство мають боржник, кредитор. Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів зарплати, які не були задоволені боржником протягом 3 місяців після встановленого для їх погашення строку.

Суддя не пізніше ніж на п ’ ятий день з дня надходження заяви про банкрутство виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про проведення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником грошових зобов ’ язань і зобов ’ язань щодо сплати податків і зборів, строк виконання яких настав до дня введення мараторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов ’ язань та зобов ’ язань щодо податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про проведення мораторію.

Розпорядник майна – фізична особа, на яку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство. Призначається із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі.

Розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника. Повноваження його припиняються з дня затвердження арбітражним судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або призначення ліквідатора.

Розпорядник майна розглядає копії заяв кредиторів та грошові вимоги до боржника, веде реєстр вимог кредиторів, скликає збори кредиторів, вживає заходи до захисту майна боржника, виявляє ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

Виключно за погодженням з розпорядником майна можуть укладатись угоди про передачу нерухомого майна в оренду, заставу, внесення його як внеску або розпорядження таким майном іншим чином ; одержання та видачу позик, поручительства і видачу гарантій, уступку вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника ; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад 1% балансової вартості активів боржника.

В підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обгрунтованість заперечень боржника. З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов ’ язує заявника подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство.

Кредитори у місячний строк з дня опублікування даного оголошення подають до арбітражного суду письмові заяви з майновими вимогами до боржника, а також документи, які їх підтверджують. Бажаючі прийняти участь в санації в той самий термін представляють арбітражний суд заяву з письмовим зобов ’ язанням про переведення на них боргу, а також вказати умови санації юридичної особи – боржника.

У попередньому засіданні арбітражного суду, яке проводиться не пізніше 3 місяців після проведення підготовчого засідання, розглядається реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника, призначає дату проведення зборів кредиторів.

Збори кредиторів обирають членів комітету кредиторів (під час дії процедури банкрутства – не більше 7). Комітет веде підготовку та укладення мирової угоди або звертається до арбітражного суду з клопотанням про відкриття процедури санації чи визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Мирова угода – як домовленість між боржником і кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) відстрочку платежів або припинення зобов’ язання за угодою сторін (прощення боргів).

Санація – система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредитора шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Реструктуризацію підприємства – як здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов ’ язань до юридичної особи ; що не підлягає санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентноспроможної продукції підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Арбітражний суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. Комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури санацією, вибір інвесторів, схвалення плану санації боржника. Строк санації – не більше 12 місяців.

З дня винесення ухвали про санацію припиняється повноваження керівника та органів управління боржника. На протязі трьох днів керуючому санацією передають бухгалтерську та іншу документацію боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності.

Керуючий санацією самостійно розпоряджається майном боржника. Представлений ним план санації розглядається комітетом кредиторів.

У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора а за його клопотанням – членів ліквідаційної комісії.

Після проведення інвентаризації та оцінуи майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах.

Черговість задоволення вимог кредиторів :

1. У першу чергу задовольняються вимоги, забезпечені заставою ; виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі ; витрати, пов ’ язані з провадженням у справі про банкрутство.

2. У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов ’ язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута, зобов ’ язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров ’ ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, а також вимоги громадян-довірителів довірчих товариств та інших суб ’ єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).

3. У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів.

4. У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, в тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов ’ язань в процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.

5. В п ’ яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства .

6. В шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог ; що належить кожному кредиторові однієї черги.

8.2.Види підприємств, їх об’єднань та господарських товариств.

Закон України “Про підприємства в Україні”( 27.03.1991 р.) визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, Радами народних депутатів, органами державного управління.

Підприємство – основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство – самостійний господарюючий статутний суб ’ єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

В Україні можуть діяти підприємства таких видів: 1.приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; 2.колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; 3.господарське товариство; 4.підприємство, яке засноване на власності об ’ єднання громадян; 5.комунальне підприємсво, засноване на власності відповідної територіальної громади; 6.державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однієї з таких умов: 1.підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством; 2.головним споживачем продукції підприємства (більш як 50 %) є держава; 3.підприємство є суб ’ єктом природних монополій.

Об ’ єднання підприємств діють на основі договору або статуту, які затверджуються їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять в об ’ єднання, зберігають права юридичної особи. Об ’ єднання також є юридичною особою. Підприємства не відповідають за зобов ’ язаннями об ’ єднання, об ’ єднання - за зобов’язаннями підприємств, що входять до їх складу. По відношенню до об ’ єднання діє національне законодавство. Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою встановлено інші правила, ніж ті, які передбачені національним законодавством про підприємство, застосовуються правила міжнародного договору або угоди.

Асоціації – договірні об ’ єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Корпорації – договірні об ’ єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з його учасників.

Консорціуми – тимчасові статутні об ’ єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Концерни – статутні об ’ єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту,банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Закон України “Про господарські товариства”( 12.09.1991 р.) визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов ’ язки їх учасників і засновників.

Господарськими товариствами цим законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об ’ єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одерження прибутку. Товариства є юридичними особами. Засновниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств на рівні з громадянами та юридичними особами України.

Повне товариство – об ’ єднання двох або більше осіб для здійснення підприємницької діяльності. Його учасники особисто приймають участь в справах товариства і кожний несе повну відповідальність за зобов ’ язання товариства не тільки вкладеним капіталом, але й всім своїм майном.

Командитне товариство – включає разом з повними членами товариства (які несуть відповідальність за справи товариства, як своїм внеском, так і всім своїм майном) командатистів – вкладників, які відповідають за справи товариства тільки своїм внеском. Представляти товариство і укладати угоди від його імені можуть тільки повні члени товариства, але не вкладники.

Товариство з додатковою відповідальністю – товариство, в якому статутний фонд розподілений на частини, визначені установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками в статутний фонд, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника.

Товариство з обмеженою відповідальністю має статутний фонд, поділений на частини, величина яких визначена установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їхніх внесків. “Лімітед, ЛТД” – означає обмеження відповідальності компанії по їх обов ’ язкам. У Великобританії цей термін використовується в назвах приватних фірм, кількість акціонерів в яких обмежена.

Акціонерне товариство – товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов ’ язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов ’ язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Відкрите акціонерне товариство – товариство, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

Закрите акціонерне товариство - акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, продаватися та купуватися на біржі.

Закрита компанія – компанія, яка контролюється п’ятьма або менше учасниками, котрі являються директорами цієї компанії. Якщо така компанія підпадає під контроль іншої компанії, то вона вже не розглядається як закрита.

Указом Президента України № 55/94 від 19.02.1994 р. затверджене “Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”.

Інвестиційний фонд – юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

Спільне інвестування – діяльність, яка здійснюється в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з цінними паперами.

Інвестиційна компанія – торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди, випускають інвестиційні сертифікати, які пропонуються для розміщення серед учасників. Кошти, отримані від учасників, відкриті фонди інвестують в цінні папери інших емітентів. Закриті фонди мають право здійснення інвестування в цінні папери та придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації.

Декрет Кабміну України “Про довірчі товариства” встановлює, що довірче товариство – це товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Майном довірителя є кошти, цінні папери і документи, які засвідчують право власності довірителя.

Довірче товариство здійснює такі довірчі операції: для громадян – збереження та представницькі послуги для обслуговування майна довірителів ; для юридичних осіб – розпорядження майном, агентські послуги, ведення рахунків для власників їх цінних паперів та управління голосуючими акціями, переданими довірчому товариству, шляхом участі в загальних зборах акціонерного товариства.

Товарний франчайзінг: франчайзер надає право на продаж і сервісне обслуговування товарів відповідної марки ділеру-франчайзі.

Виробничий франчайзінг: франчайзі купує у франчайзера технології і сировину для виготовлення певного продукту.

Діловий франчайзінг – франчайзі купує ліцензію на так званий бізнес-формат, тобто найповніший пакет франчайзінгових послуг. Він дістає змогу використовувати торгову марку, виробничі площі і обладнання, пільги та інші законні “надбання” франчайзера.

Холдінгова компанія – акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їх діяльністю і отримання прибутків у вигляді дивідендів. Найбільш поширені “чисті” холдінгові компанії, але зустрічаються і змішані, які сполучають контрольно-фінансові функції з безпосереднім володінням і управлінням підприємствами.

Закон України ” Про концесії ” (16.07.99р.) визначає концесію як надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’ єкту підприємницької діяльності ) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’ єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб ’ єктом підприємницької діяльності (концессіонером) на себе зобов ’ язань по створенню (будівництво) та (або) управлінню (експлуатації) об ’ єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

Концесійні платежі – плата, обумовлена у концесійному договорі, яку вносить концесіонер за право створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об ’ єктів, що надаються в концесію.

У концесію можуть надаватися об ’ єкти права державної чи комунальної власності, які використовуються для: 1.водопостачання, відведення та очищення стічних вод; 2.надання послуг міським громадським транспортом; 3.збирання та утилізація сміття; 4.надання послуг, пов ’ язаних з постачанням споживачам тепла; 5.будівництво та експлуатація шляхів сполучення, дорожніх споруд, вантажних та пасажирських портів, аеропортів; 6.надання послуг зв ’ язку, у сфері кабельного телебачення, поштових послуг; 7 .виробництво та розподіл газу, електроенергії; 8.громадське харчування; 9.будівництво житлових будинків; 10.надання послуг у житлово-експлуатаційній сфері та ритуальних послуг; 11.використання об ’ єктів соціально-культурного призначення; 12.створення комунальних служб паркування автомобілів.

Організація концесійного конкурсу. Концесієдавець: затверджує умови концесійного конкурсу; утворює конкурсну комісію, затверджує її склад та порядок роботи; готує конкурсну документацію; оголошує концесійний конкурс; визначає розмір реєстраціного внеску; письмово підтверджує надходження заявок на участь у концесійному конкурсі; забезпечує претендентів необхідною інформацією (документами) для підготовки пропозицій для участі у концесійному конкурсі; приймає рішення про допущення (недопущення ) претендентів до участі в концесійному конкурсі з обгрунтуванням причин відмови.

Малі підприємства: в промисловості та будівництві до них відно-сяться підприємства з кількістю працюючих до 200 чоловік, в інших напрямках виробничої сфери – до 50 чол., в науці і в науковому обслуговуванні – до 100 чол., в галузях невиробничої сфери – до 25 чол., в роздрібній торгівлі – до 15 чол.

Венчурні підприємства – малі підприємства в наукоємних напрямах, які спеціалізуються в сфері наукових розробок, створення і впровадження новинок.

Роль малих підприємств в сучасній економіці. Останні 1,5-2 десятиріччя характеризуються небувалим зростанням дрібних і середніх фірм у всіх промислово розвинутих країнах Заходу. Однією з причин цього стало швидке зростання і урізноманітнення індивідуальних і суспільних потреб. Сприяння розвитку дрібних і середніх фірм з боку держави дозволило налагодити цивілізоване виробництво товарів та послуг широкого спектру. Невеликі розміри малих та середніх підприємств дали можливість гнучко реагувати на зміни ринкової кон ’ юнктури, швидко відгукуватися на зміни у попиті та пропозиції. З ’ явилася принципово нова техніка та технологія. Якщо парова машина могла бути ефективно використана тільки на великих підприємствах, то електродвигун дав шанс малим та середнім підприємствам, ці шанси набагато збільшились при появі мікроелектроніки. Малі підприємства дозволили зменшити витрати на перевезення сировини та готової продукції.

Малі підприємства допомагають зростанню зайнятості: за рахунок їх розвитку можна швидко створити недорогі робочі місця, бо строк їх будівництва незначний, низькі питомі капітальні вкладення, короткий термін окупності. Вони спроможні за короткі строки засвоїти досягнення НТП і підготувати грунт до становлення нових видів виробництва та ринків нових виробів. Малі підприємства сприяють промисловим велетням у пристосуванні до нових умов, оперативно виготовляючи комплектуючі вироби у відповідності з досягненнями науки і техніки.

Багато малих підприємств використовують відходи виробництва, утилізація яких нерідко коштує на сьогодні дуже дорого. Вони допомагають розвитку конкуренції, протидіють монополіям.

Тут вища зацікавленість в кінцевих результатах господарської діяльності, більш об ’ єктивний контроль за ними: вони оцінюються ринком, при купівлі-продажу продукції. При перетворенні цехів, підприємств або їх філіалів в самостійні підприємства адміністративний контроль з боку вищестоячого керівництва замінюється економічним, скорочується апарат управління. Малі підприємства більш сприйнятливі до науково-технічного прогресу, зацікавлені в кінцевих результатах застосування НТП.

В малих колективах полегшується контроль за роботою робітників : всі люди тут на видноті один у одного і значно залежать один від одного. Розширюється самостійність робітників: вони мусять самі приймати рішення і несуть відповідальність за їх наслідки. Тим самим виховується почуття господаря у кожного зайнятого на малому підприємстві.

Слабкими сторонами малих підприємств є обмеженість їх фінансових можливостей, низька продуктивність праці в порівнянні з великими підприємствами.

Указ Президента України “Про державну підтримку малого підприємництва” від 12.05.1998 р. №456/98 визначає такі напрямки підтримки малого підприємництва: 1 .формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва ; 2.створення сприятливих умов для використання суб ’ єктами малого підприємництва державних фінансових, матеріально-технічних та інформаційних ресурсів, а також науково-технічних розробок і технологій ; 3.запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності; 4.удосконалення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для суб ’ єктів малого підприємництва; 5.фінансова підтримка інноваційних проектів.

Суб ’ єктами малого підприємництва указ визнає такі підприємства, де середньорічна чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції за рік не перевищує 1 млн.грн.

Якщо середньорічна чисельність робітників не перевищує 10-ти, а об ’ єм реалізації продукції 250 тис.грн., на такому підприємстві може застосовуватись спрощена система оподаткування, обліку та звітності. При такій системі замість всіх податків і платежів сплачується єдиний податок; фізичні особи платять за патент. Спрощується бухгалтерський облік та звітність.

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Державним комітетом України з питань розвитку підприємництва, органами виконавчої влади та самоврядування. На загальнодержавному рівні створюється Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному – відповідні регіональні фонди.

На розгляд Верховної Ради подається Державна програма підтримки малого підприємництва на 1999-2000 рр.

Указ Президента України “Про утворення кредитно-гарантійної установи з підтримки малого і середнього підприємництва” від 20.05.1999 р. №540/99 встановлює, що така установа надає кредити суб ’ єктам малого і середнього підприємництва, а також гарантії комерційним банкам щодо повернення суб ’ єктами підприємництва отриманих кредитів.

8.3.Антимонопольне законодавство.

“Концепція переходу Української РСР до ринкової економіки” ставила завдання за допомогою антимонопольної політики зруйнувати державні та господарські монопольні структури та сформувати нові, які забезпечать розвиток конкуренції товаровиробників, продажу товарів та надання послуг.

Першим антимонопольним законом був закон Шермана (США, 1861 р.) – “Закон, направлений на захист торгівлі і промисловості від незаконних обмежень і монополій”. В 1914 р. він був доповнений Законом про федеральну торгову комісію США та “Законом Клейтона”.

Від цих законів бере початок розвиток антимонопольного законодавства на Заході, яке діє сьогодні в усіх країнах з ринковою економікою. В багатьох країнах створені спеціальні урядові або парламентські органи по контролю за діями монополій і захисту конкуренції.

Доктрина “раціональності”. Дії виробників, які можуть вести до обмеження конкуренції, розглядаються з точки зору їх впливу на прогрес в цілому. Так, Конгрес США в 1984 р., враховуючи зрослу іноземну конкуренцію, прийняв закон про співробітництво в національних наукових дослідженнях. Мета його – усунути перешкоди в цій галузі, які виникають з дією антимонопольного законодавства. Згідно закону, сумісні науково-виробничі венчури не підлягають переслідуванню за антимонопольним законом.

Патент надає його власнику монопольні права на використання його винаходу. Таке право – важливий матеріальний стимул для винахідника. Антимонопольне законодавство в цьому випадку виходить з доктрини “раціональності”: визнаючи права на патент, воно виступає проти “зло-вживання” ним, тобто проти дій, які надто сильно обмежують конкуренцію. Суд в цьому випадку може вимагати примусового продажу ліцензії на використання патенту за помірною ціною або безкоштовно.

Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” прийнятий 18.02.1992 р.

В подальшому ряд положень цього закону були конкретизовані у Законах України “Про Антимонопольний комітет України ” (26.11.1993 р.), про захист від недобросовісної конкуренції (7.06.1996 р.), частково в Законі “Про рекламу” (3.07.1996 р.).

Закон забороняє зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовісну конкуренцію, неправомірні угоди між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління, визначає організацію державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, повноваження Антимонопольного комітету України.

Монопольне становище – домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %. Рішенням Антимонопольного комітету України може визнаватися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менша 35 %.

Монопольне становище підприємців на ринку для всіх товарів виробничого призначення (продукції виробничо-технічного призначення), а також в обігу капіталів (фінансів, цінних паперів тощо) визначається в межах території України.

Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається Антимонопольним комітетом України та його територіальними управліннями в межах адміністративної області або автономії (район, населений пункт).

Зловживаннями монопольним становищем на ринку вважаються: 1. нав’ язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в невигідне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, в тому числі нав ’ язування товару, непотрібного контрагенту; 2. обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; 3. часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; 4. встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів; 5. інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців.

Неправомірними угодами між підприємцями визнаються угоди (погоджені дії ) , спрямовані на: 1.встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок; 2 .розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації; 3.усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.

Дискримінацією підприємців органами влади і управління визнається:

1. заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

2. примушування підприємців до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;

3. прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що приз- водить до монопольного становища на ринку;

4. встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону рес-публіки в інший;

5. надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару;

6. обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації товарів;

7. встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців чи груп підприємців.

Дискримінацією підприємців визнається також укладення між органами влади і управління угод, створення структур державного управління або наділення існуючих міністерств, державних комітетів інших структур державного управління повноваженнями для провадження дій, передбачених вище перерахованим.

Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” (7.06.1996 р.) відносить до недобросовісної конкуренції:

Неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб ’ єкта (підприємця): чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, товару іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробу, порівняльна реклама.

Порівняльною вважають рекламу, що містить порівняння з товарами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб ’ єкта. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об ’ єктивними, корисними для інформування споживачів.

Створення перешкод господарюючим суб ’ єктам у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції: дискредитація господарюючого суб ’ єкта, купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом; схилення до: бойкоту господарюючого суб ’ єкта, постачальника – до дискримінації покупця, підприємця – до розірвання договору з конкурентом, а також підкуп працівника постачальника чи працівника покупця; досягнення неправомірних переваг у конкуренції, тобто отримання переваг шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджене рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.

Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Комерційна таємниця підприємства – це відомості, пов ’ язані з виробництвом, технологією, управлінням фінансами та іншою діяльністю підприємства, які не є державною таємницею, розголошення яких може нанести шкоду його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що належать до комерційної таємниці, порядок їх захисту визначається керівником підприємства. Відомості, які не можуть складати державну таємницю, визначаються Кабміном України.

Відповідальність за недобросовісну конкуренцію:

- Антимонопольний комітет за недобросовісну конкуренцію може накласти штраф в розмірі 3 % від виручки господарюючого суб ’ єкта або 5 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; (2 тис. мінімумів для тих, хто не є господарюючими особами);

- збитки, нанесені недобросовісною конкуренцією, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб в порядку, який визначений цивільним законодавством України;

- товари з неправомірно використаними позначеннями або копії виробів інших виробників можуть бути за позовом заінтересованих осіб рішенням Антимонопольного комітету України вилучені як у виробника, так і у продавця;

- Антимонопольний комітет має право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначений законодавством або цим рішенням.

Закон України “Про рекламу” забороняє недобросовісну рекламу. Недобросовісною рекламою вважається реклама, яка внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, умовчання, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження та інших вимог, передбачених законодавством України, вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам та державі.

У рекламі забороняється: 1.поширювати інформацію щодо продукції, виробництво або реалізацію якої заборонено законодавством України; 2.вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, за мовними ознаками, за родом і характером знань, місцем проживання, за інших обставин або такі, що дискредитують продукцію інших осіб; 3.подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров ’ ю або життю людей та навколишньому середовищу, а також спонукають до нехтування засобами безпеки; 4.наводити твердження, що дискримінують осіб, які не користуються продукцією, що рекламується; 5 .використовувати або імітувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України та звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та міжнародних організацій, а також офіційні назви державних органів України, крім випадків, передбачених законодавством; 6.рекламувати продукцію, яка підлягає обов ’ язковій сертифікації або виробництво чи реалізація якої вимагає спеціального дозволу (ліцензії ), у разі відсутності відповідного сертифіката, ліцензії; 7.вміщувати зображення фізичної особи або використовувати її ім ’ я без згоди останнього; 8.імітувати (копіювати або наслідувати) загальне вирішення, текст, зображення, музичні та звукові ефекти, що застосовуються в рекламі іншої продукції, якщо інше не передбачено законодавством України про авторське право та суміжні права.

Рекламодавець зобов ’ язаний на вимогу виробника або розповсюджувача реклами надати документальні підтвердження достовірності інформації, необхідної для виробництва та розповсюдження реклами.

8.4.Організація інфраструктури ринку.

Перехід до ринкового регулювання економіки вимагає створення ринку засобів виробництва та фінансового ринку. Щоб забезпечити це, були прийняті Закони України "Про банки і банківську діяльність “ (20.03.1991 р.), “Про цінні папери і фондову біржу” (18.06.1991 р.), “Про товарну біржу” (10.12.1991 р.), “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”(30.06.1996 р.), “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (10.12.1997 р.), “Про страхування”(07.03.1996 р.).

Закон України “Про банки і банківську діяльність” встановлює, що банківська система в Україні є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків.

Комерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах. Комерційні банки виконують такі операції і надають такі послуги: 1.залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів; 2.здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування; 3.ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів; 4.фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів; 5 .випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів,акцій, облігацій, векселів тощо); 6.купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними; 7.видача заручительств, гарантій та інших зобов ’ язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання в грошовій формі; 8.придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторінг); 9.придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізінг); 10.купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходяться на рахунках та вкладах; 11.купівля і продаж в Україні і за кордоном дорогоцінних металів ; 12.залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики; 13.довірчі операції (залучення та розміщення коштів управління цінними паперами та ін.) за дорученням клієнтів; 14 .надання консультативних послуг; 15.проведення операцій по касовому обслуговуванню державного бюджету за дорученням НБ України; 16.здійснення інших банківських операцій.

Закон України “Про товарну біржу” (10.12.1991 р.) встановлює, що товарна біржа має за мету надання послуг в укладанні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов ’ язаних з ним торгівельних операцій.

Біржові операції. Біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нище умов: а)якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі ; б)якщо її учасниками є члени біржі; в)якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню.

Кабмін України постановою №632 від 19.04.1999 р. затвердив “Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів”.

Дериватив – стандартний документ, що засвідчує право та (або зобов ’ язання) придбати або продати базовий актив на визначених ним умовах в майбутньому. Деривативами є: форвардний контракт, ф ’ ючерсний контракт, опціон.

Базовий актив – товари, цінні папери, кошти та їх характеристики, що є предметом виконання зобов ’ язань за деривативом.

Ціна виконання – ціна базового активу, за якою під час виконання зобов ’ язань за деривативом здійснюються розрахунки.

Продавець за деривативом – особа, яка згідно з форвардним та (або ф ’ ючерсним) контрактами має продати базовий актив контракту, а згідно з опціоном зобов ’ язується продати (купити) базовий актив опціону.

Покупець за деривативом – особа, яка згідно з форвардним та (або ф ’ ючерсним) контрактами має купити базовий актив контракту, а згідно з опціоном має право купити (продати) базовий актив опціону.

Початкова маржа – кошти та (або цінні папери ), які необхідно внести для укладання ф ’ ючерсного контракту.

Премія – ціна, що сплачується покупцем опціону його продавцю за набуте право скористатися опціоном.

Загальнообов ’ язуючими реквізитами деривативів є:

· назва контракту;

· сторони контракту;

· базовий актив контракту (опціону) та його характеристики ;

· ціна виконання та термін виконання;

· відповідальність сторін (для опціону – продавця опціону) у разі невиконання чи неналежного виконання зобов’ язань;

· порядок розгляду спорів, що виникають під час укладання та виконання контракту;

· адреси, підписи, печатки, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб ) та паспортні дані (для фізичних осіб) сторін контракту.

Форвардний контракт – двостороння угода за стандартною (типовою) формою, яка засвідчує зобов ’ язання особи придбати (продати ) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення форвардного контракту.

Крім вказаних вище загальнообов ’ язуючих реквізитів, форвардний контракт повинен мати ще такі реквізити: кількість базового активу; вартість контракту; порядок оплати придбаного (проданого) базового активу.

Ф ’ ючерсний контракт: - стандартний документ, який засвідчує зобов ’ язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент укладання зобов ’ язань сторонами контракту.

Крім вказаних вище загальнообов’язкових реквізитів ф ’ ючерсний контракт повинен мати такі реквізити: вид контракту (з поставкою чи без поставки базового активу), обсяг контракту, механізм визначення ціни на момент виконання; розмір початкової маржі.

Опціон – стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах в майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

В опціоні крім вказаних вище реквізитів, має бути вказано: вид опціону (з поставкою чи без поставки базового активу); різновид опціону (опціон на купівлю, опціон на продаж), розмір премії опціону, порядок оплати придбаного (проданого) базового активу; Термін виконання вказується для опціону з виконанням протягом терміну дії. Для опціону з виконанням у встановлену дату вказується день виконання.

“Правила випуску та обігу фондових деривативів” затверджені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24 червня 1997 р. № 13.

Ними встановлено, зокрема, що опціон та ф ’ ючерс можуть передбачати замість придбання (продажу) базового активу здійснення (одержання) плати, розрахованої залежно від різниці між ціною виконання та ціною базового активу на момент виконання.

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” (18.06.1991 р.) визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів на території України.

Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, що їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов ’ язання республіки; ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати.

Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства та право на участь в управлінні ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов ’ язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк із виплатою фіксованого процента.

Казначейські зобов ’ язання України – вид цінних паперів на пред ’ явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів з нього.

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов ’ язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселетримача).

Простий вексель свідчить про те, що векселедавець обіцяє сплатити обумовлену суму в обумовлений строк тому, хто цей вексель пред ’ явить.

Переказний вексель – наказ векселедавця іншій особі сплатити власнику векселя обумовлену суму в обумовлений строк.

Приватизаційні папери засвідчують право власника на безплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, житлового фонду, земельного фонду.

Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається виключно Інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Фондова біржа – організаційно оформлений постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку встановлює:

· стандарти випуску цінних паперів, вимоги щодо їх випуску і обігу, порядок їх реєстрації та інформації про їх випуск;

· вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних паперів на території України, реєструє правила функціонування організаційно оформлених ринків, призначає державних представників на фондових біржах, у депозитаріях та торгівельно-інформаційних системах;

· порядок складання звітності учасників ринку цінних паперів, особливості ведення обліку операцій з цінними паперами.

· видає дозволи на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, розрахунково-клірінгову діяльність з цінними паперами та інші передбачені законом спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери і т.д.

Закон України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (10.12.1997 р.) визначає правові основи обігу цінних паперів у національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів.

Національна депозитарна система складається з двох рівнів. Нижній рівень – ці зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори іменних цінних паперів. Верхній рівень – Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють крілінг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Юридичні особи, які є учасниками Національної депозитарної системи, здійснюють такі види діяльності: 1.зберігання і обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів; 2.клірінг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів; 3.ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Закон України “Про страхування” (07.03.1996 р.) визначає страхування як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Страхування може бути добровільним або обов ’ язковим. Обов ’ язкове страхування встановлюється Законами України. Для цього вносяться зміни до Закону України “Про страхування”, в перелік видів обов ’ язкового страхування.

Страховики – юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств з додатковою відповідальністю. Учасників страховика повинно бути не менше трьох; вони повинні одержати ліцензію на здійснення страхової діяльності. В Україні вона здійснюється виключно резидентами України.

Страхувальники – юридичні особи та дієздатні громадяни України, які уклали із страховиками договори страхування.

Страховий ризик – певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов ’ язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страхова сума – грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’заний провести виплату при настанні страхового випадку, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням.

Страхове відшкодування – грошова сума, яка виплачується страховиком за умови майнового страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Франшиза – частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно договору страхування.

Закон України “Про аудиторську діяльність” (22.04.1993 р.) визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.

Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення. Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб’єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обв’язковий аудит).

Проведення аудиту є обов’язковим для:

1. підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю, а також суб’єктів з річним господарським оборотом не більше як 200 мінімальних зарплат;

2. перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3. емітентів цінних паперів;

4. державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах власності;

5. порушення питання про визначення неплатоспроможним або банкрутом.

Аудиторська палата України створюється і функціонує як незалежний самостійний орган на засадах самоврядування. Загальна кількість членів Аудиторської палати - 20 осіб, які делегуються від певних міністерств і відомств, а також - від професійної організації аудиторів (5 осіб).

Аудиторська палата здійснює сертифікацію і ліцензування суб’єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів.

Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торгівельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від корпоративних прав. Аудитором не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини.

Забороняється проведення аудиту аудиторами, які мають прямі родинні стосунки з керівництвом господарюючого суб’єкта або особисті майнові інтереси у господарюючого суб’єкта, що перевіряється; членом керівництва, працівником, засновником або власником господарюючого суб’єкта, що перевіряється або його дочірнього підприємства, філії чи представництва.

Аудиторський висновок - офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок щодо достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Публічна бухгалтерська звітність складається із аудиторського висновку, балансу, звіту про прибутки і збитки, іншої звітності в межах відомостей, які не становлять комерційну таємницю і визначені законодавством для надання користувачам та публікації.

Закон України “Про захист прав споживачів” (15.12.93 р.) регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями, встановлює права покупців та визначає механізм реалізації захисту їх прав.

Права споживачів. Державний захист прав споживачів здійснюють Ради народних депутатів, місцеві державні адміністрації, Держкомітет України у справах захисту прав споживачів і його органи в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, Комітет по стандартизації, метрології та сертифікації, органи і установи державного санітарного нагляду, на які покладено контроль за якістю та безпекою товарів (робіт, послуг).

Покупець має право на:

1. необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість та асортимент товарів (робіт. послуг). - Ст.18 Закону;

2. належну якість товарів, торгівельного та інших видів обслуговування. - Ст.12, обмін на товар належної якості - ст. 20;

3. безпеку товарів (робіт, послуг). - Ст.16;

4. відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров’я людей товарами у випадках, передбачених законодавством. - Ст. 13, 14, 15, 17;

5. звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

6. об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів).

Держкомітет у справах захисту прав споживачів та його органи мають право:

1. перевіряти якість товарів, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки товарів, а також додержання правил торгівлі і надання послуг;

2. відбирати зразки товарів, сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості згідно встановлених КМУ правил; проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами;

3. одержувати від господарюючих суб’єктів нормативні документи та інші відомості, що характеризують якість товарів, сировини та матеріалів, що використовуються для виробництва товарів;

4. надавати господарюючим суб’єктам обов’язкові до виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

5. забороняти реалізацію товарів, на які немає документів, що засвідчують їх відповідність вимогам нормативних документів; завезених на територію України без документів, що підтверджують їх належну якість, а також товарів, що не мають сертифіката відповідності;

6. припиняти відвантаження і реалізацію товарів, що не відповідають вимогам нориативних документів; їх продаж і виробництво;

7. тимчасово припиняти діяльність підприємств та організацій, що систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та транспортування товарів, - до усунення наявних недоліків;

8. опломбувати виробничі, складські, торгівельні та інші приміщення, а також неправильні, несправні і такі, що не мають відповідного клейма чи з порушенними термінами повірки вимірювальні прилади, з допомогою яких здійснюється обслуговування споживачів з наступним повідомленням органів державної метрологічної служби для проведення повірочних робіт і розпломбування;

9. вилучати неякісні товари, документи, інші предмети, що свідчати про порушення прав споживачів;

10. подавати до суду позови про захист прав споживачів;

11. передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки злочину, органам дізнання чи попереднього слідства;

12. накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення;

13. накладати на господарюючі суб’єкти стягнення, передбачені Законом, в порядку, визначеного КМУ.

ЗАВДАННЯ ПО ВИВЧЕННЮ ТЕМИ 8.

1. Закон України “Про підприємництво”. Організація підприємництва. Суть дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності. Франчайзинг.

2. Закон України “Про підприємства в Україні”. Малі підприємства і державна підтримка малого підприємництва.

3. Закон України “Про господарські товариства”. Холдінгові компанії. Інвестиційні фонди та компанії. Довірчі товариства.

4. Джерела коштів для створення підприємства. Закон України “Про інвестиціну діяльність”. Лізинг. Закон України “Про заклад”.

5. Закон України “Про банкрутство”.

6. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”. Визначення монополії та монополістичних дій.

7. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуреції”. Закон України “Про рекламу” щодо захисту від недобросовісної конкуренції.

8. Закон України “Про Антимонопольний комітет України”.

9. Закон України “Про товарну біржу”. Деривативи: форвардний і ф ’ ючерсний контракт, опціон.

10. Цінні папери. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”. Приватизаційні папери. Інвестиційний сертифікат. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів ”.

11. Фондова біржа. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Закон України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів у національній депозитарній системі”.

12. Банківська система України. Закон України “Про банки і банківську систему”. Операції і послуги комерційних банків.

13. Організація страхування. Закон України “Про страхування”.

14. Закон України “Про аудиторську діяльність”.

Закон України “Про захист прав споживачів”.

Книга: ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

ЗМІСТ

1. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ
2. 2. ПРИЧИНИ РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ, ПЕРЕХОДУ ДО РИНКУ
3. 3. КОНЦЕПЦІЯ РЕФОРМИ
4. 5.ПРОБЛЕМИ ПОДОЛАННЯ КРИЗИ І ВІДБУДОВИ ЕКОНОМІКИ.
5. 6.РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ.
6. 7.ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ РИНКУ
7. 8. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА, РИНКУ ТА КОНКУРЕНЦІЇ.
8. 9. МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ НАУКИ І ТЕХНІКИ.
9. 11.ФІНАНСОВО КРЕДИТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ.
10. 12. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
11. 14. РЕГУЛЮВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ТА АПК
12.

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate