Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Плагіатора важко спіймати на його слові. / Леонід Сухоруков

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Сен-Жон Перс Орієнтири Переклад Михайла Москаленка


V. І Поетеса, власне, її мова:

І Поетеса, власне, її мова:

«О гіркота, велика ласка! Де ще духмянощі палахкотять?.. Коли закопано зернину маку, ми, нарешті, обертаємось до тебе, безсонне Море всього, що живе! І ти для нас - поважна річ, безсонне, неначе кровозміс під запиналом. І, кажемо, ми бачили його,- ми споглядали Море, що несе жінок, прекрасніших, аніж недоля. І ми не відаємо більше, аніж ти, і величаве, й достохвальне,

О Море, ти, що в наших сновидіннях розбухло, наче безміри хули, немов свята низотність, ти, що тиснеш на схили й мури нашого дитинства, немов стидка пухлина й біль божистий!

В утробах наших - виразка, неначе печатка привілеїв, так, любов з вустами ран, достоту кров богів! Любов! Любов самого бога, схожа на лють клятьби, великі пазурі, що роздирають нашу плоть жіночу, понад огромом вод - леткі рої самого духу... Ніжносте, гризи,

Аж до цієї неприступної душі, що зроджена на схилах перевалів, на випнутій великій арці гирл - цей біль, який жінкам проймає серце, мов полум'я алое чи пересит багатія між мармурів його та чаш, що різьблено їх з плавикового шпату.

Година повстає у нашому єстві, і ми її ніяк не завбачали. І то занадто вже - на ложах ждати, коли впадуть домашні смолоскипи. Постання наше - від оцього смерку, і також наше віросповідання. Смак кедру й ладану тримає й досі всіх нас посеред лав прихильних Міст, але смак моря на вустах у нас.

І запах моря - у білизні нашій та в ложах наших, в осередді ночі, і з ним ідуть до нас докори та підозри, над усіма альтанами землі.

Нехай щасливі будуть кроки ваші, о божества порогу та алькова! Ви, Одягальниці та Перукарки, незримі Охоронниці, о ви, що на громадських церемоніях сідали позаду нас, аж до морських вогнів підносячи свої великі люстра, свічада, сповнені привиддям Міста,

Де ж ви були в той вечір, коли ми порвали сув'язь із хлівами щастя?

Так само ви, що нині зовсім поруч, божисті гості даху та терас,- Володарі! Майстрове батогів! На-вчителі танків серед Величних, навчителі жахань і дивувань,- о ви, котрі високо несете жіночий лемент, зойки серед ночі,

Вчиніть-но, щоб в один із вечорів нам пригадалося все дійсне, все гордливе, що спопеліло там, що з моря йшло до нас, і що аж звідти надійшло до нас,

Поміж усіх речей недозволенних, і тих, що переходять межі глузду...»

VI. І ця незайманка серед Жерців

І ця незайманка серед Жерців:

«Пророцтва! Віщі рокування! Блукання вуст звістовних по морях, і все, що сковує, під шумовинням, народжена й не вивершена фраза...

Дівчата, зв'язані біля підніжжя Мисів, приймають там-таки послання. Нехай же змусять їх мовчати поміж нами: адже так ліпше висловлять вони, як посередниці, веління бога... Дівчата, зв'язані біля підніжжя Мисів, немов при дишлі колісниць...

І нетерпіння - на гладіні вод, стосовно слів, які баряться злетіти з наших вуст. І Море на камінні омиває нам очі, що палахкотять від солі. І на камінні, що не має статі, побільшуються очі - зір Чужинки...»

«Ах! Чи то все - не зліт щасливих бульок, які оспівують жадну годину, які оспівують сліпу годину? І море це - невже достоту море, що в нашому єстві розкопує мілини і мовить нам про інші пісковини?

Причетних більше на воді, причетних більше під водою, аніж Поету мариться у снах!.. Самотність, о велика щедрість! Хто ж пошанує нас і випустить на волю Сестер незримих наших, полонянок під білиною шумовиння? Битви роїв і зонтиків квіткових, крутійства норовистих крилець та безліч трощених уламків крил,

Ах! Безліч доньок у заковах, ах! стільки доньок у вудилах, і стільки доньок під давилом,- дорослих доньок бунтівливих, дорослих доньок уїдливих, сп'янілих од вина зелених трощ!..»

*

«...Про це сини згадають ваші, про це згадають доньки їхні, разом із їхніми синами,- як на пісках нове поріддя у далині ступало швидше, ніж ми, непогрішимі Діви.

Пророцтва! Віщі рокування! Укритий каптуром орел Століття вигострює свій дзьоб наждаччям Мисів. Дедалі важчають зчорнілі клунки на споді дикого шатра небес. І дощ на островах, повитих ряхтливим сяйвом, змерхлим золоттям, раптово проливає біле зерно, увесь овес добірного послання.

Чого б жахатись мали ви послання? Жахатись подиху великого на водах, і віщого перста блідої сірки, і чистого насіння чорних птахів, таких маленьких, що жбурляють їх в обличчя нам, немов клаптини снів і чорну сіль несхибного провістя? (Імення - грозяне, й відміна - пелагічна, і лет заблуканий, мов у нічних комах.)»

*

«... Воістину, воістину є речі, що їх сказати треба неодмінно заради слави нашого століття. Воістину, на зламі всіх речей є дивна гострота, мов на уламку меча цей смак сухої глини, рівно ж - крицевого начиння, що незмінно вустам шляхетним буде за спокусу.

«Я прагну, прагну,- задля вас,- речей чужинних і далеких»,- такий був крик морського птаха в час його найвищих парувань небесних! І жодна річ тепер не має сенсу посеред ярмаркової землі... Для нас - великий Континент морський, та аж ніяк не шлюбний суходіл, з його потужним духом тригонели; для нас - безмежний вільний край морський, та аж ніяк не схил звичайної людини, котру засліплюють домашні зорі.

І разом з нами славлено і Тих, що серед узбереж,- чий бруд водорослинний їх робить схожими на кинуті барлоги, посеред смороду священного, що вгору здіймається понад безмір'ям вод,- як іпомея, квітка піскова, одмінюється в черлень гіацинту, і море прибирає знову й знову своїх страхітних барв жертвоприносин,- здолають підвестися й, мов вітрила, напружитись на щонайвищих реях!..»

*

«...Яскраве полотно розпущених вітрил осяяне у глибочіні неба, котре змінити ладне паруси. І гомін тихне в нашому єстві під гребенем залізним. Також море здіймається у нашому єстві, неначе в найпустельніших комірках великих скам'янілих мушель...

О Море, що з наближенням до нього стають сіріші очі у жінок, і ласка, й подих більші, аніж море, і ласка, й мрія більші, аніж подих,- уже до наших скронь гряде прихильність з такої далини,- вона присутня в невпинності речей, які прийдуть,

Немов священна слина й вічний сік. І ласка - лиш у співі, а не в стилі; в безсилім подиху, не у вимові. І радощі буття відповідають великим радощам безкраїх вод...»

*

«...Понад суворим Океаном злива вже сіє власні клопоти про воду: так само кліпають повіки божі. Понад суворим Океаном злива світлясто міниться: отак і небо повніє в чеках рисових полів. Дорослі доньки, зв'язані живцем, схиляють голови під ваготою оранжевих од злота сірих хмар.

І часом море, мирне, в кольорах щонайповажнішого віку, неначе змішане з досвітнім сяйвом, подобу власну пильно споглядає в очах новонароджених малят; або ж, допитливе, повите золоттям, себе спостерігає у вині.

Або ж, в одінні сірого пилку, немов окрите вересневим прахом, воно цнотливе, і ступає, голе, по неозорих попелищах духу. То хто ж сказати може нам на вухо про найпитоміше, правдиве місце?..»

*

«...Вчуваємо,- нас окликають стиха,- щось найвіддаленіше й водночас близьке у нашому єстві, у глибині, мов найчистіший спів Етезіанки на щонайвищім ґафелі оснастки. І ніжність - у великому чеканні, але не в подихові і не в співі. І все це якнайменше надається до оповіді, й нам заледве чутне... Вже ліпше німувати, і вуста нехай відсвіжують маленькі мушлі.

О Мандрівці посеред чорних вод, ви, що рушаєте шукати храми, пливіть і височійте,- не муруйте. Земля, із брилами вже вільного каміння, прийшла сама, скидаючи вбрання, на спади цих великих вод. І ми, Служительки вже вільні, той же шлях верстаємо, й гордливо ноги наші долають безупинний плин пісків.

Шовкоподібні з'яви голих глин, таких білястих і солодкуватих, клейкі розрізи мерґелевих товщ, таких білястих і солодкуватих, випереджають нас, жінок півсонних, у нашому поході в бік землі. І, босими ногами стаючи на пруг розмоклої нічної тверді,- так уночі долонями сліпець намацує укриті снігом знаки,- ми поспішаємо услід за чистим, майстерно витвореним взором мови: рельєф, опуклість головного мозку, священні звивини півкуль ембріонального дитинства...»

*

«...І зливи відійшли, і вже ніхто про них не ставив запитання. За ними - довгі почти передвість відлинули за дюни: розпускати свої великі запряги. Мужі, набряклі ніччю, покидають ниви. Важкі тварини, парами йдучи, знаходять самотужки шлях до моря.

Нехай же проклинають нас, о море, якщо ми теж голів не повернули!.. Солона злива вже гряде до нас, з морського обширу. І це - світання зеленої води на суходолах, чотири рази зриме впродовж року.

Ви, діти, що на голови собі кладете водяне широке листя,- також і ви нас візьмете за руку, посеред півночі зеленої води: Віщунки, вільні, знов зі Зливами відходять, аби ввігнатися у рисові поля...»

(А там! Що так хотіли ми сказати, чого не спромоглися ми сказати?)

Книга: Сен-Жон Перс Орієнтири Переклад Михайла Москаленка

ЗМІСТ

1. Сен-Жон Перс Орієнтири Переклад Михайла Москаленка
2. СТРОФА І. Світилися міста високі...
3. ІІ. Слова Знавця світил і судноплавства Слова Знавця...
4. IV. Патриціанки також на терасах.. Патриціанки також на...
5. V. І Поетеса, власне, її мова: І Поетеса, власне, її...
6. VІІ. У вечір, з'явлений божистою рукою... У вечір,...
7. VIII. Чужинцю, ти, чиє вітрило... Чужинцю, ти, чиє вітрило...
8. ХОР Море Ваала, обшире Маммона... 1 «Море Ваала,...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate