Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Коріолан Переклад Дмитра Павличка
Примітки
Трагедія була вперше надрукована in folio 1623 p. E. K. Чемберс відносить п'єсу до 1607-1608 pp. Точних відомостей про час її написання не збереглось. Датування грунтується на аналізі стилю і метричної системи п'єси. Приводом до її написання могли бути народні заворушення, що спалахнули у травні 1607 р. в графстві Нортгемптон. Джерело фабули трагедії - біографія Коріолана в «Порівняльних життєписах» Плутарха.
П'єса завершує «римську трилогію» Шекспіра («Юлій Цезар», «Антоній і Клеопатра», «Коріолан»). Крім спільності сюжетного джерела, часу й місця дії, ці твори об'єднує особлива соціологічна напруженість провідного конфлікту. Героя римських трагедій завжди зображено в його численних суспільних зв'язках, проблема самореалізації для нього неминуче пов'язана з активною оцінкою існуючої суспільної структури. У боротьбі з утверджуваним «принципом цезаризму» зазнає трагічної поразки Брут, віднайти втрачену цілісність в умовах ворожої йому дійсності Риму часів Октавія намагається Антоній, гине Коріолан, вступивши у нерозв'язний конфлікт з Римською державою. При цілковитій внутрішній неповторності кожна з римських трагедій варіює схожу сюжетну колізію: особистість і неадекватне їй суспільство. Об'єднує п'єси єдине відчуття поступального руху часу, відрізняє - різне співвідношення особистого і суспільного в провідному конфлікті трагедій. [681]
Для Друта, протагоніста «Юлія Цезаря»-, який іще не втратив внутрішньої цілісності, .суспільне і є особисте. В «Аит.онії і Клеопатрі» єдність розпадається, особиста j .суспільна сфери :буттл героя вступають у складну, а часом і антагоністичну взаємодію. У «Каріолані», здавалося б, Шекепір знову звертається до досвіду першої римської трагедії. Для Коріолапа, як і для Бр'ута, єдино можлива форма активності - дія в ім'я Риму, його кредо - воїнська доблесть, яку герой сприймає і як пристрасть, і як обов'язок римлянина. Проте єдність ця позірна: у ній відсутній той критерій суспільного блага, яким керувався у своїх діях Брут. Усі свої героїчні діяння Кай Марцій вершить власне не в ім'я Риму, а заради дотримання абстрактного кодексу воїнської честі й слави. Суспільне втрачає для героя -самоцішисть, поглинається особистим, індивідуальним.
Трагічна помилка Коріолана полягає в тому, що він сам цього не усвідомлює. Герой переконаний, що саме він є носієм справжньої римської доблесті, адже всі його подвиги здійснені безкорисливо. Героя не приваблюють пі влада (Коріо-лан аж ніяк не прагне стати консулом), ні багата здобич (герой відмовляється від запропонованих Коміиієм скарбів). Кай Марцій справді зовсім не здатний па розрахунок, лицемірство. Він цілком щиро вірить, що краща нагорода для нього рани, які він дістав у битвах в ім'я Риму. Не сумнівається Коріолан і в тому, що сенс його існування в служінні суспільству. Поведінка римлян, які прирікають Коріолана на вигнання, сприймається героєм насамперед як зрада, заперетошя етики доблесті, що становить саму суть його світосприйняття. Зіткнення з реальністю призводить Коріолапа, як і інших гереїв Шекспірових трагедій, до всеосяжної кризи усталеної системи світосприйняття, а згодом до вибуху пристрасті-обурення. Проте, сценічний шлях Отелло, короля Ліра завершувався здобуттям нового знання про світ. Драматична функція образу Коріолана трохи інша.
Герой протягом усієї дії існує в обмеженому просторі своїіх власних уявлень. Моральний максималізм, сконцентрованість персонажа на самому собі виключають для нього можливість іоб^єктивного пізнання навколишнього світу. Коріолан з самото початку розвитку конфлікту армречений на самотність. Між ним і його оточенням немає і не .може бути взаєморозуміння. Мененій і Коміцій радять протагоністу відмовитися від своїх переконань, сприймаючи їх як негативні риси характеру. Ворожий Коріоланова ніарод Риму. ^Навіть мати Кая Марція Волумнія, найближча з усіх до хероя, н,е .завжди ^схвалює його ригоризм. Для неї, як і для Коріолана, синова «лава дорожча за життя. Зневажає горда патриціанка і римський плебс. Героїня-плоть від плоті .патріщіапського Риму. У своїх діях Волумдія керується не .абстрактними умовиводами, а тверезим розрахунком. Вона не відкидає матеріальних іЗиаків слави, умовляючи Коріолана стати консулом. Певна Волумлія і того, ,шо :саме /Коріолан зможе приборкати чернь, врятувати міс/то від впливу -трибуни в. Ті любов до Риму соціально (конкретна. Саме в цьому образі традиційна лая-риціанська доблесть знаходить найпослідовніше втілення.
Плуха,рх пояснював вади іКоріол-ана лрорахунками у його вихованні, а достоїнства- мого власною природою. Сшавяевий вродженої величі ш протагоніст Шек-сніра. Образ Коріолана немовби виліплений драматургом за законами античного [682] мистецтва, його постать вражає суворою монументальністю І монолітністю. Неначе бог війни Марс, з'являється звитяжний Коріолан перед глядачем у батальних сценах. На його обличчі кров ворогів, у руках меч - незмінний атрибут героя. Війна - найбільш адекватна сфера самовияву індивідуальності Коріолана.
Буття Коріолана-воїна позбавлене внутрішньої конфліктності. Проте, тільки-но протагоніст виходить за. рамки епічної ситуації, гармонія одразу ж щезає.. Виникає відчуття невідповідності героя тим подіям» що відбуваються навколо нього, і ця невідповідність, часом набирає навіть гротескного, характеру. Протагоніст раз у раз мусить діяти, всупереч своїм прагненням. Проти власної волі Коріолан згоджується стати консулом, покірний волі Волумнії з'являється перед римськими плебеями в сцені суду тощо. Цікава в цьому плані сцена бесіди Коріолана і виборців. Згідно з. давньою традицією герой повинен просити голосу громадян, показуючи їм шрами,, одержані, ним у битвах за Рим. Ця ситуація неприйнятна для Коріолана, суперечить його етичному кодексу. Герой намагається, зняти суперечність, позбавивши сцену виборів серйозності. Епізод набуває характеру «театру в театрі».
Сцени «обрання, на престол» часто вирішувалися Шекспіром саме в цьому ключі (напр., відповідна сцена в «Річарді III»). Проте завжди протагоніст, який інсценував своє обрання,, прагнув надати події рис вірогідності. Коріолан, навпаки, своєю поведінкою всяку видимість правди руйнує. Він сміється з плебеїв, прагнучи якомога гірше виконати свою роль. Дії Річарда III. були спрямовані назовні - на народ, який герой хотів підкорити своїй волі. Римський патрицій не прагне цього, його мета - виключити будь-яку можливість взаємодії, не вийти за межі раз і назавжди ним самим обраного амплуа. Усвідомлене акторство героя вступає у конфлікт з акторством неусвідомленим, породжуючи ефект гротеску.
Цей прийом неодноразово використовувався драматургом у пізніх трагедіях. «Маска безумства» допомагала Гамлету спостерігати складну суперечливість людської природи. З виконання «ролі монарха» починався шлях короля Ліра до Людини. Та все ж для цих героїв «маска» була тільки проміжною ланкою в їхній еволюції. Найближчий до Коріолана в цьому плані образ Юлія Цезаря, який намагався підкорити свою природу прийнятій ним «масці» несхитного правителя, що стоїть вище звичайним людських пристрастей. Римський, диктатор, однак, не ставав трагічним героєм.. Підкреслено звичайна, «усереднена» природа персонажа перешкоджала йому виконати обрану роль. Справжньої величі образ Цезаря досягав лише в сцені загибелі.
Природна непересічність Коріолана виводить героя на інший рівень. Процес формування особистості протагоніста винесена за межі сценічного часу. З реплік Волумнії глядач дізнається, що Кай Марцій з дитинства був вихований в ім'я слави й воїнської доблесті. А на сцені Коріолан з'являється як герой, чий вибір давно зроблений. З усією пристрасністю, притаманною його натурі, патрицій домагається цілковитої відповідності створеному ним ідеалу. Цьому сприяють і такі риси його характеру, як мужність, рішучість, безкомпромісність. «Його реакція на всі події негайна,, в ній немає нічого несподіваного,, вона відповідає [683] тій програмі, якої потрібно дотримуватися, щоб плекати й збільшувати головне, неоціненне його достоїнство - його честь, його славу» (Ю. Гінзбург).
Твердість Коріолана подібна до статичності. Герой неначе живе поза конкретним часом і простором. Рим, в ім'я якого Коріолан звершує свої героїчні діяння,- не що інше, як гіперболізоване втілення особистої доблесті героя. Коріолан неспроможний вийти за межі того кола, центром якого він зробив ідеал самого себе. У Плутарха єдиним проханням Кая Марція після битви при Коріолах було дати свободу вольскові, який колись виявив герою гостинність. Шекспір зберігає цей епізод. Однак його Коріолан забуває ім'я вольска, і шляхетний порив патриція ні до чого не приводить. Дійсна реальність стикається із світом абстрактної доблесті, створеним честолюбною уявою Коріолана, лише в батальних епізодах. Поза цією сферою існування героя позбавлене сенсу. Коріолана по суті вигнано з Риму задовго до рішення римських плебеїв. Розрив із суспільством спричинений самим світосприйняттям героя. Заперечуючи Римську державу як невідповідну ідеалу, Коріолан усе ж таки не може уникнути її впливу на свою особисту долю.
Конфлікт патриція Коріолана з плебсом визначає сюжетний розвиток дії п'єси. Тема народу звучала уже в «Юлії Цезарі», першій римській трагедії Шек-спіра. Проте саме в «Коріолані» народові, його характеристиці приділено особливу увагу. Знайомство глядача з римським плебсом починається вже у першій сцені трагедії, де показано народний бунт проти влади патриціїв. Епізод напружено драматичний. Фарсові мотиви, що нерідко зустрічаються в шекспірівських народних сценах, тут зовсім відсутні. Народ охоплений відчаєм: «Вони морять нас голодом, а їхні житниці переповнені зерном; вони видають укази проти лихварів на користь лихварям...» У цій та інших репліках героїв чути відлуння минулих повстань: Джека Кеда, Уота Тайлера, бунту 1607 року. Деякі дослідники схильні бачити в них і передвістя прийдешніх соціальних потрясінь, що завершилися Англійською буржуазною революцією XVII ст.
Натовп городян представлений у трагедії не як безлика маса, охоплена лише поривом до руйнування. Стихійно-заперечне начало часто пов'язане в діях героїв з. морально-оціночним. Серед хору голосів вирізняються репліки 1-го і 2-го городян. Перший із них, до речі, найбільш знедолений, сповнений лютої ненависті до патриціїв і насамперед до Кая Марція. Другий - стриманіший і розважливіший. Пам'ятаючи про воєнні заслуги Коріолана перед Римом, він намагається пом'якшити гнів співгромадян. Індивідуалізація, що намітилася тут, зберігається і в сцені на форумі (II, 3), в якій саме другий городянин одразу ж зверне увагу співгромадян на презирливо-зухвале ставлення майбутнього консула до виборців. А перший із героїв, який недавно гнівно проклинав Кая Марція, так само палко захищатиме переможця вольсків. Неофіційна мудрість народу зіткнеться в цій сцені з його ж наївною довірливістю.
. Нерідко висловлювана думка про стихійну непостійність і нерозумність народу в трагедії спростовується цілою низкою сценічних епізодів. Народ поза сферою впливу на нього трибунів чи патриціїв здатний цілком тверезо оцінити все, що відбувається. Справедливі безсторонні судження про Коріолана двох служителів у Капітолії (II, 2). Передбачають майбутній конфлікт вигнанця патриція .та [684] Авфідія слуги вождя вольсків. Навіть у напівгротескній сцені виборів консула римський плебс послідовний у своїй мінливості. Ним рухає інстинктивне праг-1 нення захистити свої інтереси. В Коріолані народ охоче визнав би вождя: «Якби він шанував народ, не було б достойнішого за нього». Римські плебеї вгадують у протагоністові нездійснені задатки натури справді епічного героя. Доблесний воїн, щирий і чесний Коріолан, здавалося б, самою природою призначений на роль захисника інтересів народу. Проте, виходячи з природних уявлень, колективний герой трагедії не враховує неприродну суть класового римського суспільства. Наївно ігнорує антагоністичні суспільні протиріччя і Коріолан, вимагаючи від співгромадян суворого виконання законів римської доблесті. Розбіжність долі народу і долі героя, засвідчуючи руйнування суспільних зв'язків між людьми, ще більше посилює трагічну напруженість конфлікту п'єси. «Трагічне в «Коріолані» визначається непримиренністю антагонізмів, породжуваних розчленуванням людства на стани і класи, на юрбу й індивідів» (О. Анікст).
Знехтуваний Коріоланом народ обирає своїми вождями Брута і Сіцінія. Не наділені яскравою індивідуальністю трибуни - насамперед політики, які намагаються зберегти свою владу в боротьбі з патриціями. Брут і Сіціній старанно виконують свої обов'язки. Проте їхнє ставлення до виборців сповнене презирства. Римський плебс для трибунів усього-на-всього тільки непослідовна у своїх вимогах безлика маса. Мінливість настроїв юрби, зумовлену ваганнями народу, вміло розпалюють Брут і Сіціній, які прагнуть утвердити свою владу в Римі. І народ інстинктивно відчуває це. Коли вольски на чолі з Коріоланом беруть в облогу Рим, охоплені страхом жителі міста почувають себе обдуреними трибунами.
Шекспір аж ніяк не ідеалізує народ. Драматург показує і його боягузтво, і відсутність патріотизму в час суворого випробування. Багато філіппік Коріолана, спрямованих проти римських плебеїв, дійсно справедливі. Проте в цьому не лише провина народу, а і його трагедія. Доля народна ніде у Шекспіра не виростала в таку животрепетну проблему, як у «Коріолані».
Причина трагічного становища римського плебсу - неблагополуччя, що охопило всю суспільну структуру. Образ «органічного» Риму зберігся, за словами К. Маркса, лише в «пошлій байці Мененія Агріппи» (Маркс К-, Енгельс Ф. Твори.- Т. 23.- С. 346), Уподібнюючи суспільство людському тілу, Мененій наводить добре знайомі сучасникам Шекспіра міркування про органічну взаємозалежність усього сущого в світі. Варто порушити хоч одну ланку в єдиному ланцюгу буття, щоб запанував хаос. Ця концепція була надзвичайно популярна в добу Відродження, неодноразово використовував її і сам Шекспір (промова Улісса в «Троїлі й Крессіді», архієпископа Кентерберійського в «Генріхові V»). У «Коріолані», однак, міркування про гармонію всього сущого зведено до рівня гротеску.
Римська держава давно втратила навіть видимість єдності. Патриції і трибуни борються за владу. Народ, то запалюючись ненавистю до своїх гнобителів, то остигаючи, марно намагається захистити свої інтереси. Доля народу, його благо байдужі і патриціям, і трибунам. Римське суспільство, яке роздирають антагоністичні протиріччя, не тільки антигуманне, а й агресивне щодо людської [685] особистості, яка в свою чергу винна в існуючому розладі. Це переконливо демонструє доля протагоніста.
Відкидаючи римське суспільство як недостойне ідеалу, Коріолан намагається вийти за межі всіх суспільних і особистих зв'язків, протиставити загальному розкладу своє гіпертрофоване «Я». Герой не тільки кидає Рим, а й очолює похід вольсків протії міста, яке насмілилось образити його. Він непохитний, нічиї прохання не зворушують Кая Марція. Здавалося б, Коріолану справді вдалося зректись усіх пут, що зв'язували його з ворожим Римом. Проте трагізм ситуації полягає в тому, що саме тепер герой опиняється в полоні відкинутих ним уявлень. Соціальна природа антагоністичного класового суспільства неминуче передбачає граничну відособленість особистості, розрив її суспільних 'зв'язків. Прагнення утвердити себе як неповторну людську особистість перетворюється в цих умовах на антигромадський індивідуалізм.
Протагоніст уперше опиняється перед проблемою вибору. Наступний можливий крок - це вихід за межі всіх суспільних і природних зв'язків між людьми. Одначе проти цього повстає сама людська природа героя. Не маючи сили опиратися почуттю жалю, викликаного словами матері, Коріолан уперше відступає від свого абстрактного кодексу честі. Те, що герой сприймає як свою ганьбу,- є найбільшим тріумфом людяності. Нікому не дано відкинути узи, що єднають людей. Загибель Коріолана - це заперечення концепції індивідуалістичної самодіяльної особистості. Від омани до трагічного прозріння, а потім до загибелі-спокути - такий шлях героя трагедії.
Соціальна виразність трагедії зумовила її театральну історію. Сценічні трактування п'єси майже завжди можна співвіднести з тими історичними умовами, в яких здійснювалась постановка трагедії. У XVIII ст., наприклад, «Коріолан» сприймався англійськими глядачами крізь призму боротьби зі спробами дворянської реставрації в країні. Багато видатних англійських режисерів і акторів зверталось до цієї трагедії: Д. Гаррік, Г. Ірвінг, Ф. Бенсон та ін. «Коріолан* був останнім спектаклем, поставленим У. Поулом (пост. 1931 p.). Режисер переніс дію трагедії з часів давнього Риму в епоху Директорії. Постановка стала антифашистським спектаклем-пересторогою. 1938 р. в театрі «Олд Вік» Коріолана зіграв Л. Олів'є. На російській сцені цю роль виконували В. Каратигін, О. Южин. 1902 р. О. Ленський поставив трагедію на сцені Малого театру. Удачею театру стало трактування теми народу як центральної в трагедії. Такого зображення народу на сцені Малого театру доти ще не було.
Перший переклад «Коріолана» українською мовою був здійснений 1882 р. П. Кулішем і опублікований 1900 р. за авторським рукописом перекладача. Про «Коріолана» писали Л. Українка, яка включила п'єсу до програми видань київського гуртка «Плеяда», та І. Франко. [686]
ПРИМІТКИ ДО «КОРІОЛАНА»
С. 528. Кай Марцій Коріолан (дати народження й смерті невідомії-римський полководець, про життя якого дійшли тільки напівлегендарні перекази. Про участь Коріолана в конфлікті між патриціями та плебеями (495 до н. є.) ніяких певних відомостей не збереглося. 493 р. до н. є. відзначився при штурмі Коріол. 491 р. до н. є. був вигнаний з Рима. Щоб помститися, обложив Рим з армією вольсків. За однією з версій, загинув від руки вождя вольсків, за іншою - помер у вигнанні.
С. 530. Капітолій - див. приміт. до с. 60.
С. 531- Колись повстали проти живота Всі члени тіла.- Зміст байки Мененія Агріппи відтворює концепцію загальної супідрядності, яка виникла ще за часів античності. За Тітом Лівієм, Мененій розповідав цю байку плебеям під час повстання 495 р. до н. є. Згадується байка і в книзі Плутарха. Вчення про всесвітню ієрархію, згідно з яким кожне явище як з природного, так і з суспільного життя має своє постійне місце в єдиній системі буття, набуває надзвичайної популярності в добу Відродження.
С. 535. Юній Брут, Сіціній Велут - за Плутархом, перші народні трибуни. Народні (плебейські) трибуни - найвищі виборні службові особи з плебеїв у давньому Римі. Обиралися на плебейських зборах терміном на рік у кількості 2-^5, а пізніше 10 чоловік. Спочатку обов'язком трибунів було тільки захищати інтереси плебеїв проти сваволі патриціїв. Пізніше здобули право втручатися в дії всіх офіційних осіб, крім диктатора і цензора. Вольски - італійські за походженням племена. Мешкали в Лації (Середня Італія), столиця - місто Коріоли.
С. 540. Гекуба - див. приміт. до с. 49.
С. 541. Ти станеш другою Пенелопою...- Пепелопа- в грецькій міфології дружина царя о-ва Ітаки Одіссея. За поемою Гомера «Одіссея», Пенелопа двадцять років чекала чоловіка з Троянської війни, хоч до неї сваталося багато женихів. Обрати нового чоловіка Пенелопа погоджувалася лише після того, як закінчить ткати покривало. Уночі, проте, вона розпускала все, що було зроблено вдень. Ім'я Пенелопи стало символом подружньої вірності жінки.
С. 543. Марс (Арес) - бог війни в античній міфології.
С. 544. Плутон (Аїд) - володар підземного царства в античній міфології.
Катон Таким войовника в уяві бачив...- Катон Марк Порцій Старший (234- 149 до н. є.) - римський державний діяч, історик і письменник. З 195 р. до н. є.- консул, з 184 р. до н. є.- цензор. Захисник привілеїв аристократії. Автор твору «Походження» (не зберігся), в якому висвітлив історію Рима від заснування міста до 2-ї Пунічної війни. Плутарх розповідає, що Катон вимагав від воїна не лише мужності, а й грізного вигляду та гучного■ голосу; щоб викликати* жах [687] у ворогів. Анахронізм у тексті: Катон жив у III-II ст. до н. є., тобто пізніше за Коріолана.
С. 545. Драхма - давньогрецька грошова одиниця.
С. 548. Анціати - мешканці Анціума, міста, яке було розташоване біля гирла р. Тібру.
С. 549. Центурія - одиниця військово-політичного поділу громадян у Стародавньому Римі. Центурії комплектувалися залежно від майнового і вікового цензу. За центуріями відбувалися вибори до народних зборів.
С. 550. Будь ти й Гектором самим, Що серед ваших недолугих предків...- У Стародавньому Римі дуже популярною була легенда про заснування Римської держави нащадками героя Троянської війни Енея, який після падіння Трої нібито переселився до Італії. Гектор, один з найславетніших троянських героїв, був родичем Енея. Про мандри Енея розповідається в «Енеїді» Вергілія.
С. 555. Авгури - жерці, що провіщали майбутнє, вивчаючи політ птахів та їхню поведінку.
С. 556. ...не можу назвати вас Лікургами.- Лікург - міфологічний спартанський законодавець, діяльність якого звичайно відносять до IX-VIII ст. до н. є. Згідно з легендою, Лікург видав закони, що визначали устрій аристократичної рабовласницької держави, право землеволодіння тощо. Переносно: мудрий державний діяч.
С. 557. Девкаліон (гр. міф.)-цар фессалійського міста Фтії, син Прометея та Клімени, чоловік Пірри. Коли Зевс вирішив за злочини винищити людський рід і наслав на землю потоп, Девкаліон і Пірра врятувалися на кораблі, який заздалегідь збудували за порадою Прометея. Юнона (рим. міф.) - дружина Юпітера, покровителька сім'ї та шлюбу.
С. 558. Клавдій Гален (129(130) -201) -римський лікар і природодослідник. Автор понад 400 праць з філософії і медицини. Праці Галена справили великий вплив на розвиток медицини. Згадка про Галена в тексті - анахронізм.
...у вінку з дубового листя.- У Стародавньому Римі дуб вважався священним деревом Юпітера. Вінком з дубового листя увінчували героїв.
С. 559. Як відбивали напад Тарквінія...- Луцій Тарквіній Гордий - за римською легендою, останній (сьомий) цар Стародавнього Риму (534(533)-510(509) до н. є.), етруск. Жорстокість та безчинства Тарквінія викликали в Римі повстання, внаслідок якого його було вигнано з країни, скасовано царську владу і встановлено республіканський лад.
С. 561. Консул - у Стародавньому Римі періоду республіки титул двох обираних найвищих службових осіб. [688]
С. 575. Анк Марцій (640-616 до н. є.) -четвертий з легендарних царів Стародавнього Риму.
Нума Помпілій - за легендою, другий з царів Стародавнього Риму (714-671 до н. є.). Вважався засновником провідних римських культів та жрецьких колегій. Запровадив нібито також місячний календар, розділив дні на свята й будні.
Тулл Гостілій - третій з легендарних царів Стародавнього Риму (670-630 до н. є.).
Публій, Квінт(ій), Цензорін.- Шекспір помилково вважає Публія, Квінтія та Цензоріна предками Коріолана. За Плутархом, вони були його нащадками. Акведуки, про які йде мова в тексті, були збудовані в Римі лише 149 р. до н. є. Кай Марцій Рутул отримав наймення Цензорін, коли його 265 р. до н. є. вдруге було обрано цензором, тобто через 48 років після вигнання Коріолана з Риму. Цензор у Стародавньому Римі - один з найвищих державних сановників. Цензори обиралися на 5 років. Провадили нагляд за моральністю, контролювали державні фінанси тощо.
С. 580. Гідра - в давньогрецькій міфології страхітлива дев'ятиго-лова змія, яка вважалася непереможною, оскільки на місці відрубаних голів у неї виростали нові. Проте Геракл убив її, припікаючи шиї обезголовленої потвори палаючою головешкою.
Ареопаг - орган влади в давніх Афінах. Названий за місцем засідань на пагорбі Ареса біля Акрополя. Ареопагу належала широка політична, судова, контролююча і релігійна влада. Був оплотом аристократії.
С. 582. Еділ--службова особа в Стародавньому Римі. До численних обов'язків еділів належала також охорона громадського порядку. Саме еділи арештовували злочинців тощо.
С. 583. Тарпейська скеля - місце страти у давньому Римі. З Тар-пєйської скелі зіштовхували зрадників.
С. 593. Триби - з VI ст. до н. є. до 30-х pp. н. є. адміністративно-територіальний округ у Стародавньому Римі. За трибами встановлювався ценз і провадився набір до армії та голосування.
С. 616. Як Геркулес, Що з дерева плоди стрясав достиглі.- Натяк на 2-й подвиг Геркулеса - викрадення золотих яблук з саду Гесперід, дочок титана Атланта.
С. 627. Он мати кланяється, мов Олімп...- Олімп, у грецькій міфології, священна гора в Фессалії, місцеперебування Зевса та інших богів. Порівняння підкреслює велич Волумнії, яка зберігає свою гідність, навіть звертаючись до сина з проханням. [689]
C. 628. Валерій Публікола - один із засновників Римської республіки, її перший консул з 510 р. до ш є. Брав: участь у вигнанні Тарквінія Гордого з Риму.
С. 633. ...як статуя Александра.- Маєтьсят на увазі Александр Македонський (356-323 до н. є.}, цар Македонії з 336 р. до и. є., оямв з найвидат-ніших полководців і державних діячів стародавнього світу. Анахронізм у тексті: Александр Македонський жив через півтора сторіччя після Коріолана,
Олена АЛЕКСЄЄНКО
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Вільям Шекспір Коріолан Переклад Дмитра Павличка
ЗМІСТ
| 1. | Вільям Шекспір Коріолан Переклад Дмитра Павличка |
| 2. | ДІЯ ДРУГА СЦЕНА 1 Рим. Площа. Входять М є н є н і й і народні... |
| 3. | ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА 1 Рим. Вулиця. Звук сурми. Входять Коріолан,... |
| 4. | ДІЯ ЧЕТВЕРТА СЦЕНА 1 Рим. Біля воріт міста. Входять Коріолан,... |
| 5. | ДІЯ П'ЯТА СЦЕНА 1 Рим. Площа. Входять Мененій, Коміній, Сїціній,... |
| 6. | Примітки Трагедія була вперше надрукована in folio 1623... |
На попередню
|
|
