Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Мистецтво кохання Переклад А.Содомори

001] На амазонок данайцям я зброю дав, зараз озброю,

002] Пентесілає, тебе й тих, що з загону твого.

003] Йдіть рівносильними в бій! Перемогу дарує Діона

004] Й той, хто над світом усім пурхати звик, - її син.

005] Несправедливо було б, якби збройні - на голих рушали,

006] Взяти вам гору, мужі, тільки б ганьбою було.

007] Тут не один дорікне: "Хочеш зміям додати отрути?

008] Хижу вовчицю пустить до безборонних кошар?"

009] Похибки небагатьох не спішіть на всіх перекласти:

010] В кожної вчинки свої, кожну за ними й судіть.

011] Ганить Єлену молодший Атрід, а сестру, Клітемнестру, -

012] Старший; підставу на це мають обидва брати.

013] Через Талая дочку, Еріфілу, нащадок Еклея

014] В темінь Аїда, живий, з кіньми живими спустивсь.

015] Два п'ятиріччя зате Пенелопа чекала на мужа,

016] Поки блукав він, а ще - стільки ж, коли воював.

017] А Філакіда жона? Хіба ж не вона передчасно

018] За чоловіком своїм, кажуть, в могилу зійшла?

019] Й Феретіада дружину згадай: вона впала в обійми

020] Смерті, аби при житті міг залишитися муж

021] "Ось я, візьми, Капанею, мене! Поєднаймося прахом!" -

022] Кинулась, мовивши так, Іфіса донька в огонь.

023] Зрештою, Мужність - це жінка: жіноче ім'я в неї, одяг -

024] От і сприяє жінкам - в тому нема дивини.

025] Втім, у науці своїй я висот аж таких не сягаю,

026] Та й над суденцем моїм - чи не найменше з вітрил.

027] Я - пустотливої втіхи наставник, легкого кохання:

028] Знатимеш, як тобі слід жіночці-любці годить.

029] Жінці перед вогнем, перед стрілами встоять нелегко -

030] Чоловікам той вогонь, стріли ті менше грозять.

031] Часто, власне, вони на обман ідуть, а не дівчата -

032] Тут, хоч як приглядайсь, не запримітиш вини.

033] Вигнав колхідянку зрадник Ясон (не дивився, що - мати!)

034] Й другу в обійми свої підлий узяв Есонід.

035] Ну, а Тесей? Через нього сама, в чужині Аріадна

036] На узбережжі морськім чайок лякалась усе.

037] А запитай, чому Дев'ять доріг, хоч одна лиш дорога, -

038] "Тут за Філлідою гай, - скажуть, - тужив, осипавсь".

039] Гість твій (вершина чеснот!) залишив тобі меч свій, Дідоно,

040] Й смерті причиною став - плата за ласку твою!

041] Що вас згубило? Не вміли любить: бракувало мистецтва -

042] Тільки мистецька любов може тривалою буть.

043] Певно, донині б не знались на тім, та сама Кітерея,

044] Тут об'явившись мені: "Вчи їх, - веліла, - любить!"

045] І додала: "За які ж то провини страждають дівчата?

046] Збройним мужам оддавать їх безоружну юрбу?

047] Дві твої книги зробили умільцями справи своєї

048] Чоловіків, а тепер - зброю жіноцтву подай!

049] Хто Менелая жону в своїх віршах ганьбив, той потому

050] їй же хвалу проспівав на щасливішій струні.

051] Ніжних дівчаток (якщо тебе знаю направду) не скривдиш -

052] Буде тобі все життя гарна віддяка од них".

053] Мовивши, з мирту листок (прикрашав тоді мирт їй волосся)

054] Й декілька ягід мені, мило всміхнувшись, дала.

055] їх лиш узяв я - натхнення відчув: заясніло повітря,

056] Легше дихнулося враз, наче позбувсь тягаря.

057] Поки триває той дар, до науки беріться, дівчата -

058] Цноти, законів і прав тут не порушите ви!

059] Нині міркуйте над тим, що й вам загрожує старість -

060] Хай ні хвилина життя марно для вас не майне!

061] Поки ще можна, допоки сприяють літа повносилі -

062] Бавтесь! Рікою пливуть - не почекають! - роки.

063] Хвилі, що ген промайнула за обрій, назад не повернеш,

064] Як і години: втекла - вже не відкличеш її.

065] З віку свого користайсь: він збігає нечутно; до того ж

066] Завтрашнє - все ж не таке, як учорашнє, добро.

067] Де засірів чагарник, там недавно я бачив фіалки,

068] А з того терня колись квіти я рвав для вінка.

069] Прийде той час, коли ти, що тепер одганяєш коханців,

070] Будеш, самотня, стара, в ліжку тремтіти всю ніч.

071] Біля дверей своїх в пору нічну суперечок не вчуєш,

072] А на порозі рясних вранці не знайдеш троянд.

073] О, як то скоро - гай-гай! - вкривається зморшками тіло

074] Й щойно квітуче лице в'яне, безбарвним стає!

075] Сйвінь зненацька тобі (те пасмо, мовляв, - од дитинства)

076] Вибілить голову всю, не омине й волоска.

077] Змії зі шкірою враз свою старість скидають із себе,

078] Олені - роги нові, щоб не старіти, беруть,

079] Нам же - онови нема. Не лишайте незірваним квіту:

080] Не зірвете навесні - сумно осиплеться сам!

081] Так і пологи - до старості крок, та й нива втрачає

082] З року на рік, по жнивах, краплю своєї снаги.

083] Не червоній через Ендіміона латмійського, Люно;

084] Зоре світанкова, й ти - через Кефала свого!

085] А Кітерея? (Вона ж - і Гармонії мати, й Енея)

086] Тужить по нинішній день: бачить Адоніса кров.

087] Приклад беріть, умирущі, з богинь - невмирущого роду:

088] Не відмовляйте мужам - хай посмакують утіх!

089] Може, одурять? А втрата яка? Що ваше - те з вами:

090] Тисяча хай почерпне - все буде так, як було.

091] З часом і крицю зітреш; від ужитку потоншає кремінь,

092] Ви ж не лякайтесь тертя: втрата вам тут не грозить!

093] Хто б не дозволив, скажіть, вогонь - од вогню запалити?

094] Хто б у цебрі зберігав безмір морської води?

095] Втім: "Так негоже!" - котрась із жінок дорікне ласунові -

096] Моря не скривдиш, кажу, скільки його не черпай.

097] Не до розпусти хилю вас, однак, - велю не лякатись

098] Втрат, адже ваші дари вільні від будь-яких втрат!

099] Поки ще в гавані я, хай легкий мені подув сприяє:

100] Далі - потужніших сил нам знадобляться вітри.

101] Отже, з плекання почну. Як плекаєш - лоза виноградна

102] Дасть тобі добре вино, нива - пшеницю гінку.

103] Врода є даром богів. Чи багато з вас хвалиться нею?

104] Ні. Бо далеко не всім випав на долю цей дар.

105] Дбайте про вигляд самі. Не поможе й врода недбалій,

106] Хоч би обличчям була рівна Венері самій.

107] Скажеш: давніше не так, як тепер, чепурились дівчата -

108] Й чоловіки - відповім - не чепурились тоді.

109] Що Андромаха колись груботкану сорочку носила -

110] Дива нема: її муж - грубим воякою був.

111] Як прибиралася б ти для Аянта, який прикривався

112] Шкурами з семи биків - вежоподібним щитом?

113] Рим, неотеса колись і простак, - нині золотом сяє:

114] Ставши над світом усім, світу багатства посів.

115] На Капітолій поглянь, на нинішній і - на колишній:

116] Заприсягнешся, що тут править Юпітер новий.

117] Нині сенат - це споруда, високого збору достойна,

118] Ну, а за Тація - хмиз правив за крівлю низьку.

119] Де височать і для Феба й вождів наших пишні будівлі,

120] Чи не паслись в давнину звиклі до плуга воли?

121] Інші хай хвалять той вік! Щодо мене - себе я вітаю

122] З нинішнім: любий мені нинішній спосіб життя!

123] І не тому, що податливе золото з надр добувають,

124] Що кораблями везуть пурпур із дальніх країв,

125] Що навіть гори принижують кайлом, лупаючи мармур,

126] Що від навалених брил синь відступає морська -

127] Ні! Лиш тому, що ми тонші тепер, що предкам, нарешті,

128] Грубість лишили сільську, той невідчепний реп'ях!

129] Тож не обтяжуйте вушок своїх тягарем самоцвітів,

130] Що з зеленавих глибин смаглий індієць дістав,

131] Не виступайте у шатах важких, що золотом ткані:

132] Всі ці принади-пастки часто відстрашують нас.

133] Тонкощі ваблять зате. Не лишайте безладним волосся:

134] Буть йому гарним чи ні - це вже залежить од рук.

135] Зачісок безліч бува. Щоб із них відповідну обрати -

136] Дзеркальце вам, жіночки, першу пораду подасть.

137] Та, що з довгастим лицем, посередині проділ хай робить,

138] Як Лаодамія; їй - гладко чесатись велю.

139] А кругловида - пучком хай на маківці згорне волосся,

140] Щоб, коли врода така, вуха відкриті були.

141] Іншій - хай по раменах воно, як у Феба, спливає,

142] Бога, коли він до рук ліру співучу бере.

143] Декотрі хай його в'яжуть вузлом, як Діана це робить -

144] Та, що по горах-лісах звірів лякливих жене.

145] Цій до лиця, коли вільно по плечах спадає волосся,

146] Тій - треба туго сплести, мовби приборкать його;

147] Ще котрась хай гребінцем черепашим додасть йому блиску,

148] Врешті, в котрої витке - хай собі в'ється воно.

149] Та чи вестимеш ти лік жолудям на розлогому дубі,

150] Бджолам - на Гиблі-горі, а звірині - серед Альп?

151] Так неспромога й мені всі ті зачіски тут описати:

152] З кожним-бо днем постає щось небувале, нове.

153] Часом недбалість удавана вабить: ця зачіска, скажеш, -

154] Ще від учора, вона ж - тільки-но з-під гребінця!

155] Хай випадковим здається мистецтво. В захопленім місті

156] Вгледів Іолу Алкід: "Ось кого, - мовив, - люблю!"

157] Так і тебе взяв, на Кріті покинута діво, на повіз

158] Вакх, а сатири - "Евой!" - дружньо гукали. - "Евой!"

159] О, як турботливо мати-природа красі вашій годить!

160] Скільки-то способів є ваду затерти якусь!

161] Гірше доводиться нам: як Борей восени обриває

162] Листя з дерев, так літа - кучері нам з голови.

163] Жінка свою сивину зафарбовує зіллям германським:

164] Барві підробній, новій заздрити справжня б могла.

165] Жінка - мов пава пливе, на маківці - стогом волосся

166] (Куплене!): гроші й чуже владне зробити твоїм.

167] Та й купувати не сором тепер на виду всього люду -

168] Там, де Муз дев'яти і Геркулеса є храм.

169] Що про одіння скажу? Не варто й тут дивувати

170] Пурпуром з Тіру, ані взористим золотом шат.

171] Що то за шал - цілий статок носить на собі, якщо стільки

172] Значно дешевших довкіл бачимо радісних барв?

173] Ось - наче неба блакить, що без хмар, коли вітер із півдня

174] Теплим крилом затяжних не наганяє дощів;

175] Ось - до тієї подібна, що Фрікса і Геллу зуміла

176] Від навісної Іно порятувати колись;

177] Ось - що наслідує хвилю, та й назва у неї від хвилі:

178] Вірю, німфи морів - саме в такому вбранні;

179] Ось - мов шафран: у накидці такій запрягає богиня,

180] Вся в мерехтливій росі, коней, що світло несуть.

181] Далі - мов з Пафосу мирт, аметист пурпуровий, білява

182] Ружа й крило журавля, що із фракійських полів.

183] Тут - жолуді, Амарілло, твої, тут мигдалі і навіть

184] Віск свій відтінок блідий шатам жіночим дає.

185] Скільки народжує квітів земля, а лоза виноградна -

186] Пагонів, хай лиш зима перед теплінню втече, -

187] Стільки (чи й більше) у нас барвників - вибирай, але вміло:

188] Звісно, не кожній з дівчат кожна з тих барв до лиця.

189] Темне - хай біла, мов сніг (пригадай Брісеїду) вдягає -

190] Саме в такому вбранні бранкою стала вона.

191] Біле - смаглява: в такому сподобалась ти, Кіфеїдо, -

192] В білому ти на Серіф, острів, ступила колись.

193] Далі. Чи варто про те, щоб у тебе з-під пахв не йшов запах,

194] Щоб у жорстких волосках ноги твої не були? -

195] Я ж не повчаю дівчат ні з гірського Кавказу, ні інших -

196] Що із Каїка-ріки, в краї місійському, п'ють.

197] Зайве казать, щоб зубів пильнували ви, бо почорніють,

198] Щоб, зачерпнувши води, вранці вмивали лице.

199] Вмієте щічки вибілювать крейдою, надто блідим же

200] Вмієте ви, навпаки, гарних рум'янців додать.

201] Вмієте хистом тонким із бровою брову поєднати,

202] Й мушкою барві лиця дати відтінок м'який.

203] Вугликом очі не соромно вам підвести чи шафраном,

204] Що на твоїх берегах, Кідне прозорий, росте.

205] Є в мене, хоч і мала, та значної вагомості книжка,

206] Де для плекання краси засобів низку даю.

207] Звідси шукайте підмоги собі й для прив'ялої вроди:

208] В дії мистецтва мого не розчаруєтесь ви.

209] Лиш за столом, де тих скриньочок стос, не стрічайте коханця:

210] Що помагає красі, те непомітним робіть.

211] Хто без огиди б дививсь, як лицем під своєю ж вагою

212] Гуща до теплих грудей звільна сповзає-пливе?

213] Нащо й та мазь вам, дарма що Афіни її постачають, -

214] Піт, що овеча брудна вовна просякнула ним?

215] Мозком оленячим теж не намащуйтесь, поки є свідок,

216] Дбайте й про зуби свої, поки ще гостя нема.

217] Все це сприяє красі, хоч для ока - бридке: не одне щось,

218] Поки в роботі - гидке, зроблене - зір веселить.

219] Подиву гідні в наш час Мірона невтомного твори -

220] Це лише брили колись, грубий, безликий тягар.

221] Золото спершу кують, аби перстень тонкий з нього вийшов,

222] Одяг, що носите ви, з вовни брудної постав.

223] Камінь шорсткий був, а нині - Венера викручує-сушить

224] (Ось на що здатний різець!) мокре волосся своє.

225] Так от і ти чепурись (коханець хай думає: "Спить ще"),

226] Врешті, такою з'явись, мовби з картинки зійшла!

227] Нащо б то знати мені, що за блиск на твоєму обличчі?

228] Спальню свою - на замок: ще ж не закінчено твір!

229] Є такі речі, що чоловікам і не личило б знати,

230] Не приховали б ви їх - нас уражали б вони.

231] От у театрі оздоби вилискують - постаті різні,

232] А позолота на них - тонша, ніж той пелюсток.

233] Не дозволяють і глянуть на них, поки ще не готові -

234] И ви без сторонніх очей вроду плекайте свою.

235] Будь-коли можна, проте, розчесати хвилясте волосся -

236] Хай собі без перешкод в'ється по плечах воно.

237] Найголовніше - хмурною не будь, не зганяй на волоссі

238] Злості своєї, коли, трапиться, ляже не так.

239] Служки не скривджуй, адже не одна і подряпає, бідну,

240] Й голкою руку штрикне, поки та чеше її.

241] Тож (проклинаючи!) зачіску робить велительці злісній:

242] Сльози й краплинками кров - рясно на зачісці тій.

243] Обмаль волосся - став сторожа вдома, й лиш там, де шанують

244] Добру Богиню, наводь лад на своїй голові.

245] Я загостив якось до однієї, і штучне волосся

246] Хутко наділа вона, - задом, проте, наперед.

247] Хай ворогам щось подібне трапляється, хай на парф'янок,

248] А не на римських жінок сором спадає такий!

249] Що то за бик, коли рогів нема? Що за луг - без травиці?

250] Гай - без листків, голова - та без волосся на ній?

251] Втім, не Семелу, не Леду повчаю, не ту, що з Сідону

252] Ген через моря глибінь начебто бик її віз,

253] І не Єлену, що прагне її Менелай одібрати

254] Від крадія-пастуха (кожен з них знав, що робив!) -

255] Є кого вчити в нас: юрми дівчат - і гарненькі, й не дуже,

256] Більшість, до слова кажу, гірша од меншості й тут.

257] Гарним ані настанов, ні мистецтва не треба, бо їхній

258] Посаг - це врода; вона - верх без мистецтва бере.

259] Море ясне - мореплавець спокійний; коли спохмурніє -

260] Вміння і засоби всі тут же він пустить у хід,

261] Зовнішність рідко буває без вад; навіть плямку найменшу

262] Від чоловічих очей, як тільки можеш, ховай!

263] Куца - сиди, щоб тебе за сидячу, як станеш, не мали;

264] Нижча від куцої ти - гостя на ложі стрічай.

265] А щоб на око він, поки лежиш, не визначив зросту,

266] Спритно на ноги собі ще й покривало накинь.

267] Вільний - для надто худих я порадив би одяг; так само

268] Вільно й накидка нехай їм опадає з плечей.

269] Надто бліда хай рум'яниться; надто смаглява - вживає

270] Замість всіх інших білил - риби, що з Фаросу, мазь.

271] Ніжку не дуже струнку у взутті білосніжнім приховуй,

272] Не поспішай ремінців з надто тонкої знімать.

273] Прикру нерівність плечей хай підправить подушечок пара,

274] Грудям пласким повноти кругла пов'язка додасть.

275] Пальці не дуже тонкі в тебе, ніготь не надто гладенький -

276] Значить, як мову ведеш, менше вдавайся до рук

277] І не бесідуй натще, коли з рота важкий в тебе запах,

278] Від чоловіка тоді краще вже одаль тримайсь.

279] Зуб почорнів тобі? Вищий від інших? Вибився з ряду? -

280] Краще не смійся, бо цим тільки нашкодиш собі.

281] Хто б у те вірив, що навіть сміятися вчаться дівчата?

282] Вчаться таки, аби й сміх повабу їм додавав.

283] Смійтесь, та не на весь рот, щоб на щічках дві ямочки грали,

284] Нижня губа щоб ледь-ледь верхніх торкалась зубів.

285] Звісно, й кишок ви зо сміху не рвіть, коли треба й не треба:

286] Хай по-жіночому він - солодко, ніжно бринить.

287] Є ще такі, що їм рот перекошує регіт нестримний;

288] Декотру сміх аж трясе - наче ридає вона.

289] Іншої сміх ріже вуха: здається, що то десь при жорні

290] Знуджена колом іти, вперта ослиця реве.

291] Врешті, куди не сягнуло мистецтво? Вже й плачемо гарно -

292] Сльози у будь-який час, в будь-який спосіб ллємо.

293] Що там сльоза? Велимо, щоб язик на тій чи на іншій

294] Літері мов спотикавсь, як у дитини бува:

295] Знадою й вада стає - певних слів помилкова вимова:

296] Гірше, ніж досі могли, мовити слово вчимось.

297] От і візьми собі це, раз воно помічне, до уваги.

298] Далі навчайся того, кроком яким тобі йти.

299] Є і в ході якийсь чар: чи когось незнайомого нею

300] Звабиш, а чи відштовхнеш - вирішить, власне, хода.

301] Рухати стегнами вміє одна й розвівать за собою

302] Одяг, ступаючи так, начеб не йшла, а пливла.

303] Інша - мов червонощока жона селянина-умбрійця,

304] Твердо, сягнисто кладе, по-чоловічому, крок

305] Міра - й тут головне: між селюцьким розгонистим кроком

306] І по-смішному дрібним вибрать середину вмій.

307] Тільки плече твоє хай неодмінно оголеним буде

308] Зліва, так само й руки, лівої, не прикривай.

309] Надто, коли в тебе шкіра - мов сніг: цілував я, бувало,

310] Звабливу ту білину ніжних жіночих плечей!

311] Моря потвори, Сирени, були, що дзвінким своїм співом

312] Судна могли зупинять, хоч би які там прудкі.

313] Парость Сізіфа Улісс мало пут не порвав на їх голос -

314] Іншим він вуха тоді воском, хитрун, заліпив.

315] Часто не вродою - голосом зваблюють хлопців дівчата,

316] Тож, чи вродливі, чи ні - вчіться мистецтва того!

317] Часто повторюйте, що в мармурових почули театрах,

318] Чи на єгипетський лад снуйте легкі пісеньки.

319] Хто до моїх настанов прислухатися хоче, хай вміє

320] В правій - кітару, а плектр - в лівій тримати руці.

321] Скелі і звірів зворушував лірою, й плесо підземне,

322] І триголового пса славний родопський Орфей.

323] Брили на голос твій, праведний меснику неньки своєї,

324] Хоч не торкавсь їх ніхто, в стіни складались нові.

325] Й риба німа, каже поговір знаний, вслухалась у ліру,

326] В спів Аріона дзвінкий, що серед моря лунав.

327] Грай і на арфі, обіруч у струни вдаряючи ніжно:

328] Жартам, веселим пісням вельми пасує ця гра.

329] Знай, що писав Каллімах, що - коський співець, що - прихильник

330] Вакха, із Теосу муж, сивоголовий пісняр.

331] Хай буде знана й Сапфо (чи є десь грайливіша муза?)

332] Й той, в кого Гета-крутій батька все водить за ніс.

333] Щось із Проперція, з ніжних пісень прочитати не зайве,

334] Щось, може, з Галла, а щось - вчений підкаже Тібулл,

335] Чи із Варрона - про руно ясне, що сестрі твоїй, Фріксе,

336] Випало лихом таким, чи про того втікача

337] З Трої - Енея, про першопочатки високого Риму -

338] Твору славнішого в нас годі, повір, однайти.

339] Може, й моє до наведених тут ще долучиться ймення,

340] Може, в ріку забуття твори не кануть мої -

341] Й скаже хтось: "Нашого вчителя вірші добірні читайте,

342] Де він і чоловіків розуму вчить, і жінок,

343] Чи із трьох книг, що "Любовними" названі, вибери дещо

344] І з розумінням, чуттям ті сторінки прочитай;

345] Чи з "Героїнь" проспівай щось доладно - із творів, що іншим

346] Досі незнані були, започатковані ним".

347] Дай мені, Фебе, той дар! Дай і ти, хто сприяє поетам,

348] Вакху рогатий, і ви - дев'ять співучих богинь!

349] Хто б сумнівавсь, що й про танець ітиметься? Що то за жінка,

350] Як не рухлива вона і при кітарі, й вині?

351] Ті, хто навчився під музику рухатись, - любленці сцени:

352] Стільки в тих рухах краси, стільки ж і повабу в них!

353] Дівчина (вибач, вдаюсь до дрібниць) кидать кості хай вміє,

354] Кинувши - знати їй слід, скільки набрала очок.

355] То нехай кине на "три", то подумає, як їй найкраще

356] Кинути кості й який хитрий придумати хід.

357] Хай і в "розбійники" грає розважливо; й тут варто знати:

358] Гине камінчик тобі, раз він один - проти двох.

359] Воїна, що без напарниці, можуть в полон захопити -

360] Часто вертається він, хоч і мав намір іти.

361] В сітку широку м'ячі підкидають - гляди, не торкнися

362] Іншого, тільки того, що маєш кинуть, м'яча.

363] Ще одна гра є: на стільки клітинок поділено дошку,

364] Скільки (рахунок тонкий!) в році ковзкім місяців.

365] Звідси і звідти - по три камінці; перемогу здобуде,

366] Хто оті три камінці зможе поставити в ряд.

367] Ігор тих не зрахувать! Не знати їх дівчині - сором:

368] Саме за грою, бува, паросток пустить любов.

369] Гарні робити ходи - невелика, одначе, заслуга:

370] Спокій у грі берегти - значно важливіша річ.

371] Бо, захопившись, про все забуваємо, необережні:

372] Що приховалось в душі - явним одразу стає.

373] Гнів підступає, огидливе зло, до збагачення потяг,

374] Потім - лайки та сварки, й жалю важка гіркота.

375] От і здригається тут від докорів та криків повітря,

376] Всяк закликає богів кривду помстити свою.

377] Гра - вже не гра; поривається кожен свого домогтися,

378] Бачив я: сльози не раз рясно по лицях текли.

379] Хай від такої ганьби береже Громовержець жіноцтво,

380] Щоб таланило йому вабити чоловіків!

381] Ось чим жінкам дала змогу втішатись бездумна природа;

382] Вибір багатший забав - чоловікам перепав:

383] Тут перегони з м'ячем, тут списи і розгонисті кола,

384] Зброя всіляка, щити й кінь, що по кругу біжить.

385] Поле не бачить вас, ні джерело найстуденіше Діви,

386] Туська на тихій воді не поколише ріка.

387] Портик Помпеїв вам личить зате, коли в ясне сузір'я

388] Діви стрімливо летять сонячні коні палкі.

389] Також відвідуйте храм лавроносного Феба, що в битві

390] Нам посприявши морській, флот єгиптян потопив,

391] Й інші споруди, що їх і сестра і дружина вождева

392] З зятем-звитяжцем звела, що в корабельнім вінку.

393] Ще - вівтарі, де мемфійську телицю обкурює ладан,

394] Ще й три театри, щоб там на видноті ви були;

395] Далі - й арену, де кров на піску ще парка, а потому -

396] Цирк, де довкола стовпа - вихор гарячих коліс.

397] Що приховалось - незнане; незнаного - хто пожадає?

398] Що ж то таке, поміркуй, врода - без споглядача?

399] Краще співай від Таміра чи від Амебея - одначе

400] Треба, щоб ліру твою хоч би хто-небудь почув.

401] От приховав би свій твір Апеллес, то й донині б Венера

402] Десь під водою була, в моря німій глибині.

403] Що так потрібно натхненним співцям? Однієї лиш слави:

404] Вся наша праця важка звернена тільки на це!

405] Дбали колись і безсмертні, й вожді про поетів, а хорам

406] Дяку складали гучну і нагороду в свій час.

407] Дійсно високим, величним, святим було ймення поетів,

408] Дорогоцінні не раз їм подавали дари.

409] Енній з Калабрії честь таку мав, Сціпіоне великий,

410] Поряд із прахом твоїм, друга близького, лягти.

411] Нині - зневажено плющ- хоч як віддавайся мистецтвам

412] Вчених сестриць, а тебе ледарем, врешті, назвуть.

413] Мило для слави й очей не склепляти! Хто знав би Гомера

414] Без "Іліади" його, що протривала віки?

415] Хто про Данаю б чував, якби, замкнена в тій своїй вежі,

416] Вік там вона пробула, аж до старечих сивин?

417] Ось чому, кралі, посеред юрби вам корисно бувати,

418] Часто ж ідіть за поріг - просто аби погулять!

419] Так і вовчиця, щоб мати вівцю, йде на цілу кошару,

420] Так і Юпітера птах рине на рій голубів.

421] Тож і красуня нехай на очах буде: з-між незчисленних

422] Хлопців хоча б одного, може, відхопить собі.

423] Всюди хай дбає про те, щоб подобатись, все своє вміння

424] Хай зосередить вона тільки на вроді своїй!

425] Випадок - скрізь владарем; гачок наготові хай буде:

426] Рибка спіймається й там, де не чекаєш на влов.

427] Часто аж лапи збивають собі гончаки по яругах -

428] Олень же, глянеш бува, сам у тенета вбіжить.

429] От Андромеду візьми: чи могла сподіватись, що сльози,

430] Поки у путах була, серце зворушать комусь?

431] Часто, ховаючи мужа, підшукують іншого: жінці

432] Личить нечесаній йти, ронячи сльози рясні.

433] Втім, уникайте мужчин, що про вроду свою вже аж надто

434] Дбають, зачесані так, мовби хто вилизав їх.

435] Що говоритимуть вам - говорили вже тисячам інших:

436] З місця на місце, легка, пурхає їхня любов.

437] Що їй робить, коли він легковажнішим видавсь од неї?

438] Може, самій запастись добрим десятком мужів?

439] Годі в те вірити, вірте одначе: послухала б Троя

440] Ради Пріама колись - то б височіла й тепер.

441] Інші - закоханих з себе вдають і в такий ото спосіб

442] Хочуть (хіба не ганьба?) вигоду мати якусь.

443] Хай вас в оману не вводить намащене нардом волосся,

444] Не задивляйтесь на те, як хто свій одяг уклав,

445] Хай не піддурює тоґа, з найтоншої зшита тканини,

446] Й перстень на пальцях у них - що раз то інший, новий!

447] Хтось із таких джиґунів причепурених - злодій, можливо,

448] Й зовсім не врода твоя - палить його твій убір.

449] Часто: "Віддай, то моє!" - кричать обікрадені кралі,

450] Часто: "Віддай, то моє!" - форумом гомін іде.

451] З храму, що злотом горить, незворушна, те бачиш, Венеро,

452] Ти - й Аппіади, що там, перед тим храмом, стоять.

453] Між залицяльників тих що не другий, то знаний всім пройда

454] От і вибілюйсь тоді, як поведешся з таким!

455] Інша спіткнулась - нехай це послужить тобі за науку:

456] Ступить брехун на поріг - двері тримай на замку!

457] Хай би там як присягався Тесей, кекропіди, не вірте:

458] Нині він, як і колись, тих же закличе богів.

459] Годі й тобі, що Тесея наслідував, Демофоонте,

460] Вірити: хто ж, як не ти, зрадив Філліду свою?

461] Гарне щось вам обіцятимуть - гарне у відповідь мовте,

462] Як обдарують, то й ви не залишайтесь в боргу.

463] Та, що дарунок взяла, у любові ж відмовила - здатна

464] Вічний згасити вогонь, що на честь Вести горить,

465] Викрасти святощі з храму Інаха або ж отруїти

466] Зіллям смертельно їдким рідного мужа свого.

467] Втім, завеликий розгін я беру - притримай-но віжки,

468] Музо, аби на скоку з воза не вилетіть нам!

469] Броду спитають слова - на табличці сосновій писання

470] (Спритна служниця із рук в руки тобі передасть) -

471] Глянь, що написано там, і старайся з тих слів зрозуміти,

472] Чи прикидається він, чи не на жарт закохавсь.

473] Перечекай, а тоді відпиши: для коханців чекання -

474] Добра спонука, лише б не затяглося воно.

475] Втім, легковажною, поки проситимеш, не видавайся,

476] Надто рішучою теж, як відмовляєш, не будь.

477] Хай, наче на терезах, і надія хитається, й острах -

478] Більше надія, однак, хай набирає ваги.

479] Пишете - чистої мови вживайте; найбільше принади

480] Взяте з розмови, просте слово таїть у собі.

481] Скільки разів саме лист ще непевну роздмухував іскру,

482] Скільки - нашкодив красі неоковирним письмом!

483] Ще одне: ті з вас, що чоловіків своїх (ви ж не весталки!)

484] Хочуть водити за ніс, - краще самі не пишіть,

485] А лиш рукою раба чи рабині мережте табличку

486] Й не довіряйте її (доказ прямий!) новаку:

487] Бачив я часто жінок, що раз по раз аж блідли, сердешні,

488] Страх-бо - то вже не життя: гіршого рабства нема.

489] Звісно, поганцем є той, хто ті докази в себе тримає,

490] В того паскуди, скажу, Етни вогонь у руках.

491] Та на лукавство - лукавством, гадаю, слід відповідати -

492] Таж дозволяє й закон зброю на збройних знімать.

493] Далі таке: кожен лист вчіться почерком іншим писати

494] (Цю настанову, повір, через тих підлих даю!),

495] Перш ніж відписувать, добре зітри, що раніше писала,

496] Щоб на табличці одній почерків двох не було.

497] Пишеш коханцеві - так напиши, щоб здавалося - жінці:

498] Треба сказать тобі "він" - виведи вмисне "вона".

499] Щоб від таких-от дрібниць до поважніших справ перейти нам

500] І на вітрилах усіх далі пуститись у путь, -

501] Буйний вгамовуй порив, коли вабити хочеш обличчям, -

502] Людям-бо мир до лиця, звірові - гнів налітнйй.

503] Гнів викривляє лице, набрякають, темніючи, жили,

504] Очі грізнішим вогнем, ніж у Горгони, горять.

505] "Більше до рук не візьму тебе, флейто!" - сказала Паллада,

506] Вздрівши на хвилі пливкій щічки надуті свої.

507] От зазирніть, коли в гніві, в люстерко - себе ж таки в ньому

508] З вас не впізнає ніхто - так-то спотворює гнів!

509] Гордість - не менша біда. Лиш погідний очей ваших погляд

510] Служить окрасою вам і привертає любов.

511] Так і пиха (вір бувалому!): часто сам вираз обличчя,

512] Хоч не дійшло ще до слів, може відразливим буть.

513] Дивиться в вічі - дивись; усміхається - ти усміхайся,

514] А головою кивне - значить, кивни йому й ти.

515] Так от, тупими набавившись стрілами, хлопець крилатий

516] З сагайдака врешті-решт гостру добути спішить.

517] Важко й з сумними бува. Аянт хай кохає Текмесу,

518] Всі ж ми - веселий народ: манять усміхнені нас.

519] Я б не просив ні тебе, Андромахо, нізащо у світі,

520] Ані, Текмесо, тебе бути за любку мені.

521] Не привели б ви на світ діточок, то б не вірив, здається,

522] В те, що тулилися ви - кожна до мужа свого.

523] Та чи діждався Аянт від своєї жони-жалібниці

524] На якесь миле слівце, що до вподоби мужам?

525] Хто мені права не дав із великих речей для малого

526] Приклади брати й вождів тут подавати ймена?

527] Вождь дає сотню одному під руку, а відділ кінноти -

528] Другому, третій - орла, знак легіону, несе.

529] Так ви й до нас приглядайтесь: кожному, хто на що здатний,

530] Визначіть місце його - хай там, як воїн, стоїть.

531] Хто з багачів - на дари хай щедриться; правник - на поради;

532] Хто говорити мастак - справи хай ваші веде.

533] Ми, хто складає пісні, - пісенні несімо дарунки,

534] Ми - особливий загін: наше заняття - любов.

535] Ми, коли нам до вподоби якась, - її славимо лунко:

536] Кінтії хто б то, скажи, чи Немесіди не знав?

537] Хто Лікоріда - те знають на сході, на заході знають;

538] Нині цікавиться всяк, хто ж то Корінна моя.

539] Зваж і на те, що співці від справ підступних далекі:

540] Силою хисту свого звичай шліфуємо й ми.

541] Ні марнославності в нас, ані до багатства жадоби,

542] Нам тільки б ложе та тінь - інші хай форумом снять!

543] Лиш на гачок дуже легко ми ловимось і пломенієм

544] Жаром любові палким, що не вгаває й на мить.

545] Ніжне мистецтво зате пом'якшує кожному вдачу,

546] Наше заняття й життя - в парі йдуть, кроком одним.

547] Будьте прихильні, дівчатка, жінки, до співців аонійських,

548] Бо ж і натхненні вони, й любленці Муз-Пієрид!

549] Є таки в нас божество, очевидний зв'язок наш із небом:

550] Із піднебесних осель дух цей заронено в нас.

551] Грошей чекать від учених поетів - хіба то не злочин?

552] Тільки на злочин такий кралі всі йдуть залюбки.

553] Хоч попервах удавайте не жадібних: свіжий коханець,

554] Щойно побачить сильце, тут же чкурнути готов.

555] Як не однакова збруя підходить для того, хто здавна

556] Тягне робочу шлею,- і молодого коня,

557] Так не годиться в однаковий спосіб ловити статечних -

558] І юнаків, про яких кажуть: зелене іще.

559] Цей, недосвідчений, тільки-но стане на службу в Амура,

560] Тільки-но в спальню твою, жертва свіженька, шмигне, -

561] Хай лиш до тебе все горнеться, хай лиш одну тебе знає,

562] Муром міцним той засів високо обгороди!

563] Бійся суперниці! Будеш одна з ним - твоя перемога:

564] Владу й любов, пам'ятай, з кимось ділити не варт!

565] Той же, вояка старий, буде стиха любити, розумно,

566] Стерпить таке, що ніяк не по плечу юнаку.

567] Він ні ламати дверей, ні одвірків палити не стане,

568] Щічки, впавши у гнів, любці своїй не дряпне,

569] Одягу ні на собі не порве, ні на ній; за волосся

570] Він її теж не смикне, не допровадить до сліз:

571] Це - юнакам, од жаги очманілим (зелене ж бо!) личить,

572] Ну, а бувалець, кажу, навіть до болю глухий.

573] Він неквапливим згоряє вогнем, мов те сіно змокріле,

574] Мов на гірському хребті тільки-но зрубаний дуб.

575] Перша - певніша любов, а плідніша, вагоміша - друга:

576] Яблука стиглі мерщій, поки не впали, зривай!

577] Без недомовок тепер (перед ворогом - навстіж ворота!) -

578] Навіть невірність свою вірністю вмій приховать!

579] І пам'ятайте: що легко дається - недовго втішає, -

580] Часом до милих забав хитру відмову підкинь.

581] Хай, на порозі простягтись: "О двері жорстокі!" - зітхає,

582] Часто хай просить тебе, часто - хай і грозить.

583] Так до гіркого звертаємось, солодощів попоївши,

584] Й при ходовому, бува, вітрові гине судно.

585] Тим-то жінок своїх чоловіки не пестять занадто:

586] Кожен при жінці своїй будь-коли може лягти.

587] І навпаки: скаже сторож "Не можна!" - одразу лютіша

588] Через відмову жорстку нас розпікає жага.

589] Втім, дерев'яного киньте меча - повоюємо справжнім,

590] Хоч проти нас, певна річ, тут же повернуть його.

591] Хай твій коханець новий, в сильці опинившись, гадає,

592] Що в твоїй спальні лиш він - гість і єдиний владар.

593] Потім дай знати йому, що й суперник сюди заглядає:

594] Не підстьобнеш його так - хутко зів'яне любов.

595] Гарно рисак на змаганнях біжить, коли спереду й ззаду

596] Коні копитом гулким землю розгонисто б'ють.

597] Навіть погаслу жагу розворушує наново кривда -

598] Свідчити сам я берусь: лиш коли скривдять - люблю.

599] Та щодо ревнощів тих - хай лиш здогади будуть у нього:

600] Хай тут уява його гору бере над знанням.

601] Хай він гадає, що хтось за ним стежить оком недремним,

602] Що у коханки - хмурний, повний злоби чоловік.

603] Та, що нічого ніде не грозить їй, - то не насолода:

604] Будь хоч Таїдою, все ж вигадай страх хоч якийсь!

605] Замість у двері ввійти, крізь вікно, скажімо, хай лізе,

606] Ти ж, мовби дома біда, знітившись гостя прийми.

607] Хитра служниця на те "Ми пропали!" - хай вигукне, вбігши,

608] Ти - юнака заховай, щоб у куточку тремтів.

609] Спокою трохи, любові додай до страхів тих, одначе,

610] Щоб не подумав: "Ти бач, скільки-то коштує ніч!"

611] Як - чоловіка кмітливого, як одурить охоронця,

612] Що не склепляє очей, - чи говорити про те?..

613] Жінка хай мужа боїться свого, під замком нехай буде -

614] Так і закони, й права, й приписи цноти велять.

615] Та під замком буть тобі, кому щойно даровано волю?.. -

616] Ні! Щоб водити за ніс - швидше до таїнств моїх!

617] Хоч би очей в тебе стільки впивалось, як мав їх сам Аргус,

618] Будь-кого перехитриш, тільки б охота була!

619] От, припустімо, й листа не напишеш (усюди той сторож!),

620] Так, але ж лазня ще є - там уже будеш сама!

621] Й служка довірена, вклавши табличку за пазуху теплу,

622] Будь-кому зможе її без перешкод віднести.

623] Що там за пазуху? Десь при стегні або й до підошви

624] Хай, прикріпивши, несе сповнені ласки слова!

625] Сторож надто зіркий? Не треба таблички - хай служка

626] Спину підставить: на ній, мов на табличці, пиши.

627] Ще й молоком можна свіжим писати: посиплеш вугіллям -

628] І в непомітних слідах літери спостережеш.

629] Око піддуриш ти й соком із льону: на дощечці чистій -

630] Добре приглянься лишень - стануть рядочком слова.

631] Як не старався дочку вберегти від пороку Акрісій,

632] Все ж віддалася вона - він таки став дідусем.

633] Що з охоронця того, коли стільки театрів у Римі?

634] Що - як вона залюбки на перегонах сидить?

635] Що - як буває на лункоголосому святі Ісіди

636] Й там, куди тільки одна, без супровідника, йде?

637] Є ще Богині Доброї храм, а туди вже не ступить

638] Жоден із чоловіків, окрім обранців її;

639] Є ж іще лазня, де можна й натішитись, поки невтомний

640] Сторож - по той бік дверей - речі пильнує твої.

641] Врешті, ще й подруга, мовби хворіючи, будь-коли може,

642] Хай лиш нагода якась, ложе своє відступить.

643] Що вже казати про ключ потаємний: сама його назва

644] Вчить, що робити, а ще ж, окрім дверей, є вікно.

645] Пильного сторожа можна й приборкати щедрим Ліеєм,

646] Що дозрівав-палег -1 десь на іспанській горі.

647] Й інші є засоби різні, що сон навівають глибокий

648] І на повіки кладуть темінь летейську важку.

649] Добре, як служка, якій довіряєш, почне з охоронцем

650] Балаканину, тоді - візьме в обійми свої.

651] Та чи не зайве тут довго повчати, коли охоронця

652] Коштом украй незначним будь-коли можна купить?

653] Підкупом, вір мені, можна людей прихилить і безсмертних,

654] Як подарунок даси - зм'якне сам Батько богів.

655] Що хтось розумний учинить, те й дурень: узявши дарунок

656] І порадівши йому, буде, як риба, німий.

657] Та лиш один раз на рік охоронця купить намагайся,

658] Щоб за гостинцем щодня не простягав він руки.

659] Я нарікав, пам'ятаю, що друзів боятися треба,

660] Та не лишень про одних чоловіків я кажу:

661] Будеш довірлива - втіхи твої смакуватиме інша,

662] Інша, не вгледиш коли, зайця твого сполохне.

663] Навіть служниця, що спальню твою прибирає сумлінно,

664] Як і те ложе, не раз - віриш? - моєю була!

665] Значить, гарненьких у дім не бери, бо, кажу, та служниця

666] Замість хазяйки сама гарно годила мені.

667] Гей, та чи я одурів? Йти на ворога - груди на розхрист -

668] Ще й видавати себе... так от, своїм язиком!

669] Пташка ж не вчить птахолова, де її краще впіймати,

670] Лютих собак на свій слід не випроваджує лань.

671] Хай там однак! Аби користь була. їй служитиму вірно,

672] Хоч би лемноським жінкам меч проти себе ж давав!

673] Спершу старайтесь, щоб ми похвалялися: "От як нас люблять!"

674] Легко ж повірити в те, що кожен день на умі.

675] Прийде юнак - обігрій його поглядом, потім, зітхнувши

676] Глибоко, ти запитай, що ж він так пізно прийшов.

677] Далі - на сльози пора й нарікання (мовляв, маєш іншу),

678] Далі вже - кішкою ти кинься йому до лиця.

679] Це - переконливо. Тут він, розм'якнувши, сам пролепече:

680] "Он воно що! Ти дивись... Гине без мене, либонь!"

681] Надто, коли чепурун він, коли, позираючи в люстро,

682] Певен, що кожну з богинь зачарувати б зумів.

683] Хто б ти, однак, не була, в обуренні міри дотримуй,

684] Вчувши про іншу якусь, розуму все ж не втрачай

685] І не спіши в те повірити: приклад печальний Прокріди

686] Вчить нас, що поспіхом тут тільки нашкодиш собі.

687] Біля барвистих горбів, де Гімет рясніє квітками,

688] В'ється священний струмок, обіч - м'яка мурава.

689] Близько гайок, а між трав - деревця розрослися суничн',

690] Лавр, темний мирт, розмарин пахощі сіють довкіл.

691] Бук густолистий, крихкий тамариск, густа конюшина,

692] Сосна, красуня гінка, - все в тій місцині росте.

693] То під Зефіром легким, то під леготом іншим цілющим

694] Скільки-то різних листків, трав усіляких тремтить!

695] Мило Кефалові тут. Гончаків і прислугу лишивши,

696] Втомлений, біля струмка він присідав на траву.

697] 'Ти, що жагу втихомирюєш, - так він співав, - охолодо,

698] Знову до мене прийди, ніжно торкнися грудей!"

699] Хтось це підслухав - і ну до Прокріди; вона кожне слово

700] (Видно, чекала біди) ловить вже вухом чутким.

701] Тільки-но вчула те, як здалось їй, суперниці ймення -

702] Впала відразу, німа: біль їй дар мови одняв.

703] Зблідла, як бліднуть листки виноградні на першім морозі

704] В пору, коли на лозі вже виногрона нема,

705] Наче те яблуко, що, наливаючись, вітку вгинає,

706] Незарум'янене ще, наче незрілий кизил.

707] Щойно до тями прийшла - розриває на грудях одежу,

708] Дряпає лиця собі, хоч і невинні вони.

709] Мить - по вулиці вже, розкуйовджена, простоволоса,

710] Мчить, наче та, що їй Вакх тирсом затьмарює глузд.

711] Лиш до злощасного місця підбігла, в долині лишила

712] Служок і в гай увійшла - тихо, але без вагань.

713] Що тоді думала ти, коли так нерозумно ховалась?

714] Що за вогонь так палив серце, Прокрідо, твоє?

715] Певно, чекала: "Ось-ось тут появиться та Охолода -

716] І перед зором моїм власна постане ганьба".

717] То тебе сором діймав (підглядати - не дуже то гарно!),

718] То ти хвалила себе - сумнів з любов'ю змагавсь.

719] Місце, ім'я, той шептун - усе мов кричало їй: "Зрада!"

720] Ще ж ми, чого боїмось, поспіхом віримо в те.

721] Тут іще вгледіла слід на траві, наче тілом прим'ятій, -

722] Серце забилось нараз, ніби та пташка в сильці.

723] Ось уже полудень тіні стягнув, і до заходу сонця

724] Стільки лишалось путі, скільки від сходу пройшло.

725] От і Кефал, син Меркурія, вийшов, пашіючи, з лісу

726] Й над джерелом нахиливсь охолодити лице.

727] Ти, причаївшись, чекала, Прокрідо. Той ліг на травицю -

728] Й знову своєї: "Прилинь, о легковійна, прилинь!"

729] Тут мов полуда з очей у Прокріди зраділої спала,

730] Розум до неї вернувсь, як і рум'янець живий.

731] З тим піднялась і, гілки розсуваючи з-перед обличчя,

732] Жінка до мужа спішить, щоб обійняти його.

733] "Звір там", - подумав Кефал і, лук негайно схопивши,

734] Вже накладає стрілу, що у правиці була.

735] "Ні, то не лань! Зупинись! Не пускай стріли, нещасливче!

736] Горе!.. Дружині своїй вістрям ти серце пройняв!

737] Горе, о горе мені!.. У любляче серце ти влучив!

738] Втім, через тебе давно кров'ю воно запеклось.

739] Гину завчасно, але не від зради,- земля, що ти нею

740] Вкриєш останки мої, буде мені, мов той пух.

741] Із вітерцем, що так обманув мене, лине мій подих...

742] Гину!.. Рукою закрий, милий мій, вічі мої!"

743] Той, її тіло слабке до грудей пригортаючи скрушно,

744] Рани глибокої кров хоче омити слізьми.

745] Подих, що виплив повільно з грудей її необережних,

746] Він на вустах своїх чув, горем пригнічений муж...

747] Та пригадаймо, з чого почали! Повернімо свій човен,

748] Хай по трудах нелегких гавань всміхнеться йому!

749] Певно, чекаєш давно, що я поведу тебе в гості

750] Й приписи певні подам, як повестися тобі.

751] Пізно приходь і поважно ступай при засвічених лампах -

752] Пізно прийшовши, кажу, зваби собі додаси.

753] Хто напідпитку, тому й у негарній привидиться краля -

754] Ваду, яка б не була, мовби приховує ніч.

755] Пальцями їжу легенько бери: рухи й тут є належні,

756] Рота рукою, скажім, не витирай за столом.

757] Перед гостиною не наїдайсь, але й в гостях май міру:

758] їж, як смакує, але - менше, ніж з'їсти могла б.

759] Стала б таки при Парісові рот напихати Єлена -

760] "Дурень лиш, - чухався б той, - дурень міг красти таку!"

761] Більше пасує жінкам, а навіть і личить їм - пити:

762] З сином Венери тобі, Вакху, найкращий союз.

763] Так, але поки ясна голова, поки пам'ять і ноги

764] Служать тобі й від вина ще не двоїться в очах.

765] Гидко дивитись на ту, що лежить, наче мертва, напившись, -

766] Гідна, щоб з нею будь-хто хіть заспокоїв свою.

767] Сон за столом - небезпечне заняття: заснувши, такого

768] Часом натворимо ми, що хоч під землю ховайсь!

769] Далі вже й сором повчать. А Венера: "Вважаєш за сором

770] Діло, що, власне, над ним - ласка, опіка моя?"

771] Знаєте всі свого тіла будову - стосуйтесь до неї:

772] Як випадало б лягти - кожна для себе рішай.

773] Світишся вродою - то горілиць прилягти не вагайся;

774] Спина немов з-під різця - спиною очі втішай.

775] Меланіона плечей Аталанти стрімкої торкались

776] Ноги - у тебе такі ж, отже, лягай, як вона.

777] Куца - тоді на коня; для високої зростом фіванки

778] Жодного разу, повір, Гектор конем не ставав.

779] Жінка, що станом струнка, опершись колінами в ложе,

780] Хай при поставі такій зверне голівку набік

781] Гарне стегно в тебе, груди без вади - хай він над тобою

782] Стане, а ти простягнись навскіс на ложі своїм.

783] І не вважай, що то зле, як по плечах розпустиш волосся,

784] Наче вакханка, й лежиш, мов окриваючись ним.

785] Ти ж, на чиїм животі наробила вже складок Люціна, -

786] Наче той парф на коні, спиною вмить повертайсь.

787] Тисяча способів є. Найпростіший - на правому боці

788] Й трохи на спині лежать, тобто - напівгорілиць.

789] Ні Аполлона триніжок тобі, ні Аммон, що з рогами,

790] Певних таких не дадуть, як моя Муза, порад!

791] Тож, коли гідне довір'я багате на досвід мистецтво -

792] Вірте! У віршах моїх не розчаруєтесь ви!

793] Жінка повинна відчуть до кінця, всім єством, насолоду,

794] А водночас хай і він од насолоди тремтить.

795] Хай під час любощів шепіт не мовкне солодкий, ласкавий,

796] Навіть для пустощів там місце якесь залиши.

797] А не вділила тобі до тих любощів смаку Венера -

798] Солодко схлипуй хоча б - гину од втіхи, мовляв.

799] Справді нещасна та жінка, в якої нечуле до ласки

800] Те, що слугує для втіх чоловікам і жінкам!

801] Тільки, якщо вдаєш, то, гляди, не впіймайсь на неправді:

802] Рухами, блиском очей вміло приховуй брехню.

803] Що тобі миле, те голосом, подихом навіть засвідчуй -

804] Й тут (хоч і сором про те!) є таємниці свої.

805] Жінка, що хоче від гостя платні після втіхи на ложі,

806] Вбогою зробить себе: втіхи покинуть її.

807] Світлові з вікон усіх не давай проникати у спальню:

808] Що не милує очей, те приховає півтінь.

809] Втім, і забаві кінець! З колісниці, яку білокрилих

810] Лебедів пара тягла, час і пора вже зійти.

811] Як перед тим юнаки, так і ви на трофеях любові

812] Напис, дівчата, зробіть: "Був у нас вчитель - Назон".

Додати в закладки

  
Переклад Translate