Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Тіт Лукрецій Кар Про природу речей Переклад А.Содомори

1] Вперше посів плодоносний нещасному роду людському

2] В давноминулі часи подали славнойменні Афіни,

3] .Людям поліпшили побут, життя, встановили закони,

4] Вперше й розраду солодку вмирущим вони дарували,

5] Мужа зродивши, котрий, .завдяки небуденному хисту,

6] Все пояснив, проливаючи з уст своїх мову правдиву.

7] Хоч і помер він,- поширена здавна божественна слава

8] Дивних його відкриттів до небес підняла його нині.

9] Бо, спостерігши, що смертні собі здобули поступово

10] Майже все те, що від них вимагають потреби щоденні,

11] Й певним, наскільки можливо, зробили своє існування,

12] Що і в багатствах купаються, мають і почесті, й славу,

13] Ставши при владі, й гордяться дітей своїх іменем добрим,

14] Та попри те неспокійно на серці в них навіть удома,

15] Й душу і вдень і вночі розтривожує страх невідступний,

16] До божевільного гніву доводячи їх час од часу,-

17] Він зрозумів, що у посуді справа, що зло йде від нього:

18] Все, що потрапить іззовні туди, найкорисніше навіть,-

19] Тут же всередині, в посуді тім, починає псуватись.

20] Може, побачив, що посуд надтріснутий і протікає,

21] Тож не наповниться більше по вінця, а може, помітив,

22] Що неприємним проймається присмаком, наче брудниться,

23] Те, що брудних дотикається стінок; в усякому разі,

24] Вперше він серце людське правдомовним ученням очистив:

25] Межі виразні страхам і бажанням накресливши, виклав,

26] Що таке вище добро, до якого прямуємо,- стежку

27] Нам найкоротшу вказав, що нас вивести може до нього

28] Не манівцями петлястими,- рівно вона пролягає.

29] Очі відкрив нам на зло, що немовби літає між людом;

30] Вияснив, як воно може по-різному нас досягати,-

31] Чи з необхідності, що від природи йде, чи випадково.

32] Двері вказав, звідки можемо кожну біду перестріти.

33] Зміг довести, що вмирущі здебільшого марно здіймають

34] Рій осоружних турбот і погідність душі каламутять.

35] Як ото діти бояться, бува, серед темної ночі

36] Хтозна-чого, все тремтять, так і ми серед білої днини,

37] Хоч і дорослі, тривожимось тим, що, повір, не страшніше,

38] Ніж усе те, чого ждуть серед ночі, здригаючись, діти.

39] Значить, розвіяти страх цей, що в душу закрався, повинні

40] Не ясносяйного сонця провісники - промені-стріли,

41] Не найяскравіший день, а природа - весь лад її, вигляд.

42] Отже, снуватиму вже до кінця свого задуму нитку.

43] Вище я виклав тобі, що вмируща - і світоспоруда,

44] Що й небосхил осяйний з нарожденного виникнув тіла;

45] Вияснив, що відбувається, що - відбуватися мусить.

46] Далі - все інше готуйся сприйняти, якщо ми з тобою

47] Мали сміливість таку - на високу зійти колісницю.

48] * * *

49] Буйні бушують вітри, потім тиша довкіл залягає.

50] Все, що було,- відшумівши, в новому обличчі постало.

51] Втім, усі явища - ті, що на небі вмирущі їх бачать

52] І на землі, відчуваючи дивний неспокій при тому,

53] Дух їм постійно пригноблюють з остраху перед богами,

54] Падати ницьма велять, бо причин не досліджують люди,-

55] От вони й змушені речі всі владі богів доручати,

56] Вірячи в те, що всевишні природою, світом керують.

57] Годі їм, ще раз кажу, зазирнуть у причини тих явищ,

58] Тим-то вважають, що все відбувається з волі безсмертних.

59] Ба, навіть ті, хто збагнув, що богам не відомі турботи,

60] Все-таки часом, не сходячи з дива, звідкіль у природі

61] Весь цей розмірений лад,- особливо, коли вони глянуть,

62] Що відбувається над головою - в ефірнім безмежжі,-

63] Знову, спіткнувшись об страх, у старе марновірство впадають

64] І визнають, що є владарі грізні, і вірять, нещасні,

65] В їх необмежену силу: не знають-бо, що народитись

66] Може на світ, а що - ні, яка змога кінцева присутня

67] Кожній з речей, яка суть її, де їй накреслено межі.

68] Так і блукають вони манівцями, не бачачи правди.

69] Тож, як від цього не звільниш душі, не відкинеш далеко

70] Думку, що, спокій порушивши свій, зайнялися безсмертні

71] Справами, їх недостойними, то за зневагу блаженних

72] Сам же поплатишся, й не через те, що пошкодити можна

73] Силі найвищій богів, їх до помсти страшної схилити,-

74] Вб'єш собі в голову, що, пробуваючи в спокої повнім,

75] Чують не раз у собі клекотіння великого гніву,

76] От і не ступиш із серцем погідним у храми священні,

77] Як і тих образів, що напливають од постатей божих

78] І про божественні форми виразну дають нам уяву,

79] Не віддзеркалить твоєї душі похвильоване плесо.

80] Як тоді житимеш,- це, далебі, здогадатись неважко.

81] Пошуки правди - лиш це відігнать од нас може далеко

82] Муки такого життя. І хоч я не одне вже тут виклав,-

83] Інших чимало думок ще повинен майстерно прибрати

84] Віршем: насамперед - щодо порядку та рухів на небі;

85] Далі - негоди, вогні блискавичні пора б оспівати:

86] Що викликають вони, від якої причини походять,

87] Щоб не тремтів ти дарма, небосхил на ділянки розбивши,

88] Не пильнував, із якої з них іскра летюча майнула,

89] І в який бік подалась; як у місце закрите проникла,

90] Як, господинею там побувавши, забралась потому.

91] Вникнути в суть, у причину тих явищ небесних не можуть,

92] От і вважають, що все відбувається з божої волі.

93] Ти ж мені нині, близькому до світлої крайньої риси,-

94] Довгого бігу мети, вкажи правильний шлях, Калліопо,

95] Музо розумна, розрадо людей, насолодо безсмертних,

96] Щоб увінчався, послушний тобі, я вінцем незвичайним.

97] Ось що, по-перше, скажу: коли неба блакить колихнеться,-

98] Це означає, що високолетні зіткнулись в ефірі

99] Хмари, відчувши могутливий натиск вітрів супротивних:

100] З обширів синіх ніколи ж до нас не доноситься гуркіт,

101] А навпаки: що тіснішими юрбами тучі клубляться,

102] То голосніше відтіль насувається грому двигтіння.

103] Хмари, вважай, не настільки тверді можуть бути за складом

104] Тіла свого, як от камінь чи дерево, хоч не настільки

105] Недотикальні вони, як серпанок чи диму струмочки.

106] Бо, ваговиті, вони б тоді падали вниз, як і той же

107] Камінь, або ні на мить, наче дим, не могли б зупинитись,

108] Не понесли б у собі ні снігів, ані граду рясного.

109] Так залопочуть не раз над роздоллям широкого світу,

110] Як у великих театрах часами - напнута тканина,

111] Що тріпотить раз у раз угорі, де жердини та бруси.

112] Іноді ж, вітром раптовим розірвана,- несамовито

113] Б'ється і звук видає, мовби рвав хто папірус на шмаття.

114] Далі такий іще звук можна чути під час громовиці,

115] Ніби розвішаним одягом вітер, набавившись, гонить

116] Ще й шелесткого паперу листки, ним лопоче в повітрі.

117] Ну, а трапляється часто й таке, що стикаються хмари

118] Не, як то кажуть, чолом до чола, тільки труться боками,

119] Сунучи в напрямках різних по небу, й під час того руху

120] Звук неприємний, сухий, не стихаючи, вухо нам ріже,

121] Поки з вузин поступово не вирвуться хмари зустрічні.

122] Деколи - все довкруги од потужного рокоту грому

123] Важко двигтить, і здається тоді, що, розпавшись на кусні,

124] Валяться світоспоруди великої стіни могутні.

125] Це через те, що всередину хмари вриваються раптом

126] Буряні, дужі вітри й, не знаходячи виходу з неї,

127] Люто кружляючи там якийсь час, порожнину все більшу

128] Роблять у ній, а краї, оболонку,- збивають щільніше;

129] Та, хоч би як ущільнилась,- під натиском сил буревійних,

130] Що розпирають її, вона тріскає лунко, разюче.

131] Й дива нема, бо й надутий міхур, кожен раз ізненацька,

132] Тріскає, хоч і малий, та з великс-ю силою звуку.

133] Має пояснення й те, що вітри, протинаючи хмару,

134] Наче свистять. Адже бачимо часто, як линуть над нами

135] Мовби гіллясті якісь, розкуйовджені, ламані тучі;

136] Так озивається й ліс на пориви північного вітру:

137] Листям шумить і галуззя ламає з оглушливим тріском.

138] Ну, а, бува, буревій, просто в лоб ударяючи хмару,

139] Рве її тут же на шмаття дрібне, розкидає по небі.

140] Що може там його сила вподіяти,- бачимо добре

141] 3 того, що робить він тут, на землі, де погідніший значно:

142] Махом одним вириває з корінням дуби височенні.

143] Є ще у хмарах немовби вали, що гуркочуть раз по раз

144] І стугонять, розбиваючись. Так і ріка глибодонна

145] Хвилею вдарить, бува; так і море прибоєм рокоче.

146] Іноді бачимо: з хмари у хмару шугне блискавиці

147] Сила палка, і, якщо на вологу ця хмара багата,-

148] Миттю вона ж убиває вогонь, заревівши нестямно;

149] Так і залізо, що стало аж біле в горнилі жаркому,

150] Враз засичить, коли тут же в холодну зануримо воду.

151] Ну, а в сухішу потрапить вогонь, то, зайнявшись од нього,

152] Туча й сама спалахне і горітиме з тріском шаленим;

153] Так верхогір'ям, де лавр кучерявиться, полум'я піде

154] Й геть повипалює все, буревієм завихреним гнане,

155] Жодна-бо річ не гуде так жахливо, пройнявшися жаром,

156] Як палахка і нев'януча зелень Дельфійського Феба.

157] Врешті, не раз гуркотінням наповнює хмару високу

158] Зіткнення брил льодових, заполонює гул градобою,

159] Бо, коли вітер зіб'є їх докупи,- в тіснинах раптово

160] Кришаться скопища хмар снігових, обтяжених градом.

161] Блискає також, коли, між собою стикаючись, тучі

162] Рій вогненосних начатків викрешують; так потрапляє

163] Камінь на камінь або на залізо - і зблискує миттю

164] Спалах, що тут же навсібіч яскравими іскрами сипле.

165] Тільки пізніше ми чуємо грім, ніж уловимо зором

166] Блискавки сяйво різке; це тому, що до вуха пізніше

167] Звук добігає, ніж те, що лиш око повинно сприймати.

168] Сам пересвідчишся, глянувши здалеку на дроворуба,

169] Що раз од разу вганяє у стовбур сокиру двосічну:

170] Спершу побачиш удар, і лиш потім повітрям долине

171] Звук. Так і блискавку бачимо дещо раніше, ніж вухом

172] Чуємо грім, а проте він з вогнем водночас виникає,

173] З тих же причин, і його той же самий народжує поштовх.

174] Так от мінливе не раз, перелітне ллють сяйво на землю

175] Хмари, і зблискує темна гроза мерехтливим поривом.

176] Це через те, що, ввірвавшись у тучу, як виклав я вище,

177] Вітер завихрений щільною робить її оболонку

178] Й сам розпікається в ній; так од руху, завваж, і все інше

179] Жаром поймається: під час тривалого лету, скажімо,

180] Від обертання шаленого плавиться з олова куля.

181] Отже, кажу: коли вихор той чорну прорве-таки хмару,

182] То розсіває насіння вогню, що відтіль, мов під тиском,

183] Вирвалось - от і мигтять тоді ламані стріли вогненні;

184] Далі - гримить, але гуркіт пізніше до вуха доходить,

185] Ніж блискавичного образ вогню - до очей наших зору.

186] Все це в густих відбувається хмарах, що дивним поривом

187] Високо пнуться, одні наповзаючи важко на інших.

188] Хай не збива тебе те, що з землі нас розлогістю більше

189] Хмара вражає, аніж нагромадженням високосяжним:

190] Не помічав ти хіба, як, подібні до багатоверхих

191] Гір, через небо пливуть у потужному подуві хмари?

192] Часом побачиш, як густо вони вповивають високі

193] Кручі; одні налягають на одних, аж ген до верхів'їв,-

194] І застигають, коли всі вітри наче сон похоронить.

195] Можеш тоді зрозуміти, яке це направду громаддя:

196] Ніби навислими скелями створені там розрізниш ти

197] Мовби печери. Так от саме їх, лиш підніметься буря,

198] Повнять вітри: все гудуть там, обурені тим, що попали

199] В тучі глухої нутро, і ричать, як зацьковані звірі,

200] Й рев їх то тут, то десь там озивається грізно у хмарах:

201] Довго кружляють, шукаючи виходу, й тим обертанням

202] Іскри - начатки вогню - добувають із хмар; позбивавши

203] Іскри ті в полум'я, котять його у заглибини-печі,

204] Поки вогонь не шугне блискавичний, прорвавшись із хмари.

205] Ще ж із тієї причини на землю летить цей рухливий

206] Жару текучого блиск золотий, що сама ж таки хмара

207] Мусить чимало начатків огню - його первісних тілець -

208] Мати в собі; а коли вона зовсім суха, без вологи,

209] То переважно вогненну, яскраву являє нам барву.

210] В ній ще від сяйва, що сонце ним сіє, повинно міститись

211] Досить насіння, бо звідки той полиск вогнисто-червоний?

212] Тільки-но хмари такі буревій позганяє докупи,

213] Стисне їх, місцем обмежить,- одразу насіння вогненне

214] Роєм випорскує з них, раз у раз палахтить полум'яне.

215] Блискає також тоді, коли рідшими робляться хмари.

216] Бо, хоч би навіть розвіював їх, розлучав під час руху

217] Подув легкий,- хоч-не-хоч випадало б із них те насіння,

218] Що блискавиці початок дає. Тоді спалах на небі -

219] Тихий: ніщо не двигтить і не повниться жахом довкола.

220] Врешті, коли поцікавишся громом, захочеш пізнати

221] Склад і природу його, то на все це на місці удару

222] Вкаже пропалений слід, як і сірки задушливий запах,

223] Тобто - ознаки вогню, а ніяк не дощу, та й не вітру.

224] Грім же пронизує крівлі будинків. Стрімкий його пломінь

225] Може зухвало собі погулять і всередині дому.

226] Це ж бо тобі не звичайний вогонь, а з вогнів - щонайтонший,

227] Із найдрібніших його, з найрухливіших склала природа

228] Тілець, яким таки справді ніщо на заваді не стане.

229] Тож переходить розгонистий грім через стіни будинків,

230] Як голоси або крик - через мідь, через камінь суцільний,

231] І в одну мить він і золото, й ту ж таки мідь розплавляє.

232] Під його дією, парою ставши, тікає відразу

233] З амфор вино, бо ж із легкістю все розсуває довкола

234] Й наче розріджує посуду стінки летючого грому

235] Жар; усередину миттю проникнувши, він розганяє

236] Первісні тільця вина, розв'язавши стійкі їх сполуки.

237] Сонячний пал, хоч який він разючий, того б не домігся,

238] Мабуть, що й протягом віку. Наскільки рухливіша сила

239] Грому, настільки могутніший натиск його невідпорний.

240] Зараз же - те, в який спосіб він родиться, звідки у нього

241] Рвучкість така, що одним лиш ударом розколювать може

242] Вежі, валити доми, вивертати колоди та балки;

243] З місця зриваючи, в прах повергати мужів монументи;

244] Врешті,- вбивати людей і, де трапиться, класти худобу

245] Й інше, подібне, якою ж це силою міг би робити,-

246] Викладу я, щоб тебе не барить обіцянками довго.

247] Слід уважати, що грім виникає у хмарах і щільних,

248] І нагромаджених високо, бо ж ні з рідкої хмарини

249] Громом ніколи не б'є, ні з погожого неба - тим паче.

250] Не виникає тут сумнівів жодних, та це й очевидно,

251] Що перед бурею хмари густі клубочаться в повітрі,

252] Де не поглянь, і здається, що весь Ахеронт попідземний

253] Вихлюпнув пітьму свою і залив нею неба глибини.

254] Ось яке темряве Жаху лице нависає все нижче

255] Й нижче, як тільки народжена хмарою ніч залягає

256] І починає громами грозити похмура негода.

257] Та найчастіше на море сліпа насувається туча,

258] Наче потік смолянистий із неба. Від пітьми набрякла,

259] Важко на хвилі спадає вона і, громами вагітну,

260] Тягне ще й темну грозу; та й сама і вітрами, й вогнями

261] Так переповнена, стільки вогнів має в лоні своєму,

262] Що й на землі, тремтячи, все живе собі схову шукає.

263] Отже, вважаймо, що ген у високості, над головою,

264] Зводить негода будівлю свою. Бо інакше на землю

265] Стільки б імли навалить не могла, якби хмари на хмару

266] Не накладала, ховаючи й сонце могутнім громаддям.

267] І не здолала б вона проливатись такими дощами,

268] Що розмивають поля, з берегів повиводивши ріки

269] Й тихі струмки, якби скопище хмар не сягало ефіру.

270] В них, отже, сповнено все і вогнями, й вітрами, тому-то

271] Блисне то тут десь на небі, то там, а тоді загуркоче.

272] Я ж тобі вище вказав, що в заглибинах туч вогненосні

273] Тільця роями густими кружляють, а ще ж і від сонця

274] Мусять їх мати чимало, від жару, що йде од проміння.

275] Тож коли вітер, що, хмари нагнавши в одне якесь місце,

276] Сам же витискує з них жароносних начатків багато

277] Й сам же з вогнем тих начатків єднається,- то виникає

278] Вихор, який пробивається в тучу, і там, у тіснинах,

279] Наче в горнилі, кружляючи, гострить вогні блискавичні.

280] Коротко, дві тут можливі причини: або від свого ж він

281] Руху горить, або - через те, що з вогнем поєднався.

282] Тож коли вітер достатньо розпікся і звідав могутній

283] Поштовх огню на собі, тоді грім, наче плід перезрілий,

284] Хмару прорізує вмить, і в яскраво сліпучому сяйві

285] Стрімко летить, заливаючи світлом усе видноколо.

286] Тут розлягається гуркіт жахливий, немовби, зненацька

287] Тріснувши, весь небосхил навалитись готовий на землю.

288] Далі - двигтить суходіл, і відлунюють високо в небі

289] Грому погрози глухі, бо тоді від удару страшного

290] Майже в усю широчінь грозова потрясається хмара.

291] Злива суцільна, важка наступає за тим потрясінням.

292] І видається в ту пору, що навіть ефір позахмарний,

293] Перемінившись у дощ, усесвітнім потопом жахає.

294] Ось яка товща води проривається з буряним вітром

295] Серед мигтіння вогнів і важких громових перекотів!

296] Часто буває, що вітер тугий, налітаючи ззовні,

297] Падає раптом на хмару, що громом дозрілим вагітна,

298] Й тільки її розітне - виривається з неї вогненний

299] Вихор, що рідною мовою

Додати в закладки

  
Переклад Translate