Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Навіщо нам вороги? Ми самі собі вороги! / Іван Драч

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІІІ Талія Переклад А.Білецького


Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІІІ Талія Переклад А.Білецького

© Геродот

© А.Білецький (переклад, примітки), 1993

Джерело: Геродот. Історії в дев'яти книгах. К.: Наукова думка, 1993. 576 с. С.: 134-179.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003

1. Отже, проти цього Амасія вирушив у похід Камбіс(1), Кирів син, ведучи з собою різних своїх підданців, а також із еллінів іонійців та еолійців. Ось яка була причина цієї війни (2). Камбіс послав у Єгипет вісника і зажадав від Амасія його дочку. Він зажадав її за порадою одного єгиптянина, а цей єгиптянин зробив це тому, що він сердився на Амасія, бо той відіслав його далеко від жінки та дітей, обравши його єдиного з усіх лікарів Єгипту(3) і передавши його персам, коли Кір послав до Амасія людину з проханням прислати йому найкращого в Єгипті очного лікаря. Отаке незадоволення мав єгиптянин і таку пораду він дав Камбісові, щоб Камбіс зажадав в Амасія його дочку, маючи на меті, що коли той віддасть її, то буде засмучений, а коли не віддасть, то стане ворогом Камбіса. Отже, Амасій був дуже занепокоєний і водночас дуже побоювався могутності персів і через це не міг не віддати її, і не відмовити, бо був певний того, що Кабміс хотів узяти його дочку не як дружину, а як наложницю. Оце він обмірковував і нарешті ось що вирішив. Була там у них дочка колишнього царя Ап-ріеса дуже висока на зріст і вродлива, на ім'я Нітетіда, єдина, що залишилася з його родини. Отже, оцю дівчину він оздобив убранням і золотими прикрасами і послав її в Персію, ніби вона була його дочкою. Згодом за деякий час, коли Камбіс привітав її, посилаючись на ім'я її батька, одного разу вона сказала йому: «Мабуть ти не розумієш, царю мій, що Амасій обдурив тебе. Він послав мене до тебе, добре причепуривши та оздобивши всіма цими прикрасами, видавши мене за свою дочку, а насправді я дочка Апріеса, і незважаючи на те, що Апріес був його владарем, Амасій улаштував із єгиптянами змову проти нього і вбив його». Отже, ці слова і омана страшенно розгнівали Камбіса, Кірового сина, і змусили його виступити проти Єгипту.

2. Так розповідають про це перси. Але єгиптяни вважають Камбіса єгиптянином, наполягаючи на тому, що він народився від цієї дочки Апріеса, про яку я сказав, бо вони кажуть, що то був Кір, який послав до Амасія по його дочку, а не Камбіс. Проте, коли вони таке кажуть, вони не кажуть правди. Ні! Вони це добре знають (бо краще за будь-кого єгиптяни знають перські звичаї). По-перше, коли є законна дитина, то закон не дозволяє(1), щоб царську владу успадкувала інша, незаконна. І, по-друге, Камбіс був сином Кассандани, дочки Фарнаспа з роду Ахеме-нідів, він не був сином єгиптянки. Вони перекручують справу, твердячи, нібито вони споріднені з родиною Кіра. Отака є правда щодо цієї справи.

3. Розповідають ще й іншу історію, якій я не вірю, а саме: ніби якась із перських жінок зайшла на жіночу половину Кірового палацу і щойно побачила біля Кассандани її дітей, таких гарних і рослих, почала їх вихваляти на всі способи, а Кассандана, Кірова жінка, сказала їй: «А проте на мене, яка народила йому таких дітей, він навіть не зважає, а ту іншу з Єгипту, чужинку, він її так кохає. Кажуть, що вона так сказала з ревнощів до Нітетіди і що один її син, старший Камбіс, сказав: «Через це я, моя матінко, коли стану дорослим, поставлю Єгипет до гори ногами». Таке він сказав, як кажуть, коли йому було щось десять років і жінки були приголомшені. І він не забув про це і перегодом, ставши дорослим і успадкувавши царську владу, він вирушив у похід проти Єгипту.

4. Ще одна обставина спричинилася до того, щоб відбувся цей похід, а саме серед найманців Амасія був один родом із Галікарнасса, на ім'я Фанес(1) і був він розумним радником і хоробрим воїном. Цей Фанес був якось ображений Амасієм, хто зна, як це сталося, і він вирішив порозумітися з Камбісом, сів потай на корабель і втік із Єгипту. І через те, що Фанес серед найманців був авторитетною людиною і добре знав усе, що стосується Єгипту, Амасій хотів за всяку ціну захопити його і послав за ним погоню. Він послав за ним на трієрі одного з своїх найвірніших євнухів, але хоч той його захопив у Лікії, однак не спромігся повернути його до Єгипту, бо Фанес, будучи дуже розумною людиною, перехитрив його. Він підпоїв своїх вартових і втік до Персії. Саме тоді, коли Камбіс готувався до походу проти Єгипту і ще не знав, який шлях йому обрати, щоб оминути безводну країну, прийшов Фанес, розповів йому про становище Амасія і вказав йому, яким шляхом треба йти. Він порадив Камбісові послати людей до царя аравійців (2) і попросити його, якщо той дозволить, забезпечити перехід через його країну.

5. Лише з цієї сторони доступний шлях до Єгипту. Бо з Фінікії до міста Кадітія(1) країна належить до так званих сірійців Палестини (2). А від міста Кадітія, яке на мою думку, не менше від Сардів, від цього узбережжя всі торговельні гавані до міста Іеніса належать до Аравії(3). А від Іеніса (4) до Сербонідського (5) озера, поблизу якого, як я сказав, гора Касій спускається до моря, ввесь цей край належить сірійцям. А від Сербонідського озера, в якому, згідно з переказом, сховався Тіфон (6), від нього і далі це вже Єгипет. Отже, країна, що розташована між містом Іенісом, горою Касій і Сербонідським озером, яка зовсім не мала, але простягається на три дні шляху, зовсім позбавлена води.

6. Тепер я розповім про одну річ, на яку мало хто з тих, що подорожують у Єгипті, звертає увагу. З усіх країв Греції, а також із Фінікії, щороку завозять до Єгипту глиняні глеки з вином і серед них жодного порожнього глека не можна побачити. Хтось міг би спитати, що буває потім із цими глеками? Я і це можу пояснити. Кожний градоначальник зобов'язаний збирати з свого міста всі глиняні глеки і пересилати їх до Мемфіса, а з Мемфіса наповнені водою їх перевозять до тих безводних країв (2) Сірії, про які я казав. Так оці глиняні посудини, що їх щороку привозять у Єгипет, виливши з них вино, постійно перевозять із водою до Сірії.

7. Отже, в такий спосіб перси, коли заволоділи Єгиптом, зробили доступним в'їзд до цієї країни, забезпечивши той край водою, як я сказав вище. Проте, на той час ще ніде там не існували запаси води, і Камбіс, який довідався про це від Галікарнасця, послав вісників до Аравії і попросив дати йому дозвіл пройти їхнею країною. Це йому пощастило, бо владар цієї країни, з яким він перед тим домовився, дав йому такий дозвіл.

8. Аравійці додержують договорів надійніше, ніж будь-хто інший. І складають вони договори в такий спосіб. Коли дві особи хочуть скласти договір про приязнь, то третя встає між ними і гострим каменем робить надріз на долонях біля великого пальця кожного з тих, що складають договір. Потім, відірвавши від їхніх плащів клаптики, змочує їх кров'ю і змазує нею сім камінчиків(1), які було покладено між тими, що домовляються, і коли він це робить, то закликає бути свідками Діоніса і Уранію. Коли третя особа закінчує цей обряд, той, хто заприсягався, знайомить із своїми друзями іноземця, чи свого земляка, якщо він складає договір із земляком, а друзі також уважають за свій обов'язок додержувати договору. Аравійці гадають, що існує лише двоє богів - Діоніс та Уранія і кажуть, що стрижуть своє волосся так, як його стриже сам Діоніс, стрижуть вони волосся кільцеподібно навколо голови і знизу підголюють скроні. Діоніса вони називають Оротальт, а Уранію - Алілат (2).

9. Отже, після того, як аравійський цар склав договір із вісниками, яких послав до нього Камбіс, він вигадав, ніби наповнив водою бурдюки з верблюжої шкіри, нав'ючив їх на живих верблюдів, які в нього були, і погнав їх до безводної країни і там став чекати на Камбісове військо. Таке оповідання мені здається найвірогіднішим, але треба мені переказати і менш вірогідне, бо і таке ще існує. Є в Аравії велика ріка(1), що називається Корій і виливається вона в так зване Червоне море. Саме від цієї ріки наказав аравійський цар зшивати одну з одною необроблені шкури биків та інших тварин і зробив такий довгий водогін (2), що досяг до пустелі і через нього пройшла вода, а в пустелі цар наказав викопати великі водоймища, щоб у них набралася і зберігалася вода (відстань від ріки до пустелі, про яку я сказав, дванадцять днів шляху). Воду він провів трьома водогонами до трьох різних місць.

10. У гирлі Нілу, що називається Пелусійським, отаборився Псамме-ніт , син Амасія, і там чекав на Камбіса. Вже не застав у живих Амасія Камбіс, коли виступив проти Єгипту, але Амасій царював сорок чотири роки * і помер, і за час його царювання не сталося з ним ніякого великого лиха. Помер він, був забальзамований і похований у святилищі, у гробниці, яку сам для себе призначив і наказав побудувати. На той час, коли царем Єгипту був Псамменіт, син Амасія, в Єгипті сталося чудо, одне з найбільших. Тобто випав дощ у Єгипетських Фівах, але там ще перед тим ніколи не було дощу, і після того його не було, як і за мого часу, як розповідають і самі фіванці. Бо, як відомо, в Єгипті зовсім не буває дощів, але і тоді це була мжичка.

11. Пройшовши всю пустелю, перси зупинилися перед єгиптянами, щоб стятися з ними. Тоді найманці єгиптян, які були еллінами та карій-цями, обурені Фанесом, що привів іноземне військо проти єгиптян, вигадали таке, що Фанес залишив своїх дітей у Єгипті. Найманці привели їх у свій табір і перед очима батька поставили кратер між обома ворожими таборами, а потім одного по одному підвели до кратера Фанесових дітей і зарізали їх над ним, налляли туди вина та води, і, випивши все це з кров'ю, вони розпочали битву. Ця битва була запеклою, з обох сторін загинуло дуже багато воїнів і нарешті єгиптяни кинулися навтіки.

12. Так мене повідомили тубільці, і я пішов і побачив дещо, що на мене справило велике враження. Отже, там було розкидано кістки тих, що загинули в битві, окремо обох супротивників (бо кістки персів лежали окремо на землі, як їх відокремили спочатку, а з іншого боку лежали кістки єгиптян), а черепи персів такі крихкі, що коли захочеш ударити їх хоча б одним камінцем, то проб'єш, але черепи єгиптян настільки тверді, що коли навіть великим каменем ударити, то важко розбити. Причина цього, як мені сказали, така, і мені не важко було цьому повірити, що єгиптяни вже малим дітям починають голити голови і черепи твердіють від сонця. Така причина і того, що єгиптяни не лисіють, і справді найменше лисих на світі є в Єгипті. Отже, така причина того, що ці люди мають міцні черепи, а причина того, що перси мають неміцні черепи, та, що вони з дитинства носять повстяні шапки і через це уникають сонця, затіняючи голови. Отаке я там бачив. Бачив я ще подібне до цього в Папремії в тих, що були з сином Дарія Ахеменом і яких убив лівієць Інарос.

13. Єгиптяни, щойно відбулася битва і вони кинулися навтіки, побігли і вже не можна було їх затримати. Вони прибігли і замкнулися в Мемфісі, а Камбіс послав на кораблі з Мітілени вісника перса і запропонував їм почати переговори з ним про складання зброї. Проте вони скоро побачили, як корабель приплив до Мемфіса, всі кинулися з мурів, розтрощили корабель, пошматували людей і повивішували їхні пошматовані тіла на мурах. Після цього, за деякий час обложені єгиптяни нарешті склали зброю, а їхні сусіди(1) лівійці злякалися, що з ними станеться те, що сталося з єгиптянами, і піддалися без бою, і взяли на себе обов'язок виплачувати данину і послали персам дари. Так само і кіренці та баркейці злякалиси, як і лівійці, і піддалися. Камбіс охоче прийняв дари від лівійців, але розсердився, одержавши дари від кірен-Ців, бо, я гадаю, через те, що їх було мало (адже кіренці послали йому п'ятсот мін срібла). Він схопив їх і покидав своїм воїнам.

14.. На десятий день після того, як Камбіс здобув фортецю Мемфіса, він перевів до передмістя єгипетського царя Псамменіта, щоб його' принизити. Псамменіт царював лише шість місяців. Камбіс помістив його там разом з іншими єгиптянами, бажаючи випробувати стан його духу таким чином: він одягнув його дочку в одяг рабині і послав її з глеком по воду, обрав також і інших дівчат із знатних єгипетських родин, одягнених так само, як і царська дочка. Коли проходили ці дівчата з зойками і плачем, і коли побачили своїх батьків і ті їх побачили, то всі почали лементувати, зокрема батьки, бачачи своїх дітей такими жалюгідними. Але Псамменіт, здалека побачивши свою дочку і пізнавши її, лише опустив свої очі додолу. Скоро пройшли дівчата з глеками, Камбіс провів за ними Псамменітового сина разом із двома тисячами інших єгиптян такого самого віку, зв'язаних один із одним за шию колодою і з вуздечками в ротах. Він так провів^їх, бажаючи помсти-тися на них за мітіленців, яких вони знищили разой із кораблем у Мемфісі. Такий вирок винесли царські судді(1): за кожного вбитого мітіленця вбити десять єгиптян із знатних родин (2). І Псамменіт, коли побачив, як повз нього провадили юнаків і з ними його сина, щоб їх повбивати, і єгиптяни, що сиділи біля нього, почали плакати і лементувати, а він зробив те саме, що і тоді, коли побачив свою дочку. Коли і ці пройшли, сталося так, що повз Псамменіта, сина Амасія, та єгиптян, що сиділи разом із ним там у передмісті, пройшов один із його співтрапезників, людина похилого віку, який утратив усе, що мав, і тепер як жебрак ходив серед воїнів і жебракував. Щойно побачив його Псамменіт, як почав голосно плакати, покликав свого приятеля, називаючи його ім'я, і став бити себе по голові. Звичайно були там люди, що стежили за ним і про все, що він робив, коли повз нього проходили засуджені єгиптяни, вони доносили Камбісові. Здивувався Камбіс, почувши про те, що відбувалося з Псамменітом, і послав вісника, і так запитав його: «Владар Камбіс тебе питає, Псамменіте, чому це, коли ти побачив твою дочку в жалюгідному становищі і твого сина, який ішов на кару, ти навіть не скрикнув і не заплакав, а цього жебрака пожалів, хоча, як кажуть, він тобі не родич?». Так його запитав вісник, а той йому відповів: «Сине Кіра, мої нещастя більші за ті сльози, що я міг би їх пролити, але нещастя мого друга таке, що варто його оплакати, бо після того, що він мав і після того щастя, що в нього було, він став жебраком на порозі своєї -старості». Коли Камбісові доповіли про це, йому здалося, що той правильно сказав, і, як кажуть єгиптяни, Крез заплакав (бо він супроводжував Камбіса в його поході проти Єгипту), заплакали також і перси, які були там присутні, і самого Камбіса охопила журба і тоді він дав наказ, щоб Псамменітового сина забрали від тих, яких було приречено на смерть, і самого Псамменіта відвели з передмістя і привели до нього.

15. Проте сина Псамменіта ті, що пішли його звільнити, вже не знайшли в живих, але зарізаним серед перших. А самого Псамменіта забрали з передмістя і привели до Камбіса. Біля нього відтоді жив Псамменіт і ніхто його не непокоїв. Якби він міг жити там спокійно, то йому повернули б владу над Єгиптом, бо перси звичайно поважають царських синів, навіть і тоді, коли царі виступали проти них, але синам цих царів вони, принаймні, повертають владу. Про це можна судити і на підставі багатьох інших прикладів, що вони мають такий звичай, але зокрема на підставі такого прикладу: син лівійця Інароса(1) Таннір одержав владу, яку мав його батько, і ще син Аміртая Павсірій також одержав владу, яку мав його батько, а ніхто більше не завдав шкоди персам, ніж Інарос і Аміртай. Проте в даному разі Псамменіт почав складати змову і за це отримав плату, яку заслужив: його викрили на тому, що він підбурював до повстання єгиптян, і коли про це довідався Камбіс, він змусив його випити бичої крові і той одразу помер. Отакий був його кінець.

16. Камбіс із Мемфіса прийшов до Саіса, маючи, очевидно, намір зробити те, що він потім зробив. Отже, щойно увійшовши у палац Амасія, він дав наказ вийняти з гробниці труп Амасія, і скоро було виконано його наказ, і звелів також відшмагати його та повисмикувати волосся, проколоти стрекалом і взагалі познущатися з нього(1). Після того, як і це зробили, але не без зусиль (бо набальзамований труп дуже цупкий і не піддається розкладу), Камбіс наказав його спалити. І наказ його був безбожним, бо перси вважають вогонь за свого бога. Хоч як би там було, спалення померлих не є в звичаях жодного з цих народів. Перси, із згаданої мною причини, не вважають за правильне кидати у вогонь труп людини. А єгиптяни вважають, що вогонь є одушевлена тварина і все, що вона схоплює, вона поїдає, а коли насититься, вмирає разом із тим, що з'їла. Отже, в їхній країні рішуче забороняється віддавати померлого тваринам і саме через це його бальзамують, щоб коли покладуть у гробницю, труп не з'їли хробаки. Отже, накази, дані Камбі-сом були просто протилежні звичаям обох країн. Але згідно з тим, що кажуть єгиптяни, то був не Амасій, який зазнав усього того, про що я сказав, але якийсь інший єгиптянин, такий самий на зріст, як і Амасій, і це з його трупа знущалися перси, гадаючи, що вони знущаються з Амасія. Отже, кажуть, що Амасій із даного йому оракула дізнався, що з ним станеться, коли він помре, і, бажаючи уникнути того, що з ним могло б статися, він наказав того чоловіка, якого піддали шмаганню, коли той помре, покласти в гробницю біля дверей, у його склепі, а його власне тіло він наказав своєму синові помістити в глибині склепу (2). Мені здається, що цих наказів Амасія про його поховання і про поховання того іншого чоловіка ніколи не було і даремно на них посилаються єгиптяни, бажаючи зберегти свою достойність.

17. Після цього Камбіс надумав вирушити в три походи проти карфагенян, проти аммонійців і проти довгорічних ефіопів(1), які мешкали на південному узбережжі Лівії. Він задумав і вирішив, що буде слушним послати проти карфагенян військо на кораблях, проти аммонійців - добірну частину піхоти, а проти ефіопів спершу послати підглядачів, щоб вони побачили, чи справді існує там трапеза сонця, про яку кажуть, ніби вона існує в країні цих ефіопів, а крім цього, щоб підглядачі під приводом принесення дарів їхньому цареві принесли також інші відомості.

18. Трапеза сонця, кажуть, ось як відбувається. Є там, у них лука в передмісті, на якій лежить приготоване м'ясо всіх тварин, і кожний правитель їхніх городян піклується, щоб уночі було принесено туди м'ясо, про яке я сказав, а вдень туди приходить, хто хоче, і їсть. Місцеві люди кажуть, ніби ця страва щоразу виростає з землі. Отже, ця трапеза, що називається трапезою сонця, кажуть, що така вона є.

19. Скоро Камбіс прийняв рішення послати підглядачів, як одразу він запросив до себе з міста Елефантіни рибоїдів(1), які знали ефіопську мову. Тим часом, як пішли за ними, щоб їх привести, він дав наказ, щоб військо на кораблях відпливло проти карфагенян. Але фінікійці відмовилися вирушити в цей похід, бо, сказали, що вони зв'язані урочистими клятвами і було б безглуздим із їхнього боку воювати проти їхніх дітей (2). І коли фінікійці відмовилися, то інші не спромоглися вести таку війну. Отже, так карфагеняни врятувалися від перського ярма. Бо Камбіс не вважав за правильне змушувати фінікійців, по-перше, через те, що вони добровільно підкорилися персам (3), а по,-друге, оскільки все його морське військо складалося з фінікійців. І кіпріоти також добровільно підкорилися персам (4) і взяли участь у поході проти Єгипту.

20. Коли до Камбіса прибули рибоїди з Елефантіни, він послав їх до ефіопів. Спершу він розповів їм, що їм треба переказати і вручив їм дари(1), пурпурове вбрання, золотий ланцюг на шию та браслети, алебастровий глечик із миррою і джбан фінікійського вина. Про ефіопів, до яких Камбіс послав рибоїдів, кажуть, що вони найбільш високі на зріст і найвродливіші люди на світі. Кажуть також, що в них були звичаї, не схожі на звичаї інших людей і, зокрема, один щодо вибору царів, а саме, кого з громадян вони вважали за найвищого на зріст і найсильнішого, відповідно до його зросту, вони вважали того за достойного бути їхнім царем.

21. Скоро прибули рибоїди до цих людей, що про них я сказав, вони передали їхньому цареві дари і сказали йому: «Цар персів Камбіс хоче бути твоїм другом і союзником і послав нас, наказавши вести переговори з тобою, а також він посилає тобі оці дари, які сам він уважає за найбільшу приємність для себе». Проте Ефіоп, який зрозумів, що вони підглядачі, так відповів їм: «Не через те цар персів послав вас із дарами, що він високо цінить мою дружбу, і ви не кажете мені правди (бо прибули сюди, щоб розвідати, що є в моєму царстві), і він не є чесною людиною, бо як би він був чесним, він не бажав би царювати в іншій країні, крім своєї власної, не хотів би зробити рабами людей, які його зовсім не ображали. Дайте йому тепер оцей лук(1) і перекажіть йому такі слова: цар ефіопів дає пораду цареві персів. Коли перси справляються з такою ж легкістю, як я, з такими великими луками, як оцей, тоді нехай вирушають у похід проти довгорічних ефіопів, але з військом далеко більшим, ніж їхнє. Тим часом, нехай він дякує богам за те, що синам ефіопів боги не навіяли таку думку приєднати інші країни до своєї держави».

22. Так він сказав, ослабив тятиву на луці і передав його посланцям. Потім він узяв пурпурове убрання і спитав їх, що це таке і як його зроблено. Коли рибоїди відповіли йому і розповіли йому всю правду- про пурпур і фарбування, він відповів їм, що ті люди облудні, облудні також їхні убрання. Потім він їх запитав і про золотий ланцюжок і про браслети. Коли рибоїди з'ясували йому, що це прикраси, то цар засміявся, бо він гадав, що то були кайдани, і сказав їм, що в його країні є міцніші кайдани. По-третє, він спитав їх про мирру. І коли йому сказали, як її виготовляють і для чого її використовують, то він їм сказав те саме, що і про вбрання. Але коли справа дійшла до вина і він довідався, як його виготовляють, він покуштував його і був дуже задоволений. Він спитав їх також, що саме їсть цар і скільки років найдовше може прожити перс. Вони відповіли йому, що цар їсть хліб і пояснили йому, що таке пшениця і що найдовший термін життя людини - це вісімдесят років. На це їм відповів Ефіоп, що йому зовсім не дивно те, що харчуючись такою поганню, вони так мало живуть. Справді, навіть і стільки вони не могли б прожити, як би їх не підтримував той напій і він дав зрозуміти рибоїдам, що йдеться про вино. Бо саме в цьому, сказав він їм, ефіопи поступаються перед персами.

23. А коли рибоїди запитали царя про життя і харчування ефіопів, він відповів їм, що більшість із ефіопів досягають ста двадцяти років(1), а деякі з них живуть навіть і ще довше, а харчуються вони вареним м'ясом, а п'ють молоко. А оскільки підглядачам здалося дивним те, що він сказав про вік, він, кажуть, повів їх до одного джерела, водою якого миються ефіопи і стають оліїстими, ніби їхня вода була олією. А від джерела виходив такий аромат, як від фіалок. І дивна річ, казали підглядачі, вода цього джерела була такою легкою, що на її поверхні ніщо не могло триматися, ні дерево, і ніщо інше з того, що легше за дерево, але все це тонуло у воді і спускалося на дно. Коли та вода справді така, як про неї розповідають, тоді через це вони довгорічні, бо впродовж усього свого життя вони користуються нею. Скоро вони віддалилися від джерела, кажуть, що він повів їх до в'язниці, де усі ув'язнені були закуті в золоті кайдани (2). В тій країні ефіопів мідь є дуже рідкісним і дорогоцінним металом із усіх інших. Отже, підглядачі побачили і в'язницю і трапезу сонця.

24. Після цього вони, нарешті, відвідали і їхні гробниці, що їх вони споруджують із скла(1) в такий спосіб. Спершу вони висушують померлого, як я сказав, як це роблять єгиптяни, або якось по-іншому. Згодом обкладають його гіпсом і потім іззовні розмальовують його фарбами, зображаючи якомога точно його зовнішність, а потім утуляють у порожню всередині хрустальну колону: хрусталю в їхній країні багато і він легко обробляється. І оскільки труп знаходиться там усередині колони і його можна бачити і він зовсім не смердить і не завдає ніякої іншої прикрості, і можна бачити все голе тіло померлого. Цілий рік цю колону тримають у домі всі його найближчі родичі, і подають йому всякі первинки і приносять йому жертви. Згодом цю колону відносять і ставлять її за містом.

25. Усе це бачили підглядачі і повернулися. Коли вони принесли ці відомості, Камбіс одразу запалився гнівом і вирушив у похід проти ефіопів(1), навіть не давши наказу запастися харчами і не зваживши на те, що цей похід буде майже на край світу. І шалений, яким він був, людина не в своєму розумі, щойно він почув повідомлення рибоїдів, він ринув у похід. Еллінам, які були в його війську, він наказав чекати в Єгипті, а всю піхоту він повів у похід разом із собою. Коли в поході він прибув у Фіви, він відокремив одну частину свого війська в п'ятдесят тисяч воїнів і дав наказ їм поневолити аммонійців і спалити пророче святилище Зевса, а сам він із рештою війська вирушив проти ефіопів (2). Проте військо не пройшло і п'ятої частини шляху, і невдовзі в них вичерпалися харчі, і після того вони почали поїдати в'ючних тварин, але і їх не вистачило. Якби, побачивши це Камбіс, зваживши на свої сили, повернувся б із своїм військом, після тієї помилки, яку він зробив ізпочатку, він був би розумною людиною. Але тепер він нічого не брав до уваги і весь час посувався вперед. А його воїни все, що могли взяти на землі, ідучи, споживали трави. Проте, коли вони прийшли до пісків, деякі з них учинили щось жахливе: з десятьох воїнів вони за жеребом обирали одного і пожирали його. І коли про це довідався Камбіс, він злякався, чи не з'їдять вони один одного і, припинивши похід проти ефіопів, повернувся до Фів, втративши багато воїнів. Із Фів він прибув до Мемфіса і дозволив еллінам відпливти на батьківщину.

26. Так закінчився похід проти ефіопів. А та частина війська, яку він послав проти аммонійців, виступивши з проводарями з Фів, можна сказати з певністю, що прибула до міста Оасія(1), в якому живуть самосці, що, як кажуть, належать до Айсхріонійської філи, і воно розташоване від Фів на відстані семи днів шляху в пустелі. Цей край називається еллінською мовою Острів Блаженних. Отже, кажуть, що до цього місця прибуло військо, але звідти, куди вони пішли далі і що з ними сталося, крім відомостей, які подають аммонійці і ті, що про це чули від них, ніхто не може сказати, бо і до аммонійців вони не дійшли і назад не повернулися. А самі аммонійці ось що кажуть: скоро це військо вирушило з Оасія і пішло пустинею проти них, десь на середині шляху між ними і Оасієм, коли воїни обідали, дмухнув нечуваної сили південний вітер і кучугурами піску (2), які він підняв, засипав військо і так воно загинуло. Така була доля цього війська за словами аммонійців.

27. Щойно прибув до Мемфіса Камбіс, як у Єгипті з'явився Апіс(1), якого елліни називають Епафом. І одразу як він з'явився, єгиптяни одяглися в найкращі свої вбрання і почали святкувати. Скоро побачив Камбіс, як єгиптяни зраділи, йому спало на думку, що це вони радіють із приводу його нещастя і в зв'язку з цим він запросив до себе представників мемфіської знаті. Коли вони прийшли до нього, він їх спитав, чому це перший раз, як він був у Мемфісі, єгиптяни досі такого не робили, а тепер після його повернення, коли він утратив таку велику частину війська, вони розвеселилися. Вони пояснили йому, що до них з'явився бог, який звичайно з'являється дуже рідко, а коли він приходить, тоді всі єгиптяни радіють і святкують.. Коли це почув Камбіс, він сказав їм, що всі вони брехуни і як брехунів він покарає їх смертю.

28. Щойно він повбивав їх, він запросив до себе жерців. І оскільки і жерці дали йому таку саму відповідь, він сказав, що хоче сам це з'ясувати, чи справді з'явився до єгиптян якийсь лагідний бог. Так він сказав і наказав жерцям привести Апіса і вони звичайно пішли за ним, щоб його привести. Цей Апіс, Епаф, теля, що його народила корова, якій заборонено мати в своєму череві інший плід. Єгиптяни кажуть, що на цю корову з неба падає блискавка і від неї вона народжує Апіса. Це теля, що його занивають Апісом, має такі ознаки(1): воно чорне і на лобі в нього білий трикутник, на спині в нього є образ орла, на хвості в нього подвійні волосини, а під язиком - образ жука.

29. Ледве жерці привели до нього Апіса, Камбіс, немов би його охопило божевілля, витяг меча, маючи намір уразити Апіса в черево, але штриконув його в стегно, засміявся і сказав жерцям: «Тупоголові люди, хіба бувають боги такі, як оцей із кров'ю і з м'ясом і щоб їм було боляче від удару мечем? Які є єгиптяни і такий, звичайно, в них бог, але так легко я вам не дозволю глузувати з мене, це так вам не обійдеться». Так він сказав і наказав тим, що таке роблять, відшмагати жерців і кожного єгиптянина, який ще святкує, схопити та вбити. Так, звичайно, перервалося єгипетське свято, жерців було покарано, і Апіс у святилищі, поранений у стегно, помер. Помер він від рани, а жерці потай від Камбіса поховали його(1).

30. А Камбіс, як кажуть єгиптяни, не минуло і багато часу від того злочину, остаточно збожеволів, хоч і до того не був, певне, сповна розуму. Перше його безумство поширилося на його брата Смердія(1), який був від одних із ним матері та батька. Із Єгипта він відіслав його до Персії через заздрість, бо той був єдиним персом, що спромігся натягнути навіть лише двома пальцями лук, який принесли рибоїди від Ефіопа. З інших персів ніхто не міг цього зробити. Скоро Смердій відбув до Персії, Камбіс побачив такий сон: йому здалося, ніби прийшов вісник із Персії і сповістив його, що Смердій сидить на царському троні і головою торкається неба. Через цей сон він злякався, як би його брат не вбив його і не відібрав у нього царську владу. І щоб запобігти цього, він послав до Персії найбільш довірену людину серед усіх у Персії, Пре-ксаспа, аби той убив його брата. І той прибув у Суси і вбив там Смердія (2). Інші кажуть, ніби Прексасп повів Смердія на полювання і там його вбив, а ще інші, ніби той завів його до Червоного моря і втопив його.

31. Отже, кажуть, оце був перший злочин, що його вчинив Камбіс, а другим було вбивство його сестри(1), яка поїхала за ним у Єгипет і яка була також йому за жінку, хоч і була його сестрою від тих самих батька та матері(2). І ось як він із нею побрався. Перед тим у персів ще зовсім не було звичаю брати собі за жінок своїх сестер. Камбіс закохався в одну із своїх сестер і, бажаючи одружитися з нею, замислив зробити таке, що зовсім не було згодним із звичаєм. Він запросив до себе царських судей і запитав їх, чи існує якийсь закон, що дозволяв би тому, хто хоче, одружитися з своєю сестрою. Царськими суддями були видатні серед персів люди і були вони суддями на все життя, або доти, поки не виявилося б, що вони вчинили щось протизаконне. Вони виносять вироки персам і тлумачать успадковані від предків закони, і всі такі справи проходять через їхні руки. Отже, коли їх запитав Камбіс, вони дали йому відповідь водночас і справедливу і безпечну для них. Вони сказали, що вони не знають закону, який дозволяв би співжиття брата з сестрою, але знають інший закон, згідно з яким цар персів має право робити все, що йому завгодно. В такий спосіб вони не скасували через страх перед Камбісом закон і не загубили своє життя, бажаючи оборонити закон, на" додаток до першого вони знайшли інший закон, що був сприятливим для того, хто хотів би зашлюбитися з своєю сестрою. Отже, тоді Камбіс узяв шлюб із тією, яку покохав, але не минуло багато часу, як він узяв собі іншу (3) свою сестру, молодшу з обох тих, як я сказав, яка поїхала з ним У Єгипет, і вбив її.

32. Щодо її смерті і щодо смерті Смердія існують два перекази. Елліни розповідають(1), що Камбіс улаштував бій між левенятком і цуценятком і цей бій спостерігала також і та його жінка. Цуценя було вже переможено, коли його братик, інше цуценя, порвало мотузку, якою було прив'язано, і прийшло на допомогу першому, і коли їх стало вже двоє, вони перемогли левеня. І Камбіс, кажуть, дивився на це і радів, але його жінка, що сиділа обіч нього, заплакала. Це помітив Камбіс і спитав її, чому вона плаче, а вона відповіла, що побачила щеня, яке допомогло своєму братикові, і заплакала, бо згадала про Смердія, що не мав, як їй сказали, нікого, хто міг би йому допомогти. Отже, через це, що вона сказала, її вбив Камбіс, як кажуть елліни. Проте, єгиптяни кажуть, що коли царське подружжя сиділо за столом, жінка взяла жмут латуку, обскубла листя і потім запитала свого чоловіка, як йому здається кращим латук, із листям, чи без листя, і той відповів, що з листям латук є кращий, а вона сказала тоді: «Проте, ти зробив те, що сталося з цим латуком, ти оголив рід Кіра». Тоді Камбіс розлютився, як кажуть, кинувся на неї, а вона була вагітною, викинула дитину і померла.

33. Таке зробив Камбіс із своїми близькими, чи це було через убивство Апіса, чи то з іншої причини, бо багато лиха часто трапляється з людьми! Кажуть ще, що в Камбіса від народження була страшна хвороба, яку дехто називає священною хворобою(1). Отже, зовсім не є неймовірним, що коли тіло вражене такою тяжкою хворобою, тоді і розум не може бути здоровим.

34. Інші безумства він учинив над іншими персами, і я про них тут згадаю. Отже, кажуть, що Камбіс сказав Прексаспові, котрого він шанував більше, ніж будь-кого іншого, який переказував йому повідомлення, а ще бувши дитиною, став Камбісовим чашником, а це не мала честь, і ось що він сказав Прексаспові: «Прексаспе(1), за яку людину вважають мене перси і що вони про мене кажуть?» Той, кажуть, так відповів йому: «О владарю! За все взагалі тебе дуже хвалять, лише кажуть, що ти маєш надто велику прихильність до вина». Звичайно, той це казав про персів, але Камбіс розгнівався і відповів йому: «Тепер, як я бачу, перси кажуть, ніби я захопився вином і вже не сповна розуму, але з'їхав із глузду. Отже, те, що вони казали перед тим, це була неправда». Бо перед тим, там, де зібралися різні перси і Крез із ними, Камбіс запитав їх, якщо порівняти його з його батьком, то як вони його оцінюють. І вони відповіли, що він кращий за свого батька, бо йому підвладне і все, що мав той, а крім того він завоював Єгипет і панує на морі. Так сказали перси, але Крез, що був там і якому не сподобалася думка персів, так сказав Камбісові: «Мені, сине Кіра, не здається, що ти однаковий із твоїм батьком, бо ти не маєш такого сина, якого мав він». Камбіс був дуже задоволений, почувши ці слова і хвалив сказане Крезом.

35. Оце пригадав Камбіс, розлютився і розлючений сказав Прексаспові: «Ну, з'ясуй, чи перси кажуть правду, чи, закидаючи мені таке, самі вони божевільні. Отже, якщо я стрільну в твого сина, що стоїть там перед дверима, і влучу йому просто в серце, тоді можна сказати, що все, що вони там кажуть - це порожні слова. Але якщо я не влучу, ти скажеш, що перси кажуть правду, і тоді я не сповна розуму». Так він нібито сказав, натягнув лук і вистрілив у Прексаспового сина(1), а коли той упав як мертвий, він наказав розтяти його тіло і знайти в ньому те місце, в яке він улучив. Коли його було знайдено і виявлено, що стріла попала в саме серце, Камбіс, кажуть, засміявся і, сповнений радості, сказав батькові вбитого: «Прексаспе, тепер ти ясно бачиш, що я не божевільний і що перси не сповна розуму. А тепер скажи мені, чи ти ще бачив якусь іншу людину на світі, яка була б таким уп-равним лучником?» І Прексасп, кажуть, бачачи, що він має справу з божевільним і побоюючись за своє життя, сказав: «Владарю, я мушу тобі сказати, що навіть сам бог, я гадаю, не може так влучно стріляти». Таке зробив тоді Камбіс, а іншим разом він наказав схопити дванадцять персів із найзнатніших і без жодної важливої причини наказав їх закопати живих головами наниз.

36. Коли Камбіс учинив такі злочини, лідієць Крез визнав за свій обов'язок напутити його такими словами: «Царю мій, не дозволяй собі, щоб твій вік і твої збочення керували твоїми вчинками, стримуй себе, обмежуй себе. Це добре бути передбачливим, а передбачливість властива розумній людині. Проте, ти хапаєш людей без жодної істотної причини, твоїх співгромадян і вбиваєш, їх, убиваєш і їхніх синів. І якщо ти так робитимеш, дивись, якби перси не повстали проти тебе. Твій батько, Кір, дав мені багато доручень і просив мене, щоб я тебе напучував і радив би тобі те, що вважаю за добре». Звичайно, Кір давав йому такі вказівки, висловлюючи цим свою любов до сина, але Камбіс так відповів Крезові: «Ти наважуєшся давати мені поради, ти, який учинив таке з твоєю батьківщиною, і таку пораду дав моєму батькові, коли сказав йому перейти через ріку Аракс і виступити проти массагетів, а вони хотіли вступити в нашу землю? І так, як поганий правитель своєї батьківщини, яким ти був, ти загубив і себе, загубив і Кіра, що тебе послухав, але тепер ти від мене не втечеш, бо вже давно я шукаю приводу, щоб тебе позбутися». Так він сказав і протяг руку за луком, щоб стрільнути в нього, але Крез підвівся і кинувся тікати. А Камбіс, не спромігшися вистрілити в нього, наказав слугам схопити Креза і вбити. Проте слуги, знаючи Камбісів характер, взяли Креза і добре сховали його з такою думкою: якщо Камбіс схаменеться і спитає про Креза, тоді вони приведуть його до нього і одержать за це винагороду, бо вони залишили Креза живим, а якщо він не одумається, тоді вони його вб'ють. І сталося так, що не минуло і багато часу після цієї події і Камбіс запитав про Креза і слуги, щойно довідалися про це, повідомили його, що той живий. Камбіс сказав, що радий тому, що Крез урятувався, але тих, які його врятували, він не залишить непокараними, але вб'є їх. І так він і зробив.

37. Багато безумств учинив Камбіс і над персами і над своїми спільниками. Бувши в Мемфісі, він розкривав давні гробниці і обстежував трупи. Серед усього іншого він зробив і таке: він зайшов у святилище Гефеста(1) і всіляко знущався з статуї бога і це тому, що статуя Гефес-та дуже схожа на фінікійських патаіків (2), які бувають у фінікійців на носах їхніх кораблів. Хто їх не бачив, я йому поясню: вони є зображеннями карликів. Зайшов він також у святилище Кабірів, куди не дозволяється заходити нікому, крім жерця. І він усіляко знущався з цих статуй, а потім їх спалив. Ці статуї схожі на статуї Гефеста, і кажуть, що Кабіри його сини.

38. Отже, з усього цього я роблю висновок, що Камбіс був пойнятий дуже небезпечним шалом, бо інакше йому не спало б на думку знущатися з святилищ і звичаїв. Бо якби запропонувати всім людям вибрати найкращі з усіх звичаїв і добре розглянути всі їх по черзі, то кожний віддав би перевагу перед іншими своїм звичаям. Адже кожна людина вважає, що її звичаї незрівнянно кращі за всі інші. Отже, все це цілком природно і лише божевільний може знущатися з чужих звичаїв, і ніхто інший. Те, що всі люди мають таку думку, про яку я щойно згадав, можна впевнитися і з інших прикладів і, насамперед, із такого. Дарій, коли він був царем, запросив до себе еллінів, що були в його країні і запитав їх, скільки грошей вони хотіли б, щоб він їм дав, якщо вони з'їдять тіло свого померлого батька. Вони відповіли йому, що цього вони ніяк не можуть зробити. Дарій після цього запросив до себе індусів, які називаються каллатіями , знаючи, що вони їдять своїх померлих батьків, і спитав їх у присутності еллінів, які зрозуміли його з допомогою перекладача, скільки грошей вони хотіли б одержати, коли помре їх батько і вони спалять його тіло. Всі вони голосно закричали і попросили його про це не казати. Отака є сила звичаю і, гадаю, що добре сказав Пін-дар в одному своєму творі, написавши, що звичай (2) - це цар над усім.

39. На той час, коли Камбіс виступив проти Єгипту, лакедемонці також виступили проти Самоса і Полікрата(4), сина Аяка, який, піднявши повстання, захопив Самос (2) і спершу поділив державу на три частини і дві з них передав своїм братам Пантагнотові і Сілосонтові, але потім убив одного, а другого молодшого, Сілосонта, вигнав і заволодів усім Самосом. Ставши владарем Самоса, він склав союз із Амасієм (3), царем Єгипту, пославши йому дари і прийнявши від нього його дари. І незабаром могутність Полікрата почала настільки зростати, що його слава поширилася в Іонії та по всій Елладі. Бо де б він не воював, усюди він мав успіх. У нього було сто п'ятдесятивесельних кораблів (4) і тисяча лучників. Він нападав і брав у полон усіх без розбору. Бо, він казав, що він зробить більшу послугу своєму другові, коли віддасть йому те, що взяв, аніж коли б він у нього нічого не брав. Наслідком цього було те, що він заволодів багатьма островами і багатьма містами на суходолі. Серед інших, кого він переміг у морській битві, були і лесбосці, які прийшли з усім своїм військом на допомогу мілетянам (5), і їх він узяв у полон, і це вони в кайданах прокопали рів навколо фортеці на Самосі.

40. І я не знаю, як ці великі успіхи Полікрата звернули на себе увагу Амасія і він занепокоївся. І оскільки щаслива доля Полікрата дедалі, то більш йому сприяла, Амасій вирішив написати йому листа, послав листа на Самос, а в ньому було таке: «Амасій каже оце Полікратові. Звичайно, дуже приємно довідуватися про те, що твій друг і спільник гараздує, але твої великі успіхи мені не подобаються, бо я знаю, що божество буває заздрісним. Як на мене, я волів би краще, щоб мої справи і справи тих, кого я люблю, інколи йшли добре, а інколи щоб не все було гаразд, і так мені хотілося б жити з перемінами, ніж в усьому мати успіх. І це тому, що я досі не чув про людину, яка б у всьому була щасливою, а наприкінці з нею не трапилося б чогось поганого, дуже поганого. Отже, коли хочеш мене послухати, вчини з твоєю долею, що так тобі сприяє, ось що: подумай добре і знайди щось, яке для тебе дуже дороге і якби ти його втратив, то було б дуже боляче твоїй душі. Викинь це так, щоб його більше не було на світі. І якщо після цього матимеш навперемінно щасливі випадки та нещасливі, спробуй заспокоїться, як я тебе навчив».

41. Скоро прочитав Полікрат ці слова, зрозумів, що порада, яку дав йому Амасій, правильна і почав домірковуватися, що саме з його скарбів, якби він загубив, то найбільш боляче було б його душі. Нарешті, домірковуючися, він знайшов таке і була в нього каблучка в золотій оправі з смарагдом, твір сина Телеклеса самосця Теодора. Отже, він вирішив, що буде гаразд, якщо він її втратить, і ось що він зробив: він сів на п'ятдесятивесельний корабель із веслярами і наказав їм вийти у відкрите море. І коли вони віддалилися від острова, перед усіма, хто були там із ним, він зняв каблучку і кинув у море. Так він зробив, повернувся додому і оплакав свою долю.

42. Проте, за чотири чи п'ять днів після цієї події з ним сталося таке: один рибалка спіймав велику і чудову рибу і вирішив, що буде добре принести її як подарунок Полікратові. Отже, він узяв її і приніс у палац і сказав, що бажає бути допущеним до Полікрата і коли його допустили, він підніс йому рибу і сказав: «Царю мій! Коли я спіймав оцю рибу, я вирішив, що не гаразд буде віднести її на базар, хоч, правду сказати, я живу з продажу риби, але мені здалося, що вона підходить для тебе і для твоєї посади. Отже, я її приніс і передаю її тобі». Полікрат зрадів, почувши ці слова, і відповів йому: «Ти зробив дуже добре і я двічі дякую тобі: за твої слова і за твій подарунок і запрошую тебе до мене на обід»(1). Рибалка, звичайно, визнав це за велику честь для себе і пішов додому. Але коли слуги розкрили рибу, то знайшли в її шлунку Полікра-тову каблучку. Щойно вони це побачили, взяли її і, радісні, швидко побігли до Полікрата і, передавши йому каблучку, розповіли, як її було знайдено. А він, зрозумівши, що це від бога, написав у листі, що він зробив і як знайшли каблучку, а написавши, відіслав листа до Єгипту.

43. Щойно Амасій прочитав листа, якого йому прислав Полікрат, як він зрозумів, що неможливо людині врятувати іншу людину від того, що з нею станеться, і що Полікрат, якому щастить в усіх справах, бо навіть і те, що він викидає, знаходить, не може добре закінчити життя. І він послав вісника на Самос і сказав Полікратові, що він розриває дружбу з ним. Це він зробив із такої причини: якщо з Полікратом станеться якесь жахливе нещастя, то йому, його другові, буде дуже скрутно.

44. Отже, проти цього Полікрата, що був таким щасливим, пішли війною лакедемонці, бо їх запросили самосці, які пізніше заснували Кідонію на Кріті. Тоді потай від самосців Полікрат послав до Камбіса, який збирав військо в похід проти Єгипту, людину з дорученням попросити Камбіса, щоб той прислав когось на Самос, і зажадав від нього військової допомоги. Скоро почув про це Камбіс, як він охоче послав на Самос вісника просити Полікрата прислати йому в похід до Єгипту військо на кораблях. І Полікрат тоді вибрав серед громадян тих, які, на його думку, були підозрілими і могли підняти повстання. І послав він їх на сорока трієрах і водночас повідомив Камбісові, щоб той не дав їм змоги повернутися на Самос.

45. Тепер інші кажуть, ніби самосці, яких послав Полікрат, не прибули до Єгипту, але, опинившися з своїми кораблями біля Карпато-су(1), порадилися між собою і вирішили, що буде розсудливим не пливти далі. Інші кажуть також, ніби вони прибули до Єгипту і звідти, хоч за ними стежили, вони повтікали. Коли вони припливли на Самос, їх зустрів із своїм флотом Полікрат, відбулася битва, і ті, що повернулися, перемогли і висадилися на острів^але в битві на суходолі зазнали поразки і від'їхали до Лакедемону. Є також й інші, які кажуть, ніби ті, що повернулися з Єгипту, перемогли Полікрата, але я не гадаю, що це правда. Бо зовсім не було потреби запрошувати лакедемонців, коли вони були певні, що самі подолають Полікрата. Крім того, зовсім неймовірно, щоб той, у кого було стільки найманців і своїх лучників, був переможений самосцями, що повернулися, яких було так мало. Дітей і жінок громадян, підвладних Полікратові, він зібрав на пристані і був готовий, якби громадяни покинули його і перейшли на бік тих, що поверталися, підпалити їх там разом із пристанею.

46. Коли прибули до Спарти вигнані Полікратом, вони прийшли до архонтів(1) і почали докладно розповідати про велику скруту, в якій вони опинилися. Проте спартанці спершу, вислухавши їх, відповіли, що вони забули сказане на початку самосцями, а сказане наприкінці не зрозуміли. Після цього самосці прийшли вдруге до них і нічого не сказали, тримаючи порожній клунок і показуючи, що клунок вимагає собі борошна (2). Спартанці їм відповіли, що в даному разі навіть було зайвим слово клунок. Нарешті, вони вирішили подати самосцям допомогу.

47. Згодом лакедемонці підготувалися і вирушили в похід проти Самосу, як кажуть самосці, щоб виконати своє зобов'язання, бо самосці перед тим допомогли їм у війні проти мессенців(1). Але за словами лакедемонців, вони пішли в похід не стільки, щоб подати допомогу самосцям, скільки, щоб помститися за те, що в них було викрадено кратер (2), який вони везли Крезові, і за панцер, котрий послав їм як дар Амасій, цар Єгипту. Отже за рік перед тим у них украли кратер і самосці викрали панцер. Він був льняний і з багатьма зображеннями і гаптований і також із бавовною. А те, чим він був зокрема визначним: кожна нитка цього панцера, хоч і була тонка, але складалася з інших трьохсот шістдесяти ниточок і всі вони були помітні. Схожий на нього був ще один панцер, який Амасій присвятив ліндоській Афіні.

48. В поході проти Самосу охоче взяли участь і корінфяни, бо за три покоління(1) до цього походу самосці їх скривдили (це сталося саме тоді, коли було вкрадено кратер). Тоді Періандр, Кіпселів син, послав у Сарди до Аліатта триста хлопців із найзнатніших родин із Керкіри, щоб їх там оскопили. Корінфяни, які везли хлопців, припливли до Самосу, а коли самосці довідалися про причину, для чого їх везли до Сардів, спершу порадили хлопцям прибігти до святилища Артеміди, а потім не дозволяли витягнути благальників із святилища. А корінфяни не допускали давати їжу хлопцям. Через це самосці влаштували свято, якого вони додержують і дотепер так само, як і тоді. Отже, коли наставала ніч, поки в святилищі залишалися благальники, самосці влаштовували танки дівчат і юнаків і під час танків вони неодмінно приносили з собою пироги з кунжутом і медом, щоб їх порозхапували керкірські хлопці і щоб їм було що їсти. І це вони продовжували робити, поки сторожі хлопців, корінфяни, покинули їх і пішли геть. А самосці відвезли хлопців назад на Керкіру.

49. Якщо після смерті Періандра корінфяни були в добрих стосунках із керкірцями, то корінфяни не прийшли б на допомогу в цьому поході проти Самосу, ось із якої причини. Проте відтоді, як корінфяни заснували колонію на острові, хоч вони були спільного походження одні з одними(1), але ніколи не жили в злагоді. Отже, з цієї причини корінфяни точили зуби на самосців. І Періандр обрав хлопців знатних керкірців і послав їх до Сардів, щоб їх там оскопили через помсту. Бо перед тим керкірці перші вчинили проти нього злочин.

50. Коли Періандр(1) убив свою дружину Меліссу, сталося так, що його крім цього спіткало ще інше нещастя. Від Мелісси в нього було двоє синів. Один був сімнадцяти років, а інший вісімнадцяти. Цих синів запросив до себе батько їхньої матері, Прокл, який був тираном в Епідав-рі, і пригостив їх у себе, що було цілком природно, бо вони були дітьми його дочки. Проте, коли він відсилав їх назад до їхнього батька, проводжаючи їх, він їм сказав: «Чи ви знаєте, діти мої, хто вбив вашу мати?» Цим словам старший син не надав ніякого значення, проте молодший, якого звали Лікофроном, щойно почув оце, так зажурився, що коли прибув у Корінф, навіть не привітав свого батька, бо вважав його за вбивцю своєї матері, і коли той почав розмовляти з ним, не відповідав йому, а коли той запитав його, чому він мовчить, не дав батькові жодного пояснення. Нарешті Періандр дуже розсердився і прогнав його з дому.

51. Скоро він його прогнав, він почав розпитувати старшого сина, що сказав їм батько їхньої матері. Той розповів Періандрові, що дід прийняв їх із великою радістю, а що сказав їм Прокл, коли відсилав їх назад, на це він не звернув уваги і не пригадує цього. Проте, Періандр сказав, що зовсім неможливе, щоб той не навіяв їм якусь думку, і продовжував розпитувати його. А той, нарешті, пригадав і переказав йому. Щойно почув це Періандр, він не схотів виявити ніякої поблажливості до свого сина і послав людину туди, де перебував його син, щоб прогнати його звідти і заборонити людям тримати його як гостя в домі. А коли ті люди його вигнали, він пішов до іншого дому і інші так само прогнали його від себе, бо Періандр загрожував усім, хто прийняв би в себе його сина, і наказав проганяти його. Коли його проганяли звідусіль, він пішов до дому одного з своїх друзів і там його як сина . Періандра прийняли, хоча і побоювалися його батька.

52. Нарешті Періандр зробив оголошення: хто прийме в своєму домі його сина, або хто розмовлятиме з ним, той повинен сплатити святилищу Аполлона пеню, іікусь суму грошей. Отже, згідно з цим оголошенням ні розмовляти з його сином ніхто вже не хотів, ні приймати його в своєму домі. А втім він і сам не вважав за справедливе намагатися зробити заборонене, але терпляче ходив там від колонади до колонади. Проте на четвертий день, коли його побачив Періандр нещасливого, обдертого, немитого та голодного, він зглянувся на нього, якось утамував свій гнів, наблизився до нього і сказав: «Сине мій! Що з двох можливостей для тебе краще, чи такі злидні, в яких ти тепер перебуваєш, чи поводитися як личить твому батькові і успадкувати владу і всі блага, що я їх тепер маю? Але ти, мій син і цар щасливого Корінфа, обрав для себе життя волоцюги, повставши проти мене в своєму гніві. Якщо справді нас спіткало лихо, через яке ти маєш підозру, то це також і моє нещастя, бо воно мене найбільш обходить, оскільки я його провинник. Але тепер, коли ти зрозумів, наскільки краще людині, якій заздрять, ніж тій, яку жаліють, а також, що значить сваритися з своїми батьками та з сильнішими, повертайся додому!» Цими словами намагався Періандр прихилити до себе свого сина, але той сказав Періандрові, що він повинен сплатити священну пеню богові, бо розмовляв із своїм сином. Коли Періандр зрозумів, що ненависть його сина непереборна і неусувна, він спорядив корабель і відіслав його до Керкіри, щоб більше не бачити його, а Керкі-ра була йому підвладна. Скоро відіслав його Періандр, він вирядився в похід проти свого тестя, Прокла, бо вважав, що той головний винуватець у тому, що з ним сталося, здобув Епідавр і захопив самого Прокла як полоненого.

53. Минав час і Періандр старішав і зрозумів, що нема вже в нього сили займатися державними справами, і через це послав людей на Керкі-ру покликати Лікофрона, щоб той прийняв владу, бо не було в його старшого сина належної здібності і йому здавалося, що той недоумкуватий. Але Лікофрон не удостоїв відповіді людину, яка принесла це повідомлення. Періандр, мавши прихильність до цього юнака, послав іще одну людину, свою дочку, сестру Лікофрона, гадаючи, що той послухає її краще, ніж когось іншого. Вона прибула туди і сказала: «Дитино! Ти хочеш, щоб влада перейшла до інших і волієш краще розкидати майно нашого батька, ніж повернутися й узяти владу в свої руки? Вертайся додому і кинь шкодити самому собі. Погана річ упертість. Не прагни вилікувати лихо лихом. Більшість людей воліє краще бути поблажливими. І багато людей, бажаючи придбати материнське добро, втрачають батьківське. Царська влада - це не стала річ і багато є охочих до неї. А старий уже підупав. Отже, не віддавай свого добра іншим». Вона, звичайно, казала, щоб привабити його, як їй наказав її батько, але брат сказав їй у відповідь, що по и він знатиме, що його батько живий, він ніколи не повернеться до Корінфа. Коли дочка принесла Періандрові таку відповідь, він утретє послав вісника і повідомив, що сам він має намір переїхати на Керкіру, а сина запрошує як спадкоємця прибути до Корінфа і прийняти владу. На таких умовах Лікофрон погодився прибути в Корінф, а Періандр готувався приїхати на Керкіру. Але коли керкірці довідалися про всі подробиці цієї справи, щоб Періандр не приїхав до них, вони вбили юнака. Через це вбивство Періандр хотів помститися на керкірцях.

54. Лакедемонці з великим флотом прибули до Самосу і обложили його. Вони пішли на приступ до фортеці і захопили башту(1), що є там поблизу моря в передмісті. Але Полікрат, поспішивши на допомогу з численним військом, відкинув їх. Проте на горішній башті, розташованій на вершині гори, найманці і значна частина самих самосців зробили вилазку і деякий час відбивали лакедемонців, потім кинулися навтіки, а лакедемонці, переслідуючи іх, повбивали.

55. Якби оце лакедемонці, що були там у той день, пішли за прикладом Архія та Лікопа, то вони здобули б Самос. Бо Архій і Лікоп сами, коли вбігли у фортецю самосці, кинулися туди слідом за ними. Проте їм перерізали шлях до відступу і їх було вбито всередині міста самосців. Я сам зустрівся і розмовляв(1) навіть із одним іншим Архієм, нащадком того Архія, в Пітані(2) (бо він походив із того дему). Він більше за всіх інших чужинців поважав самосців і свого батька, сказав він мені, і його прозвали самосцем, бо його батько, Архій(3), б'ючись хоробро, був убитий на Самосі. І він казав, що поважає самосців за те, що вони громадським коштом поховали його діда (4).

56. Лакедемонці, після того, як минуло сорок днів від початку облоги Самосу, не маючи в цій справі успіху, повернулися на Пелопоннес. Проте за іншим переказом, який поширився, але був цілком безпідставним, Полікрат накарбував багато місцевих монет із свинця, добре позолотив їх і дав лакедемонцям, а вони їх прийняли і нібито відпливли. Це був перший(1) військовий похід дорійців із Ла-кедемону до Азії.

57. Самосці знову пішли війною на Полікрата, але через те, що лакедемонці їх покинули і поїхали, вони також відпливли на Сіфнос(1), бо їм потрібні були гроші, а на той час справи сіфносців процвітали і вони були найбагатшими серед острів'ян, бо на їхньому острові були копальні(2) золота і срібла. І цього було в них стільки, що на десяту частину прибутків із копалень вони як присвяту побудували в Дельфах скарбницю(3), одну з найвизначніших. А гроші, які вони одержували щороку, вони самі розподіляли. Коли вони будували скарбницю, вони звернулися по оракул до пророчого святилища з запитанням, чи ті блага, що були в них тоді, будуть у них також протягом тривалого часу, і Піфія дала їм такий оракул:

«Мармуром білим засяють, коли пританеї сіфнійські,

Площа оточиться ним, але мудрому треба боятись

Засідки з дерева разом із вісником в шатах червоних».

Саме на той час сіфнійці побудували гарну агору і пританей із пароського мармуру (4).

58. Цей оракул сіфнійці не змогли зрозуміти, ні тоді одразу, ні тоді, коли прибули самосці. Отже, ледве наблизилися до Сіфносу самосці, як вони послали до міста корабель із посланцями. За давніх часів усі кораблі, було пофарбовано в червоний колір(1). І саме оце провіщала сіфній-цям Піфія, коли радила їм стерегтися дерев'яної засідки та червоного вісника. Отже, прийшли вісники і зажадали від сіфнійців, щоб ті дали їм позику в десять талантів, а через те, що сіфнійці відмовилися дати їм таку позику, самосці почали знищувати врожаї їхніх полів. Щойно про Це дізналися сіфнійці, як прибігли, щоб прогнати самосців, сталася битва, в якій сіфнійців було переможено. Багатьом із них самосці внеможливили відступ до міста. А згодом узяли від них викуп у сто талантів.

59. На ці гроші самосці купили в герміонців острів поблизу Пелопоннесу, Гідрію(1), і доручили охороняти його тройзенцям. А самі вони побудували на Кріті Кідонію, хоч і припливли туди з метою прогнати закінтян із острова. І залишилися вони щасливо жити на ньому протягом п'ятьох років. Отже, і ті святилища, що дотепер є ще в Кідонії, це вони їх побудували, і навіть храм Дік^іни. Але на шостий рік егінети разом із критянами перемогли їх у морській битві і позрізали носи їхніх кораблів, що мали форму кабанів, і помістили їх як присвяту в святилище Афіни (2) на Егіні. А це зробили егінети через запеклу ненависть до самосців. Бо перед тим самосці за царювання Амфікрата (3) на Самосі вирушили були в похід проти Егіни і завдали багато шкоди егінцям, а й самі зазнали лиха від них. Оце було причиною.

60. Дуже затяглося моє оповідання про самосців, бо вони спорудили три твори, найбільші з тих, що існують у всій Елладі. Перший - це двобічний тунель, що починається від підніжжя одного горба заввишки в сто п'ятдесят оргій. Довжина цього тунелю сім стадій, а висота і ширина - вісім стіп. По всій його довжині прокопали ще один тунель глибиною у двадцять ліктів і завширшки в три стопи, а через нього по рурах проведено воду, яку беруть із великого джерела і провадять до міста(1). Будівельник цього тунелю був мегарець Евпалін, син Навстрофа. Отже, це один із трьох творів. Другий твір - це мол навколо гавані в морі, заввишки в двадцять оргій, а довжина молу дві стадії і ще більше. А третій твір - це найбільший храм (2), який вони побудували і які я знаю. Першим його будівельником був Ройк (3), син Філея, самосець. Ось через що я трохи затягнув моє оповідання про самосців.

61. Коли Кірів син Камбіс перебував у Єгипті, будучи вже божевільним, проти нього повстали двоє братів магів, одного з яких Камбіс залишив як наглядача царського дому: А другий із них повстав, щойно почувши, що вбито Смердія і його смерть тримається у тайні, мало хто з персів знав його, а більшість уважала його за живого. Через це він вигадав такий план, щоб захопити царську владу. В нього був брат, разюче схожий на Смердія, Кірового сина, з яким він організував повстання, котрого Камбіс, незважаючи на кровне родство, наказав убити. І не лише той був схожий на Смердія, а й мав таке саме ім'я, Смер-дій. Цій людині маг Патізейт запаморочив голову, мовляв, він сам усе влаштує, і, взявши його, посадив на царський трон. Після цього він послав вісників у всі кінці держави, і зокрема і до Єгипту, щоб вони сповістили військо, що відтепер і надалі їм треба коритися Смердієві, сину Кіра, а не Камбісові.

62. Хоч як там було, і інші вісники зробили, звичайно, таке саме оголошення, а посланий до Єгипту (а на той час Камбіс із військом перебував в Агбатанах, що в Сірії(1)), вставши серед війська, оголосив наказ мага. Камбіс, почувши таке від вісника, подумав, що той каже правду і що його обдурив Прексасп (отже, коли він послав його вбити Смердія, він не вбив його, як йому тоді здалося), подивився на Прексаспа і сказав йому: «Прексаспе, так ти виконав моє доручення?» А той відповів: «Владарю, це неправда, нібито твій брат Смердій підняв проти тебе повстання, неправда і те, що від тієї людини може тобі бути якась мала чи велика неприємність. Адже я сам виконав твій наказ і поховав Смердія моїми власними руками. Отже, якщо воскресають померлі, можеш чекати на те, що проти тебе постане і мідієць Астіаг. Проте, якщо події відбуваються так, як і в минулому, нема чого лякатися, що від нього тобі буде щось неочікуване. Отже тепер,- на мою думку, нам треба наздогнати вісника, допитати його і дізнатися, хто його послав, щоб зробити нам таке оголошення - коритися цареві Смердію».

Книга: Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІІІ Талія Переклад А.Білецького

ЗМІСТ

1. Геродот Історії в дев'яти книгах Книга ІІІ Талія Переклад А.Білецького
2. 63. Так сказав Прексасп і, оскільки його думка сподобалася...
3. 93. Від Пактііки та від Арменії і суміжних із ними країв до Понту...
4. 133. Незабаром сталися ще й інші події. В Атосси, Кірової дочки і...
5. 23.2. Тут звичайне перебільшення, але за давніх часів у Ефіопії,...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate