Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Угору стяг! Хай кат шаліє, хай стисне нас, але на мить, бо іскру ту святу, що тліє, несила ворогу згасить. / Михайло Старицький

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Луцій Анней Сенека Моральні листи до Луцілія Переклад А.Содомори


ЛИСТ ХСІV

Сенека вітає свого Луцілія!

Декотрі беруть до уваги лише ту частину філософії, яка, не впорядковуючи життя людини взагалі, дає відповідні настанови кожній окремій особі: чоловікові - як поводитися з жінкою, батькові - як виховувати дітей, господареві - як керувати рабами; все інше вони відкидають як таке, що пурхає собі десь поза межами нашої користі,- начебто можна дати якусь пораду щодо частини, не охопивши спочатку життя в його цілості. Арістон же, стоїк, навпаки: власне ту частину філософії вважає малоістотною, котра не проникає глибоко в душу. Навіть для її часткових настанов, на думку Арістона, чимало значать загальні засади філософії, зокрема, щодо природи найвищого блага. Хто їх добре зрозуміє і засвоїть, той сам собі порадить, як чинити в тому чи іншому випадку. Подібно до того, хто оволодіває мистецтвом метати спис, обирає визначене місце, привчає руку належно скеровувати зброю, а потім, набувши завдяки відповідній науці та вправам належного вміння, користується ним, де лиш захоче, адже навчився влучати не тільки в щось одне чи друге, а в усе, що лиш заманеться,- так само й той, хто опанував науку життя взагалі, не потребує окремих настанов, бо збагнув цілість - не те, як йому, скажімо, жити з дружиною чи з сином, а те, як треба жити добре взагалі, хоча сюди, звісно, входить і те, як йому поводитися з дружиною та дітьми. Клеант, щоправда, й за цією частиною визнає якусь користь, але називає її безсилою, якщо вона не випливає з цілості, якщо не сприйняла загальних тверджень філософії, головних її засад.

Отже, тут постає два питання: чи дана частина корисна, чи некорисна, і чи сама вона може зробити людину доброчесною, одне слово, чи та частина є зайвою, чи, навпаки, робить зайвим усе інше. Хто хоче вбачати у ній щось цілком непотрібне, міркує так: «Якщо перед очима якась завада перешкоджає нашому зорові, то її треба усунути. А не усунувши, даремно повчатимеш: «Іди ось у тому напрямку, простягни руку ось туди». Так само, якщо якась річ засліплює душу і не дає побачити порядку наших обов'язків, то марними будуть слова наставника: так, мовляв, живи з батьком, а ось так - із дружиною. Адже ні на що не придаються настанови, поки омана затьмарює розум. Розсієш її - одразу й буде видно, який у кого обов'язок. Інакше вчитимеш когось, що належить робити розумній людині, але розумним його не зробиш. Дораджуєш убогому, аби жив, як живе багач. Та чи може він скористатись із твоєї поради, поки залишається вбогим? Пояснюєш голодному, що він мав би робити, якби був ситим. А ти краще прожени голод, що проник йому аж до самих кісток. Те ж саме скажу тобі й щодо всіх інших пороків: їх треба усунути, а не вдаватись до повчань, які все одно при тих пороках будуть марними. Поки не спростуєш хибних думок про ту чи іншу річ, поти ні скупий не слухатиме, як треба користуватися грішми, ані боязкий - як нехтувати небезпеками. Мусиш домогтися того, аби він зрозумів, що гроші - це ні благо, ні зло; мусиш довести йому, що багачі - найнещасніші люди; мусиш зробити так, аби він знав: усе те, що вселяє в людей загальний страх - навіть страждання чи смерть,- не таке вже страшне, як його малює поговір. Часто й у самій смерті (а піддатись їй - несхитний закон) великою втіхою є те, що вона ні до кого не приходить двічі; а щодо болю, то найкращий засіб тут - стійкість духу, який, власне, своєю незламністю полегшує все те, що переносить із завзяттям. Природа болю має ще й ту велику перевагу, що тривалий біль не може бути надто сильним, а надто сильний - тривалим. Мужньо треба сприймати все, що велить нам світова необхідність». Коли, виклавши такі засади, ти даси йому змогу побачити своє місце у світі, коли він збагне, що блаженним є не те життя, що догоджає насолодам, а те, що у злагоді з природою, коли полюбить доброчесність як єдине людське благо, а підлості уникатиме як єдиного зла, коли зрозуміє, що все інше: багатства, почесті, добре здоров'я, могутність, влада - це щось серединне, чого не можна зарахувати ні до блага, ані до зла,- тоді він не потребуватиме наставника, який в кожному окремому випадку повчав би його: «Ось так ходи; так обідай; це личить чоловікові, те - жінці; ось це - жонатому, а ось те - нежонатому». Частенько якраз ті, що з великою запопадливістю повчають інших, самі неспроможні виконати тих повчань. Так вихователь повчає хлопця, бабуся - внучку; так скорий до гніву вчитель веде з учнями бесіду про шкідливість гніву. Заглянь у початкову школу - і пересвідчишся: все те, над чим з таким завзяттям б'ються насуплені філософи, вже містить у собі дитяча наука.

Врешті, чи твої повчання мають стосуватися чогось цілком очевидного, чи сумнівного? Очевидне не потребує повчань, а тому, хто повчає у сумнівному, не вірять. Виходить, повчання зайві. Йдеться ось про що. Коли ти даєш повчання в якійсь неясній або сумнівній справі, то мусиш опертися на докази; коли ж ти звернешся до певних доказів, то більшу вагу матимуть самі ті докази; їх, власне, й достатньо. «Ось так стався до приятеля, так - до громадянина, а так - до спільника».- «А чому?» - «Бо так справедливо».- Отже, про все це я довідаюся з того розділу, де мова йде про справедливість. Тут я знайду думку про те, що справедливості слід домагатися задля неї самої; що до неї не повинен нас наганяти ні страх, ані підкуп; що справедливим не можна вважати того, кому в доброчесності подобається щось інше, крім неї самої. Коли у тому переконаю сам себе, коли, так би мовити, просякну тією наукою, то навіщо здадуться ті настанови, що повчають ученого? Обізнаному давати приписи - зайве, необізнаному - недостатньо. Адже необізнаний повинен чути не тільки, що йому приписують, але й чому приписують. Кому ж у такому разі - питаю ще раз - потрібні ті приписи: тому, хто вже виробив для себе згідні з істиною думки про благо та про зло, чи тому, у кого таких думок ще немає? Той, у кого їх немає, не отримає від тебе жодної користі: його вуха заткнув Поговір - щось цілком суперечне твоїм повчанням. А той, хто остаточно вирішив, чого слід уникати, а чого прагнути, знає, хоч би ти й мовчав, що йому робити. Отже, всю цю частину філософії можна усунути.

Ми з двох причин збиваємось на манівці: або в нашій душі пустило корінь засіяне хибними поглядами зло, або, якщо вона й не заполонена по- -милковими уявленнями, все ж є схильною до помилок і легко псується, зведена якоюсь маною на блудну стежку. Тож мусимо або зцілити наш хворий дух, або, якщо він ще вільний від пороків, але схильний до них,- заволодіти ним заздалегідь. З одним і другим покликані впоратись основні засади філософії. Значить, окремий вид настанов просто нічого не дає. До того ж наставляти кожну людину зокрема - праця неосяжна. Адже одні настанови ми мусили б давати лихвареві, інші - хліборобові; одні - купцеві, інші - тому, хто шукає приязні володарів; щось одне мали б радити тим, хто воліє приятелювати з рівнею, а щось інше - тим, хто має намір хилитись душею до нижчих від себе. У подружніх справах довелося б повчати, як тому чи іншому чоловіку поводитися з жінкою, котра до шлюбу зберегла цнотливість, а як - із тією, котру ще до заміжжя спізнав хтось із чоловіків; як жити з багатою, а як - із безпосажною. Або, гадаєш, не буде якоїсь різниці між безплідною і плодющою, між підстаркуватою і молоденькою, між матір'ю і мачухою? Всіх випадків не охопиш, а кожен з них вимагає відповідних настанов. А тим часом закони філософії стислі, але пов'язують усе. Додай, що настанови мудрості мусять бути чітко окреслені, виразні. Що не може бути окреслене, те - поза межами мудрості, бо лиш вона знає межі всього сущого. Тож мусимо відкинути оту повчальну частину філософії, адже, обіцяючи щось небагатьом, вона не може дати того всім, а мудрість охоплює всіх. Між загальним божевіллям і тим, яке передають у руки лікареві, різниця лишень одна: тут ідеться про тих, хто страждає від хвороби, а там - про тих, хто страждає від хибних думок. У першому випадку маємо справу з нездужанням тіла, у другому - з нездужанням самої душі. Хто б узявся давати настанови шаленому,- як він має говорити, як ходити, як поводитися серед людей, а як - удома, то такий виглядав би ще більшим шаленцем, ніж той, кого б він наставляв, бо ж лікувати треба чорну жовч - усунути саму причину шалу. Так само слід чинити й при душевному шалі: треба вигнати той шал, інакше марне летітимуть із вітром усі слова наставників.

Про все це мовить Арістон. Відповімо на кожне його твердження зокрема. Насамперед заперечимо те, що він говорить про перешкоду, яка, будучи перед очима, заважає зорові і яку треба усунути. Я згоден, що тут недоречні настанови, як треба дивитися,- необхідні ліки, які очистили б зір, одігнавши те, що стоїть йому на заваді. Адже ми бачимо завдяки природі; той, хто усуває ту перепону, повертає природі притаманну їй здатність - дає змогу користатися зором. Одначе природа не вчить, які наші обов'язки в кожному окремому випадку. І ще: той, кого вилікували від сліпоти, не може, тільки-но прозріє, повертати й іншим утрачений зір. Хто ж позбувся зла, той звільнює від нього й інших людей. Не треба ні спонукань, ані порад, щоб око розпізнавало різні властивості барв: чорне від білого відрізнить будь-хто без жодних повчань. Зате душі не обійтись без настанов, і то багатьох, щоб могла бачити, як слід поводитись у житті. Щоправда, й лікар не тільки лікує хворих на очі, але й дає їм настанови. «Ти не повинен,- застерігає,- звертати ослаблий зір до різкого світла; з темряви перейди спершу кудись у тінь, потім зважся на більше і лише поступово звикай переносити незахмарену ясність; ти не повинен хилитись над книжкою після їжі; не повинен натомлювати обтяжених, напухлих очей; мусиш остерігатися холодного вітру, що з силою дме просто в обличчя». Робить ще й інші потрібні застереження, не менш помічні, ніж самі ліки.

«Причина всіх збочень,- каже Арістон,- хибні ухилення; а від них нас не звільнять жодні наста-::тви, не спростують помилкової думки стосовно того, що є злом, а що -- благом».- Самих настанов, певна річ, не досить, аби повалити неправдиве уявлення, що закоренилось у душі. Але хіба вони справді нічого не значать у поєднанні з іншими засобами? Передусім вони відсвіжують пам'ять. А ще ж до всього того, що в цілості виглядає розпливчастим, можна приглянутись пильніше, тільки-но поділиш його на частини. Інакше зайвими б випадало назвати розради й заохочення. Вони ж зайвими не бувають; отже, не бувають зайвими й перестороги.

«Безглуздо,- мовить він далі,- радити хворому, що він мав би робити, будучи здоровим: треба повернути йому здоров'я, без чого всі поради - марна трата часу».- А хіба ж і хворі, й здорові не мають чогось спільного, в чому їх однаково треба повчати? От, скажімо, щоб не надто пожадливими були до їжі, щоб не перевтомлювалися. Так само деякі настанови можна давати водночас і вбогим, і багатим.- «Зціли,- каже він,- людей од захланності й тобі не доведеться наставляти ні злидаря, ні багатія, адже в одного й другого пригасне жадоба».- Але хіба то одне й те ж саме - не жадати грошей і вміти ними користуватися? Жадібні не знають їм міри, а ті, кого не звинуватиш у жадібності, часто не вміють ними користуватися.- «Усунь,- веде він далі,- помилки, і зайвими стануть усі настанови».- А це вже неправда! Уяви собі, що жадоба вляглася, що розкіш погамована, зухвальство загнуздане, а лінивство приострожене,- але й тоді, коли пороки будуть усунені, треба вчитися, що і як ми повинні робити.- «Повчання,- твердить він,- не дають жодної користі, коли стикаються із закоренілими пороками».- Але й ліки безрадні супроти невиліковних хвороб, і все-таки їх приписують - одним для підмоги, іншим - для втихомирення болю. Так само й могутність усієї філософії, хоч би й зібрала воєдино всі свої сили, не викоренить із душі затвердлої, давньої болячки. Але, якщо вона не лікує всього,

то це не значить, що вона взагалі нічого не лікує.- «Що ж то дає - вказувати очевидне?» - Дуже багато! Іноді, навіть знаючи, не звертаємо уваги. Пересторога не вчить, а спрямовує нас, загострює нашу пильність, не дає нам розсіюватися, не дозволяє, щоб із пам'яті час од часу щось випадало. Не раз минаємо цілком очевидне, навіть не зауважуючи його: пересторога - це своєрідне нагадування. Часто душа не бачить навіть того, що на видноті. Отже, мусимо втовкмачувати їй знання про найвідоміші речі. Тут доречно навести вислів Кальва(1) з його промови проти Ватінія: «Ви знаєте, що було зроблено підкуп, і всі знають, що ви це знаєте». Так і ти знаєш, що дружні стосунки треба свято шанувати, але цього не робиш. Знаєш, що нечесно вимагати від дружини цнотливості, а самому зваблювати чужих жінок; знаєш, що їй негоже водитися з перелюбником, тобі - з повією, а все ж робиш по-іншому. Тому-то час від часу тебе потрібно, як-то кажуть, опам'ятати: все це повинно бути під рукою, а не десь у закутах пам'яті. Що рятівне, те мусимо раз по раз перетрясати, раз по раз обертати, аби не тільки було нам добре відоме, але й весь час напоготові. Додай і те, що навіть очевидні речі можуть стати ще очевиднішими.

«Якщо твої повчання сумнівні, то ти повинен додати до них докази; а раз так, то помічними є, власне, ті докази, а не повчання».- А що, коли навіть без доказів помічною є сама повага того, хто перестерігає,- так само, як без належних обгрунтувань багато важить думка досвідченого правника? До того ж повчання вже самі по собі мають чималу вагу, надто коли вони вплетені у вірш або і невіршованою мовою зведені до стислого вислову. От, приміром, у Катона: «Купуй не те, що потрібне, а те, що необхідне; що ж непотрібне, те надто дороге, хоч би коштувало аса». Такими є славетні вислови оракула чи подібні до них: «Бережи час!», «Пізнай себе самого!» І чи будеш домагатись обгрунтувань, коли хтось наведе тобі такі вірші:

Один од кривд є засіб - це забути їх. Доля за мужніх стоїть;

Боязкий - сам собі на заваді .

Такі слова не потребують дорадника. Вони сягають самих почуттів і приносять користь при могутньому сприянні самої природи. Душа містить у собі на-чатки всіх благородних діл, і ті начатки пожвавлюються завдяки повчанням; саме так із крихітної жаринки - лиш поможи їй легким подувом - вихоплюється приховане в ній розлоге полум'я. Так і доброчесність випрямляється, хай лиш відчує доторк чи поштовх. Є в душі й щось глибинне, чим не скористаєшся відразу, і тільки виражене словами воно готове нам служити: лежить, так би мовити, напохваті. А є ще й розпорошене повсюди, чого недосвідчений розум не може зібрати докупи. Одне слово, все це мусить бути згромаджене й пов'язане, щоб мало більшу силу й підняло душу вище. Інакше, якщо у настановах нема ніякої користі, треба взагалі відмовитися від освіти і вдо-вольнятися самою лише природою. Хто такої думки, той не бачить, що одна людина наділена жвавим, гострим розумом, інша - повільним і тупим; не розуміє принаймні, що хтось один розумніший від іншого. Сила природного розуму живиться і росте завдяки настановам; до вроджених переконань він додає нові, а хибні виправляє.

«Якщо хтось не володіє правильними засадами, то що йому з тих напоумлень, раз він оплутаний хибними думками?» - А те, що вони звільнять його від тих пут. Адже природний хист у ньому не погаснув - він лише затемнений, пригнічений; силкуючись протистояти всьому злому, пробує піднятись, а знайшовши опору й підмогу у настановах, Ще більше зміцніє, якщо, звісно, тривала напасть не роз'їла, не вбила його остаточно: тоді вже й філософія, хоч би доклала всіх зусиль, не поверне його до здоров'я. Що ж інше відрізняє засади філософії від настанов, як не те, що філософські настанови - загальні, а ці - лиш на окремий випадок? В одних і в других якась наука, лишень ті охоплюють цілість, а ці - щось часткове.-

«Якщо хтось спирається на правильні й чесні засади, то нема потреби перестерігати його у чомусь».- Навпаки! Бо хоч він і навчився робити, що належить, але ще не зовсім виразно розрізняє те, чого навчився. Таж не тільки пристрасті відвертають нас од похвальних вчинків: іноді ми просто негод ні знайти, чого від нас вимагає та чи інша справа. Буває, втішаємось ладом у своїй душі, але вона все ще ледача й недосвідчена в пошуках дороги до виконання обов'язків, а власне ту дорогу вказують нам настанови.- «Прожени хибні думки про те,, що таке благо, а що зло, заміни їх правильними - й повчання ні на що не придадуться».- Безперечно, душа набуває в такий спосіб певного ладу, але ж той спосіб не єдиний. Бо хоча, спираючись, на ряд доказів, дійдемо висновку, що таке благо, а що - зло, все ж якесь місце залишається й для настанов. Адже розважність і справедливість полягають у виконанні обов'язків, а настанови якраз упорядковують усі ті обов'язки. А ще ж саме наше судження щодо зла та блага зміцнюється виконанням обов'язків, до чого й ведуть настанови. Отож і засади, й настанови перебувають у взаємній злагоді: як ті не можуть вибігати наперед настільки, щоб за ними не ступали ці, так і ці, другі, йдуть у свою чергу за ними, аби видно було, що перші - попереду.

«Але ж тих настанов - нескінченна кількість».- Це хибна думка! Бо ті з них, що стосуються чогось найважливішого, необхідного, не можуть бути незліченними. А коли йдеться про щось дрібніше, то виникають відмінності, що їх висуває час, місце, особи; але й тут можна застосувати загальні, настанови.- «Ніхто не лікує настановами божевілля, отже,- й схильність до зла».- Це зовсім різні речі. Коли вилікуєш божевілля, то замість нього повертається здоров'я; коли ж відкинемо хибні думки, то не відразу приходить чітке бачення того, що слід робити. А коли б навіть приходило, то настанови й тут не зайві: вони утвердять слушний погляд на те, що є благом, а що злом. Хибною є також думка, що настанови не допомагають тим, хто зсунувся з глузду. Хай самі по собі й не помагають, але все-таки сприяють лікуванню. Не раз же стримує шаленця чи то огуда, чи погроза. Кажу про тих, хто, так би мовити, звихнувся з розуму, але ще не позбувся його повністю.

«Навіть закони неспроможні домогтися, щоб ми робили належне. А що таке закони, як не змішані з погрозами приписи?» - По-перше, вони саме тому не переконують, що грозять, а настанови ні до чого не змушують - вони просять. По-друге, закони відстрашують від злочину, настанови - закликають до обов'язку. Додай, що закони сприяють доброзвичайності саме тому, що вони не лише наказують, але й вчать. Тут я не погоджуюся з Посідонієм, який каже таке: «Мені не подобається, що до Платонових законів додано ще їхнє обгрунтування. Закон повинен бути стислий, щоб і нетямка людина могла легше його засвоїти. Хай він буде ніби натхненне божеством слово: нехай повеліває, а не розмірковує. Ніщо не видається мені таким млявим, таким недоречним, як оснащений переднім словом закон. Закликай, кажи, що мені робити! Я ж не вчусь, а підкоряюсь!» - Закони дійсно вельми помічні. Сам же бачиш: там, де погані закони,- погані звичаї.- «Але ж помагають вони не всім».- Як і філософія. Одначе не скажеш, що через те вона взагалі непотрібна й нездатна виховувати душі. А що таке філософія, як не закон життя? Та припустімо, що закони надаремні: з того, однак, не випливає, що надаремні й повчання. Інакше мусиш визнати, що такими ж надаремними є і розради, і відраджування, і спонукання, й осудження, і похвали. А тим часом усе це - види повчання; саме завдяки їм сягаємо духовної досконалості. Ніщо так не зодягає душу в чесноти, ніщо так не повертає на дорогу правди всіх тих, хто вагається, хто схильний до блуду, як спілкування з доброчесними людьми. Вже тільки те, що їх часто бачимо, часто чуємо, самі ті враження поволі западають нам у серце, набувають сили настанов. Та навіть зустрітися з мудрим - це вже, повір мені, якась підмога: є у великій людині щось таке, що навіть у мовчанці допомагає; що таки допомагає - знаю добре, а от у який спосіб - сказати не так легко. Як зауважує Фе дон(3), «коли нас кусають якісь малесенькі створіння, то ми взагалі нічого не відчуваємо, настільки тонка й оманлива сила їхнього укусу; на нього вказує лише пухлина, але на ній - жодної ранки; те ж саме трапляється з тобою при спілкуванні з мудрим: ти й не зауважиш, в який спосіб і коли допомогло тобі те спілкування, а що допомогло - зауважиш напевно».- Питаєш, до чого все це? - Добрі настанови, якщо вони завжди під рукою, будуть тобі так само помічні, як і добрі приклади. Піфагор запевняє, що іншою стає душа тих, котрі входять у святиню, зблизька дивляться на зображення богів й очікують голосу якогось оракула.

Хто перечитиме, що навіть останніх неуків можуть дійняти й принести їм користь деякі настанови. Наприклад, ось ці - дуже короткі, але такі вагомі вислови:

Нічого над міру!

Захланний жодним зиском не натішиться.

Що кому зробиш, того - сам же од нього чекай .

Ці слова ми не лише чуємо: вони вдаряють, і ніхто вже тут не може ні сумніватись, ані запитувати «чому?». Ось як пориває нас, навіть без обгрунтування, сама правда! Якщо повага загнуздує пристрасті, стримує пороки, то чому й повчання не могло б на це спромогтися? Якщо нагана змушує нас почервоніти з сорому, то чому б не мало зробити цього і повчання, вдаючись лише до голих настанов? Звісно, краще діє і глибше проникає таке повчання, яке ще й переконливими доказами підсилює те, до чого нас кличе, додаючи, чому слід робити саме так і якої нагороди повинен очікувати той, хто слухняно йде за тими настановами. Якщо корисними є накази, то й повчання - так само; накази таки приносять користь, тож приносять її і повчання. Доброчесність ділиться на дві частини: на споглядання істини й на вчинки. Як приглядатися до істини, те дізнаємося з науки; як діяти - з повчань. Добрі вчинки гартують доброчесність; у них вона й знаходить свій вияв. Якщо для того, хто намірився щось робити, корисним є той, хто переконує, то рівно ж корисним буде і той, хто повчає. Якщо доброчесності, висновуємо, конче потрібні правильні вчинки, а шлях до правильних вчинків пролягає через повчання, значить, повчання - конче потрібні. Дві речі найбільше скріплюють наш дух: віра в істину і віра та впевненість у собі. Одне й друге набуваємо завдяки повчанню, бо йому віримо, а коли повіримо, то душа, сповнюючись вірою в себе, мовби широко випростує крила. Отже, повчання аж ніяк не зайве. Марк Агріппа, муж величезної сили духу з-поміж усіх, кого громадянські війни підняли до слави й могутності, був єдиним, хто втішався в народі славою щасливця. Так ось, він любив повторювати, що своїми успіхами він багато в чому зобов'язаний такому вислову: «Згодою розростаються малі держави, незгодою - руйнуються навіть найбільші». Власне завдяки цьому вислову, за свідченням самого Агріппи, він став зразковим братом і зразковим приятелем. Якщо подібні вислови, гостинно прийняті в душу, відповідно будують її, то чому ж не могла б цього робити та частина філософії, яка й містить у собі ті вислови? Доброчесність набуваємо частково навчанням, частково - вправлянням. Адже й учитися потрібно, й те, що вивчив,- закріплювати ділом. А якщо це так, то корисними є не тільки філософські засади, а й настанови, що мовби якимсь повелінням загнуздують і приборкують наші пристрасті.

«Одна частина філософії містить у собі самі знання, інша трактує стан душі. Хто набув знання, хто зрозумів, що належить робити, а чого - слід уникати, той ще не мудрець, якщо його душа не перебудувалася відповідно до набутих знань. Третя частина філософії, що містить настанови, походить із двох згаданих - основних засад і стану душі. Вона, ця частина, власне, й не потрібна, оскільки для досконалої доброчесності достатньо тих двох».-

Але в такому разі зайвою буде й розрада, бо й вона випливає з тих же двох частин; зайвими будуть і спонукання, і переконання, та й саме доведення, адже всі вони випливають із відповідного стану сильної, впорядкованої душі. Та хоч вони походять із найкращого стану душі, але й найкращий стан душі - з них: він і творить їх, і твориться ними. До того ж усе, про що говориш,- це вже набуток досконалого мужа, що сягнув вершин людського щастя. А дорога туди неблизька. Проте й людині ще не досконалій, яка, одначе, ступає вперед, потрібно вказати напрямок в усіх її ділах. А втім, мудрість, можливо, й сама, без повчань, обере собі той напрямок - хіба ж вона не привела вже душу до того, що та може рухатися тільки правильним шляхом? Проте слабшим потрібен якийсь провідник, аби вказував: того, мовляв, уникай, а те роби ось так. Окрім того, коли такий чоловік очікуватиме часу, аж сам знатиме, як найкраще вчинити, то, заки дочекається, блукатиме, а блукаючи, сам собі перешкоджатиме дійти до тієї досконалості, що дозволить йому бути задоволеним із себе і не потребувати сторонньої допомоги. Отже, його треба скеровувати, поки він не зможе керувати собою сам. Діти вчаться писати на зразках. Чужа рука, тримаючи їхні пальці, водить ними по зображеннях літер; потім дітям кажуть наслідувати ті зразки і, приглядаючись до них, виправляти своє письмо. Так отримує користь і наша душа, коли її виховують на зразках.

Усе це доводить, що обговорювана тут частина філософії аж ніяк не зайва. Далі постає питання, чи достатньо її однієї, щоб зробити когось мудрим. Для цього питання виділимо колись окремий день. Та хіба й тепер, навіть без доказів, не очевидно, що нам потрібний якийсь порадник, який давав би нам настанови всупереч настановам юрби? Нема такого слова, яке входило б до наших вух безкарно: нам шкодять, бажаючи добра; шкодять, проклинаючи. Бо ті своїми прокльонами засівають у нас уявні страхи, а інші, хоч люблять нас, теж, бажаючи добра, вчать лихого. Вони відсилають нас до благ далеких, непевних, слизьких, хоч ми й дома могли б почерпнути для себе щастя. Нелегко, ще раз кажу, ступати правильною дорогою: на манівці збивають нас батьки, збивають і раби. До того ж ніхто не блудить одинцем, сам по собі: свого шалу вділяє іншим, від них же й сам дістає таку ж заразу. У кожному зокрема знайдеш пороки всієї юрби -- саме тому, що власне юрба щедро вділила кожному зокрема тих пороків. Щойно хтось зробив поганим когось іншого - вже й сам таким зробився. Навчившись якоїсь ницості, всяк того ж учить ближнього; так і постає ота неосяжна ницість: усе найгірше, що є в кожному, зливається в щось одне, найогидніше. Тож нехай буде побіч якийсь сторож, що й за вухо б сіпнув нас час од часу, й відігнав би людський поговір, і збив би своїм словом похвалу юрби. Помиляєшся, коли вважаєш, начебто наші пороки народжуються разом з нами: вони молодші, їх накинули нам. Отож хай часті повчання розганяють усі ті поголоси, що не затихають довкола. Природа не обтяжила нас жодним пороком - привела на світ неторкнутими й вільними. Вона не виставила нам перед очі нічого такого, що спонукало б до захланності. Кинула нам під ноги і золото, й срібло - дала змогу топтати і зневажати те, через що і самих нас топчуть і зневажають. Вона звернула нас обличчям до неба: хотіла, щоб ми, споглядаючи ті високості, бачили все, що вона створила,- величне, дивовижне: схід і захід, коловий біг квапливого світу, який удень показує нам земне, а вночі небесне; рух зірок - повільний, якщо зрівняти його з цілим небосхилом, і водночас неймовірно стрімкий, якщо подумати, які обшири оббігають ті зірки, ніколи не змінюючи своєї прудкості; затемнення сонця й місяця, коли вони по черзі опиняються навпроти себе, й усе інше, гідне подиву,- все, що або з'являється в усталеному порядку, або зринає від поштовху якихось раптових причин, приміром, вогненна стяга в нічному небі, розлогий, на весь небосхил, спалах без жодного удару чи гуркоту, полум'яні - то наче стовпи, то сволоки, а то ще якісь інші вогнисті образи. Все це природа влаштувала так, щоб воно відбувалось над нашими головами, золото ж і срібло, а також залізо, яке через них ніколи не відає спокою, вона приховала - як речі, що лише на біду потрапляють нам до рук. Це ми з глибин на світло денне винесли все те, що спонукає нас до кровопролиття; це ми, навергавши гори землі, добули з-під неї і причину, й знаряддя наших бід; це ми вручили фортуні кару на себе самих і не соромимося найвище шанувати те, що було у найнижчих шарах землі. Хочеш пересвідчитися, наскільки оманливий блиск засліплює твої очі? Нема нічого бридкішого, нічого темнішого від тих металів, поки лежать вони, обліплені багном, у тому ж таки багні! Хіба не так? Надто, коли видобувають їх тими довжелезними, без просвітку, норами! Нема нічого гидкішого від них і тоді, коли їх обробляють, наче вилущуючи з того вікового бруду! Врешті, приглянься до робітників, чиї руки очищують ті безплідні, що лежать на самому дні, брили земної породи: побачиш, якою сажею вони обліплені. Але ті метали ще більше забруднюють душу, ніж тіло. Більш нечисті на тих, хто володіє ними, ніж на тих, хто їх видобуває!

Отже, повчання необхідні. Потрібний якийсь здорового глузду порадник, аби серед такого галасу, такого сум'яття хибних голосів ти міг прислухатися хоч до того одного голосу. Що то за голос? Той, хто шептатиме тобі на вухо, заглушене криками честолюбців, рятівні слова; той, хто скаже: «Не варто заздрити тим, кого люд називає великими і щасливими; не варто, чуючи оплески юрби, втрачати душевний спокій та здоровий глузд; не варто цуратися своєї безтурботності, побачивши он того, що ступає, зодягнений у пурпур, серед фасцій: не варто, щоб того, перед ким розчищують дорогу, ти вважав щасливішим від себе - кому ліктор велів зійти з дороги. Якщо хочеш домогтися влади, що була б корисна для тебе, але не обтяжлива для інших,- позбудься пороків! Можна знайти чимало таких, що пустять з вогнем цілі міста, зрівняють з землею те, що віками було неприступним, що безпечним було впродовж багатьох поколінь, таких, що навергають насип урівень із оборонними вежами, а дивовижної висоти мури проламають таранами та іншими знаряддями. Є чимало й таких, що женуть перед собою загони війська, а вдаривши в спину ворогові, тиснуть на нього щосили і, зрошені кров'ю цілих племен, доходять до великого моря,- але й вони, хоч і перемогли ворога, дали себе перемогти захланності. Ніхто не зумів опертися їхньому натискові, але й вони не змогли вчинити опору марнославству й жорстокості. їм здавалося, що вони женуть інших, а гнали їх самих. Нещасного Александра гнала шалена жага спустошення чужих земель - посилала його у щораз нові, невідомі краї. Чи, може, на твою думку, здоровий глуздом той, хто почав ті спустошення від Греції, де був вихований? Той, хто відібрав у кожного, що в нього було найкращим: змусив Лакедемон слугувати, Атени - мовчати? Той, хто, не вдо-вольняючись поверженням стількох держав, що Філіпп або подолав їх, або купив, повалює щораз інші в інших місцевостях, дзвонячи зброєю по цілому світі? Той, чия жорстокість ніде не зупинилась від утоми,- подібна до жорстокості лютих хижаків, які шматують на своїй дорозі більше здобичі, ніж потребує голод? Уже численні держави він з'єднав в одну, вже греки й перси бояться одного й того ж самого володаря; вже під ярмом навіть ті племена, які й Дарій не вважав своїми підлеглими. Та він іде далі - за океан, за сонце; обурюється, що мусить звернути свій переможний хід убік від слідів Геркулеса й Лібера,- готується до насилля над самою природою. Втім, він не так поривається йти, як не може стояти на місці - як кинутий у прірву камінь: межа його падіння - дно. Так і Гнея Помпея до зовнішніх та громадянських воєн схиляв не розум, не мужність, а безтямна жага оманливої величі. Він рушав то в Іспанію проти військ Серторія, то йшов на морських розбишак, аби запровадити спокій на морях. Але всім цим він лише прикривав справжню причину своїх дій - поширення власної могутності. Що, скажи, гнало його в Африку, що на північ, що проти Мітрідата, що у Вірменію та в усі закутки Азії? Не що інше, як безмежна жага величності, дарма що лиш сам собі він ще не видавався достатньо великим. Що підштовхнуло Гая Цезаря до його загибелі, яка стала водночас загибеллю республіки? Звісно, жага слави і почестей, а також нестримне прагнення піднятись над іншими. Він не міг стерпіти над собою навіть одного, хоча республіка терпіла над собою владу двох. Чи ти, можливо, вважаєш, що Гай Марій, який лиш один раз був консулом (бо лиш одне консульство отримав, інші - вирвав), розгромивши тевтонів і кімбрів, переслідуючи пустелями Африки Югурту, наражався на стільки небезпек лише тому, що його приострожу вала мужність? Помиляєшся: Марій провадив війська, а Марія - марнославство. Такі люди, збурюючи все довкіл, передусім були збурені самі - як ото смерчі, які крутять тим, що захопили у свій вихор, але спочатку крутяться самі й з великим розгоном набігають якраз тому, що зовсім не володіють собою. Ставши бідою для багатьох, вони й на собі відчувають згубний подих тієї сили, якою так нашкодили іншим. Не вір, що хтось може бути щасливий чужим нещастям.

Мусимо переглянути всі ті приклади, від яких аж гуде нам у вухах і ряхтить в очах; мусимо очистити запруджену поганими помислами душу; натомість - впровадити доброчесність. Вона викоренить усе брехливе, що зваблює нас на шкоду правді; вона відмежує нас од юрби, якій так легко довіряємо, і поверне до тверезих суджень. У тому й суть мудрості: повернутися до природи і знов укріпитись там, звідки нас прогнав загальний блуд. Чимала запорука здоров'я - покинути тих, хто схиляє до божевілля, і якомога далі відійти від того збіговиська, де один одного заражає своїм шалом.

Хочеш пересвідчитися, що це правда,- глянь, як то цілком по-іншому кожен живе про людські очі, а по-іншому - для себе. Самотність сама по собі ще не є наставницею невинності, село ще не вчить ощадливості, але там, де нема ні свідка, ні глядача, там влягаються пороки, а їхній плід - це коли на них вказують, коли до них липне поглядом юрба. Хто вдягатиме пурпур, коли його нікому показати? Хто, обідаючи десь у закутку, дбатиме, аби посуд був із золота? Хто, прилігши одинцем у тінь сільського дерева, розкладе перед собою все своє розкішне начиння? Нема такого, кому б кортіло попишатися собою лише перед своїми очима, перед очима небагатьох людей чи родичів - усяк розгортає весь запас своїх пороків, дивлячись на те, скільки люду на нього ззиратиметься. Так воно є! Шанувальник і свідок - ось хто спонукає нас до всіх шалених учинків. Доможешся, щоб ми нічим не вабили чужих очей, значить, доможешся, щоб ми не мали жодних забаганок. Марнославність, розкіш і непогамовність вимагають глядача. Відійди в тінь - і ти вилікуєшся від них».

Отже, якщо ми перебуваємо у міському гаморі, то хай обіч нас буде наставник, який всупереч хвалителям великих маєтностей хвалитиме того, хто багатий скромним майном, хто достаток виміряє потребами. А всупереч тим, хто підносить над усе вельможну ласку і силу влади, хай надасть перевагу присвяченому книжці дозвіллю і душі, яка, полишивши все зовнішнє, звернеться сама до себе. Нехай покаже, що ті, кого люд називає блаженними, тремтять і німіють од жаху, перебуваючи на тій вершині величі, що будить заздрість, і мають щодо себе цілком іншу думку, ніж інші. Бо те, що іншим видається висотою, для них - урвище. От їм і спирає віддих, і мороз іде поза спиною, тільки-но зазирнуть у прірву власної величі: спадають на думку різні підступи фортуни, такі небезпечні саме на ковзкій вершині. Тоді-то жахом для них стає те, до чого нещодавно поривалися, а щастя, через яке вони зробилися тягарем для інших, гнітить їх ще навальніше. Тоді-то вихваляють милий, ні від кого не залежний спокій; тоді-то ненависним стає і той блиск, от вони й озираються, як би то втекти, поки ще не схитнулась уся та непевна велич. Щойно тоді побачиш, як до філософії вдаються зі страху, як гірка доля подає розумні ради. Можна подумати, що сприятлива доля і здоровий глузд - несумісні речі, раз тільки в біді починаємо братися за розум: успіх затьмарює його.

Бувай здоров!

Книга: Луцій Анней Сенека Моральні листи до Луцілія Переклад А.Содомори

ЗМІСТ

1. Луцій Анней Сенека Моральні листи до Луцілія Переклад А.Содомори
2. ЛИСТ II Сенека вітає свого Луцілія! З листів, що їх пишеш...
3. ЛИСТ IV Сенека вітає свого Луцілія! Наполегливо продовжуй...
4. ЛИСТ VI Сенека вітає свого Луцілія! Я розумію, Луцілію,...
5. ЛИСТ VIII Сенека вітає свого Луцілія! «Ти велиш мені,- так...
6. ЛИСТ Х Сенека вітає свого Луцілія! Так-так. Я не...
7. ЛИСТ XII Сенека вітає свого Луцілія! Всюди, куди не...
8. ЛИСТ XIII Сенека вітає свого Луцілія! Знаю, тобі не...
9. ЛИСТ XIV Сенека вітає свого Луцілія! Погоджуюся: вже від...
10. ЛИСТ XV Сенека вітає свого Луцілія! Був у наших предків,...
11. ЛИСТ XVI Сенека вітає свого Луцілія! Знаю, Луцілію, ти не...
12. ЛИСТ XVIII Сенека вітає свого Луцілія! Ось і грудень,...
13. ЛИСТ XIX Сенека вітає свого Луцілія! Аж підстрибну, бува,...
14. ЛИСТ XX Сенека вітає свого Луцілія! Якщо ти здоровий і...
15. ЛИСТ ХХІ Сенека вітає свого Луцілія! То ти гадаєш, що...
16. ЛИСТ ХХІІ Сенека вітає свого Луцілія! Ти, врешті,...
17. ЛИСТ ХХІІІ Сенека вітає свого Луцілія! Сподіваєшся,...
18. ЛИСТ XXV Сенека вітає свого Луцілія! Що стосується двох...
19. ЛИСТ XXVII Сенека вітає свого Луцілія! «Ти от даєш...
20. ЛИСТ XXIX Сенека вітає свого Луцілія! Запитуєш про нашого...
21. ЛИСТ XXX Сенека вітає свого Луцілія! Бачив я Ауфідія...
22. ЛИСТ XXXI Сенека вітає свого Луцілія! Пізнаю мого...
23. ЛИСТ XXXII Сенека вітає свого Луцілія! Все вивідую про...
24. ЛИСТ XXXIV Сенека вітає свого Луцілія! Здається мені, що...
25. ЛИСТ XXXVII Сенека вітає свого Луцілія! Найбільша з твого...
26. ЛИСТ ХL Сенека вітає свого Луцілія! Я вдячний тобі за те,...
27. ЛИСТ XLI Сенека вітає свого Луцілія! Добре Й рятівне для...
28. ЛИСТ XLIII Сенека вітає свого Луцілія! Ти запитуєш,...
29. ЛИСТ ХLVI Сенека вітає свого Луцілія! Обіцяну твою книжку...
30. ЛИСТ XLVIII Сенека вітає свого Луцілія! На твого листа,...
31. ЛИСТ XLIX Сенека вітає свого Луцілія! Хіба що байдужа й...
32. ЛИСТ L Сенека вітає свого Луцілія! Твого листа я отримав...
33. ЛИСТ LII Сенека вітає свого Луцілія! Що ж то за така...
34. ЛИСТ LIII Сенека вітає свого Луцілія! На що тільки не...
35. ЛИСТ LIV Сенека вітає свого Луцілія! Довгу відпустку дало...
36. ЛИСТ LVI Сенека вітає свого Луцілія! Хай я пропаду, якщо...
37. ЛИСТ LVII Сенека вітає свого Луцілія! Змушений...
38. ЛИСТ LIX Сенека вітає свого Луцілія! Велику насолоду я...
39. ЛИСТ LX Сенека вітає свого Луцілія! Нарікаю, обурююсь,...
40. ЛИСТ LХІV Сенека вітає свого Луцілія! Вчора ти був з нами....
41. ЛИСТ LХVІ Сенека вітає свого Луцілія! Після багатьох років...
42. ЛИСТ LХVІІ Сенека вітає свого Луцілія! Аби й собі почати...
43. ЛИСТ LXVIII Сенека вітає свого Луцілія! Приєднуюсь до...
44. ЛИСТ LХІХ Сенека вітає свого Луцілія! Я б не хотів, аби...
45. ЛИСТ LХХІ Сенека вітає свого Луцілія! Часто радишся зі...
46. ЛИСТ LХХII Сенека вітає свого Луцілія! Те, про що...
47. ЛИСТ LXXIII Сенека вітає свого Луцілія! На мою думку, дуже...
48. ЛИСТ LХХІV Сенека вітає свого Луцілія! Твій лист і втішив...
49. ЛИСТ LХХV Сенека вітає свого Луцілія! Нарікаєш, що...
50. ЛИСТ LXXVI Сенека вітає свого Луцілія! Ти грозиш...
51. ЛИСТ LXXVII Сенека вітає свого Луцілія! Сьогодні неждано...
52. ЛИСТ LХХVIII Сенека вітає свого Луцілія! Те, що страждаєш...
53. ЛИСТ LХХІХ Сенека вітає свого Луцілія! Чекаю від тебе...
54. ЛИСТ LXXX Сенека вітає свого Луцілія! Нині у мене...
55. ЛИСТ LXXXI Сенека вітає свого Луцілія! Нарікаєш, що...
56. ЛИСТ LХХХІІ Сенека вітає свого Луцілія! Я вже перестав...
57. ЛИСТ LXXXIII Сенека вітає свого Луцілія! Жадаєш, аби я...
58. ЛИСТ LXXXIV Сенека вітає свого Луцілія! Ті мандрівки, що...
59. ЛИСТ LХХХV Сенека вітає свого Луцілія! Досі я тебе щадив:...
60. ЛИСТ LXXXVI Сенека вітає свого Луцілія! Пишу тобі,...
61. ЛИСТ LXXXVII Сенека вітає свого Луцілія! Я побачив уламки...
62. ЛИСТ LXXXVIII Сенека вітає свого Луцілія! Ти хочеш знати,...
63. ЛИСТ LХХХІХ Сенека вітає свого Луцілія! Жадаєш від мене...
64. ЛИСТ XC Сенека вітає свого Луцілія! Хто, мій Луцілію, міг...
65. ЛИСТ ХСІ Сенека вітає свого Луцілія! Наш Лібераліс нині...
66. ЛИСТ XCII Сенека вітає свого Луцілія! Гадаю, дійдемо...
67. ЛИСТ ХСІІІ Сенека вітає свого Луцілія! У листі, де ти...
68. ЛИСТ ХСІV Сенека вітає свого Луцілія! Декотрі беруть до...
69. ЛИСТ ХСV Сенека вітає свого Луцілія! Жадаєш, щоб я виклав...
70. ЛИСТ XCVI Сенека вітає свого Луцілія! І все ж ти чимось...
71. ЛИСТ ХСVIII Сенека вітає свого Луцілія! Ніколи не вір, що...
72. ЛИСТ XCIX Сенека вітає свого Луцілія! Надсилаю тобі...
73. ЛИСТ С Сенека вітає свого Луцілія! Пишеш, що з великим...
74. ЛИСТ СІ Сенека вітає свого Луцілія! Кожен день, кожна...
75. ЛИСТ СІІ Сенека вітає свого Луцілія! Як робить нам...
76. ЛИСТ СІІІ Сенека вітає свого Луцілія! Чому так непокоїшся...
77. ЛИСТ СV Сенека вітає свого Луцілія! Я скажу тобі, на що...
78. ЛИСТ CVII Сенека вітає свого Луцілія! То де ж твоя...
79. ЛИСТ CIX Сенека вітає свого Луцілія! Хочеш знати, чи...
80. ЛИСТ CX Сенека вітає свого Луцілія! А це вітання засилаю...
81. ЛИСТ СХІ Сенека вітає свого Луцілія! Ти питав мене, як...
82. ЛИСТ СХІV Сенека вітає свого Луцілія! Ти питаєш мене,...
83. ЛИСТ СХV Сенека вітає свого Луцілія! Не хочу, мій...
84. ЛИСТ СХVІ Сенека вітає свого Луцілія! Не раз поставало...
85. ЛИСТ СХVIII Сенека вітає свого Луцілія! Вимагаєш, аби я...
86. ЛИСТ СХІХ Сенека вітає свого Луцілія! Хоч би скільки...
87. ЛИСТ CXX Сенека вітає свого Луцілія! Твій лист,...
88. ЛИСТ CXXI Сенека вітає свого Луцілія! Я бачу, ти заведеш...
89. ЛИСТ CXXII Сенека вітає свого Луцілія! От уже й день дещо...
90. ЛИСТ CXXIII Сенека вітає свого Люцілія! Втомлений...
91. ЛИСТ СХХІV Сенека вітає свого Луцілія! Можу чимало тобі...
92. ПРИМІТКИ Даний переклад - це перша повна українська...
93. ПОКАЖЧИК ІМЕН Август (Гай Юлій Цезар Октавіан) - LXXXIII,...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate