Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров’ю. / Симон Петлюра

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка


Розділ 26

Як Веммік сказав, так і вийшло: мені недовго довелось чекати нагоди, щоб порівняти оселю мого опікуна з оселею його касира й клерка. Коли я ввійшов до контори, повернувшись із Волворту, опікун був уже у себе в кабінеті й мив руки своїм пахучим милом. Він гукнув мене і справді сказав, що запрошує в гості разом з моїми товаришами.

- Тільки без ніяких церемоній,- попередив він,- без переодягань, і домовмося, скажімо, на завтра.

Я спитав, куди нам приходити (бо ж поняття не мав, де його помешкання), і він, за своєю звичкою уникаючи занадто прямої відповіді, сказав:

- Приходьте сюди, і підемо разом. [213]

Зауважу, до речі, що він, немов хірург чи дантист, мив руки після кожного клієнта. Для цієї мети при його кабінеті була спеціальна загородка, з якої несло пахучим милом, як з парфюмерної крамниці. Там на валку, прикріпленому до дверей, висів здоровенний рушник, яким він насухо витирав руки, помивши їх після повернення з суду або після відходу чергового відвідувача. Коли ми з товаришами прийшли до нього наступного дня о шостій годині, він, видно, щойно відбув бруднішу, ніж звичайно, справу, бо, встромивши в загородку голову, мив не тільки руки, а й обличчя, і крім того й горло прополіскував. Упоравшись із цим, він енергійно витерся рушником, аж той здійснив цілий оберт на валку, потім ще дістав складаного ножика й вишкріб рештки справи з-під нігтів і лише тоді одягнув піджака.

Коли ми вийшли надЕІр, там, як звичайно, товклись явно охочі переговорити з ним, але ореол пахучого мила робив опікуна таким неприступним, що вони й не пробували його зачепити. Дорогою до західної частини Лондона серед перехожих вряди-годи траплялись такі, що впізнавали містера Джеггерса; при цьому він щоразу починав голосніше розмовляти зі мною, через що я, власне, і здогадувався, що то він або когось упізнав, або помітив, що його впізнали.

Він провів нас на Джеррард-стріт, у районі Сохо, до будинку з південного боку цієї вулиці. Будівля була досить імпозантна, тільки мала облуплені стіни й немиті Еікна. Діставши ключа, він відімкнув двері, і ми опинились у кам'яному вестибюлі - голому й похмурому, наче в нежилому домі. Темні дубові сходи вивели нас на другий поверх до шерегу трьох темних обшитих дубом покоїв. На панелях стін було вирізьблено гірлянди, і коли господар, вітаючи нас, зупинився на тлі цих гірлянд, мені відразу спало на думку, з чим би я ці петлі порівняв.

Обідали ми в найкращій з трьох кімнат; друга з них була гардеробною містера Джеггерса, а третя - спальнею. Він сказав нам, що йому належить увесь будинок, але що рештою кімнат він користується лиш деколи. Стіл був обставлений щедро - хоч таки справді без срібного посуду,- а обік стільця містера Джеггерса стояла містка обертова етажерка з численними пляшками та карафками і чотирма вазами садовини на десерт. Я запримітив, що він усе тримав у себе напохваті й волів пригощати гостей з власних рук.

У кімнаті стояла книжкова шафа; книжки, як свідчили [214] корінці, складалися з життєписів іменитих злочинців, праць про слідство й судочинство, про кримінальне право, парламентських актів тощо. Меблі всі у мого опікуна були міцні й добротні, як ланцюжок від його годинника. Але вигляд вони мали діловий, та й узагалі в кімнаті оздоб, як таких, не водилося. У кутку там примостився столик з паперами та абажурною лампою - отже, і з цього погляду йото домівка нагадувала контору: ввечері йому досить було викотити столика з кутка, щоб знов сісти за роботу. Досі він не мав нагоди роздивитись моїх колег - ми ж з ним удвох ішли попереду,- тож тепер, теленькнувши дзвіночком, опікун став на килимку перед каміном і зміряв їх прискіпливим поглядом. На мій подив, основну - якщо не всю - увагу він приділив Драмлові.

- Піпе,- сказав він, поклавши свою велику руку мені на плече й одводячи мене до вікна.- Я не знаю, як кого з них звуть. Хто оцей Павук?

- Павук? - не зрозумів я.

- Цей прищавий, незграбний, набурмосений.

- Це Бентлі Драмл,- пояснив я.- А той з ніжними рисами обличчя - Стартоп.

Цілком знехтувавши «того з ніжними рисами», опікун сказав:

- Отже, він зветься Бентлі Драмл, так? Принадний тип.

Містер Джеггерс зразу ж заговорив до Драмла і анітрохи не збентежився, що той відповідав знехотя й ос-пало,- навпаки, він ще завзятіш хотів утягти його в балачку. Я саме задивився на них двох, коли в кімнаті з'явилась економка, що принесла першу страву.

Років їй було під сорок - хоч, може, вона мені здавалася молодшою, ніж насправді. Досить висока й струнка, рухлива, дуже бліда, ця жінка мала великі пригаслі очі й цілу кучму виткого волосся на голові. Вона раз у раз розтуляла рота, немов від задухи, і на обличчі ЇЇ був вираз сполошеності й тривоги - не знаю, може, це тому, що вона мала хворе серце, але я кілька днів перед тим дивився в театрі «Макбета», і ось її обличчя, здавалось мені, неначе так само було обвіяне гемонським вогнем, як і ті примари, що виринали там з відьомського казана.

Вона поставила посуд, тихенько торкнулась пальцем ліктя мого опікуна, даючи знак, що обід на столі, і зникла. Ми посідали за круглий стіл - опікун посадив біля себе з одного боку Драмла, а з другого - Стартопа. Перша страва виявилася смачнющою рибою, а потім ми мали [215] так само добірну печеню з баранини і не менш добірну птицю. Соуси, вина, різні приправи - все найвищого гатунку - ми діставали з рук господаря, котрий брав їх з етажерки, пускав круг столу, а тоді незмінно вертав назад на ті полички. Звідти ж подавав він нам чисті тарілки, ножі й виделки для кожної відміни, а брудні складав у два кошики, що стояли на підлозі біля його стільця. За столом ніхто не прислуговував, тільки економка вносила страви. І щоразу, як я бачив її обличчя, воно нагадувало мені ті поріддя з відьомського казана. Через багато років я уздрів моторошну її подобизну, коли в темній кімнаті позад запаленої чаші з пуншем переді мною промайнуло одне обличчя, яке тільки й мало спільного з обличчям цієї жінки, що хвилясте волосся.

Я пильно приглядався до економки - вражений її зовнішністю, та й пам'ятаючи Веммікові слова про неї,- і помітив, що ввійшовши в кімнату, вона невідривно дивиться на мого опікуна і не зразу випускає з рук посудину, яку ставить перед ним,- немов боїться, щоб він не покликав її назад, немов хоче, що як він має щось їй казати, то хай би вже казав, коли вона поруч. Він же начебто цілком це усвідомлював і зумисне тримав її в постійній напрузі.

Обід пройшов весело, і, хоч мій опікун, здавалося, не спрямовував, а тільки підохочував розмову, мені виразно вчувалося, що він спонукає нас розперезатися. Я от, ледве розкривши рота, виявив, що торочу про власний нахил до марнотратства, поблажливо висловлююсь про Герберта й вихваляюся своїми блискучими перспективами. І так кожен з нас, а Драмл - найбільше за всіх: його схильність злісно і єхидно так брати на глузи ближніх виявилася сповна ще до того, як ми встигли впоратися з рибою.

Дещо пізніш, коли вже подали сир, розмова наша перекинулась на гребню і ми почали кепкувати з Драмла, що він завжди повзе поночі ззаду, ближче до берега, як той земноводний плазун. Драмл на це заявив господареві дому, що ми для нього - порожнє місце і що спритністю він кожного з нас перекриє, а щодо сили, то він може розкидати нас, як тріски. Скориставшись цією дріб'язковою пересваркою, мій опікун непомітно розпалив його мало не до шалу: Драмл закасав рукав і став натужувати руку, щоб усі побачили, які у нього м'язи, і ми теж, як ідіоти, позакасували рукави й стали напружувати м'язи. [216]

А економка в цю хвилину саме прибирала зі столу. Мій опікун не звертав на неї ніякої уваги, навіть одвернув обличчя; відхилившись на стільці, він покусував пальця і не знати чого зацікавлено спостерігав за Драмлом. І ось, коли економка простягла руку через стіл, він раптом накрив її своєю здоровенною долонею, як пасткою. Цей його рух був такий несподіваний і вправний, що ми відра-5у припинили наше безтямне змагання.

- Коли вже говорити про силу,- сказав містер Джег-герс,- то ось я вам покажу зап'ясток. Моллі, хай вони глянуть на вашу руку.

Одна рука її лежала затиснута пасткою, але другу вона встигла сховати за спину.

- Я вас прошу, хазяїне,- тихо озвалась вона, уважно й благально втупившись у нього очима.

- Ось я вам покажу зап'ясток,- повторив містер Джег-герс, непоступливий у своїй рішучості.- Моллі, хай вони глянуть.

- Ради бога, хазяїне! - знов стала вона благати.

- Моллі,- сказав містер Джеггерс, не обертаючись до неї, а вперто дивлячись у протилежний бік кімнати.-• Хай вони побачать обидві ваші руки. Покажіть їм. Ну-бо!

Він послабив свій стиск і повернув її руку долонею догори. Друга її рука з'явилася з-за спини й лягла на стіл поруч з першою. Зап'ясток на ній був геть спотворений - вздовж і впоперек у глибоких шрамах. Витягши вперед руки, вона відірвалась очима від господаря і обвела кожного з нас настороженим поглядом.

- Ось де сила,- сказав містер Джеггерс, спокійно проводячи пальцем по прожилках.- Мало хто з чоловіків має в руках таку силу, як ця жінка. Просто неймовірно, як міцно можуть стиснути ці руки. Мені багато рук доводилось бачити, але дужчих за ці я не бачив - ні у чоловіка, ні в жінки.

Поки він неквапно й розважливо промовляв ці слова, погляд її невідступно стежив за нами. Тільки він змовк, вона знов перевела очі на нього.

- Досить, Моллі,- сказав містер Джеггерс, злегка кивнувши їй головою.- На вас помилувались, тепер можете йти.

Економка прибрала руки зі столу й вийшла, а містер Джеггерс узяв з етажерки карафку, налив собі вина й пустив її по колу.

- 0 пів на десяту, панове,- сказав він,-- нам треба буде розійтись. І прошу вас - намагайтесь не марнувати [217] часу. Я радий був з усіма вами познайомитись. Ваше здоров'я, містере Драмл.

Якщо, вирізняючи отак Драмла, він хотів, щоб той ще дужче розпалився, то йому цілком пощастило. Попри всю свою насупленість, Драмл був утішений: він дедалі відвертіше виявляв зневагу до нас і зрештою зробився зовсім нестерпним. А містер Джеггерс із тим самим своїм незрозумілим для мене зацікавленням придивлявся до його поведінки, все нахабнішої з кожною хвилиною. Здавалося, Драмл правив йому за своєрідну присмаку до вина, яким він частував нас.

При нашій хлоп'ячій нестриманості ми, мабуть, випили зайвого, а що вже набазікали зайвого -- то безперечно. Особливо ми розгарячкували, коли Драмл став під'їдати нас, що ми занадто легковажні з грішми. Я тоді в запалі необачно бовкнув, що не йому б говорити про це, бо ось у мене на очах він з тиждень тому позичив у Стартопа гроші.

- То що ж,- озвався на це Драмл,- я й віддам.

- А я й не кажу, що не віддасте,- заперечив я.- Але мені здається, що краще б ви помовчали про нас і наші гроші.

- Вам здається! - пирхнув Драмл.- О господи!

- І я гадаю,- мовив я далі, намагаючись витримати суворий тон,- що ви самі не позичили б нікому з нас, хоч би як вас просили.

- Ай правда,- визнав Драмл.- Жодному з вас я б і пенса не позичив. І нікому не позичив би.

- Я вважаю, що при таких поглядах не зовсім порядно самому в когось позичати.

- Ви вважаєте! - знов пирхнув Драмл.- О господи! Це мене страх розізлило - тим паче, що його клята

тупість виявилась такою невразливою,- і, відмахнувшись від Герберта, який даремно пробував осмикнути мене, я кинув:

- Знаєте, містере Драмл, як уже на те пішло, я вам скажу, що ми з Гербертом подумали, коли ви брали ці гроші у Стартопа.

- А мені начхати, що ви там з Гербертом подумали,- буркнув Драмл. І до всього того, здається, послав нас тихцем під три чорти.

- Але я таки скажу,- затявся я,- хочете ви чи ні. Коли ви ховали ті гроші в кишеню, ми сказали, що ви в душі смієтеся з нього, чому він так легкодумно позичив їх вам. [218]

Драмл зареготав на весь рот,- встромивши руки в кишені й звівши округлі плечі, він сидів і реготав нам у вічі, зовсім не криючись, що так воно й було насправді і що він усіх нас зневажає, як найбільших йолопів.

У цю хвилину заговорив Стартоп, показавши себе куди більш поміркованим, ніж я: він став умовляти Драмла поводитись трохи пристойніше. Стартоп, жвавий і привітний юнак, був повною протилежністю Драмлові, котрий через це раз по раз добачав у його поводженні пряму образу собі. Тож і тепер він відповів чимось брутальним, але Стартоп, щоб залагодити суперечку, підпустив жарт на зовсім сторонню тему, чим викликав дружній сміх усіх нас. Цей невинний успіх супротивника остаточно сказив Драмла, і він раптом висмикнув руки з кишені, розпростав округлі плечі, лайнувся і був би загилив у Стартопа склянкою, якби не господар дому, що в останню секунду спритно схопив його виважену руку.

- Панове,- сказав містер Джеггерс, з незворушним виглядом ставлячи на місце склянку й дістаючи за масивний ланцюжок золотого годинника.- Як не прикро, але вже пів на десяту.

Цей виразний натяк змусив нас усіх підвестися, і ми почали прощатись. Ще й не вийшли ми на вулицю, як Стартоп, наче нічого не було, уже називав Драмла «приятелем». Але «приятель» був настільки непоступливий, що навіть не схотів іти до Геммерсміту разом з ним, і ми з Гербертом, залишившись ночувати в місті, бачили, як вони йдуть кожен іншим боком вулиці - Стартоп попереду, а Драмл позаду, сунучи в тіні будинків, достоту, як ото човном на річці.

Оскільки двері за нами ще не замкнули, я на хвильку залишив Герберта й забіг нагору сказати слівце опікунові. Застав я його у гардеробній, де стояв довгий ряд черевиків,- він старанно намилював руки, щоб змити наші відвідини.

Я сказав йому, що хочу вибачитися за ті прикрощі, які тут сталися, і попросити не дуже на мене сердитись.

- Пр-ру! - озвався він крізь струмінці води, якою споліскував обличчя.- Це пусте, Піпе. А Павук таки • принадний тип.

Він обернувся до мене й став витиратися, стріпуючи головою й відфоркуючись.

- Я радий, що він вам видався таким принадним, сер,- відповів я.- Хоча мені він не надто приємний...

- Справді, справді,- погодився опікун.- Вам з ним [219] нема чого спілкуватися. Краще далі від нього. А проте він принадний тип, Піпе, довершений, можна сказати. Знаєте, якби я був віщуном...

Виглянувши з-за рушника, опікун уловив мій погляд.

- Але я не віщун,- додав він, знов затуляючи голову рушником і витираючи вуха.- У мене інша робота, ви знаєте, яка. На добраніч, Піпе.

- На добраніч, сер.

Приблизно за місяць після цього скінчився термін перебування Павука у містера Покета, і на велику полегкість усіх у домі, окрім місіс Покет, він знову зашився у свою родинну шпарину.

Книга: Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка

ЗМІСТ

1. Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка
2. Розділ 2 Моя сестра, місіс Джо Гарджері, була на...
3. Розділ З Ранок був імлистий і дуже вологий. Ще...
4. Розділ 4 Я був певен, що в кухні мене перестріне...
5. Розділ 5 Забачивши гурт солдатів, що застукотіли...
6. Розділ 6 Навіть після того, як звинувачення у...
7. Розділ 8 Заклад містера Памблечука на Головній...
8. Розділ 9 Коли я прийшов додому, моя сестра, якій...
9. Розділ 10 Десь на другий чи третій день, коли я...
10. Розділ 11 У призначений час я знову був перед...
11. Розділ 12 Мене дедалі дужче непокоїв образ...
12. Розділ 13 Мені було просто мукою спостерігати, як...
13. Розділ 14 Нема прикріше, як соромитись рідної...
14. Розділ 16 Ще не відійшовши у думках від «Джорджа...
15. Розділ 17 І знов потяглось однсманіття мого...
16. Розділ 18 Ішов четвертий рік мого навчання у Джо,...
17. Розділ 19 Ранок вніс значні зміни в мої уявлення...
18. Розділ 20 Поїздка від нашого міста до столиці тривала...
19. Розділ 21 Придивляючись до Вемміка при світлі...
20. Розділ 22 Блідий паничик і я стояли й розглядали...
21. Розділ 23 Містер Покет сказав, що радий мене...
22. Розділ 24 Через два-три дні, коли я вже...
23. Розділ 25 Бентлі Драмл, до того понурий вдачею,...
24. Розділ 26 Як Веммік сказав, так і вийшло: мені...
25. Розділ 27 «Дорогий містере Піп! Пищу я вам...
26. Розділ 28 Було ясно, що їхати мені треба...
27. Розділ 29 Підвівся я на світанні й вийшов надвір....
28. Розділ ЗО Одягаючись уранці в «Синьому Кабані», я...
29. Розділ 31 Коли ми прибули до Данії, король і...
30. Розділ 32 Одного дня, коли я сидів над книжками у...
31. Розділ 33 У своїй отороченій хутром дорожній...
32. Розділ 34 Поступово звикаючи до своїх сподівань,...
33. Розділ 35 Уперше в мене на життєвому шляху...
34. Розділ 36 Становище наше з Гербертом дедалі...
35. Розділ 37 Гадаючи, що неділя - найкращий день для...
36. Розділ 38 Якщо після моєї смерті коли-небудь у...
37. Розділ 39 Я вже мав двадцять три роки. Минув...
38. Розділ 40 То ще добре випало, що я мусив подбати, як...
39. Розділ 41 Коли ми всі втрьох сіли біля вогню і я...
40. Розділ 42 - Мій хлопче і його товаришу! Я не буду...
41. Розділ 43 Чи варто задумуватись над тим, якою...
42. Розділ 44 У кімнаті, де стояв туалетний столик і...
43. Розділ 45 Ледве-но прочитавши цю пересторогу, я...
44. Розділ 46 Уже пробило восьму, коли я дістався до...
45. Розділ 47 Кілька тижнів минуло без будь-яких...
46. Розділ 48 Друга з двох зустрічей, про які я...
47. Розділ 49 Ранковим диліжансом я виїхав до...
48. Розділ 50 Протягом ночі мені разів два-три...
49. Розділ 51 Хтозна, задля чого я так ревно силкувався...
50. Розділ 52 З Літл-Брітен я пішов з чеком у кишені...
51. Розділ 53 Вечір був темний, але коли обгороджені...
52. Розділ 54 Був один з тих березневих днів, коли...
53. Розділ 55 Наступного дня Мегвіча приставили у...
54. Розділ 56 Протягом усього місяця - аж до настання...
55. Розділ 57 Залишившись тепер сам-один, я заявив...
56. Розділ 58 Звістка про крах мого осяйного...
57. Розділ 59 Цілих одинадцять років, живучи на...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate